Geum.ru

Вступ актуальність теми

Вид материалаДокументы
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7

ВИСНОВКИ


Проведене дослідження кримінально-правових і кримінологічних проблем вимагання дало можливість зробити такі висновки.

Вимагання становить значну суспільну небезпеку, оскільки посягає не тільки на власність (адже винні застосовують погрози щодо потерпілих різного характеру, а іноді й насильство, в тому числі і таке, що є небезпечним для їхнього життя чи здоров’я; знищують майно потерпілого та його близьких родичів). Тому протидія цим злочинам є винятково актуальною.

Поняття вимагання формувалося впродовж тривалого часу як в законодавчих актах Росії, дія яких була поширена і на Україну, так і в інших законодавчих актах, які діяли на окремих територіях України, а також і в країнах дальнього зарубіжжя. Кримінальна відповідальність за вимагання передбачалась і в перших Кодексах колишнього Радянського Союзу, у КК 1960 р. У КК України 2001 року кримінальна відповідальність передбачена в ст.189. Формування основного, кваліфікованих та особливо кваліфікованих складів злочинів вимагання в цій статті базується на розробках цих понять у законодавстві попередніх років. Однак, ст. 189 КК, порівняно зі ст. 862 та ст.144 КК 1960 р., визначається і певними суттєвими відмінностями. У переважній більшості вони є позитивними. Це стосується таких положень, як об’єднання в одній статті охорони всіх форм власності від вимагання (це характерно для всього розділу КК, де розміщена ця стаття); зміна назви складу злочину (замість вимагательства, застосований термін вимагання); більш чітке визначення предмета вимагання, зокрема посилання на те, що в якості предмета вимагання виступає чуже майно; введення нових обставин, за допомогою яких може здійснюватися погроза при вимаганні за рахунок погроз обмеженням прав, свобод і законних інтересів потерпілих та близьких їх родичів; введення поняття погрози, пов’язаної з розголошенням відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці, замість більш вузького поняття розголошення відомостей, що ганьблять потерпілого та близьких йому осіб.

Мають місце і новели у визначенні кваліфікуючих і особливо кваліфікуючих ознак. Переважна їх частина теж є позитивною. Однак, у формулюванні окремих новел складу злочину вимагання у ст.189 КК України є і недоліки. Так, важко погодитися із введенням крім потерпілого та близьких йому осіб, як передбачалося у ст.144 КК 1960 р., яким може погрожувати злочинець, поняття близьких родичів. Це поняття значно звужує коло осіб, яким може погрожувати злочинець. Не обґрунтованим є і виключення з переліку кваліфікуючих ознак такої ознаки, як спричинення потерпілому чи близьким родичам насильства, що не є небезпечним для їх життя і здоров’я, що мало місце в раніше діючому законодавстві; не включення до переліку особливо кваліфікуючих ознак такої ознаки, як настання інших тяжких наслідків. У зв’язку з цим, надані рекомендації щодо включення вказаних обставин в якості кваліфікуючих в ч.2 ст.189 КК. А в ч.4 ст.189 КК в якості особливо кваліфікуючих ознак рекомендовано доповнити такою ознакою, як настання інших тяжких наслідків.

На підставі аналізу законодавства таких країн як Італія, Іспанія, Польща, Росія, США, ФРН, Франція, Швеція щодо відповідальності за вимагання, виділені окремі аспекти нормативного регулювання цих складів злочинів, які заслуговують позитивної оцінки і не передбачені у вітчизняному законодавстві. У зв’язку з цим, дається ряд рекомендацій із запозичення окремих положень законодавства зарубіжних країн для вдосконалення вітчизняного кримінального законодавства, що передбачає відповідальність за вимагання.

У роботі розглядаються деякі спірні питання щодо поняття вимагання в історії вітчизняної науки кримінального права. На підставі аналізу різних точок зору, обґрунтовано висновок, що вимагання слід відносити до корисливо-насильницьких злочинів. А поняття “рекет” - не слід ототожнювати з поняттям “вимагання”.

