Geum.ru

І. Нормативні документи та аналітичні матеріали

Вид материалаДокументы

Содержание


Предмети одягу, в яких застосовувалася вишивка,–
Список використаної літератури
Подобный материал:
1   2   3   4

Предмети одягу, в яких застосовувалася вишивка,–

Це: сорочки, фартухи, верхній одяг, частково – жіночі головні убори.

Сорочка була основою будь-якого одягу: святкового і буденного, чоловічого і жіночого, для дітей та для людей похилого віку. Від XVII до сер. ХХ ст. сорочки вишивали білим по білому. До вишивки в техніці "лиштва" додавалася мережка - ажурна техніка, що в поєднанні з вишивкою біллю створювало дуже витончений та елегантний виріб. У жіночих сорочках вишивалися і мережилися рукава, уставки, і обов'язково – подола, бо вони мали бути видні з-під поясного одягу – плахти. Мережані, а не вишиті подола – характерна особливість жіночих сорочок Слобожанщини.

У чоловічих сорочках оздоблювалися вишивкою чохли, рукава (по лінії уставок), комір та пазуха.

На жаль, на відміну від верхнього одягу, цінуваного значно вище, ми майже не маємо старовинних описів сорочок, що не включалися до реєстрів майна (напр., у реєстрі секвестрованого у XVIII ст. майна харківських та сумського полковників сорочки не згадані зовсім) [106]. Ті колекції, з якими нині може працювати дослідник, відносяться до ХІХ – ХХ ст.

Дослідниця української культури поч. ХХ ст. В.Білецька у статті “Українські сорочки: їх типи, еволюція й орнаментація” зазначала: “Для жіночих сорочок звичайним полотном являється плоскінна дванадцятка, досить тонке полотно; на Охтирщині (Слобожанщина) жінку, що пряде дванадцятку, звуть тонкопряхою” [11, с. 46]. Етнолог, спираючись на численні згадки у літературі, доводить, що українці у XVIII – ХІХ ст. не задовільнялися тканинами та нитками домашнього виготовлення, українські дівчата мали у скринях сорочки з “пишними, різниим шовками шитими, рукавами” і лише громадянська війна призвела до обмеження лише тканинами домашнього виготовлення [11, с. 46–48].

Українські жіночі сорочки Слобожанщини шилися у “півтори пілки” (опис виготовлення полотна – див. вище), основними типами були уставкові, причому на півночі краю – здебільшого “по основі”, в центрі та на півдні – “по пітканню”. Застосовувалися й сорочки з суцільним рукавом. Тунікоподібні зустрічаються в основному лише як спідні сорочки, хоча на Сумщині такий тип міг бути використоаний і для верхньої сорочки. З поч. ХХ ст. шилися сорочки “на кокетці”, де розшивалася саме кокетка, які становлять перехідний тип до жіночої блузки.

Згадана В.Білецька називає спосіб пришивання рукава до уставки за допомогою “пухликів” новим та характерним лише для східної Полтавщини [46, с. 53]. Колекція Харківського історичного музею дає змогу твердити про загальну розповсюдженість цього виду по всій Харківщині.

Чоловічі сорочки на Слобожанщини були переважно двох типів: тунікоподібні та уставкові. Проте і нині в колекції Харківського історичного музею зберігається, періодично демонструючися на виставках, “стрілкова” сорочка [3, с. 69], описана ще В.Білецькою [11, с. 64–66].

Подібною за кроєм до тунікоподібної лоцманської, “з бочками” є сорочка “з маніжкою”: у якій або пришивалася до розрізу пазухи “маніжка” – вишитий полотняний прямокутник, або вишивалася пазуха та стоячий комір сорочки. Цей тип сорочки, іноді змішуваний із косовороткою, розповсюдився у першій половині ХХ ст.

До кін. ХІХ ст. основним типом вишивок сорочок були, як і в декоративних тканинах, “білим по білому”, могли використовуватися невідбілені нитки, що створювало додатковий світо-тіньовий ефект. З останньої чверті ХІХ ст. до сер. ХХ ст. основними вишивальними нитками стає заполоч [1; 8; 94–99], згодом – муліне. Саме вишивка чорною та червоною заполоччю вважається традиційною для Слобожанщини та Харківщини, тиражується деякими дослідниками [22, табл.; 105; 143, с. 136–153]. Хоча вишивка “білим по білому” використовувалася впродовж ХХ ст., іноді паралельно із червоно-чорною (для обрядових сорочок застосовувалася “білим по білому”, для святкових молодіжних – “з рукавами, ніби у кров умоченими”).

