Національна юридична академія україни імені ярослава мудрого

Вид материала

Содержание

Загальні висновки
Узвичаєність міжнародної торгівлі
Правовий звичай міжнародної торгівлі як норма міжнародного приватного права України
Список використаних джерел

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6 7

Висновки до розділу 2

1. Звичаї міжнародної торгівлі класифіковано за різними підставами: за територіальною сферою дії, залежно від забезпеченості примусовим захистом держави, за співвідношенням із законом, за правовою природою, за методом регулювання, за предметом регулювання, за функціональною спрямованістю звичаєвих норм. Численна група звичаїв, які регулюють договірні відносини, поділена на підвиди за об'єктом відносин, у залежності від обсягу регульованих відносин та ін. Як самостійні групи виділені загальні принципи права, визнані в міжнародній торгівлі, а також новий феномен міжнародного комерційного обороту – звичаї міжнародної електронної торгівлі.

2. Звичаї міжнародної торгівлі виконують в міжнародному комерційному обороті такі функції: регулятивно-статичну; охоронну; регулятивно-динамічну, що виражається в формі двох спеціальних функцій – первинного нормативного упорядкування нових комерційних відносин і «оперативної» зміни регулювання; функцію саморегулювання міжнародного комерційного обороту, функцію уніфікованого регулювання і надолуження договору. У той же час вони можуть виступати як джерело законодавства і засіб тлумачення договору.

3. У ході дослідження встановлено, що у цілій низці випадків національне публічно-правове регулювання комерційних відносин, яке встановлює правила поведінки у тих чи інших сферах комерційних відносин, підсилюється дією торговельних звичаїв, за якими суб’єкти приватного права добровільно беруть на себе зобов'язання діяти певним чином або утримуватися від певного кола дій. Цей феномен можна назвати здійсненням торговельними звичаями щодо національного правопорядку резонансної функції.

4.Аналіз нормативно-правових актів різних рівнів дозволяє зробити висновок про те, що при вирішенні спору міжнародним комерційним арбітражем місце торговельного звичаю в системі джерел регулювання комерційних відносин визначається не якоюсь системою національного права. Відповідно до цих актів, зокрема, Типового закону ЮНСИТРАЛ про міжнародний комерційний арбітраж і заснованих на ньому законах, у тому числі Закону України «Про МКА», звичай міжнародної торгівлі є основним нормативним регулятором міжнародних комерційних відносин. Водночас для відносин, підпорядкованих українському праву, дія цього положення обмежується нормою ч. 1 ст. 6 Закону України „Про ЗЕД”, згідно з якою звичаю міжнародної торгівлі відводиться роль субсидіарного джерела регулювання міжнародних комерційних відносин. Поряд з цим, аналіз контрольних повноважень суду стосовно МКА показав, що єдиною підставою для скасування або відмови у визнанні та виконанні арбітражного рішення, яка пов’язана із розглядом арбітражем спору по суті, є протиріччя публічному порядку. Автор вважає, що норми українського законодавства, які закріплюють субсидіарне значення торговельних звичаїв у системі регуляторів комерційних відносин, не можна визнати такими, які виражають публічний порядок. Отже, їх незастосування арбітражем не утворює підстави для скасування або відмови у визнанні арбітражного рішення.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html

4) визнання права сторін зовнішньоекономічного договору передбачити загальну умову про регулювання їх відносин звичаями міжнародної торгівлі;

5) адресного санкціонування (визнання) конкретних звичаєвих норм.

9. Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про ЗЕД» сторони, які бажають, щоб їх взаємовідносини регулювалися звичаями міжнародної торгівлі, вправі використовувати їх при упорядкуванні тексту контракту. Одним із варіантів реалізації правової політики стосовно звичаїв міжнародної торгівлі є надання сторонам права включити в зовнішньоекономічний контракт загальну (генеральну) умову про застосування торговельних звичаїв. Для цього ст. 6 Закону «Про ЗЕД» можна доповнити таким реченням: «Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності можуть передбачити в контракті умову про те, що питання, неурегульовані в контракті, будуть вирішуватися на підставі звичаїв, які широко відомі і постійно додержуються у відповідній галузі міжнародної торгівлі».

