Міністерство освіти І науки, молоді та спорту України Міністерство охорони здоров’я України Сумський державний університет
| Вид материала | Навчально-методичний посібник |
- Міністерство освіти та науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський, 964.46kb.
- Міністерство освіти та науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський, 1028.21kb.
- Міністерство освіти та науки україни міністерство охорони здоров`я україни сумський, 1131kb.
- Міністерство освіти І науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський, 1042.47kb.
- Міністерство освіти І науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський, 784.64kb.
- Конспект лекцій Суми Сумський державний університет 2011 Міністерство освіти І науки,, 1592.04kb.
- Ерство освіти І науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський державний, 950.39kb.
- Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни, 59.16kb.
- Міністерство освіти І науки, молоді та спорту України, 61.58kb.
- Конспект лекцій для студентів спеціальностей: 0501 "Фінанси", 0501 "Економіка підприємства", 3660.62kb.
VІ. ПЛАН ОБСТЕЖЕННЯ ХВОРОГО
Крім загальноклінічних аналізів (клінічний аналіз крові, загальний аналіз сечі та копрограма - для дітей першого року життя, аналіз калу на яйця глистів і скребок на ентеробіоз – для дітей старшого віку), призначають сучасні лабораторно-інструментальні методи дослідження для підтвердження діагнозу. План обстеження може передбачати біохімічний, імунологічний та серологічний аналізи крові (визначення певних показників), цитологічні та бактеріологічні дослідження, інструментальні обстеження (ЕКГ, спірографія, УЗД, ГФДС, ректороманоскопія, рентгенографія, КТ, МРТ тощо). Призначають за необхідності консультації спеціалістів.
VІІ. ДОДАТКОВІ МЕТОДИ ОБСТЕЖЕННЯ
Результати лабораторних та інструментальних досліджень, їх оцінка, загальний висновок. Консультативні висновки спеціалістів.
VІІІ. ДИФЕРЕНЦІАЛЬНА ДІАГНОСТИКА
Диференціацію проводять з вивченими соматичними захворюваннями, порівнюючи наявні у хворого симптоми, синдроми і дані додаткових обстежень з подібними при інших захворюваннях. При зіставленні клініко-лабораторних даних зазначають відмінності.
ІX. КЛІНІЧНИЙ ДІАГНОЗ
На підставі попереднього діагнозу (даних анамнезу, клінічних проявів), даних додаткових методів обстеження, консультативних висновків та результатів диференціальної діагностики обґрунтовують клінічний діагноз:
- основний (з визначенням стадії, форми захворювання, активності процесу, ступеня функціональних порушень ураженого органа чи системи);
-
- ускладнення;
- супутні захворювання.
X. ЛІКУВАННЯ
Лікування, призначене куратором, не обов’язково збігається з тим, яке хворий отримує в клініці. Обґрунтоване лікування (етіотропне, патогенетичне, симптоматичне) передбачає: режим, дієту, медикаментозну терапію (дози, шляхи та кратність введення препаратів, рецепти на основні препарати), фізіотерапевтичні методи.
XІ. ЩОДЕННИКИ
У щоденнику відмічаються день захворювання, день перебування у стаціонарі; записуються температура тіла, ЧСС, ЧД, АТ; оцінюються тяжкість стану та динаміка захворювання (за рахунок чого покращився або погіршився стан хворого); відображаються самопочуття і скарги дитини (батьків); описується об'єктивний статус (стан та зміни в основних та уражених системах); обґрунтовуються та коригуються лікарські призначення. Оформлюється температурний лист ( крива температури тіла, ЧСС, ЧД, АТ, діурез, маса тіла хворої дитини, частота і характер випорожнень, наявність блювання).
XIІ. ЕПІКРИЗ
Прізвище, ім'я, по батькові, вік, в якому відділенні, з якого і по яке число та з яким діагнозом перебував хворий.
