Вступ актуальність теми
| Вид материала | Документы |
СодержаниеАналіз основного складу злочину “вимагання” 2.2. Об’єктивні ознаки вимагання Суб’єктивні ознаки вимагання |
- Вступ актуальність теми, 953.91kb.
- Вступ актуальність теми, 1309.02kb.
- Загальна характеристика роботи актуальність теми, 260.19kb.
- Загальна характеристика роботи актуальність теми, 286.74kb.
- Загальна характеристика роботи актуальність теми, 338.68kb.
- Загальна характеристика роботи актуальність теми, 296.03kb.
- 1. Категорія буття в філософії. Філософське вчення про матерію та ідеальне Актуальність, 520.3kb.
- Загальна характеристика роботи актуальність теми дослідження, 364.3kb.
- Загальна характеристика роботи актуальність теми дослідження, 321.49kb.
- Загальна характеристика роботи актуальність теми, 286.77kb.
Вимагання розглядається як філонія третього ступеню і карається тюремним ув’язненням до п’яти років. У тому разі, коли вимагання поєднане з погрозою спричинення тяжкого тілесного пошкодження, воно розглядається як розбій [30, с.141].Італійський Кримінальний кодекс не диференціює вимагання в залежності від видів погроз та застосованого до потерпілих насильства. Вимагання за КК Італії розміщено поряд з розбоєм та передбачає однакові обтяжуючі обставини й одні санкції [31, с.140]. У Кримінальному кодексі Іспанії дається таке визначення вимагання: “...той, хто з метою наживи примусить іншого шляхом насильства чи залякування, вчинити дії або укласти угоду на збиток його власності або власності інших осіб, карається тюремним ув’язненням на строк від одного року до п’яти років. Спричинені тілесні пошкодження підлягають самостійній кваліфікації” (ст. 243) [32, с.78-79]. Законодавство такої пострадянської держави як Польща у ст.283 Кримінального кодексу таким чином визначає вимагання: “Хто з метою одержання майнової вигоди насильством, погрозою посяганням на життя чи здоров’я або насильницького посягання на майно примушує іншу особу розпорядитися власним чи чужим майном або припинити господарську діяльність, підлягає покаранню до позбавлення волі від одного до десяти років” [33, с.96-97]. Досить повне визначення вимагання міститься в Кримінальному кодексі Росії, який вступив у дію з 1 січня 1997 року [34, с. 383-384]. Стаття 163 КК РФ, яка передбачає кримінальну відповідальність за вимагання, поміщена в розділі “Злочини проти власності”. Згідно з цією статтею: “Вимагання, це – вимога передачі чужого майна або права на майно або вчинення інших дій майнового характеру під загрозою застосування насильства або знищення чи пошкодження чужого майна, а також під загрозою поширення відомостей, що ганьблять потерпілого чи його близьких, або інших відомостей, які можуть заподіяти істотну шкоду правам або законним інтересам потерпілого чи його близьких”. Вказана стаття має другу і третю частини, в яких перераховуються кваліфікуючі й особливо кваліфікуючі ознаки. Частина 2 вказаної статті в якості кваліфікуючих ознак називає вимагання, вчинене групою осіб за попередньою змовою, із застосуванням насильства, у великому розмірі. У 3 частині цієї статті в якості особливо кваліфікуючих названі такі ознаки: вимагання, вчинене організованою групою, з метою одержання майна у великому розмірі; із спричиненням тяжкої шкоди здоров’ю потерпілого. Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html Проте, в деяких країнах в якості кваліфікуючих ознак поряд з іншими, зазначені озброєність злочинця та специфічні риси потерпілих. До останніх, наприклад, віднесені випадки, коли злочин вчинено стосовно осіб, безпорадність яких обумовлена їх віком, хворобою та фізичною вадою, психічним дефектом, станом вагітності, що були очевидні, або відомі виконавцю злочину. Також, законодавство деяких зарубіжних країн містить норми, спрямовані на стимулювання потерпілих повідомляти правоохоронні органи про вчинення проти них вимагань. Для цього вводиться положення про те, що в разі, коли прибутки потерпілого були сумнівними, їх походження не буде цікавити правоохоронні органи. Особи, які їх здобули, не притягаються до кримінальної відповідальності [35, с. 403-404]. Ці законодавчі положення становлять певний інтерес і можуть бути рекомендовані вітчизняному законодавцеві. РОЗДІЛ 2 АНАЛІЗ ОСНОВНОГО СКЛАДУ ЗЛОЧИНУ “ВИМАГАННЯ” ЗА ДІЮЧИМ КРИМІНАЛЬНИМ КОДЕКСОМ УКРАЇНИ 2.1. Деякі спірні питання “вимагання” в історії вітчизняної науки кримінального права У вітчизняній кримінально-правовій літературі неоднаково вирішувалось питання щодо правової природи вимагання. Неоднозначне вирішення цього питання закладено доктриною кримінального права Російської імперії наприкінці ХІХ ст. Так, В.