Міністерство освіти І науки, молоді та спорту України Міністерство охорони здоров’я України Сумський державний університет

Вид материала

Навчально-методичний посібник

Содержание 2.3. Особливості написання історії хвороби дитини з патологією сечової системи 2.4. Особливості написання історії хвороби дитини з патологією травної системи

Подобный материал:

• Міністерство освіти та науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський, 964.46kb.
• Міністерство освіти та науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський, 1028.21kb.
• Міністерство освіти та науки україни міністерство охорони здоров`я україни сумський, 1131kb.
• Міністерство освіти І науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський, 1042.47kb.
• Міністерство освіти І науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський, 784.64kb.
• Конспект лекцій Суми Сумський державний університет 2011 Міністерство освіти І науки,, 1592.04kb.
• Ерство освіти І науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський державний, 950.39kb.
• Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни, 59.16kb.
• Міністерство освіти І науки, молоді та спорту України, 61.58kb.
• Конспект лекцій для студентів спеціальностей: 0501 "Фінанси", 0501 "Економіка підприємства", 3660.62kb.

2.3. ОСОБЛИВОСТІ НАПИСАННЯ ІСТОРІЇ ХВОРОБИ ДИТИНИ З ПАТОЛОГІЄЮ СЕЧОВОЇ СИСТЕМИ

При з`ясуванні скарг звернути увагу на симптоми інтоксикації, біль у попереку або череві, пастозність та набряки, порушення сечовипускання (болючість, збільшення частоти, імперативні позиви), зміни кольору сечі.

В анамнезі хвороби з`ясовують перенесені за 2-3 тижні вірусні та бактеріальні захворювання, вакцинацію, переохолодження.

В анамнезі життя відмічають захворювання сечової системи, розлади сечовипускання та патологічні зміни в аналізах сечі впродовж життя.

При об`єктивному обстеженні оцінюють тяжкість стану за вираженістю інтоксикаційного синдрому, ступенем ниркової недостатності, набряковим та гіпертензійним синдромами, вираженістю сечового синдрому.

Відмічають діурез, динаміку маси тіла та артеріального тиску впродовж доби; наявність пастозності та набряків (їх локалізацію та характер). Ретельно досліджують сечову систему: огляд зовнішніх статевих органів; випинання над лобком, у ділянці нирок; болючість при постукуванні над лобком; симптом Пастернацького; глибока пальпація нирок. Оцінюють сечовипускання.

План обстеження хворого, крім загальноклінічних обстежень (загальний аналіз крові, загальний аналіз сечі, кал на я/г, скребок на е/б), містить:

• нітритний тест та бакзасів сечі;
  
• мазок із зовнішніх статевих органів у дівчаток;
  
• аналіз сечі за Нечипоренком, аналіз сечі за Зимницьким;
  
• біохімічний аналіз крові (білки, фракції; гострофазові показники; креатинін, сечовина, електроліти, холестерин, ліпіди);
  
• пробу Реберга;
  
• визначення титру комплементу С₃, антистрептококових антитіл, циркулюючих імунних комплексів (за показаннями);
  
• визначення гематокриту, коагулограму (за показаннями);
  
• визначення показників ацидо- та амоніогенезу (за показаннями);
  
• визначення рівня b₂-мікроглобуліну (за показаннями);
  
• УЗД нирок;
  
• ЕКГ;
  
• цистоскопію (за показаннями);
  
• мікційну цистографію, екскреторну урографію (за показаннями);
  
• радіоізотопні дослідження органів сечової системи (за показаннями);
  
• біопсію нирок (за показаннями).
  

Дитину консультує окуліст, отоларинголог.

Обґрунтування діагнозу базується на патогномонічних симптомах і синдромах. Наприклад, для діагностики циститу такими симптомами будуть: біль при сечовипусканні, часті сечовипускання, лейкоцитурія, бактеріурія (більше 1000 мікробних тіл/ мл), еритроцитурія. Гострим вважається цистит, який виник вперше і триває менше 3 місяців. У діагнозі відмічають ускладнення. Можливо диференціювати з іншими інфекціями сечових шляхів.

Диференціювати можливо з нефротичним синдромом, нефротичним синдромом із гіпертензією та гематурією.

У лікуванні ускладнених пієлонефритів використовують ступеневу антибактеріальну терапію; при неускладнених – пероральне застосування антибактеріальних препаратів. При інфекціях сечових шляхів призначають подальше профілактичне лікування.

Для лікування гострих гломерулонефритів з нефритичним синдромом потрібна базисна (режим, дієта, антибактеріальні препарати) та симптоматична терапія (гіпотензивні та сечогінні засоби). Для лікування нефротичного синдрому призначають (як правило, нефрологи) патогенетичну терапію (необхідно перелічити можливі варіанти імуносупресивної терапії); як варіант пропонується схема лікування преднізолоном; перелічуються профілактичні та лікувальні заходи стосовно ускладнень імуносупресивної терапії.


