Програма навчання депутатів місцевих рад Місцеве самоврядування. Крок до ефективності

Вид материала

Содержание

Маргарет Мид
Ви маєте силу змінити – вам просто необхідна смілість, стійкість та віра !
Спроможність громадянського суспільства
Підтримка (або хоча б невтручання) з боку місцевого уряду.
У правильному місці в правильний час”
Визначення цілей та завдань моніторингу –
Розробка та затвердження методології моніторингу –
Здійснення моніторингу –
Аналіз, обговорення та розповсюдження результатів –
Розробка рекомендацій –
Оцінка необхідності подальшого моніторингу –
Опір зі сторони влади –
Відсутність сильного та активного сектору громадянського суспільства –
Відсутність відкритої інформації –
Відсутність кваліфікованого виконавця –
Громадські слухання можуть стати ареною для критики дій влади.
Для проведення громадських слухань потрібні фінансові та людські ресурси.
Досить часто громадяни виступають проти проведення громадських слухань, оскільки розглядають їх як роботу, яку вони виконують за

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11

Маргарет Мид

Одразу варто попередити, що існує багато перешкод, які реально перешкоджають Вашим ініціативам у першу чергу лобіюванню, залученню громадськості до вирішення важливих питань та прийняття рішень на місцевому рівні:

владні структури можуть без особливого ентузіазму сприймати ідеї участі громадськості в процесі розробки та прийняття рішень;
громадські слухання, дорадчі комітети, збори громадян, НУО можуть перетворюються на нескінченні дебати та суперечки, чи навіть гірше, форуми;
небажання представників влади залучати громадян до процесів прийняття рішень;
занадто високі очікування громадян що реалізація проектів покращать рівень їх життя;
низька спроможність місцевої влади до покращення своїх послуг, навіть якщо цю проблему порушено громадянами;
низька спроможність місцевої влади до фінансування проектів розвитку міста;
представникам влади може просто бракувати необхідних знань та досвіду;

Необхідно усвідомлювати, що цей перелік далеко не є вичерпним. Залежно від культурного середовища, політичної ситуації, стану освіти, традицій та багатьох інших факторів, що виникають в житті суспільства та громади, можуть з’явитися інші ризики та перешкоди.

Лобіювання. Механізми лобіювання. Одним з основних завдань лобіювання є захист прав тих, чиї права державна чи місцеве влада ігнорувала або ж зловживала ними; громадське розслідування таких фактів; збір та поширення інформації про них, а також моніторинг подібної ситуації, а також вплив на процес прийняття рішень, щодо всіх питань життя суспільства.

За результатами соціологічних опитувань, які проводилися Фондом “Демократичні ініціативи” спільно з Інститутом соціології протягом 1994 - 2000 рр., виявилося, що у разі порушення своїх прав та інтересів, громадяни швидше за все взяли б участь у таких формах участі громадськості, як масові демонстрації, мітинги, виборчі кампанії та збір підписів на підтримку колективних протестів. Іншими словами, в Україні захист прав людини все ще покладається на традиційні механізми громадської дії. Хоча, вже в 1998 - 2000 рр. бажання людей брати участь в подібних заходах зменшилось на 10%. Отже, процеси лобіювання, за умови подальшого розвитку демократії, мають всі підстави перетворитися на найбільш вживані і поширені в українському суспільстві.

Кожному, хто візьметься проводити лобістську компанії на місцевому рівні слід в першу чергу ознайомитися із законодавчими підвалинами цієї діяльності. Враховуючи, що окреме законодавства про лобізм у нас відсутнє (проект закону про лобіювання додається), але по-правді навіть якби воно й було, необхідним щонайменше володіти основними положеннями:

Лобіювання же ж означає просто проштовхування до прийняття, відміні вдосконаленню рішень або політики на місцевому, національному або навіть на міжнародному рівнях. При лобіюванні використовуються погляди та інформація, які доводять до осіб відповідальних за прийняття рішень, щоб вони вплинули на їх дії в необхідному напрямку. Лобіювання означає контакти з офіційними особами, які приймають рішення і визначають політику, обмін побажаннями і думками, які впливають на аргументи опонентів и демонструють широку підтримку з даного питання.

Термін «лобізм» виник в американському політичному житті близько 1830 року. Представники різних зацікавлених груп проводили багато часу в кулуарах (lobby - кулуар, холл, вестибюль) залів засідань законодавчих органів Сполучених Штатів, сподіваючись порозмовляти з законодавцями і, тим самим, спробувати повпливати на їх рішення. Поступово термін ввійшов в політичний жаргон і отримав більш широкий зміст, ставши відноситися до всього, що так чи інакше пробує вплинути на урядове рішення. Термін часто використовується дуже вільно, інколи навіть неадекватно, для позначення всіх видів політичного впливу. Оскільки широко розповсюджена точку щору, що лобісти використовують непідходящі, навіть нечесні методи для досягнення своїх цілей, поняття „лобіз” містить в собі для багатьох негативний змістовний відтінок. Не дивлячись на сучасну явну неточність застосування терміну, можна окреслити деякі межі цього поняття:

Лобіювання пов’язане лише з прийняття публічних рішень. Рішення, що приймаються приватними особами, організаціями чи корпораціями можуть також бути піддані впливу певних зацікавлених груп, але такий вплив не прийнято називати лобізмом.
Всі види лобізму мотивовані бажанням вчинити вплив. Багато дій або подій можуть впливати на процес прийняття публічних рішень, але якщо вони не викликані бажанням здійснити такий вплив то він не є лобізмом.
Під лобіюванням слід розуміти наявність посередника або представника як зв’язуючої ланки між групою громадян країни і державними офіційними особами. Окремий громадянин, який по своїй власній приватній волі і користуючись досяжними для нього засобами, намагається вплинути на публічного чиновника не може рахуватися лобістом.
Будь-яке лобіювання безсумнівно пов’язане з встановленням контактів для передачі повідомлень, оскільки це єдиний шлях, по якому можна здійснювати вплив. Таким чином, в широкому змісті – лобізм це встановлення контактів і передача повідомлень, адресованих представникам влади, публічним особам з наміром вплинути на їх рішення.

