Одеська національна юридична академія
| Вид материала | Документы |
| Конституційні гарантії діяльності адвокатури. |
- Одеська національна юридична академія На правах рукопису Дрьоміна Наталія Вікторівна, 1537.31kb.
- Одеська національна юридична академія, 937.51kb.
- Одеська національна юридична академія, 735.72kb.
- Одеська національна юридична академія на правах рукопису Якубовська Наталія олексіївна, 758.69kb.
- Одеська національна юридична академія, 909.91kb.
- Одеська національна юридична академія на правах рукопису стрелковська юлія олександрівна, 1529.73kb.
- Одеська національна юридична академія, 1361.16kb.
- Одеська національна юридична академія на правах рукопису аніщук ніна Володимирівна, 2529.87kb.
- Одеська національна юридична академія На правах рукопису Крестовська Наталя Миколаївна, 2287.48kb.
- Одеська національна юридична академія марцеляк олег Володимирович, 600.88kb.
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl
За умов відсутності економічних стимулів виконувати функції захисника в кримінальному процесі, але наявності владного припису виконати цю роботу, виконання адвокатом в таких умовах захисту необхідно розглядати як використання примусової праці адвоката, що прямо заборонено ст. 43 Конституції України. До вад у нормативному регулюванні забезпечення захисту за рахунок держави можна віднести існуючий порядок оплати роботи адвоката. На сьогодні гарантування права на захист у частині оплати регулюється підзаконним актом. Видається, що такий порядок прямо суперечить Конституції, зокрема п. 1 ч. 1 ст. 92, де записано, що права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод визначаються виключно законами України. За таких умов механізм реалізації громадянином суб’єктивного права на захист та належне забезпечення цього права з боку держави слід було б закласти в спеціальному законі про гарантії державної правової допомоги і в проекті нової редакції Закону України "Про адвокатуру". Саме такий підхід до нормативного регулювання відносин у цій сфері визначено у Концепції формування системи безоплатної правової допомоги в Україні [76].
Вважаємо, що проблема призначення захисника за кошт держави є суто економічною та політичною. На виконання Указу Президента України від 20 січня 2006 р. № 39 [126] Національна комісія зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права 22 березня 2006 р. ухвалила зазначену Концепцію. В рамках цієї Концепції лише планується підготовка проекту Закону "Про безоплатну правову допомогу".
На нашу думку, політичне забарвлення вбачається в тому, що у Бюджетному кодексі України [24] не передбачено механізму фінансування витрат для виконання функцій, передбачених ст. 59 Конституції, тобто сплату гонорарів адвокатам-захисникам, які виконали функції захисту за кошт держави. Відповідно до ст. 87 Бюджетного кодексу України видатки, що здійснюються з Державного бюджету України, не передбачають фінансування правової допомоги у кримінальному процесі за рахунок держави. Часткове фінансування роботи адвокатів у зазначених випадках здійснюється за рахунок видатків на судову владу або за рахунок видатків на правоохоронну діяльність. З огляду на це не можна погодитись з ототожненням функцій, які виконують захисники-адвокати в кримінальному процесі, з функціями судової влади або зводити професійну роботу адвоката за критерієм бюджетних видатків до правоохоронної діяльності та забезпечення безпеки держави. Проте ст. 81 Бюджетного кодексу передбачає міжбюджетні відносини між державою, Автономною Республікою Крим та місцевим самоврядуванням щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання функцій, визначених Конституцією та законами України. В свою чергу зі змісту п. 2 ст. 82 цього Кодексу вбачається, що види видатків на здійснення повноважень, які визначаються функціями держави, можуть бути передані до виконання місцевому самоврядуванню. Видатки, визначені п. 2 ст. 82 Бюджетного кодексу, здійснюються за рахунок коштів місцевих бюджетів, у т. ч. трансфертів з Державного бюджету України. Трансферти, які надаються з Державного Бюджету України місцевим бюджетам, встановлені у ст. 97 зазначеного Кодексу, але про видатки, необхідні для виконання функцій, передбачених ст. 59 Конституції, в цій статті не згадується. Так само видатки місцевих бюджетів за цим Кодексом не передбачають фінансування роботи адвокатів-захисників за кошт держави, оскільки ці видатки не входять до вичерпного переліку, якій наведено у ст. 88–91 цього Кодексу. Ілюстрацією пріоритетів у фінансуванні не на користь адвокатури та всупереч ст. 81 зазначеного Кодексу, яка визначає міжбюджетні відносини для виконання функцій, передбачених Конституцією, може служити доповнення до ст. 89 Бюджетного кодексу України в частині фінансування місцевої міліції, що враховується при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів. Хоча дія ст. 89 цього Кодексу щодо фінансування місцевої міліції зупинена у 2006 р., проте необхідно зазначити, що Конституція встановлює і визначає функції не місцевої міліції, а адвокатури. Таким чином, законодавець, визнавши в Бюджетному кодексі необхідність забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання функцій, передбачених Конституцією України та законами України, одночасно не передбачив механізм фінансування виконання адвокатурою функцій, передбачених ст. 59 Конституції.