В. Єсіпов виокремив чотири різновиди посягань на власність – крадіжку, грабіж – розбій, шахрайство та вимагання [36, с.142]. Л.С. Бєлогриць-Котляревський та І.Я. Фойницький вважали вимагання особливим видом насильницького викрадення чужого майна [9, с.429; 37, с.429]. М.М. Ісаєв розглядав як різновид розкрадання близьке до насильницьких злочинів [38, с.255] (у КК 1960 р. щодо групи корисливих злочинів проти державної і колективної власності застосовувався термін "розкрадання"; називались його форми; його застосовували і науковці для визначення різних форм заволодіння індивідуальним майном). Відсутній єдиний підхід вчених з цього питання і в літературі 70-90 рр. минулого століття. Одні автори вважали вимагання однієї з форм насильницького викрадення майна [39-41], на думку інших – вимагання не є розкраданням, а тому не може бути однієї з його форм [42, с.94]; треті – відносили вимагання до інших корисливих зазіхань на власність при відсутності ознак розкрадання [43, с.199-206; 44, с.97]. Вимагання відносили до інших корисливих злочинів проти державної і колективної власності, даючи при цьому різні назви цих груп злочинів, наприклад, такі як: інші корисливі злочини проти соціалістичної власності, які не отримують ознак розкрадання [45, 46]; інші зазіхання на соціалістичну власність [47, с.114, 148]; злочини проти власності, що заподіюють майновий збиток, але не є розкраданням [48, с.331; 49, с.96.]; або як особливий вид злочинного насильницького придбання чужого майна і майнових прав [50, с.9]; деякі інші злочини проти власності [51, с.488]. У кримінально-правовій літературі найчастіше під розкраданням розуміли вчинене з корисливою метою протиправне безоплатне вилучення (звертання) чужого майна на користь винного чи інших осіб, що заподіяло шкоду власнику чи іншому користувачу цього майна. Аргументом на користь віднесення вимагання до числа форм розкрадання вчені називали наявність однорідного об'єкта зазіхання - відносин власності. Порівняно з предметом розкрадання (майно в розумінні речей, грошей та їх еквівалента) предмет вимагання трохи ширший, оскільки таким може бути не тільки майно, але й права на майно, а так само й вигоди майнового характеру. Тому вимагання відноситься до майнових злочинів із властивим йому, як і іншим майновим злочинам, особливим способом зазіхання на право власності фізичної чи юридичної особи. При визначенні викрадення деякі вчені акцентували увагу на протиправному способі його здійснення - вилученні майна. Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html С.А. Тарарухін писав: “Під вимаганням розуміється вимога передачі майна чи права на нього під погрозою насильства над особою, у віданні чи під охороною якого знаходиться це майно, або над його близькими, розголошення ганебних відомостей про нього чи його близьких, а так само пошкодження чи знищення їх особистого чи державного або колективного майна, що знаходиться в їхньому віданні чи під охороною [64, с.137]. Й інші автори, які писали про вимагання, у своїх визначеннях цього поняття, посилаючись на кримінальний закон, наводили текст статті Кримінального кодексу. З нашої точки зору, у свій час визначення, сформульоване П.С. Матишевським, було найбільш повним і розкривало кримінально-правову сутність вимагання. 2.2. Об’єктивні ознаки вимагання Сукупність передбачених кримінальним законом об’єктивних і суб’єктивних ознак, що характеризує суспільно небезпечне діяння як конкретний вид злочину, являє собою склад злочину. Склад злочину утворюють чотири групи елементів: об’єкт злочину, об’єктивна сторона злочинного діяння, суб’єкт і суб’єктивна сторона. Деякі вчені об’єднують вказані групи елементів і виділяють дві групи ознак – об’єктивні і суб’єктивні. Так, П.