Березяк віктор “Історія подільського села Буша
| Вид материала | Документы |
- Історія села Ліски, 239.53kb.
- Методичні рекомендації щодо участі у всеукраїнській історико-географічній експедиції, 74.97kb.
- С. А. Реншон Ковбойская политика Джорджа Буша-мл.: исследование, 1757.6kb.
- Савченко Віктор Васильович, 65.99kb.
- Реферат на тему: Історичні пам’ятки України. Історико-культурний заповідник "Буша", 505.64kb.
- Робоча програма курсу "Історія філософії України " Для спеціальності 030300 «Історія», 162.85kb.
- Азар'єв Віктор Валентинович, 138.15kb.
- Ліхтей І. М. Історія середніх віків, 1009.98kb.
- Навчальна програма для загальноосвітніх навчальних закладів Історія України. Всесвітня, 1230.13kb.
- Навчальна програма для загальноосвітніх навчальних закладів Історія України. Всесвітня, 1230.34kb.
Зазначимо, що після того, як Федір Іванович Пронський полишив «Пронський стіл» брату Івану Нелюбу ( 1447 ), родина Дмитра Андрійовича Сухорукого – Пронського переселилась до великого князівства Литовського, де проживала близько сорока років.
Про це свідчать записи данин короля Казимира IV :
“ Вь Новомь Месте данина, августь 7. Князю Дмитрею Проньскому 10 копь грошей сь корчомь Городеньскихь; а ему жь шуба кунья изь скарбу, а жоне его сукно махальское, а ему жь 2 вшатьцы меду вь Зенька “. 27/1.
“ Іюнь 2, иньдикть 7 сукна а соль почато давать: Князю Проньскому 2 возы соли з мыта вь Новогородцы “. 27/2.
22 грудня 1500 року згадуються колишні земельні володіння Дмитра Пронського – “Римовидівський палац у Порозові, Волковийського повіту”, який до Дмитра, належав пану Римовиду. 27/3.
Як підмітив російський історик Флоря Б.Н. , з цих “Римовидівських земель” були зробленні земельні надання Юрію і Дмитру Пронським.
Юрію належало селище Команойти – сучасне містечко - Каменюки
( південно-західна частина Білорусі ), поруч якого, знаходиться містечко Порозове, а Дмитру – “Римовидівський палац” у Порозові.
У кінці XV століття князь Дмитро Пронський покинув Литовську державу, і з дітьми повернувся на службу до московського великого князя Василія III Івановича. Маєток Дмитра відійшов до короля.
В кінці XVI століття російська гілка родини згасає, останньою ж представницею родини Пронських, на литовських землях, була Ельжбета Фрідріхівна Пронська - дружина Яна Зборовського.
Завершивши цей довгий відступ, та повернемось на землі Брацлавщини.
Через річку Велику Морахву cелище Пронське межувало ( у сер. XVI ст.) з землями барського земянина Бенька Козловського. Княжий рід Козловських походив з Росії .
За часів князя Вітовта ( поч. XIV ст.) представник цієї родини перейшов на службу до Великого князя Литовського і оселився на Поділлі .
Полський дослідник Адам Бонецький згадує Федька Козловського – канцлера князя Свидригайла в 1445 – 1446 рр. [ Adam Boniecki “Poczet rodow w wielkiem księstwie Litewskiem w XV-XVI wieku”- Warszawa – 1883, s.153. ]
У книзі данин польського короля Казимира записано рішення Ради від 13 квітня 1455 року:
“ Кнзю Ильву Козловскому такь листь дан.
Што есмо судили с радою нашою со кнзми и с паны Литовскими кнзя Льва Ивашковича Козловского с Васком Микуличомь из его братьею о Козлово и о иные местьца и о Каменец, и о Молоту, и о Клин, што издавна кь Козлову и кь тымь местьцомь тягло. Ино судомь есмо обыскали и дали есмо то всё кнзю Ильву Ивашковичу Курейшову, потому, какь отец его и дед Курейший держали…( Д.М.А.М.Ю. стр.34,№5 ).” 28.
