Національна юридична академія україни імені ярослава мудрого

Вид материала

Содержание

1.4. Співвідношення заведеного порядку, звичаю і узвичаєності міжнародної торгівлі
Висновки до розділу 1
Звичаї міжнародної торгівлі в системі сучасних комерційних правовідносин
У залежності від способу регулювання цивільних відносин з іноземним елементом
2.2. Функціональні особливості звичаїв міжнародної торгівлі

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6 7

1.4. Співвідношення заведеного порядку, звичаю і узвичаєності міжнародної торгівлі

В науці цивільного і міжнародного приватного права країн – колишніх республік Радянського Союзу прийнято розрізняти звичаї і узвичаєності (обыкновения – рос.). Водночас ознаки, запропоновані у навчальній літературі, на наш погляд, не дозволяють чітко розмежувати ці явища^¹[13, 54, 97]. З тим, щоб зробити правильний висновок про співвіднесення звичаїв і узвичаєностей, необхідно звернутися до робіт учених, які приділили особливу увагу проблемі, що нас цікавить^²[168].

Однією з таких робіт є стаття С. І. Вільнянського, що стала свого роду класикою в цій галузі. Названий автор розумів узвичаєність як заведений порядок, «тобто той порядок, який прийнятий у ділових відносинах»^³[23].

Відповідно до загальноприйнятого розуміння, заведений порядок – це практика ділових взаємовідносин визначених контрагентів, що фактично склалася. Він дає підставу припустити, що усе, не висловлене в новому договорі, залишається на старих умовах. Але зустрічається і більш широке тлумачення цього поняття. І. С. Зикін вважає, що термін «заведений порядок» не зовсім вдалий, оскільки «у принципі він може означати як порядок, прийнятий у взаємовідносинах більшості осіб, зайнятих у тій або іншій сфері діяльності і бути звичаєм або звичайністю, так і порядок ділових відносин лише даних сторін»^⁴[58].

У широкому сенсі використовував даний термін і С. І. Вільнянський. «Вступаючи в ділові відносини, – писав він, – учасники цивільного обороту визначають не повністю свої відносини, пропускають деякі пункти, як такі, що самі собою розуміються, виходячи з загальноприйнятих припущень»^¹[23]. На думку вченого, узвичаєність являє собою не норму права, а факт, передбачувану волю сторін, що доповнює зміст договору. І застосовується вона як умова договору, що припускається.

Розгляду відмінностей звичаєвого права та заведеного порядку у свій час приділив увагу Г. Ф. Шершеневич. Він указував, що заведений порядок є фактичними відносинами і доповнює волю сторін як передбачувана умова, а звичай носить правовий характер і тому застосовується незалежно від знання його сторонами^²[165]. Правовим учений називав звичай, що «має у своїй основі усвідомлення його юридичної необхідності»^³[165]. На відміну від нього, заведений порядок «зобов'язаний своїм походженням переважно випадку»^⁴[165]. Водночас поширення заведеного порядку взаємовідносин сторін серед інших учасників може привести до того, що така практика стане загальноприйнятою, або, за словами Г. Ф. Шершеневича, стане «звичаєвим заведеним порядком»^⁵[165].

Згодом Г. Ф. Шершеневич зайняв позицію позитивізму і відмовився від наведеного розуміння правового звичаю. Пізніше він писав: «звичаї набувають правового характеру тільки внаслідок надання їм захисту з боку держави»^⁶[167]. Правові звичаї він визначив як «норми, що склалися… внаслідок кількаразового повторення відомого способу дії»^⁷[167]. Водночас заведений порядок взаємовідносин сторін, хоча й такий, що не виражає ніякої юридичної необхідності, у випадку широкого розповсюдження і визнання учасниками міжнародної комерційної діяльності утворить норму, тобто загальнообов'язкове правило поведінки. Звичаєвий заведений порядок, що одержав визнання, треба вважати звичаєм. Однак звичаї міжнародної торгівлі складаються не тільки в договірних відносинах.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html

Водночас, незважаючи на те, що звичай є загальнообов'язковим правилом поведінки, у нього, як зазначається в теорії права, відсутній спеціальний механізм забезпечення^¹[47]. Можливістю застосування примусових заходів володіє тільки держава, а тому від її волі залежить забезпечення усталених звичаїв примусовим захистом. Слідуючи цій логіці, несанкціонований торговельний звичай може застосовуватися тільки на добровільній основі. Очевидно, саме це стало причиною об'єднання низкою радянських вчених у понятті ділової узвичаєності несанкціонованого звичаю і практики, що не утворила норми поведінки.

