Geum.ru

Робоча програма (за кредитно-трансферною системою навчання) з „Фізичної географії України

Вид материалаДокументы
Практична робота
2 - льодовиковий, карстовий, еоловий
Геоморфологічні комплекси
Лівобережна Україна
Подобный материал:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   16

Практична робота

  1. Рельєф території України.
  2. Основні орографічні одиниці.
  3. Морфоскульптури та морфоструктури


Самостійна робота
  1. Основні генетичні типи рельєфу
  2. Охарактеризуйте орографічні особливості території України.
  3. Визначіть чинники рельєфоутворення (геологічна структура, неотектоніка, клімат).
  4. Визначіть практичне значення вивчення рельєфу України.


Контрольні запитання та завдання

  1. Охарактеризуйте основні генетичні типи рельєфу.
  2. Складіть фізико-географічну характеристику Прип’ятської низовини.
  3. Складіть фізико-географічну характеристику Волино-Подільської височини.
  4. Складіть фізико-географічну характеристику Азово-Придніпровської височини.
  5. Складіть фізико-географічну характеристику Придніпровської низовини.
  6. Складіть фізико-географічну характеристику Донецької височини.
  7. Складіть фізико-географічну характеристику Причорноморської низовини.
  8. Складіть фізико-географічну характеристику Українських Карпат.
  9. Складіть фізико-географічну характеристику Кримських гір.


.

Теми рефератів
  1. Фізико-географічна характеристика Волино-Подільської височини.
  2. Азово-Придніпровська височина: фізико-географічний аналіз.
  3. Придніпровська низовина: фізико-географічний аналіз.
  4. Донецька височина: фізико-географічний аналіз.
  5. Фізико-географічна характеристика Причорноморської низовини.
  6. Основні чинники рельєфоутворення: геологічна структура, неотектоніка, клімат.


Література

1. Атлас природных условий и естественных ресурсов Ук­раинской ССР. – М., 1978. – С. 69-76.

2. Географічна енциклопедія України: В 3-х т. – К.: Укр.. енциклопедія ім.. М.П. Бажана, 1989-1993.

3. Заставний Ф.Д. Фізична географія України.Львів. – 1996. – С. 119-142.

4. Маринич О.М., Шищенко П.Г. Фізична географія Ук­раїни. К.: Знання. – 2003.

5. Природа Украинской ССР. Климат. – К.: Наук. думка, 1984.


Контрольні тести до лекції 4

1. Окрім Говерли (2061 м) в Українських Карпатах є п’ять двох тисячників. Назвіть їх і вкажіть їх висоти:

1 - __________________________________;

2 – __________________________________;

3 – __________________________________;

4 – __________________________________;

5 - __________________________________;

Правильна відповідь:

1 - Гутин - Томнатик (2016 м),

2 - Піп-Іван (2022 м),

3 - Бребенескул (2032 м),

4 - Ребра (2010 м),

5 - Петрос (2020 м).


2. Найпоширенішими екзогенними типами рельєфу є:

1 - схиловий, водний, гористий та озерний;

2 - льодовиковий, карстовий, еоловий;

3 - біогенний та техногенний.


3. Берегові форми рельєфу формуються на морських узбережжях внаслідок:

1 - руйнівної і творчої роботи морських хвиль і прибою;

2 - руйнування берега зсувами та обвалами.

3 - пляжі, піщані коси, вали спричиняють утворенню берегових форм рельєфу.


4. Антропогенні (техногенні) форми рельєфу – це:

1 - нерівності земної поверхні, утворені діяльністю людини;

2 – кар’єри, терикони, відвали;

3 - насипи, дамби, вали.


