Проаналізувати розвиток політології як науки про політику

Вид материала

Документы

Содержание Складна держава Законодавча влада 35. Охарактеризувати типи політичного статусу особи. Роль виборця Структура політичної діяльності Система гільдій Політичне лідерство Типологізація лідерства М. Херманн За ідеологічною спрямованістю

Подобный материал:

• План: Об'єкт та предмет політології. Політологія І суміжні науки. Загально наукові, 56.9kb.
• Політологія як наука. Предмет політології, 1646.96kb.
• План и семінарських занять зпол І толог І ї вінниця 2003 Плани до семінарських занять, 392.26kb.
• Соціально-політичних показників, 2959.7kb.
• Політична програма Кирило-Мефодіївського братства, 16.17kb.
• Політичні та правові вчення давнього сходу, 114.35kb.
• Історичний розвиток соціально-політичної думки” Вступ, 304.96kb.
• Робоча програма з курсу " Загальна теорія політики " для студентів факультету політико-інформаційного, 724.65kb.
• Міністерство освіти І науки україни вінницький національний технічний університет вінниця, 55.43kb.
• Управління освіти І науки, 115.73kb.

19. Охарактеризувати монархію та республіку як типи державного правління

Монархія - така форма правління, за якої верховну владу в державі повністю або частково здійснює одна особа, що належить до правлячої династії (фараон, король, шах, цар, імператор і т. ін.).Монархія буває абсолютною та обмеженою. Абсолютна монархія- це форма правління, за якої верховна влада зосереджена в руках одноособового глави держави (монарха). За обмеженої (конституційної, парламентської) монархії законодавча влада належить парламентові, виконавча - монархові (чи кабінету міністрів), судова - судам, які обираються чи призначаються. Республіка - форма правління, де верховна влада в державі належить колегіальним виборним органам і здійснюється ними. У парламентських республіках:- президент обирається парламентом;- уряд формується з представників партій, що мають більшість у парламенті;- уряд підзвітний парламентові;- парламент може висловити урядові недовіру, що тягне за собою його відставку. У президентській республіці:- президент обирається всенародне або за особливою процедурою;- президент є главою держави і здійснює виконавчу владу;- законодавча влада належить представницькому органові (парламентові);- президент має право відкладного вето та інші права (скажімо, право розпустити парламент).

20. Охарактеризувати типи держав за територіальним устроєм.

Територіальний устрій- визначає внутрішню територіальну організацію держави, взаємодію центральних та місцевих органів влади. Проста (унітарна) держава - єдина держава, що не має всередині відокремлених державних утворень, які користуються певною самостійністю. Для державних органів характерна наявність: єдиної системи державних органів; єдиного законодавства; єдиної території; єдиного громадянства; єдиної загальнодержавної символіки тощо.

Складна держава - формується з відокремлених державних утворень, що користуються певною самостійністю. До такої форми держави належать: федерація, конфедерація, а за твердженням деяких авторів - і імперія. Федерація - суверенне державне утворення (союз держав) з особливою структурою державного механізму, що криє в собі як загальнофедеративні державні (суспільні) організації, систему законодавства, так і аналогічні організації та законодавство суб'єктів федерації. Конфедерація - добровільне об'єднання самостійних держав для досягнення конкретної мети. У конфедерації немає єдиної (або подвійної) системи органів, законодавства, території, громадянства. Це нестійка форма об'єднання, яка з часом або розпадається, або перетворюється на федерацію.Імперія - примусово утворена, зазвичай через завоювання одного народу іншим, складна держава, частини якої повністю залежать від верховної влади

21. Розкрити поняття політичного режиму, його різновиди.

Політичний режим - це сукупність методів і прийомів здійснення державної влади. Розрізняють такі види політичних режимів: демократичний та авторитарний. За демократичного режиму державна влада здійснюється здебільшого ліберальне - демократичними методами з дотриманням прав людини, забезпеченням легальних можливостей урахування інтересів всіх груп населення через демократичні інститути та діяльність різноманітних громадських організацій, які представляють ці інтереси і впливають на вироблення і здійснення політики держави. За умов авторитарного режиму державна влада здійснюється більш жорсткими методами, можливості для вільного виявлення інтересів різних груп населення обмежені, всю владу в своїх руках зосереджує правляча верхівка. Фактично принцип розподілу влади не реалізується.

22.Дати характеристику концепції ліберальної демократії.

Ліберальна демократія (інша назва - поліархія) є формою суспільно-політичного устрою - правовою державою на основі представницької демократії, В якому воля більшості і здатність обраних представників здійснювати владу обмежені в ім'я захисту прав меншості і свобод окремих громадян. Ліберальна демократія ставить своєю метою рівне забезпечення кожному громадянину прав на дотримання належних правових процедур, приватну власність, недоторканність особистого життя, свободу слова, свободу зборів і свободу віросповідання. Ці ліберальні права закріплені у вищих законах (таких, як конституція або статут, або ж у прецедентних рішеннях, винесених вищими судовими інстанціями), які, у свою чергу, наділяють різні державні та громадські органи повноваженнями з метою забезпечення цих прав.

23. Назвати та охарактеризувати типи авторитарного політичного режиму.

Авторитарний режим- режим, у якому порушуються або обмежуються основні права людини, особливо її свобода, честь і гідність, коли влада зочереджується в руках невеликої групи людей або одної особи, коли забороняється легальна діяльність політ.партій і громадських орг-ціях, що знаходяться в опозиції. Авторитарний режим може бути двох видів: • революційний — спрямований на зміну типу суспільно-політичного розвитку; • стабілізаційний — орієнтований на збереження існуючого суспільно-політичного ладу.

24. Розкрити поняття тоталітаризму: його ознаки, форми.

Тоталітаризм- форма панування, що регламентує всі сфери суспільного існування, а також не визнає незалежність від держави (державної влади) таких окремих сфер приватного і суспільного життя, як — економіка (господарство), релігія, виховання, сім'я, тощо. Етапи тоталітаризму:революція (державний переворот);консолідація влади; усунення опозиційних партій і незалежних фракцій;усунення очевидних і вигаданих ворогів; зосередження влади у руках вождя.

