Березяк віктор “Історія подільського села Буша
| Вид материала | Документы |
- Історія села Ліски, 239.53kb.
- Методичні рекомендації щодо участі у всеукраїнській історико-географічній експедиції, 74.97kb.
- С. А. Реншон Ковбойская политика Джорджа Буша-мл.: исследование, 1757.6kb.
- Савченко Віктор Васильович, 65.99kb.
- Реферат на тему: Історичні пам’ятки України. Історико-культурний заповідник "Буша", 505.64kb.
- Робоча програма курсу "Історія філософії України " Для спеціальності 030300 «Історія», 162.85kb.
- Азар'єв Віктор Валентинович, 138.15kb.
- Ліхтей І. М. Історія середніх віків, 1009.98kb.
- Навчальна програма для загальноосвітніх навчальних закладів Історія України. Всесвітня, 1230.13kb.
- Навчальна програма для загальноосвітніх навчальних закладів Історія України. Всесвітня, 1230.34kb.
Земяни Кузи – Бушинські належали до станів заможнього панства.
У 40-х роках XVI століття вони вже згадуються “дідичами“ своєї землі.
Їх землі межують з землями брацлавських земян Скіндерів, Оратовських, Клещівських, Русановських. Незалежна земельна власність підносила таких земян, як Бушинські, Оратовські, Скіндери, Клещівські, Слупиці, Красносельські над загальною масою боярства – шляхти. Ця група феодалів – землевласників, що складала майже третину боярського загалу, носила титул: “пан “.
За наказом польського короля брацлавська шляхта у 1569 році присягнула на вірність державі перед королівським комісаром Войцехом Вольським.
У реєстрі шляхти брацлавського воєводства згадуються Григорій і Іван Бушинські, Роман і Юхно Красносельські, Ігнат Клещівський, Григорій Слупиця, Михайло і Дмитро Шандировські, Сергій Оратовський, Василь, Іван , Дахно Жабокрицькі, Денис, Семен, Андрій, Юхно і Никифор Комарі, Андрій Рахновський, Онопко Носковський .
Багато з цих давніх родів мали свої власні печатні знаки, які з часом у багатьох з цих родин стали “гербами власними”.
Наведемо кілька печатних знаків брацлавських земян, які помістила Яковенко Н.М. у своїй фундаментальній праці: ”Українська шляхта“. 56.
Такий печатний знак і власний герб мали і шляхтичі Бушинські.
У 1590 році Уляна Григорівна Рудівна – Бушинська, заповідаючи свою “материзну” у селах Буша і Бушинець (колишні Рудківці [Б.В.] ) чоловіку Стефану Красносельському, скріплює заповіт ”власною печаткою” і підписом. 57.
Згадується “герб власний “ у шляхтичів Байбуз – герб “Байбуз”, у Комарів – герб “Комар “, у Микуленських – герб”Микулинці”, у Кузів - Бушинських – можливо, власний герб (“Буша”? , або -”Буш”?[Б.В.]). Згадку про герб “Буш”(Busz) знаходим у польському енциклопедичному словнику, де вказується : “Busz , herb polski zwany tylko z nazwy” 58.
Дехто з українських шляхтичів користувались гербами польських гербових товариств: Красносельські – герб “Прус-І”, Мормули – герб “Пятирог “, Скіндери – герб “Срженєва “,
Хоментовські – герб “Любич”, Володієвські – герб “Корчак“, Клещівські – герб “Пнєня”, Оратовські – герб ”Порай”, Чечелі – герб “Єліта”, Русановські – герб “Годзємба”, Хмельовські – герб “Вєньєва”, Козловські – польський герб “Ястржембець” , можливо, власний герб – ( “Козел”-? чи “Козловські”-? [Б.В.] ). 59.
Яковенко Н.М. зазначає:
“Польська геральдична традиція розвинулася на інших засадах: не у вигляді фамільних гербів, а у формі гербових братств, тобто з”єднання численних шляхетських родин під спільним гербовим знаком ; Назви і емблематика останніх були чітко усталені.” 60.
Автор вважає, що багато представників української шляхти не потрапили до гербовників , бо мали свої “власні герби“, які були започатковані від власних печаткових знаків.
Відомо, що у 1413 році, Городельським актом 47 родин литовської знаті були адаптовані до польських гербових братств, та литовські пани заявляли, що не потребують нових чужих гербів, задовольняючись тими, котрими користувались з давнини їх предки.
У польського дослідника В. Віттига знаходимо одноіменне прізвище польських шляхтичів Бушинських, гербу “Порай “. 61.
У 1571 році він згадує Петра Бушинського на місцевій урядовій посаді у воєводстві Серадзкім Шадковського повіту з Бушина. Про цей рід згадує і «Польська енциклопедія шляхетська», посилаючись на Віктора Віттига. 62.
Відзначимо, що В. Віттиг помилився. Справжнє прізвище шляхтича – “Бужинський”.
Каспер Несецький згадує шляхтича Мнішека, гербу “ Порай “ у Середзкім воєводстві з Бужина. 63. Знаходимо і шляхтичів Бужинських, гербу “Порай”, з Бужина та шляхтянку Катаржину Ласку, яка була заміжем за Іваном Бужинським, гербу “ Порай “ . 64.
Родове прізвище шляхтичів Бужинських – Пстроконські.
Отримавши у власне володіння селище Бужин, вони почали писатись Бужинськими. 65.
Ці приклади переконливо вказують на помилку В. Віттига.
Цьому знаходимо підтвердження у Бартоша Папроцького, у Станіслава Дунчевського, у Збігнєва Лешчиця 66.
Повернемось до подій XVI століття і продовжимо розпочатий історичний екскурс.
М. Грушевський вказує :
”Вь первой четверти XV в. колонизація стояла прочной ногою на Днестровскомь побережьи. А вь XVI в. оно представляло уже пустыню , где были только «уходы» – пасеки ,пастбища , безь оседлаго населенія , и Барь ,по представленію современниковь стояль « у самого входа вь Скифію» ; даже польская сторожа вь начале XVIв. не выдвигалась на югь дальше его окрестностей .Онь стояль тогда действительно « вь пасти враговь христіанского имени» , между страшными «Татарскими шляхами»: кь северу пролегаль Чёрный шляхь , по водоразделу Буга и днепровскихь притоковь – Роси,Тетерева,Случи направляясь на Волынь и вь Галичину ; чрезь самую Барщину , по водоразделу Буга и Днестра и далее , мимо Зинькова и Шаровки вь Галичину – проходиль Кучманскій ; Только кь концу XVI в., вь начале XVII в. колонизаціонное движеніе успеваеть своимь напоромь преодолеть опустошенія и овладеть Поднестровьемь: возобновлены были запустевшія селища , и по теченію днестровскихь притоковь и самого Днестра появились небольшіе замки.” 67.