При розгляді об’єктивних ознак вимагання підтримана позиція вчених, які в якості об’єкта злочину розглядають не суспільні відносини, а цінності, яким спричиняється чи може бути спричинена шкода. Констатовано, що родовим об’єктом вимагання є відносини власності, які є структурною складовою цінностей. Основний безпосередній об’єкт вимагань співпадає з родовим. Обов’язковою структурною складовою об’єкта вимагання є потерпілий. Розгляд додаткового безпосереднього об’єкта проведений залежно від того, про основний чи кваліфікований склади злочину йде мова. Підтримана позиція вчених, які зазначають, що при вимаганні, передбаченому ч.1 ст.189 КК, в якості додаткового об’єкта виступає свобода волевиявлення потерпілого.

У ч.2 ст. 189 додатковим об’єктом є свобода людини від страху за своє життя і здоров’я. У випадку вимагання, поєднаного з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я людини (ч.3 ст.189 КК), або із заподіянням тяжкого тілесного ушкодження (ч.4 ст.189 КК), додатковим об’єктом є тілесна недоторканість і здоров’я людини. Відповідно, у випадках вимагання, поєднаного з пошкодженням чи знищенням майна ( ч.2, 3, 4 ст.189 КК), додатковим об’єктом виступає право власності. Однак, цей об’єкт відрізняється від основного, де теж йдеться мова про право власності.

Предмет вимагання є обов’язковою ознакою цього складу злочину. Подана рекомендація про уточнення в законодавстві поняття предмета вимагання, оскільки діючий закон у цій частині недосконалий. Пропонується предмет вимагання викласти таким чином: “Вимога передачі чужого майна, чи одержання коштів, майна чи інших матеріальних благ шляхом передачі права на них, чи здійснення з цією метою відповідних дій”.

При розгляді об’єктивної сторони звертається увага на те, що досліджений склад злочину може вчинятися лише шляхом дії. Характерною ознакою його складу є примус, який застосовується до потерпілого чи його близьких родичів з метою одержання предмета вимагання. Дається характеристика погроз при вимаганні. При цьому особлива увага звертається на питання, які викликають складності на практиці, або є новелами в законодавстві. Так, погроза насильством, яка передбачена в ч.1 ст.189 КК України, може виражатись у погрозі нанесення побоїв, мордування, катування, заподіяння тілесних ушкоджень, зґвалтування тощо. У тому випадку, коли особа погрожує вбивством чи заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, то таку погрозу законодавець відніс до кваліфікованого складу злочину (ч.2 ст.189 КК). На практиці, у тому числі і у вивчених у процесі дослідження справах, були випадки, коли погроза застосувалася не конкретно, а в таких виразах “буде погано”, “не побачиш жінку або дітей”, “завезу в ліс та розмажу” тощо. Суди не завжди правильно визначають характер погроз у таких випадках. Тому дається з цього приводу рекомендація аналізувати в сукупності всі обставини справи і, у першу чергу, оцінку потерпілим цих погроз, що мав на увазі злочинець, висловлюючи їх, ступінь суспільної небезпеки винного та обізнаність потерпілого та інших громадян з попередньою поведінкою винного, що безспірно впливає на потерпілого, особливо у випадках, коли вимагатель має кримінальне минуле або пов’язаний зі злочинним угрупуванням.

Погроза обмеженням прав, свобод або законних інтересів потерпілого чи його близьких родичів, є новелою в КК України і в юридичній літературі поки що не знайшла глибокого дослідження. При таких погрозах обмеження, які висловлює вимагатель, є незаконними або з порушенням їх застосування. Щодо змісту таких обмежень, то вони можуть стосуватися будь-яких конституційних прав і свобод людини і громадянина. Наприклад, це може бути погроза позбавити волі, звільнити з роботи, обмежити у праві на пересування, вільного вибору місця проживання, отримання освіти тощо. Погроза знищенням або пошкодженням майна має місце, коли вона стосується майна, що належить потерпілому або близьким родичам, а також такого, що знаходиться в їх віданні чи під охороною. При цьому звертається увага, що коло осіб, у яких вимагається майно, що знаходиться у віданні чи під охороною, у кожному випадку повинно чітко встановлюватися. Це можуть бути лише особи, які на підставі службових обов’язків, договірних відносин або за спеціальним дорученням наділені правом розпоряджатися цим майном, управляти ним, перевозити його. Щодо погрози знищення майна, то вона, як правило, націлена не на те майно, яке вимагається.

