1. Предмет науки про фінанси. Суб"єкти І об"єкти фінансових відносин
| Вид материала | Документы |
- Програмні питання на вступні іспити за освітньо-кваліфікаційним рівнем «молодший спеціаліст», 173.98kb.
- Об’єкти та суб’єкти економічної політики держави, 2407.27kb.
- Зміст стр, 477.3kb.
- Тема 1, 261.84kb.
- Криміналістика Завдання на модуль, 43.9kb.
- Стаття 251. Платники рентної плати, 30.5kb.
- Ііі. Ресурсне та інформаційне забезпечення, подальше формування інфраструктури, 299.7kb.
- Реферат на тему: Суб`єкти І об`єкти сімейних правовідносин, 39.2kb.
- План податкових платежів та його роль в прийнятті управлінських рішень. 14. Структура, 41.53kb.
- План поняття ринку характерні ознаки сучасного ринку суб'єкти І об'єкти ринку, 210.16kb.
95. Види і форми державного кредиту, їх зміст і характеристика.
В Ук-ні виділяють наступні форми держ. кредиту: 1)держ.позики;2)звернення ч-ни заощаджень н-ня в держ. позики;3)запозичення коштів загальнодержавного позикового фонду; 4)казначейські позики;5)гарантовані позики 1)Держ. позики-є кредитними відносинами між дер-вою і фіз. та юр. особами, коли дер-ва отримує обумовлену суму коштів н авизначений строк за встановлену плату. Оформлення держ. позик може здійснюватись двома видами цін. паперів-облігаціями і казначейськими зобов’язаннями(векселями). Облігація це цін.папір, що засвідчує внесення її власником грош. коштів і підтверджує зобов’язання відшкодувати йому номінальну вартість цін. паперу в передбачений в ньому строк з виплатою фіксованого %. Казначейські зобов’язання-це вид цін.паперу на пред’явника ,що розміщується виключно на добровільних засадах серед н-ня, засвідчує його грошовий вклад і дає право на одержання фіксованого доходу. Кошти, що поступають від продажу облігацій, спрямовуються на поповнення бюджету та а ін. цілі. Кошти від реалізації казначейських зобов’язань спрямовуються тільки на поновлення держ.бюджету, на відміну від І-ї форми держ. кредиту, коли юр. і фіз. особи безпосередньо купують цінні папери за рахунок власних тимчасово вільних грошових коштів.2)Друга форма держ. кредиту опосередковується держ. ощадним банком Ук-ни. Якщо надає кредит дер-ва за рахунок позикових коштів без відома і згоди їх реального власника, що дозволяє виділити ці відносини, як особливу форму держ. кредиту.Це здійснюється через купівлю цим банком держ облігацій і держ. казначейських зобов’язань, а також оформлення безоблігаційних коштів. 3)Третя форма держ. кредиту проявляється в тому ,що НБУ та ін. держ. кредитні установи безпосередньо передають ч-ну кред.рес-сів на покриття бюдж. видатків і дефіциту держ. бюджету Ук-ни. 4)Четверта форма держ. кредиту відображає ідносини надання фін. допомоги підприємств-вам і орг-ціям органами держ. влади за рах. бюдж. коштів на умовах поворотності, платності, терміновості. Вони видаються на пільгових умовах за строками і нормою %. 5)П’ята форма держ. кредиту-це умовний держ. кредит, коли дер-ва, идаючи гарантії, тим самим бере на себе ризик непогашення або несвоєчасності погашення всієї або ч-ни суми позики та % за неї. За гарантованими позиками дер-ва несе відповідальність лише у випадку неплатоспроможності позичальника. Частіше всього дер-ва гарантує позики місцевих органів влади, держ. п-в, спеціалізованих кредитних установ. Своєрідність держ. гарантій в тому ,що збільшення обсягу гарантій, наданих дер-вою, веде до росту умовної держ. заборгованості, наслідком чого є нагромадження потенційного або прихованого боргу.
96. Класифікація державних позик.
