Збірник науково-публіцистичних статей На допомогу магістрам, аспірантам та студентам, які досліджують стан сучасної української педагогіки Дрогобич 2008
| Вид материала | Документы |
- Рекомендовано до друку науково-методичною радою Миколаївської науково-педагогічної, 384.67kb.
- Короткі анотації до статей Макроекономічні аспекти сучасної економіки Сігайов, 119.7kb.
- Національний фармацевтичний університет Проблеми клініки, діагностики та терапії гепатитів, 5742.86kb.
- Тема: Предмет та основні категорії педагогіки, 1014.76kb.
- 1. Загальні засади дошкільної педагогіки, 6092.62kb.
- Полтавський державний педагогічний університет, 1610.98kb.
- Соціально педагогічний комплекс регіону: теорія І практика збірник матеріалів Всеукраїнської, 4395.92kb.
- Передмова, 1427.51kb.
- Міністерство освіти І науки України Львівський національний університет імені Івана, 5484.8kb.
- 5-6 2010 Сімферополь Рекомендовано до друку Вченою радою Кримського інституту бізнесу, 922.33kb.
Цінності та зміст інформативного аспекту едукації
Давня, кимось висловлена, мудрість гласить: хто володіє інформацією, той володіє світом. Визнаючи її правомірність у принципі, мусимо сприймати таку думку з певним застереженням.
По-перше, потребуємо з’ясувати, що, власне, розуміється тут під терміном "інформація". Зазвичай ним позначають певні відомості, які людина одержує ззовні – у вигляді чужого і власного досвіду. Прямими джерелами тут слугують: книжка, ЗМІ, Інтернет тощо. Проте прості спостереження вказують і на те, що людина сьогодні все більше користується тим, що "виробляє сама" завдяки своїм евристичним здібностям. Не володіючи готовими "рецептами", вона власним розумом і волею знаходить розв’язок складних теоретичних і технологічних проблем – "здогадується", "винаходить", "відкриває", "викопує з глибин власної підсвідомості". То що це таке: інформація у звичному для нас розумінні, чи ні? Очевидно, лише, що одержати з уст учителя таку спроможність неможливо. І в програмах з навчальних предметів їх не зустрінемо.
По-друге, сьогодні європейська цивілізація переживає інформативний вибух, не еволюційний її розвиток, а саме вибух. І вже видається наївним намагання перетворити у знання, уміння та навички цю велику інформаційну навалу, хоча її важливість запереченню не підлягає.
Ці два факти спонукають нас шукати вихід не у все більшому навантаженні на пам’ять дитини, а в перенесенні акценту на її розвиток та формування в неї компетенції, тобто здатності давати собі раду в цьому океані інформації, у який вона потрапила. Під терміном "компетенція" розуміємо певну інформованість, поєднану з максимальною участю духовних, психічних, соціальних і фізичних можливостей людини. У різних людей пропорції цих складових є, природно, різними, але з тенденцією до нарощування значущості розвитку.
Сказане, проте, як і все у педагогіці, не слід трактувати як крайність. Воно не повинно вести до ігнорування чи применшення знань, умінь і навичок – бодай стосовно тієї інформації, якою людина користується часто і повсякденно. Звідси проблема відбору інформації в едукаційних цілях набирає фундаментальної ваги, а в перехідні епохи стає предметом гострих суперечок. За існуючих сьогодні в Україні обставин проблема вибору формулюється так: на які інформативні цінності дитину треба націлити, щоб, з одного боку, уникнути сучасного її великого тиску на пам’ять дитини, а з іншого, – забезпечити цій дитині можливість саморозвитку і формування повноцінного світогляду та професійної компетенції? А відтак, – мусимо зважити і на те, щоб пропонована інформація відповідала завданням виховання і розвитку.
За такого підходу до впорядкування пропонованої в школі інформації доцільно вирізняти три її концентри (див. сх. 2).
1. Той достатній мінімум інформації з різних сфер життя, який забезпечував би можливість ввести дитину у певну систему цінностей виховання та побудувати достатню кількість навчальних задач з метою удосконалення її діяльнісних можливостей, тобто розвитку. Цей обсяг інформації зі зрозумілих причин повинен бути порівняно скромним, але ґрунтовно засвоєним («ядерний мінімум»).