Також розглянута і така ознака об’єктивної сторони вимагання, як розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці. Це можуть бути як обставини, які принижують честь і гідність особи, так і інші. Наприклад, про позашлюбні стосунки, факт усиновлення дитини, наявність хвороби, вчинення злочину тощо. Погрози повинні бути реальними. Вони розглядаються як складові об’єктивної сторони складу злочину вимагання лише за умови, що здійснюються для одержання від потерпілого предмета вимагання. Основний склад злочину вимагання є формальним, оскільки тут не передбачено настання певних наслідків. Однак, для окремих кваліфікованих складів злочинів необхідно настання певних наслідків, тобто вони є матеріальними. Так, зокрема до таких складів злочинів відносяться ті вимагання, які поєднані з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи (ч.3 ст.189 КК), спричиненням тяжкого тілесного ушкодження (ч.4 ст.189 КК), значної шкоди потерпілому та майнової шкоди у великих та особливо великих розмірах (ч.2, 3, 4 ст.189 КК).

Суб’єкт, у переважній більшості складів злочину вимагання, характеризується загальними ознаками. Це фізична осудна особа, яка досягла відповідно до ч.2 ст.22 КК 14 років. Лише один склад злочину, передбачений ч.2 ст.189 КК, передбачає спеціального суб’єкта – службову особу, яка вчиняє вимагання з використанням свого службового становища. У зв’язку з цим, дається рекомендація користуватися визначенням поняття службової особи, яке зазначено у примітці до ст.364 КК України, та розробками науковців з цих питань.

Щодо суб’єктивної сторони вимагання, то в роботі обґрунтовується точка зору про те, що всі склади злочинів, передбачені ст.189, вчиняються з прямим умислом і передбачають корисливий мотив. У зв’язку з цим, критикується точка зору окремих вчених, які вважають, що в деяких складах вимагання, які є матеріальними, до наслідків можлива і необережна форма вини. У зв’язку з цим, висловлена думка про те, що в деяких випадках спричинення тілесних пошкоджень потерпілому при вимаганні або майнової шкоди, може мати місце як прямий конкретизований, так і неконкретизований умисел, а не необережність. Висловлена також критика положень окремих вчених, які вважають, що вимагання може вчинятись і не з корисливих, а інших мотивів.

Розглядаючи кваліфікуючі та особливо кваліфікуючі ознаки вимагання, зазначимо, що ч.2 ст.189 КК передбачає сім кваліфікуючих ознак, а в ч.3 ст.189 – дві ознаки. Частина з цих ознак досить повно розглянута в законодавстві та в юридичній літературі. Проте, є і своя специфіка їх розуміння щодо вимагання. Зокрема, повторність вимагання може мати місце як тоді, коли вчиняється два чи більше злочини одного виду, так і при попередньому вчиненні однорідних злочинів, зазначених у законі. Надані рекомендації щодо вдосконалення поняття продовжуваного злочину в законі, що дасть можливість притягати винних за вимагання як повторно, у разі обкладення вимагателями даниною потерпілих впродовж тривалого часу. Вимагання, вчинене службовою особою з використанням свого службового становища, потребує встановлення таких ознак: чи є дана особа службовою, які її повноваження взагалі і що конкретно з них вона використала при вимаганні. Чи співпадають дії конкретної особи з ознаками складу злочину вимагання, чи є в наявності предмет вимагання.

Така кваліфікуюча ознака, яка передбачена ч.2 ст.189 КК, як вимагання, яке завдало значної шкоди потерпілому, має місце тоді, коли з врахуванням матеріального становища, потерпілому спричинені збитки на суму від ста до двохсот п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (примітка 2 до ст.185 КК). При цьому враховується вартість переданого вимагателю майна, кошти, витрачені потерпілим на лікування в разі стресу, викликаного злочином, а також збитки від знищення чи пошкодження майна. Кваліфікуючою ознакою, яка передбачена в ч.3 ст.189 КК, є вимагання, поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи. Дається поняття такого насильства, визначаються його основні ознаки, висловлюється позиція у спірних питаннях. Поряд з цим, звертається увага на те, що хоч спричинення тяжких тілесних ушкоджень відноситься до насильства, небезпечного для життя чи здоров’я особи, але в разі їх спричинення при вимаганні, дії винної особи не можуть кваліфікуватися за ч.3 ст.189 КК, оскільки така ознака відноситься до особливо кваліфікуючих і передбачена ч.4 ст.189 КК.

