Geum.ru

Т. В. (Луцьк) концептуальна модель продуктивного білінгвізму перекладача

Вид материалаДокументы

Содержание


Рис. 1. Концептуальна модель продуктивного білінгвізму перекладача
Подобный материал:
Пастрик Т. В. (Луцьк)


КОНЦЕПТУАЛЬНА МОДЕЛЬ ПРОДУКТИВНОГО БІЛІНГВІЗМУ ПЕРЕКЛАДАЧА


В статье рассматривается психологическая структура деятельности переводчика, которая основывается на продуктивном билингвизме. На основе этой структуры конструируется концептуальная модель продуктивного билингвизма переводчика, эмпирически изучаются составные компоненты модели.

Ключевые слова: продуктивный билингвизм, переводческая деятельность, концептуальные знания, стратегии.

In the article, the psychological structure of translator, based on productive bilinguism, is scrutinized. On the basis of the structure the conceptual model of productive bilinguism is constructed. The empirical investigation of the model components is held.

Key words: productive bilinguism, translator’s activity, conceptual knowledge, strategies.


Постановка проблеми. На сучасному етапі розвитку нашого суспільства, який характеризується спрямованістю на відповідність до європейських стандартів освіти, особливо гостро постає питання про оволодіння іноземними мовами майбутніми фахівцями різних галузей професійного життя. Це зумовлює необхідність розроблення відповідних технологій навчання іноземних мов у різних академічних закладах. Водночас поглиблюється необхідність у створенні перекладацьких спеціальностей на факультетах іноземних мов, яких у вітчизняних закладах освіти стає дедалі більше. Поряд із цим, теорія та практика перекладу показує, що специфіка навчання іноземних мов та основ перекладу є різними, а, відтак, навчання перекладу потребує вироблення чітких психологічних основ цієї професійної діяльності та втілення ефективних технологій формування професійної компетентності фахівців з перекладу. В основі перекладацької діяльності як адекватної передачі не лише вихідної форми, а основне повноцінного змісту повідомлення є продуктивний білінгвізм, який забезпечується мовленнєво-мисленнєвими механізмами сприймання, розуміння, породження рідної та іноземної мов. При цьому, як зазначають Л.С. Виготський, О.О. Леонтьєв, О.Р. Лурія, мовленнєво-мисленнєва діяльність та специфіка її породження є спільною для оволодіння будь-якої мови, адже зумовлена особливостями мовленнєвої організації індивіда, яка має фізіологічну та соціальну природу [3; 4; 5]. Відтак, особливої значущості набуває дослідження продуктивного білінгвізму як основоположного чинника ефективної діяльності перекладача у контексті мовленнєво-мисленнєвої діяльності особистості.

Метою цієї роботи є конструювання концептуальної моделі продуктивного білінгвізму на основі виділення психологічної структури діяльності перекладача та емпіричне вивчення цієї моделі.

Розгляд двомовності та перекладацької діяльності у поетапному розгортанні мовленнєвої діяльності у схемі, визначеній Л.С. Виготським: мотив – внутрішнє мовлення – семантичний задум майбутнього повідомлення – породження мовлення, є доцільним у знаходженні спільних механізмів та процесів у володінні як рідною, так й іноземною мовами [3]. Оскільки діяльність перекладача зосереджена на оперуванні текстами кількох мов, психологічні основи продуктивного білінгвізму дають змогу перейти до конструювання концептуальної моделі продуктивного білінгвізму перекладача.

Оскільки серцевиною будь-якої діяльності є суб’єкт, основні напрями конструювання моделі у нашому дослідженні зосереджуються на перекладачеві як суб’єкті діяльності, який стимулюється відповідними мотивами, має необхідний фонд знань та оперує відповідними перекладацькими стратегіями для досягнення мети діяльності.

Мотив мовленнєвої діяльності у психологічній та психолінгвістичній літературі розглядається через розмежування таких понять: мотив, установка та інтенція. Л.С. Виготський диференціює мотив та установку у контексті мовленнєво-мисленнєвої діяльності, при цьому зазначає, що мотив – це неясне бажання, тоді як установка – це фіксоване відношення між мотивом та мовленням [3]. Як зазначає О.О. Селіванова, мотив – це “основна спонукальна сила в психічній діяльності, пізнавально-емоційна психологічна система, яка виконує функцію регулятора поведінки. Установка – це стан, який передує свідомим психічним процесам, проте впливає на їх перебіг, та виникнення якого залежить від потреб організму й об’єктивних рівнів задоволення цих потреб ” [7, 77]. О.О. Леонтьєв зазначає, що у мовленнєвій діяльності необхідно визначати проміжну мету, яка підпорядкована загальній меті діяльності, та стимулюється загальним для цієї діяльності мотивом [4]. Такою проміжною метою, на наш погляд, може слугувати формування інтенції суб’єкта мовленнєвої діяльності.