Держ. позики-є кредитним відносинами між держ. і фіз. або юр. особами, коли дер-ва отримує обумовлену суму коштів на визнач. строк за встановлену плату. Класифікація держ. позик:
залежно від м-ця розміщення позик їх поділяють на внутрішні-на внутр. фін. ринку(надаються фіз. і юр . особам даної країни та нерезидентам) і зовнішні-надходять зовні від урядів, фіз. і юр. осіб інш. кр-н, міжнар. орг-цій та фін. ін-тів;
за правом емісії озрізняють держ. і місцеві позики. Держ. позики випускаються центральними органами управл. Ндходженя від них спрямовуються в Держ. бюджет. Місцеві позики випускаються місцевими органами управл. і спрямовуються у відповідні місцеві бюджети;
за ознакою характеру використання цін. паперів бувають ринкові і неринкові позики. Облігації(казначейські зобов’язання) ринкових позик вільно купуються, продаються і перепродаються на ринку цін. паперів. Неринкові позики не допускають виходу цін. паперів на ринок, тобто їх власники не можуть їх перепродати;
залежно від установлення забезпеченості держ. позики поділяються на заставні і беззаставні. Заставні позики відображають один зголовних принципів кредитування-матеріальної забезпеченості. Заставні позики забезпечкються держ. майном чи конкретними доходами. Беззаставні не мають конкретного матеріального забезпечення. Їх надійність визначається авторитетом дер-ви;
відповідно до терміну погашення заборгованості розрізняють короткостр.(термін погашення до 1 року), середньостр.(від1до5 років), довгостр.(понад 5 років);
за характером виплати доходу держ. позики поділяються на процентні, виграшні та дисконтні(з нульовим купоном).За прицентними позиками дохід встановлюється у вигляді позикового процента. При цьому може встановлюватись як твердо фіксована на весь період позики ставка, так і плаваюча, тобто така, яка змінюється від різних чинників, насамперед попиту і пропозиції на кредитному ринку. Виплата процентного доходу здійснюється на купонній основі. Вона може проводиться щорічно, раз на півріччя, щоквартально. При виграшних позиках виплата доходу здійснюється на підставі проведення тиражів виграшів. Дохід таким чином отримують не всі кредитори, а тільки ті, чиї облігації виграли. Така система доцільна при незначних сумах позики, що припадають на одну особу, внаслідок чого процентний дохід не може істотно стимулювати надання позики державі. Дисконтні позики характерні тим, що держ. цінні папери купуються з певною скидкою, а погашаються за номінальною вартістю. Зазначена різниця формує дохід кредитора. На таких цінних паперах відсутні купони ,тому їх ще називають облігаціями з нульовим купоном.;
за характером погашення заборгованості розрізняють два варіанти-одноразова виплата та виплата частинами. При погашенні частинами може застосовуватись три варіанти. Перший-позика погашається рівними частинами протягом кількох років. Другий-позика погашається щоразу наростаючими сумами. Третій-щоразу сума зменшується .Другий варіант застосовується тоді ,коли передбачається в перспективі щорічне зростання доходів держави., третій-навпаки, коли доходи будуть зменшуватись чи зростати держ. видатки;
залежно від зобов’язань дер-ви в погашені боргу розрізняють позики з правом і без права довготермінового погашення. Право довготермінового погашення дає змогу дер-ві враховувати ситуацію на фін. ринку.
97. Поняття державного боргу. Поточний і капітальний державний борг.
Державний борг-це сума заборгованості дер-ви своїм кредиторам. Розрізняють поточний і капітальний, внутрішній і зовнішній борг. Поточний борг це сума заборгованості, що підлягає погашенню в поточному році й належних до сплати в цей період процентів з усіх випущених на даний момент позик. Капітальний борг-це загальна сума заборгованості й процентів, що мають бути сплачені за позиками.Внутрішній борг-це заборгованість кредиторам дер-ви в даній країні. Зовнішній борг-це заборгованість кредиторам за межами даної країни.
98. Методи управління державним боргом, їх характеристика.
