1. «Нейтральність грошей»: класична та монетаристська

Вид материала

Документы

Содержание 27.Європейська валютна система 28. Загальна характеристика банківських операцій. 29.Загальна характеристика діяльності НБУ 30. інструменти грошово - кредитної політики. 31. Сутність, закономірності розвитку та види інфляції. 31 Інфляція: суть, типи та чинники її розвитку. 32. Іпотечне кредитування: сутність, види та особливості.

Подобный материал:

• 1. «Нейтральність грошей»: класична та монетаристська, 4017.7kb.
• 1. Нейтральність грошей, 1042.65kb.
• Класична кількісна теорія грошей І сучасний монетаризм, 158.21kb.
• Реферат на тему: Вартість грошей Однією із найскадніших проблем теорії грошей є проблема, 54kb.
• Теми для контрольних робіт, 46.82kb.
• Програма комплексного вступного іспиту з фахових дисциплін на продовження навчання, 81.52kb.
• Обсяг: 22ст (Times New Roman 14, інтервал – 1,5) Ціна: 60грн, 18.22kb.
• Реферат на тему, 66.75kb.
• Сутність та функції грошей походження грошей. Роль держави у творенні грошей, 7187.67kb.
• План Розвиток форм вартості та виникнення грошей > Суть І функції грошей, 134.8kb.

27.Європейська валютна система


Найбільш високорозвиненою і досконалою формою роз­витку регіональних валютних угруповань є Економічний і Валютний союз (ЕВС) (раніше Європейська валютна систе­ма — ЄВС).

На початку 70-х років за умов зростаючої амплітуди ко­ливань курсу американського долара розпочалися активні пошуки виходу із своєрідного критичного стану, передусім країн членів Європейського економічного співтовариства ("Спільного ринку"), з метою створення власної регіональної валютної системи. Щоб протистояти гегемонії долара у сві­товій валютній системі, в березні 1979 р., тобто через рік після набуття чинності Кінгстонської угоди, було створено між­народну (регіональну) валютну систему - - Європейську валют­ну систему (ЄВС). У ній беруть участь країни - члени ЄЕС.

Отже, однією з особливостей сучасних валютних відносин було і є існування поряд із міжнародною валютною системою регіонального валютного угруповання, що мало назву Євро­пейська валютна система (згодом Економічний і Валютний союз). Європейська валютна система являла собою певні пра­вила розрахунків між країнами, що входили до Європейського економічного співтовариства (ЄЕС).

Європейська валютна система специфічна організа­ційно-економічна форма відносин країн ЄЕС у валютній сфері, спрямована на стимулювання інтеграційних процесів, змен­шення амплітуди коливань курсів національних валют та їх взаємну ув'язку. Європейська валютна система функціону­вала за принципом кошика, в якому змішані курси націо­нальних грошових одиниць залежно від котирування тієї чи іншої валюти. Вона також має назву "валютна змія". Пере­вага її полягає в тому, що сама "змія" в цілому більш стійка, ніж кожна з її складових. Саме на цій основі будується па­ритетна сітка двосторонніх курсів валют та визначається межа їх відхилення. Так, фіксована межа їх відхилення ста­новила на початку ±2,25% для всіх країн, за винятком Італії і Іспанії, для яких ця межа була більш широка (для Італії, наприклад, вона становила ±6%). Пізніше вона була розши­рена до ±15%, а згодом ±30%. Метою створення ЄВС було досягнення валютної стабільності та створення єдиної валю­ти, яка перебувала б в обороті ЄЕС, вирівнювання основних економічних показників та уніфікація економічної політи­ки, розробка та впровадження засобів колективного регулю­вання валютної сфери, стабілізація економічного становища країн членів Європейської валютної системи. У зовніш­ньому плані - - це створення західноєвропейського валютно­го полюса у поліцентричній валютній системі.

Створення ЄВС диктувалося насамперед прагненням За­хідної Європи до більшої фінансової самостійності і стабіль­ності за рахунок послаблення прив'язки європейських ва­лют до долара, що давало змогу не тільки уникнути втрат за рахунок періодичних криз цієї валюти, а й більш успішно протистояти заокеанській конкуренції.