10. З огляду на складності встановлення звичаїв у різних сферах міжнародної комерційної діяльності, висловлена пропозиція покласти на Міжнародну торговельну палату функцію ведення міжнародного реєстру звичаїв міжнародної торгівлі. Як початковий етап реалізації цього проекту пропонується зобов'язати вести реєстр звичаїв міжнародної торгівлі Торгово-промислову палату України.

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, а саме визначено правову природу і поняття правового звичаю міжнародної торгівлі та сформульовано засади правової політики держави у сфері санкціонування звичаїв міжнародної торгівлі. Найважливішими висновками роботи є такі положення.

1. Уперше запропоновано розширити поняття звичаю міжнародної торгівлі, який традиційно визначається як регулятор договірних відносин. Звичай міжнародної торгівлі пропонується розуміти як норму, що склалася в міжнародних комерційних відносинах (відносинах комерційного характеру з іноземним елементом) на основі однакової звичаєвої поведінки приватноправових суб’єктів і визнання її ними загальнообов'язковою, і регулює як договірні, так і недоговірні відносини (наприклад, звичаї добросовісної міжнародної конкуренції, звичаєві стандарти поведінки в галузях відносин корпорацій та інвесторів, визначення нормативів достатності власного капіталу банків – учасників міжнародної торгівлі).

2. Представлено авторський погляд на співвідношення понять правового звичаю міжнародної торгівлі та узвичаєності міжнародної торгівлі, які, на думку автора, разом складають поняття звичаю міжнародної торгівлі. В основу розмежування зазначених понять покладено ознаку правової природи. При цьому правова природа звичаєвої норми визначається не з позитивістської позиції, а з природно-правової, згідно з якою право розуміється як справедлива міра свободи і рівності суб'єктів суспільних відносин. Правовий звичай міжнародної торгівлі – це норма поведінки, яка сформувалася на основі однакової звичаєвої поведінки суб'єктів міжнародних комерційних відносин і визнання ними її загальнообов'язковості, регулює міжнародні комерційні відносини шляхом встановлення: у договірних відносинах взаємних прав та обов'язків, а в недоговірних – параметрів функціонування господарюючих суб'єктів, додержання яких є необхідною передумовою їх участі у міжнародній комерційній діяльності, та зовнішніх стандартів поведінки, які є виявом справедливої міри свободи і рівності учасників вказаних відносин, і, як правило, формально визначена в актах міжнародних організацій.

Узвичаєність міжнародної торгівлі – це норма, яка сформувалася в результаті визнання учасниками міжнародних комерційних відносин загальнообов'язковості однакової звичаєвої поведінки учасників вказаних відносин, регулює міжнародні комерційні відносини шляхом встановлення раціонального порядку виконання певного зобов'язання і не володіє, за загальним правилом, ознакою формальної визначеності.

3. Санкціонування торговельних звичаїв у широкому значенні цього поняття можливо двома шляхами: визнанням юридичної сили за звичаєвими нормами певного змісту та визнанням торговельного звичаю самостійним джерелом права. При першому способі санкціонування відбувається закріплення звичаєвого правила в іншій формі права, внаслідок чого звичай, як правило, позбавляється значення самостійного джерела правового регулювання.

4. Як спосіб державного санкціонування звичаїв міжнародної торгівлі може виступати міжнародний договір. Так, приєднання України до Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 р. слід розглядати як державне визнання звичаю міжнародної торгівлі самостійним джерелом права. Незважаючи на те, що у п. 2 ст. 9 ВК звичай міжнародної торгівлі прирівнюється до умови контракту, яка припускається, дійсною підставою його застосування є не воля сторін, а такі об'єктивні ознаки звичаю, як широка відомість у міжнародній торгівлі та постійне додержання у відповідній її галузі.

5. На думку автора, практика міжнародного комерційного арбітражу не є формою державного санкціонування звичаїв міжнародної торгівлі, оскільки МКА не входить у державну судову систему, а визнання і примусове виконання арбітражних рішень здійснюється державами на виконання міжнародних зобов'язань і не є показником визнання ними торговельних звичаїв, що застосовуються арбітражами.

