Реферат звіт про ндр: 84 c., 190 джерел

Вид материала

Реферат

Содержание 3.2 Сценічне мистецтво у військовій зоні в 1941-1943 рр. Перелік посилань

Подобный материал:

• Реферат звіт про ндр: 90 с., 13 додатків, 1013.86kb.
• Реферат звіт про ндр, 1820.88kb.
• Реферат звіт про науково-дослідну роботу, 23.08kb.
• Реферат звіт з ндр: 60 стор., 6 додатків, 3 джерела, 1121.26kb.
• Реферат звіт про стан виконання першого та другого етапів наукового дослідження, 17.67kb.
• Міністерство науки І освіти україни, 841.1kb.
• Аудиторський висновок, 31.87kb.
• Звіт незалежного аудитора аф «ОБ’єднана аудиторська група», 195.82kb.
• Реферат звіт про науково-дослідну роботу, 29.85kb.
• Реферат звіт про науково-дослідну роботу, 18.54kb.

3.2 Сценічне мистецтво у військовій зоні в 1941-1943 рр.

В укра­їн­сь­кій іс­то­рі­о­гра­фії про­б­ле­ма­ти­ка по­в’я­за­на з по­ді­я­ми Дру­гої сві­то­вої вій­ни постій­но при­вер­тає ува­гу до­слі­д­ни­ків. Це ви­кли­ка­но по­явою у на­у­ко­во­му обі­гу но­вих до­ку­мен­таль­них ма­те­рі­а­лів і не­об­хід­ні­с­тю пе­ре­осми­с­лен­ня, роз­ста­нов­ки но­вих ак­цен­тів в оцін­ках іс­то­ри­ч­них про­це­сів ті­єї вій­ни. Однак, багато питань все ж залишаються малодослідженими. Серед них – особливості окупаційної політики в окремих регіонах України, зокрема, у сфері культури та сценічного мистецтва.

Остан­нім ча­сом з’я­ви­ли­ся ди­сер­та­ції по про­б­ле­мах вій­ни, ав­то­ри яких за­сто­со­ву­ють ре­гі­о­наль­ний під­хід. Осо­б­ли­во в цьо­му пла­ні хо­ті­ло­ся б від­зна­чи­ти ро­бо­ту І.С.Та­р­нав­сь­ко­го “Німецько-фашистський оку­па­цій­ний ре­жим в До­н­ба­сі (1941 – 1943 рр.)” [149]. У ній роз­г­ля­да­ю­ть­ся осо­б­ли­во­с­ті оку­па­цій­но­го ре­жи­му в До­не­ць­кій та Лу­ган­сь­кій об­ла­с­тях. Че­т­вер­тий роз­діл ди­сер­та­ції при­свя­че­ний по­лі­ти­ці ні­м­ців у сфе­рі со­ці­аль­них від­но­син, осві­ти та куль­ту­ри. Він та­кож мі­с­тить широкий ма­те­рі­ал мі­с­це­вих ар­хі­вів про сце­ні­ч­не ми­с­те­ц­т­во у ре­гі­о­ні.

Вар­ти­ми ува­ги іс­то­ри­ків є до­слі­джен­ня фа­хі­в­ців не­іс­то­ри­ч­но­го про­фі­лю. Адже зна­вець, на­при­к­лад, ми­с­те­ц­т­ва мо­же глиб­ше й більш про­фе­сій­но, а в пе­в­них ас­пе­к­тах, мо­ж­ли­во, об’єк­ти­в­ні­ше ви­сві­т­ли­ти й да­ти оцін­ку тим чи ін­шим про­це­сам. Ви­ще­ска­за­не без су­м­ні­ву від­но­си­ть­ся до ди­сер­та­ції до­к­то­ра ми­с­те­ц­т­во­з­нав­с­т­ва В.М.Гай­да­бу­ри “Сценічне ми­с­те­ц­т­во в Укра­ї­ні пе­рі­о­ду ні­ме­ць­ко-­фа­ши­ст­сь­кої оку­па­ції (1941 – 1944)” [21]. Ав­тор від­т­во­рює умо­ви ді­я­ль­но­с­ті те­а­т­рів на оку­по­ва­ній те­ри­то­рії, про­цес фор­му­ван­ня ко­ле­к­ти­вів, стру­к­ту­ру упра­в­лін­ня те­а­т­ра­ми, ана­лі­зує їх ре­пер­ту­ар, ви­ди сце­ні­ч­но­го ми­с­те­ц­т­ва, спів­від­но­шен­ня від­ві­ду­ва­чів ви­став ні­м­ців й укра­ї­н­ців то­що.

