Програма вступного випробування з соціальної педагогіки для вступників на освітньо-кваліфікаційний рівень

Вид материала

Содержание

Технології роботи соціального гувернера
Метою курсу є: 1) формування у студентів знань
Гувернерство як вид професійно-педагогічної діяльності. Завдання гувернерської діяльності, класифікація її видів. Вимоги до проф
Основи соціально-правового захисту особистості
Соціально-педагогічна робота в закладах освіти
Педагогіка сімейного виховання

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6

Технології роботи соціального гувернера

Запровадження курсу “Технології роботи соціального гувернера” у навчальні плани вищих педагогічних навчальних закладів відповідає сучасним запитам суспільства і розкриває перспективу для індивідуально-творчого розвитку особистості студента, адже вимагає від майбутніх педагогів проявів креативних здібностей, ініціативності, альтернативного педагогічного мислення.

Зміст курсу “Технології роботи соціального гувернера” обумовлений переліком обов’язків гувернера та вимогами до професійно-педагогічних знань, умінь і навичок, які висуває до гувернера суспільство, а також віковими і психофізіологічними особливостями тих категорій дітей, з якими він працюватиме.

Курс “Технології роботи соціального гувернера” розрахований на підготовку фахівців за професійним спрямуванням – “соціальна педагогіка” до здійснення індивідуальної навчально-виховної діяльності з дитиною дошкільного віку та окремим аспектам роботи з молодшим школярем у домашніх умовах.

Метою курсу є: 1) формування у студентів знань про закономірності й особливості організації навчально-виховного процесу з дитиною в домашніх умовах; 2) оволодіння пакетом умінь і навичок для безпосереднього здійснення успішної гувернерської діяльності.

Теоретичну базу курсу складають закони й закономірності вікової і педагогічної психології, загальної, дошкільної, соціальної та корекційної педагогіки, основи методик дошкільного виховання та початкового навчання.

На екзамен виносяться такі питання:

Гувернерство як вид професійно-педагогічної діяльності. Завдання гувернерської діяльності, класифікація її видів. Вимоги до професійних знань та умінь гувернера. Історія гувернерства як виду професійної педагогічної діяльності. Соціальні умови відродження гувернерства на сучасному етапі. Причини, що спонукають батьків звертатися до послуг гувернера. Освітньо-кваліфікаційні вимоги до гувернера. Види гувернерства та завдання гувернерської діяльності. Нормативно-правова база діяльності гувернера.

Способи вияву любові до дитини. Дисципліна як засіб вираження любові й піклування про дитину. Методика встановлення гувернером “безконфліктної” дисципліни. Основні правила покарання й заохочення дитини. Значення емоційного комфорту у розвитку дитини. Безумовна любов до дитини як основа її розвитку. Способи прояву любові до дитини. Психолого-педагогічні і методичні питання встановлення заборон, дисципліни, режиму, пред’явлення вимог до дитини, застосування покарань та заохочень у вихованні. Методика налагодження довірливих, доброзичливих стосунків з дитиною (Б. Спок, Р. Кемпбелл, Ю. Б. Гіппенрейтер, О. Л. Кононко).

Основні напрями підготовки дитини до школи у домашніх умовах, зміст цієї підготовки. Закон України “Про дошкільну освіту” про обов’язковість надання дитині дошкільного віку освіти. Базовий компонент дошкільної освіти в Україні як освітній стандарт. Зміст знань дошкільника. Завдання гувернера у розумовому вихованні та навчанні дитини. Показники готовності дитини до навчання в школі та шляхи їх досягнення. Зміст та методика підготовки дітей до школи, роль і завдання гувернера у цьому процесі. Специфічні відзнаки процесу підготовки дитини до школи вдома.