Спричинення при вимаганні потерпілому майнової шкоди у великих розмірах має місце тоді, коли сума збитків в двісті п’ятдесят і більше (до 600) разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину.

До особливо кваліфікуючих ознак вимагання віднесено вчинення вимагання, що завдало майнової шкоди в особливо великих розмірах, або вчинене організованою групою, чи поєднане із заподіянням тяжкого тілесного ушкодження.

Щодо вимагання, яке завдало майнової шкоди в особливо великих розмірах, то ця ознака чітко визначена у примітці 4 до ст.185 КК - це сума, визначена у розмірах, яка в шістсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Поняття організованої групи дається в ч.3 ст.28 КК. Проте, звертається увага на те, що на практиці викликають труднощі при відмежуванні з одного боку вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою і з другого - організованою групою. У роботі даються відповідні рекомендації практичним органам з цих питань, а також пропонується на законодавчому рівні більш чітко визначити поняття організованої групи. Звертається увага на таке питання, як необхідність вирішення на законодавчому рівні, чи хоча б у постанові ПВСУ, що кожна вища форма співучасті включає в себе ознаки попередньої форми співучасті. Відповідно повинна здійснюватись і кваліфікація дій винних.

Така особливо кваліфікуюча ознака вимагання, як заподіяння при вимаганні тяжкого тілесного ушкодження, ґрунтується на теоретичних розробках поняття тяжкого тілесного ушкодження. У роботі дається загальна характеристика тяжких тілесних ушкоджень і кваліфікації вимагання за цією ознакою.

При розгляді питання про відмежування вимагання від грабежу і розбою, бандитизму, примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань, незаконного позбавлення волі або викрадення людини, одержання хабара, даються відповідні рекомендації. Звертається увага на те, що при розмежуванні вимагання, яке вчиняється службовою особою з використанням свого службового становища, та одержання хабара, слід виходити з характеристики об’єктів цих злочинів, аналізу об’єктивної та суб’єктивної сторін, моменту закінчення цих складів злочинів тощо. Для вимагання характерним з об’єктивної сторони є те, що службова особа погрожує позбавити потерпілого тих прав, які в нього є, чи, які він має одержати, незалежно від службової особи. При дачі-одержанні хабара від службової особи залежить: надати чи не надати особі певні права, чи задовольнити інтереси, до яких вона прагне. При цьому службова особа може вимагати хабар. Способи вимагання, передбачені ст.189 та 368, у цих складах злочину не тотожні. Всі ці ознаки в сукупності дають можливість розмежування вимагання й одержання хабара.

Щодо проблеми кваліфікації вимагання за сукупністю з іншими злочинами, то звертається увага на таке. При вчиненні під час вимагання вбивства, дії винних слід кваліфікувати за відповідною частиною ст.189 та п.6 ч.2 ст.115, і залежно від інших ознак і за відповідними пунктами ч.2 ст.115 КК. У випадках спричинення при вимаганні тяжкого тілесного ушкодження, від якого настала смерть, буде мати місце сукупність ч.4 ст.189 та ч.2 ст.121, а не ч.1 ст.119 КК, як вважають окремі науковці. У разі обмеження при вимаганні прав, свобод, законних інтересів потерпілих та їх близьких родичів, дії винних слід кваліфікувати за відповідною частиною ст. 189 КК, а в разі коли такі обмеження становлять самостійний склад злочину, то і за сукупністю за відповідною статтею КК України. А в разі вчинення вимагання у складі злочинної організації, дії винних мають кваліфікуватися за ч.4 ст.189 КК та ч.1 ст.255 КК. Оскільки в ч.2 ст.30 КК не чітко визначені правила кваліфікації дій винних, у разі вчинення злочинів у складі злочинних організацій, запропонована така редакція цієї норми: “Інші учасники організованої групи підлягають кримінальній відповідальності за злочини, у підготовці або вчиненні яких вони брали участь незалежно від тієї ролі, яку виконував у злочині кожен з них. У разі вчинення злочинів такими особами в складі злочинної організації, дії винних кваліфікуються за сукупністю ч.1 ст.255 та відповідною статтею, яка передбачає відповідальність за конкретні злочини, які вони вчинили”.