Життя на кордоні з “ Диким степом “ було важким і небезпечним. Напади татар та волохів заставляли українсько-литовське панство тулитись ближче до замків, залишаючи свої землі “ уживати “ слугам. Дуже часто сусід не знав з ким межують його землі.
Цікаве повідомлення у 1545 році робить Ігнат Клещівський – сусід Кузів - Бушинських:
“ Отъ кого бихъ я имелъ границу свою взяти не ведаю, бо ихъ татаре давно побрали, а ( границя [Б.В.] ) отъ давнихъ часовъ пуста, одножъ я свою границу оповедаю, селища своего Русова и зъ земяниномъ барскимъ, повету Каменецкого Беньком (Бенько Козловський [Б.В.] ) почевши отъ устья речки Буши, которая пришла съ повету Бряцлавского впала у реку Морафу и тою рекою Морафою, унизъ полемъ и дубровю, аж до реки Днестра, границу его якобы три мили, тутъ менилъ посередъ тое речки Морафы границу, – Великое княжество Литовское полеву, а поветъ Каменецкий и грунтъ Барский поправу, по реку Днестръ, а внизъ Днестра по половице реки ажъ до Видова озера – Великое княжество Литовское “. (підкреслено [Б.В.] ) 68.
Як бачимо, земянин Клещівський не знає з ким межують його землі, “бо їх татари давно побрали “. Звернемо увагу, що у місці злиття річок Мурафи і Буші , селища не згадуються. Поясненням цьому може слугувати те , що під час “ обводу границь “ Великого князівства Литовського не всі земяни з”явились на це межування.
Існування селища Буша у цей час підтверджується історичним матеріалом.69.
Дослідник Поділля Л.Бялковський пише :“ Видно , що тут була малозаселена місцевість . Ближче до Барського замку маємо численних земян .
Правда , земяни Носковичі , З”яловські та ін. були приписані не до барського а до брацлавського замку , але їх від останнього відділяв простір значно більший , ніж від Бару , недавно заснованого королевою Боною та дорученого нею хороброму Бернардові Претвічові. По верхній Мурахві зем”яни не покидають , мабуть своїх селищ , тоді як Данко Копистеринський сидить у Барі , а не у своїм Копистерині . Південніше від нього “ Братківська земля “ теж не бачить свого власника , котрий на заклики влади не з”являється особисто , а лише присилає “ список ” своїх просторих границь. Подібно йому , відсутні теж всі слідуючі за ним зем”яни брацлавського повіту , що граничать з барським і кам”янецьким повітами . З”явився один тільки Клещівський , власник селища Русава , що простяглося до самого Дністра , себто до волоської границі .” 70.
Земянин Клещівський скаржиться у 1545 році, що молдавани переходять кордон Литовського князівства і на лівому березі Дністра, та його притоках, будують млини, ставлять пасіки, випасають отари овець, свиней, викошують трави...
Про такі прикордонні непорозуміння згадує і король Польщі та государь Великого князівства Литовського – Сигизмунд - I до молдавського господаря Стефана - V у листі від 29 листопада 1523 року:
“Niżli powedaiem Tobie, pryiatelu naszomu, iż k nam wradniki naszy ukraynyi, namestniki braclawskii y wenickii tych czasow pisali,powedaiuczy,iż twoi dwa barkulaby y mnohich ludey naszych pobili y porubali, y polonom poweli,y szkody poddanym naszym, woiennym niepryiatelskim obyczaiem, mnohyi poczynili....A k tomu ludi twoi perechodiaczy za hranicu w naszu zemlu, paseki stawiat, mlyny sobie robiat, y zwer lowiat, stada swiny y owcy pasut, a to pered tym nikoli ne bywalo...” 71.
Землі над Дністром хоч і були “уживані”, та все ж вони були малозаселенними.
Про кордони селища Буша , у 30-х роках XVI ст., ми дізнаємось з пізнішого перепису 1590 року: « Селище Буша, з рікою Бушею, від глави аж до устья тої ріки Буші » . 72.
Спробуємо прослідкувати родинну історію кожного з Бушинських.
У Процька і Дмитра Бушинських був брат Конан(Йосип), батько Богданни Конашевни (Йосипівни) Куза - Бушинської .
У XVI - XVII століттях була розповсюджена традиція мати два імені: світське – народне, яке надавалось при народженні і церковне , яке надавалось при хрещенні.
Богданна Конашевна(Йосипівна) Куза - Бушинська одружилась ( приблизно 40–ві роки XVI ст. [Б.В.] ) з брацлавським земянином Гринеєм ( Григорієм ) Рудьом, що у пізніші часи володів селищем Рудівцями,( кін.XVI ст. ) на березі Півд. Бугу.
У документі наголошується, що той Гриней, пізніше почав писатись Бушинським. Можливо, це було однією з умов одруження.
У духовній заповіді Григорія і Богданни Бушинських, 1580 року, повідомляється:
“За немічністю віку, заповідаємо на вічні часи половину селища Буші і Бушинець (Рудківці [Б.В.]) синам нашим, тобто Івану, Йосипу, Юську та Опанасу, якого пан Бог, з гніву свого, видав до неволі, у руки поганських татар, в ім”я короля Його Милостивого нашого Пана, зі всіма лісами, дубровами, ріками, ставами, бобровими гонами, грунтами...” 73.
Документи XVI століття свідчать про те, що землі передавались у спадок хлопцям по чоловічій лінії – від батька, а дівчата отримували землі від матері – “материзну “. По можливості до приданого дівчини включали земельний наділ –“материзну “ , яка ніколи не входила в загальнородинне майно , не ділилася між окремими членами сім”ї , а передавалась у спадщину , причому тільки по материнській лінії .
У деяких випадках дівчина могла отримати землі і від братів , наприклад , коли передчасно помирав батько . Як нам здається , історія життя двох родин Рудів і Бушинських переплелась у 40 – х роках XVI ст .
Науковці-етнографи підкреслюють :
“Господарські міркування при укладанні шлюбу позначались на певній обмеженності кола вибору шлюбного партнера та соціальній ендогамності шлюбу. Майже до XIX ст. у селах України побутував звичай обирати супутника життя в своєму селі або в найближчих селах. В основі цього звичаю лежало бажання краще знати ту родину , з якою мали породичатись. Адже репутація сім”ї в минулому мала таке саме значення , як і її економічний та соціальний стан. Обираючи гідну для свояцьких зв”язків родину, як правило, рівну в економічному і соціальному відношенні ,вирішували і проблему вибору обранця – рівного за соціальним станом.” 74. “Отчина” Рудів , як вважає автор , і зараз існує на карті . Це село Рудь , на молдавській стороні Дністра . Поселення згадується у документах 1495 року і знаходиться на віддалі 8 – 10 км . від Буші. 75.