Таким чином, аналіз вихідного мотиву перекладача як суб’єкта діяльності може розглядатись через особливості формування його установки та інтенції перекладацької діяльності. Так, мотивами перекладацької діяльності є створення емоційно-психологічного впливу на цільову аудиторію тексту перекладу, породження тексту, який би відповідав інтересам реципієнта, при цьому зберігаючи основний смисловий задум тексту оригіналу. Установка спрямовує мотиви у конкретну ситуацію взаємодії перекладача та реципієнта, яка зумовлена національно-культурними особливостями останнього. Інтенція є безпосередньо усвідомленою мовленнєвою метою, за термінологією О.О. Леонтьєва, проміжною ціллю, яка передує перебігу внутрішнього мовлення перекладача та створенню семантичного задуму майбутнього тексту.

Інтенція як найближча інстанція до породження семантичного задуму та реалізації тексту безпосередньо пов’язана з особливостями перекладацьких стратегій, які застосовуються при інтерпретації та перекладі тексту. Поряд із цим, за Л.С. Виготським, сукупність та перебіг будь-яких операцій, детермінуються структурами, що зумовлюють їх особливості [3]. Тому наступним компонентом концептуальної моделі продуктивного білінгвізму перекладача є виділення структур знань, які лежать в основі перекладацьких стратегій.

Визначення знань перекладача та розмежування їх видів у нашому дослідженні ґрунтується на основних константах перекладацького процесу – концептуальній, соціокультурній, лінгвістичній, текстовій та комунікативній [8]. Відповідно до цих констант модель продуктивного білінгвізму перекладача містить концептуальні, соціокультурні, лінгвістичні, текстові та комунікативні знання. Розглянемо їх більш докладно.

Концептуальні знання презентують особливості концептуальної системи суб’єкта, яка містить усю сукупність знань про фізичний та соціальний світ. Ядром концептуальної системи вважається концепт. За Т.О. Фесенко, концепт – це певний образ фрагмента дійсності, який проектується після “когнітивної обробки” в мовний рівень свідомості [8]. Аналіз концептуальної системи та занурення її у контекст перекладацької діяльності дає змогу розглядати концептуальну систему перекладача як психічну організацію, яка містить сукупність концептів як образ різних фрагментів дійсності, що повинні бути втілені на мові перекладу. Відтак, концептуальні знання перекладача повинні утримувати не лише значення понять рідною та іноземної мов, а й значення концептів, які утворюють менталітет будь-якого національно-культурного простору. Концептуальна сфера соціокультурної спільноти представлена системами образів фрагментів реальної дійсності, еталонів і норм, стереотипів, характерних для цього соціуму. Концептуальна сфера соціокультурної спільноти для якої призначено текст перекладу виражає особливості світобачення та світосприйняття представників цієї спільноти у контексті соціальних та етнічних традицій. Відтак, можна сказати, що концептуальні знання перекладача, які виражають ступінь сформованості його концептуальної системи, є центральними, в тому розумінні, що вони охоплюють усі виділені нами види знань перекладача: соціокультурні, лінгвістичні, текстові та комунікативні знання.

Лінгвістичні знання репрезентують вербальну частину концептуальної системи, що виражає оформлення досвіду у мовні форми. Будь-яка мовна система містить три основні складові: граматика, лексика та фонетика. Відповідно до цих складових лінгвістичні знання представлені граматичними, лексичними та фонетичними знаннями, які виражають ступінь володіння рідною та іноземною мовами перекладача.

Особливої значущості у визначенні психологічної основи лінгвістичних знань набуває, на нашу думку, ідея Л.С. Виготського про психологічний підмет та присудок, які знаходяться у будь-якому повідомленні, незалежно від специфіки фонологічних, граматичних та лексичних форм будь-якої мови [2]. Психологічний присудок завжди виражений тим словом, який несе нову, значущу для ситуації інформацію. Вчений наводить приклад речення “Годинник впав”, у якому психологічний підмет та присудок варіюють залежно від контексту, у якому воно використовується. Так, якщо годинник стоїть, і суб’єкт цікавиться, що сталося з годинником, відповідь “Годинник впав” містить психологічний присудок, який несе релевантну для контексту інформацію про те, що він впав. Тоді як у ситуації, у якій суб’єкт чує шум від падіння і цікавиться, що впало, відповідь “Годинник впав” містить інший психологічний підмет, який виражений словом годинник. Оскільки саме це слово у заданій ситуації несе нову, значущу інформацію для співрозмовника.

Порушення психологічної основи, яка виражена в мовних формах, приводить до викривлення смислового наповнення вихідного тексту та відповідно його змісту.

Інший вид знань, який є також складовою концептуальних знань перекладача, представлений соціокультурними знаннями.

