Запорізький юридичний інститут мвс україни

Вид материала

Документы

Содержание 2.5. Відмежування наруги над могилою від суміжних злочинів та кваліфікація за сукупністю з іншими злочинними посяганнями 4. Наруга над могилою і знищення, руйнування або пошкодження пам'яток-об'єктів культурної спадщини та самовільне проведення пошу Кримінологічні проблеми попередження наруг над могилами 3.2. Причини і умови, що сприяють вчиненню наруг над могилами

Подобный материал:

• Донецький юридичний інститут мвс україни, 655.44kb.
• Львівський юридичний інститут мвс україни, 985.71kb.
• Львівський юридичний інститут мвс україни, 832.9kb.
• Запорізький юридичний інститут Дніпропетровського державного університету внутрішніх, 1290.2kb.
• За редакцією Заслуженого діяча науки І техніки України, академіка апрн україни, доктора, 8479.21kb.
• Затверджено, 877.19kb.
• Фальсифікованих алкогольних напоїв, 424.14kb.
• Міністерство внутрішніх справ україни Академія внутрішніх військ мвс україни науково-дослідний, 5166.67kb.
• План роботи комунального закладу «запорізький обласний інститут післядипломної педагогічної, 2769.22kb.
• Міністерство внутрішніх справ україни н А К А З, 776.01kb.

2.5. Відмежування наруги над могилою від суміжних злочинів та кваліфікація за сукупністю з іншими злочинними посяганнями Для того, щоб дати правильну кримінально-правову оцінку вчиненому, необхідно при виявленні ознак, властивих виключно скоєному діянню, відмежувати останнє від усіх інших. Лише тоді можна дійти єдиної сукупності ознак, яка, з одного боку, характеризуватиме саме цей злочин, а з іншого − відрізнятиме його від усіх інших [120, с. 116]. Досліджуючи проблеми, пов’язані із застосуванням кримінального законодавства про наругу над могилою, ми проаналізували відповідну слідчу і судову практику з 1993 по 2003 роки, тобто, як за період дії КК 1960 р., так і нового КК 2001 р. Отримані результати дають підставу вважати, що інколи при застосуванні цієї кримінально-правової норми припускаються істотних помилок, зумовлених, насамперед, труднощами, пов’язаними із кваліфікацією та відмежуванням таких посягань від суміжних злочинів [265, с. 230]. Причому, до помилки в кваліфікації, як правильно зазначає М.Й. Коржанський, призводить “неврахування чи неправильна оцінка якоїсь однієї, іноді незначної обставини чи ознаки злочину” [155, с. 3]. Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html У літературі затвердилась думка про те, що відповідні предмети не знаходяться ні у чиїй власності [235, с. 777; 167, с. 811]. Проте, ми вже докладно довели, що такий підхід не завжди відповідає чинному законодавству та потребам правозастосовної практики. До цього питання слід підійти ширше, з’ясувати юридичний статус предметів, що знаходяться в місці поховання або на трупі, визначитися з приводу їх дійсної неналежності нікому або спростувати ці погляди. Обґрунтовуючи цю позицію, наведемо такі додаткові аргументи. По-перше, у будь-якому випадку майно, що знаходиться в місці поховання, не взялося “ні звідкіля”: воно було придбано, привезено та встановлено за власні кошти родичами померлого (у передбачених законом випадках ­– за державний рахунок). Враховуючи цінову політику, що склалась у сфері ритуальних послуг, сума ця є чималою. Підтверджує це і зміст ст. 29 Закону України “Про поховання та похоронну справу” (далі – Закон), у ч. 1 якої зазначено, що власником колумбарної ніши вважається особа, яка придбала її за власні кошти, а у ч. 2 – власником надмогильної споруди, склепу вважається особа, яка за власні кошти встановила цю споруду на могилі (місці родинного поховання). По-друге, відповідно до ч. 5 ст. 25 Закону всі встановлені надмогильні споруди, склепи реєструються спеціалізованим комунальним підприємством (далі – СКП) (а у разі його відсутності – виконавчим органом сільської, селищної, міської ради) у книзі обліку намогильних споруд, форму якої затверджує спеціально уповноважений орган виконавчої влади у сфері житлово-комунальної політики України. У цій книзі зазначається, хто, коли і на якому місці поховання встановив намогильну споруду, її вартість, підтверджену необхідними фінансовими документами, та (при необхідності) вартість монтажу. З моменту реєстрації надмогильної споруди чи склепу, вони переходять на баланс відповідного СКП, яке несе