Основними техніками для світо-тіньової вишивки були ажурні “вирізування”, “виколювання”, “солов’їні вічка”, “зерновий вивід”, рахункові – “лиштва”, “занизування”. Зазвичай, техніки використовувалися у комплексі.

Фартухи були декоративно-атропейною деталлю жіночого костюму і оздоблювалися таким чином, щоб створити єдиний гармонійний комплекс із оздобленням рукавів сорочки. Вони виготовлянился або із бавовного полотна і тоді найчастіше вишивалися у техніці “хрестик” червоними та чоними нитками, або із вовняних тканин (запаска до плахти) і вишивалися вовняними кольоровими нитками у рахункових техніках.

Верхній жіночий одяг (керсетки, юпки) оздоблювався вишивкою значно рідше, ніж машинною строчкою, аплікацією, декоруванням тасьмою та стрічками. В основному з цією метою використовувалися вовняні кольорові нитки, якими вільними техніками (гладь) вишивалися квіткові композиції (квіткові вазони). Нерідко власниця розшивала в єдиному стилі і керсетку, і юпку.

Головні убори на Слобожанщині вишивалися досить рідко, у такому ж стилі, який панував на той час.

Верхній селянський одяг Слобожанщини до 1930-х рр. відрізнявся багатством оздоблення, що виконувалося техніками вишивки та аплікації шкірою. Особливо пишно прикрашалися охтирські та богодухівські кожухи, розшиті барвистим гарусом на полах, спині та комірі: до п'ят – "тулубчасті", і коротші – "кожушанки".

Акад. Д.І.Багалій згадує серед чинбарських центрів Слобожанщини Богодухів та Чугуїв [4, с. 167]. Однак уже на початку ХХ ст. ці центри занепадали, а вироби місцевих ремісників сприймалися як “мужицькі” та непрестижні. Відомим центром кушнірства була м. Охтирка.

В.Білецька називає декілька центрів слобожанського кушнірства, де виготовлялися білі кожухи з вишитим виразно самобутнім орнаментом: крім згаданих Чугуєва та Богодухова, це – м. Золочів, м. Валки, села Вільшани та Мурафа, Козіївка та Колонтаїв Краснокутського району, а також – с. Котельва на Полтавщині [10].

Відправними для своєї розвідки В.Білецька обрала богодухівські кожухи, оскільки саме Богодухів був найбільшим центром, саме ці кожухи найбільше розійшлися по всьому краю і вплинули на розвиток цього ремесла по всій Слобожанщині.

Богодухівські кожухи вишивалися наприкінці ХІХ ст. берлінським гарусом, а “раніше вовняними нитками, пофарбованими місцевими рослинниим фарбами на зразок тих, які вживалися для ткання килимів та вишивання рушників. Пануючими кольорами у вишиванках були червоні (кіноварний та темний і світлий кармінні тони), зелений, лиловий. Синій трапляється досить рідко. Коли в узорі є строчка, то вона виконується коричневим або чорним гарусом. Деякі, найбільш складні частини вишивки, вишивалися на вичищеній від шерсті овчині, що звалась “ирхою”, решта ж вишивалась просто на кожусі” [10, с. 65–66].

Типовими вишивальними мотивами богодухівських майстрів були “зорі”, “Хрестики”, “кривульки”, “піднарижник”, “підкова”, “приямки або “прирамки”, “накружки”, “стакани”.

Вишивальні візерунки перходили від покоління у покоління у родах майстрів і виконувалися таким чином: “При виконанні узора основні контури його продавлюються на око тупим концем ножа, деталі наносилися потім олівцем. Кружки, розкидані по узору, мітились наперстком або грішми. Кружок в верхній частині стакана являє собою два або три концентричних круги, причім найменший круг чатсо містить в собі зроблені циркулем зірочку” [10, с. 66].

Складні візерунки виконувалися на вичищеній овчині, на якій знизу підшивався для цього грубий папір з намальованими майбутніим візерунками, а вже поцій кальці виконувалася вишивка.

