Територіальний устрій за конституцією України

Вид материала

Содержание

Подобный материал:

1 2 3

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ПРАВА

Кафедра гуманітарних дисциплін

ЗАЛІКОВА РОБОТА

Дисципліна: ІНФОРМАТИКА

Тема: Територіальний устрій за конституцією України

Виконали: студенти ІІ курсу

Група ПБ-23 Купченко Ірина

Горак Юлія

Київ – 2011

Зміст

Вступ…………………………………………………………………………….......3

I. Конституційні засади територіального устрою України: …………….…3-4

1.1. Поняття державного устрою;……………………………………………………..……...….4-7
1.2. Україна – унітарна держава………………………………………………………………....7-9

II. Конституційно-правове регулювання:

2.1. Принципи територіального устрою України;………………………………….10-15

2.2. Адміністративно-територіальні одиниці в Україні та їх

особливості. ………………………………………………………………………………………………..….15-20

III. Правовий статус Автономної Республіки Крим:

3.1. Історія становлення автономії Криму у складі України; ………….…..21-24

3.2. Автономна Республіка Крим – невід’ємна складова частина

України; …………………………………………………………………………………………………….…..24-29

3.3. Особливості конституційно-правового статусу Автономної Республіки Крим. …………………………………………………………………………………………………..……….….29-34

Висновки………………………………………………………………………………………………………….34-35

Список використаної літератури………………………………………………………………….….…36

Вступ

Проблема територіального устрою завжди була однією з найсуттєвіших в конституційно-правовому аспекті. Завдання по вирішенню цього питання повинна булла взяти на себе Конституція України. В І розділі Основного Закону було продекларовано, що Україна є унітарною державою, але відразу постала велика кількість неузгоджених моментів, які були спричинені пост -радянською розбудовою демократичної правової унітарної держави. Як показав досвід 90-х та 2000-х років в Україні простежується тенденція до частого реформування адміністративно-територіального устрою. Згідно Конституції України, територіальний устрій має ґрунтуватися на засадах централізації та децентралізації, цілісності та єдності території та збалансованому соціально-економічному розвитку. Декларування цих принципів в Основному Законі в процесі державного будівництва натрапило на велику кількість різного роду перешкод, які заважають поступовому та раціональному процессу реформування устрою України. Що виливається в часту зміну засад адміністративно-територіального устрою, що є нагальною конституційно-правовою проблемою сьогодення.

1.Конституційні засади територіального устрою України.

Засади за системи територіального і адміністративно-територіального устрою України визначається Конституцією України. Відповідно до статті 132 територіальний устрій України грунтується на таких засадах: цілісності та єдності державної території; поєднання централізації та децентралізації у здійсненні державної влади; збалансованості соціально-економічного розвитку регіонів з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій.

Єдність і цілісність державної території означають, що ї складові, якими в Україні є адміністративно-територіальні одиниці, перебувають у нерозривному взаємозв’язку, відзначаються внутрішньою єдністю.

Поєднання централізації і децентралізаціїї у здійсненні державої влади виявляється в тому, що за центральними органами держави зберігається право охорони та забезпечення загальнодержавних інтересів, а решта функцій передається на місця, насамперед органам місцевого самоврядування.

Збалансованість соціально-економічного розвитку регіонів з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій означає диференційований підхід до вирішення питань оптимального економічного і культурного розвитку, демографічної політики та забезпечення територіальної єдності складових України, цілісності єдиної державної території.

1.1. Поняття державного устрою.

За формою державного устрою Україна є незалежною^¹, демократичною унітарною державою, суверенітет якої поширюється на всю її територію^². В юридичній літературі, під визначенням «демократична держава» (від. грец. demos – народ, cratia – владарювання) розуміють державу, в якій влада не просто належить, а виходить з самого народу, здійснюється народом і в інтересах народу. Як свідчить системний аналіз відповідних положень Конституції, основні засади української державності побудовано саме за цим принципом.

Зокрема згідно з Конституцією носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ, який здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади. Як зазначив з цього приводу Конституційний Суд, визначальне значення для функціонування демократичної держави, її республіканських засад має встановлений Основним Законом порядок формування органів державної влади, зокрема періодичність їх обрання та призначення^³.