відповідальність за його збереження і у разі його викрадення чи пошкодження відшкодовує нанесені родичам померлого матеріальні збитки. Це відповідає положенням ч. 4 ст. 31 Закону, де сказано, що у разі осквернення могил, місць родинного поховання, навмисного руйнування чи викрадення колумбарних ніш, надмогильних споруд та склепів відшкодування матеріальних збитків здійснюється за рахунок коштів місцевого бюджету з наступним їх відшкодуванням за рахунок винних осіб згідно із законом. Щоправда, до прийняття даного Закону вирішення таких ситуацій на законодавчому рівні взагалі ніяк не регулювалось. Зі 123 вивчених нами кримінальних справ лише у вироку по одній з них суд задовольнив цивільний позов і зобов’язав засудженого відшкодувати заподіяну злочином шкоду, у той час, як СКП “Ритуал”, на балансі якого перебувають кладовища м. Запоріжжя, відшкодовувало потерпілим збитки. Так, в інтерв’ю з нами керівник ЗМСКП “Ритуал” Ю.А. Животок зазначив, що за 2001 рік його підприємством було відновлено 27 пошкоджених вандалами пам’ятників та огорож, за перше півріччя 2002 р. – біля 30. У кількох випадках правда відбулось добровільне відшкодування збитків винними, а у випадках затримання злочинців з викраденим майном останнє поверталось власнику без відшкодування вартості ремонту та установки, часто у такому вигляді, що ці предмети вже не можна було використовувати за приналежністю. Про випадки, коли майно, що знаходиться в місці поховання або на трупі, не перебуває ні у чиїй власності, ми вже зазначали у Розділі 1. Якщо ж виходити з того, що предмети, які знаходяться в місці поховання, у будь якому випадку нікому не належать [167, с. 811], то виходить, що закон безпідставно зобов’язує винного відшкодувати заподіяні збитки їх власнику, оскільки майно є, а його власника – немає. Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html Відповідь на це питання знаходимо у роботі А.Р. Ратінова та О.Ю. Михайлової, які пишуть, що при вчиненні таких дій страждають інші люди, “суспільна людина”. Те ж саме відбувається при актах вандалізму, безглуздо-жорстокого руйнування громадських, культурних цінностей, оскільки “через відношення до речей реалізуються взаємовідносини між людьми. Тому і на них розповсюджуються проблеми етики” [311, с.164]. Особлива жорстокість справедливо визнається однією з форм соціальної, а не медичної патології, через що й у кримінальному законодавстві вона розглядається як обтяжуюча обставина, а для окремих видів тяжких злочинів виступає як кваліфікуюча ознака [311, с. 159]. Отже, ми підтримуємо позицію С.В. Бородина, що для визнання вбивства таким, що вчинене з особливою жорстокістю, яка виявилася у нарузі над трупом або у його розтині, і для кваліфікації вчиненого лише за ознаками п. 4 ч. 2 ст. 115 КК, має бути встановлено, що винний вчинював такі дії не усвідомивши ще, що вбивство вже скоєне [122, с. 114-115]. Вчинення наруги над трупом у разі, якщо винний усвідомлював настання смерті потерпілого, належить кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених відповідною частиною та пунктом ст. 115 та ст. 297 КК. Якщо ж такі дії вчинено з метою приховання злочину, то, відповідно, вчинене належить кваліфікувати лише як вбивство за відповідними статтями КК. 4. Наруга над могилою і знищення, руйнування або пошкодження пам'яток-об'єктів культурної спадщини та самовільне проведення пошукових робіт на археологічній пам'ятці. Слідча та судова практика свідчить і про складнощі, які виникають при розмежуванні злочинних посягань, передбачених ст. 297 та ст. 298 КК. Остання норма передбачає відповідальність за знищення, руйнування або пошкодження пам’яток-об’єктів культурної спадщини та самовільне проведення пошукових робіт на археологічній пам’ятці і має своїм об’єктом моральні засади суспільства у частині ставлення до історичних та культурних цінностей. На відміну від ст. 297 КК, предметом ст. 298 КК виступають пам’ятки- об’єкти культурної спадщини, а також пам’ятки археології, поводження з якими регулюється відповідними положеннями Конституції України, Земельного кодексу України, Закону України “Про охорону культурної спадщини”, Закону України “Про охорону археологічної спадщини”, міжнародних договорів України з питань охорони археологічної спадщини, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, та інших