Військово-політична активність США І нато в чорноморсько-каспійському регіоні після грузинсько-російського конфлікту у серпні 2008 року анотація
| Вид материала | Документы |
- Г. В. Шелест Російсько-грузинський конфлікт серпня 2008 року слід розглядати у контексті, 455.78kb.
- Енергетичні пріоритети України в Чорноморсько-Каспійському регіоні, 222.18kb.
- Проблеми безпеки міжнародних транспортних коридорів у чорноморсько-каспійському регіоні:, 199.31kb.
- 29 вересня 2009 року, 91.7kb.
- Довідка про соціально-економічний розвиток Миколаївської області за підсумками роботи, 260.11kb.
- План дій щодо членства в нато (пдч) Країни-члени нато, 1059.19kb.
- Історія І хронологія взаємовідносин Україна-нато перші контакти Україна-нато, 262.48kb.
- Аспекти співпраці України з нато ” що таке нато? Нато, 235.87kb.
- В. В. Макух, кандидат політичних наук, науковий співробітник регіонального філіалу, 133.84kb.
- Указ президента україни №92/2010, 1390.21kb.
Здійснивши 8 серпня 2009 р. спробу відвоювати у Росії контроль над сепаратистським анклавом в Південній Осетії, Президент Грузії М. Саакашвілі сподівався, що Вашингтон прийде йому на допомогу у разі військової реакції з боку Росії. Проте, опинившись перед загрозою прямого зіткнення між американськими і російськими військами, Вашингтон відмовився надати Грузії повномасштабну військову підтримку. Натомість США направили до берегів Грузії військову флотилію на чолі з флагманом американського Шостого флоту командним кораблем класу Blue Ridge – „Mount Whitney”, що мало утримати Росію від продовження наступу на Тбілісі.
Російсько грузинська війна з 8 по 12 серпня 2009 р. стала нелегким випробуванням для політики США і НАТО в Чорноморсько-Каспійському регіоні, примусила Вашингтон і Північноатлантичний альянс переглянути свої пріоритети і формат активності в регіоні, а також відносини як з Росією, так і з Грузією. В серпні 2008 р. і наступні місяці НАТО вжило низку заходів з метою припинення бойових дій і поновлення статус кво в Південній Осетії і Грузії. Зокрема були вжиті наступні заходи:
8 серпня Генеральний секретар НАТО Я. Схеффер закликав всі сторони конфлікту до негайного припинення бойових дій і до поновлення прямих переговорів.
12 серпня терміново було скликане надзвичайне засідання Північноатлантичної ради (ПАР) для обговорення ситуації у Грузії. Союзники одностайно висловили своє занепокоєння ескалацією ситуації у Грузії і підтримали зусилля ЄС і ОБСЄ, спрямовані на негайне припинення насилля з метою досягнення політичного врегулювання конфлікту. Союзники також засудили непропорційне застосуванням збройної сили з боку Росії і заявили про свою підтримку суверенітету і територіальній цілісності Грузії.
19 серпня Північноатлантична рада провела спеціальне засідання міністрів закордонних справ з метою обговорення ситуації в Грузії і її вплив на євроатлантичну стабільність і безпеку. ПАР закликала Росію і Грузію до негайного і повного виконання угоди з шести пунктів, досягнутої за посередництва Європейського Союзу про припинення бойових дій і політичне врегулювання конфлікту. ПАР також закликала Росію до негайного виведення своїх військ з Грузії.
Союзники підтвердили свою підтримку територіальній цілісності, суверенітету і незалежності Грузії і домовились про надання термінової гуманітарної допомоги населенню, постраждалому в результаті конфлікту. Зокрема було вирішено направити у Грузію 15 експертів для визначення втрат і збитків, завданих Грузії, і її потреб в гуманітарній допомозі.