Яким чином цей рід опинився у Молдові ?
Л. Бялковський наводить приклад такої вимушеної міграції .
Дослідник зазначає :
“Так , наприклад , коли брати Буцни , з причин частих заколотів та ворожих нападів , а також кривд , пішли були у Валахію , то подільський староста в 1450 – м р . закликає їх назад на Поділля , при чому повертаються їм спадкові маєтки , в тім числі Грушовець ( Gruszowiec ) на річці Мурахві та Берладка на р . Мурашці “ 76.
Згадані у документі поселення розташовані поруч Буші .
Можливо Руді, з своїми підданими, оселились у Молдавії під час примусового переселення мешканців Придністров”я на Київщину після “замаху князів” 1481 року. Такі приклади переселення були і у пізніші часи.
М . Грушевський , посилаючись на свідчення барського старости Берната Претвича , вказує :
“ тих часів як Ров, Олчедаєв та Жван не були спустошені , багато людей сиділо коло тих замків , але потім підчас спустошень воєвода волоський перегнав їх за Дністер й оселив у себе ; а як поставлено замок в Барі й стала та околиця залюднюватись , почали й ті емігранти ( чи їх потомки ) назад вертатись “ . 77.
Бернард Претвич родом походив з Сілезії. Був талановитим організатором оборони південних кордонів України від татарських набігів.
Служив ротмістром на Поділлі. З 1537 року – барський староста. Нагадаємо , що містечко Бар вперше згадується 1425 року під назвою Ров . У 1537 році польська королева Бона Сфорца – дружина короля Сігізмунда - I “ Cтарого “ купила Ров і перейменувала його у Бар .
Таким чином , часи запустіння краю , про які говорить барський староста
Б. Претвич , можна рахувати від кінця XV ст. до кінця 40 –х років XVI ст.
Про це запустіння краю пише і Михайло Грушевський :
”Вь реестре подымного 1493 г. Поднестровье оть Калюса до Мурахвы представляется одною сплошною « пустынею»; вь такомь же положеніи этоть край выступаеть и вь реестрахь 1530 и 1542 г.”. 78.
Міграційні процеси були обопільними.
Населення переселялось і у Молдавію і на Україну.
Про це яскраво свідчать прізвища мешканців навколишніх селищ .
З іншого документа дізнаємось , що король Казимир надає у 1440 році шляхтичам Данилу і Сеньку “ пустиню “ Криницю (Crynycza) під Снігуровим лісом та другу “ пустиню “над р. Мурахвою“, котру держав Радь ( Rath) у Подільській землі , Камянецькім повіті . 79.
У 1590 році Уляна заповідає своєму чоловікові Стефану Красносельському землі, які вона мала від братів Івана, Йосипа, Юська Григоровичів Бушинських у селищі Бушинцях, “що звались Рудківцями” і другу частину свою у Буші .
9 травня 1609 року Василь Красносельський продає Олександру Постоловському за 200 кіп литовських грошів частину села Бушинець
(колишні Рудківці), які він отримав від свого дядька Опанаса Рудьовича Бушинського.
Знаходимо і судовий акт ( від 9 травня 1617 р.) у якому Олександр Постоловський заявляє , що Іван Бушинський не визнає власного свого запису у актах гродських брацлавських на продаж частини селищ Бушинців і Рудівців за 500 польських злотих .
У 1628 році Григорій і Матвій Бушинські з Бушина (сучасне селище Бушинці Тиврівського району [Б.В.] ) продають село, яке мали від свого бездітного дядька Опанаса, за 200 коп литовських грошей шляхтичу Постоловському. Семак Постоловський і Дмитро Красносельський згадуються, у 1545 році, як земяни Вінницького замку.[Б.В.] 80.
Через рік вони сплачують “подимне” з частини села Нідовці ( Сучасне село Онітковці ? ).
У кінці XVI – на початку XVII століття продовжується процес колонізації краю переселенцями з Волині, Західного Поділля.
Переважно це були заможні магнати, які скуповували землі у місцевого панства.
У 1588 році князь Острозький за містечко Русаву і 4 селища платить Клещівським 12000 коп литовських грошей. Князі Збаражські у 1585 році отримують від Янчинських за 300 коп литовських грошей містечко Дашів...
Михайло Грушевський зазначає:
“ Тими скуплями і наданнями творяться тут величезні маєтності ріжних волинських і подільських, польських магнатів. Такі Збаразькі, що скуповують безпосередньо, чи посередньо, з других уже рук землі від Козарів, Слупиць, Ободенських, Короваїв, Турбівських й ін., а в посагу дістають значні маєтності Четвертинських – великі латифундії їх розкидані на цілім просторі властивої Брацлавщини. Острозькі збирають землі Кошків, Кмітів, Красносельських, Рахнівських і Жабокрицьких. Великі маєтності з волинських магнатів мають іще Четвертинські, Корецькі. З польських Замойські захоплюють і скуповують в сусідстві своєї Шаргородської латифундії величезні простори над Мурахвою – землі Бушинських, Рахнівських, Клещівських, Комарів, Скиндерів й ін...” 81.
Про темпи колонізації краю яскраво свідчить той факт, що у містечку Черніївцях, яке Ян Замойський застав запустілим, вже у 1629 році нараховувалось 894 “дими”.( Для порівняння у Буші – 360 “ димів “ [Б.В.] )
У 1629 році, з “ Тарифу подимного податку по Брацлавському воєводству “ дізнаємось що Іван Бушинський і Юшковські* (родичі Бушинських.[Б.В.])
”тримають” 7 “димів” у селі Копіївці, Федір Бушинський – власник 1 “диму” у селі Бушинцях ( Рудківці [Б.В.] ).
В.Б.Антонович вказує:
” Юшковскіе. Упоминаются въ числъ древнихъ земянъ Волынскихъ
1677 родъ Василія внесёнъ въ помянникъ Луцкаго братства.
1710 Александръ принималъ участіе въ выборъ
Кирила Шумлянскаго ( Арх.ч.IV, т.I, стр.361).” 82.
Коронний підканцлер Томаш Замойський сплачує кошти з 55 “димів”села Бушинець та з 360 “димів” міста Буші . Пані Кордишева(Байбузянка) сплачує кошти з 6 “димів” в селищі Бушинці. 83. Олена Кордишева- Байбузянка була дочкою вінницького і брацлавського гродського писаря Григорія Байбузи і Агафії (Ганни) - Богданни Іванівни Бушинської.