С. Матишевський зазначав, що склад злочину – це сукупність встановлених законом об’єктивних і суб’єктивних ознак, притаманних конкретному злочину, описаному в диспозиції Особливої частини Кримінального кодексу [65, с.90]. Об’єктивні ознаки складу злочину включають об’єкт та об’єктивну сторону злочинного діяння. Встановлення об’єкта будь-якого складу злочину, в нашому випадку вимагання, має важливе теоретичне і практичне значення. Правильне визначення об’єкта вимагання дозволяє з’ясувати соціальну сутність цього складу злочину, а також визначити межі дії кримінально-правової норми, суспільно небезпечні наслідки діяння та способи їх спричинення. При дослідженні об’єкта вимагання, як і будь-якого іншого складу злочину, необхідно спиратися на загальне вчення про об’єкт злочину. Для кримінального права України характерна досить ґрунтовна теоретична розробка поняття об’єкта злочину. Цій проблемі були присвячені праці таких відомих вчених як С.Б. Гавриша, В.П. Ємельянова, М.Й. Коржанського, П.С. Матишевського, В.Я. Тація, Є.В. Фесенка та ін. Впродовж тривалого часу в Україні, як і в колишньому Радянському Союзі, існував єдиний концептуальний підхід, згідно з яким об’єктом злочину є те, на що посягає злочинець, а саме суспільні відносини. Ця теорія бере свій початок із розробок російських науковців ще з ХІХ – початку ХХ століття. У 1924 році А.А. Піонтковський зазначав, що об’єктом будь-якого злочинного діяння виступають суспільні відносини [66, с.129-130]. Ця точка зору була підтримана рядом російських вчених [67-70]. В українській кримінально-правовій літературі тривалий час теж панувала вказана точка зору. Так, В.Я. Тацій зазначає, що об’єктом злочину є ті суспільні відносини, на які посягає злочин, завдаючи їм певної шкоди, і які поставлені під охорону закону про кримінальну відповідальність [71, с.90; 72, с.75-76; 73]. Цю позицію підтримує і М.Й. Коржанський. На його думку об’єктом злочину є суспільні відносини, які охороняються кримінальним законом [74, с.28]. Таку ж позицію відстоює і В.М. Куц та інші науковці [75, с.58]. В останні роки ряд вчених РФ і України виступили з критикою концепції суспільних відносин як об’єкта злочину. На їх думку вона є занадто загальною і не враховує тих змін, які відбулися в нашій державі. Конституцією України 1996 року закладені кардинально нові ціннісні орієнтації. Стаття 3 Конституції проголосила, що найвищою соціальною цінністю визнано людину, а її права, свободи та їх гарантії, відповідно до вимог цієї статті, мають визначати зміст і спрямування діяльності держави. Отже, на цій підставі була висловлена думка, що об’єктом злочину мають визнаватись не абстрактні суспільні відносини, а конкретні людські, суспільні або державні цінності [65, с.98; 76, с.123-132; 77, с.75]. Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html Цей підхід до визначення предмета вимагання, на наш погляд, є більш правильним. Крім того, таке розуміння предмета вимагання зближує предмет цього злочину з предметами інших злочинів проти власності. Різниця між ними спостерігатиметься в засобах і формах отримання майна та майнових благ. До структури цінностей як об’єкта вимагання належить потерпілий від злочину. Це є обов’язковою складовою структури цінностей при вимаганні. Потерпати від злочину можуть різні блага потерпілого, права власності, свободи волевиявлення, свободи від страху за своє життя і здоров’я, тілесна недоторканість і здоров’я людини. Аналіз об’єктивної сторони складу злочину вимагання має свою специфіку. Як відомо, об’єктивна сторона складу злочину визначається як сукупність ознак, що характеризують зовнішню сторону складу злочину. Характерними ознаками об’єктивної сторони є: 1) діяння (дія або бездіяльність); 2) вчинення діяння у певний час, у певному місці із застосуванням певних предметів, знарядь або засобів; 3) заподіяння діянням шкідливих наслідків або створення такої загрози; 4) наявність причинного зв’язку між діянням і наслідками [65, с.106]. Вимагання може вчинюватись лише шляхом дії. Бездіяльності з боку злочинця-вимагателя не може бути як в основному складі злочину, так і при наявності кваліфікуючих і особливо кваліфікуючих ознак. Специфічною при вимаганні є наявність погрози. Деякі вчені пов'язують вимагання із протиправним примусом, інші - із спонукою. Наприклад, В.