Військово-політична активність США І нато в чорноморсько-каспійському регіоні після грузинсько-російського конфлікту у серпні 2008 року анотація

Вид материала

Документы

Содержание НАТО - Азербайджан НАТО – Казахстан НАТО – Туркменістан НАТО – Грузія НАТО – Вірменія НАТО – Молдова НАТО – Україна

Подобный материал:

• Г. В. Шелест Російсько-грузинський конфлікт серпня 2008 року слід розглядати у контексті, 455.78kb.
• Енергетичні пріоритети України в Чорноморсько-Каспійському регіоні, 222.18kb.
• Проблеми безпеки міжнародних транспортних коридорів у чорноморсько-каспійському регіоні:, 199.31kb.
• 29 вересня 2009 року, 91.7kb.
• Довідка про соціально-економічний розвиток Миколаївської області за підсумками роботи, 260.11kb.
• План дій щодо членства в нато (пдч) Країни-члени нато, 1059.19kb.
• Історія І хронологія взаємовідносин Україна-нато перші контакти Україна-нато, 262.48kb.
• Аспекти співпраці України з нато ” що таке нато? Нато, 235.87kb.
• В. В. Макух, кандидат політичних наук, науковий співробітник регіонального філіалу, 133.84kb.
• Указ президента україни №92/2010, 1390.21kb.

ІХ. Двостороння співпраця НАТО з країнами Чорноморсько-Каспійського регіону

НАТО - Азербайджан

З початку 90-х рр. минулого століття Азербайджан послідовно розвиває співпрацю з США і НАТО. Президент США Б. Клінтон буквально вирвав цю країну з російської орбіти, „пробивши” проект будівництва нафтопроводу Баку-Тбілісі-Джейхан (БТД). Головним чинником, який спонукав Азербайджан розвивати інтенсивний діалог з НАТО було і залишається його протистояння навколо Нагірно-Карабахського конфлікту з Вірменією, яку підтримує Росія.

У 1994 р. Баку став учасником програми „Партнерство заради миру”. У 1999 р. Азербайджан направив військовий підрозділ на підтримку миротворчої операції, що проводилася під керівництвом НАТО в Косовому. У 2002 р. Азербайджан спрямовував військовий підрозділ на підтримку операції, що проводиться під керівництвом НАТО в Афганістані. Восени 2008 р. азербайджанський військовий контингент в Афганістані було подвоєно і доведено до 100 військовослужбовців.

У 2004 р. Президент Азербайджану І. Алієв представив у штабі НАТО в Брюсселі перший документ „Індивідуальний план дій партнерства” (ІПДП) Азербайджану. У 2006 р. в Баку офіційно відкрито Євроатлантичний центр (інформаційний центр НАТО).

Протягом останніх 15 років НАТО надає допомогу азербайджанській стороні у військовому плануванні та створенні системи цивільної оборони. Військова співпраця Брюсселя і Баку реалізується в численних спільних проектах. Так, з 18 по 26 квітня 2009 р. в Азербайджані відбулися міжнародні військові навчання „Регіональна відповідь – 2009” в рамках програми НАТО „Партнерство заради миру”. Підрозділи ЗС Азербайджану також взяли участь в навчаннях під егідою НАТО в Грузії 8-20 травня 2009 року.

США висунули власний план по врегулюванню вірмено азербайджанського конфлікту: вірмени повинні звільнити окуповані навколо Нагірного Карабаху 5 районів, куди поетапно мають повернутися азербайджанські біженці. Через 10-15 рр. має бути проведений референдум в Нагірному Карабаху, який і визначить статус цієї території. Фактично американці пропонують Азербайджану план за принципом: „окуповані землі в обмін на незалежність Карабаху”.