Управління держ. боргом-полягає в забезпеченні платоспроможності дер-ви, тобто можливості погашення боргів. Це стосується як поточного, так і капітального боргу. Стосовно поточного боргу необхідно забезпечити реальні джерела його погашення Для капітального боргу важливо встановити такі строки його погашення, коли будуть наявні відповідні для цього джерела. В управлінні зовнішнім та внутрішнім боргами існують певні специфічні ознаки. Платоспроможність за внутр. позиками забезпечується як пр., за рахунок внутр. джерел. Платоспроможність за зовн. боргом залежить перш за все від валютних надходжень. Можливості у погашенні цього боргу визначаються в сальдо торгового балансу. Його позитивне сальдо характеризує ті ресурси, які забезпечують платоспроможність дер-ви і дають змогу тим самим урегулювати платіжний баланс. В окремих випадках в результаті зміни ситуації в ек-ці та на фін. ринку чи погіршення фін. стану дер-ви вона не може забезпечити достатню платоспроможність. Тоді дер-ва змушена вносити певні корективи в свою позикову політику. Такі корективи, як пр., небажані, оскільки підривають довіру до дер-ви Але краще своєчасно внести певні корективи і забезпечити реальну платоспроможність дер-ви, ніж допустити її фін. крах. Існують такі спосои корегування позикової політики:-конверсія;-консолідація;-уніфікація;-обмін за регресивним співвідношенням;-відстрочка погашення;-анулювання. Конверсія держ. боргу-це зміна дохідності позик. Вона проводиться внаслідок зміни ситуації на фін. ринку(напр., рівня облікової ставки центр. банку) чи погіршення фін. стану дер-ви, коли вона не в змозі виплачувати передбачуваний дохід. Консолідація-цепердача зобов’язань за раніше випущеною позикоюна нову позику з метою продовження терміну позики. Вона проводиться у формі обміну облігацій попередньої(чи попередніх) позики на нові. В окремих випадках може застосовуватись і скорочення строків позики. Уніфікація-являє собою об’єднання кількох позик в одну . Вона спрощує управління держ.боргом. Уніф-я може проводитись як окремо, так і в поєднанні з консолідацією.Обмін за регресивним співвідношенням облігацій попередніх пози кпроводиться з метою скорочення держ. боргу. Це вкрай небажаний спосіб, оскільки це не що інше як часткова відмова дер-ви від своїх боргів. Відстрочка погашення означає перенесення строків виплати заборгованості. При цьому за період перенесення строків погашення боргу виплата доходів не проводиться. Анулювання боргів означає повну відмову дер-ви від своєї заборгованості. Однак це не може розглядатись як допустимий варіант. Авторитет дер-ви, як і будь-якого боржника, залежить від визнання нею своїх боргів і забезпечення їх повного погашення у встановлені строки.
99. Формування державного боргу в Україні почалося з кінця 1991 року. На сьогодні він має дві складові: зовнішній і внутрішній борг.
На 1 січня 1999 року ДЗБ україни становив 11,5 млрд. доларів США, з яких борг країнам СНД – 2, 4 млрд. доларів США (20,9%), міжнародним фінансовим організаціям – 4,5 млрд. доларів (39,1%), іншим некомерційним кредиторам (Євросоюзу, Японії) – 0,5 млрд. доларів(4,3%), за іноземними кредитними лініями – 1 млрд.(8,7%), за комерційними та і деякими інщими кредитами – 3,1 млрд. доларів(27%).
Внутрішній борг на 1 січня 1999р становив 13, 5 млрд. грн., із них 11, 2 млрд.грн. або 83% становила заборгованість за облігаціями внутрішніх державних позик (ОВДП).
В Україні в 1992 р прийнято З-н “Про державний внут-ній борг України”, яким визначено, що ДВБ України є строкові боргові зобов’язання уряду України в грошовій формі, які гарантуються усім майном загальнодержавної власності. До складу ДВБ України належать позики уряду України й позики, здійснені при безумовній гарантії уряду для забезпечення фінансування заг-держ-програм. ДВБУ складається із заборгованості минулих років та заборгованості, що виникла за борговими зобов’заннями уряду України. До боргових зобов-нь уряду належать випущені ним цінні папери, інші зобов’язання в грошовій формі, гарантовані урядом У, а також одержані ним кредити.