П. Ємельянов, характеризуючи вимагання, писав, що “примус полягає у вимозі передати що-небудь чи відмовитися від чого-небудь під погрозою, що може виражатися у трьох формах: 1) погроза поширення про потерпілого чи його близьких ганебних відомостей; 2) погроза насильства над потерпілим чи близькими йому особами; 3) погроза знищення чи пошкодження майна потерпілого чи близьких йому осіб, а при певних обставинах також майна, що знаходиться в їх віданні чи під охороною” [44, с.98]. П.С. Матишевський зазначав, що “примус виражається у формі погрози (психічного насильства) застосувати насильство над особою потерпілого чи його близьких або поширити про них ганебні відомостей чи знищити їхнє майно у випадку, якщо не буде виконана вимога злочинця” [41, с.111]. Говорячи про те, що вимагання є протиправний примус, необхідно мати на увазі два аспекти останнього поняття: для того, хто примушує (вимагателя) і для потерпілого. Стан примусу є результатом суспільно небезпечних навмисних дій вимагателя. Примус при вимаганні виступає в ролі способу придбання майна або майнових благ. У цьому плані будь-яке вимагання є примусом потерпілого до здійснення визначених дій майнового характеру на користь вимагателя або інших вказаних ним осіб. Під примусом у кримінальному праві варто розуміти вплив за допомогою зазначених у законі засобів на волю потерпілого з метою здійснення (не здійснення) ним будь-яких дій. При вимаганні примусовий вплив спрямований на здійснення потерпілим дій тільки у сфері благ майнового характеру. Сама дія чи бездіяльність, до здійснення якої примушується особа, може лежати за межами кола кримінально-правової заборони, іншими словами, вона може і не бути злочинною. Кримінально-протиправним є сам процес впливу на потерпілого, як спосіб досягнення мети. Цим засобом впливу виступає насильство як психічне, так і фізичне, над волею (самостійністю волевиявлення) потерпілого. Примушування припускає, як об'єкт свого впливу, волю особи. Вплив на потерпілого спрямований на придушення його волі в тому плані, що особа, роблячи певні значимі майнові дії, не вільна у вираженні цієї волі. Дії такої особи не повною мірою є її вільним вчинком. Безумовно, ця дія чи бездіяльність є актом свідомої діяльності особи. Однак, будь-яка дія повинна бути результатом лише вільної волі. Коли ми говоримо, що воля людини не вільна, ми маємо на увазі, що дії потерпілого обумовлені не тільки його внутрішніми спонуканнями психічного характеру, але і зовнішніми явищами, що об'єктивно носять для даної особи насильницький характер. Оскільки потерпілий не вільний від цього насильницького впливу зовнішньої дійсності, остільки варто констатувати, що вчинені ним дії нав'язані йому зовнішнім примусом. Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html Необхідно наголосити, що перераховані в законі і розглянуті нами погрози дають підстави розглядати дії винної особи як вимагання лише за тих умов, коли вони здійснюються для одержання від потерпілого предмета вимагання. Якщо особа, яка погрожує, переслідує іншу мету, то може мати місце й інший склад злочину. Основний склад злочину вимагання є формальним складом, тобто він вважається закінченим з моменту пред’явлення вимоги, поєднаної із вказаними в законі погрозами, незалежно від того, досяг чи ні злочинець поставленої мети. Однак, для окремих кваліфікованих складів злочинів необхідно настання певних наслідків, тобто вони є матеріальними. Так, зокрема, до таких складів злочинів відносяться вимагання, які поєднані з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи (ч.3 ст.189 КК), спричиненням тяжкого тілесного ушкодження (ч.4 ст.189 КК), значної шкоди потерпілому та майнової шкоди у великих та особливо великих розмірах (ч.2, 3, 4 ст.189 КК).