У цьому контексті варто подивитися, як це питання вирішено в деяких країнах колишнього СРСР. Скажімо, у Литовській Республіці нова редакція Закону "Про гарантовану державну правову допомогу" [115] встановлює гарантовану державою правову допомогу. Поняття "первинної" та "вторинної" правової допомоги розкривають зміст державної правової допомоги за цим Законом. Вторинна правова допомога має на меті захист підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого в кримінальному судочинстві. Відповідно до ст. 9 зазначеного Закону на території судового округу діє Служба – бюджетна установа, підпорядкована Міністерству юстиції, яка укладає з адвокатами договори про надання правової допомоги у кримінальних справах, сплачує винагороду адвокатам-захисникам, контролює надання правової допомоги тощо. Адвокатура Литви, відповідно до ст. 10 наведеного Закону, контролює якість наданої правової допомоги за договорами, укладеними зі Службою, через свого представника – координатора в судовому окрузі, якій мусить діяти на постійній основі. Стаття 12 цього Закону встановлює перелік осіб, які мають право отримати правову допомогу, у т. ч. у кримінальному процесі, за рахунок Служби (держави). Якщо екстраполювати цей Закон на українську дійсність, в т.ч. щодо права на отримання правової допомоги за кошт Служби без врахування майна і доходів, то, на нашу думку, надання правової допомоги у кримінальних справах у більшості випадків здійснювалося б адвокатами через посередництво Служби та за кошт держави. Власне такі підходи закладені у Концепції формування системи безоплатної допомоги в Україні [76], зокрема в ній зазначається, що інтереси правосуддя вимагають надання безоплатної правової допомоги кожній особі, позбавленій волі, тощо. Відповідно до ст. 17 Закону Литовської Республіки "Про гарантовану державну правову допомогу" Служба на конкурсних умовах здійснює відбір адвокатів, які надаватимуть правову допомогу через її посередництво. Суттєвим стимулом, який заохочує адвокатів до участі у конкурсі, є правило про надання адвокатам – переможцям у конкурсі приміщень та іншого майна на умовах безоплатного користування.
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl
1.3. Правові гарантії забезпечення адвокатської діяльності
при реалізації права обвинуваченого на захист
У лінгвістичному розумінні "гарантія" – це умови, що забезпечують успіх чого-небудь [183, с. 328]. На нашу думку, точніше визначає зміст цього поняття переклад з мови походження цього терміна: "гарантія" походить від французького слова garantie – порука; умова, яка забезпечує щось. Зрозуміло, що і таке визначення поняття гарантії не може нас задовольнити, але попередньо можна дійти висновку, що ключовим елементом у визначенні сутності гарантій є певні умови, що більшою чи меншою мірою забезпечують щось. Умови, з погляду рівня розвитку сучасної цивілізації, можуть бути різноманітними, а тому, зважаючи на мету нашого дослідження, обмежимося аналізом правових гарантій адвокатської діяльності взагалі та окремо розглянемо це питання при здійсненні адвокатом захисту та надання правової допомоги у кримінальних справах. Ю.І. Стецовський, розглядаючи це питання, слушно зауважував, що лише сукупність загальних і правових гарантій створює найкращі умови захисту прав обвинуваченого [205, с. 223]. Автор усвідомлює, що правові гарантії адвокатської діяльності перебувають у нерозривній єдності з економічними, політичними, ідеологічними гарантіями життя суспільства, а тому виокремлення досліджуваних правових гарантій є умовним та визначається метою дослідження.