Кримінологічна характеристика вимагань здійснена на підставі аналізу статистичних даних про зареєстровані злочини цієї категорії в цілому в Україні, окремих областях, по Запорізькій області, даних Державної судової адміністрації України та Запорізької області про засуджених осіб за ці злочини, та за наслідками вивчення 130 справ цієї категорії, розглянутих судами м. Запоріжжя. Автором додатково обґрунтована позиція кримінологів щодо доцільності більш вузького розуміння поняття “кримінологічна характеристика окремих видів злочинності” і вимагань зокрема. Це поняття повинно охоплювати характерні специфічні особливості певного виду злочинності та особистості злочинця.

У роботі, вперше у кримінологічній літературі, визначені ознаки кримінологічної характеристики вимагань, які базуються на аналізі обсягу досліджуваного виду злочинності, його динаміки та структури. У цій характеристиці елементами новизни є перелік і характеристика ознак структури досліджуваного виду злочинності, яка базується як на кримінально-правових ознаках вимагання, так і на кримінологічних. У роботі вперше проаналізовані статистичні дані про обсяг, структуру і динаміку вимагань в Україні та Запорізькій області. На підставі проведеного аналізу вказаних статистичних даних, зроблений висновок про те, що динаміка вимагань в Україні та Запорізькій області впродовж 1996, 1997, 1998 років показувала зростання, а з 1999 року - зниження. При цьому динаміка вимагань відрізнялася від динаміки загальної злочинності, а в окремі періоди вимагання знижувались, коли загальна злочинність зростала.

Так, загальна злочинність в Україні з 1996 року показувала зниження, а вимагання зростали. Темп зростання вимагання у 1997 р. становив, порівняно з 1996 р., 1,5%, а у 1998 р. – 16%. Схожа тенденція простежувалась і в Запорізькій області, хоча розміри динаміки були значно більшими, ніж в Україні в цілому. У 1997 році вимагання зросли, порівняно з 1996 роком, на 15,8%, а у 1998 році – на 84,6%. У 2004 р. загальна злочинність знизилася на 5,6%, а вимагання - на 44,1%.

Наведені й інші статистичні дані, які проаналізовані в роботі. Узагальнення висновків кримінологів, результатів проведеного автором опитування працівників міліції, дали можливість зробити висновок про те, що вимаганням притаманна велика латентність, обсяг цього виду злочинності напряму залежить від активності розкриття цих злочинів з боку правоохоронних органів.

Сталою закономірністю поширення вимагань серед злочинності є те, що питома вага цих злочинів у різні роки та в різних регіонах не однакова, але вона мала коливання в межах від 0,09% до 0,96%, тобто не досягла 1%.

Аналіз статистичних даних та справ на осіб, винних у вимаганні, свідчить про те, що значно переважають діяння, вчинені за кваліфікуючих та особливо кваліфікуючих обставин, що свідчить про підвищену суспільну небезпеку цих злочинів. Так, у цілому по Україні, питома вага засуджених за кваліфіковані та особливо кваліфіковані види вимагань становила у 2003 р. 87,6%, а у 2004 р. – відповідно 88,5%. У Запорізькій області в окремі роки такий показник мав коливання від 77,3% до 100%. Серед найбільш поширених кваліфікуючих обставин найчастіше зустрічалися такі ознаки, як вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою та повторність. У 13% вивчених справ винні застосували насильство, небезпечне для життя та здоров’я потерпілих. У значній кількості справ, винні спричиняли потерпілим побої, легкі тілесні пошкодження, що не спричинили короткочасного розладу здоров’я або незначну втрату працездатності.

За статистичними даними та при вивченні кримінальних справ, організовані групи вимагателів не мали значного поширення як в Україні в цілому, так і в Запорізькій області, де у 2003 та 2004 рр. взагалі жодної організованої групи вимагателів не було зареєстровано. Вказане свідчить про недостатню роботу правоохоронних органів з викриття організованих груп вимагателів.

Предметом вимагання в переважній більшості злочинів були гроші в іноземній (30%) та національній (66,9%) валюті. Суми вимагалися різні: від невеликих - 10-20 гривень, до 240 тисяч гривень, 50 тисяч доларів тощо. У роботі проаналізовані й інші ознаки вимагань, зокрема місце, час вчинення злочинів, наявність сукупності злочинів у діях вимагателів тощо, і звернута увага на необхідність врахування криміногенно-значущих ознак при запобіганні злочинів.

