Методичні рекомендації соціальний супровід І медична допомога для дискордантних пар київ 2009
| Вид материала | Методичні рекомендації |
- Кирило Петрович Ануфрієнко методичні рекомендації, 360.78kb.
- Методичні рекомендації для ад’юнктів та здобувачів. Київ: віті нтуу «кпі», 610.23kb.
- Методичні рекомендації Київ-Кременчук 2007 ббк 88. 8: 74. 56 Удк 159. 9: 616. 89-008., 1375.57kb.
- Методичні рекомендації Київ 2009 міністерство охорони здоров`я україни, 343.33kb.
- Методичні рекомендації розглянуто І ухвалено навчально-методичною комісією економічного, 564.14kb.
- Методичні рекомендації розглянуто І ухвалено навчально-методичною комісією економічного, 627.82kb.
- Методичні рекомендації розглянуто І ухвалено навчально-методичною комісією економічного, 623.07kb.
- Навчальна програма плани І методичні рекомендації до семінарських занять методичні, 1297.92kb.
- Методичні рекомендації для практичних психологів та соціальних педагогів Соціально-психологічний, 95.3kb.
- 8Б класс Химия Пар. 30 (№1-3), Пар. 31 (№1-5), рабочая тетрадь эти же темы Биология, 8.14kb.
Малюнок 1
Організаційний алгоритм
надання допомоги з РЗ дискордантним парам
Дискордатні пари
1.Надання допомоги при визначенні та розкритті статусу
Добровільне консультування і тестування
2.Соціальний супровід
здійснюється протягом всього терміну заміждисциплінарним принципом
6.Немає проблем з фертильністю
7.Є проблеми з фертильністю
10. Консультація у КРМ для вибору подальшої тактики та вирішення питання щодо ДРТ
Подальше нормативне врегулювання
8.ВІЛ-позитивні жінки, які хочуть завагітніти від ВІЛ-негативних чоловіків
9.ВІЛ-негативні жінки, які хочуть завагітніти від ВІЛ-позитивних чоловіків
Очищення та тестування сперми на ВІЛ у Центрі профілактики та боротьби зі СНІД
Інсемінація сперми у Центрі профілактики та боротьби зі СНІД
Інсемінація очищеною спермою чоловіка у Центрі профілактики та боротьби зі СНІД, - інтегрована допомоги сім'ям ураженим ВІЛ
Клініка репродуктивної медицини
інсемінація очищеною спермою чоловіка або спермою донора
(за умов забезпечення вимог)
Усиновлення або створення прийомної сім’ї
у випадку неможливості зачаття та народження
В Україні вже є підготовані спеціалісти – лікарі акушери-гінекологи, лаборанти, репродуктологи, які готові надати таку допомогу. Але не вирішеними залишаються організаційні питання щодо можливості проведення процедури очистки та інсемінації сперми в умовах Центру профілактики та боротьби зі СНІД. Вже у 2009 році за підтримки Міністерства охорони здоров'я розпочинається робота по відпрацюванню цієї діяльності на базі одного із центрів профілактики та боротьби зі СНІД в Україні, який на сьогодні надає широкий спектр медичних послуг сім'ям, ураженим ВІЛ.
Наступними кроками передбачено провести в Україні підготовку фахівців-лаборантів з методики очистки сперми ВІЛ-інфікованого чоловіка, визначити необхідний спектр та вартість затрат на придбання відповідного лабораторного обладнання, розробити та затвердити клінічний протокол щодо надання допомоги з питань РЗ дискордантним парам та методики очистки сперми на підставі даних доказової медицини та міжнародного досвіду.
В рамках пілотного проекту буде визначено прийнятність моделі надання допомоги дискордантним парам по очистці та наступній інсемінації сперми ВІЛ-інфікованого партнера на базі СНІД-центру, що є розвитком моделі інтегрованої допомоги на базі центрів профілактики та боротьби зі СНІД. Виконавцями буде визначено переваги та найбільш проблемні моменти щодо практичної реалізації послуги, що дозволить у наступному розповсюдити отриманий досвід у інших регіонах України тим самим наблизивши репродуктивні послуги до дискордантних пар, кількість яких зростає.
НАДАННЯ ДОПОМОГИ ПРИ ВИЗНАЧЕННІ ТА РОЗКРИТТІ ВІЛ-СТАТУСУ У ПАРІ
Для багатьох з нас відкрито заявити про свій
позитивний статус ще страшніше, ніж запросити
того, хто подобається, на побачення. У багатьох з
нас вже є негативний досвід, коли нас відторгали
кохані, друзі або члени сім’ї. Саме тому, часто люди
готові на будь-що, аби запобігти фрази: «Я – ВІЛ-
позитивний». Однак при побудові серйозних
стосунків безперечно настане момент, коли про
ВІЛ-статус необхідно буде повідомити.
(Майкл Мансилл – ВІЛ-позитивний психотерапевт,
США)
Розкриття статусу може бути ще однією проблемою, особливо, якщо позитивний партнер бажає кому-небудь відкритись, а його половина категорично проти цього. В такому разі діє одне жорстке правило: розкривати або ні свій статус вирішує лише сам ВІЛ-позитивий, якщо, звичайно, це не стосується медичної необхідності.