нормативно-правових актів України. Згідно з п. 3 ст. 1 Закону України “Про охорону археологічної спадщини” під археологічною пам’яткою слід розуміти об’єкт археологічної спадщини національного або місцевого значення, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам’яток України [7]. Відповідно до ст. 1 Закону України “Про охорону культурної спадщини” від 8 червня 2000 р. пам’ятка історії і культури – це об’єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам’яток України. У ч. 2 ст. 2 Закону вказано, що до археологічних видів об’єктів культурної спадщини серед іншого відносяться могильники, культові місця та споруди, а також рештки життєдіяльності людини, що містяться під водою, а до історичних – окремі поховання та некрополі [8]. Таким чином, предметом злочину, передбаченого ст. 298 КК, так само, як і злочину, передбаченого ст. 297 КК, може виступати місце поховання та предмети, що в ньому знаходяться. Для кваліфікації ж посягання за ст. 298 КК України, необхідно, щоб предмет злочину був занесений до Державного реєстру нерухомих пам’яток України згідно з вимогами ч. 1 ст. 13 Закону України “Про охорону культурної спадщини” та п. 3 ст. 1 Закону України “Про охорону археологічної спадщини”. З об’єктивної сторони злочинне діяння, передбачене ст. 298 КК України, включає в себе, як правило, дію, що полягає у механічному, хімічному, біологічному чи іншому способі впливу, результатом якого є знищення (приведення до повної непридатності з втратою можливості відновлення), руйнування (спричинення серйозних ушкоджень, що означають втрату цінності при можливості відновлення предмета) чи пошкодження (спричинення ушкоджень, що знижують історичну, наукову, художню чи іншу культурну цінність пам’яток). Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html Для додаткової кваліфікації злочину, предметом якого є могильники, некрополі або окремі поховання, за ст. 298 КК, необхідно довести їх визнання як об’єктів культурної або археологічної спадщини шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам’яток України. В іншому випадку, знищення, руйнування чи псування таких об’єктів належить кваліфікувати за ст. 297 КК за ознакою “наруга над місцем поховання”. Наруга над місцем поховання осіб певної раси, національності, віросповідання, вчинені з ідеологічних мотивів, згідно з чинним законодавством належить кваліфікувати за сукупністю ст. 297 КК та відповідної частини ст. 161 КК. Наруга над трупом або місцем поховання з метою перешкоджання здійсненню релігійного обряду підлягає кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 180 та ст. 297 КК. Викрадення на полі бою речей, що знаходяться при вбитих, вчинене військовослужбовцем, визнається злочином, передбаченим ст. 432 КК; цивільною особою – ст. 297 КК. З огляду на викладене зрозуміло, що діяльність, пов’язана з відмежуванням наруги над могилою від суміжних злочинів та вирішенням питань її кваліфікації за сукупністю з іншими посяганнями, є складним, але необхідним етапом правозастосування, бо правильна кваліфікація злочинних діянь, яка досягається лише шляхом встановлення і ретельного вивчення усіх без виключення ознак їх складів, дозволяє виключити слідчі і судові помилки при розслідуванні і розгляді справ та забезпечити відповідність злочину і покарання. Давши кримінально-правову характеристику наруги над могилою, перейдемо до аналізу її кримінологічних аспектів, що дозволить правильно визначити пріоритети у попередженні, виявленні та запобіганні даного виду злочинності. РОЗДІЛ 3 КРИМІНОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ ПОПЕРЕДЖЕННЯ НАРУГ НАД МОГИЛАМИ 3.1. Кримінологічна характеристика наруг над могилами Проведений аналіз статистичної звітності про стан злочинності на території України за період з 1985 р. по 2004 р. свідчить про різке зростання кількості випадків наруг над могилами на всій території України протягом останніх років. Так, якщо у 1997 р. був зареєстрований 351 злочин цієї категорії, то у 1998 р. – 773, у 1999 р. – 1405, а у 2000 р. – вже 2513 злочинів відповідно, що майже у 7,2 рази більше, ніж у 1997 р., і у 36,4 рази більше, ніж у 1985 р., коли на всій території УРСР було зареєстровано лише 69 злочинів, передбачених ст. 212 КК (1960 р.) У 2001 р. кількість зареєстрованих у звітному періоді злочинів, передбачених ст. 