Слова “лобі”, “лобізм”, вже стали звичними для українського вербального поля. Однак саме розуміння цих термінів досі характеризується спрощеністю і певною здеформованістю у негативний бік. Популярне визначення цього явища в українському сприйнятті можна звести до такої тези: лобізм – це проштовхування кимось своїх інтересів через залучення до цього процесу людей та структур, що мають можливість впливати на центри прийняття рішень. Останні в свою чергу отримують від замовників винагороди. Звідси – поширене у масовій свідомості поєднання лобістської діяльності із такими негативними явищами як корупція та хабарництво. А між тим лобізм у його цивілізованій формі, що культивується в країнах розвинутої демократії – це ціла система суспільних відносин, пов’язаних із прийняттям владних рішень. Причому система цілком легальна і легітимна, тобто узаконена й законодавчо обгрунтована. На сьогодні існує вже також ціла теорія і описова модель лобізму, як виду суспільно-політичних відносин. Україна, яка намагається прямувати до цивілізованого, відкритого і демократичного суспільства не зможе уникнути такого явища як лобізм. Адже схильність до і необхідність у лобістських діях закладена у самій природі інтерперсональних та міжінституційних стосунків.

Лобізм виник як специфічний інститут політичної системи США для впливу приватних та громадських організацій (груп тиску) на процес ухвалення рішень органами державної влади з питань внутрішньої та зовнішньої політики. Посередниками ж можуть бути політичні партії, громадські організації, депутати законодавчого органу, урядовці або ж спеціальні професійні (як наприклад у США) лобістські групи. Від партійно-політичної діяльності лобістська відрізняється тим, що вона безпосередньо не спрямована на завоювання влади чи отримання доступу до участі в управлінні та керівництві державою, а також відбувається поза механізмом виборів чи якимось іншим типом легітимізації. Сфери, у яких можуть застосовуватися лобістські дії є найрізноманітнішими. Це і фінансова діяльність, і захист навколишнього середовища, і видобуток корисних копалин, відчизняні та іноземні виробники та інвестори, зовнішня торгівля і наука, соціальна сфера і медична галузь тощо. Можна говорити також про регіональні та етнічні лобістські групи (так звані земляцтва). Тобто, лобізм може мати місце у всіх тих сферах, що так чи інакше пов’язані із процесом прийняття рішень.

Більшість дослідників вирізняють наступні основи існування та діяльності групи поза офіційними структурами та з ознаками лобі: здійснення тиску на політичні інституції з метою прийняття органами влади; вимоги групи відображають специфічні державними органами певних рішень; інтереси тієї чи іншої верстви чи об’єднання громадян. Види лобі Лобістські угрупування можуть бути офіційно зареєстровані (формалізовані), наприклад, як у США, або діяти нелегально; характерним прикладом останнього типу є мафія. Структурно лобі являють собою розгалужену мережу агенцій та фірм, які впливають на законодавців та урядовців з метою прийняття рішень (законів, розпоряджень, урядових замовлень, субсидій,) в інтересах певних організацій, великих корпорацій і навіть іноземних держав.

Методи лобіювання. Тактика лобістської діяльності пов’язана з вибором засобів і методів впливу на органи державної влади і варіюється від системних, конституційних методів до антисистемних, так званих “методів прямої дії”, від легальних до протизаконних. Ми вашій увазі пропонуємо 2 типи поділу методів лобіювання: „конституційні - неконституційні” та „прямі - непрямі”

Конституційні дії передбачають:

 безпосередні консультації, участь у слуханнях, які проводить уряд чи парламент;

заяви, рекомендації висловлені напередодні процесу прийняття рішення;

 представництво лобістської групи у парламенті;

 офіційне лобіювання;

 прийняття політичних рішень

До методів впливу з елементами прямої дії належать (неконституційні):

 несанкціоновані страйки з висуненням ультиматумів до органів державної влади;

 застосування методів “масового лобіювання”: демонстрації, мітинги, пікети; акції тощо;

 відкриті звернення;

 телеграми;

 телефонні дзвінки;

 листи;

 порушення законодавства у т.ч. насильницькі дії (включаючи терор); акції громадської непокори; порушення громадського порядку.

Пряме лобіювання:

особисті зустрічі;
телефонні розмови;
особистий власноруч написаний текст;
масове розсилання індивідуальних листів;
масові поштові кампанії;
„електронна злива”;
подання петиції;
інше.

Непряме лобіювання:

кампанії у засобах масової інформації;
цілеспрямовані політичні кампанії;
повідомлення у ЗМІ;
залучення професійної допомоги;
залучення громадських організацій;
приєднання до партійних організацій;
масові демонстрації;
створення політичної партії;
інше.

Для посилення ефекту лобістської діяльності Паралельно з конституційними або неконституційними методами діяльності може використовуватися вплив на владу шляхом формування відповідної громадської думки шляхом відкритої чи замаскованої пропаганди через дотичні до лобістської групи ЗМІ. Це використовується задля досягнення максимального ефекту лобістської діяльності.