Наприклад, якщо є потреба для ВІЛ-позитивної людини розповісти про статус рідним чи коханій людині, то поперед усе слід взнати її думку з цього приводу, а якщо вона проти, не слід йти проти бажання, оскільки це тільки її рішення. Звичайно, можна спробувати переконати, що нічого страшного не трапиться, якщо ще одна людина взнає про її ВІЛ-статус, але особа може наполягати на тому, що вона налаштована розкритися тільки спеціалістові, котрий може забезпечити повну конфіденційність.
Ще однією з проблем, що викликає стурбованість, може стати тема стану здоров’я. Багато ВІЛ-негативних людей скаржаться на те, що партнери не в повній мірі інформують їх з медичних питань: «Вона ніколи не бере мене з собою, коли йде до доктора» або «Він не говорить мені, який у нього імунний статус». Наразі, позитивним починає здаватись, що їх кохані занадто наполегливі й допитливі: «Вона постійно панікує, а я відчуваю себе здоровим» або «Я вісім років ходжу на прийом до лікаря одна, чому зараз я маю робити виняток?».
Як би банально це не звучало, але спілкування та обговорення цих проблем – ключ до їх вирішення. ВІЛ-негативному партнерові важливо пам’ятати про ще одну річ, що стає невід’ємною частиною життя з ВІЛ, і в той же час, постійно нагадує про сам вірус – застосування антиретровірусної терапії. Навіть здорові люди, які вживають терапію, вже відчувають себе відмінними від інших.
ВІЛ-позитивним членам сім'ї слід подумати про те, що стало б якщо ситуація була протилежною: вони б так само піклувались про стан здоров’я своєї другої половини. Вихід один: ознайомтесь з якомога більшим об’ємом інформації, оскільки саме незнання породжує страх. Навіть якщо занадто велике піклування партнера дратує, спробуйте обрати особливу лінію поведінки, а не просто захищатися.
Оскільки кожний випадок ВІЛ-інфекції представляє собою медичну і соціальну проблему, медична допомога парам з ВІЛ повинна будуватись на спільній координованій роботі команд, які працюють з цією категорією. Необхідна спільна робота спеціалістів у наступних областях: ВІЛ-інфекція, акушерство і гінекологія, консультування, догляд, юридичний супровід, соціальний супровід (за бажанням пари або одного з членів подружжя). Зокрема при здійсненні соціальної підтримки рекомендується використання Порядку здійснення соціального супроводу центрами соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді сімей та осіб, які опинилися у складних життєвих обставинах (додаток 1).
Відповідно до ст. 4 Закону України „Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення„ „…Держава гарантує доступність, якість медичного огляду з метою виявлення ВІЛ-інфекції, в тому числі анонімного, з наданням попередньої та наступної консультативної допомоги…”. Таким чином, консультування у зв’язку з тестування на ВІЛ є невід’ємною від тестування процедурою і поділяється на перед - та післятестове.
ДКТ це – добровільне консультування у вигляді надання консультативної допомоги з медичних, психологічних, юридичних проблем, медичної, соціальної та інших видів допомоги (у медичних та немедичних закладах різних форм власності) та тестування на ВІЛ-інфекцію у державних і комунальних закладах охорони здоров’я, що мають обладнані спеціальні лабораторії, акредитовані у встановленому порядку.
Зокрема, таке консультування надають спеціально підготовлені фахівці в медичних закладах та центрах соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, закладах соціального спрямування та обслуговування, що відносяться до сфери управління ЦСССДМ.
Розширення доступу до послуг перед- та післятестового консультування та тестування на ВІЛ-інфекцію для партнерів ЛЖВ підвищує рівень їх інформованості з питань профілактики ВІЛ-інфекції, знижує рівень стигматизації та дискримінації ВІЛ-позитивних осіб та їх партнерів, сприяє формуванню безпечної поведінки, запобіганню передачі ВІЛ від матері до дитини, зміцненню сімейних стосунків серед дискордантних пар, формує прихильність до хіміопрофілактики, запобігає поширенню ВІЛ серед партнерів, тобто в цілому виступає як ефективний інструмент профілактики ВІЛ-інфекції.
Основною метою консультування партнерів ЛЖВ, які планують створити сім’ю є інформування про шляхи передачі ВІЛ-інфекції та профілактику інфікування, підтримка подальшої безпечної щодо ВІЛ-інфікування поведінки, формування думки про реальність щасливого шлюбу та народження здорових дітей, сприяння прийняттю добровільного інформованого рішення щодо тестування на ВІЛ, того, хто не знає свого ВІЛ-статусу, визначення ВІЛ-статусу, надання, у разі потреби, своєчасної медичної допомоги: обстеження на туберкульоз, інфекції, що передаються статевим шляхом, опортуністичні інфекції та їх лікування, своєчасний початок АРТ, профілактика передачі від матері до дитини, послуг з планування сім’ї та всебічної підтримки (в тому числі за принципом „рівний-рівному”).