Суб’єктивні ознаки будь-якого складу злочину включають характеристику суб’єкта злочину та суб’єктивної сторони. У переважній більшості складів злочину вимагання суб’єкт характеризується загальними ознаками. Це - фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність. У раніше діючому законодавстві кримінальна відповідальність за вимагання наставала з 16 років. Це положення критикувалось багатьма вченими і практичними працівниками [25, с.80-82]. Вимагання - це злочин, який представляє значну суспільну небезпеку. Неповнолітній у віці 14 років може повністю усвідомлювати суспільно-небезпечний характер цього злочину, а отже і нести кримінальну відповідальність за його вчинення. У новому кодексі враховані критичні зауваження стосовно віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність. Отже, суб’єктом вимагання може бути осудна фізична особа з 14 річного віку. Як вже зазначалось раніше, новелою в новому КК України є те, що крім загального суб’єкта злочину може бути і спеціальний суб’єкт – службова особа. Це є кваліфікуючою обставиною і відповідальність таких осіб у разі вчинення вимагання настає за ч.2 ст.189 КК України. При кваліфікації дій винних за цією ознакою необхідно крім загальних ознак суб’єкта вимагання, про які йшла мова раніше, враховувати особливості суб’єкта злочину – службової особи та звернути увагу на деякі моменти. Перш за все, виходити з поняття службової особи [102 - 107]. У примітці до ст.364 КК України у п.1 вказується, що службовими особами є особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях, незалежно від форм власності, посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків або виконують такі обов’язки за спеціальним повноваженням. А п.2 визнає службовими особами іноземців або осіб без громадянства, які виконують обов’язки, зазначені в п.1 цієї примітки до ст.364. Крім цього, важливо, щоб така особа здійснювала вимагання, використовуючи своє службове становище, що пов’язане з її повноваженням по службі. Інколи службові особи вчиняють вимагання, яке не було безпосередньо пов’язане зі службовими обов’язками винного, але така особа використовувала впливовість свого службового становища. Отже, її дії в таких випадках повинні розглядатись як вчинені службовою особою з використанням свого службового становища. У тих же випадках, коли службова особа не використовує своє службове становище для вимагання, вона діє як звичайна фізична особа і її дії не можуть кваліфікуватись за ознакою, яка розглядається нами. У вивчених нами справах зустрічались такі випадки і суди правильно підходили до кваліфікації дій винних. При розгляді справ про вимагання з боку службових осіб важливо розмежувати склад злочину, передбачений ч.2 ст.189 КК України, і вимагання хабара, передбаченого ч.2 ст.368 КК, що буде розглянуто в наступному підрозділі. Суб’єктивна сторона складу злочину має теж важливе значення при аналізі складу злочину вимагання. У теорії кримінального права дається таке визначення суб’єктивної сторони: “Суб’єктивна сторона злочину – це внутрішня сторона злочину, тобто психічна діяльність особи, що відображає ставлення її свідомості і волі до суспільно небезпечного діяння, яке нею вчиняється, і до його наслідків” [71, с.142]. Характерними ознаками суб’єктивної сторони є вина, мотив та мета вчинення злочину. Основною і обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони є вина. Діючий кримінальний закон так визначає вину: “Виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності” (ст. 23 КК України) [108 - 111]. Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html На нашу думку, ця точка зору є вкрай спірною. Її критикує більшість фахівців з кримінального права. Так її не підтримує М.