25. Дати визначення поняття влади як суспільного явища.

Влада з’явилася з виникненням суспільства і буде в тій або іншій формі завжди супроводити його. Влада необхідна передусім для відтворення людської природи. Формування влади зумовлено необхідністю суспільного виробництва, яке немислеме без підкорення всіх учасників єдиній волі, а також потребою регулювання соціальних відносин між людьми.

26. Розкрити визначення політичної влади

Політична влада — це вироблення і запровадження у життя політичних програм усіма суб'єктами політичної системи, а також різними неформальними угрупованнями за допомогою правових і політичних норм. Політична влада здійснюється на трьох рівнях:державою;політичними партіями та громадськими обєднаннями;органами місцевого самоврядування. Характер примусу

насильницький примус;узаконений;правовий. Легітимність влади:традиціна політична влада — визнає владні інститути у відповідності до усталених традицій;правничо-раціональна — визнає владні інститути у відповідності до чинної Конституції;раціонально-цільова — визнає владні інститути у відповідності до їх доцільності та ефективності їх функціонування;харизматична — визнання виключної ролі політичного лідера;національно-патріотична — визнання символів, ритуалів, успадкованих від попередніх політичних утворень.

27. Охарактеризувати бюрократію як феномен влади і управління

Бюрокрáтія— адміністративна система організації, що складається з ряду офіційних осіб, посади і пости яких утворюють ієрархію і які розрізняються формальними правами і обов'язками, що визначають їх дії і відповідальність. Для бюрократії характерне перебільшення значення формальних процедур, скрупульозне виконання інструкцій, що спричиняє відокремлення бюрократичного управління від потреб об'єктів управління, помилки у керівництві та його неефективність при вирішенні проблем, які вимагають нетрадиційних підходів та засобів. Основні принципи бюрократії (за Максом Вебером) Функціональна компетентність (посади займаються тільки за даним принципом, за компетентністю);Принцип бюрократичного авторитету

(найсуворіше дотримання бюрократичної ієрархії);.Принцип формалізму(підпорядкування правилам, інструкціям, які чітко зафіксовані й визначені);. Принцип «без гніву й пристрасті» (виключення емоційного аспекту взаємодії);.Принцип професіоналізму (відповідність вимогам професійної кваліфікації.);Принцип корпоратизму (духовна близькість, збіг поглядів та відстоювання інтересів корпорації, тобто єдиного цілого).

28. Дати характеристику поділу влади. Тріада влади.

Влада поділяється на законодавчу, виконавчу і судову. Законодавча влада — це делегована народом своїм представникам у парламенті (Верховній Раді, Державній Думі, Конгресі, Сеймі, Фолькетинзі, Альтинзі та ін.) державна влада, що має виключне право приймати закони. Таким чином, слід виділити такі укрупнені функції парламенту:- представницьку,- законодавчу,- фінансову,- засновницьку,- контрольну.Виконавча влада -- влада, що має право безпосереднього управління державою. Носієм цієї влади в масштабах усієї країни є уряд. Назва уряду встановлюється Конституцією і законодавством. Частіше за все уряд має офіційну назву — Ради або Кабінети міністрів. Уряд забезпечує виконання законів та інших актів законодавчої влади, є відповідальним перед нею, підзвітним і підконтрольним їй. Проте виконавча влада не вичерпується одним лише «виконанням законів». Вона покликана відпрацьовувати шляхи та засоби реалізації законів, займатися поточним управлінням, здійснювати розпорядничу діяльність. У цих цілях з усіх питань своєї компетенції уряд видає нормативно-правові акти (укази, розпорядження та ін.), що мають підзаконний характер. Судова влада — незалежна влада, що охороняє право, виступає арбітром у спорі про право, відправляє правосуддя. Судова влада здійснюється одноособово суддею (при розгляді незначних правопорушень) або судовою колегією у формі судової процедури. основні функції судової влади:• охоронна (охорона прав);• функція правосуддя (захист, відновлення прав);• контрольно-наглядова (за іншими гілками влади).

29. Розкриття поняття «політична партія».Еволюція партій.

Політична партія  — це добровільне об'єднання громадян — прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах.Функції партій1. Представництво інтересів. Партії виступають важливими виразниками інтересів соціальних класів, прошарків і груп, трансформуючи велику кількість цих різноманітних і специфічних потреб і вимог у більш системні, зручні для оперування пакети пропозицій. 2. Комунікативна функція. Партія функціонує як засіб для вираження і поширення інформації, освіти, впливу на громадську думку.3. Формування і підбір політичних еліт та соціалізація. Партії служать головним механізмом у комплектуванні та поповненні еліт, через який кандидати на політичні посади готуються і відбираються на всіх рівнях партійної піраміди та через який, зокрема, обирається національне державне керівництво. 4. Розробка політики та здійснення політичного курсу. Політичні партії задають напрямок та беруть або прагнуть брати активну участь у здійсненні державної політики.5. Функції соціальної інтеграції. Політичні партії, несучи в собі певну систему ідейних цінностей по відношенню до здійснення політичної влади у суспільстві, виступають об’єктами емоційної прихильності або протидії .Еволюція партій. Комунізм. ознаки: -виключне панування суспільної власності на засоби виробництва; управління в економіці, спрямоване на максимізацію виробництва та кількісні показники; декларована рівність умов; -прагнення нівелювати будь-які відмінності між соціальними класами, групами, а також націями. Демократичний соціалізм.Принципи: свобода, соціальна справедливість та солідарність.Лібералізм. Наголошує на нерозривності свободи індивіда та його соціальної відповідальності перед суспільством, обстоює існування правової держави та необхідність верховенства в ній закону.Консерватизм. Сповідує недоторканість приватної власності, розглядаючи її як передумову досягнення особистої свободи і збереження соціального порядку, принципи вільної конкуренції та необхідність мінімального державного регулювання економіки.Націоналізм. Усвідомлення соціальною спільнотою своїх спільних національних ознак на підставі етнічної, культурної, релігійних приналежності, а також уявлень про спільні походження, територію мешкання, мову та своєрідну специфіку психології та рис характеру членів цієї спільноти.Фашизм. Тотальний контроль з боку партійної фашистської еліти над суспільним і особистим життям громадян; знищення демократичних прав і свобод; залежність індивіда від інтересів і потреб нації, соціальних мас, заздалегідь визначених фашистським керівництвом. Неофашизм. Різноманітні варіанти відтворення елементів ідеології і політичної практики фашизму, соціальну базу яких становлять маргінальні верстви населення.