2. Той (не лімітований строго) обсяг інформації, який, крім першої функції, покликаний забезпечувати формування дитиною власного цілісного світогляду, на основі знань про себе саму, своє оточення, свій край і Батьківщину, про весь світ, про природу, про найближчі сфери духовного життя суспільства тощо. Така роль належить насамперед гуманітарним предметам.
3. Той (можливий для засвоєння) максимум інформації, який для дитини має (і якщо має) персональне значення. Мова йде про тих дітей, які завдяки своїм індивідуальним здібностям, талантам та нахилам уже визначились у виборі сфери власної життєдіяльності і прагнуть в ній прогресу. В практиці едукації це повинно розв’язуватись на основі добровільного і персонального вибору окремих предметів як додаткових. Обмеженням тут можуть бути лише природні можливості дитини.
Само собою зрозуміло, що описаний вище відбір інформації здійснюється з урахуванням специфіки різних етапів та типів освіти. Практичний досвід діяльності різних навчальних закладів та діюча традиція тут виявляться певною мірою корисними. Проте основою для такого відбору інформації повинен слугувати аналіз і прагматична оцінка всього діючого сьогодні інформативного поля суспільства. На чисто емпіричному рівні і лише з метою ілюстрації цієї тези, можна виділити найбільш загальні підсистеми (галузі) інформативних цінностей, а саме: "Людина", "Суспільство", "Природа", "Культура", "Наука", "Діяльність", "Господарство", "Комунікація" та ін. (детальніше див. далі Кодекс цінностей едукації). Недавня спроба МОН України запропонувати так звані "державні стандарти" для початкової і основної та старшої школи ілюструють саме такий підхід до інформації. Так, у проектах для початкової освіти пропонується шість освітніх галузей ("Мови і література", "Математика", "Здоров’я і фізична культура", "Технології", "Людина і світ", "Мистецтво"), а для основної і старшої шкіл – сім ("Мови і література", "Суспільствознавство", "Математика", "Природознавство", "Естетична культура", "Здоров’я і фізична культура", "Технології"). Не важко переконатись, що всі вони можуть трактуватися як аспекти чи складові тих широких визначень, що названі вище. Загалом же, беручи до уваги, що всі такі поняття про "галузі" чи сфери інформації взаємодіють за принципом перетину кілець, саме виділення їх часто видається спірним і потребує глибокого філософського аналізу.
Цінності і зміст виховання
Людина реалізує свою життєдіяльність у суспільстві та природі і потребує відрегульовувати свої стосунки з ними. Відповідно, цінностями виховання можна вважати ті ідеали, на які вказують правила і норми поведінки і які визначають ставлення людини до всього того, що складає зміст цих двох сфер її власного життя.
Цінності поведінки людини у суспільстві прийнято називати соціальними (social values). Структура і класифікація цих цінностей визначається природною будовою людського суспільства, що послідовно включає чотири рівні – родину, громаду, націю (державу) і вселюдство*. Кожен з цих рівнів суспільного організму виробляє і утверджує в житті свої вимоги (свої норми) щодо поведінки окремої людини, свою групу цінностей та забезпечує на їх основі відповідний тип стосунків. Це дає підстави виділити чотири їх групи (див. схему 3): цінності родинного життя (на яких будується сім’я); цінності громадянського життя, що віддзеркалюють прийнятий у суспільстві тип стосунків і які ведуть до певного суспільного устрою (сьогодні осягаємо громадянські цінності, які ведуть до демократії); національні цінності, на основі яких формуються національний світогляд та патріотичні почуття громадян і, нарешті, цінності вселюдського рівня – абсолютні, вічні, що практично зрозумілі всім людям на землі і які лежать в основі моралі.
Названі групи соціальних цінностей складають цілісну систему, що, як і саме суспільство, має ієрархічну будову. Родинне узгоджується з суспільним (громадським), суспільне з національно-державним, а це своєю чергою – з вселюдським. Введення людини у таку систему цінностей і прийняття нею цієї системи і називається суспільним вихованням.
Щодо стосунків людини з природою, то тут маємо справу з двома тісно пов’язаними поняттями – з природою самої людини ("Я і моє тіло") і природою довкілля. Відповідно, є підстави говорити про дві групи цінностей, які визначають поведінку у цих двох сферах – валеологічні і екологічні. Проте зважаючи на певну об’єктивну єдність природи людини і довкілля, не менш доцільно трактувати ці дві групи в єдності – як валео-екологічні цінності. Як і соціальні цінності, вони визначають ставлення людини до природи, а введення її у цю підсистему цінностей називаємо валео-екологічним вихованням.