Основні принципи виховання дитини дошкільного віку вдома, їх зміст та сутність. Принципи навчання і виховання дитини дошкільного віку як вихідні положення організації професійної діяльності гувернера. Перелік та сутність принципів виховання: цілеспрямованість виховного процесу, його науковість та гуманістична спрямованість, повага до особистості дитини, послідовність та неперервність виховного впливу, комплексність та систематичність виховання, узгодженість педагогічних впливів на дитину. Перелік та сутність принципів навчання дошкільника: єдність навчання і виховання, розвиваючий характер навчання у поєднанні з відповідністю рівневі розвитку дитини, доступність, систематичність і послідовність навчання, обов’язковість його наочності.

Причини навчальної неуспішності, види навчальних ускладнень, шляхи попередження та подолання окремих видів навчальних ускладнень. Проблеми адаптаційного періоду до навчання у школі. Навчання у школі і домашня навчальна праця. Причини формування навчальної неуспішності. Навчальні ускладнення, їх характеристика та причини виникнення. Роль гувернера та методичні основи допомоги дитині при ускладненнях.

Методика допомоги дитині в оволодінні шкільною програмою. Вимоги до організації домашньої навчальної роботи школяра. Проблеми адаптаційного періоду до навчання у школі. Навчання у школі і домашня навчальна праця. Значення самостійної навчальної роботи дитини в оволодінні шкільною програмою. Режимні та санітарно-гігієнічні вимоги до домашньої навчальної праці дитини. Роль гувернера та методичні основи допомоги дитині в оволодінн шкільною програмою: допомога при ускладненнях та незрозумілостях, повторення і закріплення вивченого, перевірка роботи.

Емоційний комфорт як основа розвитку дитини. Умови його забезпечення. Діяльність гувернера зі збереження емоційної рівноваги та здоров’я дитини (за працями О. Кононко, Р. Кембелла, Ю. Б. Гіппенрейтер, Б. Спока). Психолого-педагогічні умови успішного виховання дітей у сім’ї. Значення емоційного комфорту у розвитку дитини. Причини виникнення стану емоційного дискомфорту у дитини. Деструктивні наслідки тривалого перебування дитини у стані емоційного дискомфорту, шляхи подолання негативного емоційно-чуттєвого стану. Вимоги до спілкування вихователя з дитиною.

Методика знайомства та встановлення контакту домашнього вихователя з дитиною та її сім’єю. Допомога домашнього вихователя дитині в період адаптації до нових умов життя. Проблеми початкового етапу роботи гувернера в сім’ї. Методика знайомства з дитиною та її сім’єю, входження в сім’ю, налагодження контакту з дитиною. Причини та ситуації, що призводять до появи “адаптаційного синдрому” у дитини. Методика роботи з дитиною в адаптаційний період. Методичні аспекти побудови взаємостосунків з дитиною та батьками в адаптаційний період. Особливості адаптації дітей різного віку до гувернера.

Основи соціально-правового захисту особистості

У сучасних умовах удосконалення правової системи України ключовим питанням залишається підвищення правосвідомості дітей та молоді. Необхідність вирішення цієї проблеми пов’язана з тим, що існуюча програма освіти не забезпечує реалізацію поставленого завдання – формування правової культури з дитинства. Сьогодні чітко усвідомлюється, що освіта, зокрема правовий світогляд, розвивається у взаємодії, забезпечує зв’язок моральних, інтелектуальних якостей особистості, необхідних для подальшого входження у соціум.

Вихід на нові стандарти загальноправової підготовки полягає у вихованні у дітей та молоді правотворчого підходу до всього, із чого складається життя людини.

Соціальний педагог покликаний здійснити цю функцію, на основі чинного законодавства вміти розтлумачити равові акти, права та обов’язки громадянина через свою особисту діяльність у будь-якій сфері людського життя, розкрити дитині шлях до прийняття та визнання об’єктивної правосвідомості, розкрити її активну соціалізуючу роль для себе та впевнити у її впливі на суспільний прогрес, допомогти сформувати високу правову дієздатність та інтерес до вдосконалення загального спілкування, визначити своє місце у правовому полі, а також розвинути правопізнання.