До 1996р ДВБУ формувався переважно в наслідок отримання прямих позик НБУ для фінансування дефіциту державного бюджету. Заборгованість за такими кредитами, включаючи нараховані за ними відсотки, на 1 січня 1996р становила 7,7 млрд.грн. або 96,3% від суми ДВБ. Ця заборгованість була списана 23 січня 1997р. Із 1996р основний вплив на динаміку ДВБ мав випуск ОВДП, які поступово заміщували прямі кредити НБУ як джерело фінансування дефіциту держ. бюджету У. Проте нова хвиля кризових явищ на закордонних фінансових ринках, складна ситуація з надходженням податків та обмеженням НБУ своєю участю на ринку облігацій спричинили у червні 1998р різке підвищення дохідності з ОВДП до 75% річних, незважаючи на те, що приріст боргу в держ. облігаціях за перше півріччя 1998р становив лише 11, 3%. Стан ринку держ. облігацій ускладнився необхідністю залучення з внутр. джерел ресурсів для забезпечення пікрвих витрат за зовнішнім боргом. Як результат внутр. ринок урядових цінних паперів виявився надто перенасиченим державними облігаціями, що створило негативний кумулятивний ефект. Він полягає у тому,ю що подальші спроби збільшення обсягу залучень із внутр ринкупризводять до неадекватного порівняно з динамікою ВВП і податковими надходженнями зростання відсоткових виплат з бюджету.Заходи щодо скорочення боргу полягають у конверсії ОВДП. Завершення ж процедур конверсії ОВДП дасть змогу зменшити навантаження з обслуговування і погашення державного боргу до необтяжливих обсягів. Метою такої політики є переорієнтація внутр фін позичкових рес-сів на розвиток вир-ва, а не на держ споживання, сутттєве їх здешевлення.За результатами обміну значною мірою вирішується комплекс взаємопов’язаних завдань:-скорочення темпів зростання заборгованості за внутр боргом;-зменшення видатків з обслуговування держ боргу;-подовження сер строку погашення держ боргових зобов’язань;-зняття короткострокового тиску на обмінний курс гривні з боку нерезидентів.
100. Економічна необхідність, передумови виникнення і роль страхування. Особливості фінансових відносин у сфері страхування.
Окремі елементи страхування були відомі ще за тисячі років до нашої ери. На жаль, інформація, що дійшла до нас із давніх часів, не дає системного уявлення про зародження цього надійного способу захисту економічних інтересів громадян, виробничих і соціальних формувань.
Людям притаманне прагнення захиститися від небезпеки здоров’я, життя та ін.
Включаючи сферу страхування до фінансової системи, ми виходимо з того, що економічна категорія страхування є складником котегарії фінансів. Разом їз тим можна виділити суттєві ознаки, що характеризують специфічність категорії С (страхування), а саме:
С пов’язане тільки з перерозподільчими відносинами, які зумовлені настанням страхових випадків;
При страх-ні має місце солідарне розподілення нанесеного збитку між учасниками С, що зумовлює повернення коштів, мобілізованих до страхового фонду;
С передбачає перерозподіл збитку як між територіальними одиницями, такі в часі.
101. Поняття страхування, його функції і ознаки.
Екон. категорія страхування є складовою частиною категорії фінансів, оскільки перерозподільчі відносини, які притаманні страх., пов’язані з формуванням страхового фонду за допомогою визначених страхових платежів та з відшкодуванням шкоди учасникам страхування за рахунок цього фонду. Тим самим страхування пов’язане з ймовірним рухом грошової форми вартості. Страхування – сукупність перерозподільчих відносин між його учасниками з приводу використання і формування цільового фонду, який призначений для захисту страхових інтересів осіб та відшкодування матеріальних збитків в разі настання події чи явища обумовленого угодою або законом.
Можна виділити такі основні ознаки страхування:
Ймовірний характер страхування (тобто заздалегідь невідомо коли відбувся страховий випадрк, яка буде його сила і кого із страховиків він зачепить);
2) Цільовий характер страхування (обумовлений наявністю конкретноьго страхового ризику як ймовірності так і можливості настання страхового випадку, що може нанести матеріальну ін. шкоду)
3) Повернення мобілізованих коштів страхування, тобто вся сума нетто платежів повертається у формі відшкодувань збитків при настанні страхового випадку.
