В. Д. Бакуменка Заснований у 2004 році

Вид материала

Документы

Содержание Створення й реалізація інновацій Постановка проблеми. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Постановка завдання Виклад основного матеріалу.

Подобный материал:

• В. Д. Бакуменка Заснований у 2004 році, 6171.38kb.
• В. Д. Бакуменка Заснований у 2004 році, 8041.17kb.
• В. Д. Бакуменка Заснований у 2004 році, 6588.23kb.
• В. Д. Бакуменка Заснований у 2004 році, 7234.98kb.
• Експрес-аналіз інфляційних процесів у 2007 році, 90.32kb.
• Інфляція у 2004 році становитиме, 11.61kb.
• 4 Зернове господарство, 385.73kb.
• 6. Розвиток виробничої та невиробничої інфраструктури, 252.16kb.
• Міністерство охорони здоровя україни, 3434.02kb.
• У м. Дніпропетровську в 2004 році На виконання закон, 68.28kb.

УДК 354:65.014.1.477 Кондрашова М.В.,

к.держ.упр.,

Академія муніципального управління


СТВОРЕННЯ Й РЕАЛІЗАЦІЯ ІННОВАЦІЙ

В ПРОМИСЛОВОМУ ПІДПРИЄМНИЦТВІ


Досліджено механізми впровадження новітніх організаційно-економічних методів управління промисловим підприємством. Визначено інноваційну політику підприємства щодо розробки шляхів та механізмів впровадження і використання нововведень у виробничій практиці.

Исследованы механизмы внедрения новейших организационно-экономических методов управления промышленным предприятием. Определена инновационная политика предприятия относительно разработки путей и механизмов внедрения и использования нововведений в производственной практике.

The mechanisms of introduction of the newest organizationally-economic methods of management by an industrial enterprise are explored . The innovative policy of enterprise in relation to development of ways and mechanisms is certain introductions and uses of innovations in production practice.

Постановка проблеми. Головне завдання держави в технологічно-інноваційному прогнозуванні полягає в формуванні механізму, що поєднує сукупність технологічних, проблемних і комерційних засобів, які мають привести до появи на ринку нових виробничих процесів, устаткування та товарів. Крім того, однією з найважливіших функцій держави в цім процесі повинна бути підтримка фундаментальної науки, що є головним постачальником нових технологій.

Аналіз останніх досліджень і публікацій.

Існує досить значний за обсягом та спектром пласт сучасних досліджень регулювання інвестиційно-інвестиційних процесів в економіці України. Не зменшуючи значущість внеску інших дослідників, можна відзначити праці О. Алимова, С. Білої, В. Бабича, В. Бесєдіна, В. Воротіна, А. Гальчинського, В. Гейця, М. Герасимчука, М. Долішнього, В. Дорофієнка, І. Лукінова, В. Лушкіна, В. Мартиненка, А. Мерзляк, І. Павлова, П. Перерви, Д. Черваньова, М. Чумаченка та багатьох інших учених, які торкалися проблем інвестиційно-інноваційної діяльності як на рівні держави, так і на рівні окремих регіонів, підприємств.

Постановка завдання:

– дослідити механізми впровадження новітніх організаційно-економічних методів управління промисловим підприємством;

– визначити інноваційну політику підприємства щодо розробки шляхів та механізмів впровадження і використання нововведень у виробничій практиці.

Виклад основного матеріалу. Процес створення й реалізації інновацій в промисловому підприємництві розпочинає держава. Але, якщо на дані інновації не буде попиту, то тут не допоможе ні державна підтримка, ні належне фінансування. Тому з метою проведення вірогідного й дієвого технологічно-інноваційного прогнозу слід не тільки визначитися з інновацією, але й правильно оцінити можливі наслідки рішень, що приймаються. Інновації слід піддавати економічному аналізу, визначати потенційний прибуток від розвитку нового продукту. Однак тут є свої проблеми. Справа в тім, що для нового продукту аналіз економічності часто є можливим тільки після реалізації його на ринку, оскільки наявної інформації недостатньо, щоб вірогідно оцінити витрати і прибуток. При цьому аналіз економічності має проводитися систематично з розвитком продукту і з врахуванням інформації, що надходить з ринку. Крім того, необхідно уточнювати результати і висновки аналізу при прийнятті рішень відносно технічного розвитку концепції нового продукту, умов його виведення на ринок, одержання прибутку від реалізації нововведень.