НАТО – Казахстан

Відносини між НАТО і Казахстаном почалися у 1992 р. з приєднанням Казахстану до Ради північноатлантичної співпраці. У 1995 р. Казахстан приєднався до програми „Партнерство заради миру”. У 2002 р. Казахстан поглибив співпрацю у військовій і оборонній сфері, приєднавшись до Процесу планування і аналізу (ПАРП), що допомагало розвивати здатність збройних сил цієї країни взаємодіяти з НАТО. У 2005 р. був розроблений перший Індивідуальний план дій партнерства (ІПАП) Казахстану з метою підтримки проведення реформ у цій країні. Діалог між Казахстаном і НАТО ведеться у рамках Ради євроатлантичного партнерства (СЕАП). Спеціальний представник генерального секретаря НАТО на Кавказі і в Центральній Азії посол Роберт Ф. Симмонс підтримує на високому рівні політичний діалог з керівництвом Казахстану і регулярно відвідує країну.

У співпраці з державами-членами НАТО, Казахстан продовжує розробку концептуальних рамок для реформи сектору безпеки і оборони. Казахстан відіграє активну роль, організовуючи на своїй території навчання НАТО, а також беручи участь в подібних заходах на території інших країн. За погодженням з державами-членами НАТО Казахстан веде роботу із створення регіонального учбового центру ПРМ. Беручи участь в Плані дій партнерства по боротьбі з тероризмом (ПАП-Т), Казахстан робить свій внесок в цю боротьбу. У 2006 і 2007 рр. Казахстан провів на своїй території великі контртерористичні навчання „Степ Ігл” („Степовий орел”). Ці навчання сприяли підвищенню оперативної сумісності підрозділів ЗС Казахстану і сил Північноатлантичного альянсу.

В результаті зусиль, здійснених урядом Казахстану щодо досягнення вищої оперативної сумісності з військами НАТО, і за підтримки Альянсу був сформований казахський батальйон (КАЗБАТ), а потім – казахська бригада (КАЗБРИГ). У складі польського контингенту в Іраку КАЗБАТ успішно виконував завдання з розмінування.

24 червня 2009 р. в Астані пройшов третій Форум безпеки Ради євроатлантичного партнерства (СЕАП). У форумі взяли участь високопоставлені представники з держав-членів і держав-партнерів НАТО. Того ж дня у м. Алма-Ата, в Університеті імені аль-Фарабі відбувся „круглий стіл” з питань реалізації програм НАТО „Наука заради миру і безпеки”. У ці дні Генеральний секретар НАТО Я. Схеффер перебував з візитом в Астані, де зустрівся з Президентом Казахстану Н. Назарбаєвим і обговорив з ним перспективи співпраці між НАТО і Казахстаном в контексті програми „Партнерство заради миру”.

Між Казахстаном і США встановлені відносини стратегічного партнерства, які характеризуються широким спектром взаємодії в різних галузях, зокрема, у військовій сфері в рамках другого Плану п'ятирічної співпраці РК і США до 2012 р., підписаного в Астані 1 лютого 2008 року. Формування військової структури Казахстану ведеться за західними стандартами. За американським зразком створені Комітет начальників штабів, види ЗС РК і регіональні командування „Захід”, „Схід”, „Південь”, „Астана”, а також Аеромобільні війська, які є резервом Верховного головнокомандуючого.

В кінці листопада 2008 р. Сенат Казахстану ратифікував Меморандум про взаєморозуміння між урядами Казахстану і США, згідно з яким в аеропорту міста Алма-Ати передбачається розміщення ще однієї військово-повітряної бази США. В рамках реалізації програми „Міжнародна військова освіта і підготовка” в навчальних закладах ЗС США за станом на серпень 2009 р. пройшли підготовку понад 320 казахських військовослужбовців. У 2003-2004 рр. проведено близько 30 спільних заходів в рамках співпраці у військовій сфері між США і Казахстаном, а у 2008 2009 рр. вже 100. Викладачі казахських військових навчальних закладів регулярно проходять стажування у Військовій академії США „Вест-Пойнт”.

НАТО – Туркменістан

Співпраця між НАТО і Туркменістаном була започаткована у 1992 р., коли країна увійшла до складу Ради євроатлантичного партнерства (РЄП). Наступним етапом просування відносин стало приєднання Туркменістану до програми „Партнерство заради миру” у 1994 році. У 1995 р. Туркменістан і НАТО затвердили першу для країни Індивідуальну програму партнерства. У 2007 р. Президент Туркменістану К. Бердимухаммедов зустрівся у штаб-квартирі НАТО з Генеральним секретарем Альянсу Я. Схеффером.