Міністри закордонних справ країн НАТО висловили жаль у зв'язку із застосуванням сили в конфлікті, що протирічить зобов'язанням про мирне розв’язання конфліктів, прийнятим як Грузією, так і Росією в рамках програми „Партнерство заради миру” та інших міжнародних угод. Вони висловили особливу стурбованість у зв’язку з неадекватним застосуванням військової сили Росією, що несумісно з миротворчою роллю Росії в Південній Осетії і Абхазії.
Генеральний секретар НАТО Я. Схеффер заявив, що НАТО не закриває двері перед Росією, але не може продовжувати співпрацю доти, доки Росія не поважатиме принципи, на основі яких сторони домовилися будувати свої відносини.
З 20 по 23 серпня Спеціальний представник НАТО на Кавказі і Центральній Азії Роберт Симмонс відвідав Тбілісі, де провів переговори з представниками грузинського парламенту і уряду, зокрема з представниками міністерства оборони і міністерства закордонних справ. В ході цих зустрічей Р. Симмонс підтвердив підтримку НАТО щодо територіальної цілісності і суверенітету Грузії і запевнив про надання невідкладної гуманітарної допомоги з боку НАТО.
15-16 вересня генеральний секретар НАТО і постійні представники Північноатлантичної ради (ПАР) відвідали м. Горі, де відвідали розташування першої піхотної бригади і табір для 2200 біженців, організований Верховним комісаріатом ООН у справах біженців (UNHCR), провели зустріч з депутатами грузинського парламенту, з постійними представниками ЄС, ОБСЄ і ООН у Тбілісі, з представниками неурядових організацій і студентами Тбіліського державного університету.
15 вересня 2008 р. у Тбілісі була створена Комісія НАТО–Грузія для керівництва подальшим розвитком двосторонніх відносин. Генеральний секретар НАТО і прем'єр-міністр Грузії підписали Рамковий документ про створення нового органу. Комісія НАТО-Грузія покликана поглибити політичний діалог між Альянсом і Тбілісі і керувати процесом, початок якому покладено у квітні 2008 р. на саміті НАТО у Бухаресті.
Гуманітарна допомога. У відповідь не прохання Грузії, НАТО надало різноманітну гуманітарну допомогу постраждалому в результаті конфлікту грузинському населенню. Зокрема країнами НАТО і партнерами Грузії було надано 500 наметів, 10 500 ковдр, 3 700 спальних мішків, одяг, продовольство, питна вода, медикаменти, дезинфікуючі засоби, 180 000 бинтів, 8 000 пляшок замінників крові. Крім того, було надано 2 спеціальні літаки для гасіння пожеж. Кілька сотень тонн гуманітарної допомоги були доставлені у Грузію наземним транспортом, морськими суднами і 74 рейсами вантажних літаків. Протягом року, що минув після серпневої російсько грузинської війни 2008 р., США надали Грузії допомогу на суму в 1 млрд доларів.
Після російсько грузинського конфлікту система контролю повітряного сполучення Грузії була при’єднана до аналогічної системи НАТО, що дозволяє Північноатлантичному альянсу отримувати інформацію з грузинських радарів. У Тбілісі сподіваються, що використання сучасних методів контролю допоможе точно встановити факти порушення повітряного простору країни. Раніше грузинська влада неодноразово звинувачувала російські ВПС у вторгненні в її повітряний простір, але так і не змогла це довести.
Після російсько-грузинського конфлікту Грузію досить часто відвідували різні американські військові делегації. Зокрема, в кінці серпня 2009 р. Грузію відвідала делегація морських піхотинців США, яку очолював командувач морською піхотою США генерал Джеймс Конвей. Колишній посол США в Росії, а нині Заступник міністра оборони США А. Вершбоу в середині жовтня 2009 р. відвідав Тбілісі, де взяв участь в засіданні грузинсько-американскої групи з питань безпеки Грузії.
Під час візиту у Тбілісі в липні 2009 р. Віце-президент Джозеф Байден завірив, що „США підтримуватимуть Грузію в її русі до свободи, демократії і територіальної єдності”. У червні 2009 р. Білий дім заснував американо-грузинську Комісію стратегічного партнерства (Strategic Partnership Commission|) під керівництвом Заступника держсекретаря Джеймса Стайнберга і міністра закордонних справ Грузії.