Для визначення потенційного прибутку в світовій економічній практиці існує значна кількість моделей прийняття рішень: розрахунок суми покриття витрат; фінансово-математичні підходи для визначення інвестицій; комп’ютерно-стимуляційні моделі тощо. Частіше за все в цих моделях за основу приймається потенційна рентабельність нового продукту [1, с. 43].

При технологічно-інноваційному прогнозі необхідно врахувати необхідність постійного удосконалення процесу управлінням інноваціями. Тому слід упорядковувати внутрішні зв’язки між окремими складовими інноваційного процесу та зорієнтувати їх на кінцеві результати в сфері споживання засобів праці.

В якості найбільш оптимального інструменту прогнозування пропонується використання основних трьох груп методів оцінки зовнішнього середовища з врахуванням рівня її динамізму. Вони розраховані на одержання уявлення про характер можливих перешкод та майбутніх тенденцій, для виявлення майбутніх суттєвих перемінних, що впливатимуть на інноваційне підприємництво, а також для передбачення майбутніх подій.

Використання методів модулювання дозволяє побудувати таку модель дійсності, яка б давала можливість одержати різні варіанти майбутнього, змінюючи вхідні параметри і функції перемінних в межах цієї моделі. Кінцевою задачею аналізу зовнішнього середовища є одержання даних про її майбутній стан та оцінка можливого впливу одержаних результатів на підприємство з метою формування пріоритетних напрямків його інноваційного розвитку. Для досягнення цієї мети використовується третя група методів. Адже аналіз впливу дозволяє послідовно оцінити наслідки впливу можливих тенденцій і подій на результати інноваційного підприємництва. Що ж до аналізу перехресного впливу, то він, в свою чергу, дає можливість визначити ступінь і вірогідність збігу декількох подій, що є дуже важливим при здійсненні прогнозування.

При цьому технологічно-інноваційний прогноз має бути підкріплений дієвими механізмами аналізу і контролю через відповідні механізми управління при безпосередньому врахуванні ринкових факторів економічного розвитку країни. Саме ринкова економіка з властивими їй динамічністю та невизначеністю факторів зовнішнього і внутрішнього середовища промислового підприємництва, а також структурні перетворення, що відбуваються на загальнонаціональному й регіональному рівнях управління внаслідок переходу економічної системи від одного стану до іншого, потребує побудови концептуальних основ взаємопов’язаної пріоритетної політики інноваційного розвитку національної економіки.

У відповідності до конкретних інтересів і цілей суб’єктів господарювання така політика держави має передбачати необхідність формування погоджених на всіх рівнях управління пріоритетних напрямів розвитку промислового підприємництва з обов’язковою реалізацією пріоритетних інновацій.

Що ж до технологічно-інноваційного прогнозу на мікрорівні, то тут зазначимо наступне. Поступовий розвиток ринкової економіки обумовлює, насамперед, необхідність підвищення ефективності управління і спонукає вчених і практиків до найретельнішого вивчення досвіду управління підприємствами економічно розвинених країн, до пошуку шляхів та засобів, які дали б змогу забезпечити високий рівень добробуту населення нашої країни. Таке вивчення передбачає не сліпе копіювання системи взаємовідносин у процесі виробництва і управління, а відбір вирішальних моментів, що впливають на ефект виробничої та управлінської діяльності. Вивчення досвіду економічно розвинених країн світу показує, що своїми успіхами вони багато в чому завдячують системі управління виробництвом та обміном матеріальних благ, що засновані на застосуванні новітніх методів та механізмів управління [4, с. 31].

Аналіз останніх досліджень та публікацій показав, що в сучасних умовах функціонування підприємств України підвищуються вимоги до гнучкості та адаптивності їх систем управління. Висока динамічність факторів зовнішнього середовища, швидкі і часто несподівані зміни у соціально-економічних процесах викликають потребу у використанні нових технологій організації управлінських процесів, діагностики умов функціонування і прийняття рішень в умовах ризику і невизначеності.

Без рішення проблем ефективного управління окремими підприємствами економіка України не зможе зайняти належного місця в світовому економічному просторі. Успішне рішення цих проблем визначається в першу чергу станом виробничого потенціалу підприємств, динамічністю, збалансованістю та спрямованістю його розвитку. Особливого і суттєвого значення набувають сучасні умови функціонування підприємств, які нині різко змінюються на макро- та мікроекономічному рівні. Так, підприємства в умовах централізовано-планової економіки відрізнялися від аналогічних орієнтованих на ринок підприємств як за окремими характеристиками (наприклад, за розмірами), так і за «поведінкою» в зовнішньому середовищі. Навіть в умовах перехідної економіки, не кажучи вже про ринкову, неприйнятними стають жорстке адміністрування, традиційно «соціалістичні» методи перспективного планування на основі досягнутого рівня та екстраполяційних моделей, орієнтація не на ринкові потреби, а лише на можливості виробництва тощо. Це означає, що в умовах трансформаційної економіки кожному підприємству потрібно самостійно розв’язувати проблеми, які раніше або не виникали, або розв’язувалися іншим способом і на іншому рівні [3, с. 78; 6, с. 155; 7, с. 157].