Під час консультування кожний партнер повинен мати рівну можливість задавати питання, обговорювати проблеми та з’ясовувати наслідки можливих результатів тестування щодо своїх стосунків, шлюбу, статевого життя, планування сім’ї та планів щодо народження дітей.
Первинне післятестове консультування при позитивному результаті тестування передбачає кризове консультування, психологічну підтримку у сприйнятті діагнозу та допомогу у плануванні майбутнього.
Для дискордантних пар, які живуть у шлюбі, і для людей, стосунки яких офіційно не оформлені, діагноз ВІЛ-інфекції для одного з партнерів часто стає приводом для розставання. Тому при консультуванні таких пар важливо розібратися, що є справжньою причиною прийнятого партнерами рішення. Якщо виявиться, що причин бути разом у такої пари більше, ніж для розірвання стосунків, необхідно спрямовувати зусилля на надання партнерам інформації про життя з ВІЛ, якої їм бракує, покращення комунікацій між партнерами, розв'язання нагальних проблем, які заважають розвитку стосунків.
Показання для консультування пар:
- планування вступу до шлюбу;
- бажання прийняти інформоване усвідомлене рішення щодо майбутнього, враховуючи народження дітей;
- потреба пари у з’ясуванні можливості профілактики ВІЛ-інфікування неінфікованого партнера у дискордантній парі та надання допомоги ВІЛ-позитивному партнеру.
Обов’язковою умовою консультування пар є:
- отримання згоди пари на проходження консультування та отримання результатів тестів разом;
- приділення уваги питанням репродуктивного здоров’я, можливості народження здорових дітей;
- поінформування про шляхи передачі ВІЛ та заходи профілактики;
- проведення рольової гри для пари та при можливості (при наявності муляжів) відпрацювати навички щодо користування презервативами, при потребі - обговорити необхідність використання окремого обладнання для ін’єкційних наркотиків;
- під час описання процедури тестування та отримання результатів уточнити значення позитивного, негативного та сумнівного результату, “періоду вікна” та оцінити ризик негативних наслідків для пари. Якщо пара має сумніви щодо проведення тестування на даний час, порадити через деякий час прийти для повторного консультування;
- отримання письмової інформованої згоди пари на проходження тесту на ВІЛ та повідомлення про результати їхніх тестів в присутності обох партнерів (форма № 503-1/о), але такої ситуації бажано уникати і радити індивідуальне тестування. При відмові від тестування парою та згоді на індивідуальне тестування - запропонувати кожному з партнерів індивідуально заповнити форму № 503-1/о та направити їх у маніпуляційний кабінет для забору крові на дослідження;
- допомога справитись з емоційною реакцією та обговорення значення результатів тестів для пари;
- обговорення питання зміни поведінки при наявних факторах ризику у пари, складення особистих планів зміни ризикованої поведінки для кожного з партнерів;
- вжиття заходів щодо можливих ризиків виявлення позитивного тесту у партнера, їх попередження та направлення пари у відповідні установи, соціальні служби та громадські організації;
- обговорення питань про важливість здорового способу життя, «безпечного сексу» для попередження інфікування іншими збудниками у разі, якщо обидва партнери ВІЛ-позитивні та надання рекомендацій щодо зустрічі з іншими парами людей, що живуть з ВІЛ, для психологічної підтримки;
- пояснення про можливість репродуктивного вибору та народження здорових дітей;
- обговорення важливості профілактики опортуністичних інфекцій та доступу до антиретровірусної терапії для збереження їхнього здоров’я;
- надання інформації про фактори ризику ВІЛ-інфікування, якщо ВІЛ-негативний партнер не має бажання змінити свою статеву поведінку, а також необхідність медичного обстеження ВІЛ-позитивного партнера та періодичного обстеження партнера з негативним ВІЛ-статусом;
- пояснення важливості підтримки ВІЛ-позитивного партнера ВІЛ-негативним на випадок прогресування хвороби. Порекомендувати зустрітись з іншими дискордантними парами для психологічної підтримки;
- інформування про діяльність центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді (далі – ЦСССДМ), закладів соціального спрямування та громадських організацій регіону, які працюють у сфері надання послуг та здійснення соціального супроводу або обслуговування людей і сімей, яких торкнулась проблема ВІЛ. При консультуванні запропонувати перелік таких установ і організацій, куди за бажанням може звернутись пара або окрема особа.
До закладів соціального спрямування та обслуговування відноситься мережа таких установ: центри соціально-психологічної допомоги, соціальні гуртожитки, соціальні центри матері та дитини, центри для ВІЛ-інфікованих дітей та молоді, центри соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями, центри ресоціалізації наркозалежної молоді «Твоя перемога», соціально-реабілітаційні центри для жінок, що постраждали від насилля та інші комунальні установи, що відносяться до сфери управління мережі центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.
Під час консультування ЛЖВ, які прийняли рішення створити сімейну пару, важливим аспектом є обговорення переваг знання свого ВІЛ-статусу. Для цього необхідно провести разом з пацієнтом аналіз можливих “за” і “проти” знання свого статусу і з якими труднощами воно може бути пов’язане, обговорити можливості зменшення ризику небезпечної поведінки, шляхів та засобів зменшення ризику інфікування партнера, скласти разом з пацієнтом план його захисту від інфікування ВІЛ та захисту його постійного партнера.
