Перспективи диверсифікації джерел енергоносіїв в Україну в контексті російсько-української газової кризи в січні 2009 року
| Вид материала | Документы |
- Г. В. Шелест Російсько-грузинський конфлікт серпня 2008 року слід розглядати у контексті, 455.78kb.
- Тов «Нафтогазбудінформатика» Стислий переказ роботи, 234.68kb.
- Концепція Державної цільової науково-технічної програми розвитку та використання відновлюваних, 80.1kb.
- Динаміка винахідництва у контексті фінансово-економічної кризи, 106kb.
- Півтораку Роману Євстахійовичу. Матеріали приймаються протягом року. Розгляд у січні, 52.28kb.
- "Проблеми та перспективи формування інноваційної парадигми економіки України в контексті, 32.23kb.
- Підсумки роботи сільського господарства у січні-травні 2011 року, 77.75kb.
- Про роботу автомобільного транспорту Тисменицького району у січні–квітні 2011 року, 5.31kb.
- Макроекономічні умови розвитку банківської системи України у січні 2008 року, 76.53kb.
- Соціально-економічне становище країн співдружності незалежних держав (снд) у січні–травні, 453.1kb.
Позиція Євросоюзу. Під час російсько-української газової кризи Євросоюзу не вдалося оперативно сформувати спільну позицію в енергетичній сфері, країни ЄС і діяли розрізнено - одні підтримували Україну, інші Росію, а деякі країни взагалі не оприлюднили своєї позиції. Замість спільної позиції Євросоюзу, були продемонстровані спроби різних європейських країн отримати свої преференції за рахунок інших, економічний егоїзм переважив солідарність.
Європейські еліти переважно переймалися суто власними тактичними інтересами і виявилися неспроможними оцінити ситуацію через призму стратегічних інтересів всього європейського континенту. Позиція ЄС балансувала на межі принципу верховенства права та політичної доцільності. Європейці не давали втягти себе у газовий конфлікт, і з точки зору їхніх інтересі, це було правильно. Певною мірою, позиція, яку зайняв ЄС, нагадує політику „умиротворення” Росії, ЄС розглядав Україну як розмінну монету у торзі з Росією.
«Одеса – Броди». Зважаючи на ту обставину, що експортна каспійська нафта буде належати в основному іноземним нафтогазовим компаніям, то переговори потрібно вести не стільки з урядовими чиновниками згаданих країн, а з реальними видобувачами нафти, тобто компаніями, що володіють ресурсами в Каспійському регіоні і можуть бути зацікавлені в їх поставках через нафтопровід «Одеса-Броди-Плоцьк». Найбільш зацікавленими компаніями у реалізації цього проекту можуть бути: Chevron Texaco, Exxon Mobil, Royal Dutch Shell, British Petroleum і ConocoPhilips. До переговорів щодо реалізації проекту «Одеса-Броди-Плоцьк» слід підключити також потенційних споживачів каспійської нафти в Європі, зацікавлених диверсифікувати шляхи і джерела отримання енергоносіїв. Серед таких потенційних споживачів передусім можуть бути Польща, Литва, Чехія, Словаччина, Угорщина та Німеччина.
Оскільки Казахстан і Азербайджан прагнуть до здійснення незалежної багатовекторної експортної політики, головною метою якої є подальше посилення власного положення у світовому енергетичному просторі не лише шляхом постачання сирої нафти, а також за рахунок переробки сировини для подальшого продажу власних нафтопродуктів в треті країни, Україна могла б запропонувати згаданим країнам взяти участь в модернізації існуючих українських НПЗ чи у спільному будівництві нових з високим ступенем переробки сировини. Україні слід більш активно залучати країни Каспійського регіону і до інших спільних енергетичних проектів, щоб суттєво підвищити взаємну зацікавленість і рівень інтеграції.
«Набукко». Формат участі України у цьому проекті може визначатися двома аспектами: участю у будівництві і обслуговуванні газопроводу та отриманням з нього певних обсягів газу шляхом побудови відгалуження газопроводу на українську територію за умови досягнення відповідної домовленості з країнами-учасниками проекту, особливо Румунією. На даному етапі Україні доцільно активізувати питання участі у будівництві газопроводу «Набукко» в якості підрядника.
У разі незгоди основних учасників проекту побудувати відгалуження газопроводу на українську територію можна було б запропонувати варіант взаємозаліку, коли Україна сприяє реалізації та функціонуванню газопроводу «Набукко» і як учасник цього проекту отримує газ у відповідній пропорції з Росії за квотою одного з інших учасників (Румунії, Угорщини, Австрії). Така схема була б взаємовигідною для усіх учасників.