Основними завданнями курсу є:

проаналізувати основні законодавчі акти із захисту прав дітей та молоді;
розкрити зміст законів та підзаконних актів, що стосуються реалізації прав та інтересів молоді;
охарактеризувати документи правового поля України, призначені захищати інтереси дітей;
виявити механізми формування правосвідомості дітей та учнівської молоді;
сформувати у студентів уміння розкривати зміст законів та тлумачити їх на користь прав та інтересів дітей, молоді та їхніх батьків.

На екзамен виносяться такі питання:

Історичний шлях суспільства від прав людини до прав дитини. Правовий статус дитини. Історія погляду на місце дитини в суспільстві. Історична типологія домінуючих стилів у вихованні та в освіті дітей. Формування всесвітнього руху за права дитини. Аналіз поглядів на захист прав дітей та стратегій боротьби за ці права. Декларація прав дитини (1959) та Конвенція ООН про права дитини – основні міжнародні нормативні документи про права дітей.

Права й свободи людини, їх властивості. Основні нормативно-правові документи у галузі прав людини. Поняття прав людини. Властивості прав людини. Фундаментальні права людини. Свободи людини. Перелік основних свобод людини. Концептуальні відмінності між правами і свободами людини. Загальна декларація прав людини (1948), Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (1968), Міжнародні пакт про громадянські і політичні права (1966).

Основні міжнародні нормативно-правові документи у галузі захисту прав дитини. Декларація прав дитини (1959) та Конвенція ООН про права дитини (1989) – основні міжнародні нормативні документи про права дітей. Основні права дитини, гарантовані цими документами. Специфічні (пільгові ) права дитини, їх перелік та сутність.

Соціально-правовий захист дітей від усіх форм насильства та жорстокого поводження. Нормативно-правова база у цій галузі. Основні міжнародні правові документи щодо запобігання насильству проти дітей (Загальна декларація прав людини (1948) Міжнародна Конвенція ООН про права дитини (ч. 2, ст. 2)). Правова сутність насильства як порушення права людини на власну недоторканість. Поняття насильства та його види: фізичне, психологічне, сексуальне, домашнє насильство. Фізичне занедбання дитини як рідновид фізичного насильства. Українське законодавство щодо протидії насильству щодо дітей: ЗУ “Про попередження насильства у сім’ї”, ЗУ“Про органи і служби у справах неповнолітніх і спеціальні заклади для неповнолітніх”, ЗУ “Про протидію насильсту над дітьми та жорстокому поводженню з ними”.

Соціально-правовий захист дітей у контексті викорінення найгірших форм дитячої праці. Характеристика становища у сфері використання дитячої праці у світі. Основні види дитячої праці. Сфери праці дітей. Найгірші види дитячої праці. (Конвенція оон №182 “Про заборону та негайні дії щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці”). Загальна ситуація у сфері використання дитячої праці в Україні. Трудові права дітй, особливості їх реалізації. Нормативно-правова база України щодо ліквідації, заборони та викорінення найгірших форм дитячої праці (ЗУ “Про охорпону дитинства”, Кодекс законів про працю України).

Соціально-педагогічна робота в закладах освіти

Курс “Соціально-педагогічна робота в закладах освіти” зорієнтований на забезпечення студентів знаннями про специфіку роботи соціального педагога у загальноосвітніх закладах різного типу.

“Концепцією 12-річної загальноосвітньої школи” визначено, що особистісно орієнтована система шкільної освіти вимагає психологізації навчально-виховного процесу, опори на надійну діагностичну основу, впровадження моніторингового супроводу управління школою.

Однією з особливостей навчального процесу є значне поповнення учнівських колективів загальноосвітніх навчальних закладів дітьми шестирічного віку. Тому завданням соціальних педагогів, зважаючи на незадовільний стан здоров’я дітей, низький показник охоплення дошкільною освітою, часті випадки несприятливих умов сімейного виховання є визначення психологічної готовності дітей цієї вікової категорії до навчання.

Соціально-педагогічні проблеми, що існують в дитячому і підлітковому середовищі, процес взаємодії учнівських і педагогічних колективів, прийняття ефективних управлінських рішень ставлять перед соціальними педагогами завдання моніторингового супроводу навчально-виховного процесу та управління навчальним закладом.