Цей документ свідчить про родове прізвище Козловських – Курейша (Курейший).
У документах XV століття згадується долина на Буковині – Курєєво. 29.
Виникнення цього топоніму на буковинській землі пояснюється, очевидно, інформацією, яку черпаємо у Б.Попроцького, а саме – перебуванням Козловських на службі у молдавського господаря Івони.
Бартош Попрацький зазначає:
“Dom Kozlowskich, ( O klejnocie “ Jastrżębiec “ [Б.В.] ) kędy wspomina te męże zoslużone : Pankraca, Wawrzętę, Wojciecha, Piotra i Wszebora.
Od tych za wieku mego byl Wawrzyniec, slużąc żolnierską na Podolu, znaczne męstwo pokazowal; u Jwoni hospodara woloskiego byl starszym nad Polaki, jako czytac o tem w historyi będziesz. Byl pojmany do Turek, przez Ormiany wykupion etc. Byl to syn sędziego grodu plockiego, czlowieka bieglego w prawie.” 30.
Російська дослідниця М.Є.Бичкова вказує :
“В Литовской метрике Лев Иванович Козловский упоминается в 1470 г. как владелец Козлова, Каменца и других городов, которые держали его отец и дед“. 30/1.
Лаврентій Козловський ( Wawrzyniec Kozlowskij ) , 14 червня 1574 року, у битві молдавсько-козацького війська з турками, разом з іншими відомими козацькими ватажками:Свирговським, Сидорським, Янчиком, Копитським, Залеским, Решковським, Соколовським, Либишовським, Цишовським, Суцинським, Богшицьким попав у полон. 31.
Один з представників цього роду був послом до московського царя у 1568 році.
Феодосій Сафонович згадує:
“ Потомь року 1568-го Жигимунть Августь, зобравши воиско великое барзо, пошол на Москву и пришол под Радоцковичи.
А хотель оттол ити на Москву з тоеи причины, якь поведаеть Белскиі, ижь был неякиі москаль, родомь Козловь, которыи в Литве оженился.
Тои ходиль в поселстве от короля до цря московского и, пришовши з Москвы, сказал королю, иж панове московскиі хотять поддати црство Московское кролю, толко бы пришол под Москву. Для того крол знову послал того жь Козлова таємне до панов московских о том же. Чого доведавшися, црь московскиі Козлова на кол вьзбиль. Кроль тежь, тое услышавши, роспустиль воиско свое и пошол назад “. 32.
У 1842 році 82 представники родини Козловських у Волинській, Київській та Подільській губерніях подають документи до Центральної Ревізійної комісії , яка перевіряла дворянські права шляхтичів зазначених губерній. 33.
Аналіз історичних документів часів князя Вітовта наводить на думку про значні міграційні процеси княжих та боярських родин з Росії у межі Великого князівства Литовського.
Головними причинами такої міграції були:
Війна Великого Московського князя з сусідніми удільними князями: Володимирськими, Рязанськими, Брянськими, Пронськими та іншими.
- Запрошення на службу до Великого князівства Литовського князем Вітовтом князів та бояр сусідніх удільних князівств , після того, як у 1399 році цвіт литовського панства та княжих родин був винищенний у битві з татарами на берегах річки Ворскли.
Таким чином , як “службові княжі родини ”, опинилися у Великому Князівстві Литовському російські княжі родини Козловських (Курейших), Глинських, Пронських ( повернулись у Литву ), Бельських, представники татарської знаті – Байбузи, Мормули, Скіндери, Кірдеї, Козари, Чечелі, Красносельські …
Михалон Литвин у своєму трактаті “О нравах татар, литовцев и московитян”( сер.XVI ст. ) зазначає:
“ Ныне же наши воины, охраняющие границы, хотя и пользуются многими пожалованиями и льготами и имеют преимущества по сравнению с другими воинами, однако пренебрегают ими, позволяя заниматься военным делом и защищать отечество беглым московитянам ( moskovitis ) и татарам ”. 34.