Учасниками процесу страхування є: страховики, страхувальники, страхові агенти, страхові брокери та ін. Страхуванню притаманні такі функції: ризикова, превентивна, ощадна, контрольна. Ризикова – полягає у відшкодуванні страх-ку збитків від страх-вих випадківстрах-кам, для цього страховик приймає за певну плату матер-ну відпов-сть за наслідки певного ризику передбаченого законом чи договором із страх-ком. Превентивна полягає в зменшенні наслідків страх-х подій через: - правові застереження передбачені чинним закон-вом або договором страх., які направлені на позбавлення страхувальника страх-вих відшкодувань; - створення фонду запобіжних заходів. Ощадна полягає в збереженні грошових сум за допомогою заощаджув-них видів страхування. Контрольна полягає в цілому формування і використання коштів страхового фонду. Вона виявляється одночасно з вказаними вище умовами страхування.
102. Форми і методи страхування. Характеристика системи страхових фондів.
За формою проведення С (страхування) поділяється на: обов’язкове і добровільне.
Обов’язкове здійснюється на підставі відповідних законодавчих і нормативних актів, що пердбачають перелік об’єктів, які підлягають обов’язковому страхуванню, рівень і норму страхового забезпечення, обсяг стр-вої відповідальності, мах. страхові тарифи і міn. страхові суми, періодичнчсть внесення страхових платежів і інші суттєві умови. Крім того, обов’язковому страх-ню притаманні принципи суцільного охоплення об’єктів С, автоматичності поширення С на дані об’єкти, нормування С забезпечення. Обов’язкове с дозволяє знизити страхові тарифи і здешевити страхові послуги при умові певної конкуренції серед страховиків. Однак при цьому не повністю враховуються фінансові можливості кожного страхувальника та особливістю об’єктів С і страхових ризиків. В Україні передбачено законом здійснення 27 видів обов’язкового С, решта видів С, що не ввійшли сюди здійснюються у добровільній формі.
Добровільне С здійснюється на основі договору між страховиком і страхувальником. Загальні умови і проведення ДС визначається правилами С, що встановлюється страховиком самостійно відповідно до вимог чинного законодавства. Конкретні умови С визначаються при укладанні договору С відповідно до затверджених правил С.
Кошти мобілізовані шляхом страхових формують особливі фонди цільового призначення, тобто страхові фонди(сукупність натуральних запасів та фінансових страхових резервів, які є в сусп-стві та призначені для страхового захисту в тому числі попередження, локалізації і відшкодування збитків завданих стихійними лихами, нещасними випадками і іншими подіями). Виділяють такі форми організації страхового фонду:
Централізований страх. резерв. фонд (формується в натуральній і грошовій формах за рахунок заг.-держ. ресурсів і знаходиться у розпорядженні уряду. Кошти на цю мету щорічно передбачені в державному бюджеті України);
Децентралізований фонд самострахування (страховий фонд формується кожним самостійним господар-м суб’єктом за рахунок прибутку котрий залишився в їх розпорядженні. Кошти на цього фонду суб’єкти господар-ня викор-ть на покриття власних витрат, подолання виробничих зривів);
Страховий фонд страхувальника (формується за рахунок страхових внесків страх-льників включно в грошовій формі і має строго цільовий характер використання коштівстрахув-к тимчасово вільні кошти страх-вого фонду розміщує з урахуванням безпечності, прибутковості і диверсифікованості в активи таких категорій: грошові кошти на р/р, банківські депозити, нерухоме майно, цінні папери, готівка в касі та ін.).
103. Класифікація страхування.
Класифікація С (страхування) – це система поділу с на сфери діяльності галузі підгалузі, види і форми.
За об’єктами та ознакокою ризиків С класифікують так:
Майнове С (пов’язане з правами володіння, розповсюдження і користування майном його страховим захистом);
Особисте С (його об’єктом є життя, здоров’я, рацездатність, додаткова пенсія страхувальника);
Страхування відповідальності (пов’язане з відшкодуванням страх-ником заподіяної ним шкоди фіз-ній або юр-ній особі або їх майну);
Страхування підприємницьких ризиків (його об’єктами є ризики не одержання доходу, або настання збитків).
Є дві форми С: обов’язкова і добровільна.
104. Сутність, види, форми і роль кожної з галузей страхування.
С (страхування) являє собою досить розгалуджену систему відносин. Воно структурується за галузями, формами і видами. Галузева класифікація С здійснюється за об’єктами С. виділення окремих видів характеризує деталізацію об’єктів С. форми організації С вказують на їхню правову основу: обов’язкове та добровільне.