Для збереження якості життя людей, що живуть з ВІЛ, їх психосоціальної адаптації, соціальних та психоемоційних зв’язків з сім’єю та близькими необхідно забезпечити їх та найближче оточення психологічною і соціальною підтримкою. Розпочинається психологічна допомога на етапі перед- та післятестового консультування.
Отже, клієнтам пропонується соціальна та психологічна підтримка, зокрема комплекс заходів, спрямованих на збереження і зміцнення психічного здоров’я та соціальної адаптації, попередження психологічної та соціальної дезадаптації в уразливих групах населення та реадаптацію представників уразливих груп населення. Така допомога може надаватися на рівнях:
- кваліфікована допомога лікарів, психологів, соціальних працівників, юристів (консультування, патронаж, соціальний супровід/соціальне обслуговування тощо).
- самодопомога за методом „рівний – рівному” (групи самодопомоги, терапевтичні спільноти, літні табори, участь у роботі ВІЛ-сервісної організації).
Проведення післятестового консультування при повідомленні позитивного результату тестування і адаптація до діагнозу. Головне завдання – надати психологічну допомогу людині у сприйнятті цієї психотравмуючої події, визначити стратегію подальшого життя, спілкування з близькими, роботи в нових умовах існування з ВІЛ-інфекцією.
Після розкриття ВІЛ-статусу парі (ВІЛ-позитивній особі) надається соціально-психологічна підтримка, спрямована на усвідомлення і толерантне ставлення до отриманої інформації, попередження самостигматизації шляхом надання різних форм допомоги (індивідуальних консультацій психолога, залучення груп взаємодопомоги, консультацій за принципом «рівний-рівному», консультацій психолога та по-телефону тощо).
В цьому випадку ми вважаємо за потрібне зосередити увагу, що клієнтові можна запропонувати звернутись до ЦСССДМ, закладів соціального спрямування та обслуговування, громадської організації, що надає ВІЛ-сервісні послуги.
Увага на закладах соціального спрямування та обслуговування й громадських організаціях акцентується цілеспрямовано, оскільки, як показує досвід, не завжди дискордантні пари або окремі громадяни звертаються за допомогою спочатку до медичних закладів.
МОДЕЛІ НАДАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ ПІДТРИМКИ ТА ЗДІЙСНЕННЯ СУПРОВОДУ
Модель1.
Дискордантна пара або особа з ВІЛ вперше звертається за допомогою до ЦСССДМ, соціального працівника закладу соціального спрямування будь-якої форми власності, громадської організації.
Ми враховуємо можливість звернення саме до тих фахівців, які більш відомі в даному населеному пункті або яким більше довіряють клієнти. Саме тому професійні дії соціального працівника можуть суттєво вплинути на подальшу долю подружжя.
В даному випадку традиційно спеціалістами з соціальної роботи застосовуються:
проведення консультацій (індивідуальних та сімейних) психолога соціального та медичного працівника, можливо й проведення консультацій за методикою «рівний рівному». Крім того, важливо проведення консультацій з питань безпечної поведінки;
з метою отримання якісної медичної допомоги (відповідно до випадку) пара/клієнт скеровується до:
- центру профілактики та боротьби зі СНІД;
- центру репродуктивного здоров’я/планування сім’ї;
- жіночої консультації;
- інших фахівців медичної галузі.
Соціальному працівнику слід надати якомога ширшу інформацію як про послуги, що надаються в цих закладах, так і контактні телефони фахівця, до якого можна звернутися, адресу закладу, часи прийому тощо;
за згодою пари/клієнта здійснюється соціальне обслуговування або супровід. Комплекс заходів соціального обслуговування/супроводу здійснюється за міждисциплінарним принципом. Соціальний працівник скеровує, а в разі необхідності, й супроводжує клієнта для отримання допомоги в інших закладах (в т.ч. медичних, юридичних тощо). Соціальний супровід припиняється за погодженням з міждисциплінарною командою та клієнтом (Рекомендуємо застосовувати типове положення про міждисциплінарну команду із забезпечення медико-соціальної допомоги ВІЛ-інфікованим дітям та їх сім’ям, що затверджено наказом Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту, Державного департаменту України з питань виконання покарань, Міністерства праці та соціальної політики України від 23.11.2007 №740/1030/4154/321/614а „Про заходи щодо організації профілактики передачі ВІЛ від матері до дитини, медичної допомоги і соціального супроводу ВІЛ-інфікованих дітей та їх сімей”).
Модель 2.
Після отримання кваліфікованої консультації в медичній установі – центрі профілактики та боротьби зі СНІДом, жіночій консультації, центрі репродуктивного здоров’я дискордантній парі/окремому клієнтові рекомендується звернутися для отримання соціальної підтримки/ обслуговування до ЦСССДМ, ВІЛ-сервісної громадської організації.
Звичайно ж така переадресація послуг медичного працівника до соціального має бути скоординованою, зокрема передбачається, що соціальна підтримка/обслуговування здійснюватиметься за міждисциплінарним принципом.