Безперечно, гарантії, про які йде мова, повинні бути нормативно визначені в КПК або у Законі України "Про адвокатуру". А.В. Озерська справедливо критикує позицію Р.Д. Рахунова, В.А. Стремовського, Е.Ф. Куцової щодо ототожнення правових гарантій із правом особи та слушно зазначає, що суб’єктивні права особи не можна відносити до правових гарантій [118, с. 192–193]. М.М. Видря пропонує розглядати правові гарантії в кримінальному судочинстві як правові засоби, встановлені законом з метою забезпечення завдань правосуддя [39, с. 18].
На нашу думку, самі по собі норми права не можуть виступати гарантією успіху в роботі адвоката-захисника. Тому М.В. Краснова слушно розглядає правові гарантії в динаміці як гарантії реалізації норм права, прав та обов’язків суб’єктів правовідносин. У будь-якому разі, зазначає автор, гарантії – це створення умов і надання державою таких юридичних засобів, за яких особа вільно і безперешкодно мала б можливість реалізувати закріплене за нею право [60, с. 453]. Попередньо можна зробити загальний висновок, що правові гарантії безпосередньо пов’язані з нормами права та їх реалізацією. Якщо звернутися до більш високого рівня узагальнень правових явищ, які забезпечують створення, застосування норм права, то в теорії права цим вимогам відповідає поняття механізму правового регулювання. Це система правових засобів, за допомогою яких забезпечується результативний правовий вплив на суспільні відносини. Основні структурні елементи механізму правового регулювання – це норми права, правовідносини та акти реалізації юридичних прав і обов’язків [4, с. 364].
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl
На нашу думку, і чинний Закон "Про адвокатуру", і проекти відповідного закону безсистемно, з огляду на нормативно визначені права адвоката-захисника, встановлюють гарантії адвокатської діяльності в кримінальному процесі. Такі гарантії, викладені у ст. 10 цього Закону та у відповідних статтях проектів закону, стосуються лише прав адвоката, проте, з нашого погляду, правові гарантії повинні забезпечувати й належне виконання обов’язків адвоката у кримінальному процесі тощо. Правові гарантії здійснення обов’язків адвоката, наприклад у кримінальному процесі, встановлені в окремих нормах КПК та передбачають кримінально-процесуальну відповідальність адвоката-захисника. Інститут дисциплінарної відповідальності адвоката є універсальною гарантією належного, якісного надання правової допомоги особі, що перебуває у відповідних договірних відносинах з адвокатом-захисником або отримує правову допомогу за призначенням. Таким чином, говорячи про правові гарантії забезпечення адвокатської діяльності при реалізації права обвинуваченого на захист, мову потрібно вести про правові гарантії належної реалізації прав та обов’язків адвоката-захисника у кримінальному процесі, визначені законодавством України, договором. Зрозуміло, що Закон України "Про адвокатуру" не тотожний КПК за предметом правового регулювання і не може містити вичерпного переліку прав захисника і умов їх забезпечення. В цьому випадку варто було б говорити про запровадження інституціональних гарантій діяльності адвоката-захисника. Наприклад, 13 частин Федерального положення про адвокатуру в ФРН [220] присвячені адвокатському судочинству. Зокрема, адвокат, якого обрано до суду в справах адвокатів, набуває на цей період статусу професійного судді з усіма відповідними гарантіями тощо. Три частини зазначеного Положення детально визначають статус палат адвокатів та їх взаємовідносини, що унеможливлює диктат керівників-адвокатів або диктат палат різного рівня. Визначені в цьому Положенні порядок та мета створення Статутних зборів (параграфи 191-а–191-е Федерального положення) гарантують ухвалення Професійного положення про здійснення адвокатської діяльності [161] в інтересах більшості пересічних адвокатів, оскільки до Статутних зборів входять без права голосу діючі керівники адвокатури, а з правом голосу обрані представники адвокатського корпусу ФРН.