30. Типологізувати партії

В основі типологізації партійних систем лежить застосування “суто політичних” критеріїв. На цій теоретичній базі можуть бути запропоновані такі групи класифікації партійних систем:1) системи, в яких партії мають власне політичний характер, та системи з переважанням партій, що за своєю природою є псевдополітичними і являють собою побудовані на комунальних сімейственних чи земляцьких принципах клани, кліки, чисто ситуативні угрупування “ad hoc” тощо;2) такі, що відіграють провідну роль формуванні реальної політики держави і суспільства, та такі, що грають дргорядну роль у політичний системі (через суто декоративну роль політичних партій або їх недостатню розвиненність);3) системи з “вирізанням певного сегменту політичного спектру” (тобто з забороною партій певних ідеологічних напрямків) та ліберальні (у суто політичному, не економічному розумінні цього терміну) - без встановлення досить суворих ідеологічних критеріїв для надання офіційного дозволу на функціонування конкретних політичних партій;4) однопартійні, двопартійні, багатопартійні;5) революційні, реформаторсько-стабілізаційні, консервативні;6) плюралістичні, обмежено плюралістичні та монолітичні;7) націоналістичні та полікультурні;8) релігійні та світські;9) марксистські, “національного” (“арабського”, “африканського” тощо) соціалізму та несоціалістичні;10) соціалістичні, капіталістичні, феодальні, рабовласницькі (можуть бути застосовані й інші критерії та теоретичні підходи для визначення “історичних типів” партійних систем, як і політичних систем в цілому, наприклад, можна розрізняти партійні системи доіндустріального, індустріального, постіндустріального та інформаційного суспільства).

31. Характеристика різновидів партійних систем.

В сучасній західній політології найчастіше розрізняються три основних типи партійних систем: багатопартійна система;

двопартійна система; система двох з половиною партій.І. Багатопартійною є система, в якій більш як дві партії мають змогу впливати на функціонування державних інститутів, її різновиди: система поміркованого плюралізму виступає тоді, коли в парламенті є представництво лише декількох партій, відсутня позасистемна парламентська опозиція, тобто немає таких партій, які взагалі виступають проти існуючої соціально-економічної й політичної системи. система поляризованого плюралізму озачає присутність позасистемних партій, гостре ідеологічне розмежування між партіями, формування уряду партіями центру, наявність двополярної - зліва і справа - деструктивної опозиціїатомізована партійна система виступає тоді, коли є наявність багатьох політичних партій, які не користуються більш-менш значним впливом. II. Двопартійна система виступає тоді, коли визначальну роль у політичному житті відіграють дві основних партії, що чергуються при владі. III. Трипартійна система (система двох з половиною партій) виступає тоді, коли основними є дві партії, а поряд з ними існує третя, яка, примикаючи до однієї з основних, забезпечує їй парламентську більшість і право формування уряду.

32.Особивості сучасної партійної системи України.

Україна відповідно до її Конституції є суверенною і незалежною, демо­кратичною, соціальною, правовою державою. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.Саме на цих засадах і повинна будуватися нова політична система. Суть проблеми полягає в тому, наскільки реально забезпечується основопо­ложний демократичний принцип, який, за визначенням Авраама Лін­кольна, означає владу народу, здійснювану народом і в інтересах народу. Легітимність влади, таким чином, виходить від народу, що через вибори виявляє свою волю владним структурам і через вибори контролює їх. Пар­тійна система в Україні (нині зареєстровано понад сто партій) буде посту­пово трансформуватися від атомізованої, з великою кількістю нечислен­них, маловпливових партій, яка зараз справляє враження квазіпартійної системи, до більш стабільної системи поляризованого плюралізму в його класичному розкладі на лівих, центр і правих.

33.Визначити місце людини у політиці.

Сутність людини полягає в тому, що вона (людина) може сформуватися тільки в умовах суспільства. Історична практика переконливо свідчить, що людина вдосконалюється й самореалізується у процесі підключення до різних аспектів суспільних відносин. Ось чому й нині не втрачає актуальності теза Арістотеля про те, що «людина є політична істота, якій природно призначено жити в суспільстві».Можливості впливати на процеси в суспільстві багато в чому залежать від політичної активності особи, її здатності знаходити канали участі в соціальній практиці, масштабності впливу та соціальній значущості ролей, які відіграє особа в соціальному й політичному житті. В реальній ситуації політичний вплив «пересічного» громадянина на суспільно-політичні процеси залежить від таких основних чинників:— соціальний статус (класова належність, професія, місце в професійній і соціальній ієрархії, ступінь життєвої зрілості);— усвідомлення власних інтересів та їх співвідношення з інтересами соціальних груп, верств і класів;— масштаби та значущість виконуваних соціальних ролей;— політична активність та вміння вести політичну діяльність;— наявні у суспільстві соціальні обмеження активності (групові привілеї, різноманітні цензи — майновий, освітній, національний, релігійний, тягар традицій тощо);— рівень свідомості й політичної культури тощо.

34. Політична соціалізація, як процес входження людини у політику.