У 2007 р. Туркменістан прийняв у себе Мобільну групу інструкторів в рамках Експериментального проекту Ради Росія-НАТО з навчання військовослужбовців Афганістану і Центральної Азії методам антинаркотичної боротьби. Спеціальний представник Генерального секретаря НАТО по Кавказу і Центральній Азії посол Роберт Ф. Симмонс постійно веде політичний діалог на високому рівні з представниками влади Туркменістану.

Військова доктрина, прийнята в кінці січня 2009 р., закріплює нейтральний статус держави і неприєднання Туркменістану до військових союзів і блоків, забороняє розміщувати на її території іноземні військові бази, отже обмежує можливості США і НАТО мати військову присутність в цій країні. Пентагон не бере участі в озброєнні туркменських ЗС. При цьому Туркменістан готовий на разовій основі брати участь в операціях по наданню допомоги у разі стихійних лих і катастроф, в гуманітарних і пошуково-рятувальних операціях. Офіційні представники ЗС Туркменістану навчались на різних курсах, організованих Північноатлантичним союзом у Школі НАТО в Обераммергау (Німеччина) та інших установах.

З 2002 р. між Туркменістаном і США діє угода про використання літаками військово-транспортної авіації США туркменського повітряного простору і міжнародного цивільного аеропорту в Ашхабаді для дозаправки літаків, що перевозять гуманітарні вантажі до Афганістану. Дана співпраця щорічно приносить туркменській казні від 8 до 12 млн дол. США. Туркменський маршрут дає можливість доставляти вантажі в Афганістан наземним транспортом в обхід Росії – із Туреччини через Грузію і Азербайджан, далі поромом через Каспійське море до туркменського узбережжя і потім через Кушку на афганську територію.

НАТО – Грузія

Співпраця між НАТО і Грузією започаткована у 1992 р. зі вступом Грузії до Ради північноатлантичної співпраці. Грузія була першою країною пострадянського простору, яка у 1994 р. приєдналася до програми „Партнерство заради миру”. Грузія була також першою країною, з якою НАТО почало співпрацювати в рамках „Індивідуального плану дій партнерства” (ІПДП) у 2004 році. У відповідності з цим планом, розрахованим на дворічний період, Грузія проводила реформи в політичній, військовій та безпековій сферах.

У вересні 2006 р. НАТО запропонувала Грузії почати Інтенсифікований діалог про її наміри стати членом організації. В цьому ж році парламент Грузії ухвалив Постанову „Про інтеграцію Грузії в НАТО”. Після референдуму 15 січня 2008 р. щодо членства Грузії в НАТО, на якому 73 % грузинського населення проголосували за вступ до Альянсу, процес євроатлантичної інтеграції Грузії суттєво посилився. Грузинське керівництво сподівалося, що протягом року країна зможе перейти від „Індивідуального плану дій партнерства” до програми вступу в Альянс – МАР (Membership Action Plan) – ПДЧ.

Досить масштабною є співпраця між США і Грузією у розвитку грузинської військової інфраструктури. Так, у січні 2008 р. в Горі була відкрита військова база на площі 166 га, створена за підтримки і за стандартами НАТО. База розрахована на перебування в ній контингенту чисельністю 3,2 тис. військовослужбовців. Перша подібна база була відкрита у квітні 2006 р. поблизу міста Санаки, на заході країни.

Сполученими Штатами прийнято рішення щодо будівництва аеродромів поблизу н.п. Местія, Чихареші (обсяг фінансування 5,5 млн. дол. США), модернізації авіабази Марнеулі (безпосередньо виконується турецькими фахівцями), надано підтримку у введенні в експлуатацію наприкінці 2005 – початку 2006 р. постів РТС у н.п. Анаклія, Чака, Гоніо. США поставляють грузинській армії бойові вертольоти „Апачі” і „Блекхок”. Американські інструктори з ЦРУ, РУМО і армійської розвідки навчають сили спецназу, розвідку і спецслужби Грузії. Створений і активно працює в Грузії американський штаб спеціальних операцій. Американські розвідувальні літаки АВАКС з колишніх російських баз в Гадауті і Вазіані ведуть спостереження і збір інформації про війська СКВО і прикордонні системи ППО РФ.