Були розглянуті деякі загальнотеоретичні положення поняття особистості злочинця, зокрема, обґрунтовується перевага застосування терміна “особистість злочинця”, а не “особа злочинця”, уточнений момент виникнення поняття особистість злочинця в конкретній справі, визначені ознаки структури особистості злочинця тощо.

Щодо особливостей характеристики особистості злочинця-вимагателя, то проведене дослідження дало підстави визначити таке. Вимагателі – це, у переважній більшості, громадяни України (від 93% до 100%), чоловіки. За віковою характеристикою для вимагателів найбільш характерним є вік від 18 до 24 років (від 20,9% до 44%). Наступною за поширеністю є група осіб за 30 років (від 26,1% до 44,8%). Питома вага неповнолітніх досить висока, значно більша, ніж у цілому за вчинення всіх злочинів в Україні (від 19,3% до 36,7%). Як вже зазначалося раніше, переважна більшість злочинців-вимагателів вчиняє злочин у групі. Для вимагателів характерним є стан алкогольного сп’яніння. Цей показник досить високий і має коливання від 19,8% до 46%. Серед вимагателів переважають робітники (від 14 до 18,2%). У 2004 році серед вимагателів з’явились і держслужбовці (0,4%). Цей злочин вчиняють і учні шкіл, студенти, лікарі тощо. Освітній рівень вимагателів відповідає в основному тенденціям, що мають місце в державі в цілому.

Характерною особливістю осіб, засуджених за вимагання, є те, що значна їх кількість у працездатному віці ніде не працювала і не навчалася (від 53,1% до 60,7%). Майже 72% засуджених не були одружені або розірвали шлюб. Певна частина засуджених відчувала матеріальні труднощі, мала прибутки, нижчі за межу забезпеченості. Значна частина вимагателів мала попередню не погашену судимість.

За статистичними даними щодо засуджених вимагателів в Україні, цей показник становив у різні роки від 18,8% до 22,5%, а в Запорізькій області він мав коливання від 15,9% до 38,3%. У 2004 році він становив 28,5%. Окрім цього, певна частина засуджених звільнялася свого часу від кримінальної відповідальності або мала погашену чи зняту судимість, що свідчить про те, що ці особи вже мали конфлікту із кримінальним законом раніше. У дисертації дається і морально-психологічна характеристика вимагателів.

Від вимагання в Україні у 2003 р. потерпіло 1907 громадян, а у 2004 – 1350. Питома вага постраждалих жінок у ці роки відповідно становила 15,7% та 13,7%. Неповнолітні потерпілі від вимагання значно перевищують такі дані від усіх злочинів. Так, у 2003 р. від вимагань потерпіло 20,9% неповнолітніх, а в 2004 р. - 22,5%, у той час, як від усіх злочинів в Україні питома вага неповнолітніх становила у 2003 р. - 2,4%, а у 2004 р. близько 3%.

Причини вимагань тісно пов’язані із загальними причинами злочинності. Проте, прояв загальних причин злочинності при вимаганні має свою специфіку як при формуванні особистості злочинця вимагателя, так і безпосередньо при вчиненні конкретних злочинів.

У зв’язку з цим, необхідно підкреслити вплив психологічного фактора на злочинця-вимагателя, який сприймає, існуючі у свідомості людей корисливі устремління, бажання збагатитися за будь-яку ціну, неналежне або байдуже ставлення до кримінально-правових заборон, впевненість у безкарності тощо.

Значний вплив на вчинення вимагань здійснюють і протиріччя в економічній сфері, зокрема, високий відсоток людей, які мають прибутки, нижчі за межу забезпеченості, безробіття тощо.

Щодо причин та умов конкретних злочинів, то проведене дослідження свідчить про те, що в переважній більшості випадків основною складовою причинного комплексу у вимаганнях є особистість. Саме негативні погляди винних, найчастіше, наштовхують їх до вчинення злочинів. Зовнішнє середовище в механізмі вчинення вимагань, як правило, відіграє роль умов, а не причин.