Ретельне дослідження культури та особливості її відображення в мові було проведено німецьким психологом В. Вундтом. Вчений дійшов висновку, що поняття “матеріальна культура” та “духовна культура” походять від середньовічного поняття “culture mentis”, що буквально означає “розвиток розуму”. Відтак, “народна свідомість в його працях розглядалась як творчий синтез індивідуальних свідомостей. Відмовившись від широкого поняття “дух цілого”, В.Вундт започаткував емпіричні дослідження мови, міфів та традицій.

У контексті перекладу найбільш важливими аспектами, на наш погляд, є два аспекти, які по-різному моделюють уявлення про культуру. По-перше, це глибокі відмінності між представниками різних культур, а, по-друге, психічна єдність людського роду. Виходячи з цього, соціокультурні знання перекладача повинні містити як універсальні категорії, здобуті в ході суспільно-історичного розвитку, так і специфічні особливості культури, які необхідні у перекладі.

Універсальність та національно-культурна специфічність соціокультурних знань перекладача по-різному розглядається у різних джерелах [1; 8]. На наш погляд, провідне значення у визначенні універсалій та національних реалій повинно ґрунтуватись на тому, що існує безпосередній зв’язок між національною мовою та національним характером. Тому важливу роль у соціокультурних знаннях перекладача відіграють не лише мовні універсалії та національно-культурні категорії, а знання про особливості національного характеру та етнічну свідомість носіїв тієї мови, на яку робиться переклад. Знання особливостей етнічної свідомості дає змогу перекладачеві охопити основні стереотипи, традиції та звичаї, які виражають національно-культурну специфіку тієї аудиторії, для якої призначено переклад.

Інший вид знань, який є складовою концептуальних знань перекладача, – текстові знання. Текст – це один із компонентів перекладацької діяльності, об’єкт цієї діяльності. Як зазначає І.С. Алексєєва, єдиним орієнтиром у підході до тексту є сам текст [1]. Саме текст задає площину перекладу відповідно до того, для кого він призначений, для передачі якої інформації створений. Різноманітність тексті дуже велика, що зумовлено розвитком людства, яке, в свою чергу, породжує нові типи текстів, наприклад, тексти опису комп’ютерних програм, різноманітні енциклопедії тощо. Поряд із цим, як відзначає вчена, абсолютно національних текстів, які існують в обігу лише одного народу, практично не існує. Тому провідного значення набуває системне моделювання тексту на основі віднаходження його психологічних критеріїв.

Результати теоретичного аналізу літератури з цієї проблеми [1; 7; 8] свідчать про те, що такими критеріями можуть бути типи інформації, які закладені в тексті, та визначають його жанрову приналежність. Адже якщо уявити текст як систему, а типи інформації як її складові, то при неможливості адекватної передачі цього типу інформації в одному фрагменті тексту, її можна змістити в інший фрагмент, при цьому не порушуючи цю систему. У психологічній та психолінгвістичній літературі визначають три типи інформації: когнітивну, емоційну та естетичну [1]. Переважання певного типу інформації визначає стиль тексту. Тому акцент на типі інформації та способах її передачі дає змогу узагальнити особливості перекладу текстів, які презентують різні стилістичні жанри. Так, переважання когнітивної інформації притаманне для науково-технічних текстів, емоційної та естетичної інформації – для художніх текстів.

Типи інформації глибоко аналізуються у працях Л.С. Виготського [2]. Вчений розглядаючи особливості естетичної інформації та її роль у формуванні естетичної реакції зазначає, що естетична реакція навіть у простішому вигляді значно відрізняється від інших реакцій, що виникають в результаті сприйняття. У формуванні естетичної реакції провідної значущості набуває уява та емоції, іншими словами, пізнавальна та емоційна сфера особистості. Відтак, естетична інформація є найбільш комплексною, адже вона підпорядковує як когнітивну, так й емоційну інформацію.

Таким чином, знання перекладача про можливу класифікацію текстів на основі їх інформаційного складу дає змогу віднайти правильне змістове навантаження тексту, його цільове призначення, та знайти відповідні мовні засоби для його адекватної передачі.

Останній вид знань, виділений нами у моделі, − це комунікативні знання. Комунікативні знання перекладача містять чітке уявлення про соціально-психологічні характеристики процесу комунікації, які визначаються особливостями цільової аудиторії, тобто кінцевого адресата (або їх групи) тексту перекладу.

Таким чином, концептуальні знання перекладача – це найширші репрезентації про фізичний та соціальний світ, які містять сукупність соціокультурних, лінгвістичних, текстових та комунікативних знань.

Предметний когнітивний фонд перекладача, який представлений знаннями, слугує ґрунтом для перебігу мовленнєво-мисленнєвих стратегій перекладача, які становлять орієнтувально-дослідницький та виконавчий етапи його діяльності. Відповідно до генези мовленннєво-мисленнєвої діяльності особистості нами було виділено особистісні, когнітивно-лінгвістичні та поведінкові (контативні) стратегії.