Як відмінну ознаку узвичаєності називають також її «технічний» характер. О. О. Мережко зазначає, що «узвичаєність часто носить менш загальний, ніж звичай, характер і є якби технічним правилом, яке сприяє упорядкуванню окремих моментів угоди»^²[103]. Однак як головну ознаку узвичаєності вчений розглядає відсутність opinio juris, тобто сприйняття даного правила поведінки як юридично обов'язкового. Така думка, як зазначалося, є загальноприйнятою у науці міжнародного права.

М. М. Богуславський вважає, що узвичаєності складаються у галузі морських перевезень, наприклад, у портах. Вони визначають деталі торгових угод і застосовуються тільки в тих випадках, коли сторони визнали застосовною узвичаєність якогось морського порту^³[13]. Справедливо, що від міжнародних торговельних звичаїв слід відрізняти локальні торговельні звичаї, які існують у певних місцевостях або місцях (портах, біржах та ін.) і застосовуються, у тому числі, до відносин міжнародної торгівлі. Однак позначення їх терміном «узвичаєність», на наш погляд, вносить ще більшу плутанину в питання, що розглядається.

Викладене дозволяє заключити, що в науці МПрП відсутнє єдине розуміння узвичаєності і, як наслідок, чітке розмежування звичаїв і узвичаєностей. Узвичаєністю одночасно називають декілька різних явищ: і несанкціонований звичай, і поширену практику, і правило, що визначає деталі угод. При цьому, наприклад, неясно, до якого з понять віднести технічне правило, яке має санкцію держави, або що можна вважати деталями угод, зокрема, чи є деталями базиси поставки. Причому, жодне з наведених розумінь поняття «узвичаєність» не переважає у вітчизняній правовій науці. Вбачається, що в основу розмежування звичаю і узвичаєності можна покласти лише одну з ознак: або державне санкціонування, або ступінь дотримання правила, або інший. Три названі значення поняття «узвичаєність» бажано позначати різними термінами, адже наукова термінологія повинна характеризуватися визначеністю. Зокрема, норму звичаєвої поведінки, що склалася, можна іменувати санкціонованим або несанкціонованим звичаєм – залежно від ставлення держави.

Вище зазначалося, що окрім правових звичаїв у міжнародній торгівлі існують звичаєві норми, які безпосередньо не встановлюють міру свободи і рівності учасників міжнародних комерційних відносин^¹. Вони визначають порядок виконання конкретного зобов'язання і у цьому сенсі є технічними нормами. Як правило, вони раціонально обумовлені, зокрема, специфікою товару, що є об'єктом договору, або технічними можливостями (порту, залізниці). Низка звичаїв узагалі не має самостійного регулятивного значення, а тлумачить умови договору, наприклад, звичай тлумачення умови виконати зобов'язання «біля середини місяця». Такі звичаї регулюють суспільні відносини тільки разом з договором. Всі ці звичаєві норми безпосередньо не встановлюють міру, тобто співвідношення прав і обов'язків учасників міжнародних комерційних відносин, отже, з позиції природно-правового підходу до визначення правової природи норм, не мають самостійної правової природи.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html

Виходячи з цього, можна виділити такі ознаки узвичаєності:

- узвичаєність безпосередньо не встановлює міру свободи і рівності учасників міжнародних комерційних відносин, є «технічною» нормою;

- вона являє собою раціональний порядок виконання певного зобов'язання;

- у більшості випадків формально не визначена в актах міжнародних організацій і, відповідно, з боку держав.

Таким чином, узвичаєність міжнародної торгівлі можна визначити як норму, що сформувалася в результаті визнання учасниками міжнародних комерційних відносин загальнообов'язковою однакової звичаєвої поведінки учасників названих відносин, яка регулює міжнародні комерційні відносини шляхом встановлення раціонального порядку виконання певного зобов'язання і не є, за загальним правилом, формально визначеною. На відміну від неї правовий звичай міжнародної торгівлі – це норма поведінки, яка склалася на основі однакової звичаєвої поведінки учасників міжнародних комерційних відносин і визнання ними її загальнообов'язковості, яка регулює міжнародні комерційні відносини між суб'єктами приватного права шляхом встановлення у договірних відносинах взаємних прав та обов’язків та в недоговірних – параметрів функціонування господарюючих суб'єктів, додержання яких є необхідною передумовою їх участі у міжнародній комерційній діяльності, та зовнішні стандарти поведінки, які є виявом справедливої міри свободи і рівності учасників вказаних відносин, як правило, формально визначена в актах міжнародних організацій. Ці два поняття в сукупності складають загальне поняття звичаю міжнародної торгівлі.