5. Заповніть табличку. Вкажіть висоти геоморфологічних одиниць:

Геоморфологічні комплекси
Висота (м н. р. м)

Правобережна Україна

Хотинська височина



Передкарпатська височина



Подільська височина



Словечансько-Овручський кряж



Мале полісся



Придніпровська височина



Волинська височина



Волинська низовина



Закарпатська низовина



Українські Карпати



Поліська низовина



Канівські гори



Лівобережна Україна

Полтавська рівнина



Донецький кряж



Причорноморська низовина



Приазовська височина



Кримські гори



Придніпровська низовина



Середньоруська височина



Північнокримська низовина



Лекція 5. КЛІМАТ

Україна в кліматичному та агрокліматичному відношенні добре вивчена. В її межах функціонує 1298 метеорологічних станцій і постів (в тому числі 999 постів). Матеріали спостереження цих станцій і постів мають великий практичний інтерес. Найгустіше розміщені станції і пости в Українських Карпатах особливо в північно-західній їх частині, на Львівщині, в прикарпатській території Івано-Франківської і Чернівецької областей, центральній частині Придніпров’я і на Донбасі Полісся, центральний регіон Поділля, а також південне Причорномор’я і Приазов’я охоплені метеорологічними станціями і постами значно гірше. Наприклад, у Львівській області нараховувалось і нараховується 145 метеостанцій : постів, Івано-Франківській області — 70, Кіровоградській, Київській і Черкаській областях —141, Полтавській області — 124 Харківській області — 92, Донецькій і Луганській областях — 101 станції і пости. Між тим у поліських Волинській і Ровенських обл. було зосереджено чи зосереджено тепер лиш відповідно 13 і 11 станцій і постів. Зрозуміло, що матеріали густої мережі метеостанцій і постів дозволяють детальніше вивчати кліматичну обстановку в Україні та її регіонах і: одержувати більш достовірні висновки та на їх основі робити обгрунтованіші пропозиції.

Територія України характеризується досить значними кліматичними відмінностями. Майже на всій її території (крім крайньої південної частини) переважає помірне континентальний клімат; на заході вологість повітря набагато вища, ніж на сході. Помітно відрізняється температурний режим: вегетаційний період триваліший на заході, де клімат більш вологий та м’який.

Віддаленість від океанів та континентального Сибіру, рівнинність території визначають клімат України: він умовах даної географічної широти змінюється залежно положення певного регіону, від слабко континентального на заході та північному заході до середньоконтинентального на сході та південному сході. Лише вузька крайня південно-східна смуга Криму характеризується рисами субтропічного клімату.

Клімат, як відомо, формується під впливом тісно пов’язаних між собою чинників, які в кожному конкретному регіоні Землі мають свої особливості. Це — радіація, поверхня і циркуляція атмосфери. Взаємодія цих чинників, їх інтен­сивність і особливості впливу характеризуються певною постійною і територіальною індивідуальністю. В свою чергу, кожен з названих чинників формується під дією елементів, яким також властиві свої індивідуальні географічні прояви.

Виключно важливу роль у кліматотворенні відіграє сонячна радіація, величина якої залежить від інтенсивності і тривалості попадання в різні регіони енергії променів Сонця, прозорості атмосфери, характеру поверхні Землі тощо. А енергія променів Сонця, в свою чергу, залежить від висоти Сонця, тривалості дня.

Україна займає відносно велику площу, що суттєво впливає на різницю між висотою Сонця над крайнім північним і крайнім південним районами зимою (22 грудня опівдні — відповідно від 150 до 230) і влітку (22 червня опівдні — від 600 до 680). Що стосується тривалості дня, то влітку ця тривалість на 1,2 години більша на півночі, ніж на півдні. Більша тривалість днів на півночі в теплій частині року частково компенсує тут, порівняно з півднем, дещо менше поступлення сонячної радіації внаслідок нижчої висоти Сонця. Це дуже важливий чинник, що позитивно впливає на агрокліматичну ситуацію в північних районах України, поліпшує умови для розвитку там землеробства, зокрема для вирощування сільськогосподарських культур більш тривалого дня (наприклад, льону-довгунця).

Світловий режим залежить від тривалості сонячного сяяння. Річний хід цього сяяння в Україні характеризується значною територіальною відмінністю. На крайньому північ­ному заході (район верхів’я Прип’яті) тривалість сонячного сяяння найнижча і не перевищує в рік 1700 годин, тоді як у південних і південно-східних районах цей показник досягає вищих величин і коливається в межах 2000-2400 і більше годин. У прибережних районах Чорного та Азов­ського морів (включаючи Крим) тривалість сонячного сяяння є найбільшою.