Європейська валютна система включала три складові:

• зобов'язання щодо узгодженої зміни ринкових валют­них курсів у взаємодомовлених кількісних межах за допо­могою валютного втручання центральних банків, в тому числі через підтримку коливань ринкового курсу валют у звуже­них кордонах;

• механізм кредитної допомоги урядам, які зустрічаються з фінансовими труднощами при підтримці ринкового валютно­го курсу на двосторонній основі за рахунок коштів спеціаль­ного Європейського фонду валютного співробітництва (ЄФВС) із загальним капіталом 25 млн. ЕКЮ, який згодом було реорганізовано у Європейський валютний фонд (ЄВФ). Ці кошти використовуються для короткострокового (від З до 6 місяців) і середньострокового (від 2 до 5 років) кредитування;

• спеціальна європейська розрахункова одиниця - ЕКЮ, що була колективною міжнародною валютою і мала визна­чений валютний курс, розрахований на базі "валютного ко­шика" національних валют країн - членів ЄВС з урахуван­ням їхньої частки у сукупному валовому національному про­дукті (табл. 2).

ЕКЮ існувала у вигляді безготівкових записів на рахун­ках країн - - учасниць ЄВС в Європейському валютному інсти­туті. На відміну від СДР ЕКЮ забезпечується не тільки со-

80

* Напередодні створення Економічного і Валютного союзу ЕКЮ була заморожена у 1994 р., тому до складу "кошика" все ще входять валюти дванадцяти, а не п'ятнадцяти країн - - членів ЄС.

лідними зобов'язаннями групи країн, а й фактичними акти­вами (заставою) у формі золота і доларів США (20% золотих і 20% валютних резервів країн-учасниць). Під це забезпе­чення країни ЄЕС мали спеціальні рахунки в ЕКЮ.

Успішне функціонування Європейської валютної системи створило необхідні передумови для формування Економічного і Валютного союзу.

28. Загальна характеристика банківських операцій.

Насамперед залежно від особливостей формування та розміщення ресурсів комерційного банку, його послуги можуть бути реалізовані у формі проведення трьох основних груп операцій: пасивних, активних та комісійно-посередницьких. При здійсненні пасивних операцій банки залучають тимчасово вільні грошові кошти для формування своїх ресурсів. Активні операції полягають у розміщенні банками сформованих ресурсів з метою отримання прибутку. Комісійно-посередницькі операції проводяться банком за дорученням і на користь клієнта за певну плату. У цьому випадку має місце не власне формування і розміщення ресурсів, а переміщення вже наявних у банку коштів клієнта за його розпорядженням або здійснення інших операцій, які не пов¢язані безпосередньо з рухом грошей ¾ так звані збалансовані послуги.

Виходячи із специфіки основних функцій банку, його операції можна поділити на базові й додаткові. Базові операції пов¢язані з реалізацією банком своїх функцій посередництва в кредиті та посередництва в платежах, що знаходить відображення у проведенні депозитних, кредитних, та розрахунково-касових операцій. До складу додаткових відносяться валютні операції, операції з цінними паперами, трастові, факторингові, лізингові, консультаційні та деякі інші операції.

Залежно від суб¢єктів одержання, тобто клієнтів, банківські операції поділяються на два види: операції, що здійснюються для юридичних осіб, та операції для фізичних осіб. За конкретним змістом ці операції можуть і не відрізнятися між собою (за виключенням деяких нюансів, що вводяться законодавством або самими банками). Головна відмінність полягає у масштабах здійснюваних операцій (обсяги розрахунків, величина коштів, розміщених у депозити, сума наданих позик та ін.).