Поняття політичної соціалізації людини:-це процес входження людини в сферу політичного; -це процес формування у людини політичних знань, уявлень, орієнтацій, настанов;-це процес набуття людиною навичок полі­тичної поведінки;-це процес формування та задоволення політичних потреб, інтересів, цілей людини;-це процес входження в політичну культуру суспільства, освоєння цієї культури, формування індивідуальної політичної культури людини;-це процес збагачення людиною наявної по­літичної культури суспільства під час їх вза­ємодії. Функції політичної соціалізації:Забезпечення наступності в передачі політичних вартостей від одних поколінь до інших .Сприяння стабільному  розвитку суспільства в цілому та політичної системи зокрема. Забезпечення підготовки громадянина до здійснення своїх прав і свобод в рамках певної політичної системи.Передумови політичної участі: матеріальні, політико-правові, соціально-культурні.Мотиви політичної участі: позитивне прагнення влади з метою самореалізації, політична участь як компенсація в результаті низької самооцінки, політична участь на суто корисливих засадах, прагматичне прагнення влади.Політична участь: самовіддана, героїчна, корислива, егоїстична.

35. Охарактеризувати типи політичного статусу особи.

Політичні ролі особистості багатоманітні: роль виборця, депутата, члена політичної партії, страйкаря, учасника мітингу тощо. Роль виборця - право обирати і бути обраним в органи державної влади, об’єднуватися в суспільні організації, у тому числі й політичні партії; свобода слова, зборів, мітингів, вуличних процесій. Кожна людина має, таким чином, право брати участь в управлінні своєю державою безпосередньо або через своїх представників. Разом з тим «кожний має обов’язки перед суспільством, в якому тільки й можливий вільний й повний розвиток його особистості».Депутат — людина, вибрана в органи законодавчої або виконавчої влади групою громадян. Депутатом можна стати при виборах за партійними списками або при виборах у виборчих округах. Завданням депутата, в загальному випадку, є представлення інтересів громадян у владних структурах, а також захист прав громадян, що декларують в конституції.Член політичної партії - має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі гро­мадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах.Учасник мітингу - мітинг, як і будь-яке багатолюдне зібрання, може перетворитися за певних умов у стихійний некерований процес і супроводжуватися раптовою зміною настроїв учасників, вибухом емоцій, бурхливими пристрастями. Рішучий прояв власних політичних поглядів і переконань методом страйку.

36. Форми політичної участі.

Політична діяльність — вид суспільної діяльності суб'єктів політики, уособленої як потреба в сукупності осмислених дій, що ґрунтуються на врахуванні політичних інтересів, мобілізації політичної волі з метою досягнення політичних цілей.

Структура політичної діяльності:1) політичне керівництво державою і суспільством;2) політичне функціонування; 3) участь громадян у політичному житті суспільства;4) політичний маркетинг.

37. Поняття політичного відчуження та його прояви.

Під політичним відчуженням розуміється процес і результат перетворення держави, що виникла в результаті людської діяльності, в щось не залежне від суспільства, чуже суспільству і пануюче над ним. Політичне відчуження має різні форми і ступені, аж до перетворення відносної самостійності держави (при певних станах суспільства) на самостійність абсолютну, що веде до встановлення авторитарного або тоталітарного режиму, за яким сама держава стає економічно і політично господарюючим суб’єктом. У найбільш послідовному вигляді протест проти політичного відчуження виражений ідеєю відмирання держави, відпадання потреби в політичній владі, заміни управління людьми управлінням речами і виробничими процесами. Ідея суспільства без влади і підпорядкування не раз висловлювалася на всіх етапах історії політичних і правових ученні.

38. Теорія еліт.

Політична еліта - це сукупність осіб, які виділяються з політичного се­редовища на основі більш вищого ступеня розвитку окремих політичних якостей. Політична еліта складається з правлячої еліти та контреліти (перебуває в опозиції до правлячої верхівки). Італійський політолог і соціолог Г. Моска у праці "Основи політичної науки" (і896) доводив неминучий поділ суспільства на тих, хто керує, і тих, ким керують. Такий поділ, на його думку, є необхідною умовою існу­вання цивілізації. Еліті властива організованість і цим пояснюється її вла­да над більшістю. Г. Моска виділяє два типи партійної верхівки: "арис­тократична" (закрита) та "демократична" (відкрита, допускає розширен­ня своїх лав за рахунок вихідців із низів). Найважливішим критерієм входження в політичну еліту є організаторські здібності, а також матері­альна, моральна, інтелектуальна вищість за інших. В. Парето поділив еліту на правлячу і неправлячу (еліту духу). У правлячій еліті виділив два типи, які послідовно змінюють один одного: "леви" і "лиси". "Левам" властивий консерватизм та силові методи уп­равління; вони переважають в умовах стабільності суспільства. Не­стабільність політичної системи вимагає правління еліти "лисів" - гнучких керівників, які є майстрами політичних комбінацій. В. Парето вважає, що панівна верхівка є однорідною, її члени об'єднані спільністю соціального походження та досвіду, для них притаманна енергійність, мужність, доб­рочесність. Німецький дослідник Р. Міхельс поєднав проблеми виникнення і функціонування політичних еліт з діяльністю політичних партій, керованих мен­шістю. Він сформулював "залізний закон олігархії", зміст якого полягає у тому, що виникнення у ході суспільного прогресу складних організаційних структур веде до формування еліти. Оскільки керівництво цими структура­ми не може здійснюватися усіма членами суспільства, то зі суспільства ви­діляється політична еліта, яка поступово виходить із-під контролю решти громадян і підпорядковує політику власним інтересам. Пересічні члени суспільства недостатньо компетентні, пасивні, проявляють байдужість до повсякденного політичного життя.

39. Якісні характеристики еліт. Типологія.