( підкреслено [Б.В.] )
Про земельні маєтності Козловських дізнаємось з опису селища (1545р.) сусіда Бушинських – Ігната Стецьковича Клещівського :
“ Отъ кого бихъ я имелъ границу свою взяти не ведаю, бо ихъ татаре давно побрали, а ( границя [Б.В.] ) отъ давнихъ часовъ пуста, одножъ я свою границу оповедаю, селища своего Русова и зъ земяниномъ барскимъ, повету Каменецкого Беньком (Бенько Козловський [Б.В.] ) почевши отъ устья речки Буши, которая пришла съ повету Бряцлавского впала у реку Морафу и тою рекою Морафою, унизъ полемъ и дубровю, аж до реки Днестра, границу его якобы три мили, тутъ менилъ посередъ тое речки Морафы границу, – Великое княжество Литовское полеву, а поветъ Каменецкий и грунтъ Барский поправу, по реку Днестръ, а внизъ Днестра по половице реки ажъ до Видова озера – Великое княжество Литовское “. (підкреслено [Б.В.] ) 35.
Після повстання 1541 року, номінально володів землями над Мурахвою , як
”державець" вінницький і брацлавський намісник ( 1542 – 1547 ) князь Федір Андрійович Сангушкович. 36.
Можливо, ним було надане селище Пронське на “уживання” місцевим панам Скіндерам, які у 1595 році, продають його канцлеру Польщі –
Яну Замойському . 37.
Польський історик Олександр Яблоновський зазначає:
”Skindery – rod krwi tatarskiej widocznie ,znany i na glębszej Litwie, a może i przybysze ztamtąd. W r.1546 “Bialy Skinder” posiada (Dog.Lim.) Czerniowce nad Murachwą. Otrzymują też one z czasem miano Skinderpola.
W r.1569 występuje Skinder Chomiatkowski? (Źr.dz.XX,104). Pod kon. W.XVI-go (1595) dziedziny swoje na Murachwie ustępują Zamojskim.”( підкреслено [Б.В.] ) 38.
Документи, згадані польським істориком свідчать, що подільський рід Скіндерів, у другій половині XVI століття, губить своє родове прізвище і згадується під топонімічним прізвищем Хоментовські, а жіноча гілка родини Скіндерів на Поділлі генетично поєднується з родиною подільських шляхтичів Хмелевських ( Хмельовські ).
Волинська гілка родини Скіндерів зберігає свої родове прізвище , і підтверджує своє дворянське походження у 1844 році . 39.
У 1648 році , під час битви під Корсунем серед польської шляхти, що потрапила до козацького полону зустрічаємо одного з Хоментовських. 40.
Звертаємо увагу, що селище Скіндерів - Хоментовських згадується у документах з певними розбіжностями : Chomenkowce ( 1606р.), Chomentowce( 1617р.).
Зазначимо, що родина Скіндерів згадується, як “Tatarzy chrescijonie “. 41.
Про належність у 1569 році Скіндеру Хоментовському селищ Хоменковці , Карачовці , Пронське (частини селища Пронське ?[ Б.В.]) вказують документами №3, №4 наведені у першому розділі роботи.
Селище Хоменковці це сучасне поселення Хоменки, біля Джурина, с.Карачовці ( “АЮЗР ”,ч.6., т.1., с.26. ) – можливо - с. Скорячий Яр над річкою Мурафою, с. Пронське - частина сучасной Буші. Нещодавно вийшли історичні нариси про історію селища Хоменки , де краєзнавці Василь Струк та Антон Мичак зазначають, що селище Пронське передувало селищу Хоменки . Наведені нами документи вказують на помилковість твердження дослідників у питанні історичних витоків селища Хоменки . 42.