Мотив “підкова”завжди вишивався на спині, навіть у трансформованому, далекому від прообразу та важкому для розпізнавання вигляді, він мав таку назву та символічне значення.

Елемент декору “яблучка”, на думку В.Білецької, є беззаперчним символом кохання. Виконання цього мотиву червоним кольором слугує для дослідниці підтвердженням її думки, і дійсно. Відома роль кожуха у весільному ритуалі, тож поява такого мотиву на ньому є цілком логічно виправданою.

Тож, розглянувши всі основні види вишитих речей, які виготовляли та якими користувалися слобожани у XVII – ХХ ст., можна твердити, що усі вони мали виконувати у рівній мірі оберегові, декоративні та відповідні функції. Інавіть тоді, коли значення старих мотивів забувалося, вони продовжували вишиватися за традицією, їм надавалося нове значення.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:
  1. Альбом выставки XII археологического съезда в Харькове. / Под ред. Редина Е. К.– Москва, 1903.
  2. Артюшенко М.М. Історія Боромлі. З найдавніших часів до наших днів.– Тростянець, 1999.– 672 с.
  3. Астахова О.В., Крупа Т.М., Сушко В.А. Свята та побут Слобожанщини: Альбом / О.В.Астахова, Т.М.Крупа, В.А.Сушко.– Харків: Колорит, 2004.– 125 с.: іл.– (Серія “Українська колекція”).
  4. Багалій Д. І. Історія Слобідської України / Передмова, коментар В. В. Кравченка.– Харків: Основа, 1991.– 256 с.: іл.
  5. Байбурин А.К.Жилище в обрядах и представлениях восточных славян.– Л.: Наука, Ленинградское отделение, 1983.– 192 с.
  6. Байбурин А.К.Семиотические аспекты функционирования вещей // Этнографическое изучение знаковых средств культуры.– Л.: Наука, 1989.– с. 63–88.
  7. Байбурин А.К., Топорков А.Л. У истоков этикета: Этнографические очерки.– Л.: Наука, Ленинград. отд-ние, 1990.– 168 с.: ил.
  8. Башкина В.Я. Народный женский костюм к. XIX – н. XX ст.(из этнографической коллекции Луганского обласного краеведческого музея).–Луганск, 1993.– 10 с.
  9. Бернштам Т.А. Орнитоморфная символика у восточных славян // Советская этнография.– 1982.– № 1.– с. 22–34.
  10. Білецька В. Ю. Вишиті кожухи в Богодухівський окрузі на Харкіщині // Науковий збірник Харківської науково-дослідчої катедри історії української культури. Ч. VII. Етнологічно-краєзнавча секція. Вип. 1./ За ред. О.В. Ветухова.– Харків, Державне видавництво України, 1927.– С. 63–70, іл. на вклейці.
  11. Білецька В. Українські сорочки, їх типи, еволюція й орнаментація // Матеріали до етнології й антропології / Етнографічна комісія Наукового товариства ім. Шевченка у Львові. Т. XXI–XXII – Частина 1. Збірник праць, присвячений пам’яті В.Гнатюка. [Впорядкував Ф.Колесса].– Львів: З друкарні Наукового Товариства імені Шевченка, 1929.– С. 43–109.
  12. Борисенко В.К. Традиції і життєдіяльність етносу: на матеріалах святково-обрядової культури українців.– К.: Унісерв, 2000.– 191 с.
  13. Бородавкина О. Сл. Каменка // Материалы для этнографического изучения Харьковской губернии. Гл. 1. Старобельский уезд // Харьковский сборник: Литературно-научное приложение к “Харьковскому календарю” на 1984 г./ Под ред. В.В.Иванова / Изд. Харьковского губернского статистического комитета.– Вып.8.– Х.: Губернская типография, 1984.– С.95–119.
  14. Боряк О. Ткацтво в обрядах та віруваннях українців (середина ХІХ – початок ХХ ст.).– К.: б. вид., 1997.– 196 с.
  15. Булашев Г. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях: космогонічні українські народні погляди та вірування.– К.: Довіра, 1992.– 416 с.