Ведення такого випадку спеціалістом ЦСССДМ обговорюється спільно з парою: прийняття рішення про початок соціального супроводу, про шляхи його здійснення та припинення, складання та виконання індивідуального плану соціального супроводу (зазначений план затверджує директор ЦСССДМ), передбачивши:
- конкретні заходи (дії) мають місти рекомендації щодо регулярного відвідування лікарів, отримання медичних консультацій, спостереження жінки в жіночій консультації, формування прихильності до АРВ-терапії ВІЛ-позитивного члена дискордантної пари;
- визначення терміну здійснення заходів із зазначенням хто має їх виконувати.
Послуги повинні включати створення спільного плану спостереження за ВІЛ-позитивною жінкою, який включає оцінку імунного статусу жінки, визначення стану соматичного здоров’я та можливих гінекологічних захворювань, діагностику інфекцій, що передаються статевим шляхом.
Медична допомога надається з дотриманням принципу конфіденційності та вимог законодавства щодо кримінальної відповідальності про розголошення таємниці діагнозу ВІЛ-інфекції. Відповідальність за кодування та нерозголошення особистих даних пацієнта покладається на спеціаліста закладу охорони здоров'я, який надає медичну допомогу. Керівник закладу несе відповідальність за організацію та створення умов надання медичної допомоги ВІЛ-інфікованим пацієнтам. Питання планування вагітності вирішуються спільно з лікарем Центру профілактики та боротьби зі СНІД.
Крім того, з метою надання спеціалізованих послуг у вирішенні проблем за погодженням з парою соціальний працівник може залучати інших фахівців ЦСССДМ, закладів соціального спрямування, громадських організацій, що працюють у сфері надання ВІЛ-сервісних послуг за територіальним принципом.
Модель 3.
Якщо дискордантна пара не може мати власну дитину і виявляє бажання усиновити дитину-сироту або дитину, позбавлену батьківського піклування, чи створити прийомну сім’ю.
З усіх порушених вище питань парі слід звертатись до служби у справах дітей за місцем проживання, оскільки до компетенції саме цього органу виконавчої влади належать повноваження щодо усиновлення й піклування, а також надання допомоги при оформленні відповідних документів.
1. Отже, згідно із главою 18 Сімейного кодексу України та Постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2008 № 905 «Про затвердження Порядку провадження діяльності з усиновлення та здійснення нагляду за дотриманням прав усиновлених дітей» усиновлення визначається як «прийняття дитини у свою сім’ю на правах дочки чи сина».
Усиновлювачами можуть бути:
- подружжя або одинока жінка/чоловік;
- повнолітня дієздатна особа віком не молодша двадцяти одного року, за винятком, коли усиновлювач є родичем дитини;
- особа старша за дитину не менш ніж на 15 років та не більше ніж 45 років;
- особи, які перебувають у зареєстрованому шлюбі;
- вітчим або мачуха, які перебувають у зареєстрованому шлюбі з батьком або матір’ю дитини.
Усиновлювачами не можуть бути особи:
- яких обмежено у дієздатності рішенням суду;
- яких визнано у судовому порядку недієздатними;
- яких за рішенням суду позбавлено батьківських прав;
- які у минулому усиновили іншу дитину, і це усиновлення було скасовано з їхньої вини;
- перебувають на обліку або лікуванні у психоневрологічному чи наркологічному диспансері;
- зловживають спиртними напоями, або наркотичними засобами;
- не мають постійного місця проживання та постійного заробітку.
Процедуру усиновлення дитини громадянами України, які проживають в Україні див. у додатку 2, перелік документів, необхідних для отримання згоди Державного департаменту з усиновлення та захисту прав дитини – у додатку 3.
2. Створення прийомної сім’ї – це одно з форм влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Діти, чиї батьки померли або в силу різних обставин не можуть виконувати свої обов’язки, потребують родинного тепла і виховання. На сьогодні в Україні виховання в сімейному оточенні дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, є одним з пріоритетних завдань державної політики. Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту, Державний департамент з усиновлення та захисту прав дитини спільно з Державною соціальною службою для сім’ї, дітей та молоді та їх регіональними структурними підпорядкуваннями здійснюють ціле направлену роботи в цьому напрямку.
Згідно з Положенням про прийомну сім’ю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2002 № 565, прийомна сім’я характеризується як «сім’я або особа, що не перебуває в шлюбі, яка добровільно взяла із закладів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, від 1 до 4 дітей на виховання та спільне проживання».
Якщо подружжя або особа бажає створити прийомну сім’ю, то їй необхідно:
- подати відповідну заяву до місцевої районної державної адміністрації або міськвиконкому. Для мешканців Києва і Севастополя – до районної держадміністрації за місцем проживання. Ці органи уповноважені прийняти рішення про утворення прийомної сім’ї;
- в ЦСССДМ пройти спеціальне навчання (курс підготовки осіб, які бажають створити прийомну сім’ю, проводять обласні, Київський та Севастопольській міські ЦСССДМ із залученням спеціалістів з питань психології, педагогіки, медицини тощо, за спеціальною програмою), отримати довідку про проходження навчального курсу і рекомендацію ЦСССДМ;
- зареєструватися в службі у справах дітей за місцем проживання як потенційні прийомні батьки/батько або матір та отримати висновок про можливість створення прийомної сім’ї.