Од­ним з на­пря­м­ків куль­ту­р­но­го й гро­мад­сь­ко­го жит­тя в ро­ки оку­па­ції ста­ло сце­ні­ч­не ми­с­те­ц­т­во. До вій­ни, на 1940 р., кіль­кість те­а­т­рів в об­ла­с­тях май­бу­т­ньої вій­сь­ко­вої зо­ни бу­ла та­кою: Во­ро­ши­ло­в­г­рад­сь­ка – 6; Ста­лін­сь­ка – 10; Сум­сь­ка – 5; Хар­ків­сь­ка – 15; Че­р­ні­гів­сь­ка – 5 [97, с.272]. В ро­ки вій­ни біль­шість з них по­но­ви­ли свою ді­я­ль­ність. Біль­ше то­го, сце­ні­ч­не ми­с­те­ц­т­во ста­ло од­ним з на­пря­м­ків ді­я­ль­но­с­ті ін­те­лі­ге­н­ції по на­ці­о­наль­но-­куль­ту­р­но­му від­ро­джен­ню в “Просвітах”. То­му з’я­ви­ли­ся чи­с­ле­ні ама­тор­сь­кі те­а­т­раль­ні й ми­с­те­ць­кі гур­т­ки.

Зі­бра­ні ав­то­ром да­но­го до­слі­джен­ня ма­те­рі­а­ли да­ють змо­гу скла­с­ти пе­в­не уяв­лен­ня про роз­ви­ток цьо­го на­пря­м­ку ми­с­те­ц­т­ва у вій­сь­ко­вій зо­ні: на Су­м­щи­ні ді­я­ли дра­ма­ти­ч­ні те­т­ри в Су­мах, Ко­но­то­пі, Ох­ти­р­ці, Глу­хо­ві, Ро­м­ні, Шо­с­т­ці, те­а­т­раль­ні поста­нов­ки від­бу­ва­ли­ся в Кро­ле­в­ці, дра­ма­ти­ч­ний гур­ток - в се­лі Ча­у­си Шо­с­т­кін­сь­ко­го ра­йо­ну, ля­ль­ко­вий те­атр – в Су­мах; на Че­р­ні­гі­в­щи­ні – те­а­т­ри в Че­р­ні­го­ві, Ні­жи­ні, Осте­рі, При­лу­ках, Но­в­го­род-­Сі­вер­сь­ко­му, те­а­т­раль­ні гур­т­ки – при мі­сь­ко­му клу­бі “Січ” в Че­р­ні­го­ві, в Го­ро­д­ні, Снов­сь­ку, се­лі Бо­г­да­нів­ка При­лу­ць­ко­го ра­йо­ну; на Хар­кі­в­щи­ні – у Хар­ко­ві 5 те­а­т­рів (мі­сь­кий дра­ма­ти­ч­ний ім. Т.Шевченка, опе­р­ний, ля­льок, те­атр ма­лих форм у 4-му ра­йо­ні, ра­йон­ний при 16-му бу­р­го­мі­с­т­ра­ті), Кра­с­но­г­ра­ді, Ме­ре­фі, Бо­го­ду­хо­ві; на Во­ро­ши­ло­в­г­ра­д­щи­ні (Луганська) – у Во­ро­ши­ло­в­г­ра­ді 2 те­т­ри (му­зи­ч­но-­дра­ма­ти­ч­ний ім. Т.Шевченка, “Кабаре”), Ло­зо­во-­Па­в­лі­в­ці, Крас­но­му Лу­чі, Пер­во­май­сь­ку, По­па­с­ній, те­а­т­раль­ні гур­т­ки – в се­лах Ус­пен­ка, Чу­гу­є­ве та Ал­ма­з­не; в Ста­лін­сь­кій (Донецька) об­ла­с­ті – у Юзі­в­ці 3 те­а­т­ри (му­зи­ч­но-­дра­ма­ти­ч­ний, ля­ль­ко­вий, “Вар’єте”), Ба­х­му­ті, Ко­с­тян­ти­ні­в­ці, Друж­кі­в­ці, Ма­рі­у­по­лі, Сло­в’ян­сь­ку, Но­во-Го­р­лі­в­ці, Чи­с­тя­ко­во, Ру­т­чен­кі­в­ці, Ста­ро-Кер­ме­н­че­ку, те­а­т­раль­ні гур­т­ки – у Ча­сів Ярі, в се­лах Ка­р­лів­ка, Хре­с­ті­в­ці, Но­во-Апо­с­то­лів­ка Во­л­но­вах­сь­ко­го ра­йо­ну при то­ва­ри­с­т­вах “Просвіта”. Колективи театрів формувалися за рахунок уцілілих професійних акторів і численних аматорів.