«Білий потік». Проект газопроводу «Білий потік» слід розглядати не як альтернативний, а як органічно поєднаний з проектом газопроводу „Набукко” в рамках енергетичного коридору Схід-Захід. Уряду України важливо правильно позиціонувати його. Газопровід «Білий потік», який по суті є відгалуженням від Південно-Кавказького газопроводу (SCP), стане додатковим маршрутом постачання енергоносіїв в Європу, сприятиме суттєвому збільшенню надходження інвестицій у сферу видобутку газу в Каспійському регіоні і забезпечить більші гарантії стабільних поставок газу європейським споживачам. Наявність кількох варіантів постачання каспійського газу в Європу зведе до мінімуму ризики транспортування газу, що є важливою умовою для залучення інвестицій. Проект газопроводу „Білий потік” може бути успішним тільки при синергії дій України, ЄС і каспійських країн, а також підтримці США.
Важливою перевагою газопроводу «Білий потік» перед «Набукко», який має проходити через нестабільні райони Туреччини», є той факт, що при його будівництві може бути використана існуюча інфраструктура Південного Кавказу, України і Європи, що значно здешевить його вартість. Водночас Україні слід переконати відповідні структури Європейського союзу в тому, що проекти «Набукко» і «Білий потік» можуть бути не конкурентними, а взаємодоповнюючими. Одним із аргументом в просуванні цієї ідеї може бути можливість сполучити трубопроводи «Набукко» і «Білий потік» з існуючою газотранспортною системою України, що значно послабить усі ризики, характерні для проекту «Набукко», як для окремої системи. Якщо газопровід буде приєднано до газотранспортної системи України, то вона має бути пристосована до європейських стандартів експлуатації і управління. За таких умов каспійський газ транспортуватиметься українською газотранспортною системою до Польщі і з неї в інші країни Європи.
Трансарабський газопровід (ТАГ) на сьогодні є єдиною реальною можливістю для України отримувати арабський газ не у скрапленому вигляді, а безпосередньо по трубопроводу. За умови збільшення обсягів транспортування арабського газу Трансарабським газопроводом (Єгипет-Йорданія-Сирія-Туреччина) завдяки приєднанню до нього газотранспортних систем Іраку та країн Перської затоки, диверсифікація постачання природного газу, в тому числі у скрапленому вигляді, до Європи і, відповідно, до України може стати вагомим чинником в європейській енергетичній політиці.
Скраплений природний газ (СПГ). Одним із шляхів диверсифікації енергоносіїв для нашої держави може бути постачання скрапленого природного газу (СПГ). Поставки природного газу в Україну у вигляді СПГ на сьогодні є найбільш перспективним способом забезпечити реальну диверсифікацію імпорту цього виду палива, що повністю відповідає тенденціям ринку природного газу для Європейського Союзу, де щороку зростають потужності по прийманню СПГ.
Однією з переваг отримання СПГ є легкість шляхів його доставки морським транспортом за наявності газоприймальних (зріджувальних) та регазифікаційних терміналів. Наукові дослідження підтверджують ефективність доставки в Україну природного газу у великих обсягах у зрідженому стані за умови створення мережі морських газотранспортних систем, складовою частиною яких мають стати новозбудовані газові термінали, заводи із зрідження і регазифікації газу, океанські танкери-газовози.
Диверсифікація постачання ядерного палива. Подальший розвиток ядерної енергетики в Україні потребує інтеграції в міжнародні системи виробництва ядерного палива, забезпечення потреб виробництва палива для атомних електростанцій України ураном та цирконієм вітчизняного виробництва у повному обсязі, забезпечення реалізації програми створення неповного ядерно-паливного циклу, диверсифікації джерел постачання свіжого ядерного палива.
Повний ядерний цикл з виробництва палива може бути створений в Україні за 12 років. Україна має усі базові можливості для того, щоб увійти у це досить тісне коло виробників, водночас певні політичні тенденції поряд з фінансовими факторами можуть стати суттєвими перешкодами на цьому шляху. Проте, Росія Сполучені Штати, та інші ядерні країни виступають проти створення в Україні повного ядерного циклу, оскільки наша країна втратила статус ядерної держави. Виготовлення власного ядерного палива в Україні сьогодні ускладнюється через політичні зобов’язання, які підписала Україна, відмовившись на початку незалежності від ядерного статусу. Втративши ядерний статус, Україна потрапила під мораторій на організацію повного ядерного циклу. Тому Україні залишається купувати ядерне паливо в інших країнах, що володіють повним ядерним циклом. Таким чином, Україна опинилась в ситуації, яка мало чим відрізняється від ситуації навколо іранської ядерної програми.
