Перспективи диверсифікації джерел енергоносіїв в Україну в контексті російсько-української газової кризи в січні 2009 року
| Вид материала | Документы |
- Г. В. Шелест Російсько-грузинський конфлікт серпня 2008 року слід розглядати у контексті, 455.78kb.
- Тов «Нафтогазбудінформатика» Стислий переказ роботи, 234.68kb.
- Концепція Державної цільової науково-технічної програми розвитку та використання відновлюваних, 80.1kb.
- Динаміка винахідництва у контексті фінансово-економічної кризи, 106kb.
- Півтораку Роману Євстахійовичу. Матеріали приймаються протягом року. Розгляд у січні, 52.28kb.
- "Проблеми та перспективи формування інноваційної парадигми економіки України в контексті, 32.23kb.
- Підсумки роботи сільського господарства у січні-травні 2011 року, 77.75kb.
- Про роботу автомобільного транспорту Тисменицького району у січні–квітні 2011 року, 5.31kb.
- Макроекономічні умови розвитку банківської системи України у січні 2008 року, 76.53kb.
- Соціально-економічне становище країн співдружності незалежних держав (снд) у січні–травні, 453.1kb.
Позиція ЄС.
Зростання політичної та економічної нестабільності у світі змушує ЄС просувати плани зменшення його вразливості від зовнішніх постачальників енергії, зокрема Росії. Ще в середині листопада 12008 р., напередодні саміту ЄС – Росія, Єврокомісія оприлюднила план із зменшення залежності від імпортованих енергоносіїв, переважно - російської нафти та газу. План передбачає будівництво двох нових газогонів – з Нігерії через Сахару і з Каспію через Азербайджан і Туреччину (газопровід Nabucco). Пакет заходів, запропонованих Єврокомісією, включає урізноманітнення джерел і шляхів імпорту енергії та об’єднання енергетичної інфраструктури між державами ЄС.
12 січня 2009 року на надзвичайному засіданні Ради Міністрів ЄС з питань енергетики були затверджені висновки щодо енергетичної безпеки в контексті газової суперечки між Росією та Україною. Рада ЄС закликає обидві сторони розробити довготривалі рішення, які попереджували б виникнення подібних суперечок, і в будь-якому випадку забезпечити виконання своїх зобов’язань та гарантувати безперервність постачання газу в ЄС. Рада ЄС цінує кроки, зроблені для формування технічної моніторингової місії ЄС. 15 січня Європарламент затвердив декларацію щодо російсько-українського газового конфлікту. Багато євродепутатів розкритикували дії як Росії, так і України. Проте, найбільше критики прозвучало на адресу Словаччини і Болгарії, глави урядів яких вели прямі переговори з Москвою, що ускладнило узгодження єдиної позиції ЄС.
Єврокомісія закликала Росію відмовитись від політичного тиску та геополітичних амбіцій, припинити політизацію газового питання, використання газу як зброї, відокремити питання енергопостачання від політики, повернутися до суто бізнесового підходу до питань газопостачання. Після того, як між Росією і Україною наприкінці грудня почався газовий конфлікт, призвівши до припинення постачань російського газу до Європи, представники Єврокомісії і керівники країн ЄС неодноразово заявляли про необхідність швидкого будівництва альтернативних маршрутів постачань газу, насамперед - газопроводу Nabucco, про що зокрема наголошувалось на нараді у Будапешті 26-27 січня 2009 року, в якій взяли участь країни-члени Євросоюзу, США, Азербайджан, Казахстан, Туркменістан, Єгипет, Ірак та Грузія.
ІІ. Шляхи і засоби розв’язання проблеми диверсифікації енергоносіїв.
Найбільш перспективними нафтогазовими проектами диверсифікації постачання енергоносіїв в Україну у співпраці з Європейським Союзом мають стати нафтопровід «Одеса-Броди-Плоцьк-Гданськ», газопровід GUEU („Білий потік”), газопровід Nabucco та Трансарабський газопровід, а також програма поставок в Україну скрапленого (зрідженого) природного газу (СПГ) та диверсифікація постачання ядерного палива.