Що­до ре­пер­ту­а­ру, то слід від­зна­чи­ти на­сту­п­не: він був до­сить рі­з­но­ма­ні­т­ним у від­но­с­но ве­ли­ких те­а­т­рів, роз­та­шо­ва­них у мі­с­тах, які мо­г­ли за­лу­ча­ти до вла­с­них поста­нов і кон­цер­тів біль­ші, як кіль­кі­с­но так і які­с­но, ми­с­те­ць­кі си­ли. І, на­в­па­ки, те­а­т­ри у не­ве­ли­ч­ких мі­с­тах і се­лах бу­ли пе­ре­ва­ж­но ама­тор­сь­ки­ми, то­му їх ре­пер­ту­ар об­ме­жу­ва­в­ся пе­ре­сі­ч­но укра­їн­сь­кою кла­си­кою ХІХ ст. На ре­пер­ту­ар ро­би­ло вплив та­кож те, що в мі­с­тах гля­да­ча­ми бу­ли не тіль­ки мі­с­це­ва ін­те­лі­ге­н­ція, а й ні­ме­ць­кі вій­сь­ко­ві, осо­б­ли­во офі­це­ри. То­му слід бу­ло вра­хо­ву­ва­ти сма­ки ці­єї пу­б­лі­ки.

На­при­к­лад, у про­гра­мі кон­цер­ту до від­крит­тя зи­мо­во­го се­зо­ну Ро­мен­сь­ко­го му­зи­ч­но-­дра­ма­ти­ч­но­го те­а­т­ру ім. Ле­о­н­то­ви­ча пре­д­ста­в­ле­ні чи­с­ле­ні укра­їн­сь­кі на­род­ні пі­с­ні: “Б’ють по­ро­ги” на му­зи­ку Ли­сен­ка, “Улянка” – Вер­хо­ви­н­ця, “Зозуля” – Смо­ли­ка, “Журавлі” – Сте­цен­ка, “Гандзя” – Бон­ков­сь­ко­го, “Очерет лу­гом гу­де”, “На го­ро­ді ве­р­ба ря­с­на”. По­ряд з цим: кіль­ка кіль­ка кла­си­ч­них тво­рів – ора­то­рія “Зима” на му­зи­ку Гай­д­на, “Липа” на му­зи­ку Шу­бер­та, “Дума” з “Невільника” на му­зи­ку Ва­хи­я­ні­на; кіль­ка укра­їн­сь­ких тан­ків; ні­ме­ць­кі на­род­ні і со­л­дат­сь­кі пі­с­ні – “Шипшинонька”, “Лілі Ма­р­лен”, “Коли мар­ши­ру­ють со­л­да­ти”, “Да, се­р­це со­л­да­та”. Крім то­го, в те­а­т­рі йшли класичні українські твори: опе­ри “Наталка-Полтавка” і “Запорожець за Ду­на­єм”; п’є­си П.Мирного “Лимарівна”, Кві­т­ки-­Ос­но­в’я­нен­ка “Шельменко-денщик”; опе­ре­ти Г.Кві­т­ки-­Ос­но­в’я­нен­ка “Сватання на Го­н­ча­рі­в­ці” та М.Ста­ри­ць­ко­го “Сорочинський яр­ма­рок” [17].

Ве­ли­ка кіль­кість укра­їн­сь­ких кла­си­ч­них тво­рів бу­ла у ре­пер­ту­а­рі Че­р­ні­гів­сь­ко­го те­а­т­ру ім. Ко­т­ля­рев­сь­ко­го: “Наймичка”, “Матрин Бо­ру­ля”, “Безталанна” І.Тобілевича; “Ой, не хо­ди, Гри­цю, та й на ве­чо­р­ни­ці”, “За дво­ма зай­ця­ми” М.Старицького; “Шельменко-денщик”, “Сватання на Го­н­ча­рі­в­ці” Г.Кві­т­ки-­Ос­но­в’я­нен­ка; “Дай се­р­цю во­лю”, “Кум-мірошник”, “Вій” М.Кропивницького; “Назар Сто­до­ля” Т.Шевченка; “На пер­ші гу­лі” Ва­си­ль­чен­ка. Крім то­го: дра­ма Остов­сь­ко­го “Поздняя лю­бовь”, во­де­віль “Дружина яких ма­ло” [37, Р-2350.-оп.1.-спр.28.-арк.1-13].