Більшість земян Брацлавщини очевидно переселились на ці землі з Західного Поділля та Волині. Про це свідчить наведена вище згадка про Скіндерів,
а також - документ 1536 року ,де зазначається ,що брацлавський земянин Микулинський , уживаючи свої землі на Брацлавщині, продовжує проживати на Волині. 43. Панські родини Рогозинських , Ярмолинських , Братківських , Войнаровських, Юшковських, Харленських, Скіндерів, Красносельських, Оратовських, Козловських ... зустрічаємо серед волинської та брацлавської шляхти. Міграційні процеси з Волині на Брацлавщину проходили через землі Західного Поділля ( Подільську землю ). Нагадаємо , що з початку XV ст. до середини XVI ст. північна частина Подільської землі була під адміністративним управлінням волинських воєвод, періодично включалась до складу Волинської землі. 44.
Цьому знаходимо підтвердження у історика М.Крикуна :
“Но их ссылка (заява брацлавських земян у 1546 році.[Б.В.]) на
солидарность со шляхтой Волынской земли весьма красноречива в том смысле, что, по всей вероятности, она являлась следствием тесных политических связей Брацлавщины с собственно Волынской землёй, обусловленных в немалой степени, если не главным образом, тем, что волынские магнаты и менее зажиточная шляхта оттуда же владели значительной частью брацлавской территории. Последнее обстоятельство могло предопределить территориально-политическую зависимость Восточного Подолья от собственно Волынской земли.
М.С.Грушевский отметил, что «в XVI в. браслаское Побожье ( так он, в частности, именует Восточное Подолье.-Н.К. ) действительно стояло в тесной фактической связи с Волынью»...” 45.
Дослідник історії козацтва Брацлавщини О.Ю. Дан зазначає , що на чолі православних Брацлавщини, які підтримували тісний зв”язок з Луцьким православним братством, стояв М.С. Кропивницький, брацлавський земський підсудок у 1616 – 1640 рр. Йому допомагали Кіндерська
(Скіндерова [Б.В.]), дружина чашника брацлавського, Братковські та Бушинські. 45/1.
Зазначимо, що спільні риси помічаємо і у характері надгробних хрестів на Волині і Брацлавщині . Переважно це мальтійські хрести.
Продовжимо наше дослідження.
“ Опис Брацлавського замку (1545 р.)” є важливим документом з точки зору переліку у ньому давніх земян Брацлавщини у XV - XVI століттях.
У документі вказується:
“ Вежу над брамою, від фундаменту аж до верху, збудовано всіма земянами.
Ганок і стовпи, а також, у середині вежу справив, як повідають, князь Пронський за гроші королівські. За тією вежею, ідучи в замок по лівій стороні, ідуть городні.Першу городню уробили земяни Ісай Жабокрицький, Іван Кошчич,Богдан Слупиця; біля тої городні уробили городню Роман Красносельський,Шешковичі,Тодор Короткович з братом; за тою городнею, третю уробили Василь Романович і люди князя Федора Четвертинського з своїми потужниками; четверту городню уробили Клещовські, Сем”яшковая, З”яловські, Бушинські; п”ятую городню уробили земяни на ім”я Хруц, Кордиш, Скіндер, Козар, Івашко Копистеринський, Дашко Недзкович, Мишка Березовская, Комар Борис, Андрій Шендеровський з братом, Костя Козар, Шашко Кудренко; шостую городню уробили Мормули з своїми потужниками. За тією городнею – друга вежа, яку уробили князь Ілья; біля тої вежі городню уробили Сергій Оратовський, Мишко Демідовський, Андрій Янчинський, Радновський. За тою городнею, чотири городні поспіль уробили всі мешканці брацлавські; за мешканськими городнями, остаточню городню, що до вежі прийшла, і ще чотирнадцять городень і три вежі уробив князь Ілья, а всього того замку робил князь Ілья пятнадцать городень і чотири вежі. А земяни і мещани уробили одинадцять городень і дві вежі, більш ніж третю частину. А всіх городень і веж замку Брацлавського – двадцять і шість городень і веж шість. І тою роботу князя Ільї (Острозького [Б.В.]), доробив князь Пронський.” ( підкреслено [Б.В.] ) 46.
У XVII столітті, знаходимо багатьох з нащадків цих родин.