Конативні стратегії, які виражають спрямованість на адресата взаємодії з урахуванням змісту та функцій спілкування, ґрунтуються на комунікативних знаннях. Адже ці стратегії передбачають знаходження правильних способів передачі інформації залежно від умов перекладу – усного чи письмового, визначення адекватного смислового наповнення вихідного тексту, яке було зумовлено внутрішнім світом автора, та здійснення того впливу на читачів тексту перекладу, який був задуманий автором оригіналу.

Особистісні перекладацькі стратегії – це ті закономірності в когнітивній обробці інформації – її сприйманні, інтерпретації та породженні, – які визначаються рисами характеру особистості перекладача, його особистісними станами та властивостями. Ці стратегії безпосередньо пов’язані із соціокультурними знаннями перекладача, адже умови соціального світу життєдіяльності особистості перекладача значною мірою детермінують особливості перебігу його діяльності як поетапного розгортання мовленнєво-мисленнєвих процесів.

Когнітивно-лінгвістичні перекладацькі стратегії ґрунтуються на лінгвістичних та текстових знаннях перекладача. Знання про когнітивну, емоційну, естетичну інформацію та особливості їх мовного вираження зумовлюють перебіг когнітивно-лінгвістичних стратегій перекладача.

Сукупність особистісних, конативних та когнітивно-лінгвістичних стратегій, яка ґрунтується на цілісній представленості концептуальних знань, втілюється в особливий стиль перекладача, який вирізняє його діяльність та її продукти з-поміж інших (див. рис.1).




Рис. 1. Концептуальна модель продуктивного білінгвізму перекладача


Процедура дослідження. З метою емпіричного вивчення концептуальної моделі продуктивного білінгвізму було складено таку процедуру дослідження: методика вільного асоціативного тесту на визначення коефіцієнту білінгвізму, методика “Виключення зайвого” на визначення поняттєвого мислення, методика “Карта контролю стану мовлення”, опитувальник Д. Маркса на визначення яскравості – чіткості уявлень, модифікована форма В опитувальника FPI у варіанті А.А. Крилова, Т.І. Ронгінської [6]. Вибірку склало 40 студентів спеціальності “Прикладна лінгвістика та переклад” Волинського державного університету імені Лесі Українки.

Отримані результати оброблялися процедурою кореляційного аналізу програмного забезпечення Microsoft Excel. Аналіз результатів емпіричного вивчення продуктивного білінгвізму свідчить про наявність кореляційних зв’язків між показниками продуктивного білінгвізму та поняттєвого мислення (r = 0,269, р ≤ 0,05), білінгвізму та чіткості й яскравості уявлень (r = 0,239, р ≤ 0,05), білінгвізму та комунікативності (r = 0,289, р ≤ 0,05), білінгвізму та реактивної агресивності (r = 0,311, р ≤ 0,01), білінгвізму та контролю мовлення (r = 0,238, р ≤ 0,05). Негативні кореляційні зв’язки встановлено між показниками продуктивного білінгвізму та невротичністю (r = - 0,218, р ≤ 0,05), продуктивного білінгвізму та сором’язливістю (r = - 0,497, р ≤ 0,001).

Таким чином, отримані результати дослідження свідчать про наявність когнітивно-лінгвістичних (поняттєве мислення, яскравість уявлень), особистісних (властивості комунікативності, реактивної агресивності), поведінкових (підвищений контроль мовлення) характеристик у природі продуктивного білінгвізму, які визначають особливості стратегій перекладача, що втілюються в його своєрідний індивідуальний стиль перекладу.


ЛІТЕРАТУРА
  1. Алексеева И.С. Профессиональное обучение переводчика. – СПб.: Ин-т иностранных языков, 2000. – 192 с.
  2. Выготский Л.С. Анализ эстетической реакции. – М.: Лабиринт, 2001. – 480 с.
  3. Выготский Л.С. Мышление и речь. – М.: Лабиринт, 2001. – 368 с.
  4. Леонтьев А.А. Язык и речевая деятельность в общей и педагогической психологии. – М.: Моск. психолого-социальный институт, 2001. – 448 с.
  5. Лурия А.Р. Лекции по общей психологии. – СПб.: Питер, 2004. – 320 с.
  6. Практикум по экспериментальной и прикладной психологии / Под ред. А.А. Крылова, С.А. Маничева. – СПб.: Питер, 2000. – 560 с.
  7. Селиванова Е.А. Основы лингвистической теории текста и коммуникации. – К.: Брама, 2004. – 336 с.
  8. Фесенко Т.А. Специфика национального культурного пространства в зеркале перевода. – Тамбов: Изд-во ТГУ, 2002. – 228 с.