Матвій і Єжи(Юсько) Бушинські сплачують подимне з частини села Рудівці ( Малі Бушинці [Б.В.] ). Йозеф ( Йосип ) Бушинський сплачує подимне з 20 “димів” слободи Пашовка.
Зустрічаємо у документах початку XVII століття і їх сусідів.
Так, Федір Ласко сплачує з селища Борисовки і частини селища Бушенця подимне за 32 “дими”, а Олександр Постоловський – з села Бушинець за 1 “дим”.
У 1646 році діти Єжи ( Юська, Юрія ) Бушинського – Андрій, Василь, Іван, Галшка судяться з шляхтичем Олдаковським за Малий Бушинець. 84.
Аналізуючи окремі документи XVI – XVII століття, робимо висновок, що сучасні села Мала Бушинка ( колишній Малий Бушинець, раніше –Рудівці ), Велика Бушинка Немирівського району Вінницької області, а також село Бушинка ( колишній Бушин )Тиврівського району Вінницької області були земельними володіннями українських шляхтичів Кузів - Бушинських і їх родичів Рудів - Бушинських. 85.
У Центральному Державному Історичному Архіві України (м.Київ) знаходиться метрична книга с Бушинка Брацлавського повіту Подільської губернії за 1755-1795 р.р. 86.
Поглиблені пошуки можуть розповісти про нащадків родин Кузів - Бушинських і Рудів -Бушинських у кінці XVIII століття.
Ці села беруть свої витоки з кінця XVI століття.
Бачимо їх і на картах французького інженера Г.Л.Боплана ( Базель-1650 р.).
Продовжимо нашу розповідь... Процько Бушинський (1545 р.) мав сина Івана, у якого було двоє дітей - син Семен та дочка Агафія ( Богданна).
Дочка вийшла заміж за вінницького гродського писаря Григорія Байбузу.
Це одруження відбулось до 1599 року. У цьому році Байбузи володіють частиною Бушинців ( посаг нареченої ). Байбузи були давнім родом і згадуються у 1545 році.
У 1629 році родина володіла 534 “димами”. Цей панський рід був у родинних стосунках з князівським родом Глинських та великопанським родом Чарнецьких.
У Григорія і Агафії (Богданни) було троє синів і три дочки : Констянтин, Семен, Миколай, Олена , Маріанна , Федора. 87.
3 січня 1589 року Семен Іванович Бушинський з сестрою Ганною (Богданною) Іванівною Бушинською - Байбузиною продають, за 800 коп литовських грошів, частину маєтностей у Буші, що їм належала, впливовому магнату, канцлеру і гетьману Польші Яну Замойському.
Ця продаж підтверджується пізнішим актом за 1590 рік. 88.
Ця продаж-купівля призвела до непорозуміння між сім’ями Бушинських і Байбуз.
У 1604 році Стефан Бушинський судиться з Байбузами за повернення грошей з четвертої частини маєтку .
У 1607 році Семен ( Іванович ? [В.Б.]) Бушинський позиває Байбуз до суду для повернення третьої частини грунту з маєтку.
17 серпня 1622 року Іван Рудь Бушинський та інші Руді , що писались Бушинськими , проводять розмежування земель з родиною Байбузів та Бушинських між їх селищами Великими Бушинцями та Малими Бушинцями , званими Рудівцями, що були засновані на ”грунтах Бушинських”.
Кордоном між землями мало бути урочище на річці Кіптянці (Kiptiance). 89.
Нащадки Дмитра і Конана(Йосипа) Бушинських продовжувала володіти своїми маєтностями у Буші, вступаючи часто у непорозуміння з служебниками Замойського.
У 1645 році вони позиваються до суду калушським старостою Яном Замойським, нащадком великого гетьмана, за те, що не бажають віддавати свої земельні “дідизни“ у Буші. 90.
Кінець XVI століття був відзначений селянсько-козацьким повстанням під проводом Северина Наливайка.
З цими подіями пов”язана заява канцлера про знищення козаками книг гродських брацлавських, де зберігались документи Замойських на право володіння селищами Бушею, Стінкою, Скіндеровичами... 91.
У 1599 році Ян Замойський під заставу у 5000 польських злотих віддає місто Бушу, та інші поселення на Шаргородчині, шляхтичу Мацею Яблоновському.
М. Яблоновський перейменовує Бушу на Здіслав , Стіну – на Янгород . . . 92.
Поселення Здіслав згадується у документах 1606 року .
Назва “Буша“ повернулась на карту Брацлавщини у 1613 році , після того,
як М. Яблуновський отримав назад позичину суму грошей (1605р.) і повернув свої права на поселення сину Яна Замойського – Томашу. Польський історик О.Яблоновський згадує судові документи шляхтичів Скіндерів-Хмелевських у яких зазначається, що поселення Буша виникла на місці попереднього поселення Кузьминці . Дослідник посилається на судові позиви Анни Скіндерівни Хмелевської і її чоловіка Яна Хмелевського до Томаша Замойського.
Ці позиви відбувались на протязі тривалого часу. 93.
Зазначається , що Ян Замойський , батько Томаша , відібрав грунти
“дідичні“ , які лежать у брацлавському воєводстві біля річок Мурафи , Буші, Мурафи–Гальчинської , Мурашки-Кунатовської ( р.Лозова[Б.В.] ) .
Шляхтичі Скіндери - Хмелевські вказують , що на селищі Чернійовці було започатковане містечко Скіндерополь , а на селищі Кузминці – місто Буша.
У іншому документі згадується, що на селищі Чернійовці було закладено містечко Скіндерполь, містечко Буша, і села, що їх оточують - Садківці, Володієвці, Кубаківці, Сметанчинці, Букатинка, Мервинці, Рожнятківка ...
М.Грушевський з цього приводу зазначає, що претензії шляхтичів Скіндерів - Хмелевських охоплюють майже усю Шаргородщину.
Ці судові документи свідчать про межові земельні суперечки , а не про сам факт заснування того , чи іншого , поселення .
Більшість з цих поселень виникли значно раніше кінця XVI століття , коли їх скуповував, або захоплював, Ян Замойський.
Підтвердженням цьому є існування на карті Подільської губернії
Є. Сецинського поселення «Валі Буша».
На сучасній карті Вінницької області це хутір Хмелевщина .
Слово “Валі“ з молдавської мови означає “долина“.
Таким чином, етимологія назви «Валі Буша» - “долина Буші” .
Це поселення розташоване на березі невеличкої річочки Сухої Бушанки .
У 1799 р. згадується річка Суха Буша, яка впадає у річку Бушу .
Мешканці села Миронівки і зараз називають річку Суху Бушанку – “ВаліБуша”.