Цінності і зміст розвитку
Як мовилось вище, за умов демократії, тобто природовідповідності свого становлення, людина формується у трьох вимірах: вона забезпечує себе необхідною для життєдіяльності інформацією ("навчається"), набуває досвіду свого ставлення до зовнішнього світу та регулювання стосунків з ним ("виховання") і удосконалює свої діяльнісні можливості, тобто здатність впливати на світ з метою задоволення власних життєвих потреб ("розвиток"). Наш перехід від авторитарно-патерналістських умов життя до засад громадянського (демократичного) устрою зумовлює, отже, потребу з традиційного розуміння поняття "виховання" виділити і утвердити, як окрему групу, такі цінності, які забезпечували б людині, власне, здатність успішно діяти. Ними є цінності розвитку. Ця обставина спонукає нас переглянути наше звичне розуміння навчально-виховного процесу: він стає триєдиним – навчальним, виховним і розвивальним, чим і зумовлене введення терміна едукація, що несе в собі такий, триєдиний зміст.
Зрозуміло, що потреба такої ревізії традиційних поглядів з’являється тоді, коли людина втрачає опіку над собою і опиняється перед необхідністю брати відповідальність за себе на свої плечі. Вперше така відповідальність задається їй природою при народженні: тут вона є абсолютним егоїстом, бо це запорука її виживання. Перший її крок символізує цей стан самодостатності. Згодом виховання долає цей егоїзм, але воно не може і не повинно ставити собі за мету його абсолютне подолання. І чим більше в людини свободи, то більше відповідальності випадає їй брати на себе, тим значущіщими стають для неї цінності, які забезпечують їй власний практичний успіх у житті, цінності чисто особисті, такі, що мають «егоїстичну» природи – цінності розвитку. Повне подолання їх у собі означало б втрату шансу на цей успіх. Натомість удосконалення їх можливості такого успіху розширює.
Цінності розвитку визначають спроможність людини до діяльності, яка, за визначенням К.Д.Ушинського, є головною властивістю людської душі (Ушинський К.Д. Вибр. пед.твори. В. 2 т. – К.; Радянська школа, 1983; Т.1. –С. 244). Люди і відрізняються між собою найперше тим, як вони виконують свою діяльність, що, власне, і є виявом їх духовних, психічних, соціальних і фізичних сил та можливостей.
З огляду на це, до класифікації цих цінностей найконструктивнішим видається діяльнісний підхід. Він дає можливість скористатися критерієм функціональності, тобто врахувати, яку роль у діяльності відіграє та чи інша підгрупа цінностей розвитку.
Як відомо, в акті діяльності вбачають найперше три складові і, відповідно, можна говорити про участь трьох груп чинників: а) мету діяльності і мотиви її осягнення (що складає серцевину діяльнісного акту) та б) інтелект і в) волю, які відіграють в діяльності функцію "інструментарію" (див. схему 4). Це дає підстави визначити відразу три підгрупи цінностей: а) життєспрямованості і мотивації життєдіяльності; б) сфери усвідомлення змісту, мети і процесу діяльності; в) реалізації процесу діяльності.
До визначених, таким чином, трьох підгруп цінностей, які вказують на спонуку, зміст і процес дії, з педагогічних міркувань доцільно додати теж широку периферійну і функціонально аморфну підгрупу цінностей, яка вказує на специфічні індивідуальні якості суб’єкта діяльності, наявність чи відсутність яких не є категоричною передумовою успіху діяльності, але все ж знижують або підвищують її якість і результат. Вона стосується всіх трьох названих вище підгруп цінностей і сьогодні потребує ще свого психолого-педагогічного дослідження (див. Кодекс цінностей).
Таким чином, діяльнісний підхід до класифікації цінностей розвитку дає підстави визначити чотири їх підгрупи (див. схему 4).
1. Цінності діяльнісної спрямованості і мотивації дії. Вони складають першоджерело діяльності, точку, у якій діяльність зароджується, і яка пов’язана з головною потребою людини – потребою жити. Сюди віднесемо образ мети і прагнення осягнути її; життєві тактичні і стратегічні пріоритети; здатність зосереджувати на обраних цілях і завданнях тощо.