6. У роботі обґрунтовується необхідність розрізнення двох взаємопов'язаних явищ і відповідних понять: звичаю як правила поведінки і звичаю як форми вираження цього правила ззовні. Виходячи з цього визначаються поняття правового звичаю міжнародної торгівлі як норми МПрП України та правового звичаю міжнародної торгівлі як джерела МПрП України, які співвідносяться як зміст та форма.

Правовий звичай міжнародної торгівлі як норма міжнародного приватного права України – це норма, яка сформувалася на основі однакової звичаєвої поведінки учасників міжнародних комерційних відносин та її визнання ними загальнообов'язковою, регулює приватноправові відносини з іноземним елементом шляхом: а) встановлення взаємних прав і обов’язків сторін договору або б) встановлення параметрів функціонування суб'єктів, додержання яких є передумовою їх вступу в міжнародні комерційні відносини, та зовнішніх стандартів поведінки у недоговірних відносинах або в) визначення раціонального порядку виконання певного зобов’язання, які не порушують справедливої міри свободи і рівності учасників вказаних відносин, та санкціонована державою через визнання звичаю міжнародної торгівлі джерелом права. Правовий звичай міжнародної торгівлі як джерело міжнародного приватного права України – це повторювані міжнародні комерційні відносини, які містять правові звичаї і узвичаєності міжнародної торгівлі та визнані державою як самостійне джерело правового регулювання приватноправових відносин з іноземним елементом.

7. Уперше у вітчизняній науці МПрП здійснено комплексну класифікацію звичаїв міжнародної торгівлі за різними підставами, а саме: територіальною сферою дії, у залежності від забезпеченості примусовим захистом держави, співвідношенням із законом, правовою природою, предметом і методом регулювання, функціональною спрямованістю звичаєвих норм. Численна група звичаїв, які регулюють договірні відносини, у свою чергу, поділена на підвиди. За функцією в механізмі правового регулювання виокремлено групу загальних принципів права, визнаних в міжнародній торгівлі, а за специфічною формою участі у міжнародних комерційних відносинах – звичаї міжнародної електронної торгівлі.

8. З’ясовані функції звичаїв міжнародної торгівлі: регулятивно-статична; охоронна; регулятивно-динамічна, що виявляється у формі двох спеціальних функцій – первинного нормативного упорядкування нових комерційних відносин та «оперативної» зміни регулювання; функції саморегулювання міжнародного комерційного обороту, уніфікації регулювання, надолуження договору, функція джерела законодавства, функція засобу тлумачення договору.

9. Уперше законодавцю запропоновано варіанти вирішення питання санкціонування звичаїв міжнародної торгівлі через формування відповідної правової політики. Залежно від визначення національних економічних інтересів законодавець, вирішуючи питання про санкціонування звичаїв міжнародної торгівлі, може виходити з таких варіантів:

1) визнання звичаю міжнародної торгівлі як такого джерелом права в окремій нормі законодавства;

2) визнання нормотворчої функції міжнародної організації, яка кодифікує звичаї міжнародної торгівлі, з певного кола питань міжнародної комерційної діяльності;

3) санкціонування рекомендаційних актів міжнародних організацій, що відбивають звичаї міжнародної торгівлі;

4) визнання права сторін зовнішньоекономічного договору передбачити загальну умову про застосування до їх відносин звичаїв міжнародної торгівлі;

5) адресного санкціонування (визнання) конкретних звичаєвих норм.

10. Сформульовано пропозиції щодо здійснення в Україні правової політики у галузі санкціонування звичаїв міжнародної торгівлі.

1) Для ефективного регулювання міжнародних комерційних відносин правом України необхідне визнання державою звичаю міжнародної торгівлі як такого джерелом права. В цьому випадку держава гарантує примусовий захист нормам, які склалися у міжнародних комерційних відносинах, зміст яких заздалегідь не відомий. Тому доцільно передбачити в законодавстві України захисні застереження, що дозволяють відхилити застосування деяких звичаєвих норм.

2) Інші шляхи законодавчого санкціонування звичаїв міжнародної торгівлі можуть використовуватися для того, щоб для певних звичаїв зробити виключення із загального правила, яке визначає місце цього регулятора у системі регуляторів міжнародних комерційних відносин.