  16. Бушкевич С.П., Страхов А.Б. Восточнославянский “красный траур” по данным фольклора и погребальной обрядности // «Балто-славянские этнокультурные и археологические древности. Погребальный обряд» / Тезисы докладов.– М., АН СССР, Ин-т славяноведения и балканистики, 1985.– с. 19–21.
  17. Віхрова Т.В. Український рушник в колекції Луганського обласного краєзнавчого музею.– Луганськ, Світлиця, 1998.– 24 с.
  18. Вовк Х.К. Студії з української етнографії та антропології.– К.: Мистецтво, 1995.– 336 с.: іл.
  19. Войтович В. Українська міфологія: [Довідник] / В.М.Войтович.– К.: Либідь, 2002.– 664 с.
  20. Воропай О. Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис.– К.: Оберіг, 1993.– 592 с.
  21. Восточнославянский этнографический сборник / Труды Института этнорафии им. Миклухо-Маклая, новая серия. Т. XXXI.– М., Изд-во АН СССР, 1956.– 808 с.
  22. Гасюк О.О., Степан М.Г. Художнє вишивання: Альбом.– 6-е вид., стер.– К.: Вища шк. Головне вид-во, 1989.– 247 с., 287 іл.
  23. Гнатюк В. Похоронні звичаї й обряди.– Етнографічний збірник, т. ХХХІ–ХХХІІ.– Львів, 1912.– с.131–424.
  24. Гончар І. Доля на рушникові // Україна.– 1988 р.– № 21. Травень.– с. 24–27.
  25. Гримич М. Традиційний світогляд та етнопсихологічні константи українців (когнітивна антропологія).– К., б. м., б. р.– 380 с.
  26. Гринченко Б.Д. Этнографические материалы, собранные в Черниговской и соседней с ней губерниях.– Вып. I–III.– Чернигов: Типография губернского земства.– Вып. I.– 1985; Вып. II.– 1897; Вып. III.– 1899.– 761 с.
  27. Давидюк В.Ф. Українська міфологічна легенда.– Львів: Світ, 1992.– 176 с.
  28. Данилевич В. Е. Этнографический музей ХИФО (Харьковского историко-филологического общества).- Харьков: б. вид., 1911.- 8с.
  29. Данилов В. Красный траур в малорусском погребальном обряде // Живая старина.– 1909.– Вып. IV.
  30. Данилюк А.Г.Українська хата.– К.: Наук. думка, 1991.– 112 c.
  31. Двенадцатый археологический съезд в Харькове в 1902 г.- Харьков, б. вид., 1902.
  32. Дитинство і народна культура Слобожанщини: Матеріали фольклорно-етнографічних експедицій 1992–2000 років / Харківський обласний центр народної творчості.– Х.: Регіон-інформ, 2000.–152 с.
  33. Дяченко М. Т. Етнографічна збірка Харківського державного історичного музею // Народна творчість та етнографія.– 1958.– № 3.– С. 154–156.
  34. Дьяченко Н.Т. Этнографические исследования Слободской Украины в XVIII – первой половине XIX ст. (Историко-этнографическое исследование). Автореферат диссертации на соискание ученой степени кандидата исторических наук. – Киев, Институт искусствоведения, фольклора и этнографии им. М.Ф.Рыльского, 1971. – 28 с.
  35. Етнографія України / За ред. С. А. Макарчука.– Львів: Світ, 1994.– 520 с.
  36. Этнические стереотипы мужского и женского поведения.– М., Наука, 1991.– 320 с.
  37. Этнические стереотипы поведения / Под ред. А.К.Байбурина.– Л.: Изд-во “Наука”, Ленинград. отд., 1985.– 328 с.
  38. Еремина В.И. Ритуал и фольклор / Отв. ред. А.А.Горелов.– Ленинград: Наука, Ленинградское отделение, 1991.– 208 с.
  39. Жизнь и творчество крестьян Харьковской губернии. Старобельский уезд. Очерки по этнографии края / Под ред. В. В. Иванова. Т. I.– Харьков: Изд. Губ. Стат. Комитета, 1898.– 1012 с.
  40. Зеленин Д.К. Восточнославянская этнография. Пер. с нем. К.Д.Цивиной. Примеч. Т.А.Бернштам, Т.В.Станюкович и К.В.Чистова. Послесл. К.В.Чистова.– М.: Наука. Главная редакция восточной литературы, 1991.– 511 с.: ил.
  41. Зельська І. Українська вишивка.– Вінніпег, Торонто, 1981.– 94 с.