Мета лобіювання сприяти змінам запобігати змінам доводити до відома інтереси виборців	Вибір часу для лобіювання перед виборами до того, як питання стане надбанням широкого загалу в момент найбільшого зацікавлення до того як питання буде винесене на розгляд в процесу проходження питання в органах влади у будь-який час
Деякі практичні прийоми лобіювання звернення до розуму звернення до ідеології істина чи наслідки звернення до власних інтересів політика допомога „гарним” чи „своїм” хлопцям погрози	Лобіювання пряме лобіювання непряме лобіювання
Лобіювання під силу кожному елементарний рівень знань яким чином відбувається процес прийняття рішення уміння організовувати комітет із зв’язків з органами влади уміння організовувати волонтерів для створення мережі контактів в органах влади уміння визначити головних дійових осіб серед представників влади знання особливостей пропозиції, яку Ви лобіюєте розвинуті навички комунікації та встановлення між особистісних стосунків !!!

Правові основи лобіювання в Україні

Треба наголосити, що в межах закону чи за його відсутності лобізм існував завжди. Саме це слід мати на увазі аналізуючи поставлену проблему щодо України. За відсутності закону з часу створення української держави можна навести низку дуже гучних лобістських дій, що здійснювалися на різних рівнях політики, для прийняття потрібних рішень тим чи іншим економічним структурам. Більшість з них щоправда, на жаль, так і не стали відомі широкій громадськості. Так само більшість з них мали корупційне забарвлення. Через відсутність законодавчої бази в Україні переважає негативне лобіювання: однією з площин такого явища є взаємодія із владою олігархів. Інша тенденція здеформованості лобіабельних відносин між економікою та політикою є те, що українські бізнесменів вважають за краще мате безпосередній вплив на політику через участь у ній (наявність цілої низки депутатів-бізнесменів).

Однак це радше побічні ефекти трансформаційного процесу (періоду первинного накопичення капіталу), аніж нормальний плин речей. Майбутнє ж, усе таки, як показує досвід розвинутих демократій – за узаконенням лобізму і виведенням його на рівень фахової діяльності. Тому вже зараз треба замислитися над механізмами ініціювання і реалізації цього процесу. Серед низки політиків та бізнесменів розуміння актуальності цієї проблеми вже стало доконаним фактом. Колишній представник Президента у Верховній Раді (посада якого, зрештою, сама є частково функціює лобіювання… президентських інтересів на рівні законодавчого органу) Роман Безсмертний висловився з цього приводу так: “ Лобізм — це одна із сторін великої політики. В парламентах всіх країн є люди, які лобіюють чиїсь інтереси. Адже партії і конкретні депутати приходять до парламенту за чиїсь гроші і зобов’язані їх відпрацювати. А от у громадській думці, як вже зазначалося, побутує сприйняття лобізму, як тотально негативного явища. Тому серед першочергових завдань тут може бути розгортання через ЗМІ широкомасштабної дискусії у суспільстві з актуальних проблем лобіювання, а саме: Де межа між лобізмом і корупцією? Який механізм цивілізованого лобіювання? Як мають будуватися стосунки між органами влади і різними групами, які хочуть привернути до себе увагу? І врешті-решт – де політики беруть гроші на виборчі кампанії і як це правильніше, ефективніше, і по можливості чесніше робити? І цей перелік питань для дискусії можна продовжити, що зрештою станеться саме собою, після того як “процес піде”^¹.

Разом з тим, вважаємо за доцільне нагадати статтю №9 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” – „місцеві ініціативи”:

1. Члени територіальної громади мають право ініціювати розгляд у раді (в порядку місцевої ініціативи) будь-якого питання, віднесеного до відання місцевого самоврядування.

2. Порядок внесення місцевої ініціативи на розгляд ради визначається представницьким органом місцевого самоврядування або статутом територіальної громади.

3. Місцева ініціатива, внесена на розгляд ради у встановленому порядку, підлягає обов'язковому розгляду на відкритому засіданні ради за участю членів ініціативної групи з питань місцевої ініціативи.

4. Рішення ради, прийняте з питання, внесеного на її розгляд шляхом місцевої ініціативи, обнародується в порядку, встановленому представницьким органом місцевого самоврядування або статутом територіальної громади.

Заходи з лобіювання. Практичні кроки. Практичних заходів з лобіювання, які є прийнятними у демократичному суспільстві і можуть реально і впевнено використовуватися читачем є надзвичайно багато, у цьому ми могли переконатися коли розбирали які ж існують методи лобіювання. Перелік подібних заходів можна навести як надзвичайно численний та широкий, наприклад:

громадські слухання;
круглі столи;
громадський контроль
дорадчі ради;
розсилка прес-релізів, розміщення публікацій та цікавих матеріалів у друкованих ЗМІ, підготовка репортажів, проведення прес-конференцій, виї’зних зустрічей із журналістами, тощо;
зустрічі зацікавлених сторін;
утворення коаліцій, у першу чергу неурядовими організаціями;
широка PR-кампанія;
інші заходи.

Разом з тим ці заходи можна розділити та класифікувати за різними параметрами визначаючи з них більш ефективні та реалістичні для тієї чи іншої конкретної ситуації. Ми ж окремо і більш конкретно зупинимося на кількох з них:

громадський контроль;
громадські слухання;
громадянська просвіта;
громадські дорадчі комітети.