Нафтопровід «Одеса-Броди-Плоцьк-Гданськ».
Центральне місце у планах диверсифікації енергоносіїв має займати реалізація проекту будівництва нафтопроводу «Одеса-Броди-Плоцьк-Гданськ», який визнано одним з найбільш перспективних у розбудові транзитної системи Євразійського нафтотранспортного коридору, що забезпечуватиме постачання каспійської нафти до споживачів Європи. Проте слід мати на увазі, що реалізація проектів нафтопроводів «Бургас – Александруполіс» та «Самсун-Джейхан» значно ускладнить завершення проекту «Одеса-Броди-Плоцьк-Гданськ», оскільки Росія вже сьогодні законтрактувала значні обсяги казахстанської нафти для цих проектів. Проте за умови досягнення домовленостей з Туреччиною та її італійським партнером – компанією ENI, нафтопровід «Самсун-Джейхан» можна було б будувати в дві нитки – по одній доставляти каспійську і російську нафту в Джейхан, а по другій (зворотній) – з Іраку в басейн Чорного моря. Ця ідея досить активно розроблялась в середині 90-х років і навіть була втілена в міждержавній угоді між Україною і Туреччиною, яка була ратифікована Верховною Радою України, але так і не була реалізована через низку об’єктивних і суб’єктивних причин.
Реалізація нафтопроводу «Одеса-Броди-Плоцьк-Гданськ» має не лише збільшити обсяги нафтотранзиту через територію України, надавши можливість вітчизняним НПЗ отримати сировину з альтернативних джерел, але й зміцнити роль України на енергетичному ринку Європи, що має стати економічною основою її європейської інтеграції.
Наявність сировини є невід'ємною умовою ефективної реалізації проекту «Одесса-Броди-Плоцьк-Гданськ». За деякими прогнозами, сукупний обсяг поставок каспійської нафти (азербайджанської і казахстанської) збільшуватиметься. До 2010 року щорічні валовий видобуток нафти в Азербайджані і Казахстані збільшуватиметься з сьогоднішніх 95 млн.т до 150-160 млн.т. Враховуючи відносно невелику внутрішню потребу цих країн, основна частка видобутої сировини (70 – 80 млн. т.) піде на експорт.
Проте в умовах фінансово-економічної кризи перспективи запуску нафтопроводу «Одеса-Броди-Плоцьк-Гданськ» погіршуються. Для основних потенційних постачальників нафти - Азербайджану і Казахстану перспективним завданням є розширення пропускної спроможності Каспійського трубопровідного консорціуму і нафтопроводу Баку-Джейхан. Реалізація цих завдань потребує кількох років та значного збільшення видобутку каспійської нафти, що значно ускладнить для України отримання каспійської нафти в значних обсягах. Нещодавно Казахстан почав транспортувати свою нафту по трубопроводу Баку-Джейхан. Азербайджан і Казахстан більше зацікавлені в будівництві і експлуатації нафтопереробних заводів в Туреччині і Румунії, ніж в Україні. Нинішня фінансова криза, а також падіння ціни на нафту ускладнює залучення інвестицій, а відтак реалізація значної кількості крупних інфраструктурних та дорогих нафтогазових проектів, в тому числі проекту „Одеса-Броди-Плоцьк-Гданськ”, стає нерентабельною і може бути заморожуваною щонайменше на кілька років
Газотранспортний проект Європейського Союзу Nabucco («Набукко») .