Обґрунтовується клінічний діагноз (патогномонічні скарги, дані анамнезу, клінічні симптоми, результати клініко-лабораторного обстеження).
Перелічуються проведені лабораторні та інструментальні обстеження, консультації спеціалістів; отримані лікувальні засоби.
Відмічаються особливості перебігу захворювання у дитини.
Визначають стан при виписуванні з клініки.
Рекомендації:
спостереження педіатра, за потреби - консультації (спостереження) інших спеціалістів;
домашній режим (скільки днів);
лікування, якщо потрібно (препарати, дози, тривалість);
дієта;
режим фізичних навантажень (у т.ч. ЛФК);
обстеження (за необхідності).
ХІІІ. ЛІТЕРАТУРА
Список використаної літератури.
Підпис куратора _______________________
2.1. ОСОБЛИВОСТІ НАПИСАННЯ ІСТОРІЇ ХВОРОБИ ДИТИНИ З ПАТОЛОГІЄЮ ДИХАЛЬНОЇ СИСТЕМИ
При з`ясуванні скарг звернути увагу на ознаки дихальної недостатності (утруднений вдих чи видих, у спокої чи під час рухів); характер кашлю (сухий, вологий непродуктивний чи вологий продуктивний; частий, нечастий, нападоподібний, переважно нічний, ранковий, тощо); колір харкотиння ; дихання через ніс (вільне, утруднене впродовж дня, утруднене вночі); виділення з носових ходів (кількість, колір); біль у грудній клітці (характер, локалізація, зв'язок із диханням, кашлем, іррадіація); відчуття стиснення за грудниною; напади ядухи; біль у горлі (при ковтанні, постійно); симптоми інтоксикації (порушення сну та апетиту, кволість, підвищення температури тіла).
В анамнезі життя відмічають перенесені респіраторні захворювання (частота, особливості перебігу та час виникнення ГРЗ, бронхітів, пневмоній). З`ясовують алергологічний анамнез: умови виникнення (на фоні інфекції або в середовищі алергенів) та кількість перенесених бронхообструктивних синдромів, обструктивних ларингітів; алергічні реакції (висип, нежить, кашель) на харчові продукти, медикаменти, хімічні речовини, побутові алергени, пилок рослин тощо; алергічні та бронхолегеневі захворювання в родині. Відмічають побутові умови, санітарний стан помешкання (пил, пліснява, тварини, паління тощо).
Під час об`єктивного обстеження оцінюють тяжкість стану за ступенем дихальної недостатності, вираженістю інтоксикаційного синдрому, проявами обструктивного, катарального та респіраторного синдромів.
Відмічають колір шкіри, наявність ціанозу, характер та локалізацію висипу, наявність кон`юнктивіту. Описують лімфаденопатію (розміри в сантиметрах, консистенцію, болючість при пальпації, рухомість, спаяність лімфатичних вузлів) .
Ретельно досліджують дихальну систему. Оцінюють характер кашлю (поверхневий, глибокий, гавкаючий, спазматичний, сухий, вологий непродуктивний, вологий продуктивний), харкотиння (колір, домішки) та голос (дзвінкий, сиплий, афонія). Визначають характер дихання (спокійне, вільне, шумне, утруднене, хрипке, сопуче, клекочуче, стридорозне), глибину (поверхневе, глибоке), ритм (ритмічне, аритмічне), тип (грудний, черевний, змішаний) і частоту дихання (порівнюють з віковою нормою). Характеризують задишку (експіраторна, інспіраторна; у спокої, при фізичному навантаженні; участь допоміжних м'язів; співвідношення ЧСС і ЧД). Визначають шумний свистячий видих, напад ядухи. Оцінюють дихання через ніс (вільне, утруднене, відсутнє); виділення з носових ходів (водянисті, серозні, слизові, слизово-гнійні, гнійні, серозно-кров’янисті; скудні, однобічні, двобічні). Під час огляду грудної клітки оцінюють форму, симетричність, патологічні зміни (емфізематозна, воронкоподібна, рахітична, локальні зміни міжреберних проміжків). Визначають її резистентність та болючість; симетричність голосового тремтіння; характер перкуторного звуку при порівняльній перкусії легень (ясний легеневий, тимпанічний, коробковий, укорочений, тупий) із зазначенням локалізації змін; межі легень, висоту стояння верхівок, ширину полів Креніга, рухомість легеневих країв при топографічній перкусії. Характеризують дихання при аускультації (везикулярне, пуерильне, жорстке, бронхіальне, ослаблене, сакадоване); локалізацію патологічного дихання; симетричність бронхофонії. Визначають характер хрипів: сухі (свистячі, дзижчачі); вологі (дрібно-, середньо-, великопухирчасті); звучні або незвучні; постійні чи непостійні; розсіяні або локальні). Оцінюють крепітацію, шум тертя плеври.