Заходи з лобіювання дозволяють залучити широкі кола громадян до процесу вироблення політики, впливу на прийняття рішень. Наприклад, громадські слухання з питань місцевого розвитку дають можливість територіальній громаді впливати на хід важливих для неї справ. Організовані групи, а також окремі особи, можуть відвідувати громадські слухання, виражати свої думки та отримувати користь від обміну інформацією та думками, які виникають в ході цих слухань.

Перед тим як почати процес лобіювання варто зупинитися на таких момнтах:

Сконцентруйтеся на справі: оберіть справу, яка вам цікава і сконцентруйте ваші зусилля на лобіюванні даного питання.
Вивчайте і підтримуй вашу справу. Недостатньо мати певні визначені погляди на об’єкт, ви повинні підтримувати ваші погляди точною, щоденною інформацією із різних ресурсів (публікацій, статей, статистичних даних, прикладів і доказів, кращими моделями, тощо). Будьте особливо акуратними. Підготуйте максимум фактів з проблеми яку ви обговорюєте.
Визначіться з тим, що Ви насправді хочете, включаючи специфічні рекомендації по зміні та дії. Забезпечте точну мову для будьяких пропозицій, які Ви хочете представити відповідальному за прийняття рішень. Підготуйте альтернативні рекомендації, як базу для переговорів. Заручіться зовнішньою підтримкою зі сторони експертів, якщо необхідно (юриста, медика, визначених груп).
Підготуйте коротку презентацію (5-10 хвил.) з проблеми, яка є предметом лобіювання. Будьте готові представити її ясно и логічно. Завжди говоріть все точно, не перебільшуйте проблему.
Будьте в курсі останній справ з вашого предмету лобіювання, слідкуйте за всіма змінами, рішеннями, зустрічами, процесом прийняття різноманітних рішень що можуть прямо вплинути на прийняття рішень.
Спробуйте дати відповідь для себе, членів команди та інших людей: „Чому зараз ?” Процес прийняття рішення, зміни політики часто триває роками. Часовий проміжок ваших спроб лобіювання які покликані досягнути максимального успіху має винятково велике значення, особливо якщо час і ресурс є обмеженими. Крім того, слід зазначити, що знання точного часу прийняття рішень заздалегідь дає вам час для зустрічей з відповідальними особами за прийняття рішень до того, як будуть вжиті вже конкретні дії (наприклад період розробки та підготовки проекту бюджету).
Візьміть до уваги не формальні шляхи прийняття рішень та впливу на їх формулювання. Багато формальних рішень приймають в комітетах чи комісіях або на інших неформальних зустрічах. Вам необхідно знати коли відбувають такі зустрічі і що буде обговорюватися на них. Багато неформальних зустрічей відкритті для громадськості і можуть надати чудову можливість для вас представити ваші погляди та інформацію для осіб що впливають на рішення чи приймають його, але пам’ятайте що там є процесуальні правила для проведення презентацій. В органах місцевого самоврядування такі можливості як правило зазначені в регламентах.
Строго слідуйте формальним вимогам. Якщо неформальна зустріч сягнула рішення, яке вам є необхідним, пам’ятайте що воно ще не є кінцевим. Будьте готовими до виникнення змін та нових і обставин, тому можливо необхідним буде ваше повторне втручання та однозначно моніторинг за ходом прийняття рішення.
Вивчайте, наскільки це можливо тих, хто має пряме відношення до прийняття рішення, і тих до кого ви плануєте звернутися. Будьте поінформовані про існуючі альянси і зв’язки, особливо про ті групи, які впливають на вищезазначених осіб, грають на їх слабкостях, тощо. Також вивчайте їх виборчі платформи, колишні позиції, і не забудьте поздоровити їх за будь-які спроби, які вони зробили, щоб підтримати вашу ціль, так як деякі особи що мають вплив на прийняття рішень часто мають неправильне уявлення що представники громадськості та громадських організацій звертаються тільки з приводу негативних явищ.
Пам’ятайте, особи що приймають рішення, політики, депутати та виборні чиновники приділяють увагу тим, хто їх обирає. Вони потребують вас також. Кожний знає кого-небудь. Спитайте оточуючих з приводу вашої ідеї. Коли ви знайдете кого-нибудь на допомогу, попросіть його/її порекомендувати інших.
Використовуйте засоби масової інформації. Навіть маленька консультативна зустріч, замітка з проблеми, тощо яка буде опублікована в місцевій пресі і будь-яка справа, яку ви підняли, може призвести до захисту зі сторони преси. Якщо ви маєте значний результат або рішення, повідомте місцевим або національним засобам масової інформації. (див. додаток №4).
Ключем до успішного лобіювання є «будівельна хвиля». Використовуйте кожну маленьку перемогу як підготовку до наступної битви. Будуйте підтримку через закони і норми, через контакти, акції, зустрічі, заходи, тощо створюючи позитивний ефект доміно.
Навіть якщо ви не досягли ваших цілей лобіювання дає вам задоволення від здійснення вашої віри, ваших сподівань і дій та грає важливу роль у прийнятті рішення.

Ви маєте силу змінити – вам просто необхідна смілість, стійкість та віра !

Громадський контроль за діяльністю органів влади. Громадський контроль за діяльністю органів влади передбачає впровадження таких механізмів та процедур, як дослідження якості державних послуг, здійснення моніторингу цих послуг та діяльності влади, діяльність наглядових рад, громадського журі та створення коаліцій НДО. Цей підхід допомагає підвищити відповідальність та прозорість органів влади шляхом проведення постійного моніторингу та налагодження зворотного зв‘язку з громадськістю.