Після проходження навчання і реєстрації у службі у справах дітей ознайомитись з банком даних на дітей і поступово визначитись з взаємодобором дитини. Після цього відвідувати установу, в якій перебуває дитина, встановлювати з нею контакт (познайомитись та встановити контакт з дитиною можна у державних закладах для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, притулках для дітей та центрах соціально-психологічної реабілітації дітей). Допомогу в налагодженні контактів з дітьми надають місцеві служби у справах дітей, які співпрацюють з відділами освіти та відділами охорони здоров’я (головними лікарями центральних районних лікарень, тощо), працівники Центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, адміністрація закладів, в яких виховуються діти-сироти і діти, позбавлені батьківського піклування.
Районна державна адміністрація чи міськвиконком приймають рішення про створення прийомної сім’ї, і дитина стане членом родини.
Необхідно звернути увагу, що у дитини має бути підтверджений статус дитини-сироти, або дитини, позбавленої батьківського піклування. Документи на влаштування дитини у сім’ю безпосередньо готуються службою у справах дітей.
Слід зауважити, що усиновлена дитина приймається в сім’ю на правах біологічної дитини з усіма правовими наслідками, в прийомну сім’ю – до досягнення нею повноліття (18 років), а у разі продовження навчання – до 23 років або до закінчення нею відповідного навчального закладу. Таким чином, сімейних правовідносин між прийомними батьками і прийомними дітьми немає. За прийомними дітьми зберігається статус дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування. Це передбачає збереження за дитиною раніш призначених аліментів, пенсій та інших державних виплат. Суми коштів, що належать прийомним дітям, переходять у розпорядження прийомних батьків і витрачаються ними на утримання прийомних дітей (відповідно до механізму єдиного фінансового забезпечення «гроші ходять за дитиною»).
Отже, особи, які взяли дітей у прийомну сім’ю, є прийомними батьками, а влаштовані в сім’ю діти – прийомними дітьми.
Прийомними батьками може стати як подружжя, так і особа, що не перебуває в шлюбі, працездатного віку. Середньомісячний сукупний дохід на кожного члена сім'ї, обчислений за останні шість календарних місяців, не може бути менший ніж рівень забезпечення прожиткового мінімуму (гарантований мінімум), встановленого законодавством.
Прийомні батьки є законними представниками прийомних дітей на підприємствах, в установах та організаціях без спеціальних на те повноважень. Вони несуть персональну відповідальність за життя, здоров’я, фізичний і психічний розвиток прийомних дітей, а також – за дотримання принципу конфіденційності інформації щодо ураження прийомних дітей ВІЛ-інфекцією.
Крім того визначено такі обмеження для кандидатів у прийомні батьки:
а) влаштування дітей у прийомну сім’ю проводиться з урахуванням віку прийомних батьків та дітей, щоб на час досягнення обома прийомними батьками пенсійного віку всі прийомні діти досягли віку вибуття з прийомної сім’ї, тобто повноліття. У разі досягнення пенсійного віку одним з прийомних батьків час перебування дітей визначається за віком молодшого з батьків. Обов’язково потрібно враховувати, що всі вікові обмеження для прийомних батьків встановлені з тим, щоб убезпечити дитину від переживань, пов’язаних із зміною сім’ї і місця проживання, звичного соціального середовища тощо. Необхідно, щоб до досягнення батьками пенсійного віку дитина стала повнолітньою;
б) на заваді створенню прийомної сім’ї можуть стати вади фізичного чи психічного здоров’я потенційних прийомних батьків (інваліди I і II групи, які за висновком медико-соціальної експертної комісії потребують стороннього догляду, особи, які мають глибокі органічні ураження нервової системи, алкогольну та наркотичну залежність, хворі на СНІД, відкриту форму туберкульозу, психотичні розлади, в яких офіційно зареєстровані асоціальні прояви, нахили до насильства);
в) відповідні вимоги висуваються і до членів родини прийомних батьків. Якщо на спільній житловій площі мешкають члени сім’ї, які мають глибокі органічні ураження нервової системи, хворі на СНІД (крім сімей, які беруть на виховання дітей, уражених ВІЛ-інфекцією), відкриту форму туберкульозу, психотичні розлади, в яких офіційно зареєстровані асоціальні прояви, нахили до насильства, то у створенні прийомної сім’ї буде відмовлено.
Держава надає постійну соціальну підтримку прийомним сім’ям. Для здійснення соціального супроводження за прийомною сім'єю закріплюється соціальний працівник місцевого ЦСССДМ.
ЦСССДМ надають комплекс правових, психологічних, соціально-педагогічних, соціально-економічних, соціально-медичних та інформаційних послуг, спрямованих на створення належних умов функціонування прийомної сім'ї.
Обласні, Київський та Севастопольський міські ЦСССДМ із залученням спеціалістів з питань психології, педагогіки, медицини тощо періодично, але не рідше ніж раз на два роки, проводять навчання з підвищення виховного потенціалу прийомної сім’ї.