3) При санкціонуванні звичаїв міжнародної торгівлі слід враховувати об’єктивну функціональну спрямованість звичаєвих норм. Звичаям, які спрямовані на захист прав учасників міжнародних комерційних відносин та забезпечення стабільності міжнародного комерційного обороту, доцільно надавати імперативний характер. І навпаки, звичаям, відхилення від яких за взаємною згодою сторін не призводить до порушення прав сторін договору та третіх осіб, слід надавати значення диспозитивних.

11. В умовах економічної нерівності учасників міжнародної торгівлі економічно сильні суб'єкти підприємництва можуть намагатися закріпити односторонні переваги, зокрема, через формування звичаїв. Чинна редакція ст. 7 ЦК України не дозволяє суду відмовити в застосуванні звичаїв, зміст яких ущемляє права однієї зі сторін відносин. У зв'язку з цим пропонуємо доповнити вказану статтю свого роду «захисним застереженням» такого змісту: «Не може бути застосований звичай ділового обороту, який закріплює переваги однієї зі сторін відносин за рахунок обмеження прав іншої сторони, зокрема, встановлює обсяг обов'язків, надмірний за обсяг прав сторони договору».

12. Чинні нормативно-правові акти Україні (ст. 7 ЦК України, ст. 265, 344 ГК України, ст. 28 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», ст. 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», п. 2 ст. 9 Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 р. та ін.) по-різному визначають місце звичаїв міжнародної торгівлі в ієрархії регуляторів міжнародних комерційних відносин, що, на думку автора, свідчить про відсутність у держави єдиної продуманої правової політики з цього питання.

13. Звичаї міжнародної торгівлі виникають спеціально для упорядкування міжнародних комерційних відносин на відміну від норм внутрішнього законодавства, які застосовуються до комерційних відносин з іноземним елементом, і у своїй більшості сформульовані для регулювання комерційних відносин в межах певної держави. Отже, звичаї міжнародної торгівлі є спеціальними нормами відносно загальних норм національного законодавства. З огляду на це пропонується уніфікувати режим застосування звичаїв міжнародної торгівлі, визнавши як загальне правило їх пріоритет над диспозитивними нормами національного законодавства.

14. Визначено, що такі чинні в Україні нормативно-правові акти про МКА, як Європейська конвенція про зовнішньоторговельний арбітраж 1961 р. та прийнятий на основі Типового закону ЮНСИТРАЛ Закон України “Про МКА” передбачають для цього інституту вирішення спорів особливу ієрархію регуляторів спірних правовідносин, у якій торговельні звичаї слідують за контрактними умовами і, відповідно, мають пріоритет над диспозитивними нормами застосовного права. Водночас для відносин, підпорядкованих українському праву, дія цього положення обмежується нормою ч. 1 ст. 6 Закону України „Про ЗЕД”, згідно з якою звичаю міжнародної торгівлі відводиться роль субсидіарного джерела регулювання міжнародних комерційних відносин. Поряд з цим, аналіз контрольних повноважень суду стосовно МКА показав, що єдиною підставою для скасування або відмови у визнанні та виконанні арбітражного рішення, яка пов'язана із розглядом арбітражем спору по суті, є протиріччя публічному порядку. Автор вважає, що норми українського законодавства, які закріплюють субсидіарне значення торговельних звичаїв у системі регуляторів комерційних відносин, не можна визнати такими, які виражають публічний порядок. Отже, їх незастосування арбітражем не утворює підстави для скасування або відмови у визнанні арбітражного рішення.