Певною мірою Україна могла б долучитися до реалізації проекту газопроводу «Набукко», розробленого австрійським енергетичним концерном OMV, що передбачає транзит газу з Ірану, Туркменістану та Азербайджану через Туреччину і Балкани до Західної Європи в обхід території Росії. У червні 2006 р. Євросоюз офіційно підтримав проект прокладання нового газопроводу для постачань блакитного палива з Центральної Азії до Європи, минаючи Росію. Мета проекту - диверсифікувати газові потоки й скоротити залежність від російського газу. Газопровід «Набукко» пройде територіями п’яти країн: Туреччини, Болгарії, Румунії, Угорщини й Австрії. Оскільки маршрут газопроводу має пройти неподалік від південно-західного кордону України (територією Румунії та Угорщини), це дає змогу за певних обставин підключитися до нього.
Серед учасників консорціуму - австрійський концерн OMV, турецька компанія Botas, болгарська BEH, угорська MOL і румунська Transgaz, німецька RWE. Газопровід може бути пущений в експлуатацію в 2011-му. Його пропускна потужність — від 25 до 31 млрд. кубометрів газу на рік. Довжина майбутнього газопроводу складатиме 3300 км. Загальна вартість проекту становитиме близько $5.8 млрд.
Вичерпну інформацію про технічні параметри проекту «Набукко» можна знайти на сайті - ссылка скрыта.
До цього часу повністю не врегульовані розбіжності між ЄС і Туреччиною щодо реалізації проекту газопроводу «Набукко». Зважаючи на своє стратегічне положення як транзитної країни, Туреччина домагається зменшення ціни на її частку газу із газопроводу «Набукко». Проте керівництво ЄС вважає, що всі країни – учасниці проекти мають отримувати газ по однаковій ціні
«Набукко» є проектом з високим ступенем ризику, перш за все політичного, оскільки його реалізація потребує злагоджених дій усіх його учасників. Одним із ризиків є можливість побудови Росією газопроводу „Блакитний потік-2” (потужністю 8 млрд. куб. м) як конкурентного з «Набукко» . Інший ризик – це можливе використання Росією газопроводу «Набукко» для постачання свого газу в Європу, що послабляє переваги цього газопроводу як диверсифікованого проекту. Тим не менш, Україні необхідно якомога швидше визначитися зі своєю участю у проекті «Набукко», оскільки сьогодні це єдиний реально можливий варіант диверсифікації джерел постачання газу до нашої держави. В перспективі Трансарабський газопровід може бути приєднаний до газопроводу «Набукко», що може подвоїти потужність останнього і довести її в перспективі до 60 млрд. куб. м. газу на рік.
27-28 січня 2009 року в Будапешті відбулася зустріч представників 15 країн, причетних до реалізації проекту газопроводу „Набукко”. Учасники зустрічі підтвердили зацікавленість своїх країн в його будівництві. На жаль, представника України на цій зустрічі не було. У декларації, прийнятій за підсумками дводенної дискусії, зазначається, що учасники проекту продовжать зусилля із "створення необхідних політичних, юридичних, економічних і фінансових умов для успішної і швидкої реалізації проекту будівництва газопроводу „Набукко”. У документі також наголошується, що учасники проекту "вітають прямі іноземні інвестиції і передачу ноу-хау і технологій", які можуть знадобиться для його реалізації. Особливо наголошується в заяві необхідність "активізувати співпрацю між ЄС, Туреччиною, Грузією, країнами Каспійського регіону і Близького Сходу" з метою створення "ефективного енергетичного партнерства".
Проект газопроводу GUEU - (Georgia–Ukraine–EU) – «Білий потік».
Ініціатором розробки проекту є міжнародний консорціум "Грузія - Україна - Євросоюз - Трубопровід" (GUEU-White Stream Pipeline Company), в який входять інжинірингові і консалтингові компанії Pipeline Systems Engineering (PSE) і Radon-Ishizumi, а також п'ять компаній з України, Грузії, Азербайджану, Ірану і Туркменістану В кінці 2006 року була завершена підготовка техніко-економічного обґрунтування проекту.