Основною властивістю операцій комерційних банків є їх продуктивний характер. Акумулюючи тимчасово вільні від обороту кошти, банки перетворюють їх на капітал, тобто ²непрацюючі² ресурси примушують працювати на користь як окремих суб¢єктів ринку, так і економіки в цілому. Використання банківських кредитів у виробництві є необхідною умовою процесу розширеного відтворення, а позики, видані на споживчі цілі, збільшують платоспроможний попит, що також сприяє економічному росту. Організація і своєчасне проведення банками розрахункових операцій забезпечує умови неперервного товарообороту та створює можливості для ефективного переливу капіталів у господарстві. Реалізація інших банківських послуг також створює умови для нормальної господарської діяльності у різних секторах економіки.


29.Загальна характеристика діяльності НБУ

НБУ було створено в 1991 р. на базі української республіканської контори держ банку СРСР. Діяльність НБУ регламентується ЗУ «Про НБУ» від 20.05.1999р. НБУ є центральним банком України, особливим органом державного управління, основна функція якого – забезпечення стабільності грошової одиниці України. НБУ є юридичною особою, має відокремлене майно, що є об’єктом держ власності та перебуває у його повному господарському віданні. Статутний капітал банку становить 10 млн грн і повністю належить державі. Керівними органами НБУ є Рада НБУ (7 членів обирає ВРУ, 7 ПУ та голова правління (Затверджується ВРУ з подання ПУ; несе персональну відповідальність за діяльність банку)) та Правління НБУ (Обирається головою правління і затверджується Радою НБУ).

НБУ здійснює такі функції:

1. емісія грошей (карбонокарбованці, укр. карбованці, з 1996р - гривня)
   
2. розроблення та реалізація грошово-кредитної політики
   
3. функція «банку банків» (НБУ ініціював ств 2-х платіжних сис-м:1)1995р – СЕП(с-ма електронних платежів для банків); 2) 1998р – НСМЕП (національна система масових електронних платежів); НБУ є кредитором останньої інстанції, що здійснює рефінансування банків з метою підтримання ліквідності та стабільності)
   
4. функція банку уряду (НБУ є генеральним агентом МінФіну з обслуговування, розміщення ОВДП; платіжним агентом уряду стосовно обслуговування зовнішнього боргу; розпорядником кредитів отриманих від МВФ; провідником монетарної політики )
   
5. регулювання та нагляд за банківською системою.
   

30. інструменти грошово - кредитної політики.

Грошово-кредитна політика - це сукупність взаємозв’язаних, скоординованих на досягнення заздалегідь визначених суспільних цілей, заходів щодо регулювання грошового обороту, які здійснює держава через свій центральний банк. Інструменти крошово - кредитної політики це: 1)інструменти прямиого впливу на грошовий ринок та економічні процеси - операції на відкритому ринку, регулювання норми обов’язкового процента, процентна політика, рефінансування комерційних банків, регулювання курсу національної валюти; 2) інструменти прямого впливу - установлення прямих обмежень на здійснення емісійно-касових операцій, уведення прямих обмежень на кредитування центральним банком комерційних банків,установлення обмежень чи заборони на пряме кредитування центральним банком потреб бюджету, прямий розподіл кредитних ресурсів, що надаються комерційним банкам у порядку рефінансування, між пріоритетними галузями, виробництвами, регіонами тощо.


31. Сутність, закономірності розвитку та види інфляції.