Сумарна сонячна радіація (вимірюється в калоріях (джоулях) на одиницю площі)) також зростає з північного заходу (до 95 ккал/см2) на південний схід (понад 125 ккал/см2). Причому велика кількість сонячної радіації відбивається від поверхні. Відношення середньорічної кількості відбитої сонячної радіації до сумарної називається альбедо і визначається в %. Показник альбедо вищий на північному заході (близько 25 %), ніж на південному сході та на півдні (16-18 %). Особливо значним є цей показник при наявності снігового покриву (до 80 %); над водною поверх­нею сонячна радіація відбивається в незначній кількості.

Різниця величин поступлення і витрат тепла, що зумовлено сонячною радіацією, формує величину радіаційного балансу. В умовах України середня багаторічна величина радіаційного балансу додатна і коливається від 35-40 ккал/см2 на півночі та північному заході, до 55 ккал/см2 і більше — на півдні та південному заході.

Від’ємний радіаційний баланс в Україні майже на половині її площі (північна частина) спостерігається взимку (на півдні він дорівнює 0,5-2,0 ккал/см2); навесні радіацій­ний баланс зростає до 14-20 ккал/см2, досягає максимуму влітку — 20-30 ккал/см2 і понижується восени (до 4-10 ккал/см2). Найнижчі показники радіаційного балансу впродовж доби мають місце зранку, перед сходом сонця.

Україна розміщена в регіоні, який піддається дещо послабленим впливам циклонічної та антициклонічної циркуляції атмосфери. Причому кількість днів у році 5 впливами циклонів значно менша (майже вдвічі), ніж з впливами антициклонів. Проте кількість циклонів, що переміщуються Україною, значно більша, ніж антициклонів Циклони переважно надходять з південного заходу; менша їх кількість поступає з південного сходу і заходу. Над територією України максимальна кількість днів з циклоніч­ною діяльністю спостерігається взимку на крайньому північ­ному заході, а також у Криму (понад 40), навесні — на крайній півночі, в Карпатах і Криму (понад 35), влітку — на південному сході і північному заході (понад 30) і восени — на півночі та Південному березі Криму (понад 40 днів)

Над Україною проходить у середньому за рік 40 циклонів. Антициклонів значно менше (35); зимою вони поступають з Сибіру, влітку — з району Азорських островів Місцеві циклони формуються переважно в південно-західній частині України; їх кількість становить у середньому за рік 17.

Значний вплив на кліматотворення, зокрема на погода умови, має характер земної поверхні. Гірські масиви Карпат і Криму, наприклад, відіграють важливу кліматотвірну роль у формуванні погоди і клімату Закарпаття, Південного берега Криму, „охороняючи” їх від холоду північних повітряних мас. Різні висоти і форми земної поверхні, неоднакові рівні та особливості її освоєння і т.п. індивідуалізують вплив на радіаційний режим певних регіонів, циркуляцію повітря тощо, тобто територіально диференціюють кліматичні особливості і погодні умови. Особливо слід відзначити великий вплив морів і великих водойм на клімат прилеглих територій. Наприклад, Чорне море створює зону так званого температурного ефекту (підвищення температури повітря взимку і незначне її пониження влітку) на відстані 150-300 км, Азовське — близько 100 км.

Важливим чинником, що впливає на кліматичну ситу­ацію в Україні, є атмосферний тиск. Антициклони, що характеризуються підвищеним тиском, у літній час фор­мують теплу безхмарну погоду із значними амплітудами температури в денний та нічний час. Узимку антициклони призводять до пониження температури. Циклони (баричні депресії) характеризуються низьким тиском, який супро­воджується випаданням опадів (дощу і снігу).

Значний вплив на кліматичну ситуацію в Україні має вітровий режим, у формуванні територіальних особливостей якого, крім внутрішніх регіональних чинників, беруть участь прилеглі та більш віддалені регіони, в яких формуються різні баричні утворення. Особливо значним, зокрема в холодний період (з максимумом у грудні-січні), є вплив сибірського антициклону. Він своїм західним крилом охоплює Україну, часто поширюючись поза межі її західних кордонів. Найбільш інтенсивно він проявляється на півдні, особливо на південному сході. Сибірський антициклон характеризується підвищеним тиском; він формує в Україні два райони з різними напрямками вітрів. Ці райони розділяє вісь, що проходить у східно-північно-східному напрямку приблизно лінією Кишинів-Дніпропетровськ-Луганськ. На південь від цієї осі дмуть (з жовтня по травень) східні та північно-східні вітри. На північ від неї переважають вітри південних напрямків, зокрема власне південного і південно-західного.