Але най­біль­шим рі­з­но­ма­ніт­тям від­рі­з­ня­ли­ся ре­пер­ту­а­ри Хар­ків­сь­ких те­а­т­рів. На­при­к­лад, “Великодня свя­т­ко­ва про­гра­ма для ци­ві­ль­но­го на­се­лен­ня” у кві­т­ні 1943 р. в те­а­т­рі ім. Ше­в­чен­ка вклю­ча­ла си­м­фо­ні­ч­ний кон­церт: “Шехерезада” Чай­ков­сь­ко­го, “Ніч на Ли­сій Го­рі” Му­сор­г­сь­ко­го, та­нок ско­мо­ро­хів з опе­ри “Снігуронька” Рим­сь­ко­го-­Кор­са­ко­ва, по­ло­ве­ць­кий та­нок з опе­ри “Князь Ігор” Бо­ро­ді­на, ба­лет на мо­ти­ви Штра­у­са й ін­ші тво­ри [168]. Там же йшли опе­ре­ти: “Запорожець за Ду­на­єм” Ар­те­мов­сь­ко­го, “Коломбіна” Ря­бо­ва, “Фраскіта” Ле­га­ра [167], “Сватання на Го­ча­рі­в­ці” Г.Квітки-Основ’яненка, “Сорочинський яр­ма­рок” М.Старицького [105]. Йшли та­кож опе­ра М.Аркаса “Катерина” та по­бу­то­ва ко­ме­дія Я.Мамонтова “Рожеве па­ву­тин­ня”, п’є­си В.Винниченка “Великий се­к­рет” та Мо­льє­ра “Тартюф”, опе­ра “Маруся-Богуславка” та опе­ре­та Фрі­м­ме­ля “Роз-марі” [74]. В опе­р­но­му те­а­т­рі ста­ви­лись тво­ри сві­то­вої кла­си­ки: “Винова кра­ля” му­зи­ка Чай­ков­сь­ко­го, “Циганський ба­рон” Штра­у­са, “Арлекінада” Дрі­го, “Корсар” Ада­ма, “Травіата” Вер­ді, “Вечорниці” Ні­щин­сь­ко­го, “Кармен” Бі­зе, ба­лет “Лебедине озе­ро” Чай­ков­сь­ко­го, “Паяци” Ле­он­ко­вал­ло.

Ін­ко­ли на укра­їн­сь­кій сце­ні ви­сту­па­ли й іно­зе­м­ці. 28 чер­в­ня 1942 р. у Ста­лі­но в те­а­т­рі ес­т­ра­ди та мі­ні­а­тюр від­бу­в­ся кон­церт ні­ме­ць­ко­го пі­а­ні­с­та Фрі­ца Бра­х­ма­на, який ви­ко­нав тво­ри Бе­т­хо­ве­на, Лі­с­та, Шо­пе­на, Пуч­чі­ні, Штра­у­са. 1 тра­в­ня 1943 р. у Го­р­лі­в­ці від­бу­в­ся спі­ль­ний кон­церт мі­с­це­вих та ні­ме­ць­ких ар­ти­с­тів, яки­ми ке­ру­вав бе­р­лін­сь­кий ба­лет­мей­с­тер Дрозд [149, с.165]. У театрі “Кабаре” в Луганську поряд з місцевими виступали італійські та німецькі актори. Тут виконувалися різноманітні народні танці, українські, німецькі, італійські пісні, класичні твори, наприклад, арії з опер, гімнастичні номери, навіть - телепатія і гіпноз.

Те­а­т­ри офі­цій­но під­ля­га­ли ні­ме­ць­ким від­ді­лам про­па­ган­ди, ко­мен­да­ту­рам та мі­с­це­вим укра­їн­сь­ким ор­га­нам. Так, у Хар­ко­ві при мі­сь­ку­п­ра­ві ді­я­ло спе­ці­аль­но ство­ре­не Кон­цер­то­ве Бю­ро, яке за­йма­ло­ся об­лі­ком всіх му­зи­ч­но-­ес­т­ра­д­них ви­ко­на­в­ців, що ви­сту­па­ли по ре­с­то­ра­нах, їдаль­нях, ка­фе і бу­фе­тах мі­с­та. Всі ви­ко­на­в­ці бу­ли зобов’язані не ме­н­ше од­но­го ра­зу на мі­сяць по­го­джу­ва­ти свій ре­пер­ту­ар з ди­ре­к­ці­єю Бю­ро. Наявність цензури, а також покарання, яке могло бути за її порушення, ілюструє наступний факт: наприкінці жовтня 1942 р. за самовільний виступ з незатвердженою програмою артистів Берюшових шеф Старо-Керменчеського району Юзівської області Гречаковський оштрафував на 1000 руб.