Інфляція - це тривале і швидке знецінення грошей внаслідок надмірного зросання їх маси в обороті. При цьому стрімке зростання грошової маси може бути як абсолютним, так і відносним. Інфляція можлива і без зростання цін, якщо знецінення грошей набуває форми хронічного товарного дефіциту при фіксованих державою цінах. Закономірністю інфляції є те, що вона не виникає раптово, а розв-ся поступово, як тривалий процес, який можна розділити на стадії, що відрізняються співвідношенням темпів зростання Пр грошей і темпів їх знецінення. І.- теми зрост. Пр грош. випереджають знецінення грош, це випереджання поступово зменш-ся, наближаючись до вирівнювання. Причинами цього є: надмірна пропозиція грошей поглинається оборотом за рахунок уповільнення їх обігу. Зростання грошових нагромаджень і збережень у період, коли не виявилася тенденція до знецінення грошей, посилює стимули активізації підп-ва, товарно-грош від-н, підвищення прод-ті праці, що призводить до розширення в-ва і реалізації товарів і поліпшення співвідношення між По і Пр на товарних ринках. ІІ. - темпи знецінення грошей випереджають темпи зростання їх пропозиції.Це зумовлюється: у певний момент власники грошових нагромаджень починають розуміти їх надмірність і пред’являють на ринок для купівлі товарів, що прискорює швидкість руху грошей у поточному обігу та збільшує платоспроможний По порівнянно з поточною емісією; одночасно зменш-ся відплив у нагромадження нових Пр грошей, унаслідок чого ще більше зростає швидкість обігу всієї грошової маси; виникають і швидко поширюються бартерні операції, звужуючи товарну основу грошової маси в обігу; Знецінення грошей призводить до відпливу робочої сили зі сфери в-ва у сферу спекулятивного обміну, що зумовлює падіння в-ва і товарообороту, через що зменшується По на гроші. За формами прояву інфляції можна виділити цінову інфляцію, що проявляється у формі зростання цін, інфляцію заощаджень, коли знеціненнягрошей проявляється у зростання вимушених заощаджень при зафіксованих державою цінах і доходах, та девальвацію, за якої знецінення грошей проявляється у падінні їх курсу до іноземних валют. За темпами знецінення інфляції розрізняють повзучу - до 5 % на рік, помірну, відкриту - 5 - 20 %, галопуюча - 20 - 50, а іноді і 100% на рік. Також розрізняють інфляцію витрат (спричинюється тиском на ціни з боку зростання виробничих витрат) та інфл попиту (спонукається тиском на ціни з боку грошей унаслідок зростання їх пропозиції банківською системою і зумовленого цим збільшення платоспроможного попиту на товарних ринках).


31 Інфляція: суть, типи та чинники її розвитку.

Інфляція — знецінення грошей, що виявляє себе через зростання цін.

Інфляція не лише відображає у своєму розвитку динаміку цін, а й вимірюється останньою. Вона є обернено пропорційною величиною цінової динаміки. Якщо протягом року роздрібні ціни виросли на 20 %, то можна сказати, що на такий же відсоток знецінилися гроші. У принциповому плані таке визначення буде правильним. Але у цьому випадку має враховуватися те, що інфляція може бути відкритою і прихованою.

Форми інфляції

Відповідно до темпів інфляційного процесу вирізняють три різновиди інфляції. Це «повзуча» інфляція, за якої її темп не перевищує 10 % річного зростання цін; «галопуюча» інфляція — темп зростання цін піднімається до 10 — 100 % на рік; гіперінфляція — річні темпи приросту цін перевищують 100 %.

Не викликає сумніву й те, що інфляція пов'язана з емісійним процесом. Однак це незаперечне положення має розглядатися у двох альтернативних за змістом аспектах:

а) зростання грошової маси, що порушує закон грошового обігу (Ms = Md),— безпосередня причина інфляції;

б) зростання грошової маси — умова, поза якою інфляційне знецінення товарів не може тривати навіть тоді, коли воно викликане дією інших (не емісійних) чинників.

Теорією грошей виділяється досить видовжена низка чинникових форм інфляційного процесу. Це: інфляція, викликана надлишком в обігу грошової маси, кредитна інфляція, інфляція попиту, інфляція, викликана зростанням / виробничих витрат, імпортована інфляція, структурна інфляція, інфляція, викликана податками, інфляція, викликана зростанням платні тощо.

Інфляція попиту. Інфляційний цикл

Інфляція попиту безпосередньо пов'язана з дією монетарних чинників. Надлишкова емісія грошей призводить до перевищення попиту порівняно з наявною пропозицією товарів і послуг. Вважається, що в цьому випадку безпосереднім чинником інфляційного процесу є зростання грошової маси. Однак і при такому припущенні темпи збільшення в обігу грошової маси і темпи зростання цін розвиваються асинхронне. Лаг, що утворюється між динамікою грошової маси і динамікою цін, дістав у теорії грошей назву «інфляційного розриву».

У розвитку інфляційного (монетарного за змістом) циклу виділяють три етапи.