  42. Иванов В.В. Современная деревня в Харьковской губернии // Харьковский сборник: Литературно-научное приложение к “Харьковскому календарю” на 1893 год. Вып. 7-й. / Издание Харьковского губернского статистического комитета [Под ред. члена-секретаря комитета В.В.Иванова].– Х.: Типография губернского правления, 1893.– с. 1–28.
  43. Иванов П.В. Жизнь и поверья крестьян Купянского уезда Харьковской губернии // Сборник Харьковского историко-филологического общества.– Харьков, б. изд., 1907.– С. 74-109.
  44. Иванов П.В. Народные обычаи, поверья, приметы, пословицы и загадки, относящиеся к малорусской хате // Харьковский сборник.– Харьков, 1889.– Вып. 3.–С. 35-66.
  45. Иванов П.В. Народные представления и верования, относящиеся к внешнему миру (Материалы для характеристики миросозерцания крестьянского населения Купянского уезда) // Харьковский сборник. Литературно-научное приложение к “Харьковскому календарю” на 1888 год.– Х.: Издание Харьковского Губернского статистического комитета, 1888.– Вып. 2.– с. 81–99.
  46. Иванова А.В., Марусов П. Материалы для этнографического изучения Харьковской губ. Слобода Кабанье // Харьковский сборник: Литературно-научное приложение к “Харьковскому календарю” на 1893 год. Вып. 7-й. / Издание Харьковского губернского статистического комитета [Под ред. члена-секретаря комитета В.В.Иванова].– Х.: Типография губернского правления, 1893.– с. 413–460.
  47. Іларіон, митр. Дохристиянські вірування українського народу: Іст. реліг. Моногр.– К.: АТ “Обереги”, 1991.– 424 с.
  48. Иннокова А.М. Сл. Богдановка // Материалы для этнографического изучения Харьковской губернии. Гл. 1. Старобельский уезд // Харьковский сборник: Литературно-научное приложение к “Харьковскому календарю” на 1984 г./ Под ред. В.В.Иванова / Изд. Харьковского губернского статистического комитета.– Вып.8.– Х.: Губернская типография, 1984.– С. 169–172.
  49. Иннокова М.М. Сл. Танюшевка // Материалы для этнографического изучения Харьковской губернии. Гл. 1. Старобельский уезд // Харьковский сборник: Литературно-научное приложение к “Харьковскому календарю” на 1984 г./ Под ред. В.В.Иванова / Изд. Харьковского губернского статистического комитета.– Вып.8.– Х.: Губернская типография, 1984.– С. 85–94.
  50. Історія міст і сіл Української РСР. Харківська область.– К.: Головна редакція Радянської енциклопедії АН УРСР, 1967.– 1002 с.
  51. Історія українського мистецтва. Т. 1. Мистецтво найдавніших часів та епохи Київської Русі.– Київ, Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1967.
  52. Історія українського мистецтва. Т. 2. Мистецтво XIV – першої половини XVII ст.– Київ, Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1967.– 472 с.
  53. Історія українського мистецтва. Т. 4. Кн. 1. Мистецтво кінця XVIII – першої половини XIX ст. – Київ, Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1969.– 436 с.
  54. Історія українського мистецтва. Т. 4. Кн. 2. Мистецтво другої половини XIX ст. – Київ, Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1970.– 364 с.
  55. Калашниковы Г.А. и А.М. Сл. Никольское // Материалы для этнографического изучения Харьковской губернии. Гл. 1. Старобельский уезд // Харьковский сборник: Литературно-научное приложение к “Харьковскому календарю” на 1984 г./ Под ред. В.В.Иванова / Изд. Харьковского губернского статистического комитета.– Вып.8.– Х.: Губернская типография, 1984.– С. 173–342.
  56. Калашникова Н.М., Плужникова Г.А. Одежда народов СССР: Из коллекций Государственного музея этнографии народов СССР (Ленинград).– М.: Планета, 1990.–224 с.