До­слі­д­ник те­а­т­раль­но­го ми­с­те­ц­т­ва на укра­їн­сь­ких зе­м­лях в ро­ки оку­па­ції В.М.Гайдабура від­зна­чає, що стру­к­ту­ра упра­в­лін­ня те­а­т­ром в оку­па­ції в ос­но­в­но­му бу­ла аде­к­ва­т­ною ра­дян­сь­кій си­с­те­мі на­гля­ду, але з іс­то­т­ною рі­з­ни­цею: до вій­ни те­атр об­слу­го­ву­вав іде­о­ло­гію ра­дян­сь­кої то­та­лі­та­р­ної си­с­те­ми, а в умо­вах ні­ме­ць­кої оку­па­ції ло­каль­но за­без­пе­чу­вав куль­ту­р­ний від­по­чи­нок вер­ма­х­ту [21, с.12].

Ва­ж­ли­вість для ні­ме­ць­ких вла­с­тей остан­ньо­го під­т­вер­джу­є­ть­ся “Спеціальним роз­по­ря­джен­ням по ти­лу №4” від 24 ли­с­то­па­да 1942 р. В ньо­му го­во­ри­ть­ся, що фю­рер на­ка­зав щоб всі ар­ти­с­ти укра­їн­сь­ких ху­до­ж­ніх труп для об­слу­го­ву­ван­ня в до­ста­т­ній мі­рі військ сво­ї­ми фро­н­то­ви­ми ар­ти­с­ти­ч­ни­ми ко­ле­к­ти­ва­ми по­вин­ні, не­за­ле­ж­но від жа­лу­ван­ня і мі­с­це­во­го рі­в­ня жит­тя, отри­му­ва­ти до­да­т­ко­вий про­до­во­ль­чий па­йок в роз­мі­рах вста­но­в­ле­них для вій­сь­ко­во­с­лу­ж­бо­в­ців вер­ма­х­ту, на­віть то­ді, ко­ли во­ни тим­ча­со­во ви­сту­па­ють пе­ред ні­ме­ць­ки­ми вій­сь­ко­во­с­лу­ж­бо­в­ця­ми. Про­до­воль­с­т­во ма­ло ви­да­ва­ти­ся без­ко­ш­то­в­но за ра­ху­нок вій­сь­ко­вих за­па­сів. На­ка­зу­ва­лось та­кож пі­к­лу­ва­ти­ся про опа­лен­ня те­а­т­рів у хо­ло­д­ний пе­рі­од ро­ку.

Да­лі до­слі­д­ник ви­ді­ляє ряд форм ми­с­те­ць­ко­го обс­лу­го­ву­ван­ня ні­м­ців: пла­но­ві кон­цер­ти ко­ле­к­ти­в­но­го від­ві­ду­ван­ня для вій­сь­ко­вих ча­с­тин і на лі­нії фро­н­ту; свя­т­ко­ві сце­ні­ч­ні про­гра­ми ко­ле­к­ти­в­но­го від­ві­ду­ван­ня під час ні­ме­ць­ких по­лі­тич­них та на­ці­о­наль­но-­куль­ту­р­них ім­п­рез (ін­ко­ли ра­зом з ар­ти­с­та­ми із рей­ху); те­а­т­раль­ні ви­ста­ви за­кри­то­го ти­пу для вій­сь­ко­вих або спі­ль­но з ци­ві­ль­ни­ми гля­да­ча­ми; ви­сту­пи укра­їн­сь­ких ар­ти­с­тів у ні­ме­ць­ких вій­сь­ко­вих шпи­та­лях; участь укра­їн­сь­ких ак­то­рів у ні­ме­ць­ких тру­пах; ін­ди­ві­ду­аль­не від­ві­ду­ван­ня вій­сь­ко­ви­ми куль­ту­р­них уста­нов (в ти­лу); роз­ва­жаль­ні про­гра­ми у ва­р’є­те, ка­зи­но то­що [21, с.12].

Про активну діяльність і популярність театрів свідчать хоча б такі цифри: наприклад, Сектор естради Юзівського музично-драматичного театру на 8 січня 1942 р. провів 18 концертів для цивільного населення по клубах міста, які відвідали 12 тис. чоловік, крім того, ще 26 концертів – для військових частин [43]. А на червень 1942 р. цей театр дав 98 вистав, з них 7 прем’єр і 55 концертів.