Об’єктом майнового С виступає рухоме та нерухоме майно юридичних і фізичних осіб. Основною формою є добровільне С. Поступово розширюється майнове С у сфері приватного бізнесу.
Об’єктами особового С виступають життя та здоров громадян. Видами особового С є змішане С життя, С дітей, весільне С і ін. Особисте С виконує дві функції: страхову та нагромаджувальну. Страхова пердбачає відшкодування витрат при настанні страхової події. Нагромаджувальна полягає в тому, що після закінчення строку дії страхового договору, застрахованому виплачується страхова сума.
У системі соціального С об’єктом С виступає працездатність і працевлаштування. С працездатності здійснбється на випадок її постійної чи тимчасової втрати. С працевлаштування здійснюється на випадок безробіття.соц. С має обов’язковий і добровільний характер. В обо’язковому порядку воно здійснюєтьося через загальнодержавні цільові фонди: пенсійний, соц. С, с на випадок безробіття. Добровільне с здійснюється через недержавні та відомчі пенсійні фонди і має додатковий характер.
У медичному С об’єктом С виступає здоров’я громадян. Воно проводиться на випадок хвороби і може здійснюватись як в обов’язковій, так і додатково в добровільній формі як через жержавні , так і недержавні структури.
Об’єктом відповідальності С висупає зобов’язання страхової особи виплатити відшкодування за завдані збитки тремім особам. Найпоширенішим видом є С громадянської відповідальносі водіїв автотранспортних засобів. Крім того, об’єктом С виступити професійна відповідальність для осіб окремих професій.
Об’єктом С ризиків є недоотриманий рибуток чи збитки при здійсненні певних госп. і фінансових операцій, яким притаманний відчутний ризик. Це ризики з кредитних і заставних операцій, з біржевих угод, з депозитних вкладів юр. і фізичних осіб, втрат від коливання валютних курсів і ін.
105. Роль страхування при переході до ринкових відносин.
С (страхування) надає впевненості в розвитку бізнесу. Жодний власник не інвестує свого капіталу в розвиток виробництва тих чи інших товарів або у сферу послуг, не врахувавши можливого ризику втратити авансованих ресурсів. Завдяки переданню за окрему порівняно невелику плату відповідальності за наслідки ризикових подій страховим товариствам інвестор упевнений, що в разі стихійного лиха або іншого страххового випадку завдані збитки будуть відшкодовані. С не лише забезпечує відшкодування фактичних збитків, зумовлених певною подією. Наявність відповідної страхової угоди дає змогу впевніше користуватися кредитом, щоб спорудити чи придбати неообхідні засоби виробнийтва. Часто С сприяє появі й упровадженню нової техніки та технологій, наукових розробок. Особливо велику роль може відіграти с у аграрному секторі. С прямо стосується розвитку міжнародного бізнесу. Транспортні артерії, зростає товарообмін інших країн з нашою державою, С вантажів, туристських груп, автотран-них ризиків та ін. С спрямоване на підтримку розвитку комерційної діяльності. Від її стану залежить задоволення потреб споживачів матеріальних благ. Отже С має величезні можливості сприяти економічному та соціальному розвитку країни, вирішити проблеми кожного асоційованого чи індивідуального власника.
106. Сукупність страхових компаній і послуг, що ними надаються, формують страховий ринок. Товаром цього ринку є страхова послуга — конкретний вид страхування. Страхові компанії, як правило, спеціалізуються на одній-двох галузях страхування. При цьому перелік їх страхових послуг та ціни на них різняться, що є предметом конкуренції. Як на будь-якому ринку, наявність певних послуг визначається попитом на неї, а ціна — врівноваженістю попиту і пропозиції.
Крім безпосередніх суб'єктів страхування, на страховому ринку діють страхові посередники — агенти і брокери. Страхові агенти укладають угоди страхування зі страхувальниками від імені страховика. Страхові брокери, також виконуючи функції укладання угод, діють від імені страхувальника, добираючи йому найвигідніші умови і надійні страхові компанії.
Функціонування страхового ринку пов'язане з такими поняттями як страхове поле і страховий портфель. Страхове поле — це наявність потенційних страхувальників з певного виду страхування.