Останнім часом завдяки розповсюдженню Інтернету широкого поширення набули проекти е-врядування, у т.ч. в Україні. Поки що такі проекти здійснюються передусім за підтримки донорських фондів, що фінансують громадські організації, разом з тим, останнім часом, необхідність розвитку цього напрямку діяльності все більше розуміється на державному рівні. Саме про свідчать останні заходи Ради Національної Безпеки і Оборони України, Представництва Світового Банку в Україні, Кабінету Міністрів. Здебільшого поширенню цього процесу сприяють Укази Президента України:

- „Про підготовку пропозицій щодо забезпечення гласності та відкритості діяльності органів державної влади” від 17 травня 2001 року

- „Про додаткові заходи щодо забезпечення відкритості у діяльності органів державної влади” від 1 серпня 2002 року (додаток №3).

Звичайно, враховуючи що Інтернет ще не набув достатнього поширення серед населення його використання як основного засобу контролю за діяльністю органів влади залишається проблематичним, тому й надалі є актуальним інші засоби:

моніторинг;
безпосередня участь у діяльності органів влади;
друковані та електронні ЗМІ.

Надзвичайно важливу роль у спостережені за діяльністю органів місцевої влади може грати виконання положень законодавства про місцеве самоврядування.

Наприклад:

Стаття №59 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” п.5. гласить «Рішення ради нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо радою не встановлено більш пізній строк введення цих рішень у дію», а п.11. зазначає „Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування доводяться до відома населення. На вимогу громадян їм може бути видана копія відповідних актів органів та посадових осіб місцевого самоврядування”.

Існує цілий ряд інших нормативних актів, що дозволяють ефективно проводити спостереження за діяльністю органів місцевої влади, мало того навіть ефективно контролювати її. Крім того, слід пам’ятати, що у внутрішніх регламентах органів влади, а в містах ще й в статутах територіальних громад, є достатня кількість положень що дозволяють ефективно працювати представникам громади з органами влади. Тобто законодавчо активна громадськість захищена щодо проведення якісного моніторингу за діяльністю органів місцевого самоврядування та державної влади і не тільки такого моніторингу. Підтвердження тому – можливість проведення якісного соціального моніторингу в Україні в рамках визначеної територіальної громади та конкретний приклад.

Соціальний моніторинг

Соціальний моніторинг – це процес, що дозволяє громадськості слідкувати за виконанням урядових рішень на місцевому рівні, вимірювати їх ефективність та адекватність та висловлювати свою думку щодо них. Соціальний моніторинг є досить складним процесом, що включає елементи та підходи інших методологій участі громадськості.

В більшості випадків соціальний моніторинг здійснює певна організація або декілька організацій на замовлення уряду або з власної ініціативи (чи волі громади). Соціальний моніторинг сприяє кращій комунікації між владою та громадянським суспільством, а також між організаціями громадянського суспільства та громадянами.

Соціальний моніторинг є корисним інструментом для оцінки процесів та політики. Цей процес часто вимагає участі багатьох зацікавлених сторін та потребує ефективного обміну інформацією між ними. Одним з недоліків цього методу є те, що він вимагає багато часу та потребує залучення експертів, що означає його високу собівартість. Оскільки хтось повинен оплачувати цю роботу, це може викликати іншу проблему – необ’єктивність результатів. Організація-спонсор може вимагати зміни результатів або ж сам виконавець змушений буде представити їх так, щоб задовольнити спонсора та забезпечити продовження контракту.

Соціальний моніторинг – це процес, що є гнучким за формою та часом, і залежить від таких факторів, як мета моніторингу, хто є його ініціатором (НДО, уряд, підприємство чи окремі громадяни), типу урядового рішення чи політики. Успішне проведення соціального моніторингу можливе за таких передумов:

Спроможність громадянського суспільства – організації громадянського суспільства повинні розуміти значення соціального моніторингу та вміти використовувати його результати. Вони мають вміти взаємодіяти з місцевою владою та приватним сектором, які, як правило, є учасниками цього процесу як підрядники або зацікавлені сторони.
Підтримка (або хоча б невтручання) з боку місцевого уряду. В Україні сектор громадянського суспільства є відносно молодим та не таким незалежним, яким мав би бути. Законодавче середовище поки що не сприяє посиленню НДО. Тому в усіх своїх заходах НДО повинні брати до уваги соціальне значення проблеми та можливу реакцію органів влади. Добрі взаємовідносини з урядом та урахування його інтересів сприяє позитивним результатам процесу.

Наявність професійного виконавця з достатньою інституційною спроможністю та позитивним іміджем, що забезпечує прозорість моніторингу та ефективно інформує зацікавлені сторони про його результати. Це одна з ключових передумов успіху, оскільки найкраща робота втрачає цінність, якщо її виконала політично заангажована та упереджена організація. Тому відносна незалежність виконавця має велике значення.
“ У правильному місці в правильний час”: хоча суть цього фактору є розпливчастою, він має дуже важливе значення, оскільки всі попередньо згадані важливі передумови та декілька менш важливих мають справдитися у потрібний момент.

Також критично важливо виконання таких передумов:

Проблема, рішення чи політика, щодо яких здійснюється моніторинг, мають бути соціально важливими для усіх зацікавлених сторін.
Достатньо ресурсів для моніторингу. Також слід розглянути багато факторів, в тому числі економічні, соціальні та політичні.