Спорудження газопроводу має пройти 3 фази, при цьому кожна фаза потребуватиме прокладення окремого трубопроводу. Перша фаза трубопроводу дозволить транспортувати 8 млрд. куб. м. газу на рік з азербайджанського підводного газового родовища «Шах-Деніз». Друга фаза має збільшити потужність газопроводу ще на 8 млрд. куб. м. газу. Передбачається, що у разі надходження газу із Туркменії, Казахстану та Ірану, потужність газопроводу на третій фазі його розвитку могла б сягнути 32 млрд. куб. м. газу на рік. Підводна частина трубопроводу довжиною близько 700 км. проляже на глибині близько 2000 метрів. Передбачається, що прокладку підводної частини газопроводу «Білий потік» здійснять італійські компанії «ENI» та «Saipem», які вже набули досвіду під час прокладання російсько-турецького газопроводу «Блакитний потік». Підводна частина газопроводу «Білий потік» у певному місці має перетнутись з російським газопроводом «Голубий потік» що має бути відповідно узгоджено з російською стороною
Суттєвою обставиною, яка ускладнює реалізацію цього проекту, є його висока вартість (до $12-13 млрд.). Проте за умови постачання газу з Ірану через Азербайджан та Грузію цей проект може бути перспективним і високорентабельним.
На даний час проект газопроводу «Білий потік» має два варіанти - український і румунський. Пройшовши територією Грузії, газопровід „Білий потік” з району Супси має пролягти по дну моря до України (GUEU) або Румунії (GREU). Український варіант газопроводу в технічному вимірі вважається більш оптимальним і вигідним. До переваг румунського варіанту розробники проекту і потенційні експортери газу відносять політичну стабільність Румунії, її членство в ЄС і НАТО. На сьогодні, після останньої українсько-російської газової кризи на початку 2009 р. пріоритетним може стати румунський варіант газопроводу. Проте при цьому варіанті спорудження газопроводу необхідно буде встановлення плавучих компресорних станцій у відкритому морі, що пов’язано з певними технічними труднощами. Очевидно, що румунський варіант більш витратний і технологічно складний.
Проект газопроводу «Білий потік» підтримують Європейський Союз і США. На даний час Єврокомісія вивчає пропозицію України про будівництво цього газопроводу. Опонентами проекту «Білий потік» виступають Туреччина і Росія. Туреччина характеризує його як такий, що немає ні економічного, ні технологічного сенсу в умовах, коли реалізується проект «Набукко». Росія намагається законтрактувати значні обсяги каспійського газу, щоб не допустити його постачання в Європу в обхід території Росії і в такий спосіб заблокувати реалізацію проектів «Набукко» і «Білий потік» шляхом спорудження газопроводів „Блакитний потік - 2” та „Південний потік”.
Трансарабський газопровід.
Доставка близькосхідних енергоносіїв в Україну є доволі складною проблемою. Один із варіантів розв’язання цієї проблеми – видобуток енергоносіїв і їх реалізація третім країнам на місці видобутку. Такий варіант дав би змогу сформувати необхідний фінансовий ресурс для придбання енергоносіїв у сусідніх з Україною держав. Використання подібної схеми заміщення сприяло б підвищенню рівня енергетичної безпеки нашої держави.
ТАГ покликаний зменшити залежність Туреччини й молодих східноєвропейських країн ЄС від імпорту газу з Росії. На сьогодні ТАГ - це система газопроводів для постачання єгипетського газу в Йорданію, Ізраїль, Сирію, Ліван, Кіпр, Туреччину і далі в Європу. Завдяки ТАГ Єгипет має намір уже найближчими роками збільшити видобуток газу з нинішніх 34 млрд. до 75-78 млрд. куб. м. У березні 2006 р. Єгипет, Сирія, Йорданія, Ліван і Румунія уклали угоду про будівництво ТАГ через територію Сирії і Туреччини, де ТАГ має бути підключеним до газопроводу «Набукко». У вересні 2004 року Єгипет, Йорданія, Сирія і Ліван підписали угоду про приєднання до 2010 р. іракської газотранспортної системи до ТАГ. Очікується, що у 2011 році Ірак зможе поставляти близько 5 млрд. куб. м. газу з газового родовища Аккас, розташованого у західній частині країни.