Аналіз статистичних даних про вимагання та осіб, винних у вчиненні цих злочинів, вивчення кримінальних справ цієї категорії, дають підстави для висновку, що суб’єкти запобіжної діяльності не виконують покладені на них обов’язки із запобігання злочинів. Це найчастіше має прояв щодо категорії неповнолітніх, раніше судимих, осіб, які ніде не працюють і ведуть сумнівний спосіб життя, зловживають спиртними напоями, є хронічними алкоголіками, вживають наркотики тощо.

Критично оцінена і каральна практика судів Запорізької області в частині звільнення від покарання переважної більшості засуджених за вимагання, зокрема тих, які вчинили злочин за кваліфікуючих ознак. Так, у 2004 році судами Запорізької області звільнено від покарання 73,5% від загальної кількості засуджених. Переважна їх більшість – на підставі ст.75 КК України. Порівняння цих даних з негативною оцінкою діяльності суб’єктів запобігання, та високою питомою вагою рецидиву злочинів серед вимагателів, свідчить про суттєві недоліки у протидії вимаганням в Запорізькій області.

Вважаємо за доцільне провести в області спеціальні кримінологічні дослідження з проблеми вивчення латентної злочинності в окремих категоріях злочинів, зокрема латентності вимагань, діяльності служб у справах неповнолітніх та кримінальної міліції у справах неповнолітніх із запобігання злочинів серед неповнолітніх, органів Департаменту з виконання покарань та міліції в аспекті роботи із засудженими до мір покарання, не пов’язаних із позбавленням волі. Вказане дасть можливість більш детально виявити недоліки в запобіжній діяльності відповідних органів та вжити конкретних заходів для проведення ефективної запобіжної роботи.

Поряд з цим, доцільно внести і зміни в деякі статті КК України, що знайшли обґрунтування в роботі і, на наш погляд, сприятимуть покращенню протидії вимаганням. Вважаємо, що ст.189 КК доцільно викласти в такій редакції:

1. Вимога передачі чужого майна, чи одержання коштів, майна чи інших матеріальних благ шляхом передачі права на них, чи здійснення з цією метою відповідних дій на користь вимагателя або третіх осіб, що спричиняє шкоду майновим інтересам потерпілого, з погрозою насильства над потерпілим чи його близькими особами, обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб, пошкодження чи знищення їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі особи бажають зберегти в таємниці або вчинити дії, яких ці особи побоюються (вимагання).

2. Вимагання, вчинене повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або службовою особою з використанням свого службового становища, або з погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, або з пошкодженням чи знищенням майна, або таке, що завдало значної шкоди потерпілим, поєднане з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, вчинене щодо осіб, безпорадність яких обумовлена їх віком, хворобою, фізичною вадою, психічним дефектом, станом вагітності, що були очевидні або відомі виконавцю злочину.

3. Вимагання, поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи, або таке, що завдало майнової шкоди у великих розмірах, або вчинене із застосуванням зброї.

4. Вимагання, що завдало майнової шкоди в особливо великих розмірах, або вчинене організованою групою, або поєднане із заподіянням тяжкого тілесного ушкодження чи таке, що спричинило інші тяжкі наслідки.

5. Потерпілі, щодо яких застосовувалося вимагання з погрозою повідомити про їх злочинні дії, якщо такі факти будуть підтверджені, звільняються від кримінальної відповідальності.

Також доцільно сформулювати таким чином наступні норми:

Ч.3 ст.28 КК - Злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об’єднання для вчинення одного або декількох злочинів, яке очолює керівник (керівники), група діє згідно з розробленим планом із розподілом функцій відомих учасникам групи для досягнення визначеної групою мети.

Ч.2 ст.30 КК - Інші учасники організованої групи підлягають кримінальній відповідальності за злочини, у підготовці або вчиненні яких вони брали участь, незалежно від тієї ролі, яку виконував у злочині кожен з них. Це ж правило поширюється і на членів злочинних організацій, дії яких кваліфікуються також за ч.1 ст.255 КК України.

Ч.2 ст.32 КК - Повторність, передбачена ч.1 цієї статті, відсутня при вчиненні продовжуваного злочину, який складається з двох або більше тотожних діянь, об’єднаних єдиним злочинним наміром, що здійснюються впродовж нетривалого часу”. Поняття ж не тривалого часу можна дати у відповідній постанові ПВСУ. На нашу думку, цей строк може визначатись у залежності від конкретних обставин справи і тривати не більш двох місяців.