Висновки до розділу 1

1. Перші торговельні звичаї, які однаково регулювали відносини учасників міжнародної торгівлі, виникають близько XII – XIII ст. в галузі торгового мореплавства після того, як торговельні звичаї середземномор'я були кодифіковані у збірнику Consulato del mare та поширені на інші регіони (узбережжя Атлантичного океану, Балтійського моря). Вони склалися на основі звичаїв морської торгівлі Давньої Греції.

2. У науці МПрП звичай міжнародної торгівлі розуміється як регулятор договірних комерційних відносин. Однак приклади свідчать про те, що звичаєві норми приватноправового походження формуються і в недоговірних відносинах. Вони висувають вимоги до суб'єктів господарської діяльності, які беруть або мають намір брати участь у міжнародній комерційній діяльності, в сферах визначення нормативів достатності власного капіталу банку, корпоративних прав інвесторів, добросовісного здійснення того чи іншого виду міжнародної комерційної діяльності (зокрема, рекламної). Враховуючи це, поняття звичаю міжнародної торгівлі повинно бути розширено. Під звичаєм міжнародної торгівлі слід розуміти норму, яка склалася на основі однакової звичаєвої поведінки учасників міжнародних комерційних відносин (відносин комерційного характеру з іноземним елементом) і визнання її загальнообов'язковою цими учасниками у будь-якій сфері зазначених відносин, як договірних, так і недоговірних.

3. У науці МПрП відсутнє єдине розуміння узвичаєності і, як наслідок, чітке розмежування правових звичаїв і узвичаєностей міжнародної торгівлі. Терміном «узвичаєність» одночасно позначається декілька різних явищ: несанкціонований звичай; поширена практика, яка не має нормативного характеру; правило, що визначає деталі угод. Запропоновано авторський погляд на співвіднесення зазначених понять: за ознакою правової природи в межах загального поняття правового звичаю міжнародної торгівлі автор розрізняє «правовий звичай міжнародної торгівлі» та «узвичаєність міжнародної торгівлі».

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html

7. У сферах суспільних відносин, упорядкування яких здійснюється за допомогою загальнодозвільного типу правового регулювання, як форму державного визнання звичаю міжнародної торгівлі субсидіарним джерелом права слід розглядати відсутність законодавчої заборони застосування звичаєвих норм.

8. Практика міжнародних комерційних арбітражів не є формою державного санкціонування звичаїв міжнародної торгівлі ні у вузькому, ані в широкому сенсах, оскільки МКА не входить у державну судову систему, а визнання і примусове виконання арбітражних рішень здійснюється державами на виконання міжнародних зобов’язань і не є показником визнання ними торговельних звичаїв, що застосовуються арбітражами.

9. В умовах економічної нерівності учасників міжнародної торгівлі можуть мати місце спроби економічно сильних суб'єктів підприємництва закріпити односторонні переваги, зокрема, через формування звичаїв. Чинна редакція ст. 7 ЦК України не дозволяє суду відмовити в застосуванні звичаєвих правил, зміст яких ущемляє права однієї зі сторін відносин. У зв'язку з цим пропонуємо доповнити вказану статтю таким «захисним застереженням»: «Не може бути застосований звичай ділового обороту, який закріплює переваги однієї зі сторін відносин за рахунок обмеження прав іншої сторони, зокрема, встановлює обсяг обов'язків, надмірний за обсяг прав сторони договору».