Передбачається, що з 2011 р. європейські країни, і перша серед них Румунія, отримуватимуть до 7 млрд. куб. м. єгипетського і іракського газу щорічно. Друга європейська країна, яка зможе вже ближчим часом отримувати єгипетський газ - Болгарія. В середині квітня 2008 р. досягнута домовленість, що болгарська ГТС може бути приєднана до ТАГ у 2011 р. Туреччина розраховує отримувати з ТАГ щорічно від 2 до 4 млрд. куб м. газу щорічно.
На зустрічі представників країн-учасниць у проекті ТАГ в Брюсселі 5 травня 2008 р. Європейський Союз офіційно підтримав плани створення євро-арабського газового ринку шляхом сполучення ТАГ з газопроводом «Набукко». На сьогодні Єгипет посідає шосте місце серед постачальників газу в Європу. Проект ТАГ разом проектом «Набукко» дозволить Європі до початку наступного десятиліття позбутися небезпечної залежності від Росії й сформувати ринок поставок газу з альтернативних джерел (Туркменістану, Азербайджану, Ірану, Іраку і Єгипту) в обсязі до 60 млрд. куб. м.
Вперше Україна задекларувала свою готовність приєднатися до міжнародного консорціуму по спорудженню ТАГ ще у 2005 р. Перший протокол про відповідні наміри був укладений екс-головою НАК «Нафтогаз України» О. Івченком влітку 2005 року під час його візиту в Каїр. Тоді ж «Нафтогаз» виграв тендер на право спільного освоєння перспективного єгипетського родовища нафти Алам аш-Шавіш. Концесійна угода між НАК «Нафтогаз України» і Єгипетською генеральною нафтовою корпорацією на пошук, розвідку і розробку родовищ нафти і газу на родовищі Алам аш-Шавіш було підписано 13 грудня 2006 року. Уряд Ю. Єханурова до літа 2006 року вніс проект освоєння Алам аш-Шавіш до плану заходів з реалізації Енергетичної стратегії України на період 2005–2030 рр. На освоєння цього єгипетського родовища, загальна площа якого складає 900 кв. км., а прогнозні ресурси нафти блоку становлять близько 75 млн.т., «Нафтогаз» мав намір внести понад $550 млн. інвестицій, проте ці наміри були реалізовані лише частково. Протягом 2007-2008 рр. на цьому родовищі було проведено сейсморозвідку й пробурено близько 20 розвідувальних свердловин, що обійшлося компанії приблизно в $37 млн. До 2011р. «Нафтогаз» сподівається окупити вкладені інвестиції і одержувати свою частку добутої сировини в розмірі 18–19% від 2-2,5 млн тонн нафти на рік протягом 2011–2033 років. Проте реалізація цього проекту наштовхується на проблему високих транзитних витрат при доставці добутої нафти в Україну танкерами через турецькі протоки Босфор і Дарданелли.
В жовтні 2008 р. під час зустрічі з сирійським прем’єр-міністром М.Отрі перший віце-прем’єр О.Турчинов наголосив, що Україна готова залучитися до участі в спорудженні Трансарабського газопроводу і його відгалужень на території Сирії, поставляючи будівельні матеріали і труби
18 лютого 2009 р. заступник міністра нафти Єгипту І.Карара на зустрічі з послом України Є. Микитенко позитивно оцінив роботу фахівців компанії «Нафтогаз України» по реалізації проекту буріння розвідувальних свердловин на нафтогазовому родовищі Алам аш-Шавиш в західній пустелі. При цьому він висловив підтримку участі української компанії в нових тендерах на отримання прав на розробку нафтогазових родовищ на території Єгипту. Під час зустрічі обговорювались також можливості налагодження двосторонньої співпраці у виробництві зрідженого газу та перспективи функціонування Трансарабського газопроводу з залученням українських технологій і фахівців.