15. Враховуючи складність встановлення звичаїв, що існують у різних сферах міжнародної комерційної діяльності, запропоновано створити міжнародний реєстр звичаїв міжнародної торгівлі та покласти функцію його ведення на Міжнародну торговельну палату. На національному рівні пропонується зобов'язати вести реєстр звичаїв міжнародної торгівлі Торгово-промислову палату України.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Алексеев С. С. Восхождение к праву. Поиски и решения. – М.: НОРМА, 2001. – 752 с.
Алексеев С. С. Общая теория права: В 2-х т. – Т. I. – М.: Юрид. лит., 1981. – 360 с.
Алексеев С. С. Право: азбука – теория – философия: Опыт комплексного исследования. – М.: Статут, 1999. – 712 с.
Алимжан К. А. Обычай как источник права в правовой системе Республики Казахстан ub.ru/docs/civil/article73.html.
Аннерс Э. История европейского права (пер. со швед.) / Ин-т Европы. – М.: Наука, 1996. – 395 с.
Ануфриева Л. П. Международное частное право: В 3-х т. Том 1. Общая часть: Учебник. – М.: БЕК, 2000. – 288 с.
Ануфриева Л. П. Соотношение международного публичного и международного частного права: правовые категории. – М.: Спарк, 2002. – 415 с.
Арбитражный регламент Комиссии ООН по праву международной торговли (ЮНСИТРАЛ) // Цірат Г. А. Міжнародний комерційний арбітраж: Навч. посіб. – К.: Істина, 2002. – С. 220 – 235.
Бардина М. П. Определение права, применимого к существу спора, в практике МКАС // Актуальные вопросы международного коммерческого арбитража: К 70-летию Международного коммерческого арбитражного суда при ТПП Российской Федерации / Отв. ред. А. С. Комаров. – М. Спарк, 2002. – С. 20 – 36.
Бахин С. В. Субправо (международные своды унифицированного контрактного права). – СПб.: Юрид. центр Пресс, 2002. – 311 с.
Бачинин В. А. Морально-правовая философия. – Х.: Консум, 2000. – 208 с.
Безух О. Правові підстави застосування звичаїв при здійсненні захисту від недобросовісної конкуренції // Підприємництво, господарство і право. – 2001. – № 3. – С. 24 – 27.
Богуславский М. М. Международное частное право: Учебник. – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Юристъ, 1998. – 408 с.
Бойко Д. В. Правова природа доменних імен Інтернет: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – Х., 2005. – 19 с.
Боярська З. І. Міжнародне комерційне право: Навч. посібник. – К.: Київ. нац. екон. ун-т, 2001. – 143 с.
Брагинский М. И., Витрянский В. В. Договорное право: Общие положения. – М.: Статут, 1998. – 682 с.
Буткевич О. В. Становлення і розвиток міжнародного права в стародавній період: Дис. … канд. юрид. наук. – К., 2002. – 209 с.
Вахнин И. Г. Особенности формирования обычаев делового оборота в договорной работе // Законодательство. – 1999. – № 5 // voice.info/art\civil47.htm.
Венская конвенция о договорах международной купли-продажи товаров: Комментарий. – М.: Юрид. лит., 1994. – 320 с.
Вилкова Н. Г. Договорное право в международном обороте. – М.: Статут, 2002. – 511 с.
Вилкова Н. Г. Международные правила толкования торговых терминов – Инкотермс 2000 // Государство и право. – 2000. – № 9. – С. 66 – 73.
Вилкова Н. Г. Торговые обычаи в практике МКАС при ТПП РФ // Актуальные вопросы международного коммерческого арбитража: К 70-летию Международного коммерческого арбитражного суда при Торгово-промышленной палате Российской Федерации / Отв. ред. А. С. Комаров. – М. Спарк, 2002. – С. 68 – 77.
Вильнянский С. И. Обычаи и правила социалистического общежития // Ученые записки Харьк. юрид. ин.-та. Вып. 5. – Х.: Изд.-во Харьк. гос. ун.-та, 1954. – С. 3 – 24.
Войтович С. Международно-правовой обычай в международных инвестиционных спорах // Юридическая практика. – № 22 (336) от 01/ 06/ 04.