Відповідно до концепції реформування загальноосвітньої школи Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України ставить перед соціальними педагогами завдання здійснювати психологічний супровід розвитку дітей та учнівської молоді, проводити роботу з оптимізації навчально-виховного процесу, а також брати участь у виховній роботі загальноосвітнього навчального закладу.

Соціальний педагог загальноосвітнього навчального закладу бере безпосередню участь у розробці і впровадженні заходів.

Випускники повинні знати:

історію розвитку соціально-педагогічної роботи в Україні;
теоретичні засади соціально-педагогічної роботи;
особливості роботи соціального педагога у загальноосвітніх закладах неінтернатного типу;
особливості роботи соціального педагога у загальноосвітніх закладах інтернатного типу;
суть професійної майстерності та професійного спілкування соціального педагога загальноосвітнього закладу.

У випускників мають бути сформовані такі вміння:

використовувати основні властивості пізнавальних психічних процесів у професійній діяльності;
застосовувати прийоми спостережливості, саморегуляції, зовнішньої виразності, техніки мовлення;
здійснювати самооцінку загальної емоційної спрямованості;
застосовувати власні сугестивні здібності у професійній діяльності;
професійно використовувати техніку мовлення та основні його компоненти: звучність, польотність, висоту, тембр, темп, дикцію, артикуляцію;
попереджувати та розв’язувати педагогічні конфлікти;
використовувати засоби професійного спілкування у загальноосвітніх закладах з різною категорією дітей.

На екзамен виносяться питання:

Типи загальноосвітніх закладів неінтернатного типу освіти в умовах розбудови державності в Україні. Середня загальноосвітня школа – загальноосвітній навчальний заклад І-ІІІ ступенів: I ступеня (4 роки) - початкова школа; II ступеня – основна школа (5 років); III ступеня – старша школа (3 роки), як правило, з профільним спрямуванням навчанням. Гімназія – загальноосвітній навчальний заклад II-III ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів відповідно до профілю (переважно гуманітарного). Ліцей – загальноосвітній навчальний заклад III ступеня з профільним навчанням і допрофесійною підготовкою. Колегіум – загальноосвітній навчальний заклад III ступеня філологічно-філософського та (або) культурно-естетичного профілів. Вечірня (змінна) школа – загальноосвітній навчальний заклад ІІ-ІІІ ступенів для громадян, які не мають можливості навчатися у школах з денною формою навчання. Діагностика, корекційно-розвивальна робота соціального педагога загальноосвітніх закладів з дітьми, що потребують допомоги.

Типи загальноосвітніх закладів інтернатного типу освіти в умовах розбудови державності в Україні. Спеціалізована школа (школа-інтернат) – загальноосвітній навчальний заклад I-III ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів та курсів. Робота соціального педагога з дітьми з високим інтелектуальним потенціалом, індивідуальні консультації деяких дітей і їх батьків, групова робота по розвитку комунікативних навичок та креативності обдарованих дітей. Загальноосвітня санаторна школа – загальноосвітній навчальний заклад трьох ступенів з відповідним профілем для дітей, які потребують тривалого лікування. Допомога соціального педагога вихователям санаторної школи у створенні стабільної ситуації розвитку та лікування дитини. Загальноосвітня школа-інтернат – загальноосвітній навчальний заклад з частковим або повним утриманням за рахунок держави дітей, які потребують соціальної допомоги. Допомога соціального педагога у професійному самовизначенні старшокласників, групова діагностика професійних нахилів, інтересів, здібностей, виявлення психологічної готовності до життя в соціумі після закінчення школи-інтернату. Спеціальна загальноосвітня школа – загальноосвітній навчальний заклад для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку. Методичне забезпечення соціального педагога корекційно-відновлювальної і розвивальної роботи з дітьми, що потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку. Обстеження динаміки їх розвитку. Школа соціальної реабілітації – загальноосвітній навчальний заклад для дітей, які потребують особливих умов виховання (створюються окремо для хлопців і дівчат). Напрямки діяльності соціального педагога у школі соціальної реабілітації. Головне завдання закладу соціальної реабілітації – перевиховання неповнолітніх правопорушників (соціалізація вихованця, культурно-інформаційний підхід у процесі ресоціалізації вихованця, підготовка мікросоціуму до випуску вихованця, здійснення соціально-правового захисту вихованців, перевірка соціальної адаптації після випуску учнів).