Якщо подружжя/особа бере на виховання дитину уражену ВІЛ-інфекцією, не рідше одного разу на рік батьки мають проходити спеціальне навчання з догляду за такими дітьми за спеціальною програмою спільно із закладами охорони здоров’я. Соціальний супровід здійснюється відповідно до Інструкції про порядок організації медико-соціальної допомоги ВІЛ-інфікованим дітям (додаток 4).
Пільг щодо поліпшення житлових умов законодавством не передбачено. У разі утворення прийомної сім'ї прийомні батьки беруть на виховання дітей на власну житлову площу за наявності відповідних санітарно-гігієнічних та побутових умов. Однією з умов влаштування дитини є можливість виділення їй індивідуального місця для проживання та розвитку.
Перелік документів на дитину, яку вирішили взяти в прийомну сім’ю наведений у додатку 5; перелік документів, що подаються до органу органу виконавчої влади, який приймає рішення про утворення прийомної сім’ї, – додаток 6.
Договір (див. додаток 7) про влаштування дітей у прийомну сім’ю має бути розірваний якщо:
1) у прийомній сім’ї виникнуть несприятливі умови для виховання дітей та спільного проживання (важка хвороба прийомних батьків, зміна їх сімейного стану, відсутність взаєморозуміння батьків з дітьми, конфліктні стосунки дітей);
2) батьки не виконують обов’язки щодо належного виховання, розвитку та утримання прийомних дітей, порушують схеми антиретровірусної терапії дитини, яка уражена ВІЛ-інфекцією;
3) діти повернуті рідним батькам (опікуну, піклувальнику);
4) дитина усиновлена громадянами України;
5) дитина досягла повноліття;
6) прийомні батьки досягли пенсійного віку.
У разі припинення дії договору сім’я позбавляється статусу прийомної, а питання про подальше влаштування дітей вирішується органом опіки і піклування (дітей, уражених ВІЛ-інфекцією, - органом місцевої виконавчої влади на підставі висновку закладу охорони здоров’я), який вживає вичерпних заходів до запобігання поверненню (влаштуванню) дітей в інтернатні заклади.
Раз на рік служба у справах дітей за місцем проживання сім’ї готує звіт про стан виховання, утримання і розвитку дітей у прийомній сім'ї на основі інформації, що надається соціальним працівником, який здійснює соціальне супроводження родини, вихователем дошкільного навчального закладу або класним керівником загальноосвітнього навчального закладу, де навчається дитина, дільничним лікарем-педіатром, дільничним інспектором місцевого відділку міліції. Прийомні батьки обов’язково ознайомлюються зі складеним звітом, який затверджується начальником відповідної служби у справах дітей.
На подовження терміну діяльності прийомної сім’ї потрібна згода прийомних батьків і місцевого органу виконавчої влади, який приймав рішення про створення цієї сім’ї.
Місцеві відділи/ЦСССДМ щороку забезпечують безкоштовне оздоровлення прийомних дітей у дитячих оздоровчих закладах. Прийомні діти, які за медичними показаннями потребують санаторно-курортного лікування, забезпечуються путівками до спеціалізованих санаторіїв органом, який прийняв рішення про утворення прийомної сім’ї.
Органи опіки та піклування (місцеві органи виконавчої влади) забезпечують збереження житла та майна прийомних дітей за місцем його розташування і здійснюють контроль за його використанням.
Прийомні діти мають право підтримувати особисті контакти з батьками та іншими родичами, якщо це не суперечить їх інтересам і не заборонено рішенням суду. Форми такого спілкування визначають органи опіки та піклування за погодженням з прийомними батьками та за участю центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді з урахуванням існуючих взаємин і причин, через які дитина втратила батьківське піклування.
Заклади охорони здоров’я організовують проходження прийомними дітьми обов’язкового медичного огляду, їх диспансерний нагляд та проведення антиретровірусної терапії дітям, ураженим ВІЛ-інфекцією (за показаннями).
Органи управління освітою забезпечують право на здобуття освіти прийомними дітьми, у тому числі ураженими ВІЛ-інфекцією, за формою залежно від стану їх здоров’я.
Висновки
Аналіз законодавства України щодо можливості усиновлення дітей дискордантними парами дає підстави стверджувати наступне:
- За умови нормативно-правової невизначеності в Україні поняття «дискордантна пара» («конкордатна пара») в його основу було покладено зміст поняття «сім’я» (ст.3 Сімейного кодексу України).
Таким чином, для здійснення даного дослідження, під «дискордантною парою» розглядалися особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки, або перебувають у шлюбі, за умов, коли один із партнерів має ВІЛ-позитивний статус. Крім того, припускалося, що такі особи є повнолітні громадянами України, що перебувають у віці 21 року і більше, постійно приживають на її території та не мають дітей.
- Законодавство України в частині усиновлення містить ряд недоліків, що, в залежності від обставин, можуть прямо чи опосередковано, позитивно чи негативно вплинути як на процес усиновлення, так і на результати прийняття судового рішення щодо усиновлення.