2. Цінності усвідомлення і осмислення дії. Вони забезпечують усвідомлення потреби, прогнозування можливостей, пошук методів діяльності тощо. Ця група включає розумові здібності, процеси мислення, роботу пам’яті та уяви, спостережливість, вплив світогляду тощо. Вони забезпечують обґрунтованість мотивів і прийняття рішень, планування дії, контроль і корекцію її перебігу, оцінку результату. У цій функції виявляють себе також мудрість, творча активність, стійкість переконань, навички і звички тощо.
3. Цінності, які визначають процесуальні характеристики дії. Сюди віднесемо волю та похідні від неї чинники, які забезпечують динаміку дії, виконують функцію двигуна, що здійснює «запуск» дії, її поступ, темп – залежно від санкції інтелектуальної сфери. Цінності цієї групи перетворюють задум і план дії у процес.
4. Специфічні індивідуальні якості суб’єкта діяльності. Як вже мовилось, вони впливають як на зміст, так і на процес дії, тобто можуть стосуватися і мотивів, і осмислення, і перебігу дії. Але ці цінності мають периферійний характер, і їх наявність чи відсутність не має для діяльності визначального значення. Здебільшого вони пов’язані з темпераментом, змістом виховання людини тощо. Такими, наприклад, є твердість слова, точність, працьовитість, комунікабельність, ощадливість, амбітність, самокритичність тощо. Всі вони є бажаними, але не настільки, щоб їх відсутність блокувала діяльність.
Діяльність визначається як система усвідомлених рухів, спрямованих до мети (Г.Ващенко. Виховання волі і характеру. – 1952. – С. 41). Підкреслимо ще раз, що стрижневу функцію у ній виконує мотивація діяльності, у якій вирізняємо образ мети та прагнення її осягнути. Наявність їх забезпечує здатність людини концентрувати свої зусилля та спрямовувати в одному напрямі. Така здатність і передбачає мобілізацію духовних, психічних, соціальних та фізичних функцій і можливостей людини, те, що К.Ушинський називав «силою характеру».
Цінності розвитку неможливо забезпечити людині ззовні, «виховати» їх у нашому традиційному розумінні цього процесу. Вони осягаються лише через таку її самостійну діяльність, яка відбувається на фоні подолання труднощів, що передбачає напруження сил і має ознаки стресу; лише це й може забезпечити адаптацію організму до ускладнених умов, готовність діяти за непередбачуваних обставин.
Кодекс цінностей едукації
Пропонований Кодекс не може вважатися ні вичерпним, ні абсолютно достатнім. Йдеться тут радше про спробу вказати на напрями пошуку і про можливість такого підходу до визначення змісту. Сам же зміст, безумовно, потребує зусиль багатьох спеціалістів з різних сфер педагогіки, психології, філософії тощо.
НАВЧАННЯ
Людина
Походження людини.
Анатомія.
Психологія.
Людина і суспільство (родина, громада, нація, вселюдство) тощо.
Здоров’я людини.
Фізична культура.
Суспільство
Суспільні устрої.
Історія.
Життєспрямованість народу.
Етнічна і соціальна стратифікація суспільств.
Наука самоуправління.
Право і правова свідомість.
Захист держави і охорона правопорядку тощо.
Діяльність людини
Сфери і види діяльності. Професії та їх вибір.
Працевлаштування.
Трудове законодавство.
Бізнес тощо.
Технології діяльності.
Культурознавство
Матеріальна і духовна культура.
Види духовної культури.
Релігія і релігієзнавство.
Участь у творення духовних цінностей.
Народна культура тощо.
Наука
Фундаментальні і прикладні науки.
Філософія.
Історія наук.
Точні науки.
Гуманітарні науки.
Науки, що стосуються діяльності тощо.
Природознавство і екологія.
Мистецтво
Види мистецтв.
Історія мистецтв.
Суспільна функція мистецтва.
Уміння і навички мистецької творчості.
Народне мистецтво тощо.
Комунікація
Види і форми комунікації.
Преса. Електронні ЗМІ.
Комунікативні технології.
Комунікативні вміння та навички тощо.
Народне господарство
Промисловість.
Сільське господарство.
Комунальне господарство.
Фінансова сфера. Банки тощо.
ВИХОВАННЯ
Абсолютні вічні цінності
Віра Доброта Краса
Надія Чесність Свобода
Любов Щирість Нетерпимість до зла
Гідність Співчуття Служіння
Сумлінність Милосердність Оберігання життя
Правдивість Прощення Мудрість
Досконалість Благородство Справедливість
Основні національні цінності
Українська ідея.