Скраплений природний газ (СПГ).
Світове споживання природного газу у 2005 році становило 2,75 трлн. куб.м, з яких лише 6,9% припадало на СПГ. Проте за даними Міжнародного енергетичного агентства (IEA), світовий попит на СПГ до 2010 року зросте до 476 млрд. кубометрів із нинішніх 246 млрд., тобто збільшиться майже вдвічі. Останніми роками в Європі ведеться пошук альтернативних джерел газу, в основному у формі СПГ. Так, серед п’яти альтернативних проектів постачання іранського газу в Європу два передбачають його доставку у скрапленому вигляді.
У світовій практиці є чимало прикладів, коли великі промислово розвинені країни значною мірою забезпечують енергетичні потреби своїх економік за рахунок СПГ. Так, наприклад, Японія забезпечує себе скрапленим природним газом в обсязі 90 млрд. куб. м. на рік. У Франції при загальному споживанні понад 30 млрд.куб.м газу на рік, більше 11 млрд.куб.м забезпечується за рахунок постачання з Алжиру, Катару і Нігерії у вигляді зрідженого природного газу (СПГ) - по міжнародній термінології LNG – (liquefied natural gas) - морським шляхом спеціальними танкерами від заводів по зрідженню газу до терміналів по прийманню і регазифікації СПГ. Італія також частину своїх потреб у природному газі забезпечує за рахунок одержання СПГ (біля 5 млрд. куб.м.) із 4-х джерел – Алжиру, Лівії, Катару, Нігерії.
Нещодавно РНБОУ рекомендував Уряду повернутися до будівництва нового морського терміналу по перевалці зрідженого природного газу (ЗПГ). На початку грудня 2008 р. НАК "Нафтогаз України" і Мінпаливенерго прийняли в розробку попередні розрахунки будівництва. Один з розробників даного проекту ТОВ "Нафтогазбудінформатіка" на доручення НАК "Нафтогаз України" до кінця поточного року має опрацьовувати умови постачання зрідженого газу з країн Північної Африки (Єгипет, Алжир). Країни Північної Африки серед інших варіантів розрахунків готові отримувати як оплату за СПГ українське зерно та іншу аграрну продукцію. Цей аспект вже обговорювався на достатньо високому офіційному рівні.
У зв'язку з тим що будівництво приймальних СПГ-терміналів і укладання контрактів на постачання ЗПГ триватиме 3-4 роки, реально Україна матиме перспективу почати закупівлю 5-10 млрд. куб. м зрідженого газу в Єгипті та Алжирі лише через 4 - 5 років. Будівництво СПГ-терміналу передбачається в акваторії одного з трьох портів: Південному, Феодосії або Очакові. Туреччина офіційно підтвердила, що вона не матиме заперечень проти проходження СПГ-танкерів через протоки Босфор і Дарданелли.
Вартість самого СПГ-терміналу потужністю 10 млрд. куб.м в цінах 2007 року складає $750–800 млн., а з урахуванням розвитку інфраструктури порту і приєднання до ГТС України - близько $2–2,5 млрд. У разі участі у реалізації проекту іноземних держав або приватного капіталу, будівництво і подальша експлуатація СПГ-терміналу може бути реалізована у формі міжнародного консорціуму.
Будівництво СПГ-терміналу передбачається в два етапи: перший - потужністю 5 млрд. м3 газу, другий - до 10 млрд. м3. Продовження будівництва здійснюватиметься за кошти, отримані від роботи першої черги. Крім того, на першому етапі є можливість не купувати, а орендувати СПГ-танкери.