План обстеження хворого, крім загальноклінічних обстежень (загальний аналіз крові, загальний аналіз сечі, кал на я/г, зскрібок на е/б), містить:
- біохімічний аналіз крові (білки, фракції, гострофазові показники, інше – за показаннями);
- РФА виявлення антигену вірусу в мазках – відбитках слизової оболонки зіва та носових ходів;
- морфологічне дослідження слизу з носових ходів та зіва, мокротиння;
- бактеріологічне дослідження слизу з носових ходів та зіва, мокротиння;
- серологічний метод ІФА для виявлення у крові специфічних антитіл класу IgM і IgG до антигенів вірусів (за показаннями);
- рентгенографію органів грудної клітки (при ускладненнях, атиповій клініці, затяжному перебігу тощо);
- ЕКГ;
- спірографію;
- визначення ІgЕ загального та специфічних, скарифікаційні алергопроби (для алергічних захворювань);
- бронхоскопію, КТ тощо (за показаннями).
Призначають консультацію отоларинголога, стоматолога.
Обґрунтування діагнозу базується на патогномонічних симптомах і синдромах. Наприклад, для гострого простого бронхіту патогномонічними будуть: гострий початок із симптомами ГРВІ; кашель; жорстке дихання; сухі (можливо, і велико-, середньо- та дрібнопухирцеві незвучні) розсіяні непостійні хрипи; посилення легеневого малюнка, розширення та неструктурність коренів легень на рентгенограмі органів грудної клітки. Можлива диференціальна діагностика з вогнищевою бронхопневмонією, гострим трахеїтом, гострим обструктивним бронхітом.
Діагноз сезонного алергічного риніту встановлюємо на підставі: скарг на чхання, свербіння в носових ходах, закладеність носа, слизові виділення з носових ходів; анамнестичних даних про зв`язок симптомів з цвітінням рослин, обтяженого алергологічного анамнезу; ознак кон`юнктивіту, риніту з характерною слизовою оболонкою; збільшення еозинофілів слизу з носових ходів, позитивних алергопроб. Можливо диференціювати з гострим інфекційним ринітом.
Лівобічна вогнищева бронхопневмонія діагностується на підставі: кашлю; ознак дихальної недостатності; ознак інтоксикації (важливий симптом – гіпертермія); вкорочення перкуторного тону над лівою легенею (нечасто); звучних дрібнопухирчастих хрипів у лівій легені; лейкоцитозу із зсувом вліво лейкоцитарної формули; вогнищ пневмонічної інфільтрації в лівій легені на рентгенограмі органів грудної клітки. Диференціюють, як правило, з гострим бронхітом, вогнищево-зливною бронхопневмонією.
У лікуванні респіраторної патології вірусної етіології не застосовують антибактеріальних препаратів. При пневмоніях призначають ступеневу антибактеріальну терапію. Антигістамінні препарати використовують при ознаках алергічного захворювання у дитини. Режим та дієта при алергічному риніті, бронхіальній астмі повинні передбачати всі заходи щодо елімінації алергенів.