Права та їх гарантії повинні бути органічно пов’язані між собою, проте неприпустимо змішування цих понять. Але перш ніж перейти до аналізу співвідношення "права адвоката при здійсненні захисту і гарантії їх реалізації" слід зупинитися на розгляді вищого рівня відносин – гарантій прав людини в демократичній державі і гарантій адвокатської діяльності. В першому підрозділі ми дослідили сутність і місце адвокатури в сучасному суспільстві, демократичній державі і вважаємо, що в ідеалі адвокатура є інститутом громадянського суспільства і її не можна розглядати як організацію державної влади. Виходячи з визначеного місця адвокатури, можна попередньо дійти висновку, що загальнодемократичні права людини і громадянина, гарантії їх реалізації є першим і необхідним рівнем умов адвокатської діяльності в суспільстві, яке сповідує повагу до права. Зокрема про це йдеться у п. 1.1 "Адвокат і суспільство" у Професійних правилах адвокатів Європейського Союзу [162]. В частині 2 параграфа 1 Професійного положення адвокатів ФРН прямо зазначено: "Права і свободи адвоката забезпечуються участю громадян у праві. Його діяльність підпорядкована реалізації завдань правової держави" [161].
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl
Терміни "незалежний" та "недоторканний" широко вживані у нормативному регулюванні гарантій суддів, депутатів тощо. Так, ст. 27 Закону України "Про Конституційний Суд України" [145] встановлює незалежність суддів Конституційного Суду України: судді Конституційного Суду України при здійсненні своїх повноважень є незалежними і підкоряються лише Конституції України та керуються цим Законом, іншими законами України, крім тих законів або їх окремих положень, що є предметом розгляду Конституційного Суду України. Одночасно ст. 28 цього Закону встановлює недоторканність особи судді Конституційного Суду України: особа судді Конституційного Суду України є недоторканною, суддя Конституційного Суду України не може бути затриманий чи заарештований без згоди Верховної Ради України до винесення обвинувального вироку судом.
Судді Конституційного Суду України не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у Конституційному Суді України та в його колегіях, за винятком відповідальності за образу чи наклеп при розгляді справ, прийнятті рішень та дачі висновків Конституційним Судом України.
Стаття 80 Конституції України та ст. 27 Закону України "Про статус народного депутата України" [151] також встановлюють недоторканність народного депутата України. При цьому незалежність як певна гарантія в законодавстві про статус народного депутата чомусь не згадується.
Стаття 37 Закону України "Про Рахункову палату" [150] визначає гарантії правового статусу посадових осіб Рахункової палати у вигляді певної недоторканності. Зокрема, кримінальну справу щодо Голови Рахункової палати, Першого заступника і заступника Голови, головних контролерів та Секретаря Рахункової палати може бути порушено лише Генеральним прокурором України. За будь-який вплив на посадових осіб Рахункової палати, а також осіб, які виконують їх доручення, з метою перешкодити виконанню ними службових обов'язків або добитися прийняття рішення, що суперечить чинному законодавству України, насильницькі дії, образу, а також поширення неправдивої інформації щодо них винні особи несуть відповідальність, встановлену законодавством України.
У цій статті йдеться і про гарантії у вигляді незалежності: Голові Рахункової палати, його Першому заступнику і заступнику, головним контролерам і Секретарю Рахункової палати гарантується професійна незалежність. Вони можуть бути достроково звільнені з посади за поданням Голови Верховної Ради України у випадках, що наведені у згадуваній статті.
Більш чітко співвідношення категорій "незалежності" і "недоторканності" викладено у ст. 24 Закону України "Про Центральну виборчу комісію України" [153]. Законодавець визначає не тільки правовий статус Голови, заступника Голови, секретаря та інших членів Комісії, а й гарантії їх недоторканності та незалежності. В цій статті зазначається, що Голова, заступник Голови, секретар та інші члени Комісії у своїй діяльності є незалежними. Незалежність членів Комісії забезпечується:
– особливим порядком призначення та дострокового припинення повноважень;
– забороною втручання будь-кого у здійснення Комісією повноважень;
– особистою недоторканністю;
– матеріальним і соціальним забезпеченням.
Усі державні органи, органи місцевого самоврядування, об'єднання громадян зобов'язані поважати незалежність членів Комісії і не посягати на неї.
За будь-який вплив на членів Комісії з метою перешкодити здійсненню ними своїх повноважень або доручень Комісії чи добитися прийняття рішення, що суперечить законодавству, насильницькі дії чи образу, а також поширення неправдивої інформації щодо них винні особи несуть встановлену законом відповідальність.