  57. Каплун Н.М. Народне мистецтво Луганщини кінця ХІХ – першої половини ХХ століть // Проблеми дослідження пам’яток археології Східної України: Матеріали ІІ-ї Луганської міжнародної історико-археологічної конференції, присвяченої 85-річчю Луганського обласного краєзнавчого музею.– К.: Шлях, 2005.– с. 208–210.
  58. Кара-Васильєва Т. Українська сорочка: Альбом.– К.: Томіріс, 1994.– 32 с.: іл.
  59. Кара-Васильєва Т.В., Чорноморець А.Д. Українська вишивка.– Київ: Либідь, 2002.– 160 с.: іл.
  60. Каталог выставки на ХІІ археологическом съезде в г. Харькове. Этногр.отдел.- Харьков, 1902.
  61. Квітка-Основ’яненко Г. Ф. Маруся. Вибрані твори.– К.: Веселка, 1978.– 200 с.
  62. Кисляков К. До питання про походження, символіку й трансформацію зображення рослини в пташиному дзьобі // ІІІ Гончарівськічитання 1996 рік.– К.: музей Івана Гончара, 1997.– с. 163–171.
  63. Коробова Р.А. Сл. Шулика // Материалы для этнографического изучения Харьковской губернии. Гл. 1. Старобельский уезд // Харьковский сборник: Литературно-научное приложение к “Харьковскому календарю” на 1984 г./ Под ред. В.В.Иванова / Изд. Харьковского губернского статистического комитета.– Вып.8.– Х.: Губернская типография, 1984.– С. 49–62.
  64. Коршак Т. Свята та обряди Охтирського району.– Суми, 1993.– 30 с.
  65. Костомаров М.І. Слов’янська міфологія / Упоряд., приміт. І.П.Бетко, А.М.Полотай; вступна ст. М.Т.Яценка.– К.: Либідь, 1994.– 384 с.
  66. Кочереженко Є. Вишивка Сумщини // Народне мистецтво.– 1999.– № 3–4.– С. 30–31.
  67. Красиков М. М. Філософія буття слобожанського селянина // Дух і Літера.–1999.– № 5-6.– С. 428-442.
  68. Куліш П. Записки о Южной Руси в двух томах.– К.: Дніпро, 1994.–719 с.
  69. Кулик О. Українське народне художнє вишивання.– К.: Державне видавництво образотворчого мистецтва і музичної літератури, 1958.– 77 с.: 23 іл.
  70. Лисюк Н. Діагностичний потенціал поняття архетипу в народній культурі // Традиційне й особистісне у мистецтві. Колективне дослідження за матеріалами Четвертих Гончарівських читань / Відп. ред. М.Селівачов.– К.: УЦНК «Музей Івана Гончара», 2002.– с. 38–48.
  71. Луганщина: Етнокультурний вимір.– Луганськ: Альма матер, 2001.– 360 с.
  72. Манжура И. И. Сказки, пословицы и т. п., записанные в Екатеринославской и Харьковской губерниях // Сборник Харьвоского истоико-филологического общества.– 1890.– Т.2.– Вып. 2.
  73. Маслова Г.С. Народная одежда в восточнославянских традиционных обычаях и обрядах XIX – нач. XX в.– М.: Наука, 1984.– 216 с.
  74. Матейко К. І. Український народний одяг.– К.: Наук. думка, 1977.– 224 с.
  75. Матейко К. І. Український народний одяг: Етнографічний словник.– К.: Наук. думка, 1996.– 196 с.
  76. Моздир М. До ізоформи знаку-символу “Дерево життя” в Україні // IV Міжнародний конгрес україністів. Одеса, 1999. Етнологія, фольклористика. Кн. 1.– Одеса-Київ, Видавництво Асоціації етнологів, 2001.– С. 379–384.
  77. Муравський шлях–97: Матеріали комплексної фольклорно-етнографічної експедиції / Упор. Красиков М., Олійник Н., Осадча В., Семенова М.– Харків: ХДІК, 1998.– 360 с.
  78. Нестеркова О., Кисляков К. Орнаментальні діалоги // Культура і життя.– № 18–19.– 4 грудня 1999 р.
  79. Ніколаєва Т. О. Історія українського костюма. Іл. З. Васіної, Л. Міненко, Т. Ніколаєвої, О. Слінчак, М. Старовойт.– К.: Либідь, 1996.– 176 с.; іл.
  80. Описи Харківського намісництва кінця XVIII ст.: Описово-статистичні джерела / АН УРСР. Археограф. Комісія та ін. Упоряд. В.О.Пірко, О.І.Гуржій; Редкол. П.С.Сохань (відп. ред.) та ін.– К.: Наук. думка, 1991.–220, /3/ с., [24] л. іл.: іл.