Тому ще одним із важливіших питань є розробка і впровадження новітніх організаційно-економічних методів управління багатропрофільним підприємством. Для досягнення загальної мети необхідно вирішити такі завдання:

• проаналізувати існуючі механізми управління;
  
• визначити переваги, які мають багатопрофільні підприємства;
  
• визначити економічно раціональні структури профілі (види) діяльності багатопрофільного підприємства;
  
• розробити схему формування структури профілів діяльності підприємства.
  

Нині існує кілька «концепцій підприємства»: ресурсна, інформаційна, поведінкова тощо. Усе більше прихильників здобуває концепція підприємства як «відкритої системи» [5, с.5-7]. Ці ж автори наводять порівняльну характеристику «закритого» та «відкритого» підприємств, яка дає змогу визначити переваги «відкритого» підприємства. Що стосується багатопрофільного підприємства, яке є об’єктом нашого дослідження, то перед ним у період ринкової трансформації (з метою забезпечення ефективного управління) постає цілий ряд питань, які потребують ефективного рішення. Так, основними з них можна визначити наступні:

• дослідження ринку та виявлення потреб споживачів для забезпечення існування підприємства в довгостроковій перспективі;
  
• самостійне визначення цілей розвитку та підтримки життєдіяльності підприємства;
  
• визначення необхідних обсягів виробництва, структури постачання та постачальників;
  
• формування ефективного організаційно-економічного механізму управління підприємством;
  
• налагодження ефективних зв’язків з партнерами та організаціями-регуляторами, громадськістю для формування позитивного іміджу – головного «капіталу» підприємства;
  
• створення та постійне поповнення власного банку даних і знань, які повинні забезпечувати обґрунтування рішень, що приймаються, та захист інформації від конкурентів;
  
• забезпечення конкурентоспроможності підприємства завдяки вибору адекватних стратегій та підтримки конкурентних переваг тощо;
  
• інвестування (визначення джерел і напрямків використання інвестицій) та управління фінансами підприємства з метою отримання високих економічних результатів діяльності, тобто забезпечення прибутковості;
  
• визначення необхідного для існування та розвитку підприємства кадрового складу з конкретними кількісними та якісними показниками;
  
• використання досягнень науково-технічного прогресу завдяки налагодженню інноваційної підсистеми управління.
  

Таким чином, можна впевнено стверджувати, що в сучасних умовах господарювання підприємство поступово стає самостійним ключовим і центральним елементом економічної діяльності держави. Але ефективна діяльність підприємства можлива лише за умов застосування ефективних механізмів управління.

Механізм управління слід розглядати як складову і більш активну частину системи управління. Саме механізм управління забезпечує вплив на фактори, від стану яких залежить результат діяльності об’єкту, який управляється. Оскільки будь-яке підприємство – це, перш за все, організація, то на нього чинять вплив фактори зовнішнього та внутрішнього середовища. Для підприємств підприємницького типу, до яких можемо віднести і багатопрофільні підприємства, характерним є прагнення до змін стану зовнішнього середовища на свою користь та приведення внутрішніх і зовнішніх факторів до стану взаємної відповідності, до узгодження інтересів.

В умовах централізовано-планової системи управління економікою господарчий механізм управління (економічний механізм) розглядався як складова частина системи управління народним господарством, за допомогою якої рішення, що вироблялися державними органами управління щодо конкретних цілей, шляхів і засобів розвитку країни, галузі, регіону, підприємства трансформувалися в систему інтересів людей та їх дій. При цьому структура господарчого механізму являла собою сукупність трьох елементів: планування, господарче стимулювання і організація управління. Недоліком такого підходу була відсутність найбільш вагомої складової управління – мотиву діяльності людини. Механізм управління був призваний підкорити інтереси людей рішенням, які приймалися зверху. Як показав досвід управління, такий механізм може мати місце лише у випадку, коли використовуються тільки адміністративно-командні методи управління.