Особливості навчально-виховного процесу в закладах інтернатного типу. Необхідність своєрідного ставлення педагогів до дітей-сиріт в організації навчально-виховного процесу в загальноосвітній школі-інтернаті. Проблема соціальної і статевої зрілості випускників школи. Підготовка вихованців до сімейного життя як основне завдання школи-інтернату.

Роль соціального педагога санаторної школи в адаптації дітей до нового середовища. Використання поняття “адаптація” різними науками. Поняття “країна”, ”держава”, “весь світ”, “космос” у свідомості дитини як макросередовище інформаційно-світоглядного характеру; екологічні, демографічні, економічні, соціально-політичні процеси. Уявлення про своє місто або село, навколишню місцевість, рідній край, засоби масової комунікації як мезосередовище. Сім’я, клаc, товариші з лікувальної палати санаторної школи як емоційне й контактне мікросередовище. Організація навчально-виховного процесу в санаторній школі.

Особливості діяльності вихователя інтернатного закладу як головної дійової особи у навчально-виховному процесі загальноосвітнього інтернатного закладу. Створення всіх необхідних умов для всебічного розвитку в процесі виховання й навчання вихованців інтернат них закладів як пріоритетне завдання будь-якого цивілізованого суспільства. Дефіцит сімейного впливу, що негативно позначається на психічному розвитку дітей. Вихованці шкіл-інтернатів, які позбавлені такого впливу і піклування. Обставини, за яких діти потрапляють до сирітської школи-інтернату. Особливості діяльності вихователя інтернатного закладу: 1) створення належних умов для навчально-виховного процесу, організація побуту; 2) внесення до змісту, установлених форм і методів розвивальної, виховної й навчальної роботи суттєвих корективів, з урахуванням фізично-моральної ослабленості учнів, стану загального розвитку; 3) перевиховання багатьох учнів, які прибувають до школи; 4) корекція розвитку кожного вихованця, профілактика і подолання відхилень у моральній поведінці; 5) урахування умов життя в сім’ї, де проходило дитинство, використання таких виховних методів, які сприятимуть усебічному, повноцінному виявленню дитини, цілісному формуванню її особистості; 6) створення психологічного комфорту; 7) установлення гармонійних стосунків між вихованцями і вихователями на демократичних і гуманістичних засадах; 8) допомога школярам у самостійній організації діяльності у школі-інтернаті.

Співпраця вихователя школи-інтернату з учнями, педагогами школи-інтернату, дирекцією, опікунами чи батьками, позбавленими батьківських прав, шефами, представниками громадських організацій та церкви. Організація роботи з вихованцями.

Педагогіка сімейного виховання

Сучасний спеціаліст, що працює у сфері надання допомоги особистості та розкриття її потенційних можливостей для ефективної самореалізації у суспільстві, не повинен нехтувати знаннями про такі важливі проблеми, як основи сім’ї і родинне виховання. Особистістю не народжуються – нею стають у процесі спілкування і діяльності. Саме через соціальне середовище, в якому перебуває людина, набуваються знання, досвід і практичні вміння для налагодження стосунків з іншими людьми. А перше соціальне середовище, яке оточує дитину – це сім’я. Яка сім’я, на яких принципах здійснювалося виховання, особистість батька, матері та інших членів родин, специфіка сімейного спілкування, сімейні традиції і свята – все це справляє неоціненний вплив на розвиток і формування особистості дитини.