Слід зазначити, що названа вісь вітрового розподілу формує також впродовж тривалого часу (семи місяців: з жовтня по квітень) відмінні на півночі та півдні особливості багатьох складових елементів клімату — температури, опадів, повітряного тиску тощо. Причому особливо значними є 6,3 м/сек., Очакові (Миколаївська область) — 5,3 м/сек., Маріуполі (порт) — 5,2 м/сек., тоді як впродовж усієї центральної і західної смуги України річна швидкість вітру значно менша: у Львові — 3,3 м/сек., Тернополі — 3,2 м/сек., Вінниці — 3,4 м/сек., Білій Церкві — 4,2 м/сек., Полтаві — 4,4 м/сек., Харкові — 2,7 м/сек. Що стосується північних (крім північно-західних) регіонів, то річна швидкість вітру тут приблизно така, як у центральній частиніУкраїни (Київ — 4 м/сек., Чернігів — 3,7 м/сек., Шостка (Сумська обл.) — 3,8 м / сек, і т. д.).

Найбільша швидкість вітру спостерігається в холодний) період (грудні-березні), а також у квітні. У теплий період швидкість вітру майже щодо всієї території України на 15-30 % нижча. Виняток становить лише рівнинна територія Закарпаття, де мінімальна сила вітру має місце протягом листопаду-січня, тобто в холодну пору року.

Число штилів коливається в Україні впродовж року межах 11 (Одеса) — 43 (Хуст). Штилі здебільшого спостерігаються в теплий, зокрема і літній період. При цьому слід зазначити, що між місячні різниці в амплітудах коливання середнього числа штилів незначні).

Середньомісячні та середньорічні швидкості вітру залежать від часу спостереження. Практично в усіх областях найвищі річні та місячні швидкості вітру бувають о 13 годині; зранку (о 7 годині) і ввечері( (о 21 годині).

В Україні переважають вітри невеликої швидкості 2-5 м/сек. Ймовірність таких вітрів коливається в межах 35-77 %; серед окремих місяців не спостерігається значне відхилення серед наведених величин. Меншою є ймовірність вітрів швидкістю 6-10 м/сек. На заході вона становить 10-20 %, на сході — 20-30 % і на півдні — 10-40%.

У зимовий період у результаті контрастів температури між північними і південними районами і відповідно великими баричними градієнтами сила вітрів зростає і сягає 5-8,5 м/сек. Улітку сила вітрів зменшується. Середня річна швидкість вітрів над територією України становить 3-4 м/сек., в тому числі на південному сході і на північному заході — 5-6 м/сек.

З місцевих вітрів у приморських районах дмуть (1-3 м/с при береговому і 3-5 м/с при морському), фени в Кримських горах. Значну роль у формуванні клімату відіграє температурний режим, який в Україні характеризується значними коливаннями. Про ці коливання свідчать такі показники. Температури повітря найхолоднішого місяця (січня) майже повсюдно (крім Південного берега Криму від’ємні (-2...7,50С); найтеплішого (липня) — становлять +7,5...+220С. Середня тривалість безморозного періоду коливається від 260-270 днів у південній частині Криму до 170 днів на північному сході. Спостерігаються суттєві відхилення від середньорічних температур. Абсолютні максимуми температур сягають +36...+420С влітку та +6...+180С взимку, абсолютні мінімуми — -300С на півдні - 400С на сході.

Температурний режим як влітку, так взимку, а також у весняний та осінній періоди суттєво змінюється в терито­ріальному відношенні. Періоди, коли середня температура повітря перевищує 200С на півдні тривають до 3 місяців. Але вони практично відсутні на заході та півночі. Періоди морозів з середньою температурою повітря нижче О0С здебільшого коливаються від 2 місяців на півдні до 5 місяців на північному сході території.