У першій половині XIX століття (1842) багато з них підтверджують свої дворянські права. Про це свідчить складена автором таблиця:
Прізвище Регіон проживання і кількість представників родини, які згадані Сторінка
під час летимації у 1842 році
Поділля Волинь Київщина
Бушинські 1 - - с.84
Буші - 1 - с.85
Бушевські - 1 - с.84
Бушкевичі 1 - - с.85
Братковські 5 2 1 с.79
Кузьминські 8 3 - с.206
Козьмінські 1 - - с.185
Жабоклицькі - 1 - с.148
Клещовські 1 - - с.178
Клещевські - 1 - с.178
Скіндери - 1 - с.318
Хоментовські 2 1 - с.357
Хмельовські 22 13 3 с.356
Русановські 2 - 1 с.305
Оратовські - - - -
Оратинські 1 - - с.263
Красносельські 1 1 - с.198
Семашки 2 3 1 с.313
Семашкевичі 1 - - с.313
Семашковичі - - 1 с.313
Слупські 6 1 - с.322
Слупецькі 2 1 - с.322
Шандировські 1 2 - с.370
Шандаровські 1 1 - с.370
Копецькі 1 - - с.189
Копицькі 1 - - с.189
Копієвські - 1 - с.189
Копії 2 - - с.189
Романовські 13 9 1 с.301
Романовичі 1 1 - с.301
Романови 1 - - с.301
Микулинські 4 - - с.240
Дешкевичі 1 - - с.134
Дешковські 1 - - с.134
Куницькі 4 6 1 с.209
Куни - - 1 с.209
Шашкевичі - 1 1 с.371
Шашевські 1 - - с.371
Юшковські 1 1 - с.380
Претвичі 1 - - с.287
кн. Козловські 50 30 3 с.184-185
кн. Пронські - - - -
кн.Глинські 5 13 - с.114
Окремі представники цієї української шляхти породичались:
Комарі з Красносельськими,Оратовськими, Дашковськими;
Клещовські з – Жабокрицькими, Красносельськими, Оратовськими, Черленковськими; Бушинські з – Байбузами, Красносельськими, Рудями, Юшковськими, Хоментовськими, Скіндерами? ;
Кардиші з – Байбузами, Грохольськими,
Мормули з – Кожуховськими, Чечелями ,
Слупиці з – Рогозинськими ,Заблоцькими, Мелешками, Крущельницькими ;
Байбузи – з Бруслинськими, Кардишами, Бушинськими ;
Красносельські – з Крушильницькими, Черленковськими, Комарами, Клещівськими, Бушинськими.;
Чечелі з – Мормулами, Юшковськими, Оратовськими, Клещівськими;
Скіндери з – Хоментовськими?, Бушинськими?, Хмелевськими…
Незважаючи, що більшість із земян титулуються, як панство, що вказувало на їх незалежну земельну власність, вони продовжують виконувати з своїми підданими “ сторожову службу “.47.
У 1527 році серед прикордонної сторожі бачимо Петра Шиндаря, у 1529 році – Дмитра Базановича Звинигородця, Богуша Слупицю, Братковича, Козара, у 1532 році – Яна Братковича, у 1558 р.- Юрія Русановського ( син Семена Русновського, сусід Бушинських ? ) , Юрія Братковського, Олексу Дешковського.
У 1627 році знаходимо серед командирів сторожової кінної роти кварцяного війська – Семена Байбузу і Клещовського. 48.
Те, що “ старші ” земяни, як і “молодші “, продовжують виконувати сторожову службу, можна пояснити не тільки вимогами прикордонного життя, але й тим, що земельні господарства були їм надані “у вечность “, тобто з нефіксованим правом успадкування, при умові збереження гарантії виконання військової служби.
Окремі представники цих панських родин , витоки яких губляться у XV столітті , займали урядові посади . Наприклад, подільський боярин Павло Слупиця, як член ради князя Федора Коріатовича, згадується під 1392 р.
У іншому акті він названий камянецьким воєводою .
У 1541 році на місцевій державній посаді перебуває “старший земянин” Богуш Слупиця .49.