Категорія "незалежність" стосовно здійснення адвокатом своєї діяльності наведена у ст. 5 Правил адвокатської етики та аналізується в окремих наукових дослідженнях [138, с. 144–145; 208, с. 286]. Відповідно до змісту зазначеної статті Правил незалежність адвоката у виконанні своїх професійних прав і обов’язків передбачає його свободу від будь-якого зовнішнього впливу, тиску чи втручання в його діяльність, зокрема з боку державних органів, а також від впливу своїх особистих інтересів. З наведеного вбачається, що розробники Правил правильно визначили недоторканність (хоча цей термін тут не наводиться) як одну зі складових незалежності, проте важко погодитись з тим, що незалежність передбачає певний стан "свободи" адвоката від втручання тощо. За такої логіки розуміння незалежності стан "несвободи" або втручання, вплив на діяльність конкретного адвоката потрібно розглядати як порушення його незалежності. На нашу думку, насправді і в цьому випадку адвокат може зберігати незалежність, якщо здатен протистояти впливу, тиску, втручанню. В цьому разі мову можна вести про порушення недоторканності адвоката, але, на жаль, у зазначених Правилах питання недоторканності адвоката не згадуються.
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl
За таких умов критерієм поділу другої групи норм, що забезпечують функціонування адвокатури як правового інституту, можна використати ієрархію норм права.
Конституційні гарантії діяльності адвокатури. В науковій літературі зазначається, що в Конституції України не визначено правового статусу адвокатури. Однак з окреслених у ній завдань адвокатури можна зробити висновок, що остання є одним з інститутів правової системи держави, який виконує завдання, без здійснення котрих функціонування цієї системи неможливе. При цьому адвокатура не належить до жодної з гілок влади, передбачених ст. 6 Конституції України [28, с. 7]. Складовим елементом гарантій другої групи є гарантії допуску до адвокатської професії та зупинення або припинення адвокатської діяльності, обґрунтованого притягнення до дисциплінарної відповідальності відповідно до Закону України "Про адвокатуру". Для отримання права займатися адвокатською діяльністю необхідно мати вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, треба скласти кваліфікаційні іспити, одержати свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та прийняти Присягу адвоката України. Іспити претендентів до адвокатського корпусу приймає кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури (атестаційна палата). Статус кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури встановлено у ст. 13 Закону України "Про адвокатуру", Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури – у ст. 14 зазначеного Закону [141]. Порядок організації і діяльності таких комісій визначається у відповідних Положеннях, які затверджуються Президентом України [127; 128].
Повертаючись до класифікації, слід зазначити, що поділ за способом дихотомії може бути застосовано до досліджуваного правового інституту багаторазово за умов, що кожного разу використовується інший критерій. Залежно від характеру відповідності вимогам зазначених критеріїв усі правові гарантії адвокатської діяльності поділяються на дві зазначені родові групи, і будь-яка подальша класифікація можлива, на нашу думку, тільки в межах кожної з них.
З нашого погляду подальший поділ (класифікація) гарантій, що забезпечують професійні права адвоката-захисника, можливий і доцільний за таким критерієм, як метод правового регулювання. Раніше нами зазначалося, що правові гарантії адвокатської діяльності безумовно носять нормативний характер, тому, вважаємо, особливе значення для класифікації норм, що регулюють досліджувані гарантії, має поділ норм за характером поведінки на зобов’язуючі, які приписують необхідність здійснення певних дій; уповноважуючі, які дозволяють здійснювати передбачені в законі дії, забороняючі, які зобов’язують утримуватись від певних дій.