Документи опубліковані польським істориком О.Яблоновським свідчать, що середньовічне місто Буша було засноване Яном Замойським на землях, які раніше належали брацлавським земянам Кузам, на землях їх родового селища Кузьминців .
Доля селища Кузьминців, родового обісця Кузів, видається нам такою, що Кузі продають, або обмінюють, поселення Кузьминці ( між 1541р.- 1545р.) Скіндерам на частину їх земель , які межували з землями селища Буша .
Уживаючи Бушу , вони вже у 1545 році пишуться Бушинськими .
Можливо представники однієї з гілок родини Куза почали писатись – Кузьминськими .
Селище Кузьминці з часом переходить від Скіндерів-Хмелевських до Яна Замойського.
Після цього поселення з назвою “Кузьминці” губиться.
Безперечно це селище і зараз існує на карті Ямпільщини, але його назва заховалась за іншою , нам невідомою .
Автор вважає, що це село Хмелевщина – колишня власність Скіндерів – Хмелевських, або селище Держанка, яке географічно знаходиться між Бушею і Хмелевщиною.
Таким чином, Ян Замойський заснував місто Бушу на землях, які колись належали селищу Кузьминці. Купивши у Скіндерів селище Пронське, а у Кузів-Бушинських – селище Бушу, канцлер Польші засновує поселення з новим статусом - місто Буша ( Дивіться карту-схему ).
Підтвердження, саме такому історико-топографічному формуванню міста Буші, у кінці XVI ст., є пізніший ( середина XVII ст.), опис поселення Веспасіаном Каховським, який наголошує:
“ Duo oppida in edita rupe habuit tertiam arcem cui Przygrodek nomen.”
У перекладі це звучить так :
”Дві частини міста ( Буша [Б.В.] ) знаходились на високій скелі, третя – замок - «Пригородком» називався.”
Мис між р.Мурафою і р.Бушанкою (колишні землі селища Пронське , де був побудований замок) знаходився ”при «городі» Буші”,отже, був “пригородком”, тобто був “при городі”Буші, але не був власне Бушею.
Для мешканців міста Буші , на початку XVII ст., ще існував , умовно, розподіл земель на “бушанські” та “пронські”.
Саме місто, себто поселення Буша, поділялось навпіл річкою Сухою Бушанкою.
У пізніших документах , кінця XVIII ст.- початку XIX ст., згадується, що село ділиться на дві частини - “Суха Буша” і “Мокра Буша”.
Подібним чином, злиттям двох окремих поселень, сформувалось сучасне село Клембівка.
На карті Боплана ( XVII ст.) видно, що на правому березі річки Русави розташовувалось поселення Баланівка, а на лівому – окреме поселення Клембівка. У наш час це єдине поселення - Клембівка.
Продовжимо наші дослідження історії родини Бушинських .
Українські шляхтичі Бушинські та їх родичі - Руді-Бушинські, які залишались “уживати“ землі своїх дідів, у середині XVII століття втратили свої значні земельні володіння.
Частково їх землі , як “материзни“ перейшли до родин Красносельських, Байбуз, Рудів –Бушинських, Юшковських, Хоментовських, Скіндерів?.
Частина селища Буші, під тиском впливового магната, продається Яну Замойському .
Цього було досить, щоб у пізніші часи підтвердити свої права на все поселення.
У 1648 році серед покозачених шляхтичів знаходимо, у Ольховетській сотні Білоцерківського полку, - Лукаша Бушинського. 94.
У 1649 році знаходимо у “Реєстрі Війська Запорозького“, серед 40475 козацьких прізвищ, 7 представників цієї родини. У Брацлавському полку, Мястківській сотні – Якова Бушинського, у Кальницькому полку, Немирівській сотні – Василя, Лазаря, Костю Бушинських, у Корсунському полку, Гавриленковій сотні – Степана Бушинського, у Каневському полку – Івана Бушинського. 95. Серед козацтва бачимо і їх родичів Байбуз.
У Чигиринському полку – Марка Байбузу, у Черкаському полку – Тишка Байбузу і Васька Байбузенка, у Миргородському полку – Ничипора і Ігната Байбуз, у Кальницькому полку згадується Аньдрушька Байбуза.
У Кальницькому полку, сотні Вінницькій, бачимо Дмитра Русановського
( нащадок сусіда Бушинських – Семена Русновського?[Б.В.]).
Наведений перелік вказує, що частина українських земян, які у XVI столітті володіли значними земельними маєтностями, у середині XVII століття, вже стали малоземельною шляхтою, яка подалась у козацтво.
У Немирівській сотні згадуються Руді – Бушинські.
У кінці XVIII століття Антон Бушинський є управляючим Копіївськими маєтностями Звенигородського хорунжого Януша Четвертинського.
У 1772 році надвірні козаки, під його командою, роблять наїзд на маєтки шляхтича Франциана Красинського. Наїзди ці були обопільними. 96.
З документів, що збереглись у маєтку князів Четвертинських – селі Янкові, дізнаємось не тільки про інвентарний опис маєтків Шолудьків і Бушинців, за 1759 рік, але й про перепис витрат на відшкодування збитків у Заславі, Шолудьках, Бушинцях. 97.
У корпусі документів, за №60 , знаходились генеології різних родів та різні дипломи. На жаль нам не відомо, чи збереглись вони. Можливо, серед цих документів знаходилась генеологія роду Кузів-Бушинських та їх родичів Рудів-Бушинських. Представники родини Бушинських продовжували проживати на Поділлі у першій половині XIX століття .
У 1842 році шляхтичі Подільської губернії Бушинські подають документи до Центральної Ревізійної комісії , яка перевіряла дворянські права шляхтичів Волинської, Київської та Подільської губерній. 98.
Представники іншої гілки цього земянського роду, які спродали свої володіння у Буші, очевидно , отримали від Яна Замойського і його нащадків, певний протекторат та заступництво. Життєві стежини фамілій Замойських і Бушинських переплітаються і у кінці XVIII століття на Волині.
В.Б. Антонович помістив Бушинських у таблицю шляхетських родин південнозахідного краю :
Названіе Когда принялъ Когда въ послъд. Когда въ первый ИСТОРИЧЕСКІЯ
родовъ. католичество. разъ упомин. разъ упоминаются ОБЬЯСНЕНІЯ
правосл. члены катол. члены рода.
рода.
74. ...............................................................................
75.Бушинскіе - 1670 - 1646 г. выдано имъ
свидътельство о
православномъ
происхожденіи Петромъ
Могилою. (Арх. ч.ΙΙ, т.Ι.,
ст.320) .1670 г. внесены
въ помянникъ Луцкаго
братства.