Типологія політичних еліт. У науковій літературі є чимало типологій політичних еліт, в основі яких є найрізноманітніші .ознаки та дослідницькі підходи. За способом формування еліт виділяються "відкриті" та "закриті" еліти. "Відкриті" еліти допускають спонтанний прихід нових членів; пріоритетною цінністю є найвищий професіоналізм у певній сфері діяльності. "Відкрита" еліта є публічною, її члени дбають про свою репутацію. Натомість "закриті" еліти регулюють мобільність своїх членів за допомогою спеціальних органів; поповнення нових членів відбувається повільно, критеріями добору найчастіше є відданість системі чи вождю.За способом приходу до влади еліти поділяються на легітимні та нелегітимні. Легітимними є еліти, які отримали владу при добровільній підтримці мас, а нелегітимними - ті, що панують над більшістю за допомогою примусу, насильства.За ідеологічними цінностями еліти бувають авторитарні, тоталі­тарні, демократичні, ліберальні. За видами політичної діяльності еліти поділяються на державну (адміністративну, депутатську), муніципальну, партійну та еліту громадських організацій. За основними сферами життє­діяльності суспільства виділяються політична, економічна, соціальна, культурна, релігійна еліти.

40. Системи формування і зміни політичних еліт.

Системи формування і зміни політичних еліт. У світовій політичній практиці є дві основні системи формування політичних еліт: антрепренерська (підприємницька) і система гільдій (корпоративна).Антрепренерська система

*Позитивні риси- відкритість, широкі можливості для представників будь-яких суспільних груп претендувати на входження в еліту;- невелика кількість формальних вимог до кандидатів;- висока конкуренція відбору, гострота суперництва за зайняття керівних посад;- першочергова значимість особистих рис, індивідуальної активності, вміння знайти підтримку широкої аудиторії*Негативні риси:- ця система тягне за собою великий ризик і непрофесіоналізм у політиці;- порівняно низька передбачуваність у політиці;- схильність лідерів до надмірного захоплений зовнішнім ефектом

та популізмом. Система гільдій*Позитивні риси- урівноваженість і виваженість політичних рішень, незначний ступінь ризику при їх прийнятті;- достатньо висока передбачуваність політики;- мала ймовірність внутрішніх конфлік­тів.

* Негативні риси:- яскраво виражена тенденція до бюрокра­тизації, організаційної рутини і догматизму;- система гільдій культивує масовий конформізм;- без доповнення конкурентними меха­нізмами ця система веде до поступової деградації політичної еліти, її відриву від народу і перетворення у привілейо­вану касту.

41. Розкрити специфіку політичної еліти сучас. України.

Слід віддати політичній еліті України належне: за 12 років незалежності зроблено чимало. Українська держава відбулася в усіх формальних вимірах: незалежність, суверенітет і недоторканість кордонів України визнані світовою спільнотою; країна стала рівноправним членом багатьох міжнародних об'єднань та організацій, укладені угоди про співробітництво з ЄС і НАТО. Вдалося врегулювати конфліктні ситуації, що виникали навколо питань статусу Криму, проблеми Чорноморського флоту РФ, набуття Україною без'ядерного статусу.Конституція України проголосила нашу державу правовою, соціальною, демократичною. Є здобутки в трансформації економіки та впровадженні її ринкових засад: завершується процес приватизації, створено клас крупних власників, закладені основи середнього та малого підприємництва, формується ринкова інфраструктура в банківській, фінансовій та інших сферах економіки, впроваджена і протягом останніх років є стабільною національна валюта. Ще однією складовою політичної еліти України стали представники "нової буржуазії". Для неї українська державність була винятково бізнес-проектом, можливістю участі в приватизації національного надбання, про патріотизм не йшлося. Відчутним був у формуванні нової еліти і кримінальний чинник.инішня політична еліта України не користується суспільним визнанням, авторитетом та відчутною підтримкою з боку суспільства. Рівень повної підтримки дій влади (як інститутів, так і персоналій) не перевищує 8-11%; лише 6% громадян засвідчують позитивне ставлення до нинішньої правлячої еліти України,більшість до правлячої еліти абсолютно байдужий.

42. Природа та соціальна сутність політичного лідерства.

Сутність політичного лідерства. Термін "ліоер" (від англ. leader) означає "керівник", "провідник". Політичне лідерство є різнови­дом соціального лідерства і воно пов'язане з управлінням державними та суспільними процесами. У сучасній політичній науці с різноманітні визна­чення цього поняття, зокрема: • політичне лідерство - це влада, яка здійснюється одним чи кількома індивідами з метою пробудження членів нації до дій; • це відносини між людьми у процесі спільної діяльності, за якої одна сторона забезпечує домінування своєї волі над іншими; • це постійний легітимний вплив владних осіб на суспільство, організа­цію чи групу. Ознаки політичного лідерства: • лідерство передбачає постійний вплив на оточуючих; • політичний вплив повинен бути всезагальним і розповсюджуватися на усіх членів керованої спільноти; • лідерство закріплюється у певних нормах, правилах, привілеях, повноваженнях. У системі політичного лідерства виділяються три головні компоненти: 1) соціальні умови і чинники, які впливають на політичного лідера; 2) індивідуальні соціально-психологічні особливості лідера; 3) ресурси чи засоби, якими володіє лідер для здійснення політичної діяльності.

43. Типологізувати політичне лідерство.Класифікація М.Вебера.

Політичне лідерство — процес міжособистісної взаємодії, в ході якого авторитетні особи, наділені реальною владою або можливостями політичного впливу на людей, здійснюють легітимний вплив на суспільство чи певну його частину, які добровільно віддають їм частину своїх політико-владних повноважень і прав.