Американською стороною на 85 % фінансуються програми приведення ЗС Грузії у відповідність до стандартів НАТО. Військові фахівці США навчають грузинські підрозділи спеціального призначення з метою їх залучення до охорони нафтопроводів, а також участі в миротворчих місіях НАТО в різних регіонах світу. В свою чергу, Грузія виступає надійним союзником США в Іраку, де грузинський військовий контингент виконує завдання у складі Багатонаціональних сил (БНС). В кінці липня 2008 р. близько 150 інструкторів з морської піхоти США закінчили підготовку бригади грузинської армії для участі в операції в Іраку.

Міністерство оборони США надає допомогу Грузії у створенні нової оборонної доктрини і модернізації грузинської армії. У травні 2009 р. в Грузії відбулися військові навчання НАТО „Cooperative Longbow 09”, завданням яких було досягнення сумісності багатонаціональних сил при виконанні миротворчих завдань на рівні батальйону. В цих навчаннях взяли участь близько 1000 військовослужбовців з 14 країн. На початку листопада 2009 р. в Грузії були проведені двотижневі спільні військові навчання НАТО під назвою „Негайна відповідь” з метою підготовки грузинських військових для участі в операції по сприянню міжнародної безпеки в Афганістані. На початку серпня 2009 р. парламент Грузії затвердив ініціативу Президента Грузії М. Саакашвілі про відправку однієї піхотної роти і одного піхотного батальйону до Афганістану. Планується, що перші грузинські військові відправляться до Афганістану восени поточного року, а наступні – весною 2010 року.

Слід зазначити, що модернізація грузинських збройних сил за допомогою США і НАТО здійснюється на тлі нарощування Росією угруповання своїх військ у Північнокавказькому регіоні. Так, на базі дислокованої у Владикавказі 58-ої армії на даний час закінчується формування оперативного командування, до складу якого замість двох дивізій увійдуть 7 мотострілкових і 1 танкова бригада, тобто кількість з’єднань ЗС РФ, дислокованих в регіоні, зросте як мінімум в 4 рази.

Протягом року після 5-денної серпневої війни 2008 р. нічого істотного в ситуації не змінилося. Росія і Грузія періодично обмінюються звинуваченнями в ініціації обстрілу на кордоні між Південною Осетією і Грузією. З обох сторін вздовж кордонів Грузії з Південною Осетією і Абхазією нарощується концентрація військ, що створює потенційну загрозу нового збройного протистояння між Росією і Грузією.

НАТО – Вірменія

Співпраця між НАТО і Вірменією почалася у 1992 р. з приєднанням Вірменії до Ради євроатлантичного| партнерства. Після приєднання Вірменії у 1994 р. до програми „Партнерство заради миру” співпраця була поглиблена і розширена. З 2002 р. Вірменія бере участь процесі планування і аналізу ПРМ, а у 2004 р.вона направила свій перший миротворчий контингент до Косового. В кінці 2005 р. НАТО і Вірменія погодили перший Індивідуальний план дій партнерства (ІПАП), в якому представлена програма співробітництва і намічена обширна дорожня карта для реформ.

У 2007 р. в Єревані офіційно відкрито Інформаційний центр НАТО. У листопаді 2008 р. Президент Вірменії Серж Саргсян, відвідав штаб квартиру НАТО, де зустрівся з Генеральним секретарем НАТО Я. Схеффером. У листопаді 2009 р. було досягнута угода про допомогу НАТО в технічному облаштуванні кордону Вірменії з Грузією, що допоможе країні боротися з контрабандою і терором. Вірменія провела консультації з державами-членами НАТО з питання про розробку Стратегії національної безпеки і на даний час займається формуванням Військової доктрини і проведенням Стратегічного оборонного аналізу. Ці документи визначають стратегічний контекст, завдання і функції збройних сил та інших органів безпеки Вірменії.