Процес моніторингу включає такі стадії:

Визначення цілей та завдань моніторингу – Основною ціллю соціального моніторингу є поліпшення рівня життя в громаді шляхом запровадження кращої політики. Інші цілі можуть залежати від виконавця, проблеми, щодо якої здійснюють моніторинг, та, навіть, політичної ситуації.
Вибір виконавця – Бажано, щоб це була НДО або дослідницька організація. Процес відбору має бути прозорим та демократичним, бажано, за процедурами відкритого тендеру.

Розробка та затвердження методології моніторингу – Вибір методології моніторингу залежить від багатьох факторів, таких як тип проблеми, наявність фінансування, позиція уряду тощо. Методологія моніторингу, зазвичай, включає елементи з інших методологій участі громадськості, таких як фокус-групи, дослідження та громадські слухання. Важливо досягти балансу цих елементів, щоб забезпечити достовірність моніторингу та участь всіх зацікавлених сторін.

Здійснення моніторингу – на цій стадії важливо слідувати розробленій методології та бути гнучкими на випадок її неефективності. Виконавець повинен мати спроможність постійно оцінювати себе та робити необхідні зміни. На етапі впровадження важливо, щоб громадськість загалом та окремі зацікавлені сторони були поінформовані про успіхи та невдачі. Це зробить процес прозорим та відкриє можливості для зворотного зв’язку з громадськістю.
Аналіз, обговорення та розповсюдження результатів – На цій стадії виконавець має підготувати професійний аналітичний звіт щодо моніторингу та розповсюдити його серед ключових осіб з усіх зацікавлених груп. Це створить можливості для отримання коментарів та обговорення результатів.
Розробка рекомендацій – Після опрацювання коментарів від зацікавлених сторін та громадськості слід підготувати рекомендації та подати їх на розгляд ключовим учасникам процесу. Якщо рекомендації підготовлені у формі пропозиції із запровадження державної політики, в ідеальному випадку місцева влада їх має затвердити, а також врахувати при розробці програми дій, стратегічного плану або іншого документу з політики.
Оцінка необхідності подальшого моніторингу – Оскільки в більшості випадків важко вирішити проблему з першої спроби, моніторинг є тривалим процесом. Після завершення одного циклу необхідно оцінити, наскільки вдалося досягти успіху у вирішенні проблеми і чи варто продовжувати моніторинг. Якщо подальший моніторинг потрібен та необхідно покращити методологію або змінити виконавця, можна почати з кроку 1. В іншому разі можна почати процес з кроку 4.

У процесі соціального моніторингу є багато ризиків та перешкод. Їх кількість та серйозність зростає при використанні інших методологій участі громадськості. Деякі з цих ризиків та перешкод були описані вище, однак всю інформацію можна узагальнити таким чином:

Опір зі сторони влади – Це найбільш серйозна перешкода. Оскільки соціальний моніторинг має на меті покращити урядову політику та якість державних послуг, його успіх значною мірою залежить від готовності влади взяти до уваги пропозиції громадськості. В цьому випадку можна або продемонструвати уряду переваги соціального моніторингу, або створити потужну лобістську групу, щоб подолати опір органів влади. В середовищі України друга альтернатива є, як правило, небажаною та неефективною.
Відсутність сильного та активного сектору громадянського суспільства – Коли уряд готовий до соціального моніторингу, але немає активного сектору НДО, щоб бути посередником цього процесу, здійснення моніторингу є проблематичним. У цьому випадку громадяни можуть негативно поставитися до подібної ініціативи, якщо вона виходить безпосередньо від уряду.
Відсутність відкритої інформації – Інформація про моніторинг повинна бути оприлюднена через презентації, інформаційні вісники, публікації, ЗМІ тощо. Також важливо, щоб всі зацікавлені сторони та громадськість були поінформовані про хід процесу. Це допомагає забезпечувати його прозорість та сприяє зворотному зв’язку з громадськістю, що, в свою чергу, допомагає уникнути багатьох проблем та помилок.
Відсутність кваліфікованого виконавця – Навіть якщо органи влади готові до соціального моніторингу їх політики, є випадки, коли не існує місцевої організації, що могла б його здійснювати. В такому випадку найбільш ефективним буде запрошення зовнішніх експертів, послуги яких будуть більш дорогими. Іншим можливим рішенням є створити місцеву організацію з моніторингу. Місцева влада може спільно з приватним сектором створити таку організацію, надавши їй початкове фінансування та погодившись забезпечити її відносну незалежність.

Громадські слухання

Громадські слухання розглядаються як форум, на якому громадяни, об’єднання громадян та місцеві посадові особи збираються разом для обміну інформацією та думками щодо різних питань місцевого розвитку.

Громадські слухання є формальними зборами, на яких представники місцевих органів влади отримують думку громадськості щодо конкретного рішення або заходу місцевої влади. Громадські слухання можна розглядати як форум, на якому збираються окремі громадяни, групи громадян та місцеві посадові особи для обміну думками та інформацією щодо конкретного питання перед прийняттям рішення.

Всі сторони, які беруть участь у громадських слуханнях, мають можливість обмінятися інформацією, створити атмосферу відповідальності та легітимності рішень влади, підвищити власну поінформованість, посилити спроможність громадськості та дати громаді більше влади. Громадські слухання – це методологія участі громадськості, яка забезпечує довіру між громадянами та місцевою владою, що є необхідним елементом стабільної демократії.