Аналізуючи склад публіки, В.М.Гадабура приходить до висновку, що кількісне співвідношення відвідання оперно-балетних, опереткових вистав, концертів симфонічної музики та ревю становить: німців – 70%, українців (мається на увазі місцеве населення) – 30%. Тоді як співвідношення відвідання драматичного театру навпаки: німців – 30%, українців – 70%. При цьому відзначається низький художній рівень у масі театрів, зумовлений малою кваліфікацією кадрів, бідними технічними умовами [21, с.10].

В цілому ж вказаний дослідник вважає, що період окупації можна кваліфікувати з мистецької точки зору, як розрив українського театру з методом соцреалізму та підключення до процесу світового класичного мистецтва [21, с.30].

До особливого виду сценічного мистецива можна віднести циркове. 11 серпня 1942 р. почав працювати Ворошиловградський цирк. В його програмі були: французька боротьба, гімнастика, акробатика, музична ексцентрика [106].

По­ряд з те­а­т­ра­ми ство­рю­ва­лись й ак­ти­в­но ді­я­ли чи­с­ле­ні хо­ро­ві ка­пе­ли, ан­са­м­б­лі, ду­хо­ві, стру­н­ні, джаз, си­м­фо­ні­ч­ні, на­род­них ін­ст­ру­мен­тів ор­ке­с­три, му­зи­ч­ні сту­дії, гур­тки. Наприклад, Конотопська хорова капела, яка давала концерти перед військами, у шпиталях та для цивільного населення, духовий оркестр в Охтирці, концертний хоровий ансамбль та оркестр української поліції у Чернігові [158], українська хорова капела під керівництвом Улезка у Сновську [109], симфонічний оркестр при Харківському національному оперному театрі, Харківський український національний хор під керівництвом професора Ступницького, український оркестр народних інструментів (бандуристи), ансамбль циган під керівництвом Н.Солдатенка та музична студія при “Просвіті” у Харкові, хорова капела, струнний та духовий оркестри при Будинку національної культури у Мерефі, українська хорова капела під керівництвом М.Коваленка у Ворошиловграді [106], джаз-оркестр під керівництвом М.Барановського у Кадіївці, міська хорова капела і джаз-оркестр у Бахмуті [7], хоровий, духовий та симфонічний ансамблі у Костянтинівці [73], міський оркестр у Маріуполі, капела бандуристів під керівництвом І.Богданова у Слов’янську [44], симфонічний оркестр при “Просвіті” у Краматорську [74].

Отже, в роки окупації ва­ж­ли­вим на­пря­м­ком ді­я­ль­но­с­ті мі­с­це­вої ін­те­лі­ге­н­ції по на­ці­о­наль­но-куль­ту­р­но­му від­ро­джен­ню ста­ло сце­ні­ч­не ми­с­те­ц­т­во. В цьому плані її прагнення співпало з потребами німецьких окупаційних властей. З німецького боку пе­ред ним ста­ви­ло­ся за­вдан­ня за­без­пе­чи­ти куль­ту­р­ний від­по­чи­нок вій­сь­ко­во­с­лу­ж­бо­в­ців вер­ма­х­ту. То­му в областях військової зони по­но­ви­ли свою ро­бо­ту те­а­т­ри, ви­ни­к­ли чи­с­лен­ні те­а­т­раль­ні гур­т­ки, ді­я­ли хо­ро­ві ка­пе­ли, ан­са­м­б­лі, рі­з­но­ма­ні­т­ні ор­ке­с­т­ри, му­зи­ч­ні сту­дії то­що, у Во­ро­ши­ло­в­г­ра­ді іс­ну­вав цирк.