Державну незалежність та національну безпеку України забезпечує Президент, який за своїм конституційно-правовим статусом є главою держави, гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України^⁴. Президент є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил та очолює Раду національної безпеки і охорони.

Аналізуючи зміст статті 1 Конституції, Конституційний Суд також роз’яснив, що Україна як демократична і правова держава закріпила принцип поваги і непорушності прав та свобод людини, утвердження і забезпечення яких є головним обов’язком держави. Конституційний принцип правової держави вимагає від неї утримуватися від обмеження загально визначених прав і свобод людини і громадянина, в тому числі майнових прав (стаття 1, частина друга статті 3, статті 21, 22, 64 Конституції)^⁵.

Зокрема обов’язком правової держави є невтручання як у реалізацію громадянами права на свободу об’єднання, так і в діяльності самого об’єднання , «за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей» (частина перша статті 36 Конституції)^⁶.

Згідно з правовою позицією Конституційного Суду визначення України як соціальної, правової держави зобов’язує її спрямовувати свою політику на створення умов, які забезпечують достойній життєвий рівень, вільний і всебічний розвиток людини як найвищої соціальної цінності, її життя і здоров’я, честь і гідність. Утвердження та дотримання закріплених у нормативно-правових актах соціальних стандартів є конституційним обовя’зком держави. Діяльність її правотворчих і правозастосовних органів має здійснювати за принципами справедливості, гуманізму, верховенства і прямої дії норм Конституції, а повноваження – у встановлених Основним Законом межах і відповідно до законів^⁷.

Визначення держави соціальною також означає соціальну спрямованість економіки^⁸, а саме: соціальна держава повинна забезпечувати розвиток та підтримку членів суспільства, громадських інститутів, у тому числі через цільове спрямування видатків «на загальносуспільні потреби» (частина друга статті 95 Конституції)^⁹.

Принципи соціальної держави втілено в ратифікованих Україною міжнародних актах: Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1996 року [7.27], Європейській соціальній хартії (переглянутій) 1996 року [7.20], Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1050 року [7.8] та рішення Європейського суду з прав людини. Зокрема згідно з статтею 12 Європейської соціальної хартії держава зобов’язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень,доклади зусиль для її поступового посилення тощо^¹⁰.

Керуючись викладеними в статті 1 Конституції принципами та загальновизнаними нормами міжнародного права, Конституційний Суд установив, що із засад державного суверенітету, тобто суверенності України, випливає її державний імунітет, який полягає у тому, що вона не підлягає юрисдикції іншої держави. Так іноземна держава не може бути притягнена до суду іншої держави як відповідач, крім випадків безпосередньо наданої на це згоди (відмови від імунітету)^¹¹.

Виходячи з викладеного, Конституційний Суд визнав неконституційним положенням статті 32 Закону «Про угоди про розподіл продукції» [1.1] в частині встановлення обов’язкової відмови держави від судового імунітету попереднього забезпечення позову та виконання судового рішення в угодах про розподіл продукції, що укладаються за участю іноземного інвестора^¹².

1.2.Україна – унітарна держава.

Україна тривалий час перебувала в складі різних за територіальним устроєм держав, виступаючи суб’єктом унітарних держав (Польща, Румунія, Російська імперія), федерацій (СРСР) та конфедерацій (Австро-Угорщина), але споконвічним прагненням українського народу було створення власної єдиної унітарної держави. Уперше спробу створити таку державу шляхом Акта злуки між УНР і ЗУНР було здійснено в 1992 р., але утворити єдину унітарну державу вдалося лише з проголошенням незалежності України 24 серпня 1991 р. З того часу принцип унітаризму нашої держави є одним із фундаментальних і найбільш значущих принципів конституційного ладу.

Україна є унітарною державою – територія України у межах існуючих кордонів є цілісною і недоторканою, складові частини – адміністративно-територіальні одиниці не мають політичної самостійності, перебувають у нерозривному взаємному зв’язку та відзначаються внутрішньою єдністю.