Під час передвиборної кампанії Барак Обама повторював войовничі заяви адміністрації Дж. Буша, засуджуючи „російську агресію”. Проте після приходу до влади Б. Обама спробував зайняти більш урівноважену позицію відносно Кремля. Під час візиту Б. Обами до Москви на початку липня 2008 р. в пресі була поширена інформація про те, що американський президент нібито визнав існування „особливих інтересів” Москви у Грузії і в Україні в обмін на співпрацю Москви з питань політики США щодо Афганістану, Іраку та Ірану. Зазначалося, що в результаті цієї домовленості між Москвою і Вашингтоном питання про вступ Грузії і України в члени НАТО відкладене на невизначений час, а Кремль погодився на надання російської території для польотів американських транспортних літаків до Афганістану.
Проте Віце-президент Джозеф Байден під час свого візиту до Києва у липні 2009 р. спростував цю інформацію і запевнив Президента України В. Ющенка в тому, що Україна не може бути розмінною монетою в геополітичному трикутнику „Москва – Київ – Вашингтон”.
VІІ. Позиція України щодо російсько-грузинського збройного конфлікту у серпні 2008 р. та її координація з НАТО
З початком російсько грузинського збройного протистояння МЗС України висловило занепокоєння ескалацією обстановки в зоні конфлікту й закликало Росію вивести свої війська з території Грузії та проявити стриманість. Президент України В. Ющенко направив Першого заступника міністра закордонних справ України К. Єлисеєва до Тбілісі. 10 серпня до нього приєднався Міністр закордонних справ України В. Огризко, який прибув у Тбілісі з метою налагодження переговорного процесу. Візит Президента України В. Ющенка 12 серпня 2008 року до Тбілісі разом з президентами Польщі, Литви та Естонії став проявом моральної підтримки Грузії і сприяв стабілізації ситуації в зоні російсько-грузинського конфлікту.
Україна попередила Росію про недопустимість участі кораблів Чорноморського флоту у конфлікті і що залишатиме за собою право згідно з нормами міжнародного права й законодавства України заборонити повернення російських військових суден, які брали участь у конфлікті, в українські порти. Міністр оборони України Ю. Єхануров назвав звинувачення на адресу України в незаконних постачаннях зброї до Грузії безпідставними.
27 серпня у Брюсселі відбулося засідання Комісії Україна-НАТО за участю Першого заступника міністра закордонних справ України, спеціального посланника Президента України в Грузії К. Єлисеєва з метою обміну думками щодо ситуації в Грузії. К. Єлисеєв поінформував керівництво НАТО про глибоке занепокоєння Києва ситуацією в Грузії і заявив про готовність України зробити свій внесок у врегулювання конфлікту. Комісія Україна-НАТО засудила рішення РФ щодо визнання незалежності Південної Осетії і Абхазії. Зокрема зазначалося, що це рішення Росії порушує резолюції РБ ООН щодо територіальної цілісності Грузії і протирічить фундаментальним принципам ОБСЄ.
Позиція України щодо російсько грузинського конфлікту повністю узгоджувалась з позицією НАТО і світової спільноти, що спростовує звинувачення Києва з боку Москви в нібито „антиросійської позиції України в російсько-грузинському конфлікті”. Стосовно продажу Грузії української зброї, то згідно з даними ООН, Україна поставляла в Грузію значно менше зброї ніж інші країни (Ізраїль, Польща, Румунія, Болгарія, Чехія, Боснія і Герцеговина, Туреччина, США, Казахстан), але Москва їх чомусь не звинувачує. До того ж масштаби військово-технічної співпраці України з Росією незрівнянно більші ніж з Грузією. У 2008 р. поставки українських озброєнь в Грузію становили 6 % від всього обсягу українського військового експорту, водночас як поставки в Росію – 30 %. Російські гелікоптери з українськими двигунами здійснювали удари по грузинським об’єктам. За допомогою українських ракет „повітря-повітря” збивалися грузинські літаки.