У ко­ле­к­ти­вах те­а­т­рів по­єд­ну­ва­ла­ся ді­я­ль­ність про­фе­сій­них ак­то­рів і чи­с­лен­них ама­то­рів, що при­зво­ди­ло до, пе­ре­ва­ж­но, ни­зь­ко­го ху­до­ж­ньо­го рі­в­ня у ма­сі те­а­т­рів. Слід від­зна­чи­ти та­кож бі­д­не тех­ні­ч­не за­без­пе­чен­ня ви­став вна­с­лі­док не­до­ста­т­ньо­го фі­нан­су­ван­ня. Ці об­ста­ви­ни впли­ва­ли на рі­з­но­ма­ні­т­ність ре­пер­ту­а­ру. У не­ве­ли­ких те­а­т­рах і гур­т­ках мі­с­те­чок та сіл він об­ме­жу­ва­в­ся тво­ра­ми укра­їн­сь­ких дра­ма­ту­р­гів: І.Тобілевича, Г.Квітки-Основ’яненка, М.Старицького, М.Кропивницького то­що. То­ді як в мі­с­тах, де бу­ли численіші й ква­лі­фі­ко­ва­ні­ші ми­с­те­ць­кі си­ли, а та­кож по­рі­в­ня­но кра­ще тех­ні­ч­не за­без­пе­чен­ня, по­ряд з тво­ра­ми укра­їн­сь­кої кла­си­ки ста­ви­ли­ся п’є­си іно­зе­м­них ав­то­рів, опе­ри, ба­ле­т­ні ви­ста­ви, опе­ре­ти, си­м­фо­ні­ч­ні кон­цер­ти то­що.

Ще од­ним ва­ж­ли­вим фа­к­то­ром був склад пу­б­лі­ки. Як­що укра­їн­сь­кий гля­дач від­ві­ду­вав пе­ре­ва­ж­но ви­ста­ви дра­ма­ти­ч­них те­а­т­рів, то ні­ме­ць­кий – опе­р­но-­ба­ле­т­ні, опе­ре­т­ні ви­ста­ви, кон­цер­ти си­м­фо­ні­ч­ної му­зи­ки. Тому репертуар визначався переважно запитами відвідувачів, хо­ча си­с­те­ма на­гля­ду і це­н­зу­ра іс­ну­ва­ли. Вій­сь­ко­ві вла­с­ті, ви­ко­ну­ю­чи на­ста­но­ви Ро­зе­н­бе­р­га, май­же не втру­ча­ли­ся в цю сфе­ру куль­ту­р­но­го жит­тя. На від­мі­ну від ра­дян­сь­ких ча­сів, ко­ли сце­ні­ч­не ми­с­те­ц­т­во бу­ло ін­ст­ру­мен­том іде­о­ло­гі­ч­но­го впли­ву, в умо­вах ні­ме­ць­кої оку­па­ції во­но ма­ло за­свід­чи­ти то­ле­ран­т­ність “нових вла­с­тей” в цьо­му пи­тан­ні.


ВИСНОВКИ


Проведені дослідження дають можливість зробити наступні висновки:

1. У справі влаштування 50-річного ювілею відомого українського поета Олександра Олеся важливу роль відіграв Український республікансько-демократичний клуб у Празі, який не тільки матеріально, але й організаційно сприяв реалізації цього заходу. Завдяки його зусиллям було ліквідовано борг поета, залучено до цієї справи представників української еміграції з різних країн Європи і Північної Америки, видано збірку нових творів знаного лірика. Значну роль у цих заходах відіграв тодішній голова управи Клубу Кость Мацієвич. Зі свого боку О.Олесь брав участь у літературних і громадських акціях, організованих УРДК.
   
2. Біографічні дані Василя Филоновича свідчать про його активну участь у боротьбі за національну державу в період Української революції 1917-1921 рр., вимушеної еміграції та у Закарпатті 1939 р., громадсько-політичну роботу в Болгарії, Туреччині, Югославії та Карпатській Україні. Спогади Василя Филоновича, які наприкінці 2009 р. побачили світ, стануть додатковим джерелом для вивчення складних подій, пов’язаних з проголошенням незалежності Карпатської України.
   
3. Публікації про голодомор 1932-1933 рр. на сторінках “Тризуба” є репрезентативним джерелом, яке займає важливе і в той же час унікальне місце в усьому комплексі джерел з історії голодомору. У часописі було вміщено великий за обсягом і специфічний за змістом матеріал з різних аспектів життя в Україні наприкінці 20-х – на початку 30-х років і в першу чергу про голодомор. Незважаючи на певну ідеологічну спрямованість тижневика, подані у ньому матеріали є достовірними й об’єктивними, що реально відображали хід організації й реалізації штучного голоду не тільки як засобу боротьби з приватницькою ідеологією українських селян, перетворення їх на сільськогосподарських робітників, але і методом політичного упокорення українського села. Саме еміграція вперше звернула увагу на те, що напередодні (як превентивний засіб проти національної інтелігенції, яка могла вплинути на громадську думку українських селян) і під час здійснення колективізації розгортається боротьба з так званим “українським націоналізмом”, починається згортання політики українізації. Публікації про голодомор 1932-1933 рр. в Україні на сторінках еміграційної преси взагалі й паризького тижневика “Тризуб” зокрема були найбільш інформативними і повними на той час у світі.
   