РОЗДІЛ 2

ЗВИЧАЇ МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ В СИСТЕМІ СУЧАСНИХ КОМЕРЦІЙНИХ ПРАВОВІДНОСИН

2.1. Класифікація звичаїв міжнародної торгівлі

Різноманіття існуючих у міжнародній торгівлі звичаїв обумовлює необхідність їх класифікації. Класифікацією називається багатоступеневий, послідовний поділ обсягу поняття^¹[153]. Поділ – це логічна операція, у ході якої предмети, що входять до обсягу досліджуваного поняття підрозділяються на види (групи). Класифікація звичаїв міжнародної торгівлі дозволяє систематизувати знання про них, а також наочно уявити їх роль у регулюванні міжнародних комерційних відносин. Як зазначається у спеціальній літературі, найбільшу складність являє вибір підстави поділу (класифікації) – ознаки, за якою буде здійснюватися поділ поняття на види^²[45]. Звичаї міжнародної торгівлі можна класифікувати за різними підставами, що традиційно використовуються в юридичній науці.

1. У залежності від способу регулювання цивільних відносин з іноземним елементом у складі норм МПрП розрізняють матеріально-правові та колізійні норми. Звичай міжнародної торгівлі наділяє суб'єктів відносин певними правами і покладає відповідні обов'язки, отже, є матеріальною нормою. І. С. Зикін висловлював думку про те, що колізійна норма, відповідно до якої права й обов'язки сторін по зовнішньоторговельній угоді визначаються за законами місця її вчинення, якщо інше не встановлено угодою сторін, до законодавчого закріплення була звичаєвою нормою^³[58]. Однак згодом учений визнав, що ця норма, зважаючи на її зміст, не могла сформуватися безпосередньо в процесі господарського обороту, а склалася у практиці радянського міжнародного комерційного арбітражу^¹[57]. Проте, із цього не випливає, що колізійна норма не може утворитися в приватних відносинах. «Зрештою, у змісті самої норми як ідеї не закладено нічого, що заздалегідь визначало б форму її втілення», – зазначає А. І. Поротиков^²[118]. На наш погляд, у договірних відносинах, у яких держави визнають автономію волі сторін, тобто їх право обрати правопорядок, що регулює ці відносини, формування звичаєвої колізійної норми в принципі можливо. Припустимо, що замість вказівки на конкретний правопорядок сторони міжнародного комерційного контракту передбачають колізійну прив'язку, наприклад, до права країни відповідача. У результаті поширення такої практики і визнання її учасниками міжнародного ділового співтовариства може скластися звичаєва норма. З іншого боку, навести колізійну норму, що існує зараз у формі звичаю, уявляється дуже складним. Міжнародний комерційний оборот потребує однакової регламентації. Таким чином, хоча можливість формування колізійного звичаю не виключена, сучасні звичаї міжнародної торгівлі є матеріальними нормами.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html

Українське законодавство покладає на торгово-промислові палати функцію інформування про торговельні звичаї. Так, Законом України «Про торгово-промислові палати в Україні» до завдань торгово-промислових палат віднесене надання довідково-інформаційних послуг, знань про звичаї і правила торгівлі в Україні і закордонних країнах (ст. 3). Відповідно до ст. 14 цього Закону Торгово-промислова палата України засвідчує торгові і портові звичаї, прийняті в Україні. Торгово-промислова палата України є членом МТП^³[53].

Вище зазначалося, що основною метою МТП у розвитку права міжнародної торгівлі було визнане встановлення торговельних звичаїв і формулювання їх в загальноприйнятній формі^¹[184]. Інформацію про усталені звичаї міжнародної торгівлі МТП одержує через систему національних комітетів, що діють у багатьох країнах світу, і спеціально створюваних робочих груп. В даний час МТП кодифікує звичаєву практику в окремих сферах міжнародної комерційної діяльності та розробляє на її основі зводи однакових правил і типові контракти. Тим часом, на наш погляд, існує потреба у веденні міжнародного реєстру звичаїв міжнародної торгівлі. У більшості випадків судді, які при вирішенні спорів зштовхуються з необхідністю застосувати звичай міжнародної торгівлі, не досить інформовані, щоб зробити висновок про його наявність або відсутність. У результаті судова практика найчастіше носить суперечливий характер. Так, суди різних держав то визнавали існування міжнародного торговельного звичаю, відповідно до якого мовчання у відповідь на лист-підтвердження означає згоду з умовами, що містяться в цьому листі, то заперечували^²[128]. Відомості про звичаї, що склалися у тих чи інших сферах міжнародної комерційної діяльності у певних географічних районах, МТП може одержувати від своїх членів – національних і місцевих торговельних палат, в обов'язки яких, як правило, входить збирання інформації про торговельні звичаї за місцем перебування. Для встановлення торговельних звичаїв, які існують у певних галузях міжнародної торгівлі, МТП могла б координувати свою діяльність із діяльністю інших спеціалізованих організацій, що не є її членами, зокрема, Міжнародним морським комітетом. Створений в результаті цього реєстр звичаїв міжнародної торгівлі містив би універсальні торговельні звичаї, звичаї міжнародної торгівлі, що склалися в різних географічних регіонах і навіть на локальному рівні. З огляду на динамічність торговельного звичаю, цей реєстр необхідно було б періодично поновлювати, наприклад, кожні 1 – 2 роки. Реєстр виконував би інформативну функцію для суддів, арбітрів, підприємців, законодавців. Наявність реєстру звичаїв міжнародної торгівлі, з одного боку, значно полегшить роботу судових і арбітражних органів, а з іншої, зменшить можливість зловживань при застосуванні звичаєвих норм, пов'язану з широким суддівським розсудом у цьому питанні.