Типологізація лідерства: 1. М.Вебер виділяє три типи лідерів –традиційний(віра підлеглих у те, що влада є законною, оскільки була завжди. Влада правителя пов'язана з традиційними нормами, на які він посилається. Правитель, який зневажає традиції, може втратити свою владу), раціонально-легальний(здійснюється через демократичні процедури шляхом надання лідеру повноважень, які обмежуються законодавством і конт­ролюються виборцями) і харизматичний(віра підданих у винятковий талант, дар, здібності лідера, який, на думку народу, по­кликаний виконувати певну, наперед визначену місіюй орієнтується на створення принципово нової суспільної системи). 2. За стилем керівництва: авторитарне(передбачає одноосібний керівний вилив на основі загрози застосування сили)та демократичне лідерство(дає змогу усім членам групи брати участь у формуванні мети діяльності групи та керівництва нею). 3. Р. Такер поділяє лідерів: "реальні" лідери(лідери-герої)і менеджери (ті, хто майже не впливає на хід подій). 4. Дж. Берне виділяє: лідерів-перетворювачів(діють в ім'я реалізації своїх глобальних поглядів)і лідерів-дільців(концентрують свою увагу на деталях, незважаючи на те, яким повинно стати суспільство в остаточному підсумку).

5. М. Херманн виділяє: прапороносців(вирізняє власне бачення дійсності, ідеал, задля здійснення якого вони здатні змінити політичну систему, повести за собою маси), служителів(прагнуть бути виразниками інтересів своїх послідовників і виборців, орієнтуються на їхню думку і діють від їхнього імені), торговців(властиве уміння подати свої ідеї і плани, змусити маси їх "купити" і включитися у процес їхнього практичного втілення)і пожежників(займаються переважно ліквідацією "пожеж", тобто здатні швидко реагувати на найгостріші проблеми, що повсякчас виникають у суспільстві). 6. Залежно від мети, на яку орієнтований політик, виділяють: інструментальне лідерство(яке сконцентроване на досягненні поставлених завдань і відповідно вимагає від лідера та його команди високого рівня компетентності), емоційне лідерство(орієнтоване на установлення добрих стосунків з послідовниками).

44. Розкрити поняття культу особи як теорії та приктики політичного лідерства.

Складові авторитету лідера і культу лідера мають неоднакові й різні джерела.

Складові авторитету лідера: -масово-популістська опора; -легітимація влади за рахунок її реальної легітимності; -ідеологія "єдності нації"; -політика консенсусного типу, пошук співробітництва з опозиційними силами.

Складові культу лідера:-апаратна, ієрархічна, номенклатурна опора; -маніпуляція законністю чи узурпація влади; -соціальна демагогія в широкому діапазоні, жонглювання лозунгами; -політика репресій і пригнічення опозиції.

Культ особи як специфічний тип влади руйнує зв'язки у взаємодії: класи - партії (партія), партія - апарат, апарат - вождь; закон (законність) - публічна влада; свобода - громадянин.

Культ особи, окрім конкретно-історичних різновидів, представлений двома основними типами - харизматичним і бонапартистським. Харизма - це інтелектуальна унікальність лідера, виражена в найвищому експертному професіоналізмі, доповнена глобальним мисленням і високою моральністю. Бонапартизм - це завжди маневр, лавірування між основними класами та інтересами, фактичне служіння плутократії, соціальна і навіть правова демагогія, реальна опора в силових структурах (армії, політичній поліції тощо).

45.Дати характеристику політичного іміджу політичних лідерів сучасної України.

Імідж політика формується на підставі реально властивих цій особистості характеристик, але у відповідний спосіб “препарованих” спеціалістами (іміджмейкерами). Саме вони дозволяють лідеру здійснити свої функції. В тому числі переконати населення в правильності вибраного рішення. Створення іміджу політика проходить ряд певних етапів, кожний з яких має свої методи здійснення(Перший етап – збір та аналіз інформації, на базі якої буде створюватися імідж політичного лідера. Другий етап – саме конструювання іміджу політика. Третій етап – адаптація кандидата до образу. Четвертий – апробація створеного іміджу на електораті. Пятий етап – аналіз інформації про імідж політика, отриманий з різних джерел. І шостий етап – корекція іміджу, який буде запропонований виборцям). Побудова іміджу політичного лідера має свою стратегію і тактику. Саме в рамках стратегії реалізується образ кандидата, тактика і план виборчої кампанії. Створення іміджу політика в рамках виборчої кампанії носить технологічний характер, мова йде про методи підготовки, організацію і впровадження іміджу. Політичний маркетинг, політичний менеджмент, PR, політична реклама та пропаганда використовуються як технології створення іміджу політичного лідера. Політичний імідж - це своєрідне відображення суспільного уявлення про ідеальне втілення тієї чи іншої соціальної ролі, це набір стверджень і уявлень у виборців про конкретного політика, шляхом узагальнень і емоційних переживань. Побудова іміджу політичного лідера в сучасній Україні має свої властивості. Особливістю останніх парламентських виборів є те, що імідж політичних блоків і партій сприймався виборцями саме через імідж політичного лідера, який очолював даний блок чи партію, а не через програму чи ідеологічне навантаження. В цілому політичний імідж лідера має позитивний характер в силу того, що він наближує політика до його електорату, змушуючи враховувати настрої населення, підтримувати з ним постійний звязок. Імідж для виборця дозволяє ідентифікувати кандидата як особистість і виділити його з загального ряду, відчуваючи до нього довіру. Подальший розвиток іміджелогії в Україні слід повязувати з процесом поглиблення демократії в нашій державі та впровадження новітніх технологій.

46. Розкрити співвідношення і взаємовплив культури та політики.

47. Визначити структуру політичної культури.

Структура політичної культури: 1. Культура функціонування політ. структур: - електоральна культура(формування керівних органів); - культура сприйняття та врегулювання соціально-політичних конфліктів; - культура ухвалення і реалізації політичних рішень. 2. Культура політичної свідомості: - політичні цінності, традиції, звичаї, норми; - політ. уявлення та переконання; - політ. настанови. 3. Культура політ. відносин: - культура індивідуальних політ. відносин; - культура групових політ. відносин; - культура міждержавних політ. відносин; - культура ієрархічних (індивід, група, держава) політ. відносин. 4. Культура політ. діяльності: - культура бюрократичної політю діяльності; - культура депутатської діяльності; - культура партійно-політичної діяльності; - культура загально-громадської політ. діяльності.

48. Визначити функції та рівні політичної культури.