................................................................................
Вчений зробив примітку для таблиці, яка безпосередньо стосується і Бушинських:
“Тъ роды, при которыхъ упоминаются только православные члены, но время перехода которыхъ въ католличество не указано, по недостатку источниковъ, помъщены въ таблицъ въ такомъ только случаъ, если потомки рода существуютъ въ настоящее время въ краъ, среди окатоличеннаго дворянства.” 99.
Наведемо на сторінках нашого дослідження витяг з восьмого розділу інструкції дворян волинським послам відправленним на Варшавський сейм у 1645 році :
“Przeloźa y to Panowie poslowie naszi ordinibus regni , źe trybunal incompetentem pastyrza uznawszy Jego Mosci Oyca metropolita Kiiowskiego do cognitiey sprawy, ratione illegitimitatis Buszynskim zadaney y przez Jego Mosci Oyca metropolitę legitime rozeznaney, do Jego Mosci xiędza biskupa Luckiego, pro cognitione, odeslal; zaczym, gorącą staracsic o to Panowie poslowie będą, aby cognitia ta Jego Mosci Oyca metropolity rata byla y na swym placu zostala;
poniewaź to woiewodztwu Braclawskiemu wszystkiemu constat, źe Buszynsky legitime są splodzeni y z obydwu rodzicow ludzi relligiey Greckiey, w nieuniey będących, y źeby ten dekret trybunalsky sprawie tey Buszynskich byll skasowany, y Jego Mosci xiędza metropolity y prywiliey, od Jego Krolewskiey Mosci na metropolią dany, y urząd pastersky, ktory ma nad narodem Ruskim, nie będącym w unjey s kosciolem Rzymskim, in dubium vocowany nie byll, goronco et serio przy tym staną y sposob wynayda, gdzie subsellia, ktore in contrarium iurium Jego Mosci Oyca metropolity Kiiowskiego uczynicby co takowego ważyli się, sprawowac się mieli.” 100.
У 1702 році волинський стольник Адам Олізар - Волчкевич подає скаргу на чесника подільського Самуїла Шумлянського , про те, що він з слугами, і найнятими козаками Палієвими, напав на маєтки Олізара – Унин, Великий Воробійов, Малий Воробійов, Рутвянки, а також – на маєтки підстаростів тамтешніх Андрія Бушинського і Марчинського. 101.
Представники цього роду продовжували проживати на Волині і на початку XIX ст.
Це підтверджує список - довідник шляхтичів Волинської, Київської та Подільської губерній , які подавали документи у 1842 році до Центральної Ревізійної комісії на підтвердження своїх дворянських прав.
У списку зустрічаємо прізвище волинських шляхтичів –
Буші (з Буші ?[Б.В.] ) та Бушинські . 102.
За агітацію до участі у польському національному повстанні 1831 року ,ще один представник цієї родини - Йосип Войцехович Бушинський був відданий у солдати. 103.
У документі зазначається:
“ Бушинскій Осипь Войцеховь, воспитанникь школы землемеровь при бывшемь Кременецкомь лицее, Староконстантиновского уезда села Богдановки, изь шляхтичей.
( Сучасне с.Богданівка Волочиського району Хмельницької області [ Б.В.] )
---------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
Буяниль сь прочими сь намереніемь присоеденится к польским мятежникамь, но при поимке соучасниковь его, скрылся и возвратясь вь Каменець, утаиль своё предприятіе, которое вь последствіи обнаружено.
---------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
Для зачисленія вь Арестанскія роты – По предложенію Г.Генераль Губернатора оть 16 сентября 1831 – го №1794 .
---------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
Отдань вь солдаты - 28 сентября 1831 года.
Подальші пошуки у документах XVII – XVIII - XIX ст. Волинського воєводства, можливо розкриють таємницю власного гербу родини Бушинських - герб “Буш”.
У 1745 році Іван Антонович Бушинський, як “уроджоний пан“ виступає свідком домовленностей про взяття 100 000 червоних злотих, під залог всього рухомого і нерухомого майна, Любельським старостою Яном Замойським у Волинського каштеляна Михайла Чацького і його брата Франциска. 104.
Можна зробити припущення,що земельні володіння надані Бушинським на Волині були частковою компенсацією за продані ними землі на Брацлавщині.
Нащадки цієї гілки роду пустили своє родове коріння і на Львівщині.
У 1673 році жидачівським ловчим згадується Станіслав Бушинський.
Інший представник цього роду Ян Бушинський (1682 р.) був одружений з представницею давнього литовського роду Довгирдів - Аполонією Довгирдівною.
Про цей рід відомо, що литовський боярин Ян Довгирд, і його наступники, користувались печатками з гербом “Помян”.
Довгирд , разом з іншими боярами , представляли литовську сторону при заключенні Віленської угоди 1401 року; у 1424 році він був «дворним маршалком» кн. Вітовта. Займав у цей час і посаду старости у Кам”янець - Подільську. У 1430 році, після смерті Великого литовського князя Вітовта, був зміщений з посади кам”янецького старости.
При Сигизмунді Кейстовичу став віленським воєводою і продовжував займати цю посаду при Казимирі. 105.
Проживали Бушинські і у містечку Підкамінь, що на Львівщині.
На кладовищі цього містечка можна і зараз бачити пам”ятник на якому зображено чоловіка похилого віку, з шляхетною поставою, з бородою на лиці. Чоловік сидить, спершись правою рукою на колону –“стовпець”. На плечі накинуто плащ -“туніку”. На колоні зображено розірваний ланцюг, можливо, символ перерванного життя. Напис на пам”ятнику свідчить:
“ В. Бушинський. Жена Єлена фундаторує. Дня 6 грудня 1883 р.”. 106.
Поруч села Топорів Бродівського району Львівської області існує мікротопонім – «Буша гора» 107. , біля села Калитинка, Джуринського району Вінницької області – є «поле Буша» . 108.
Зазначимо, що с.Калитинка знаходиться за 4 - 5 км. від верхів”я річки Бушанки.
У автора немає ніяких сумнівів , що згадані мікротопоніми утворені від прізвища власників землі Бушинських (Бушів) і являються скороченною формою прізвища власників .
Адже : Чиє поле (земля) ? Поле (земля) пана Бушинського , або – пана Буша.
Чия гора (земля) ? Гора (земля) пана Бушинського, або – пана Буша.
Від назви поселень, що були засновані панами Бушинськими, збереглись і інші мікротопонімічні назви. Так, поруч села Велика Бушинка Немирівського району Вінницької області згадується «Бушинецький вигін» та «став Бушинецький» 109. , там само – «Кут Бушинка» 110. , там само – «курган Бушинський», поруч з курганами – «Брацлавським», «Немирівським», «Вишковським», «Яцковським», або – «Тульчинським».111.