Зокрема:
- ст.207 Сімейного кодексу України (далі СКУ) поняття усиновлення визначає як «прийняття усиновлювачем у свою сім'ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду» vs. ст.24 Закону України «Про охорону дитинства» (далі – ЗУ) – «усиновлення (удочеріння) є оформлена спеціальним юридичним актом (рішенням суду) передача на виховання в сім'ю неповнолітньої дитини на правах сина чи дочки»;
- ст.24 ЗУ визначає, що «діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, повинні бути передані під опіку чи піклування, на усиновлення або влаштовані на виховання в сім'ї громадян (прийомні сім'ї), в будинки дитини, дитячі будинки, школи-інтернати, дитячі будинки сімейного типу на повне державне утримання» vs. п. 22 постанови Кабінету Міністрів України від 08.10.2008 р. № 905 «Про затвердження Порядку провадження діяльності з усиновлення та здійснення нагляду за дотриманням прав усиновлених дітей» (далі – Постанова № 905) «громадяни України, які бажають усиновити дитину…»;
- ст. 211 СКУ визначає, що усиновлювачами можуть бути: дієздатна особа віком не молодша двадцяти одного року; особа, що старша за дитину, яку вона бажає усиновити, не менш як на п'ятнадцять років при різниці у віці не більшою ніж 45 років; подружжя; особи, які не перебувають у шлюбі і проживають однією сім’єю; чоловік або жінка, якщо дитина має лише матір або лише батька, які у зв’язку з усиновленням втрачають правовий зв’язок з нею. П. 22 Постанови № 950 (в контексті даного дослідження) визначає лише «громадян України, які бажають усиновити дитину», подружжя, які «звертаються з письмовою заявою про взяття їх на облік кандидатів в усиновлювачі», а також передбачає можливість «усиновлення дитини одним із подружжя». П.38 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов’язаної із захистом дитини, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 р. № 866 (далі – Порядок постанови № 866) передбачає, що «діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, можуть бути влаштовані тільки в сім'ї повнолітніх осіб», тобто з 18 років, тощо.
- Законодавство України, декларуючи відповідність міжнародному праву та рекомендаціям ВООЗ, декларуючи користування всіма правами та свободами, передбаченими Конституцією та законами України, іншими нормативно-правовими актами України (ст. 17 Закону України «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення), містить суперечливі норми щодо можливостей ВІЛ-інфікованих осіб бути як усиновлювачами, так і усиновленими, а також обмежує їх загальнолюдські та інші права.
Так, підпункт 8 п. 1 ст. 211 СКУ визначає, що усиновлювачами не можуть бути особи, які «страждають на хвороби, перелік яких затверджений Міністерством охорони здоров'я України». Перелік захворювань, за наявності яких особа не може бути усиновлювачем, затверджений наказом МОЗ від 20.08.2008 р. № 479, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 24.10.2008 р. за №1022/15713 (див. додаток Б), визначає «хворобу, зумовлену вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ)» однією із таких хвороб, не зважаючи на той факт, що за сучасних можливостей АРТ, статус ВІЛ-інфікованої особи та контрольоване протікання опортуністичних хвороб може тривати роками.
П. 38 Порядку постанови № 866 визначає, що «діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, не можуть бути влаштовані в сім'ї осіб, які за станом здоров'я не можуть виконувати обов'язки щодо виховання дітей (інваліди I групи; інваліди II групи, які за висновком медико-соціальної експертної комісії потребують стороннього догляду; особи, які мають глибокі органічні ураження нервової системи, алкогольну та наркотичну залежність; хворі на СНІД, відкриту форму туберкульозу, психотичні розлади; в яких офіційно зареєстровані асоціальні прояви, нахили до насильства)».
Перелік захворювань, які дають право на усиновлення хворих дітей без дотримання строків перебування на обліку в Державному департаменті з усиновлення та захисту прав дитини при Міністерстві України у справах сім'ї, молоді та спорту, затверджений наказом МОЗ від 02.09.2008 №510 (реєстраційний номер Мін’юсту № 1126/15817 від 25.11.2008 р.) класифікує «хворобу, зумовлену ВІЛ» такою, що дає право на «прискорене» усиновлення.
- Крім очевидних процедурних складнощів, що містяться в процесі усиновлення дітей, незалежно від наявності ВІЛ-статусу одного з представників дискордантної пари (різноманітні погодження з батьками, опікунами, закладами; необхідність дотримання Порядку усиновлення визначеного Постановою № 905, правил судового провадження і т.д.), відсутність чітко визначених критеріїв, наприклад, щодо оцінки «незадовільного санітарно-гігієнічного стану приміщення», «мотивів усиновлення» «стану та матеріального становища особи, яка бажає усиновити дитину», «умов проживання», «ставлення до виховання дитини» і т.п., свідчить про можливу вірогідність негативного впливу суб’єктивних оцінок осіб (працівників служб різного рівня, судді) в процесі вирішення питань із постановкою на облік кандидатів на усиновлення, підготовки висновків, рішень і т.д. (у т.ч. рішення суду). Це може провокувати та створювати умови для зловживань як з боку усиновлювачів, так і з боку представників відповідних служб тощо.