297 КК, значно зменшилась порівняно з 2000 р. і становила 1639 посягань, проте цей показник виявився нестійким, і динаміка вказаних злочинів знов виявила тенденцію до зростання. Так, у 2002 р. зареєстровано 1704 наруги над могилою, у 2003 р. – 1861, а вже за І півріччя 2004 р. – 1168 злочинів цієї категорії1. Найбільше зросла злочинність у цій сфері в областях: Київській – з 17 зареєстрованих злочинів у 1997 р. до 165 у 2003 р. (у 9,7 рази), Луганській – з 26 до 244 злочинів відповідно (у 9,4 рази), Вінницькій – з 18 до 148 (у 8, 2 рази), Запорізькій – з 16 до 128 (у 8 разів), Донецькій – з 52 до 270 (у 5,2 рази), Кіровоградській – з 28 до 133 (у 5,1 рази). Порівняно з наведеними даними благополучною видається ситуація в Чернівецькій області – у 1997 р. зареєстровано 5 злочинів цієї категорії, у 2003 р. – 6, Волинській – 11 та 15, Тернопільській – 5 та 14, Закарпатській – 4 та 11 злочинів відповідно. Разом з тим, незважаючи на невелику, відносно інших регіонів, кількість зареєстрованих злочинних посягань, що розглядаються, усе одно відбулося певне її зростання. Єдиним регіоном України, на території якого динаміка злочинів, передбачених ст. 297 КК, має негативний індекс, є Івано-Франківська область. У 2003 р. тут було зареєстровано лише 2 злочини цієї категорії, що у 4 рази менше, ніж у 1997 р. (8 злочинів). Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html Для з’ясування причин цього ми вирішили порівняти вищевказані відомості, щоб виявити, за вчинення яких з вказаних посягань, вчинених у цей час, винні були притягнуті до кримінальної відповідальності та покарання, а за які − ні. Отже, у відповідному періоді Шевченківським РВ було зареєстровано: у 1997 р. – 1 факт вчинення злочину, передбаченого ст. 212 КК, особою, затриманою на місці вчинення посягання, один факт – невстановленою особою; у 1998 р. – 4 факти вчинення наруги над могилою, де злочинців затримано на місці вчинення злочину працівниками міліції. Також було порушено 11 кримінальних справ про наругу над могилою, по яких винні особи не були виявлені одразу й позначалися як “невідомі”(загалом – 16); за 1999 р. – відомостей не має; у 2000 р. – зареєстровано 11 злочинів, по яких особи, які вчинили посягання, були виявлені у 8 випадках. Враховуючи, що деякі особи вчинили по два і більше злочини, а також те, що окремі посягання були вчинені групами осіб, загалом було виявлено (точніше, затримано на місці вчинення злочину) 10 осіб, котрі вчинили наругу над могилами у 13 з 28 зареєстрованих злочинів. При вивченні архівних матеріалів ми знайшли розглянуті кримінальні справи відносно 7 з вказаних осіб, відносно решти кримінальні справи до суду не надходили. Крім того, виявлені та притягнуті до кримінальної відповідальності і покарання 2 особи за вчинення злочинів, кримінальні справи по яких порушувалися “за фактом”, а також 2 особи, які були затримані на місці вчинення злочину, але у наданих УМВС України в Запорізькій області за цей період відомостях не значились. Загалом, дані про призначення кримінального покарання винним були отримані лише по 15 з 28 зареєстрованих випадків наруг над могилами. Вищевикладене дозволяє дійти висновку, що переважна більшість злочинів, передбачених ст. 297 КК, розкривається лише за умови затримання злочинця на місці вчинення злочину. Вказане може означати або небажання співробітників ОВС займатися такими “неперспективними” злочинами, або відсутність у них необхідного досвіду та професійних навичок щодо проведення дізнання та досудового слідства у справах цієї категорії. Це ж є одним з факторів, які зумовлюють високу латентність розглядуваних посягань, оскільки такими співробітниками часто протизаконно і безпідставно відмовляється громадянам у прийнятті до розгляду заяв про наругу над могилами. Крім того, нерідкісні випадки винесення ними незаконних постанов про відмову в порушенні кримінальної справи, що, як обґрунтовано вважає Е. Нарбутаєв, є найбільш розповсюдженим способом укриття злочинів [301, с. 64]. У той же час склалася практика штучного підвищення ефективності роботи ОВС, коли при затриманні на місці вчинення злочину винного починається пошук та відібрання заяв про злочини у потерпілих, яким раніше було відмовлено. Таким чином, розкриття злочину передує його реєстрації. Відповідно, проведення комплексних заходів