В Україні, особливо в теплий період, часто спостерігаються грози, кількість днів з якими становить у рік в рівнинній частині 23-30, і в горах - 26-37. Причому найбільше число днів з грозами буває в найтепліших місяцях — червні і липні, на які припадає близько 50 % сумарної річної кількості днів з грозами. Результати багаторічних спостережень засвід­чують, що як у рівнинних, так і в гірських територіях відсутні значні розбіжності в кількості днів з грозами. Виключення становлять лише вузькі прибережні смуги вздовж Чорного та Азовського морів, де річне число днів з грозами значно скорочується і коливається в межах 18-20. Впродовж холодного періоду грозових днів в Україні практично не буває, особливо в грудні-лютому і дуже рідко (0,1-0,7 дня) в березні і жовтні. В західних і південно-західних районах з більш високими температурами повітря в холодний період тривалість часу, протягом якого спостерігаються дні з грозами, збільшується. В названих районах лише два місяці майже зовсім не буває грозових днів, тоді як в інших регіонах вони відсутні три-чотири місяці.

У східних і південних районах України спостерігається найбільше число днів з суховіями, які часто приносять значну шкоду сільському господарству. Швидкість під час суховіїв перевищує 5 м/сек. Вони починаються з другої половини весни і дмуть включно до вересня, більше число днів зі суховіями (понад 40 у рік) спостерігається на крайньому сході в межах Луганської (крім крайньої північно-західної її частини і південно-східної території) Донецької областей та центральної частини Криму. Причому великий регіон, де спостерігається максимальне число днів із суховіями (51) зосереджений навколо Луганська.

Територіальне неспівпадання районів, де бувають більші атмосферні посухи, з місцями тривалих періодів із суховіями, пояснюється тим, що суховії зароджуються за межами території на сході і лише крайнім західним крилом охоплюють Україну.

Створення лісозахисних смуг та деякі додаткові технічні заходи (залуження, збільшення площі під та ін.) можуть знижувати негативний вплив суховіїв

В Україні протягом весни і початку осені бувають бурі (впродовж жовтня-лютого вони зустрічаються рідко). Швидкість вітру під час пилових бур становить понад 10 м. Середня річна їх тривалість становить 10-12 днів, рідко 20 днів. У повітря, іноді на висоту до 1 км, піднімається велика кількість дрібних пилових частин, які, забиваючи пори рослин, різко погіршують їх газо- і водообмін, знижують урожайність сільськогосподарських культур. При бурях підвищується температура повітря, понижується видимість.

У деякі роки вони охоплюють дуже великі площі денної частини України. Масштабною була пилова буря у 1969 р., яка призвела до загибелі сільськогосподарських культур на площі 5 млн. га, особливо в Запорізькій, Херсонській, Донецькій і Кримській областях, південно-східній частині України. Вітрова ерозія охопила понад 6 млн. га.

Значний вплив на кліматичний режим України та його територіальну диференціацію має кількість випа­дання опадів, так і їх розподіл за регіонами, а також місяцями і порами року. Найбільше опадів випадає у Карпатах (до 1600 мм на рік) та у Криму (800-1150 мм). На решті території цей показник коливається від 700-750 мм на заході до 300-350 мм на південному сході. Такий розподіл опадів є наслідком панування у південно-східних районах антициклонів, що приходять зі сходу, а у північно-західних циклонів атлантичного походження. У посушливі роки кількість опадів значно знижується: у прибережних районах Азовського й Чорного морів — до 100 мм, у степових — до 150-200 мм, у лісостепу— до 250-350 мм.

На формування балансу вологи та зволоженості території безпосередньо впливає відносна вологість повітря. Середньо­річний її показник становить 65-70 %, причому в літні місяці він знижується до 55-60 % (в окремі посушливі роки влітку, особливо в південно-східній частині України — до 10 %).

В Україні мають місце суттєві територіальні відмінності за показниками середньої місячної та річної абсолютної вологості повітря. Причому на просторові відмінності в названих показниках накладається їх диференціація залежно від конкретних місяців року. Але найбільш високі значення абсолютної вологості повітря повсюдно спосте­рігаються в теплий період, зокрема в чотири найтепліші місяці — травень-серпень. На абсолютну вологість повітря суттєво впливає висота певної території над рівнем моря; при зростанні названої висоти абсолютна вологість повітря зменшується.