Продовжується обговорення питання щодо участі Вірменії у Міжнародних силах сприяння безпеці (МССБ) в Афганістані. Зокрема, формат можливої участі вірменського контингенту у МССБ в Афганістані обговорювався наприкінці жовтня 2009 р. на робочій зустрічі міністрів оборони країн НАТО в Братиславі, в якій взяв участь Міністр оборони Вірменії Сейран Оганян.

Відносно Вірменії США проводять політику, спрямовану на послаблення російсько-вірменського стратегічного партнерства і зближення Єревана з Баку і Тбілісі. США намагаються стати головним посередником у врегулюванні Карабахського конфлікту і турецько-вірменських відносин. Останнім часом з’явилися ознаки того, що Вірменія також планує активізувати свої відносини з НАТО, США і Євросоюзом, поступово дрейфуючи від Росії.

Основою російського впливу на керівництво цієї держави є підтримка вірменської позиції з врегулювання Нагірно-Карабахського конфлікту, тісне військово-технічне співробітництво. Після остаточного виведення у листопаді 2007 р. російських військових баз з Грузії, Вірменія залишилася єдиною країною Південного Кавказу, на території якої перебуває російський військовий контингент, одним із завдань якого є охорона кордону Вірменії з Туреччиною.

Останніми роками США як посередник доклали чимало зусиль для нормалізації стосунків між Вірменією і Туреччиною. Завдяки „човниковій дипломатії” Державного секретаря США Хіларі Клінтон, яка вела переговори з представниками Єревану і Анкари, 10 жовтня 2009 р. у Цюріху відбулася історична подія – підписання двох протоколів про розвиток двосторонніх відносин і встановлення дипломатичних відносин, перерваних близько 100 років тому. Підписані протоколи зокрема передбачають розвиток і поглиблення двосторонніх стосунків в політичній, економічній, енергетичній, транспортній, культурній, науковій, технічній та інших сферах. Згідно з протоколами сторони домовилися відкрити спільний кордон протягом двох місяців після набуття чинності протоколів, що має велике значення для Вірменії в її прагненні вийти з ізоляції і отримати доступ на ринки чорноморських і середземноморських країн. Нормалізація відносин Вірменії з Туреччиною значно підриває монополію Росії у якості „вікна” Вірменії в світ і її єдиного захисника і покровителя.

НАТО – Молдова

У 1994 р. Республіка Молдова приєдналася до програми НАТО „Партнерство заради миру”, ставши його дванадцятим членом. Участь в цій програмі, дала можливість особовому складу національної армії підвищувати свою боєготовність і брати участь в забезпеченні міжнародної безпеки. У червні 2005 р. Президент Молдови В. Воронін під час візиту до Брюсселя особисто передав лист генеральному секретарю НАТО з проханням про розробку і впровадження Індивідуального плану дій партнерства РМ-НАТО. У 2006 р. Вища рада безпеки Молдови затвердила Індивідуальний план партнерських дій Молдова – НАТО, який передбачає реформування всієї системи безпеки і оборони республіки на принципах НАТО і переведення Національної армії Молдови до рівня бригади і батальйону до 2010 року на стандарти Північноатлантичного альянсу. Згідно з планом, у 2007 2008 рр. при Службі інформації і безпеки Молдови створений Антитерористичний центр для можливої участі в операціях під егідою НАТО.

Молдова сподівається на підтримку НАТО не тільки в реформуванні Національної Армії, але і в процесі врегулювання придністровського конфлікту. Виступаючи у червні 2005 р. в штаб-квартирі НАТО в Брюсселі, Президент Молдови В. Воронін заявив, що негайне, беззастережне і повне виведення збройних сил Російської Федерації з Республіки Молдова стало б вирішальним поштовхом на шляху розв’язання придністровської проблеми. (Мир в зоні конфлікту з 1992 р. підтримують спільні миротворчі сили, в які входять 335 російських військовослужбовців, 490 – придністровських, 453 – молдавських і десять військових спостерігачів від України).

У зверненні молдавського парламенту про принципи і умови демілітаризації придністровського регіону висловлюється надія на сприяння НАТО, міжнародної місії військових і цивільних спостерігачів, завдяки якому вдасться розформувати збройні підрозділи придністровського регіону, утилізувати озброєння і військову техніку, а також здійснити програму соціальної реабілітації і перекваліфікації осіб, що проходять службу у складі так званих військових формувань самопроголошеної ПМР.