Оприлюднена Росією 24 серпня ц.р. інформація про нібито участь сотень українських військовослужбовців і бойовиків УНА-УНСО в російсько-грузинському конфлікті на боці Грузії згідно з заявами представників Міноборони і СБУ України не відповідає дійсності і є провокацією в рамках інформаційно-психологічних операцій російських спецслужб. Згодом Москва заявила про можливість введення санкцій щодо тих країн, які поставлятимуть озброєння Грузії, але ж Росія сама поставляє озброєння в країни, в яких відбуваються збройні конфлікти – Вірменію, Азербайджан, Ефіопію, Еритрею, Судан, Індонезію, Шрі-Ланку.
VІІІ. Військові кораблі США і НАТО у Чорному морі
Перші спроби ВМС США освоїти простори Чорного моря були здійснені ще 1986 році. Тоді біля берегів Криму в районі Феодосії з’явились крейсер „Йорктаун” та есмінець „Керон” і після нетривалого перебування в територіальних водах СРСР повернулися на свою базу. У 1988 р. ті ж самі кораблі ВМС США з’явилися біля Севастополя. Цього разу радянський сторожовий корабель „Беззаветный” двічі таранив „Йорктаун”, після чого американські кораблі залишили радянські територіальні води.
З 1997 р., коли була підписана Хартія про особливе партнерство між Україною і НАТО, в рамках програми „Партнерство заради миру” щорічно відбуваються міжнародні українсько-американські військово-морські навчання „Sea Breeze”, в яких постійно беруть участь як країни Чорноморського регіону, так і країни-члени НАТО. Це наймасштабніші військові навчання ВМС Збройних Сил України. До них також долучаються інші країни: максимально брали участь 16 держав. Упродовж багатьох років ці навчання дозволяють якісно тренувати українські ВМС та опановувати міжнародними стандартами взаємодії між військовими моряками багатьох країн. Участь у цих навчаннях сприяє підготовці підрозділів ВМС України до участі у миротворчих місіях у складі багатонаціональних сил.
З 1998 по 2005 р. Росія постійно брала участь в цих навчаннях і утрималася від участі в них лише у 2006 і 2007 рр. з політичних міркувань, щоб полегшити антинатовським і проросійським силам в Україні виступати проти їх проведення. Під час антинатовських демонстрацій з нагоди прибуття наприкінці травня 2006 р. у Феодосійський морський порт американського транспортного корабля з обладнанням та інженерною технікою для модернізації Старокримського полігону ВМС України, до початку міжнародних навчань „Sea Breeze-2006” ЧФ РФ здійснював координуючу роль. Штаб по керуванню безчинствами та безпорядками щодо американського корабля був розгорнутий у феодосійському будинку офіцерів ЧФ РФ. У цьому контексті прикметна така деталь: коли кораблі НАТО відвідували Севастополь на запрошення ЧФ РФ, їх зустрічали квітами і „патріоти” цим не обурювалися. У 2006 р. у Феодосії демонстрантам вдалося зірвати проведення цих навчань. У результаті таких дій було нанесено значної шкоди міжнародному іміджу України, яка постала як країна, що не дотримується міжнародних договорів та зобов’язань.
У 2007 і 2008 рр., незважаючи на всі намагання чорносотенної організації „Единое Отечество”, комуністів та їх прихильників, навчання „Sea – Breeze” були успішно проведені згідно з графіком. У 2009 р. навчання не відбулися через позицію Верховної Ради України, яка не дала дозволу на їх проведення. Це вперше з 1997 року. На початку листопада 2009 р. в італійському Неаполі відбулася концептуальна конференція з планування українсько-американського навчання військово-морських сил „Sea Breeze 2010”. Робочу групу від українського військового флоту на конференції очолив Перший заступник командувача ВМС ЗС України віце-адмірал В. Максимов. В ході роботи конференції її учасники опрацювали концепцію та місце проведення майбутніх військових маневрів, визначили можливе коло країн-учасниць, ймовірний склад сил та умов їх всебічного забезпечення.