8. За методом правового регулювання в юридичній науці розрізняють диспозитивні та імперативні норми. Диспозитивні норми регулюють суспільні відносини у тому випадку, якщо їх учасники не скористалися наданою їм можливістю самостійно встановити взаємні права та обов’язки, а імперативні норми приписують або забороняють певний спосіб поведінки та є суворо обов’язковими для виконання. У радянській цивілістиці вважалося, що дія будь-якого торговельного звичаю може бути паралізована договором. «Сторони можуть погодити між собою умову, яка відрізняється від прийнятих звичаїв і в такий спосіб вступає в протиріччя зі звичаями… умова, що погоджена сторонами і регулює те або інше питання інакше, ніж це передбачено торговельним звичаєм, виключає можливість його застосування», – писав Д. Ф. Рамзайцев^¹[125]. Іншими словами, торговельний звичай розглядався винятково як диспозитивна норма. Таку думку і зараз поділяють російські учені^²[16]. Однак згідно з доктриною юридичного позитивізму обов’язковість правових норм визначається наявністю санкції держави. Отже, держава може надати звичаєвим нормам диспозитивний чи імперативний характер. За законодавством України імперативного значення набули, зокрема, звичаї в сфері міжнародних розрахунків.

Але якщо виходити з того, що право – об'єктивне, незалежне від волі держави явище, досить логічно припустити, що імперативність та диспозитивність правових норм теж мають об'єктивну природу. Міжнародний комерційний оборот потребує не тільки диспозитивного, а й імперативного регулювання, яке забезпечувало б його нормальне функціонування. Державне регулювання часто відстає від реальних потреб міжнародної торгівлі, і тому такі норми формуються у міжнародній комерційній практиці та втілюються у формі звичаю міжнародної торгівлі^¹. Право створюється суспільством, а державі слід брати його під захист.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html

На закінчення зазначимо, що будь-яка класифікація є відносною, з розвитком науки вона може уточнюватися і доповнюватися.

2.2. Функціональні особливості звичаїв міжнародної торгівлі

У соціальному житті існує два основних види регулювання: індивідуальне та нормативне. Індивідуальне регулювання здійснюється за допомогою разових персональних регулюючих актів, які стосуються до конкретних осіб. Нормативне регулювання – це упорядкування поведінки людей за допомогою загальних правил, які поширюються на усі випадки даного роду і яким повинні підкорятися всі особи, що потрапили в нормативно регламентоване середовище^²[2]. Звичай міжнародної торгівлі є нормативним регулятором міжнародних комерційних відносин.

Основною функцією права є регулювання суспільних відносин. У юридичній науці прийнято розрізняти регулятивну статичну та регулятивну динамічну функції^³[2]. На думку ряду вчених, у залежності від мети впливу на суспільні відносини (статичної, динамічної, охоронної) регулятивна функція втілюється в трьох основних, власне юридичних функціях: регулятивно-статичній, регулятивно-динамічній та охоронній^⁴[134]. Регулятивно-статична функція спрямована на закріплення в правових нормах того, що реально досягнуто і складає фундамент суспільства, а регулятивно-динамічна – на зміну, удосконалення існуючих і виникнення нових суспільних відносин. Звичай міжнародної торгівлі виконує регулятивно-статичну функцію за допомогою «стабільних» норм, до яких відносяться основні засади регулювання міжнародних комерційних відносин – загальні принципи, визнані міжнародним діловим співтовариством. Під охоронною функцією в теорії права розуміється вплив права на суспільні відносини з метою поступового витискування небажаних для суспільства явищ. Ця функція реалізується за допомогою встановлення заборон і негативних наслідків порушень^¹[47]. Охоронну функцію звичаю міжнародної торгівлі виконують, зокрема, звичаєві норми, спрямовані на охорону прав інтелектуальної власності та ділової репутації учасників міжнародної торгівлі. Разом з тим у юридичній науці звертається увага на умовний характер поділу функцій права на регулятивну та охоронну. «Обидві функції є проявом однієї властивості права – бути регулятором суспільних відносин, бо і при здійсненні охоронної функції суспільні відносини теж регулюються», – указує М. В. Цвік^²[47].