На початку XIX ст. згадується населенний пункт – Buszyniecka Berezowka
( s.Berezowka. Vol. Nemirovsk.,Kr. Braclav., G. Podolien //SG.1, s.144. u Guldmana s.29 ) 112. , згадується і «Бушанська дорога» ( с.Тростянець Ямпільського р-ну Вінницької обл.) 113. , існує поруч Буші і селище «Бушанська слобода» 114. Проживали представники родини Бушинських і на Київщині. У 1649 році, у Каневському полку згадується Іван Бушинський.
У 1740 році король Август III передав селище Таращу шляхтичам Бушовським (Бушинським [Б.В.]). 115.
З цього часу поселення стало центром староства.
З судового позиву мечника летичівського Йозефа Бушовського( Бушинського [Б.В.] ) ,від 21 травня 1744 року , на дворян Струтинських дізнаємось, що “они получили от региментаря украінской партіи , Нитославского, вь своё распоряженіе сотню надворных козаковь, напали сь ними ночью на дворь истца вь селе Таращи, окружили оный, приказали стрелять вь окна и двери, и наконець, ограбили всё имущество Бушовского и его гостей, приказали его изгнать изь села, которымь сами насильно завладели”.
Згадане у документі селище Тараща - сучасне містечко Тараща Таращанського району Київської області. 116.
Недалеко знаходиться , над річкою Рось, маєток згаданих Бушовських (Бушинських) – Бушин. Там само, у Васильківському районі Київської області, згадуються і «Бушеві стави». Очевидно, родина Бушинських з Київщини є продовженням гілки роду козака Івана Бушинського , якого зустрічаємо у 1649 році , у Каневському полку.
На топонімічній карті Київщини , як зазначає польський географічний словник, існували поселення – Малий Бушин ( над притокою р.Дніпра ) та - Великий Бушин ( над Дніпром , у Каневському повіті ). 117.
Словобудова назви, згаданих поселень, вказує на їх власників – панів Бушинських.
Зараз ці поселення не існують, можливо вони попали у зону затоплення , під час будівництва «Дніпрогесу».
На правильність утотожнення поселень з їх власниками – Бушинськими , вказує факт існування поруч міста Канева села Байбузи – родового маєтку родичів Бушинських – панів Байбуз. Недалеко села Байбузи знаходиться поселення Бушин, на березі річки Рось. Ця гілка роду Бушинських, гербу «Гримала», згадується на Канівщині вже у 1550 році.
Ця інформація, як нам здається, вказує на те , що питання пошуку герба Бушинських вирішене. Це герб - « Гримала ».
Інша гілка роду , на початку XVI ст. вживала герб “Сас”.
Інформація про Бушинських, гербу «Сас», наведена у «Польській енциклопедії шляхетській».
Як вже зазначалось, інші згадка про Бушинських, гербу «Порай» є помилковою. Не можна поєднувати і Бушковських, гербу «Оссорія», з Бушинськими.
Прізвище їх походить від назви родового маєтку Бушкова, сандомирського повіту .
Згадують польські дослідники і Бушковських, з селища Бушкова, яке знаходиться у гнезнєнськомо повіті, та Бушевських (Бушовських) з Бушево, що розташоване у познанськомо повіті. 118.
Збігнєв Лешчиць пише про шляхтичів Бусінських ,гербу «Гржимала», які проживали у каліському, равському, серадзькому воєводствах.
Про Бусінських, гербу «Гржимала», також пишуть польські дослідники Вацлав Варчицький, Северин Уруський, Адам Косинський, Олександр Влодарський і Станіслав Дунчевський, останній, посилається на Каспра Несецького.
Наголосимо, що у серадзькому воєводстві знаходяться поселення Бусинa
(Busina) і Буженін чи Бурженін(Burzenina), що вказує на правильність започаткування прізвищ Бужинських, гербу «Порай» і Бусинських, гербу «Гржимала» , про яких ми згадували, саме від назв їх родових маєтків. 119.
Представники родини Бушинських поселяються на Канівщині за часів старостування у Брацлаві і Вінниці Семена (Фрідриха) Глібовича Пронського ( 1539-1541рр. ) та намісництва у Черкасах і Каневі його брата - Андрія Глібовича Пронського ( 1540-1543рр. ).
З пізніших джерел відомо, що у 1840 році пани Бушинські продають свій маєток у селі Дивин Радомисльського повіту Київської губернії панам Піонтовським.
У “Списку чиновниковь Смоленского ополчения 1812 года“ заходимо «пятидесятника» , який керував загоном у кількості 50 - ти ополченців - Василія Михайловича Бушинського.
Цей загін входив до складу Єльницького полку, який очолював майор Дмитро Миколайович Глінка, родич відомого російського композитора. 119/1.
У “Списку лиць, назначенныхь комиссарами и ихь помошниками вь Смоленской губерніи “ зустрічаємо прапорщика Никифора Бушинського. 119/2.
Відомо ще про одного з представників, очевидно, смоленської гілки родини – Володимира Петровича Бушинського.
Професор В.П.Бушинський викладав у Інституті дослідження засушливих областей та інституті землевивчення Темірязівської сільсько-господарської академії у 20-х роках XX століття. 120.
Доля роду Дмитра Кузи - Бушинського, який згадується у XVI столітті, нам невідома.
Можливо він, переселившись у Молдавію, започаткував молдавську гілку родини Куза, представник якої Олександр Іоанн Куза, у 1859 році, став першим князем ( посада [Б.В.] ) об”єднанного королівства Румунії.
На пам”ятній плиті загиблим односельчанам у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 р.р., у Буші, читаємо прізвища - Бучинський К.М.,
Бучинський Я.Ф.
Різницю у транскрипції написання прізвища - ”Бучинський” і “Бушинський” пробують пояснити народні перекази , які були записані бушанським вчителем Михайлом Стигарем:
“ Дід мій ще за панщини жив. Якісь пани там були –Горохівські, та й кажуть до нього:
- Йди з нами. Ми тобі все дамо: і землю, і волів, і хату... А треба сказати,
що дід мав визначну фамілію... Казав, що з самого заснування Буші
Бучинські (Кузі-Бушинські [Б.В.]) тут жили, тому й фамілію таку мали...
Закріпачувать їх було заборонено, бо запрет такий серед панів існував...
Ось дід і ліпить хатину. Та приходить пан той Горохівський і каже:
- Гаразд. Я тобі допоможу. Все, що обіцяв, дам. Але на такій умові – продай мені свою фамілію.
- Як так?