Відносна вологість повітря визначається станціями у різний час доби. Але найбільш значний інтерес мають відповідні показники зосереджені о 13 годині, оскільки вони певною мірою враховують найінтенсивніше денне випа­ровування. Найбільша відносна вологість повітря спосте­рігається в грудні-лютому, впродовж якого ця вологість становить 82-90 %.

Найнижча відносна вологість повітря має місце в травні: на південному сході вона досягає 40-45 %, на північному сході — близько 55 %. У прибережних районах Чорного та Азовського морів найнижча відносна вологість повітря буває в липні. Відносна вологість повітря нижче 30 % зумовлює формування суховіїв.

Переважна більшість опадів в Україні припадає на теплий період (квітень-жовтень). У холодний період (листопад-березень) їх випадає значно менше. Наприклад, у Чопі (Закарпатська область) кількість опадів за холодний і теплий період відповідно становить 445 і 665 мм, Львові — 171 і 489 мм, Тернополі — 149 і 464 мм, Вінниці — 123 і 353 мм, Черкасах — 134 і 378 мм, Полтаві — 149 і 332 мм, Харкові — 170 і 352. Виняток становить лише обмежена територія Південного берега Криму зі середземноморським кліматом, де в холодну пору випадає більше опадів (наприк­лад, у Ялті 292 мм), ніж у теплу пору (253 мм). Причому в літній період (травень-серпень) найінтенсивнішої вегетації середньомісячні суми опадів в Україні є максимальними (за винятком, як уже зазначалося, Південного берега Криму).

Важливим показником, що впливає на сільськогос­подарське виробництво, особливо землеробство більш засушливих південних і південно-східних степових районів, є сніговий покрив: його тривалість, висота, час появи і танення. Адже сніговий покрив є важливим джерелом поповнення вологи ґрунтів.

Висота снігового покриву в Україні є найбільшою в гірських районах, особливо в Карпатах. Причому в горах максимальна товщина снігового покриву є на значних висотах. Наприклад, у високогірних районах Івано-Франківської і Закарпатської областей товщина снігового покриву становить 30-40 см, при середній з найбільших декадних висот за зиму 40-55 см. Словом, у гірських умовах товщина снігового покриву підпорядковується вертикальній зональності.

У рівнинних районах України максимальна висота снігового покриву спостерігається на півночі і заході. Наприклад, у Комарно і Ходорові (Львівська область) середні з найбільших декадних висот снігового покриву за зиму відповідно становлять 17 і 19 см. У північних районах Чернігівської області середня з найбільших декадних висот за зиму досягає 38-42 см (відповідно щодо Новгорода-Сіверського і Покосничів). Середня товщина снігового покриву за декадами досягає свого максимуму в 30-35 см.

На південному сході України середня з найбільших декадних висот за зиму є мінімальною і коливається в межах 13-31 см, у тому числі у Луганську ця величина становить 14 см. Середня товщина снігового покриву досягає максимуму — 15 см (Ново-Розсош).

Товщина снігового покриву у південних районах України зростає із заходу на схід: середня з найбільших декадних висот за зиму в Ізмаїлі, наприклад, дорівнює лише 6 см, тоді як у Маріуполі (місті) — 13 см.

Практично безсніжним є Південний берег Криму, досить рідко бувають сніжні зими в Закарпатській низовині.

З півночі на південь і із заходу на схід зменшується тривалість снігового покриву. Якщо, наприклад, у розта­шованому на півночі України Новгороді-Сіверському тривалість снігового покриву становить 14 декад (з третьої декади листопада до третьої декади березня), то в південній Миколаївській області — лише 8 декад (з другої — грудня до третьої лютого), в східній Харківській області — 13 декад, у західній Львівській області — 12 декад (з третьої декади грудня до другої декади березня).