У квітні 1997 р. Туреччина висунула ініціативу про створення багатонаціонального оперативного з’єднання ВМС „за викликом” у Чорному морі Вlасk Sеа Naval Cooperation Task Group (BLACKSEAFOR), яке зрештою стало основним елементом системи колективної безпеки в Чорноморському регіоні. У жовтні 1998 р. в Анкарі відбувся перший раунд багатосторонніх експертних консультацій щодо створення на Чорному морі військово-морського з’єднання „за викликом”, під час якого було погоджено проект концепції BLACKSEAFOR. Угода про створення Чорноморської групи військово-морського співробітництва з шістьма додатками була підписана у Стамбулі 2 квітня 2001 року. Згідно зі статтею IV Угоди, головною метою BLACKSEAFOR є „сприяння подальшому зміцненню дружби, добросусідських відносин та взаємної довіри між причорноморськими державами”, а також „зміцнення миру та стабільності в регіоні шляхом поглиблення співробітництва та взаємодії між військово морськими силами”. З 2004 р. в діяльності BLACKSEAFOR беруть участь вже три країни НАТО – Туреччина, Румунія і Болгарія.
Чорноморська група військово-морського співробітництва формується з одного флагманського корабля і 4-6 допоміжних суден від шести чорноморських держав під єдиним командуванням. Кораблі знаходяться тільки в оперативному підпорядкуванні командира з’єднання і можуть бути відкликані у будь-який час за рішенням міністерств оборони своїх країн.
Політичні аспекти діяльності BLACKSEAFOR і керівні політичні принципи роботи Комітету командувачів ВМС на Чорному морі (BSNC) розглядаються на щорічних зустрічах глав зовнішньополітичних або оборонних відомств держав-учасниць. Ці зібрання уповноважені також затверджувати програму діяльності Групи на черговий рік і на основі консенсусу ухвалювати рішення щодо членства в Групі нових держав.
Комітет командувачів ВМС на Чорному морі (BSNC) відповідає за загальне планування, здійснює загальне керівництво діяльністю BLACKSEAFOR, а також затверджує кандидатури командувача, начальника і членів штабу Групи. Під час проведення, починаючи з 2001 р., щорічних активацій кораблів BLACKSEAFOR проводяться, як правило, наступні навчально-тренувальні заходи: тренування і навчання з тралення і протимінної охорони кораблів, зв’язку, тактичного маневрування, протикатерної, протичовнової та протиповітряної оборони; навчання з надання допомоги пошкодженому кораблю та з протидиверсійної оборони; передача вантажів на ходу за допомогою гелікоптера; спільне плавання в ордері, рятування людей, що опинилися за бортом; проведення пошуково-рятувальної операції; дії оглядової групи корабля; проведення корабельних протичовнових розрахунків під час стеження за підводним човном; надання гуманітарної допомоги населенню країни, що зазнала стихійного лиха; проведення артилерійських стрільб по надводній цілі тощо.
Програма „Active Endeavor” (Активні зусилля) – операції ВМС країн НАТО в Середземному морі, які проводяться з метою запобігання терористичним акціям і розповсюдженню зброї масового ураження або її компонентів, а також забезпечення безпеки судноплавства. Ці операції були започатковані у жовтні 2001 р., як одна із восьми операцій НАТО у відповідь на терористичні атаки 11 вересня 2001 р., і проводяться відповідно до ст. 5 Північноатлантичного договору про колективну безпеку.