Україна як унітарна держава містить у своєму складі адміністративно-територіальні одиниці, що не мають правового статусу державних утворень. В Україні існує єдина Конституція, єдина система законодавства, єдині державні символи, єдина для всієї території України державна мова, єдине громадянство, єдина виборча система, єдина система органів державної влади, уніфікована система місцевого самоврядування, яка передбачає спеціальний конституційно-правовий статус для Автономної Республіки Крим і м. Києва і Севастополя, єдина фінансово-бюджетна одиниця, єдина грошова одиниця, єдина система оборони та національної безпеки.

Характерні ознаки

Особливості

Є суверенною і незалежною державою, суверенітет якої поширюється на всю її територію

Складається лише з адміністративно-територіальних одиниць,які не мають політичної самостійності

Публічна влада представлена органами державної влади та органами місцевого самоврядування

Має єдину систему законодавства та єдину загально державну Конституцію

Бюджетна та податкова системи складаються з двох рівнів – загальнодержавного та місцевого

Має єдине громадянство

Україна – унітарна держава

Її невід’ємна складова частина Автономна Республіка Крим – є територіальною автономією з окремими ознаками державності: назва органів публічної влади – Верховна Рада та Рада міністрів; має власну Конституцію, свою символіку тощо

За результатами всеукраїнського референдуму, проведеного 16 квітня 2000 р.,передбачається створення другої палати в парламенті

II. Конституційно-правове регулювання територіального устрою України:

2.1. Принципи територіального устрою України.

С т а т т я 132. Територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій.

Стаття 132 є однією із двох, які складають розділ IX «Територіальний устрій України» Основного Закону. При цьому під територіальним устроєм необхідно розуміти передбачену законами територіальну організацію держави з метою забезпечення найбільш оптимального вирішення завдань та здійснення функцій суспільства та держави. Територіальний устрій здійснюється, як правило, шляхом поділу території держави на частини – територіальні одиниці, які є просторовою основою для утворення й діяльності відповідних органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Категорією «територіальний устрій» не слід ототожнювати із поняттям «державний устрій», під яким у більшості випадків розуміють елемент форми держави, що характеризує територіальну організацію влади та державне самовизначення населення (нації), яке на ній проживає. Державний устрій визначає: принцип поділу території держави на складові елементи; спосіб організації населення на певній території; рівень врахування інтересів національних меншин шляхом надання територіям їхнього проживання певних повноважень щодо територіального самоврядування; наявність або відсутність у складових держави ознак політичної самостійності та державності; взаємовідносини між різними рівнями державних органів влади (центральними, регіональними і місцевими). Згідно з державним устроєм всі держави диференціюються на унітарні, федеративні, конфедеративні та імперіальні. Іноді до цього переліку додають унію, співтовариство та співдружність.

На відмінну від зазначених видів державного устрою розрізняють такі види територіального устрою:

1)політико-територіальний устрій (державно-територіальний), який передбачає територіальне розмежування (виокремлення) державних утворень, що мають ознаки суверенітету, у системі певної спільної для

них держави. Такий територіальний устрій властивий здебільшого для федеративних держав;

2) адміністративно-територіальний устрій – це внутрішній поділ території певної держави на її складові територіальні частини. Такий територіальний устрій властивий здебільшого для унітарних держав, утому числі й України;

Саме з урахуванням цього у ст. 132 Конституції України і формулюються його головні засади. Зокрема, вказано, що територіальний устрій України ґрунтується на засадах:

1)єдності та цілісності державної території. Конституційна засада єдності державної території означає, що остання поєднана спільною політичною, економічною, соціальною та духовною системою, історичним минулим, системою державної влади, тобто законодавчих, виконавчих, судових та інших органів, державним кордоном України. При цьому ще раз варто наголосити, що Закон України «Про державний кордон України» від 4 листопада 1991 р., із змінами станом на 5 листопада 2009 р., передбачає, що «Державний кордон України є лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України – суші, вод, надр, повітряного простору». До того ж вищезгаданий Закон передбачає, що захист державного кордону України є невід’ємною частиною загальнодержавної системи забезпечення національної безпеки і полягає у скоординованій діяльності військових формувань та правоохоронних органів держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.

Саме принцип єдності державної території, який означає, що остання пов’язується спільною політичною, економічною, соціальною та духовною системою, історичним минулим, системою державної влади, тобто законодавчих, виконавчих, судових та інших органів, системою законодавства, громадянством, грошовою одиницею, державним кордоном, одноосібністю правосуб’єктносні держави і міжнародних відносин, значною мірою, поряд з іншими принципами та чинниками, зумовлює існування принципу унітаризму – ключового принципу територіального устрою України.