Страхове поле визначає потенційні масштаби страхування. Страховий портфель являє собою сукупність укладених певною компанією угод як з того чи іншого виду страхування, так і з усіх видів. Страховий портфель характеризує діяльність кожної компанії на ринку. Мета — сформувати якомога більший страховий портфель, адже це збільшує доходи і здешевлює страхування.
107. Законом У-ни “Про страх-ня” передбачено єдиний орган держ. Викон влади, що здійснює нагляд за страх діяль-тю-Держ нагляд за страх діяльністю.
Функції:1)єдиний реєстр страховиків;2)видача ліцензій; 3) контроль за платоспроможністю страховиків;4) установлення правил формування, розміщення та обліку страхових резервів; 5) розробка нормативних і методичних документів з питань страхової діяльності; 6) участь у здійсненні заходів, спрямованих на підвищення кваліфікації кадрів для страхової діяльності.
Завдання :
• видача ліцензій;• перевірка щодо правильності застосування страховиками законодавства України про страхову діяльність та достовірності їх звітності;• методичне забезпечення роботи страховиків;• розробку проектів актів законодавства з питань страхової діяльності; • прийом нормативних актів з питань страхової діяльності;• аналіз додержання об'єднаннями страховиків чинного законодавства;• контроль за платоспроможністю страховиків;• аналіз стану і тенденцій розвитку страхової діяльності в Україні;• інші функції.
108.Нині на страх ринку У-ни діє 260 страх компаній, Моторне, Авіаційне, Морське страх бюро, низка страх пулів.Створено Асоціацію професійних страх посередників. Активно працює Ліга страх орг-цій У-ни. Водночас питома вага У-ни у світовому страх ринку у 1998р.- 0,01%, а у Європі-менш як 0,05%. Однак такий рівень страх діяль-ті є дуже низьким і не адекватним потребам і можливостям країни. На сьогодні страх компанії У-ни не спроможні утримувати великі ризики і тому шукають перестраховиків за кордоном.
Звичайно, що спад виробництва, криза неплатежів, зростання безробіття, видача заробітної плати натурою, недосконалість законодавчої бази ускладнюють рух внесків по соціальному страхуванню до споживачів. Тому ці питання слід вирішувати шляхом удосконалення системи пенсійного забезпечення як державного обов'язкового, так і недержавного добровільного.
Не менш актуальною е проблема медичного страхування. Посилаючись на досвід зарубіжних країн і Росії, багато авторів пропонують запровадити медичне страхування й в Україні. На страховому ринку вже з'явилися добровільні види медичного страхування, але це не означає, що знайдено реальний шлях поліпшення медичного обслуговування населення.
109.Фінансовий ринок — це сукупність економічних відносин, пов'язаних із розподілом фінансових ресурсів, купівлею-продажем тимчасово вільних грошових коштів і цінних паперів.
Отже, об'єктами відносин виступають грошово-кредитні ресурси і цінні папери. Суб'єктами відносин є держава, підприємства різних форм власності, окремі громадяни.
Головною функцією фінансового ринку є забезпечення руху грошових коштів від одних власників (кредиторів) до інших (позичальників). Фінансовий ринок виступає як механізм перерозподілу фінансових ресурсів підприємств і заощаджень населення між суб'єктами господарювання й галузями економіки, «зв'язування» частини Грошових коштів, не забезпечених споживчими товарами, а також іЛк засіб покриття дефіциту державного бюджету.
Основними елементами фінансового ринку є кредитний ринок, ринок цінних паперів і грошовий ринок. Ці елементи фінансового инку знаходяться в тісному взаємозв'язку. Наприклад, збільшення обсягу вільних грошових коштів, що знаходяться у населення і підприємств, веде до розширення ринку кредитів і цінних паперів. І навпаки, випуск цінних паперів знижує потребу у фінансуванні народ' ного господарства за рахунок кредитів та акумулює тимчасово вільні грошові кошти інвесторів.
Взаємозв'язок кредитного ринку і ринку цінних паперів проявляється в їх сек'юритизації. З одного боку, кредити мають характеристики цінних паперів, оскільки приносять дохід і обертаються (тобто купуються і продаються). З іншого боку, цінні папери виступають як документи, що підтверджують боргові або дольові (пайові) зобов'язання на кредитному ринку.