Звичай міжнародної торгівлі є особливою формою правоутворення. У силу цього в рамках загальної функції регулювання суспільних відносин можна виділити ряд спеціальних функцій звичаю міжнародної торгівлі.

Завдяки особливому механізму формування торговельний звичай краще інших нормативних регуляторів пристосований до регулювання такої динамічної системи, як міжнародний комерційний оборот. Виникнення і скасування звичаю не регламентовані ніякими формальними процедурами. Тому звичай міжнародної торгівлі є найшвидшим засобом нормування міжнародних комерційних відносин. У сфері комерції практика йде перед законодавством. Для нових форм комерційних відносин звичай міжнародної торгівлі виступає як перший нормативний регулятор, що має загальнообов'язкове значення. Тим самим він виконує функцію первинного нормативного упорядкування нових комерційних відносин.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html

У той же час в арбітражній практиці звичай міжнародної торгівлі використовується як основний засіб тлумачення міжнародного комерційного контракту. Так, з урахуванням звичаїв міжнародної торгівлі була витлумачена умова угоди про акредитив між наказодавцем (покупцем) та банком-емітентом, відповідно до якої платіж треба було здійснити тоді, коли товари отримано наказодавцем («provided goods have been received by opener»). Згодом покупець відмовився прийняти товар, а банк – здійснити платіж. Арбітраж витлумачив це вираз не буквально, а «відповідно до практики, яка існує з цього предмету в міжнародній торгівлі», вказавши, що буквальне тлумачення «суперечить природі та меті документарного акредитива». Арбітраж дійшов висновку про те, що вираз «товари отримані наказодавцем» включає ситуацію, коли наказодавець міг одержати товари, якби побажав^¹[179].

Міжнародний торговельний звичай розглядається в науці МПрП як одна з форм уніфікації^²[119]. Л. А. Лунц писав: «Оскільки в справі виникають тільки питання, які однаково вирішуються по цьому виду торговельного звичаю в різних країнах, остільки і тільки остільки даний звичай дійсно носить міжнародний характер і усуває саме виникнення колізійного питання»^³[85].

Тим часом, уніфікаційна функція звичаю міжнародної торгівлі виявляється не тільки в таких випадках. Міжнародні комерційні відносини складаються між суб'єктами різної «національності», а тому потреба в однаковому регулюванні стала відчуватися вже з виникненням міжнародної торгівлі. Торговельний звичай історично є найпершою формою уніфікації правового регулювання міжнародних комерційних відносин. Таким чином, функція уніфікації внутрішньо властива звичаю міжнародної торгівлі. Так, вона реалізується, якщо торговельний звичай визнається національним законодавством або міжнародним договором джерелом права. Замість норм певної національно-правової системи, зокрема, відповідно до ВК, застосовуються однакові правила, утворені міжнародним діловим співтовариством. Уніфікуючий вплив звичаю міжнародної торгівлі виявляються і тоді, коли учасники міжнародних комерційних відносин добровільно слідують усталеним звичаєвим правилам.

Таким чином, звичаям міжнародної торгівлі належить важлива роль в упорядкуванні міжнародних комерційних відносин. У міжнародному комерційному обороті вони виконують такі функції: регулятивно-статичну; охоронну; регулятивно-динамічну, яка виражається в формі двох спеціальних функцій – первинного нормативного упорядкування нових комерційних відносин і «оперативної» зміни регулювання; функцію саморегулювання міжнародного комерційного обороту, уніфікації регулювання і надолуження договору. У той же час вони виступають як джерело законодавства і засіб тлумачення договору.

Blog

Національна юридична академія україни імені ярослава мудрого

Содержание

1.4. Співвідношення заведеного порядку, звичаю і узвичаєності міжнародної торгівлі