На першому етапі темпи знецінення грошей відстають від темпів збільшення в обігу грошової маси. Виникає ефект «запізнення», що пояснюється, з одного боку, стимулювальною дією емісійного процесу на розвиток виробництва і випереджувальним зростанням у зв'язку з цим пропозиції товарів і послуг, а з іншого — скороченням (на початковій стадії) швидкості обігу грошей.

На другому етапі темпи інфляції випереджають темпи зростання в обігу грошової маси. В умовах інфляційного зростання цін додатковим стимулятором цього процесу стає прискорення швидкості обігу грошей. Остання випереджає темп зростання кількості грошей, що знаходиться в обігу. Кожен прагне якнайшвидше позбутися грошей, довіру до яких утрачено. Виникає різновид «гарячих» грошей — грошей, що втрачають функцію нагромадження і не затримуються надовго у своїх володарів.

На третьому етапі виникає «рвана» інфляція: темп знецінення грошей то випереджає темп зростання грошової маси, то відстає від нього. Настають «емісійні шоки» (money supply shocks), або грошово-кредитні імпульси. Емісійні поштовхи і породжувана ними «рвана» інфляція — найдеструктивніші процеси в економіці. Держава втрачає головні важелі управління емісійним процесом, інфляція стає неконтро-льованою. Це й призводить до виникнення інфляційної спіралі, переростання «повзучої» інфляції в «галопуючу», а останньої — в гіперінфляцію.

Інфляція витрат

Інфляція витрат, як і інфляція попиту, може бути лише за умови, коли в обігу утворилася надлишкової грошова маса. Однак важливим моментом цієї ситуації є те, що в разі, коли зростання цін відбувалося під впливом немонетарних чинників, порушення рівноваги грошового обігу MV=PY стає не причиною, а наслідком зростання цін. Воно може виникнути як внаслідок зменшення, через подорожчання виробництва, пропозиції товарів і послуг в усій економіці (величини — PY), так і завдяки вимушеній додатковій кредитній емісії, скороченню касових залишків або прискоренню швидкості обігу грошей, викликаних знову ж таки суто виробничими потребами необхідністю компенсації зростання виробничих витрат.

Одним із різновидів інфляції витрат є інфляція, викликана зростанням заробітної платні. Якщо підвищення останньої випереджає зростання продуктивності праці і не супроводжується збільшенням випуску продукції, то тоді зростають витрати виробництва на одиницю продукції і підвищуються ціни.

Інфляція впливає на розвиток як усього комплексу макроекономічних процесів у цілому, так і кожної без винятку його структурної ланки.

Інфляція не завжди призводить до зниження реальних доходів населення. Вона зменшує купівельну спроможність грошової одиниці, кількість товарів і послуг, що їх можна купити на ту чи іншу купюру, але її вплив на зниження життєвого рівня населення відбувається лише тоді, коли динаміка номінальних доходів відстає від динаміки інфляційного процесу.

Крива Філліпса свідчить про існування стабільної обернено пропорційної залежності між динамікою безробіття та середньорічними темпами приросту цін: високі темпи інфляції супроводжуються низьким рівнем безробіття, і навпаки.

Значення кривої Філліпса полягає в тому, що вона дає концептуальні орієнтири стосовно вибору принципів економічної політики держави. Суть цього вибору, виходячи зі сказаного вище, стає досить зрозумілою: хочете досягти стабілізації цін — миріться з високим рівнем безробіття і падінням виробництва; якщо віддається перевага високому рівню зайнятості, то слід усвідомлювати неминуче посилення інфляційного тиску на економіку. Йдеться про те, що інфляція розглядається як «плата» за високий рівень зайнятості, а безробіття (і спад виробництва) — неодмінна плата за цінову стабілізацію. Або безробіття, або інфляція — таким є діапазон вибору економічної політики, спертої на об'єктивні реалії функціонування ринкової економіки.