Громадські слухання є механізмом забезпечення активності громадян у період між виборами, коли необхідно отримати думку громадськості та прийняти рішення щодо питань, які виникають в цей час. Громадяни повинні розглядати громадські слухання як можливість бути почутими обраними посадовими особами, а політичні лідери повинні сприймати їх як можливість поспілкуватися з електоратом. Загалом, громадські слухання надають громадськості відчуття щирості місцевої влади у її прагненні залучити громадськість до вирішення місцевих питань.

Громадські слухання є ключовим інструментом для обговорення рішень, які приймає місцева влада. Посадові особи повинні прислухатися до пропозицій від громадян та їх груп, які беруть участь у форумі, і брати їх коментарі до уваги, приймаючи рішення. Цей принцип важливо відстоювати, щоб створити атмосферу легітимності та успіху.

Для успіху громадських слухань критично важливою є уважна та послідовна підготовка. Необхідно чітко визначити цілі громадських слухань, щоб всі сторони знали, що від них очікують. З початку планування процесу громадських слухань необхідно заявити, що форум для обговорення є відкритим для всіх, аби громадяни знали, що до їх думки прислухаються. Окрім того, слухання слід проводити в той час і в тому місці, яке є зручним для всіх громадян, що мають намір взяти в них участь.

Необхідно заздалегідь спланувати комунікаційну кампанію з громадськістю, пояснивши, з яких питань будуть проводитися консультації і як буде використано інформацію, отриману від громадян. Окрім того, організатори громадських слухань повинні взяти на себе зобов’язання використати їх результати, щоб не послабити їх ефективність громадських слухань у майбутньому.

Етапи підготовки і проведення громадських слухань

Для того, щоб заохотити громадян взяти участь у громадських слуханнях, необхідно провести ефективну рекламну кампанію. Наступні правила є важливими ( але цей список не є вичерпним), щоб допомогти організаторам поширити інформацію, спонукати громадян до відкритості та забезпечити високу явку громадян.

Рекламну кампанію слід почати заздалегідь та продовжувати аж до дня слухань. Рекламна кампанія повинна розпочатися приблизно за місяць до дати проведення громадських слухань. Це забезпечить достатньо часу, щоб підготувати інформацію, яку буде поширено, передати її до ЗМІ та, найважливіше, пробудити інтерес до питання. Тобто за місяць люди матимуть можливість обговорити питання зі своєю сім’єю, друзями, сусідами та почнуть формувати власну думку.

Критично важливим є враження, яке ви створите про проблему, якій присвячене обговорення. Проблема може справляти велике враження і бути простою, але водночас болючою. Важливо використати всі види ЗМІ, щоб передати суть проблеми. Можливо, самих слів буде недостатньо, тому варто використати фотографії, малюнки чи ксерокопії, щоб краще передати проблему.

Враження про проблему є важливим фактором, щоб дати громадськості попередню інформацію про питання, які, ймовірно, буде піднято на слуханнях. Це допоможе людям почати думати та говорити про проблему, а також підвищить інтерес до питання, впливаючи й на відвідуваність слухань.

Існує чимало громадських інформаційно-просвітницьких засобів, які вимагають різних фінансових та трудових затрат. Однак їх ефективність також є різною. Можна використати оголошення, рекламні щити, брошури, поштову розсилку, редакторську колонку, спеціальні статті, листи в редакцію, конференції, прес-релізи, інформаційні вісники, листівки, статті, звіти, інформацію про спеціальні події. Організатори повинні обирати засоби, зважаючи на місцеві умови.
Проводячи рекламну кампанію, слід врахувати фінансові та трудові ресурси. На проведення кампанії необхідно забезпечити достатньо фінансових та трудових ресурсів. Окрім того, слід вести контрольний список заходів, рішень та інших деталей, необхідних для успішного проведення кампанії.

Організація громадських слухань може бути дуже важкою, але від неї залежить усе. Існує декілька етапів та кроків, які повинні взяти до уваги організатори заходу:

За планування та проведення громадських слухань має бути відповідальною НДО, спеціальний комітет або дорадча група. Громадські слухання вимагають ретельного планування та попередньої роботи, тому необхідно спеціально призначити відповідальних осіб. Організаційна група повинна представляти всі зацікавлені сторони. Це допоможе врахувати всі можливі точки зору, забезпечити присутність різносторонньої аудиторії та посилити інтерес до події.

Натомість організатори потребують підтримки державних службовців найвищого рівня. Це допоможе забезпечити легітимність їх роботи та доступ до інформації та/або ресурсів, необхідних в процесі підготовки заходу.

Необхідно підготувати список заходів, рішень та інших деталей, які є важливими для чіткої організації громадських слухань. Як і здійснення рекламної кампанії, організація громадських слухань вимагає логічного, запланованого та чіткого визначення необхідних заходів та розподілу завдань та обов’язків між усіма учасниками підготовки. Використання контрольного списку (англ. – checklist ) є необхідним для ведення обліку всіх обов’язків та забезпечення того, щоб ні про що не забути.

Для забезпечення високої явки громадськості необхідно вдало вибрати час та місце проведення громадських слухань. Дата громадських слухань повинна залежати від питання на порядку денному. Як дата, так і місце проведення слухань повинні бути зручними для громадськості. Ніхто не повинен боятися прийти на місце події. Приміщення повинно бути достатньо великим, щоб розмістити всіх учасників, та доступним для громадського транспорту.

Порядок денний слід узгодити з усіма сторонами. Він може включати презентації та обговорення конкретних питань. Організатори та спонсори події (якщо це орган влади) мають розглянути та включити до порядку денного всі аспекти питання (що визначені найважливішими). Це дасть можливість представити точки зору всіх зацікавлених сторін.