Конституційна засада цілісності державної території ґрунтується на аналогічному принципі, про який уже йшлося у коментарі до ст.2 Конституції України і який означає заборону насильницького (збройного чи іншого) розчленування, захоплення або відокремлення частини території країни;

2) поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади. Загалом, під централізацією у більшості випадків розуміють зосередження функцій соціального і державного управління у центральних владних структурах (органах, установах, відомостях). Вона переважно характеризується так званими вертикальними зв’язками, за яких верхні рівні влади наділені широкими повноваженнями у прийнятті рішень, а їх директиви (накази, постанови, рішення і т. ін.) є обов’язковими для нижчих рівнів. Під децентралізацією розуміють послідовний процес передачі із

центру на місця частини функцій і повноважень центральних органів держави. Тобто ця конституційна засада передбачає і зумовлює існування системи державної влади та системи влади місцевого самоврядування, вирішення питань місцевого значення саме органами місцевого самоврядування. До того ж ця конституційна засада забезпечує поєднання і врахування загальнодержавних і місцевих інтересів. Вона зумовлює також те, що у майбутньому необхідно чітко визначатися щодо структурного і функціонуючого розподілу влади між центром і регіонами;

3) збалансованості і соціально-економічного розвитку регіонів. Конституційна засада збалансованості розвитку регіонів передбачає поступове вирівнювання політичного, економічного, соціального та культурного рівня розвитку регіонів, їх ще більшу інтеграцію та зближення. А конституційна засада соціально-економічного розвитку регіонів переносить акцент розвитку регіонів соме на соціально-економічну сферу, яка насамперед стосується безпосереднього рівня життя населення, що проживає у цих регіонах. При цьому закон України «Про стимулювання розвитку регіонів» від 8 вересня 2005 р., із змінами, внесеними станом на 25 червня 2009 р., під терміном «регіон» розуміє територію Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя. А під стимулюванням розвитку регіонів – відповідно комплекс правових, організаційних, наукових, фінансових та інших заходів, спрямованих на досягнення сталого розвитку регіонів на основі поєднання економічних, соціальних, екологічних інтересів на загальнодержавному та регіональному рівнях, максимально ефективного використання потенціалу регіонів в інтересах їх жителів та держави в цілому.

Державне стимулювання розвитку регіонів здійснюється відповідно до основ державної регіональної політики, державних програм економічного і соціального розвитку України, законів про Державний бюджет України, загальнодержавних програм інших законів та актів законодавства України, а також програм економічного і соціального розвитку Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, місцевих бюджетів;

4) урахування історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій регіонів. Насамперед хотілося б зазначити, що в доктринальних джерелах іноді цю конституційну засаду не виокремлюють, а коментують разом із попередньою, і тоді мову ведуть про принцип збалансованості й соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій. Разом з тим є сенс їх розрізняти, оскільки у ній, по-перше, йдеться про збалансованість і соціально-економічний розвиток регіонів, а по-друге – про врахування історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій. Беззаперечно, що конституційні засади територіального устрою України з урахуванням історичних, економічних,

екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій регіонів, поєднання централізації та децентралізації у здійсненні державної влади найбільшою мірою зумовлюють існування та функціонування місцевого самоврядування в Україні. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р., станом на 1 січня 2011 р., у ч. 1 ст. 2 саме і передбачає, що «Місцеве самоврядування в Україні – це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади – жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста – самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України». А відповідно до ст. 4 Закону місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах: законності; гласності; народовладдя; колегіальності; поєднання місцевих і державних інтересів; виборності; правової; організаційної та матеріально-фінансової самостійності в межах повноважень, визначених цим та іншими законами; підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб; державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування; судового захисту прав місцевого самоврядування.

До того ж ця конституційна засада передбачає диференційований, виважений, продуманий підхід до вирішення питань, які зачіпають або можуть стосуватися історичних, економічних , екологічних, географічних, і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій.

Blog

Територіальний устрій за конституцією України

Содержание