Вплив інфляції на обсяг виробництва національного продукту

Розгляд впливу інфляції на обсяг національного продукту потребує диференційованого підходу. Слід розмежовувати наслідки помірних темпів інфляційного процесу і вплив на розвиток виробництва гіперінфляції. На базі статистичних даних, які характеризують розвиток економічного процесу багатьох країн Заходу, доведено, що помірні темпи інфляції (не вище 6% в рік) сприяють прискоренню темпів економічного розвитку. Зазначений ефект досягається завдяки декільком обставинам.

1. «Повзуча» (обмежена) інфляція стимулює платоспроможний попит населення. Вона викликає випереджувальні темпи його зростання порівняно з пропозицією товарної маси, що призводить до зростання цін. Однак якщо таке зростання є, з одного боку, помірним, з іншого — передбачуваним, то суб'єкти ринку усіх рівнів мають змогу не лише пристосуватися до нього, а й використати його як чинник, що сприяє розвиткові економічної кон'юнктури.

2. Інфляція, як зазначалося вище, викликає перерозподіл доходів на користь осіб, які займаються підприємництвом, що своєю чергою сприяє розвиткові збережень — фундаменту інвестиційного процесу. Однак і в цьому випадку йдеться про досить помірні темпи інфляції, бо за умов, коли її обсяги перевищують певний критичний рі-

вень, домашні господарства починають скорочувати свої збереження і збільшувати споживання.

3. Помірне і знову ж таки завчасно передбачуване зростання цін породжує оптимізм у підприємців в оцінках сподіваних прибутків, що також виступає вагомим стимулом для підтримування інвестицій на високому рівні.


32. Іпотечне кредитування: сутність, види та особливості.

Іпотечний кредит — це особлива форма кредиту, пов'яза­на з наданням позик під заставу нерухомого майна — землі, виробничих або житлових будівель тощо. Іпотечні позики на­даються на довгостроковій основі. Іпотечний кредит стає можли­вим лише за умови приватної власності на землю і нерухомість. Іпотека — це вид застави неру­хомого майна (землі, підприємств, споруд, будов, інших об'єктів, безпосередньо пов'язаних із землею) з метою отримання гро­шової позики. У випадку несплати позики закладена неру­хомість продається, а з вирученої суми погашається заборго­ваність кредитору. Згідно із Відповідно до законодавства України предметом іпотеки можуть бути також належні громадянам на праві при­ватної власності земельні ділянки та багаторічні насадження. На практиці в процесі іпотечного кредитування часто ви­никають проблеми з реалізацією нерухомості, оскільки вона не відноситься до розряду високоліквідних активів. Суб'єктами іпотечного кредиту є:1. кредитори з іпотеки — іпотечні банки або спеціалізо­вані іпотечні компанії, а також універсальні комерційні банки; 2.позичальники — юридичні та фізичні особи, які мають у власності об'єкти іпотеки, або мають поручителів, які нада­ють під заставу об'єкти іпотеки на користь позичальника.

Об'єктами іпотечного кредиту є житлові будинки, квар­тири, виробничі будинки, споруди, магазини, земельні ділян­ки тощо. Розмір іпотечного «кредиту визначається у вигляді частини вартості об'єкта іпотеки. Заставне майно залишається у позичальника, який продовжує його експлуатувати, тобто зберігає своє право власника.

Види іпотеки:

1. залежно від предмету іпотеки – житлова іпотека, земельна, комерційна.
   
2. за часовим критерієм – перша, наступна.
   
3. за правовою ознакою – англосаксонська (коли предмет застави знах у власн заставодержателя) та романо-германська (коли пердмет застави залиш у власності заставодавця).
   

Вітчизняна законодавча база іпотечного кредиту поки що є недосконалою. Іпотечні кредити сприяють розвиткові сільськогосподарських підприємств, вони спрямовуються на проведення агрохімічних заходів, купівлю техніки, матеріалів і насіння тощо. В Україні важливе значення має формування регіональних ринків іпотек і їх поступова інтеграція в єдиний цілісний загальнодержавний ринок. Іпотеч­ний кредит є важливим самостійним інститутом ринкової економіки; одночасно він сприяє виникненню і розвиткові інших складових ринкової інфраструктури.