Очевидно, що механізм управління в умовах ринкової економіки буде ефективним лише у випадку, коли він посилить мотивацію діяльності людини. При цьому зрушення мотивів на цілі діяльності підприємства можна досягти на основі погодження цілей, які висуваються, з інтересами людей і соціальних груп. Це дозволяє стверджувати, що і сама мета і її постановка також належать механізму управління.

Що стосується безпосередньо механізму управління багатопрофільним підприємством, то слід визначити, що він є складною категорією управління і включає цілий ряд складових елементів: цілі управління; кількісний аналог цілей – критерії управління; фактори управління – елементи об’єкту управління та їх зв’язки, на які здійснюється вплив з метою досягнення поставлених цілей; методи впливу на дані фактори управління; ресурси управління – матеріальні, фінансові, соціальний та організаційний потенціали, при використанні яких реалізується обраний метод управління і забезпечується досягнення поставленої мети. Таким чином, можна представити механізм управління у вигляді відповідної моделі, яка буде включати всі названі складові, пов’язані певним чином.

Важливе місце в системі управління підприємством займає економічний механізм, стержнем якого в умовах ринкової трансформації виступає сполучення таких елементів, як: ринковий механізм конкуренції і ціноутворення, традиційний механізм відтворення факторів виробництва (механізм самооплатності) і акціонерний механізм розвитку виробництва (механізм самофінансування).

Що стосується такої складової механізму управління, як організаційний механізм, то він також складається із множини елементів. Перш за все це сукупність різних за своєю природою конкретних організаційних механізмів, які повинні організувати в інтересах власника ефективну діяльність підприємства як виробничо-господарської і соціальної системи, що діє в умовах постійних змін попиту суспільства і нестабільності зовнішнього середовища.

Слід зазначити, що тільки поєднання економічних і організаційних механізмів дозволить створити комплексний механізм управління підприємством, що дозволить, з одного боку (організаційного), сформувати та посилити організаційний потенціал підприємства як складової частини ресурсів управління, що забезпечують вплив на фактори виробництва, а, з іншого боку (економічного), дозволить забезпечити ефективну діяльність підприємства.

Стержнем економічного механізму управління багатопрофільним підприємством є ринковий механізм конкуренції і ціноутворення, традиційний механізм відтворення факторів виробництва (механізм самооплатності) і акціонерний механізм розвитку виробництва (механізм самофінансування).

На нашу думку, саме впровадження в діяльність підприємства стратегії багатопрофільності, дозволить забезпечити йому найбільш ефективну діяльність. Розширення сфер діяльності підприємства надає йому цілий ряд переваг.

По-перше, тривалість періоду, протягом якого окупаються витрати. Саме в цей період підприємство потребує фінансової підтримки, компенсуючи в подальшому витрати за рахунок зростання ефективності виробництва.

По-друге, радикальні і, особливо, перетворюючі нововведення, що визначені вимогами ринку (перехід до нового життєвого циклу технології / попиту і зміна технологічної спеціалізації), є капіталомісткими і потребують концентрації значних ресурсів. Підприємство зацікавлено в таких нововведеннях, оскільки їх реалізація веде по зростання виробництва на якісно новий рівень.

По-третє, наступаюча постіндустріальна епоха характеризується створенням нових технологій і продуктів, які розраховані на прищеплювання нових потреб. Тривалість інноваційного циклу таких виробництв збільшується, оскільки до нього включається ще етап визнання нової продукції споживачем. В той же час переведення виробництва на рівень постіндустріальної епохи створює широкі можливості для включення економіки держави в світове народне господарство.

Здійснення інноваційної діяльності на промисловому підприємстві передбачає, перш за все, розробку взаємопов’язаних планів науково-дослідних та проектно-конструкторських робіт, маркетингу, фінансування, матеріально-технічного та кадрового забезпечення, а також планів виробництва. Такий взаємозв’язок визначений логікою інноваційного процесу та послідовністю етапів інноваційного циклу. Сьогодення умов господарювання промислових підприємств потребує необхідність формування так званого «стратегічного набору», що являє собою певну ієрархію взаємопов’язаних стратегій, а саме поєднання корпоративної стратегії, конкурентних стратегій за окремими бізнес-напрямами з числа можливих альтернатив, товарно-продуктових стратегій за напрямами діяльності, ресурсних стратегій, функціональних чи локальних стратегій для кожної з функціональних підсистем підприємства [2, с.324].

Взаємопов’язаність стратегічних планів виробництва й науково-дослідних і проектно-конструкторських робіт, що в підсумку забезпечать інноваційну діяльність на промисловому підприємстві, Принципи формування нових профілів діяльності промислового підприємства можуть бути різними, але найбільш доцільним є технологічний, який передбачає належність тих чи інших профілів діяльності підприємства до одного технологічного процесу.