Постачання споживачам регазифікованого газу з терміналу СПГ буде здійснюватись в діючу систему газопроводів Півдня України. Крім видачі регазифікованого СПГ в мережу газопроводів, зріджений газ може використовуватись як джерело автономного газопостачання окремих селищ, сільськогосподарських та промислових виробництв, Одеського Припортового заводу.
Джерелами постачання СПГ для України можуть бути Каспійський регіон, країни Близького Сходу і Північної Африки. На найближчу перспективу в ролі країн-експортерів можуть бути рекомендовані Алжир, Єгипет, Лівія і Нігерія, які мають резервні потужності по виробництву СПГ для країн Західної Європи, а також Туркменія, Іран, Ємен, Катар і Оман, які активно розширюють виробництво СПГ. Українські підприємства могли б взяти участь у виробництві СПГ у цих країнах для подальшої його поставки в Україну.
Серед країн Перської затоки найбільшими запасами газу володіє Катар, роль якого як експортера СПГ на зовнішні ринки зростатиме. У 2005 році експорт СПГ із Катару становив близько 28 млрд. кубометрів, а вже в найближчі п’ять-шість років його експортні можливості збільшаться в кілька разів.
Єгипет розпочав експорт СПГ у 2005 року. Загальне виробництво СПГ у Єгипті планується довести до 50 млрд. куб. м. у 2010 р. і понад 90 млрд. куб. м. у 2030 р. Більшість єгипетських газових родовищ знаходяться на шельфі Середземного моря, тому пріоритетними споживачами єгипетського СПГ будуть країни Південної Європи. В перспективі Трансарабський газопровід може бути приєднаний до газопроводу Nabucco.
За обсягами розвіданих запасів природного газу Лівія посідає 4 місце у Африці (1,49 трлн. куб.м на 2005 рік), але її експортні можливості невеликі. Так, при обсягах річного видобутки тільки 7 млрд. куб м. майже 83% відправлялося на внутрішній ринок (за даними на 1 січня 2005 р.). Проте Лівія намагається значно розширити експорт природного газу. Потужність тільки одного із запланованих експортних газопроводів – підводного на Сицилію – становитиме 12 млрд. куб. м газу на рік. Слід вжити необхідні практичні кроки для реалізації домовленості між Міністерством палива і енергетики України, досягнутої в лютому 2007 р. з лівійською стороною про поставки лівійського СПГ в Україну.
Достатньо реалістичною виглядає доставка скрапленого газу в Україну із Алжиру. Нещодавно національна алжирська нафтогазова компанія «Sonatrach» підписала контракт з американською фірмою KBR щодо будівництва заводу із скраплення природного газу потужністю 4,5 млн. тон на рік в алжирському місті Скікда. До 2010 року «Sonatrach» має на меті довести свої потужності із виробництва скрапленого природного газу з нинішніх 20,6 млн. тон до 32 млн. тон.
В перспективі для України представляє інтерес проект будівництва комплексу зрідження природного газу на Чорноморському узбережжі Грузії. Поставка природного газу на зрідження для цього комплексу передбачається із Туркменії, Азербайджану або Ірану. Потім морськими танкерами СПГ доставлятиметься до газового терміналу поблизу Одеси, де відбуватиметься його регазифікація та закачування в існуючу систему газопроводів. Слід також розглянути можливість поставок іракського газу по трубопроводам до північного узбережжя Туреччини і далі танкерами в Україну. Не виключена також можливість розробки газових родовищ Іраку та будівництво від них газопроводу до чорноморського узбережжя Туреччини.
Організація виготовлення СПГ-танкерів в Україні дозволила б зменшити витрати на придбання танкерного флоту. Вартість одного танкера-газовоза об'ємом 125 тис. м3 становить близько 150 млн. дол. Перевезення ЗПГ танкерами-газовозами коштує приблизно втричі дорожче, ніж еквівалентна кількість нафти у звичайних танкерах.