Фактично повсюдно бувають значні відхилення від середніх багаторічних показників. Останні є максимальними для західних і північних районів України. Так, повто­рюваність зими з висотою снігового покриву 101-110 см становила в Івано-Франківській області 11 %, в Чернівецькій області з висотою снігового покриву 81-90 см — 5%, тоді як у Миколаївській області висота снігового покриву 31-40 см спостерігалася лише в 12 % зим, Харківській області — відпо­відно 61-70 см і 3 % зим.

В Україні спостерігаються великі амплітуди річної (і місячної) кількості опадів щодо окремих її регіонів

Негативний вплив на господарську діяльність, зокрема на лісове, рибне, міське і санаторно-курортне господарство, сільськогосподарське виробництво і транспорт окремих, особливо гірських районів мають селеві потоки і снігові лавини.

Районами найбільшого поширення селевих потоків є високогірні та середньо гірські райони Карпат і Причор­номорське середньогір’я Криму. Переважають ливневі селі. Лише в північно-західній (Закарпатській області) частині Карпат бувають і снігово-дощові селі. Найчастіше (один раз в 1-5 років) селі повторюються на південному сході Карпат та південно-східній частині Чорноморського узбережжя Криму і прилеглих до неї районів (особливо на відрізку Судак-Алушта). В інших регіонах, де мають місце селеві явища, вони зустрічаються рідко (один раз у 10-15 років) або дуже рідко (рідше ніж один раз у 15 років). Переважають водно-кам’яні та грязево-кам’яні селі, які часто завдають значної шкоди замулюють водосховища, руйнують будівлі і споруди, покривають селевими відкладами сільськогос­подарські угіддя і т.д.

Снігові лавини територіально співпадають з вершинами і хребтами Карпат та дуже рідко з найвищими крутими схилами вершин Головної гряди Кримських гір. У Карпатах снігові лавини найчастіше бувають у районах Чорногори, хребта Свидовця, Рахівських і Гринявських гір, Чивчин та ін., тобто у їх південно-східній частині. Місцями сходження лавин у Криму є яйли Ай-Петрінська, Нікітська і Бачуган-Яйла і також Чатирдаг. Великі снігові лавини мають чималу руйнівну силу і призводять до значних втрат: на крутих схилах знищують ліс, загачують річки, засипають дороги, руйнують інженерні споруди, будівлі. Снігові лавини сходять у Карпатах переважно протягом лютого-березня, особливо під час різкого підвищення температур після інтенсивного випадання снігу.

Прогнозування селевих потоків і снігових лавин, орга­нізація відповідних служб щодо боротьби з цими нега­тивними явищами набуває в селе-і лавинонебезпечних регіонах виключно важливого значення.

Характерною ознакою кліматичних процесів в Україні є тумани. В її межах не спостерігається різких контрастів щодо їх числа. Загальна кількість днів з туманами коли­вається в межах 37-113, причому зміни щодо території відбуваються плавно, поступово.

Переважання туманів повсюдно спостерігається в холодний період. В Ужгороді, наприклад, відношення числа днів з туманом у холодний і теплий періоди становить як 33:4, Чернівцях — як 52:11, Овручі — 44:10, Одесі — 57:13, Чернігові — 57:12, Полтаві — 60:10, Харкові — 42:12, Луганську - 55:19.

Територіальний аналіз кількості днів з туманом дозволяє зробити висновок, що максимальні їх величини припадають на південно-східну частину — Донбас. Особливо виділяється в цьому відношенні підвищений Донецький кряж, де кількість днів з туманом досягає 90-95 (і часто навіть перевищує 115).

У холодний період найбільше днів з туманом повсюдно спостерігається в грудні-січні. Саме на ці місяці припадає майже половина днів з туманом, що бувають у холодний період. Травень - липень — місяці з мінімальним числом днів з туманом, причому фактично в усіх регіонах України. У літні місяці в більшості областей України переважає посушлива погода, що характеризується високою випаро­вуваністю, яка значно перевищує опади. Волога в ґрунті утворюється переважно в осінній, зимовий та весняний періоди. 30-50 % усіх опадів мають атлантичне походження. Дефіцит вологи у ґрунті та приземному шарі повітря є суттєвим чинником, який негативно впливає на врожайність сільськогосподарських культур більшості регіонів. Цю обставину слід постійно враховувати під час розробки прогнозів та планів розвитку і розміщення сільськогос­подарського виробництва України, обґрунтування проектів зрошувальної та осушувальної меліорації, визначення її масштабів і географії.