Досвід, що отримує дитина через взаємодію з батьками, закріплюється і формує відповідні моделі стосунків з іншими людьми, що передаються із покоління в покоління. У кожному суспільстві складається відповідна культура взаємин і взаємодії між батьками й дітьми, виникають соціальні стереотипи, відповідні установки і погляди на виховання у сім’ї. Нові соціально-економічні умови розвитку нашої країни створюють труднощі, з якими стикаються сучасні батьки, і це неодмінно позначається на сімейних стосунках.

Мета курсу – розкрити сучасні наукові уявлення про доцільні шляхи і засоби сімейного виховання дітей та сформувати у майбутніх соціальних педагогів певні вміння і навички консультування батьків з питань сімейної педагогіки.

Основні завдання курсу: професійна підготовка майбутніх соціальних педагогів до роботи з сім’єю, забезпечення студентів знаннями про специфіку сімейного виховання, підготовка спеціалістів до практичної реалізації державної політики щодо розвитку сімейних форм влаштування дітей, позбавлених сімейного оточення.

Після вивчення даного курсу фахівці мають знати: форми влаштування на виховання дітей, позбавлених батьківської опіки, в умовах розбудови державності в Україні, виховні можливості сім’ї, виховання дітей, позбавлених батьківської опіки, в інтернатних закладах освіти, прийомна сім’я та дитячий будинок сімейного типу – нові форми влаштування дітей на виховання, соціально-педагогiчну технологiю роботи з сім’єю напрями та зміст соціально-педагогічної роботи з проблемними сім’ями, методи педагогічного впливу батьків і доцільності їх використання, а також підготовку молоді до сімейного життя.

Мають бути сформовані такі вміння: виявляти причини конфліктів у сімейному вихованні та шляхи їх подолання, надавати допомогу сім’ї та іншим інститутам виховання, виконуючи роль посередницької ланки між ними та особистістю, збирати, аналізувати, систематизувати інформацію про соціальні проблеми молодої сім’ї, консультувати батьків з проблем сімейного виховання.

На екзамен виносяться питання:

Сімейні форми влаштування на виховання дітей, позбавлених батьківської опіки. Інтернатні заклади та сімейні форми влаштування знедолених дітей як державні заклади утримання дітей, позбавлених батьківської опіки. Сімейні форми влаштування на виховання дітей, позбавлених батьківської опіки: 1) усиновлення (удочеріння); 2) дитячий будинок сімейного типу; 3) прийомна сім’я (фостерна, патронатна). Забезпечення сімейними формами влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування, соціального захисту, захисту майнових та житлових прав дитини, догляду, виховання, корекції та компенсації розвитку, вирішення медичних проблем, подолання психологічних травм та задоволення щоденних потреб дитини.

Інтернатні форми влаштування на виховання дітей, позбавлених батьківської опіки. Створення умов вихователем, соціальним педагогом для адаптації до нових умов, для реабілітації та соціалізації особистості в інтернатному закладі. Для дітей, які перебувають на вихованні закладу. Вихователь як головна фігура у функціонуванні загальноосвітніх інтернатних навчальних закладів, забезпечення ним таких ділянок роботи: цілевизначальна; операційно-організаторська; матеріально-побутова. Особистісно-гуманна спрямованість педагогічних процесів в інтернаті, якими керують вихователі. Завдання вихователя школи-інтернату.

Інтернаті заклади системи Міністерства охорони здоров’я: будинки дитини, санаторні школи-інтернати.

Інтернаті заклади системи Міністерства освіти і науки, молоді та спорту: дитячі будинки та дитячі будинки змішаного типу; загальноосвітні школи-інтернати з повним утриманням за рахунок держави дітей, які потребують соціальної допомоги; загальноосвітні школи-інтернати з неповним утриманням за рахунок держави дітей, які потребують соціальної допомоги; спеціальні інтернаті заклади; спеціалізовані інтернаті заклади.

Інтернаті заклади системи Міністерства праці та соціальної політики: заклади тимчасового перебування (притулки; центри соціально-психологічної реабілітації; соціальні гуртожитки).

