Про затвердження Положення про порядок учинення нотаріальних дій в дипломатичних представництвах та консульських установах України
| Вид материала | Диплом |
- Наказ Міністерства юстиції України, Міністерства закордонних справ України від 27 грудня, 911.87kb.
- України, Положенням про порядок учинення нотаріальних дій в дипломатичних представництвах, 19.98kb.
- Закону України "Про нотаріат" та з метою вдосконалення порядку вчинення нотаріальних, 1451.28kb.
- Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами україни частина І. Загальні положення, 1729.24kb.
- Мiнiстерство юстицiї україни наказ, 1697.13kb.
- Методичні рекомендації по застосуванню пункту 41 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних, 50.11kb.
- 1. Затвердити Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, що додається, 1630.36kb.
- Про затвердження Положення про порядок здійснення обліку та систематизації законодавства, 235.37kb.
- Про затвердження Положення про організацію роботи з охорони праці учасників навчально-виховного, 386.09kb.
- Про затвердження Положення про організацію роботи з охорони праці учасників навчально-виховного, 359.92kb.
ПОСТАНОВА
| 02.03.2011 р. | Справа N 2а-3543/10/2670 |
Колегія суддів судової палати по адміністративним справам Київського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого, судді - Земляної Г. В., суддів: Парінова А. Б., Петрика І. Й., при секретарі Ломановій Ю. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києва апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 8 липня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Міністерства закордонних справ України, Міністерства юстиції України про оскарження нормативно-правового акта, встановила:
Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування підпункту 1 пункту 1.3 Положення про порядок учинення нотаріальних дій в дипломатичних представництвах та консульствах України (далі - Положення), затвердженого наказом Міністерства закордонних справ України від 27 грудня 2004 року N 142/5/310, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2004 року за N 1649/10248. Позовні вимоги мотивовані тим, що положення підпункту 1 пункту 1.3 наказу від 27 грудня 2004 року N 142/5/310 виходить за рамки Закону України "Про нотаріат" і без належного правового підґрунтя розширює повноваження консульських установ, оскільки Міністерства закордонних справ України розширило п. 1 пп. 1.3 Положення, замінивши слова "угоди" на "правочин", а "доручення" на "довіренність", юридичний зміст яких зовсім інший.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 8 липня 2010 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятою постановою ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.
Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанову суду - зміні в мотивувальній частині з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову прийшов до висновку, що позивачем пропущено строк на звернення до суду, передбачений ст. 99 КАС України.
Судова колегія знаходить вірним висновок суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, проте при постановленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було порушено норми матеріального права, що свідчить про необхідність зміни постанови, зокрема, викладення мотивувальної частини рішення наступним чином.
Відповідно до п. 2 ст. 171 КАС України правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ, законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб'єктів владних повноважень.
Виходячи із завдання адміністративного судочинства - захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень та того, що право звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом мають усі особи, які вважають, що порушено їх права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин, як це передбачено статтею 104 КАС України.
Нормами Кодексу адміністративного судочинства України встановлено вичерпний перелік осіб, які наділені правом на оскарження нормативно-правового акта, в даному випадку оскарження Положення, затвердженого Міністерством закордонних справ України, а також встановлено обов'язок заявника довести ті обставини, які передбачені частиною 2 ст. 171 КАС України.
Згідно ч. 8 ст. 171 КАС України суд може визнати нормативно-правовий акт незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, повністю або в окремій його частині.
Відповідно до положень Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування актів в судовому порядку є невідповідність оскаржуваного акта законодавству, порушення цим актом прав та інтересів позивача у справі.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2006 року N 960 затверджено Положення про Міністерство закордонних справ України.
Відповідно до п. 1, 2 Положення про Міністерство закордонних справ України Міністерство закордонних справ України (МЗС) як центральний орган виконавчої влади є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері зовнішніх зносин України та координації відповідних заходів.
МЗС України у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, постановами Верховної Ради України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, міжнародними договорами України, а також цим Положенням.
МЗС у межах своїх повноважень та відповідно до законодавства видає накази, організовує і контролює їх виконання.
У випадках, передбачених законодавством, рішення МЗС обов'язкові для виконання центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності, громадянами.
Нормативно-правові акти МЗС підлягають реєстрації у порядку, встановленому законодавством.
У зв'язку з прийняттям Сімейного кодексу України, Цивільного кодексу України та відповідно до Закону України "Про нотаріат", Консульського статуту України було затверджено наказом Міністерства закордонних справ України від 27 грудня 2004 року Положення про порядок учинення нотаріальних дій в дипломатичних представництвах та консульських установах України, яке відповідно до пп. 1.1 визначає порядок учинення нотаріальних дій в дипломатичних представництвах та консульських установах України.
Відповідно до ст. 41 Цивільного кодексу Української PCP 1963 року визначено термін "угода", якою є дії громадянина і організації, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків.
Зазначений термін був використаний також і у Законі України "Про нотаріат".
Натомість, у новому Цивільного кодексі України 2003 року термін "угода" не використовується, він замінений терміном "правочин".
Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України (в редакції 2003 року) правочин є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Юридичний зміст термінів "угода" та "правочин" фактично є ідентичним, а використання останнього в Цивільному кодексі України обумовлене його філологічною точністю.
Відповідно до статті 244 Цивільного кодексу України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю.
Згідно до частин 2, 3 Цивільного кодексу України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Таким чином, видача довіреності є одностороннім правочином.
Довіреність призначена для третіх осіб, які з її тексту дізнаються, якими повноваженнями наділений представник. При цьому, для повіреного довіреність не породжує ніяких самостійних прав на об'єкти цивільних прав.
Посвідчення довіреності є посвідченням одностороннього правочину, що не суперечить статті 38 Закону у наявній на даний час редакції.
Згідно до п. 1 пп. 1.3 Положення консулами вчиняються такі види нотаріальних дій: посвідчуються правочини (договори, заповіти, довіреності та ін.), крім іпотечних договорів, договорів про відчуження та заставу житлових будинків, квартир, дач, садових будинків, гаражів, земельних ділянок, іншого нерухомого майна, що знаходиться в Україні.
З огляду на вищезазначене терміни "правочин" та "довіреность" застосовані в Положенні з огляду на вимоги діючого законодавства.
Відповідно до частини другої статті 171 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
Як вказано у п. 21 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 р. N 2 "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ", судам слід мати на увазі, що за правилами частини другої статті 171 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи - суб'єкти правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Тобто, особа (позивач) повинна довести факт застосування до неї оскаржуваного нормативно-правового акта або те, що вона є суб'єктом відповідних відносин, на які поширюється дія цього акта. Суд не може давати оцінку таким обставинам при відкритті провадження в адміністративній справі, а тому не має права відмовити у відкритті провадження у справі чи повернути позовну заяву з посиланням на частину другу цієї статті, якщо особа своє звернення обґрунтовує необхідністю захисту своїх прав, свобод чи інтересів. Приписи зазначеної частини можуть бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, якщо суд встановить, що оскаржуваний акт до особи не застосовувався і вона не перебуває у відносинах, до яких цей акт може бути застосовано. У такому разі суд не проводить перевірку нормативно-правового акта на предмет його протиправності (законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили).
Саме по собі звернення до адміністративного суду за захистом ще не означає, що суд зобов'язаний надати такий захист. Адже для того, щоб було надано судовий захист, суд повинен встановити, що особа дійсно має право, свободу чи інтерес, про захист яких вона просить, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем у публічно-правових відносинах.
Те, що право на звернення до суду за захистом є диспозитивним правом, зовсім не означає, що кожен може вимагати надання судового захисту правам, свободам чи інтересам будь-якої особи. За загальним правилом, право на звернення до суду за захистом належить особі, яка вважає якесь своє право, свободу чи інтереси порушеними.
Під час розгляду справи позивач не довів того, що він є суб'єктом відносин, врегульованих оскаржуваними підпункту 1 пункту 1.3 Положення про порядок учинення нотаріальних дій в дипломатичних представництвах та консульствах України, що є підставою для відмови у позові.
Разом з тим колегія суддів враховує Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Кампус Коттон клаб" щодо офіційного тлумачення положення частини другої ст. 124 Конституції України (справа N 1-2/2002 про досудове врегулювання спорів), де у п. 3 зазначено, що положення частини другої ст. 124 Конституції України треба розглядати у системному зв'язку з іншими положеннями Основного Закону України, які передбачають захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи, встановлюють юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати свої права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами (ч. 5 ст. 55 Конституції України). Тобто кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, у т. ч. судовий захист. Для забезпечення судового захисту Конституція України у ст. 124 встановила принципи здійснення правосуддя виключно судами. Із змісту частини другої ст. 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції на всі правовідносини, що виникають у державі, випливає, що кожен із суб'єктів правовідносин у разі виникнення спору може звернутися до суду за його вирішенням.
Таким чином, позивач скористався своїм правом на судовий захист і його право в цьому не було обмежене.
З огляду на зазначене позовні вимоги ОСОБА_2 не підлягають задоволенню.
При цьому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем пропущено строк на звернення до суду, передбачений ст. 99 КАС України, якій є підставою для відмови в задоволенні позову.
Проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції судове рішення ухвалено з деяким порушенням норм матеріального права, проте це не призвело до неправильного вирішення спору по суті пред'явлених вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, змінити постанову суду.
За ч. 1 ст. 201 КАС України підставами для зміни постанови суду першої інстанції є правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду першої інстанції зміні із викладенням мотивувальної частини у зазначеній вище редакції.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4, 8 - 11, 160, 171, 196, 198, 201, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів постановила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 8 липня 2010 року змінити в мотивувальній частині.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів із дня складання у повному обсязі, тобто з 9 березня 2011 року шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України у порядку ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення виготовлений 9 березня 2011 року.
| Головуючий, суддя | Г. В. Земляна |
| Судді: | А. Б. Парінов |
| | І. Й. Петрик |