У структурі політичної культури можна виокремити, по-перше, рівень розвитку та співвідношення усталених правових, соціальних, моральних і психологічних норм — регуляторів суспільних відносин; по-друге, когнітивні (інформаційні), емоційно-комунікативні та практичні (поведінкові) компоненти формування суспільної свідомості й засвоєння їх окремою особистістю та соціальними групами. Функції політичної культури: - пізнавальна – вивчає політичні уявлення, знання та політичну ідеологію; - інтегративна – аналізує досягнення на базі загальноприйнятих політико-культурних цінностей злагоди в межах існуючої політичної системи; - комунікативна – дозволяє встановити зв’язок між учасниками політичного процесу, а також передавати елементи політичної культури від покоління до покоління, накопичувати політичний досвід; - забезпечення інтересів відповідних соціальних спільнот людей; - регуляторна – забезпечення ефективності функціонування політичної системи на основі притаманних їй ідеалів, норм, традицій; - виховна – формування “політичної людини” на грунті цінностей і норм, які відповідають інтересам певних соціальних класів і груп; - прогностична – передбачення можливих варіантів розвитку класів, соціальних верств, націй у певних соціально-політичних умовах.

49. Розкрити формування та розвиток політичної культури сучасної України.

Особливості політичної культури в умовах сучасної України: - заідеологізованість мислення, непримиренність будь-яких нетрадиційних поглядів; - низька компетентність в управлінні справами суспільства та держави; - правовий нігілізм; - нерозвиненість громадських позицій; - недостатньо розвинений індивідуалізм; - підданські відносини до будь-якого центру реальної влади. За ставленням до демократії і держави політична культура України залишається авторитарною, етатистською, патерналістською. Але за умов суверенного існування відроджуються такі традиційні риси української політичної культури, як народоправство, толерантність, ліберальне ставлення до держави (не людина і нація для держави, а держава для людини і нації).

За ідеологічною спрямованістю для політичної культури України характерний розкол суспільства на прихильників комуністичних і соціалістичних цінностей, з одного боку, та консервативно-ліберальних – з іншого. Розвиток політичної культури, як і всякої культури, це природно-історичний процес, який, з одного боку, розвивається відповідно до певних цілей і завдань, що їх ставлять перед собою люди. Водночас дія стихійних соціальних і політичних сил приводить до того, що сукупність уявлень, переконань, орієнтацій, яка виникає на кожному конкретному історичному відтинку часу, відхиляється від ідеалу, яким свідомо керуються люди. Процес формування української політичної культури проходить через подолання тоталітаризму й відновлення та розвиток демократичних традицій політичного життя і політичної культури України.

Сучасні процеси формування демократичної політичної культури є складовою частиною національного відродження України. Існує двосторонній взаємозв’язок між зростанням національної та історичної свідомості і політичної культури народу. Національна свідомість, так само, як і національний характер, значною мірою формуються під впливом політичних відносин минулого. Сучасній Україні загалом властива прихильність до західноєвропейських політичних цінностей, але помітними є риси ментальності та культури східних народів. Відкритість української політичної культури сприятиме формуванню повнокровного громадянського суспільства в незалежній Україні.

50. Розкриття поняття «ідеологія»

Ідеологія - система політичних, правових, етичних, художніх, релігійних, філософських поглядів; суспільна свідомість. Особливістю ідеології є те, що зміни, які відбуваються у виробництві, відображаються в ній не безпосередньо, а через базис, через призму інтересів певних класів. Ідеологія відіграє величезну роль у житті суспільства, прискорюючи(передова ідеологія) або гальмуючи(реакційна ідеологія) його розвиток. Політична ідеологія - це систематизована сукупність ідейних поглядів, що виражають чи захищають інтереси певної соціальної групи. Жодна влада не обходиться без ідеології, яка надає їй доцільного характеру, орієнтуючи громадян на певну систему цінностей, норм поведінки, відповідний спосіб життя. Ідеологія прагне інтегрувати суспільство на базі інтересів певної соціальної чи національної групи, або на базі сформованих цілей, котрі не опираються на якісь соціально-економічні прошарки населення. У суспільстві найчастіше функціонує не одна ідеологічна доктрина, а декілька ідеологій, які конкурують між собою за масштаби і ступінь впливу на різні групи населення. Тому ідеології доводиться виконувати захисну функцію, яка забезпечує або конкурентне співіснування, або боротьбу взаємодії з іншими ідеологіями.

51. Охарактеризуйте консерватизм та лібералізм як основні політичні доктрини сучасності.

Лібералі́зм - соціальна філософія та політична концепція (ідеологія), яка проголошує, що ініціативна (активна), вільна, тобто неконтрольована діяльність осіб, головним чином економічна й політична, є справжнім джерелом поступу в суспільному житті. Спрямований на утвердження парламентського ладу, вільного підприємництва, демократичних свобод; обстоює абсолютну цінність людської особистості ("особа важливіша за державу") та рівність всіх людей щодо прав особистості. Метою лібералізму є максимальне послаблення ("пом'якшення") різних форм державного і суспільного примусу щодо особи (контролю особи тощо), відстоює шлях мирного, реформаторського здійснення соціальних перетворень.

Виходячи з пріоритету економічного росту, сучасний лібералізм висловлюється за надання підприємцям повної волі щодо ефективного використання своєї власності. Поряд з цим визнається роль держави в економічній і особливо в соціальній сферах.
Враховуючи формальний характер політичної свободи і її придушення ринковими і грошовими інтересами, проблема свободи набуває інтелектуального забарвлення. Вона переводиться в сферу моралі і культури. В зв'язку з цим вважається, що існує специфічний культурний лібералізм. Йому відводиться перша вирішальна роль уже тому, що свобода — це насамперед духовне явище і існує вона в культурі.