Необхідно заздалегідь розповсюдити серед учасників слухань важливу інформацію та документи. Слід заздалегідь надрукувати порядок денний, можливо, безпосередньо на плакатах та листівках, що рекламують подію. Крім цього, варто розповсюдити інформацію щодо правил участі в слуханнях, а також всі інші важливі документи - як заздалегідь, так і безпосередньо на слуханнях.

Загалом успіх громадських слухань залежить від наявності порядку денного, вчасного початку та завершення, врахування в подальшій роботі пропозицій учасників та їх пропозицій. Для того, щоб забезпечити ці передумови, організаційна група повинна взяти до уваги наступні фактори:

Розробити правила участі в слуханнях. Правила участі необхідні, щоб уникнути невдачі слухань та створити умови для неагресивних, неполітизованих та ефективних дебатів без взаємних звинувачень. Готуючи правила участі, необхідно намагатися відповісти на такі запитання: Які ролі відводяться учасникам? Скільки часу буде відведено на обговорення кожного питання? Скільки разів можна виступати на слуханнях? Скільки часу може виступати один доповідач? Як будуть опрацьовані пропозиції учасників після завершення слухань?

Знайти професійного та неупередженого ведучого для ведення слухань. Професійний та неупереджений ведучий слідкуватиме за дотриманням правил участі в слуханнях та здійснюватиме нейтральне й справедливе ведення дебатів. Залучення професійного ведучого створить більш серйозну атмосферу, і посадові особи більш уважно ставитимуться до пропозицій громадян. Окрім того, професійний ведучий вміє вирішувати конфліктні ситуації. У випадку виникнення конфлікту ведучий повинен намагатися посилити слабкі голоси, а не послабити сильні.

Підготувати кімнату та призначити помічників, що слідкуватимуть за належною організацією заходу та демократичністю участі. Заздалегідь обговоріть з усіма зацікавленими сторонами, в якій кімнаті проводити слухання, щоб гарантувати “демократичну” атмосферу. Підготуйте достатньо стільців для учасників. Використовуйте аудіовізуальне обладнання, щоб учасники могли все бачити та чути (перед початком заходу перевірте справність обладнання). Підготуйте стіл для роздаткових матеріалів та запросіть учасників вільно ними користуватися. Запишіть імена, адреса та контактні номери телефонів учасників, щоб запросити їх на наступні зустрічі з обговорення проблеми. Якщо необхідно, у суміжній кімнаті влаштуйте презентацію ксерокопій, фотографій та інших наглядних матеріалів, що стосуються пропонованого питання.

Група помічників може запросити додатково людей для ведення протоколу засідання, підтримки зв’язків з громадянами, привітання громадськості, підтримки аудіовізуального обладнання та виконання інших завдань, які можуть виникнути у процесі слухань.

Організатори повинні підсумувати результати слухань у звіті та оприлюднити його. Хтось з групи помічників повинен вести протокол засідання. В ньому слід записувати коментарі, запитання та нові питання, підняті в ході засідання. Звіт повинен бути написаний у нейтральному тоні та поданий організаторам, спонсорам та громадськості. Оприлюднення звіту слід зробити через місцеві ЗМІ одразу після проведення слухань.

Особи, що взяли на себе певні зобов’язання під час слухань, повинні виконати обіцяне та оголосити про це громадськості. Громадські слухання сприяють активізації громадськості. Тому, якщо громадяни/посадові особи беруть на себе зобов’язання, вони повинні їх виконати та поінформувати про це громадськість. Можливо, корисно буде створити спеціальний комітет, що буде слідкувати за такими питаннями та проведе кампанію в ЗМІ за результатами слухань.

Громадськість повинна знати, як результати громадських слухань використовуються в процесі прийняття рішень на місцевому рівні. Використання результатів забезпечить легітимність процесу й довіру до нього та створить передумови для майбутніх успіхів, Разом з тим слід пам’ятати:

Громадські слухання можуть стати ареною для критики дій влади. Ще раз слід наголосити на важливості ролі професійного та неупередженого ведучого. Ця особа повинна не лише вміти вирішувати конфліктні ситуації, але й стримувати занадто гучну критику. Слід уважно обирати ведучого, щоб забезпечити ефективність та демократичність громадських слухань.

Для проведення громадських слухань потрібні фінансові та людські ресурси. Місцева влада, групи громадян та окремі громадяни повинні проявити бажання провести громадські слухання. Воно проявляється кількістю часу та фінансових ресурсів, які готові надати органи влади, громадські організації та окремі громадяни.

Необхідно попросити представників всіх зацікавлених сторін надати приміщення, аудіовізуальне обладнання та обладнання для копіювання матеріалів. Також слід попросити допомоги щодо організації заходу не лише задля забезпечення рівного розподілу роботи, але й щоб гарантувати демократичне представництво тих, хто виконує роботу з планування та проведення громадських слухань.

Досить часто громадяни виступають проти проведення громадських слухань, оскільки розглядають їх як роботу, яку вони виконують замість органів влади. Громадські слухання є лише одним з інструментів участі громадськості, які дають громадянам можливість бути почутими у період між виборами щодо конкретних питань, які стосуються їх громади. Демократія проявляється не лише у волевиявленні на виборах. Тому громада, яка відстоює принципи демократії та демократичного управління, повинна використовувати механізми участі громадськості, одним із яких є громадські слухання.

Blog

Програма навчання депутатів місцевих рад Місцеве самоврядування. Крок до ефективності

Содержание

Маргарет Мид