Высоцкий А. Ф., Котигоренко Н. В. ИНКОТЕРМС – 2000: правовая природа и некоторые вопросы применения // Правила ИНКОТЕРМС – 1990 / 2000. – К.: Юстиниан, 2002. – С. 5 – 13.
Гайворонская Я. В. К вопросу о понимании правовых и юридических норм // Правоведение. – 2001. – № 3. – С. 39 – 45.
Генкин Д. М. О работе Внешнеторговой арбитражной комиссии при Всесоюзной Торговой палате за 1957 – 1959 гг. // Сборник инф.-х материалов секции права ВТП, вып. XI. – М., 1961. – С. 5 – 23.
Господарський кодекс України від 16.01.2003 // ВВРУ. – 2003. – № 18 – 22. – Ст. 144.
Господарський процесуальний кодекс України від 06.11.1991 // ВВРУ. – 1992. – № 6. – Ст. 56.
Гражданский кодекс Российской Федерации (в 3-х частях) по сост. на 1 марта 2002 г. с изм. и доп. согласно ФЗ № 146 от 26 ноября 2001 г. Офиц. текст. – М.: Элит – 2000, 2002. – 272 с.
Гражданское и торговое право капиталистических стран / Под ред. Д. М. Генкина. – М.: Гос. изд-во юрид. лит., 1949. – 544 с.
Гражданское право: В 2 т. Том I: Учебник / Отв. ред. проф. Е. А. Суханов. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: БЕК, 2000. – 816 с.
Гришин В. Рекомендации, изменившие мир // Инвестгазета от 1 февраля 2005 г. – № 5 (484).
Давид Р., Жоффре-Спинози К. Основные правовые системы современности: Пер. с фр. В. А. Туманова. – М.: Междунар. отношения, 1997. – 400 с.
Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка. Том II: И – О. – М.: Русский язык, 1979. – 779 с.
Данилькевич Н. И., Федоров О. Н. Международное частное право: Учеб. пособие. – Днепропетровск: Арт-Пресс, 1999. – 210 с.
Дахно І. І. Міжнародне приватне право: Навч. посіб. – К.: МАУП, 2001. – 321 с.
Джурович Р. Руководство по заключению внешнеторговых контрактов: Пер. с серб.-хорв. – М.: Российское право, 1992. – 416 с.
Дождёв Д. В. Римское частное право: Учебник для юрид. вузов / Под общ. ред. Нерсесянц В. С. – 2-е изд., изм. и доп. – М.: НОРМА – ИНФРА-М, 1999. – 784 с.
Европейская конвенция о внешнеторговом арбитраже 1961 г. // Цірат Г. А. Міжнародний комерційний арбітраж: Навч. посіб. – К.: Істина, 2002. – С. 207 – 218.
Егоров В. В. Некоторые инструменты негосударственного регулирования в международной торговле // Государство и право. – 2000. – № 8. – С. 61 – 69.
Единообразный торговый кодекс США. – М.: Междунар. центр фин.-эконом. развития, 1996. – 427с.
Ерпылева Н. Ю. Международное банковское право: Учеб. пособие. – М.: ФОРУМ – ИНФРА-М, 1998. – 264 с.
Ерпылева Н. Ю. Международные коммерческие контракты: актуальные проблемы правового регулирования // Международное публичное и частное право. – 2001. – № 3. – С. 25 – 48.
Жеребкін В. Є. Логіка: Підручник. – 6-те вид., стер. – К.: Знання, 2003. – 255 с.
Жид Ш., Рист Ш. История экономических учений: Пер. с фр. / Предисл. Я. И. Кузьминова. – М.: Экономика, 1995. – 544 с.
Загальна теорія держави і права: Підручник для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. / За ред. М. В. Цвіка, В. Д. Ткаченка, О. В. Петришина. – Х.: Право, 2002. – 432 с.
Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 07.06.1996 р. // ВВРУ. – 1996. – № 36. – Ст. 164.
Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.03.1991 р. // ВВРУ. – 1991. – № 29. – Ст. 377.
Закон України «Про міжнародне приватне право» від 23.06.2005 р. // Голос України. – 2005. – № 138 від 29.07.2005.
Закон України «Про міжнародний комерційний арбітраж» від 24.02.1994 р. // ВВРУ. – 1994. – № 25. – Ст. 198.
Закон України «Про режим іноземного інвестування» від 19.03.1996 р. // ВВРУ. – 1996. – № 19. – Ст. 80.
Закон України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 р. // ВВРУ. – 1998. – № 13. – Ст. 52.
Звеков В. П. Международное частное право: Курс лекций. – М.: НОРМА, 2000. – 686 с.

Blog

Національна юридична академія україни імені ярослава мудрого

Содержание