2.4. ОСОБЛИВОСТІ НАПИСАННЯ ІСТОРІЇ ХВОРОБИ ДИТИНИ З ПАТОЛОГІЄЮ ТРАВНОЇ СИСТЕМИ

При з`ясуванні скарг звернути увагу на характер абдомінального синдрому (локалізація; зв`язок з їжею, психічними та фізичними факторами; тривалість тощо); диспептичні симптоми (нудота, блювання, печія, відрижка, апетит, випорожнення); астеновегетативний синдром (втомлюваність, емоційна лабільність, працездатність, пітливість, головний біль тощо); симптоми інтоксикації (блідість, кволість, порушення сну, гіпертермія).

В анамнезі хвороби з`ясовують тривалість і періодичність скарг.

В анамнезі життя відмічають перенесені захворювання та розлади органів травного тракту впродовж життя, спадкову схильність, соціально-побутові умови (у т. ч. психоемоційні навантаження), з`ясовують характер та режим харчування.

При об`єктивному обстеженні оцінюють тяжкість стану за вираженістю диспептичних розладів, порушень трофіки та інтоксикаційного синдрому, наявністю органічних уражень та ускладнень.

Звертають увагу на колір шкіри та слизових оболонок; наявність висипу; підшкірні вени, грижі; вологість та еластичність шкіри; тургор тканин, зміни волосся та нігтів; оцінюють фізичний розвиток і стан вегетативної нервової системи (пітливість, температура, стан зіниць, пульс, АТ, вегетативні пароксизми, дермографізм та інше). Визначають розміри та конфігурацію живота, участь його в акті дихання; характер перкуторного звуку в різних ділянках живота. При пальпації живота відмічають напруження м'язів черевної стінки; болючість в епігастрії, пілородуоденальній ділянці, точках Кера, Дежардена, Кача, Мейо-Робсона, симптом Щоткіна-Блюмберга; стан сліпої та сигмоподібної кишок та інших відділів кишечнику. При пальпації печінки визначають локалізацію нижнього краю, його форму, консистенцію, характер та болючість. Перевіряють симптоми жовчного міхура: Ортнера, Лепіне, Мерфі, Георгієвського-Мюссі. Оцінюють стан ануса та характеризують випорожнення.

План обстеження хворого, крім загальноклінічних обстежень (загальний аналіз крові, загальний аналіз сечі, кал на я/г, зскрібок на е/б), містить:

• біохімічний аналіз крові (білки, фракції; гострофазові показники; білірубін, АЛТ, АСТ, тимолову пробу, холестерин, лужну фосфатазу, інше – за показаннями);
  
• імунограму (за показаннями);
  
• копрограму;
  
• визначення еластази калу ( за показаннями);
  
• аналіз калу на дисбактеріоз;
  
• реакцію Грегерсена;
  
• бактеріологічне дослідження калу (за показаннями);
  
• УЗД ОБП (у т.ч. з жовчогінним сніданком);
  
• ФГДС, морфологічне дослідження біоптату слизової оболонки стравоходу, шлунка, дванадцятипалої кишки (за показаннями);
  
• діагностику хелікобактеріозу (у біоптаті, дихальний тест, титр антитіл);
  
• рН-метрію, манометрію сфінктерів (за показаннями);
  
• ЕКГ;
  
• ректороманоскопію та колоноскопію з морфологічним дослідженням біоптату слизової оболонки кишечнику (за показаннями);
  
• рентгенологічні та радіоізотопні дослідження органів травної системи (за показаннями);
  
• іригографію і електроколонографію.
  

Дитину консультує невролог (психотерапевт – за показаннями), отоларинголог.

Обґрунтування діагнозу базується на патогномонічних симптомах і синдромах. Наприклад, для діагностики гастроезофагального рефлюксу такими симптомами будуть: періодичний біль за грудниною та печія, затримка їжі після ковтання, нудота, зригування, блювання (впродовж 3 місяців і більше); зниження тиску в ділянці нижнього стравохідного сфінктера; періодичне зниження показників pH у стравоході; візуальне визначення рефлюксу при ФГДС. Для дифдіагностики з рефлюкс-езофагітом необхідно морфологічне дослідження біоптату слизової оболонки стравоходу.

Для синдрому роздратованого кишечнику (СРК) патогномонічними будуть: болі (дискомфорт) у нижніх ділянках черева , що супроводжуються порушенням дефекації, частоти (частіше 3 разів на день або рідше 3 разів на тиждень) і характеру випорожнень (рідкий, твердий, гетерогенний, без патологічних домішок), метеоризмом; тривалість постійних або періодичних симптомів - 3 місяці і більше; під час обстеження виявляють симптоми вегетативної дисфункції, болючість і бурчання по ходу товстого кишечника, особливо у ділянці попереково-ободової і сигмовподібної кишок; при ендоскопічному і морфологічному дослідженнях – відсутність органічної патології. Можлива дифдіагностика з функціональною диспепсією, хворобою Крона, неспецифічним виразковим колітом, синдромом мальабсорбції.

У лікуванні важливі режимні моменти (приймання їжі, прогулянки, сон, руховий режим); поведінка після приймання їжі; санітарно-гігієнічний режим; нормалізація психологічного клімату.

Необхідно перелічити продукти і страви, які можна вживати хворій дитині; запропонувати варіант меню. Медикаментозна терапія функціональних захворювань не повинна складатися з багатьох пероральних препаратів (оптимально – не більше 3). Обов’язкова лікувальна фізкультура. Для ерадикації хелікобактеру при ерозивно-виразкових процесах використовують трикомпонентну (можливо, двокомпонентну) терапію.