Основні завдання, на вирішення яких спрямована соціально-педагогічна робота у таких закладах: оволодіння молодими людьми навичками самостійного ведення господарства, улаштування на навчання з метою здобуття професії, допомога в працевлаштуванні, формування навичок самостійного прийняття відповідальних рішень, планування молодими людьми своїх життєвих перспектив та їх реалізація. Перебування випускників шкіл-інтернатів у соціальних гуртожитках забезпечить їм можливість здобути певний адаптаційний потенціал для самостійного життя та необхідні професійні уміння і навички як базису для подальшого влаштування у соціумі.

Функції сім’ї. Сім’я як найближче мікросоціальне оточення, яке опосередковує і визначає своєрідність життєдіяльності особистості, як провідний мікрофактор соціалізації особистості. Основні соціалізуючі функції сім’ї: забезпечення фізичного та емоційного розвитку індивіда; формування статевої ідентифікації дитини; її розумовий розвиток та розвиток здібностей і потенційних можливостей; забезпечення дитині почуття захищеності; формування ціннісних орієнтацій особистості; оволодіння дитиною основними соціальними нормами. Сім’я як першооснова духовного, економічного та соціального розвитку суспільства.

Функції сім’ї, які тільки в сукупності забезпечують повноцінність її існування, саморозвитку та широку життєдіяльність як соціального інституту. Суспільні функції сім’ї: господарсько-економічна; репродуктивна; комунікативна; виховна; психологічна. Основні параметри сім’ї: соціально-культурний; соціально-економічний; техніко-гігієнічний; демографічний.

Особливості виховання дітей у сім’ї як соціальному інституті. Аналіз чисельних джерел, присвячених сім’ї і сімейному вихованню про особливості виховання у сім’ї як соціальному інституті виховання у порівнянні з вихованням у інших соціальних інститутах. Виховний потенціал сім’ї: матеріальні та побутові умови життя; чисельність і структуру сім’ї; рівень розвитку сім’ї як колективу (взаємодопомога); характер стосунків між її членами; моральна, емоційно-психологічна та трудова атмосфера сім’ї; життєвий досвід батьків; культурно-освітній рівень і професійні якості дорослих членів сім’ї; наявність вільного часу і характер організації сімейного відпочинку; особистий приклад батьків; можливість використання засобів масової інформації і культури; система і характер внутрісімейного спілкування і спілкування сім’ї з оточуючими; рівень педагогічної культури дорослих (у першу чергу батька і матері); розподіл між дорослими членами сім’ї виховних обов’язків; сімейні традиції.

Специфічність сімейного спілкування. Чинники емоційного впливу сім’ї на дитину: а) психологічний клімат сім’ї; б) взаємини батьків; в) поведінка і розмови; г) різні прояви оцінного ставлення близьких дорослих до дитини.

Найбільш типові домінуючі мотиви у структурі особистості батьків, що визначають реалізацію процесу виховання: а) виховання і потреба в емоційному контакті; б) виховання, і потреба сенсу життя; в) виховання і потреба досягнення; г) виховання як реалізація відповідної системи; д) виховання як формування певних якостей. Проблема самостійності, незалежності дитини. Межі дистанції у взаємодії батьків і дітей.

Помилки батьків у вихованні дітей. Помилки батьків, які умовно поділяються на дві групи: 1) неправильні уявлення і дії батьків, що пов’язані з впливом на дитину усього устрою життя сім’ї, їх особистого прикладу; 2) неправильні уявлення і вчинки батьків, що пов’язані з цілеспрямованим впливом на формування особистості дитини.

Понад 50 різноманітних помилок, що зустрічаються у практиці сімейного виховання дітей шкільного віку, виявлених у дослідженнях науковців. Негативний вплив помилок сімейного виховання на формування моральних якостей дитини, спричинення деформації у її розвитку як особистості. Навчання сучасних батьків взаємодії з дітьми як актуальна проблема.

Blog

Програма вступного випробування з соціальної педагогіки для вступників на освітньо-кваліфікаційний рівень

Содержание