Найбільші коливання в кількості випадання опадів бувають на півдні. За будь-який місяць тут може випасти 30-50 % річної суми опадів, але вже наступного року цей місяць може бути зовсім без опадів. Період без опадів (особливо восени) часто досягає 2-3 місяців.

Ливневі дощі (ливень — дощ інтенсивністю 0,5 мм на хвилину) випадають майже на всій території України. Найбільші сумарні опади за один ливень спостерігаються в Карпатах (понад 300 мм), Нижньому і Центральному Придніпров’ї, на Волино-Подільській височині, в Крим­ських горах (понад 180 мм). Інтенсивні і тривалі ливневі дощі завдають великої шкоди господарству, призводять до бувають, як правило, без відлиг; вони характеризуються низькою вологістю повітря.

Град найчастіше випадає в центральній частині західних областей України (число днів з градом тут перевищує 6), Закарпатській низовині, кримських горах (6-8 днів). Град дуже рідко випадає у північному Криму і південних областях України.

Раніше досить детально висвітлювалися зміни найважливіших кліматотвірних чинників і кліматичних елементів за місяцями. Узагальнюючи їх, представляємо коротку комплексну кліматичну характеристику пір року, як у цілому щодо України так і до окремих її регіонів.

Зима, як відомо, характеризується різницею температури повітря між Атлантичним океаном і Сибіром, зниженням атмосферного тиску в районі Ісландії та його підвищенням поблизу Азорських островів і Сибіру. Це має прямий вплив на кліматичну ситуацію в Україні. Через її територію з південного заходу на північний схід проходить смуга високого тиску (з’єднуючи названі регіони Азорських островів і Сибір). На північному заході від цієї смуги переважають відносно теплі і вологі повітряні маси, які викликають хмарність і відлиги. На південний схід від даної смуги, де переважає вплив антициклонів, температура помітно понижується в результаті переміщення сюди повітря з Сибіру і досить інтенсивного випромінювання тепла в умовах безхмарності. Зими тут бувають, як правило, без відлин, вони характеризуються низькою вологістю повітря.

Весна в Україні здебільшого починається раптово. Збільшення кута падіння променів Сонця і тривалості дня призводять до загального потепління. Пониження тиску в Азії активізує вплив на Україну теплих південно-західних і південно-східних повітряних мас. Починається і завер­шується танення снігу, настає період вегетації. Але можливі приморозки, досить часто до кінця травня. В південно-східній частині України деколи бувають сильні засухи, що завдають значної шкоди сільському господарству.

Впродовж теплої літньої пори в Україні активізуються впливи західних повітряних мас — як вологих (переважно в першу частину літа), так і сухих (з другої половини літа; посилення впливу Азорського максимуму). В червні і липні випадають максимальні місячні суми опадів; їх кількість у серпні зменшується (протягом серпня спостерігається, як правило, суха безхмарна погода з високою температурою). Але протягом літа можливі тривалі бездощові періоди, особливо в південно-східній частині України, що зумовлює формування ґрунтових і атмосферних посух.

Осінь характеризується поступовим зниженням темпе­ратури; поволі активізується вплив Сибірського анти­циклону, який витісняє з України більш вологі західні повітряні маси. Настає відносно довга і тепла осінь („бабине літо”), яка завершується, особливо на заході, тривалими дрібними дощами та холодними осінніми туманами. Вже з другої половини вересня починаються нічні приморозки, кількість та інтенсивність яких поступово збільшується. Наприкінці листопада з’являється сніговий покрив.

Помітними є вікові зміни клімату. На основі літописів, описів, матеріалів подорожей, повідомлень, листів, даних спостережень і т.п. можна відтворити певну кліматичну ситуацію в попередні століття. Вважається, що клімат України, особливо в південних степових її районах, був більш вологим, ніж тепер. Є свідчення того, що зими раніше були холоднішими (наприклад, у ХІV-ХVІ ст. Чорне море, Босфор і Дарданелли покривалися льодом; останнє замер­зання Босфору зафіксовано в 1621 р.).