Для Молдови Північноатлантичний альянс є вкрай важливим партнером в питанні врегулювання придністровського конфлікту і визначення найбільш ефективних шляхів вирішення цієї проблеми, а також в зміцненні переговорного потенціалу в діалозі з Російською Федерацією про виведення її військ з території Придністров'я у відповідності з рішеннями Стамбульського саміту ОБСЄ. Альянс наполягає на необхідності мирного розв’язання Придністровського конфлікту зокрема шляхом надання Придністровському регіону особливого правового статусу на засадах збереження суверенітету та територіальної цілісності Республіки Молдова.

Тривала політична нестабільність в Україні після 2004 р. негативно позначилася на зовнішньополітичних позиціях Києва. Наочним прикладом цього стало посилення позицій Молдови за рахунок українських національних інтересів. Отримавши завдяки недалекоглядним діям українських можновладців можливість спорудження порту в Джурджулештах на Дунаї, Молдова фактично стала сьомою причорноморською державою. Будівництво Кишиневом нафтового терміналу, вантажопасажирського порту і нафтопереробного заводу поблизу Джурджулешт завдало значної шкоди українським економічним інтересам в Придунав’ї, зокрема що стосується діяльності порту Рені, донедавна наймогутнішого на Дунаї.

НАТО – Україна

У березні 1992 р. Україна стала членом Ради євроатлантичного партнерства (РЄАП), яка на сьогодні налічує 28 держав-членів НАТО та 23 країни-партнера. Починаючи з 1994 р., наша держава бере активну участь у програмі „Партнерство заради миру” (ПЗМ). 9 липня 1997 р. у Мадриді відбулося підписання Хартії про особливе партнерство між Україною і НАТО. 22 листопада 2002 р. у Празі, було схвалено План дій, в рамках якого реалізується щорічний Цільовий план Україна – НАТО. 21 квітня 2005 р. у Вільнюсі було започатковано Інтенсифікований діалог з НАТО з питань набуття членства та відповідних реформ. Практичне обговорення підходів України та НАТО в рамках запровадження Інтенсифікованого діалогу відбулося під час візиту делегації Північноатлантичної Ради (ПАР) НАТО в Україну 18-20 жовтня 2005 року. Вперше в історії відносин Україна-НАТО відбулося спільне засідання РНБО України та ПАР НАТО під головуванням Президента України В. Ющенка.

З квітня 1999 р., згідно з положеннями Хартії, формат відносин переведено у площину спільного форуму – Комісія Україна-НАТО (КУН). Регулярно працюють спільні робочі групи Україна-НАТО з питань воєнної реформи, озброєнь, економічної безпеки, планування на випадок надзвичайних ситуацій, з питань науки і захисту довкілля. У лютому 2005 р. на саміті КУН в Брюсселі Президент України В. Ющенко проголосив набуття членства в НАТО кінцевою метою співробітництва України з Альянсом. Цей сигнал України був позитивно сприйнятий у Брюсселі.

22 жовтня 2007 р. Президент України В. Ющенко на відкритті засідання Ради міністрів оборони країн Південно-Східної Європи у Києві підтвердив незмінність курсу України на членство у НАТО та ЄС і закликав європейських партнерів підтримати нашу державу у її прагненні приєднатися до Плану дій щодо членства. Під час чергового засідання КУН на рівні міністрів закордонних справ 7 грудня 2007 р. українська сторона офіційно звернулася до представників країн-членів НАТО з проханням підтримати намір України приєднатися до Плану дій щодо членства в НАТО. 3 квітня 2008 р. у Бухаресті відбулося засідання Північноатлантичної ради НАТО на рівні глав держав та урядів, за результатами якого було прийнято Декларацію Бухарестського саміту, в якій зокрема зазначалося: „НАТО вітає євроатлантичні прагнення України та Грузії щодо членства в НАТО. Ми погодилися сьогодні, що ці країни стануть членами НАТО”.