При цьому кожний наступний вид діяльності (профіль) може бути споживачем продукції попереднього. Що стосується вибору постачальника, то його можна здійснювати в межах стратегії «єдиного джерела», у відповідності до якої придатність постачальника повинна визначатися цілим комплексом критеріїв, що можуть бути оцінені експертним шляхом.

Слід зазначити, що коли мова йдеться про формування структури профілів діяльності підприємства, то цей процес неодмінно пов’язаний із інноваційною діяльністю підприємств. А, якщо точніше, то визначення профілів діяльності і є само по собі інновацією. Основними передумовами і причинами виникнення інновацій (нових профілів діяльності) підприємства та їх поширення є наступні:

• конкурентна боротьба, яка передбачає бажання суб’єктів господарювання одержати на ринку конкурентні переваги та максимізувати прибуток;
  
• зростаючий попит споживача на нові види продукції;
  
• зростання технічного потенціалу;
  
• пошук вирішення проблем, які виникають у підприємницькій діяльності суб’єкта господарювання;
  
• потреба не відставати в економічному розвитку, не втрачати ринку, наслідувати інші організації, які впроваджують нові технології та нові профілі діяльності;
  
• бажання поліпшити свої результати у конкурентній діяльності підприємства;
  
• підтримка та забезпечення престижу підприємства;
  
• реалізація інтелектуального потенціалу співробітників підприємства;
  
• інтуїтивне уявлення про те, що інновація (новий профіль діяльності підприємства) може поліпшити загальні результати діяльності підприємства тощо.
  

Інновації в діяльності підприємств в цілому повинні сприяти не тільки кращому використанню виробничих ресурсів і поліпшенню якості продукції, але й дотриманню екологічних вимог та збереження навколишнього середовища.

Висновки. Для ефективного впровадження інноваційної моделі в діяльність підприємства необхідна розробка його інноваційної політики, тобто система практичного регулювання (управління) нововведеннями в умовах конкретного підприємства. Інноваційна політики підприємства полягає в розробці шляхів і механізмів впровадження і використання нововведень у виробничій практиці з метою забезпечення розвитку економіки і підвищення її ефективності.

Отже, інноваційну політику багатопрофільного підприємства, яке постійно займається пошуком нових профілів діяльності, пропонуємо сформувати із таких складових: аналіз ринку збуту продукції нового профілю діяльності; вивчення напрямків і сутності нововведень на інших вітчизняних і зарубіжних суб’єктах господарювання; визначення наявності фінансових ресурсів для проведення фундаментальних досліджень, розробки і впровадження в практику інновацій; проведення дослідно-конструкторських розробок, освоєння і впровадження нововведень; контроль на всіх етапах інноваційного процесу від задумів, розробки ідеї і якості використання; підготовка кадрового забезпечення.

Використані джерела інформації:

1. Гончарова Н.П., Перерва П.Г. и др. Маркетинг инновационного процесса. – К.: КИИМ, 1998. – 267 с.
   
2. Інноваційний розвиток промисловості України / О.І. Волков, М.П. Денисенко, А.П. Гречан та ін.; Під ред. проф. О.І. Волкова, проф. М.П. Денисенка. – К.: КНТ, 2006. – 648 с.
   
3. Крижний Г.К. Стратегічний технологічний менеджмент: Навч .посібник. – Х.: НТУ “ХПІ”, 2003. – 448 с.
   
4. SWOT – аналіз – основа формування маркетингових стратегій підприємства: Навчальний посібник / Під ред. д.е.н., проф., академіка АЕН України, зав. кафедри маркетингового менеджменту Донецького державного університету економіки і торгівлі ім. Михайла Туган-Барановського Балабанової Л.В.- Донецьк: ДонДУЕТ, 2003. – 180 с.
   
5. Шершньова З.Є., Оборська С.В. Стратегічне управління. – К.: КНЕУ, 1999. – 384 с.
   
6. Економіка і маркетинг виробничо-підприємницької діяльності: Навчальний посібник / За ред. проф. Перерви П.Г, проф. Гаврись О.М., проф. Погорєлова М.І. – Харків: НТУ “ХПІ”, 2004. – 640 с.
   
7. Економіка виробничого підприємства / За ред. Й.М. Петровича. – К.: Т-во “Знання”, КОО, 2002. – 405 с.
   

Рецензент: Корецький М.Х., д.держ.упр., професор