В майбутньому Україна має можливість змінити ситуацію монопольної залежності за рахунок введення в експлуатацію нових ядерних реакторів неросійського походження і відповідно постачання на них неросійського ядерного палива (згідно з „Енергетичною стратегією України на період до 2030 року” потужності нових ядерних енергоблоків до 2030 року мають скласти більше 20 ГВт). Разом з тим необхідно продовжувати співпрацю з Росією і Казахстаном у спільному виробництві ядерного палива, збільшуючи частку України у виробництві уранового концентрату, цирконієвих сплавів та виробів з них.
Україна також не повинна стояти осторонь світових інтеграційних процесів у ядерній галузі і брати участь у міжнародних проектах, зокрема у створенні Міжнародного центру збагачення урану в м. Ангарську (Росія). Це дозволить, використати принцип взаємозалежності у відносинах з партнерами, що в кінцевому результаті зменшить ризики у постачанні ядерного палива та ризики експлуатації ядерної енергетики в цілому.
Україна має оголосити розвиток атомної енергетики першочерговим завданням для української економіки. Створити умови, сприятливі для інвестування атомної енергетики, передусім із залученням недержавних інвесторів за умов збереження державою контрольного пакету акцій відповідних підприємств. Поступово нарощуючи темпи розвитку власної атомної енергетики, продовжувати міжнародну кооперацію із Росією та США не лише заради отримання палива для українських АЕС, а й із залученням можливостей спорудження нових найбільш економічних й безпечних ядерних реакторів на території України.
Співробітництво з каспійськими, центральноазійськими і близькосхідними постачальниками енергоносіїв. Враховуючи явне відставання аналітичної та планової розробки питання альтернативних близькосхідних джерел постачання нафти і газу в Україну, Кабмін має переглянути терміни і характер виконання доручень, даних Мінпаливенерго, “Нафтогазу України” та іншим відомствам по розгортанню їх діяльності В Чорноморсько-Каспійському регіоні і на Близькому Сході. Ближчим часом слід розробити перспективну програму участі України на енергетичних ринках Каспія і Близького Сходу і визначити заходи державної підтримки вітчизняних компаній в розробках нафтогазових родовищ, в транспортуванні та реалізації енергоносіїв в інтересах України. Кабінету міністрів необхідно затвердити відповідну цільову програму в рамках Енергетичної стратегії України до 2030 р.
Необхідно також вжити комплекс заходів довгострокового характеру щодо активної підтримки державою вітчизняних нафтовидобувних компаній, що діють на Каспії, в Центральній Азії і на Близькому Сході, і поновлення інтенсивного політичного діалогу на найвищому рівні з лідерами держав цих регіонів, які входять у сферу енергетичних інтересів України. Державна підтримка є найважливішою умовою входження України на енергетичні ринки згаданих регіонів, участі України в реалізації міжнародних енергетичних проектів та активного просування наших послуг на ці ринки. Необхідно забезпечити вдосконалення власної технічної бази щодо виробництва нафтового та газового устаткування, під масштаби та технічні умови проектів в згаданих регіонах, а також посилити роботу з підготовки спеціалістів у вітчизняних ВНЗ для роботи на в Центральній Азії і на Арабському Сході, враховуючи місцеві умови роботи, техніку і технології.
Пріоритетним є реалізація інтересів України в тих арабських країнах, з якими вже укладенні угоди про співпрацю в енергетичній сфері. Це, передусім, Єгипет, Лівія та ОАЕ, в яких вже на даний час вже реалізуються проекти видобутку енергоносіїв за участю українських компаній. Слід також продовжити роботу з підготовки проектів та участі у міжнародних нафтогазових тендерах в Алжирі та Сирії, що потребує постійної державної підтримки. Важливим є входження України на потужні ринки Саудівської Аравії та Іраку, на рівні співпраці як з ТНК, що вже давно працюють в цих країнах, так і безпосередньо з урядами і нафтогазовими компаніями цих країн.
До 2010 року Україна може добути першу нафту з родовищ Єгипту, Лівії і ОАЕ. До цього часу слід концептуально відпрацювати питання щодо шляхів та варіантів транспортування каспійських і арабської енергоносіїв в Україну. Ключовим партнером України щодо можливих варіантів транспортування близькосхідної нафти, зокрема іракської, могла б стати Туреччина, з якою необхідно укласти угоди щодо режиму проходження нафтоналивних суден через протоки Босфор і Дарданелли в Україну, а також щодо використання її трубопроводів для транзиту арабської нафти в Україну через Чорне море за допомогою танкерів. Перш за все слід повернутися до питання поставок іракської нафти в Україну по маршруту Кіркук- Кірікале-Самсун-Одеса, а також отримати гарантії Туреччини на кількість нафтоналивних суден та обсяги нафти, що можуть бути пропущені до України через протоки Босфор і Дарданелли.
О. Волович, к.і.н., директор Регіонального філіалу НІСД в Одесі.
23 лютого 2009 р.