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl
Отже, розглядаючи гарантії адвокатської діяльності, правомірно виходити за рамки гарантій, встановлених у ст. 10 Закону України "Про адвокатуру", і необхідно зазначати інші норми права, якими гарантується право адвокатської діяльності, належне здійснення адвокатом своїх обов’язків, зокрема, конституційні норми про діяльність адвокатури; про судовий контроль; норми щодо організаційних форм діяльності адвокатури; норми, якими регулюються професійні права, обов’язки, відповідальність адвоката; процесуальні гарантії адвоката-захисника в кримінальному процесі; організаційно-процесуальні норми, за допомогою яких забезпечуються гарантії реалізації адвокатської діяльності (визначення компетенції органів адвокатського самоврядування, визначення компетенції осіб-учасників процесу, забезпечення процесу, кримінальна-процесуальна відповідальність тощо); норми, якими забезпечується правова охорона діяльності адвоката і захист його прав. Конституційні норми щодо судового контролю не можна сприймати лише під кутом розгляду судами конкретних цивільних і кримінальних справ. Ю.І. Стецовський слушно зауважує, що наявність незалежної судової влади, її здатність виконувати функцію противаги іншим гілкам влади – це запорука захисту суспільних інститутів, базові гарантії захисту прав людини [204, с. 81]. Правові гарантії адвокатської діяльності з погляду їх нормативного регулювання – це сукупність правових норм, що розпорошена в різних нормативних актах. А співвідношення понять "гарантії адвокатської діяльності" та "гарантії адвокатської діяльності при здійсненні захисту" потрібно розглядати як єдність цілого і складового. Тому назва ст. 10 Закону України "Про адвокатуру" ("Гарантії адвокатської діяльності") та відповідна стаття у проектах Закону не відповідають суті диспозиції цієї статті, штучно звужують реально існуюче і значно ширше коло загальнодемократичних та спеціальних гарантій, встановлених Конституцією України, законами України. Видається, що в одній статті закону неможливо передбачити гарантії адвокатської діяльності на всі випадки. На нашу думку, в більшості випадків у відповідних проектах Закону України "Про адвокатуру", внесених до парламенту України народними депутатами України М.А. Маркуш та іншими авторами, в статті "Гарантії адвокатської діяльності" йдеться про межу недоторканності адвоката, оскільки, як ми зазначали, гарантії адвокатської діяльності вже встановлені в Конституції та в багатьох законах України, а тому пропонується назву цієї статті визначити як "Гарантії недоторканності адвоката" та встановити межу недоторканності адвоката шляхом визначення обов’язку суб’єктам правоохоронної діяльності не здійснювати певних дій або здійснювати у встановлений у цій статті спосіб.
Висновки до розділу 1
1. Забезпечення адвокатурою права на захист в кримінальному процесі – це міжгалузевий інститут або субінститут, який включає законодавство, що регулює діяльність адвокатури як певної організації діяльності адвокатів, та законодавство, що гарантує особі право на захист.
2. Адвокатуру України можна розглядати як складову правової системи Українського суспільства. При цьому адвокатура (адвокати) виконують в цій системі динамічну функцію (застосування права, юридична практика). Другий висновок полягає в тому, що "правова система" – це категорія, що характеризує суспільство, а не державу. В цьому контексті важливо не лише відмежуватися від держави, а й чітко дати зрозуміти, що інститут адвокатури не може бути комунальним чи приватним. З цієї точки зору визначення у проектах Закону України "Про адвокатуру" поняття адвокатури як недержавного інституту правової системи необхідно доповнити та визначити його як "інститут правової системи українського суспільства".
3. З погляду інституційного елемента правової системи категорія "адвокатура" як інститут системи може бути застосована за умови, що адвокатура України є публічною організацією всіх адвокатів України. В іншому разі тільки адвокати України є частиною правової системи українського суспільства.
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl
Отже, розглядаючи гарантії адвокатської діяльності, правомірно виходити за рамки гарантій, встановлених у ст. 10 Закону України "Про адвокатуру", і необхідно зазначати інші норми права, якими гарантується право адвокатської діяльності і належне здійснення адвокатом своїх обов’язків.
10. У більшості випадків у відповідних проектах закону України "Про адвокатуру", внесених до парламенту України народними депутатами України М.А. Маркуш та іншими авторами, в статті "Гарантії адвокатської діяльності" йдеться про межу недоторканності адвоката, оскільки, як ми зазначали, гарантії адвокатської діяльності вже встановлені в Конституції та в багатьох законах України, а тому пропонується назву цієї статті визначити як "Гарантії недоторканності адвоката" та встановити межу недоторканності адвоката шляхом визначення обов’язку суб’єктам правоохоронної діяльності не здійснювати певних дій щодо адвоката або здійснювати у встановлений у цій статті спосіб.