Державна незалежність України.
Самопожертва в боротьбі за свободу нації.
Патріотизм, готовність до захисту Батьківщини.
Єдність поколінь на основі віри в національну ідею.
Почуття національної гідності.
Історична пам’ять.
Громадянська національно-патріотична активність.
Повага до державних та національних символів.
Любов до рідної культури, мови, традицій.
Повага до Конституції України.
Підтримка владних чинників у відстоюванні незалежності України та розбудові атрибутів державності.
Орієнтація власних зусиль на розбудову Української держави і розвиток народного господарства.
Прагнення побудувати справедливий державний устрій.
Протидія антиукраїнській ідеології.
Готовність стати на бік народів, які борються за національну свободу.
Сприяння розвиткові духовного життя українського народу.
Основні громадянські цінності
Свобода.
Прагнення до соціальної гармонії.
Відстоювання соціальної і міжетнічної справедливості.
Культура соціальних і політичних стосунків.
Пошана до Закону.
Рівність можливостей.
Свобода слова.
Пріоритет ідеї громадянськості над ідеєю влади.
Рівність громадян перед законом.
Самовідповідальність людини.
Права людини – на життя, власну гідність, безпеку, приватну власність тощо.
Суверенітет особи.
Право на свободу думки, совісті, вибору конфесії, участі у політичному житті, проведенні зборів, самовираження тощо.
Готовність до захисту індивідуальних прав і свобод.
Обов’язки, що випливають з прав і свобод інших народів.
Повага до національно-культурних вартостей інших народів.
Повага до демократичних виборів і демократично обраної влади.
Толерантне ставлення до чужих поглядів, якщо вони не суперечать абсолютним і національним вартостям.
Пошана до праці як головного джерела суспільного добробуту.
Цінності родинного життя
Подружня вірність.
Піклування про дітей.
Піклування про батьків і старших у сім’ї.
Пошана предків, догляд за їхніми могилами.
Взаємна любов батьків.
Злагода та довір’я між членами сім’ї.
Гармонія стосунків поколінь у сім’ї.
Демократизм стосунків, повага до прав дитини і старших.
Відповідальність за інших членів сім’ї.
Здоровий спосіб життя.
Дотримання народних звичаїв, оберігання традицій.
Гостинність.
Сімейна відкритість щодо суспільного життя.
Багатодітність.
Валео-екологічні цінності
Увага до власного здоров’я.
Прихильність до спорту і фізичної праці.
Гарт організму в процесі сімейного і громадського виховання.
Здоровий спосіб життя і протидія згубним звичкам (алкоголізму, наркоманії, палінню, ігроманії тощо).
Дотримування правил гігієни в особистому, родинному, громадському житті, на виробництві тощо.
Прихильне ставлення до профілактики захворювань.
Увага до умов безпеки праці та охорони здоров’я громадян на виробництві.
Самоусвідомлення і переживання своєї єдності з Природою.
Любов і дбайливе ставлення до всього живого на Землі.
Відчуття краси природи як Божого творіння.
Обмеження власних споживацьких потреб і контроль за своєю практичною поведінкою в довкіллі.
Дбайливе і економне ставлення до природних ресурсів і національних багатств.
Збалансованість раціоналістично-наукового (утилітарного) і духовного начал у господарському ставленні до природи.
Оволодіння знаннями про основні екосистеми Землі.
Участь у природоохоронній діяльності.
Охорона краси довкілля, відраза до господарського і побутового нехлюйства.
РОЗВИТОК
Цінності життєспрямованості
і мотивації життєдіяльності
Домінуюча життєва мета.
Визначеність життєвих пріоритетів.
Підпорядкованість повсякденних цілей головній меті (цілеспрямованість).
Гармонія головної мети і виду діяльності.
Духовні сили, спрямовані на діяльність.
Прагнення до реалізації життєвої мети.
Стійкість намірів осягнути головну мету.
Зосередженість на обраних пріоритетах і цілях.
Духовне ставлення до мети і життєвих пріоритетів.
Цінності сфери усвідомлення змісту,
мети і процесу діяльності
Розум. Уява, фантазія.
Мудрість. Пам’ять.
Здібності, талант. Спостережливість.
Евристичне мислення. Світогляд.
Творча активність, Стійкість поглядів
винахідливість. і переконань.
Самостійність мислення. Навички і звички.
Увага. Здоровий глузд.