З часом, з цього служебного лицарства формується місцевий панівний клас, з якого складаються місцеві уряди. 50.
У 1551 році намістником Брацлавського старости згадується земянин Слупиця.
З “ Опису Брацлавського замку “( 1552 р. ) дізнаємось:
” Сидеть въ замке можно безопасно по случаю заключения перемирия съ турками и татарами. Предъ симъ ( 1551 р. [Б.В.]) замокъ былъ взятъ царёмъ перекопскимъ. Оный царь съ многочисленною ордою татаръ, турокъ, и янычаръ подступилъ подъ замокъ и зосталъ его безъ особой обороны и безъ сторожей. Староста замка на тотъ часъ куда – то уехалъ. По некоторомъ сопротивлении, оказанномъ земяниномъ Кудренком, замокъ наконецъ былъ сданъ царю перекопскому – наместникомъ Слупицей, Романом Красносельским, Церезиемъ (Сергієм.[Б.В.]) Оратовским,
Матвеемъ Золотарёмъ и другими...” 51.
З розпорошених джерел дізнаємось про Оратовського Василія - посла Брацлавського воєводства на сейм 1632 року, та про Клещівського Северина - посла Брацлавського воєводства на сейм 1654 року, про Стефана Клещівського - стольника брацлавського(1686 р.), який був одружений на Катаржині Оратовській.
З акту, від 27 квітня 1580 року, дізнаємось про вінницького гродського судью – Романа Красносельського. З акту розподілу маєтку між правонаступниками Скіндера , який датується 1618 роком, взнаємо про мечника кобринського ( містечко Кобрин поблизу містечка Берестя ( сучасне місто Брест у Білорусії ) – Павла Бушовського ( Бушинського ) . 52.
Ці приклади яскраво свідчать про майновий та соціальний стан Бушинських та їх сусідів. Повернемось до 1545 року...
Королівський секретар, який робив перепис брацлавських земян, вказує, що ”старші “земяни не стерпівши “ меншим “, дали себе знати до опису:
“Іван Кошка з братом Андрієм,Ісай Жабокрицький, син його – Василь, Роман Красносельський, Сергій Оратовський, Богдан Слупиця, Шандиревські, Клещовські, Іван Ілговський, Юхно Красносельський, Петро Браткович, Процько Бушинський, Дмитро Бушинський, Юхно Копевський, Василь Романович, Митко Дешкович, земянка Ульяна Скіндериха, З”яловські, Кунецькі, Остафій Шешкович, земянка Митка, Федора Семяшківна.
І тих земян старших двадцять і три.” ( підкреслино [Б.В.] ) 53.
Чотирнадцять фамілій були “підлійших”, яких ті ”старші“ земяни “братею собі не називають, ані не знають, звідки вони“, були то: Марко і Мисько Мормули, Рахновський, Кудренки, Мишко Хорт, Хруць Носкович, Митко Золотар, Данько Копистеринський, Шуровський, Грицько Чечель, Комари, Козари , Дмитро Звенигородець.( підкреслено [Б.В.] )
Відомі деякі обставини з життя окремих представників цих брацлавських родин.
Так, один з “підлійших” земян – Мормула провів татарське і молдавське військо під стіни Брацлава у 1551 році . Про це згадує польський історик О.Яблоновський. 54.
Інший представник цієї групи земян – пан Кудренко у цих подіях очолював збройну оборону Брацлавського замку.
Історик Н.М. Яковенко вказує, що ця зверхність була маловиправданною, бо на Брацлавщині ще з часів Володимира Ольгердовича, як отчина Базанів –Звенигородців у 1500 році згадуються землі на межі Звенигородського і Вінницького повітів, а у 1529 році у переписі прикордонної служби згадуються брацлавяни Богуш Слупиця, Браткович, Козар, Черниш, Дмитро Базанович – Звенигородець. У 1546 році Жигмунт Август надає козаку Звенигородському – Базановичу Дмитру маєтки Соколець і Митковці, які його онук Федір продає у 1592 році Струсю.