- А – каже, - Я тобі її заміняю на звичайну селянську. От тоді все і отримаєш.
Але дід мій зразу зрозумів, чого він хоче. Як тільки фамілію забере, - то зразу ж і закріпачить . Відмовився від цієї панської пропозиції. Залишив фамілію свою...
І хоч бідно жив та панів знущання терпів, але залишився вільний.” 121.
Наголосимо, що Бучинські , нічого не мають спільного з Бушинськими.
Досить розгалужений рід Бучинських згадуються польськими дослідниками ще з XIV століття на теренах польської держави. Польський дослідник Збігнєв Лешчиць згадує про рід Бучинських на Поділлі , гербу “Слєповронь” у 1563 році.
Він вказує при цьому на їх родові маєтки на Поділлі - Бучен і Бучна. 122.
Історія цього роду нічим не пов”язана з історією започаткування поселення Буші.
Отже народні перекази несуть помилкову інформацію для нашого дослідження .
Так само не можна поєднувати з Бушинськими - Бущчинських , про яких пише Казімір Пулаcький, або – з Бучацькими, про яких пише Л.М.Масенко із Запоріжжя.
Перші походять з Бущі, що на Волині, південніше Рівного, другі – з Бучача, на Тернопільщині. 123.
Повернемось у далеке XVI століття, і продовжимо дослідження.
Буша знаходилась на прикордонні з кочовою татарською ордою.
Місцевість ця межувала з “Диким степом“.
Недалеко проходив “Кечманський“ татарський шлях.
З правої сторони Дністра проходив “Волошський“ татарський шлях.
У 1529 році згадуються прикордонні сторожі на річці Мурахві поблизу Копистерина і Кечмані. З давніх часів місцевому населенню і татарам були відомі броди через Дністер біля Яруги, Михайлівки – Кременчука, Рашкова...
У 1541 році староста барський Бернарт Претвич “ ходив стерегти татар на бродах під Кременчуком ”. 124.
У 1590 році король призначив Миколу Язловецького, снятинського старосту, а також старосту теребовельського Якуба Претвича ( сина відомого Берната ) керівниками над козацьким контингентом в тисячу пішого війська: двох полків по 500 чоловік. Безпосереднім начальником козаків мав бути Оришовський.
М.Грушевський зазначає:
“Щоб військо се могло сповняти свою сторожеву службу, а головно – щоб не наприкряти ся пограничним старостам і маєтностям та їх людности, король наказує йому стояти за границями оселих місць: або на
ур. Кремінчуку, або десь на іншім місці в степу; там має бути побудований той замок … Стороженко в своїй праці про Баториєву реформу висловив гадку, що замок мав бути побудований в Кремінчуку не дніпровськім
(де тепер місто Кремінчук), а дністровім; і поправляє в тім напрямі королевську грамоту ”. 125.
Михайло Грушевський не погоджується з цією гадкою.
Думка Стороженка здається нам цікавою і не безпідставною.
На це вказує і вибір старост, і те, що козаки не отримавши своєчасно платні за службу, збирались воювати Валахію. Нагадаємо , що снятинський староста Микола Язловецький у 1585 році “на селищу и грунте Верхняках , у вилах над рекою Мурафою и речкою Клокотинкою новый замочок полами оставил и часть валом осыпал и местечко сядити почал и назвал был тое местечко первей Райгородом а потом Новгородом“. 1591 р. воно зветься
“ oppidum Morachew alias Klokotin seu Nowogrod “. У 1592 р. : “ Muraffa alias Klokotin “(Київ.Центр.Арх.,кн.№3612, л.150; кн.№3613 л.55.) “ 126.
Про це свідчить, очевидно і те, що у 1577 році польський король Стефан Баторій віддає «пустище» Копистерин, над річкою Мурахвою, на Кучманськім шляху, у дожиттєве володіння «старшому козацькому» Яну Оришовському, з правом осадити його.
У кінці XVI століття Копистерин вже належав Єроніму Язловецькому.
Зважуючи на діяльність М. Язловецького по зміцненню південних кордонів Польші від нападів татар саме на берегах Дністра та його приток,
думка Стороженка здається слушною .
Замок біля Кременчука, на молдавській стороні Дністра, (згадайте розташування фортеці Хотин) побудований не був тому, що у цьому не було потреби – будувався інший замок – «Бушанський».
Нагадаємо, що за рік до цих подій, у 1589 році, Ян Замойський придбав Бушу.
З його наказу відбудуються рештки колишнього замку князя Пронського, будуються перші укріплення майбутнього Бушанського замку та фортеці.
Нагадаємо, що мис між річкою Морахвою та її притокою Бушею, в цей час належав місцевим шляхтичам Скіндерам. Ян Замойський викупив ці землі лише у 1595 році.
Отже, будівництво фортеці могло розпочатись у 1590 році, тільки під тиском канцлера Польші Яна Замойського, або ж при певних умовах майбутньої купівлі цих земель.
Знаючи, що у цей час на службі у Яна Замойського перебували інженери-архітектори з Італії – Бернардо Морандо (з Падуі) і Андреа дель Аква
(з Венеції) можна зробити припущення , шо фортеця могла бути побудована за їх проектами.
За проектами Бернардо Морандо було побудоване місто Томашув (1590р.), перебудовувався родовий маєток Замойських – Замость. Бернардо Морандо займався питаннями містобудування, а його колега – Андреа дель Аква – займався будуванням оборонних укріплень . За кресленнями Андреа були побудовані оборонні укріплення Замостя.
Пізніше він працював у палацовій резиденції Конецпольських у Підгірцях.
Ян Замойський, скуповуючи величезні простори Брацлавщини, безперечно надавав першочергової уваги захисту своїх володінь, захисту своїх економічних інтересів.
Таку справу можна було доручити тільки досвідчиним архітекторам - фахівцям.
Автор вважає, що Бушанська фортеця і замок могли бути перебудовані за проектами Андреа дель Аква, а креслення могли бути зроблені у канцелярії Яна Замойського, на підставі обмірів та замальовок на місцевості, що надсилались управляючим, чи намісником Буші, який відповідав за це будування.
Підтвердження цьому треба шукати у архівах Італії та Польші.
Наприклад, у Головному Державному Архіві Варшави (GDAW), у фондах Яна Замойського - № 222. Пошуки у Варшаві можуть дати нову цікаву інформацію про історію Буші, про історію поселень, які їй передували – Пронського ( Антополя ) , про родину Бушинських та їх сусідів.
Безперечно, деякі документи могли попасти у родинні архіви княжих родин Конецпольських і Любомирських, яким після Замойських, належало місто Буша, або до сімейних архівів – кн.Слуцьких та кн. Соломерецьких, родичів кн.Пронських.