Операції здійснюються двома постійними групами ВМС сил швидкого реагування НАТО – Standing NRF Maritime Group 1 (SNMG1) and Standing NRF Maritime Group 2 (SNMG2). До складу SNMG1 зазвичай входять від 6 до 10 есмінців або фрегатів і кілька допоміжних суден Канади, Німеччини, Нідерландів, Великобританії і США. Час від часу до цієї групи приєднуються кораблі Бельгії, Данії, Норвегії, Польщі, Португалії та Іспанії. До складу SNMG2 (4 6 фрегатів або есмінців та допоміжні судна) на постійній основі входять кораблі Німеччини, Греції, Італії, Нідерландів, Іспанії, Туреччини, Великої Британії і США. До цієї групи на певний час можуть також приєднуватись кораблі інших країн НАТО. Ротації кораблів у групах відбувається кожні 6 місяців. На даний час в рамках операції Active Endeavour було проведено моніторинг близько 100 тис. суден, з яких біля 100 були взяті на абордаж. До 2004 р. через Ґібралтарську протоку було ескортовано близько 500 суден.
З 25 травня 2007 року корвет українських ВМС „Тернопіль” бере безпосередню участь операціях „Active Endeavor”. У операціях в Середземному морі також беруть участь корвет „Луцьк” і флагман українського флоту фрегат „Гетьман Сагайдачний”. Проте участь кораблів ВМС ЗС України в операції НАТО „Active Endeavour”, за умови, коли відповідальність за логістичне забезпечення кораблів покладається на українську сторону, буде залежати від фінансової спроможності України брати участь в операції за натовським принципом „кожний платить за себе”.
В середині лютого 2006 р. Заступник держсекретаря США Курт Волкер заявив про бажання поширити антитерористичні операції натовської програми „Active Endeavor” на Чорне море. На цю пропозицію охоче відгукнулася більшість чорноморських держав, включаючи Болгарію, Грузію, Румунію та Україну. Проте Туреччина і Росія рішуче виступили проти цієї ідеї. Спільна позиція Москви і Анкари полягає в тому, що операції спільно з „BLACKSEAFOR” перекривають обсяг завдань, які виконує операція „Active Endeavor”. Анкара негативно поставилася до пропозиції Вашингтона розширити район операції НАТО „Active Endeavor” на Чорноморський регіон, мотивуючи це здатністю чорноморських держав самостійно проводити заходи, аналогічні тим, що здійснюються в рамках даної операції. Однак мотиви Москви і Анкари дещо різняться. Якщо Москві важко змиритися з тим, що Сполучені Штати розширюють свою стратегічну роль в традиційно російській сфері впливу, то Туреччина бажає зберегти статус-кво, встановлений Конвенцією про режим проток Дарданелли і Босфор (Монтре, 1936), яка обмежила прохід через протоки військових кораблів, одночасно посиливши турецький суверенітет над цими водними шляхами. Крім того, у Туреччини є власні регіональні стратегічні амбіції. За умов, коли значно зросло геополітичне значення Чорного моря, як важливого маршруту експорту енергоносіїв з басейну Каспія до Європи, Анкара зацікавлена у зміцненні свого регіонального статусу, сподіваючись одержати вагомішу частку потенційних економічних вигод. Потужна військова присутність США на Чорному морі перешкодила б Туреччині виконувати провідну роль в регіоні.
„ Black Sea Harmony” – група ВМС у Чорному морі, створена за ініціативою Туреччини у 2004 р. відповідно до резолюцій 1373, 1540 і 1566 РБ ООН з метою боротьби з тероризмом і асиметричними загрозами. Штаб групи розташований у м. Ереглі на чорноморському узбережжі Туреччини. За своїми завданнями „Black Sea Harmony” є тотожною операціям „Active Endeavor” у Середземному морі. На зустрічі командуючих ВМС країн Чорноморського регіону в Констанці в середині травня 2004 р. Туреччина запросила чорноморські країни до участі в операції „Black Sea Harmony”. На даний час проведено моніторинг близько 100 тис. суден. Для забезпечення операцій вздовж турецького чорноморського узбережжя створюється 8 радіолокаційних станцій спостереження. Вся інформація про підозрілі судна надсилається в штаб АМС НАТО у Неаполі. В березні 2005 р. Україна стала першою чорноморською державою, яка заявила про свій намір брати участь в операціях Black Sea Harmony Передбачається, що згодом завдання „Black Sea Harmony” будуть делеговані „BLACKSEAFOR”.