Консервати́зм (фр. conservatisme, від лат. conservo — охороняю, зберігаю), визначення ідейно-політичних, ідеологічних і культурних течій, що спираються на ідею традиції та спадкоємності в соціальному та культурному житті. Для консерватизму характерні прихильність до існуючих та усталених соціальних систем і норм, "скептичне" сприйняття ідей рівності людей, неприйняття революцій та радикальних реформ, обстоювання еволюційного органічного, максимально повільного розвитку. Ідеологічно консерватизм протистоїть як лібералізму, так і соціалізму. Сучасний консерватизм спирається на власників майна і на тих, хто має підприємницький хист. Незважаючи на те, що консерватизм визнав існування сучасної ліберальної демократії, він, як і раніше, проти влади так званої не талановитої більшості. Ця більшість є натовпом. Натовп - то лише агрегат людських істот без внутрішньої структури і традиційних цінностей. Натовп і демократія по суті вважаються близькими. Отже, консерватизм виступає проти змін, за збереження існуючих звичаїв, установ та правил. Це проявляється, коли консерватизм відчуває якусь зовнішню загрозу. Інакше сам по собі консерватизм не виявляє активного захисту існуючого стану. Суспільство, згідно з консерватизмом, має ієрархічну структуру: від родини до держави. Стабільність цієї ієрархії дозволяє людині знайти своє місце в житті. Ті, хто займають вищі щаблі, керують тими, хто перебуває нижче. Нерівність щодо посідання вищих посад і влади вважається природною і має зберігатися.

52. Розкрити концепцію сучасної соціал-демократії

Соціал-демократія - напрямок в соціалістичному і робітничому русі, що виступає за перехід до соціально справедливого суспільства шляхом реформування. Соціал-демократами називають тих, хто виступає не за руйнування капіталізму, а за його удосконалення. Джерела сучасної соціальної демократії з’явилися підчас ранньої промислової революції, саме в той час оформилася концепція утопічного соціалізму. Коли стало зрозуміло, що необхідно зробити деякі зміни, щоб заспокоїти невдоволення мас, уряди, що до недавнього часу повністю заохочував буржуазію, почали робити поступки, для запобігання народним хвилюванням, здатним перерости в соціальну революцію. Основним методом соціал-демократичної політики вважають реформу як певне коригування соціально-економічної сфери з метою забезпечення чіткого та ефективного функціонування суспільства. Такі реформи неминуче приведуть до демократичного соціалізму. Реформування має спиратися на ідеологію та політику соціального партнерства. Соціал-демократи не вважають соціалізм сформованою кінцевою метою, її не можна досягти одним стрибком, вона неперервна, протягом розвитку людської цивілізації наповнюється новим змістом. Демократичний соціалізм не претендує на роль вчення про кінцеві цілі робітничого руху, він є своєрідною дискусією, діалогом, пошуком цілей і засобів цього руху. Орієнтири соціал-демократії з плином часу доповнювалися новими концепціями: якості життя, самоврядного соціалізму, економічної демократії. Прагматична частина сучасної соціал-демократії визнає ефективними значні «ін´єкції» в економіку з боку приватного сектора, необхідність посилення механізмів ринкової економіки, знизивши прямі податки, що засвідчує її налаштованність на конструктивну, творчу діяльність.

53. Розкрити поняття «фашизм» та «неофашизм».

Фаши́зм— ідеологія культу сильної особистості, агресивного шовінізму та расизму. Основою ідеології фашизму є крайній шовінізм і націоналізм, що переходять в ідею расової обраності, мілітарізм і вождизм. Фашизм — соціально-політичні рухи, ідеології і державні режими правототалітарного типу. В будь яких своїх проявах фашизм протиставляє інститутам і цінностям демократії так званий «новий порядок» та жорсткі засоби його утвердження. Фашизм у владі опирається на масову тоталітарну політичну партію (приходячи до влади, вона стає монопольною), підконтрольні владі профспілки і незаперечний авторитет «вождя», «дуче», «каудільо», а також на масовий ідеологічний і фізичний терор. Велика радянська енциклопедія визначала фашизм як ідеологію, політичний рух і соціальну практику, які характеризуються наступними ознаками: - обґрунтування за расовою ознакою переваги і обраності однієї, обраної в силу цього панівної нації; - нетерпимість і дискримінація стосовно інших «чужорідних», «ворожих» націй і національних меншин; - заперечення демократії і прав людини; - насадження режиму, заснованого на принципах тоталітарно-корпоративної державності, однопартійності і вождизму; - утвердження насилля і терору з метою придушення політичного противника і будь-яких форм інакодумства; - мілітаризація суспільства, створення воєнізованих формувань і виправдання війни як засобу вирішення міждержавних проблем.

Неофаши́зм — поняття, яке об'єднує сучасні праві рухи, що є ідейними і політичними правонаступниками розпущених після Другої світової війни фашистських організацій. Найважливіші відмітні риси всіх неофашистських політичних течій і організацій крайній націоналізм, шовінізм, расизм, критика з ультраправих позицій урядів, що діють в рамках парламентської системи; застосування насильницьких, терористичних методів політичної боротьби. Неофашизм ворожий гуманізму, культивує ірраціоналізм, часто використовує фашистську атрибутику (свастика, чорна уніформа, фасції та ін) і ритуали (привітання за допомогою викинутої вперед руки, ходи з факелами та ін.)

54. Розкрити політичну доктрину анархізму.

Анархізм з нездатний до масштабних політичних дій, не кажучи вже про тривале здійснення влади у суспільстві.

Основними принциповими і суттєвими недоліками анархізму є такі: розмитість уявлень майбутнього суспільства, до якого за-кликають анархісти; невміння організовувати свої дії та управляти ними відпо-відно до умов, що динамічно змінюються; наявність гострих суперечностей усередині анархічних течій, що знекровлює їх і робить нереальним досягнення їхніх політичних цілей. Проте соціальна й політична нерівність, бюрократизм, об-меження соціальної поведінки постійно створюють ґрунт для бажання перерозподілу майна та туги за індивідуальною свободою.

55. Визначити суть і зміст національної політики держави та її основні напрямки.