з усунення вищевказаних причин має призвести до покращення ситуації у виявленні фактів вчинення наруг над могилами, встановленні осіб, до них причетних, та притягненні їх до кримінальної відповідальності і покарання. Вивчення правозастосовної практики у цій сфері дозволяє зробити висновок, що останнім часом об’єктивна сторона переважної більшості зазначених посягань проявляється у викраденні предметів, що знаходяться в місці поховання. Так, зі 123 вивчених кримінальних справ, порушених за ознаками ст. 297 КК (а також за ознаками ст. 212 КК 1960 р.), лише у 9 мала місце безпосередньо наруга над могилою (причому, всі злочини були вчинені з хуліганських мотивів), в інших – викрадення предметів, що знаходились у місцях поховання. Серед вказаних кримінальних справ не зустрілось жодної, порушеної за ознаками наруги над іншим, окрім могили, місцем поховання, урною з прахом покійного або над трупом. Разом з тим, проведений аналіз повідомлень у пресі дозволяє говорити про наявність подібних випадків у правозастосовчій практиці. Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html Виходячи з цього та враховуючи особливості, зумовлені конструкцією відповідної кримінально-правової норми, структуру особистості злочинця, який вчинив наругу над могилою, пропонуємо представити як сукупність соціально-демографічних, соціально-рольових, кримінально-правових та соціально-психологічних ознак. “Знайомство” з особистістю злочинця, – пише В.С. Битиргареєва, – починається з його соціально-демографічних даних. Ці ознаки відносно конкретної людини несуть досліднику мало інформаційного матеріалу, але узагальнені й проаналізовані на рівні масового статистичного дослідження вони дають важливі відомості для подальшої розробки проблеми” [119, с. 74]. Даючи соціально-демографічну характеристику особі, яка вчинила наругу над могилою, зупинимось на висвітленні таких її ознак, як: стать, вік, рівень освіти, соціальний та сімейний стан. Вивчення кримінальних справ про злочини, передбачені ст. 297 КК, показало, що переважна їх більшість вчиняється чоловіками. Так, зі 165 вивчених особистостей злочинців цієї категорії 145 (87,9%) склали чоловіки і лише 20 (12,1%) жінки. Узагалі, жінкам-злочинницям менше, ніж чоловікам, притаманні агресивність та асоціальні установки, оскільки для них досить важливі оцінки з боку інших людей і те, яке враження вони справляють. Утім, окрім більш високого природного рівня моральності та законослухняності українських жінок, їх невелику частку серед злочинців, винних у вчиненні наруг над могилою, можна пояснити й тим, що практично усім випадкам викрадення металевих предметів, що знаходяться в місці поховання, передує їх демонтаж та зміна попередньої форми і вигляду для подальшого збуту як металобрухту, тобто – застосування фізичної сили. Проте, останнім часом, разом зі збільшенням кількості злочинів, передбачених ст. 297 КК, спостерігається й істотне збільшення частки жінок, які вчинили наругу над могилами. Найчастіше вони вчиняють такі злочини в групі з іншими жінками або чоловіками, стоячі “на варті” та допомагаючи переносити викрадене, чи самостійно, зокрема, викрадаючи з могил квіти для подальшого перепродажу. Наприклад, у Ленінському районі м. Кіровограда на Далекосхідному кладовищі майже рік “працювала” жіноча злочинна група (старшій з жінок на момент вчинення злочинів було 35 років, молодшій – 23), члени якої періодично скручували чи відривали металеві вироби з надгробних пам’ятників, які удома ламали та збували в пункті прийому металобрухту [309]. Це трапляється тому, що економічна і духовна криза суспільства незалежної України вражає, насамперед, найменш соціально захищені верстви населення, зокрема й осіб жіночої статі. Цілком права А.Б. Блага, яка пише, що “сьогодні проблеми жіноцтва постають не лише у працевлаштуванні. Вони загострились і у сімейних справах: вихованні дітей, відчайдушних зусиллях підтримати злагоду та добробут у сім’ї тощо. На переломах історії жінкам завжди було трудніше, ніж чоловікам. Так було і у воєнну пору, так і у роки політичних та економічних перетворень. А це не може не позначитись на динаміці жіночої злочинності та її структурі. Спостерігається тенденція криміналізації молодих жінок та дівчат, у тому числі неповнолітніх” [88, с. 3]. Втягнення ж жінки до злочинної діяльності свідчить про великі проблеми шляхів розвитку суспільства, оскільки саме жінка за сучасних умов здатна зберегти сім’ю, у певній мірі позитивно вплинути на поведінку чоловіка та дітей, яким вона дає не лише життя, а й перші основи моралі [169, с. 679]. Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html Отже, даючи кримінологічну характеристику злочинності в даній сфері ми розкрили її стан, структуру і динаміку, а також дослідили особливості особистості злочинця цієї категорії, адже, як зазначає Ю.М. Антонян, актуалізація саме цієї проблеми визначена, насамперед, тим, що без наукового пізнання тих, хто вчинив злочини, неможливо ефективно боротися зі злочинністю у цілому [110, с.3]. Перейдемо до визначення основних причин та умов вчинення злочинів, що розглядаються, з метою подальшої розробки пропозицій щодо протидії нарузі над могилами. 3.2. Причини і умови, що сприяють вчиненню наруг над могилами Дослідження причин і умов злочину та розробка адекватних заходів реагування з метою запобігання вчиненню аналогічного посягання у майбутньому, як зазначає С.М. Іншаков, має не меншу суспільну значимість, ніж розшук злочинця та притягнення його до кримінальної відповідальності (а в окремих випадках ефект від цих заходів у плані руйнівного впливу на злочинність навіть вище, ніж ефект засудження людини, яка вчинила злочин) [148, с. 75]. У кримінологічній науці проблема причин злочинності є ключовою, оскільки визначає науковий зміст кримінологічної теорії та її практичну спрямованість [222, с. 147]. Утім, на питання, що ж потрібно розуміти під причинами злочинів, а що під їх умовами, немає чіткої відповіді, мають місце їх переплутування чи підміна одного поняття іншим [295, с. 89]. Під причиною взагалі прийнято розуміти явище чи сукупність взаємопов’язаних явищ, які породжують за відповідних умов інше явище, що розглядається як його наслідок (результат). Щодо кримінології це означає, що причина (причини) породжують наслідки – злочинність, а у відносно окремому злочині дія індивіду – сам злочин. На відміну від причин, умова лише допомагає реалізації їхній дії, являючи собою середовище, обстановку, що допомагає дії цих причин, сама не викликаючи наслідків. Указані поняття у кримінології нерідко розуміють як тотожні, або об’єднують одним терміном – фактори, детермінанти (від лат. determinare – “зумовлювати існування, розвиток іншого явища”) [184, с. 104]. Особисто автор вважає, що одне й те ж саме явище в одному випадку може виступати як причина, а іншому − як умова злочину, а тому й підтримує позицію про об’єднання причин та умов терміном “детермінанти”, що його ми будемо використовувати у дослідженні. Стосовно наруг над могилами, дослідження процесів детермінації причинності злочинності у цій сфері пов’язане з визначенням того, як і чому вчиняються злочини, передбачені ст. 297 КК, які соціальні, економічні та інші обставини виступають як причини, що їх породжують; які особливості умов, що сприяють прояву причин і настанню кримінального результату у вигляді одного чи кількох злочинів цієї категорії. Безумовно, наявність та зростання кількості кримінально караних посягань на суспільну моральність у принципі визначається тими самими причинами і умовами, що й уся злочинність у цілому, оскільки причини злочинності як соціального явища певним чином переходять у причини конкретного злочину. Проте, як і для кожного виду злочину, для наруги над могилою вони специфічні, пов’язані, як слушно зазначає А.С. Абдуллаєв, з напругою у суспільстві та мікросередовищі, стереотипами поведінки, уявленнями про дозволеність аморальних дій у ньому [87, с. 19]. Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html Особлива небезпека наркотизації зумовлена тим, що вона за короткий термін призводить до соціальної, психічної і фізичної деградації, а тому серед наркозалежних важко знайти осіб з високим освітнім рівнем та соціальним статусом, з постійною роботою та високими заробітками. У роботі, присвяченій дослідженню злочинності та звичаям перехідного суспільства, В.