І. Мельник [25, с.95-96]. А.О. Пінаєв зазначає, що не можна собі уявити вимогу про передачу чужого майна, права на нього чи вчинення інших дій майнового характеру тільки, наприклад, з помсти чи заздрості. Звичайно, це не означає, що при вчиненні вимагання винний діє виключно з корисливих спонукань. Вчинене вимагання може супроводжуватись й іншими мотивами, але вони носять факультативний характер і не змінюють сутності злочину, який розглядається [116, с.149]. Отже, слід визнати, що мотивом вимагання є користь. У складі злочину вимагання корисливий мотив полягає в тому, що винна особа намагається задовольнити індивідуальну потребу за допомогою майнової вимоги. Слід встановити і мету, яку переслідує злочинець-вимагатель. Під метою розуміють той наслідок, до якого прагне винний у своїй діяльності [117, с.79-80]. Слід погодитись з метою, яку визначає М.І. Мельник. На його думку, мета вимагання вказує до чого, до яких матеріальних цінностей і благ прагне суб’єкт, щоб здійснити корисливі спонукання і, в решті, задовольнити індивідуальну потребу. Те, до чого прагне вимагатель, можна визначити за змістом його дій, головним чином, за змістом його майнових вимог. Отже, констатує М.І. Мельник, метою вимагання є отримання майна, права на нього, здійснення потерпілим інших дій майнового характеру [50, с.16]. Підсумовуючи вищенаведене слід зазначити таке. Вимагання відносяться до корисливо-насильницьких злочинів. Поняття рекет не слід ототожнювати з поняттям вимагання і не доцільно вводити його в КК України. Родовим об’єктом вимагання є відносини власності. Основний безпосередній об’єкт вимагання співпадає з родовим, а в якості додаткового об’єкта основного складу злочину є свобода волевиявлення потерпілого. У кваліфікованих складах злочину додатковими об’єктами виступають: свобода людини від страху за своє життя, тілесна недоторканість і здоров’я людини, право власності. Вимагання з об’єктивної сторони може здійснюватись лише шляхом дій. Характерною ознакою об’єктивної сторони цього складу злочину є примус, який застосовується до потерпілого чи його близьких (така редакція цієї ознаки запропонована в дисертації). Погрози при вимаганні можуть бути пов’язані з погрозою насильства, зокрема нанесення побоїв, мордування, катування, заподіяння тілесних ушкоджень тощо; погрозою обмеження прав, свобод або законних інтересів, знищення майна, розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі (наша редакція) бажають зберегти в таємниці, чи вчинити дії, яких побоюються ці особи. З метою уточнення предмета вимагання запропоновано внесення змін в ч. 1 ст.189 КК: “Вимога передачі чужого майна, чи одержання коштів, майна чи інших матеріальних благ шляхом передачі права на них, чи здійснення з цією метою відповідних дій на користь вимагателя або третіх осіб, що спричиняє шкоду майновим інтересам потерпілого, з погрозою насильства над потерпілим чи його близькими особами, обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб, пошкодження чи знищення їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі особи бажають зберегти в таємниці або вчинити дії, яких ці особи побоюються”. Погроза вбивством або заподіянням тяжких тілесних ушкоджень відносяться до кваліфікуючих ознак, а заподіяння тяжких тілесних ушкоджень є особливо кваліфікуючою ознакою. Суб’єкт вимагання в переважній більшості випадків є загальним. Лише один склад злочину, передбачений ч.2 ст.189 КК, передбачає спеціального суб’єкта – службову особу. Умисел при вимаганні прямий, а в окремих випадках до наслідків, які наступили, прямий неконкретизований. |