4. Ні­ме­ць­кі вій­сь­ко­во-­го­с­по­дар­сь­кі уста­но­ви в роки Великої Вітчизняної війни фор­му­ва­ли вла­с­ний апа­рат укра­їн­сь­ких до­по­мі­ж­них ор­га­нів, активно залучаючи місцевих фахівців. Ці органи були по­кли­ка­ні зро­би­ти еко­но­мі­ч­ну ек­с­п­лу­а­та­цію оку­по­ва­них ре­гі­о­нів Укра­ї­ни більш ефе­к­ти­в­ною. Широко використовува­в­ся до­свід ра­дян­сь­кої вла­ди. Уста­но­ви, які діяли у довоєнний час, активно функціонували і в умовах німецької окупації.
   
5. В роки німецької окупації 1941-43 рр. ва­ж­ли­вим на­пря­м­ком ді­я­ль­но­с­ті мі­с­це­вої ін­те­лі­ге­н­ції по на­ці­о­наль­но-куль­ту­р­но­му від­ро­джен­ню ста­ло сце­ні­ч­не ми­с­те­ц­т­во. В цьому плані її прагнення співпало з потребами німецьких окупаційних властей. З німецького боку пе­ред ним ста­ви­ло­ся за­вдан­ня за­без­пе­чи­ти куль­ту­р­ний від­по­чи­нок вій­сь­ко­во­с­лу­ж­бо­в­ців вер­ма­х­ту. То­му в областях військової зони по­но­ви­ли свою ро­бо­ту те­а­т­ри, ви­ни­к­ли чи­с­лен­ні те­а­т­раль­ні гур­т­ки, ді­я­ли хо­ро­ві ка­пе­ли, ан­са­м­б­лі, рі­з­но­ма­ні­т­ні ор­ке­с­т­ри, му­зи­ч­ні сту­дії то­що, у Во­ро­ши­ло­в­г­ра­ді іс­ну­вав цирк.
   

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ

1. Wishka E. Emigracja ukraińska w Polsce 1920-1939. – Toruń: MADO, 2005. – S.149.
   
2. Бабишкин О.К. О.Олесь // Украинская советская энциклопедия: У 12 т. - К.: Главная редакція Украинской советской энциклопедии, 1982. - Т.7. - С.479.
   
3. Бабишкін О. З журбою радість обнялась // Сільські вісті. - К., 1988. - 4 грудня;
   
4. Бабишкін О. О.Олесь // Радянське літературознавство. - К., 1958. - №1. - С.88-105;
   
5. Бажанський М. Ольжич і його батьки. - Детройт, 1986;
   
6. Базильчук Г.К. Словник-довідник з історії. – К.: МАУП, 2005. – С.257-258;
   
7. Бахмутский вестник. – 1942. – 14 февраля.
   
8. Білецький Л. О.Олесь (з нагоди 20-літнього ювілею) // Нова Україна. - Прага, 1923. - Ч.12. - С.1-9;
   
9. Бірчак В. Карпатська Україна: спомини і переживання. – Прага: Нація в поході, 1940;
   
10. Бойко О.Д. Бій під Крутами: історія вивчення // Український історичний журнал. – К., 2008. – №2. – С.49.
    
11. Буркут К.С. Зіставно-порівняльна характеристика словесно-образних систем О.Олеся, П.Тичини, М.Рильського: Автореф. дис… канд. філол. наук. - К.: Ін-т мовознавства ім.О.О.Потебні, 2003. - 16 с.
    
12. В[алентин] С[адовський]. З життя й політики. Голод і совітська преса. Розміри нещастя. Офіціальний оптимізм і сумна дійсність. “Село, яке не розкачалося”… // Там само. - №42. - С.11-13; В.С. З життя й політики. З обсягу українізаційних заходів. Довкола хлібозаготовок. “Успіх” позики індустріалізації. В голодному районі… // Там само. - №46-47. - С.19-24.
    
13. Вєтров І.Г. Економічна експансія третього рейху в Україні.- К.: Червона хвиля, 2000.- 232 с.; Тарнавський І.С. Німецько-фашистський окупаційний режим в Донбасі (1941-1943рр.): Дис... канд. іст. наук: 07.00.01/ Донецький державний ун-т.- Донецьк, 1999.- 220 с.
    
14. Визвольні змагання очима контррозвідника (Документальна спадщина