М. Кудрявцев справедливо зазначає, що здавна люди пояснювали порушення законів „дурними звичаями”, поганими звичками, недоліками виховання, низькою суспільною мораллю тощо. Іншими словами, шукали ці причини у сфері суспільної свідомості, хоча сьогодні соціологи впевнено довели існування прямої та зворотної залежності звичаїв людей зі способом їх життя [176, с. 15-16]. Дійсно, проблема алкоголізму та наркоманії на сьогодні постає надто гостро. Триває зростання кількості осіб, які незаконного вживають наркотичні засоби та психотропні речовини, особливо підлітків та молоді [16]. Хоча, безумовно, не можна говорити про те, що кожний, хто зловживає алкогольними напоями чи наркотичними засобами, потенційний злочинець, ці категорії осіб мають постійно знаходитись під наглядом правоохоронних органів. 3. Ми вже наголошували, що наруга над могилою відноситься до високолатентних злочинів, оскільки виявляється значна меншість вчинюваних посягань, а реєструється і відображається у статистичних даних значна меншість від виявлених злочинів цієї категорії. За механізмом утворення латентність вказаних посягань включає усі 4 групи, визначені В.Ф. Оболенцевим [99, с. 10]: 1) відсутність інформації про деякі випадки наруг над могилами зумовлена специфічністю місця знаходження предметів посягання та їх віддаленістю; 2) часто факти вчинення таких злочинів стають відомими окремим громадянам або посадовим особам, зокрема, родичам померлого, які час від часу відвідують місце поховання, або співробітникам кладовища, проте, вони з різних причин і мотивів не повідомляють про них органи кримінальної юстиції; 3) іноді це відбувається і через неясність ситуації або через її неправильну правову оцінку вказаними особами (наприклад, відсутність огорожі на могилі не завжди означає, що її було викрадено, а безлад на могилі може утворитися і за поганих погодних умов тощо); 4) не менш часто органам, що ведуть боротьбу зі злочинністю, стає відомо про вчинення наруги над могилою, але їх представники не реєструють його з різних причин. Зазвичай, передбачаючи, що злочин залишиться нерозкритим, і мотивуючи його незначною суспільною небезпечністю, співробітники правоохоронних органів усіма способами уникають реєстрації випадків наруг над могилами та проведення необхідної перевірки, чим, безумовно, сприяють утворенню в уяві громадян і, зокрема, потенційних злочинців упевненості у безкарності таких дій і опосередковано схиляють останніх до їх вчинення. З викладеного очевидно, що природно високий відсоток латентності цього злочину у поєднанні зі штучним його підвищенням у жодному разі не сприяє зменшенню кількості злочинів, передбачених ст. 297 КК. 4. Вагомим фактором, що сприяє вчиненню наруг над могилами, є відсутність належної охорони кладовищ. Причому, на кладовищах іноді відсутні не те що служба охорони чи сторож, а навіть елементарна огорожа, не говорячи вже про електронне обладнання для спостереження за місцями поховань. Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html Нажаль, сьогодні школа поступово втрачає важелі впливу на підлітків, які вона мала за часів існування СРСР. Хоча, звичайно, говорити про нездатність сучасної української школи до регулювання поведінки неповнолітніх буде явним перебільшенням, адже правове виховання та засвоєння моральних норм супроводжує увесь процес навчання. Загальновідомо, що особи, які вчиняють правопорушення у ранньому віці, пізніше, як правило, значно складніше піддаються виправленню і в результаті складають основний резерв для дорослої рецидивної злочинності [169, с. 686]. Саме тому не можна недооцінювати значення сім’ї та товариської групи, які є найважливішими факторами соціалізації індивіда, що займають у цьому процесі особливе місце та не можуть бути у повній мірі замінені колективами, різними державними та громадськими інститутами [139, с. 133]. Підсумовуючи викладене у підрозділі доходимо висновку про те, що наявність та зростання кількості злочинів, передбачених ст. 297 КК, зумовлюють такі криміногенні детермінанти, як: складна економічна ситуація в країні; поширеність таких негативних явищ, як алкоголізм і наркоманія; висока латентність наруги над могилою; серйозні недоліки в організації хорони місць поховання, відсутність необхідного державного контролю за станом кладовищ та інших місць поховання, їх утриманням та благоустроєм; зниження духовного і морального рівня розвитку людей, розповсюдження культу насильства і жорстокості, зневажання усталеними нормами поведінки у суспільстві; недоліки у виховній роботі дітей та підлітків у сім’ї та в освітніх закладах.