Верховна Рада України своєю постановою від 28 квітня 1992 р схвалила концепцію судово-правової реформи в Україні, у червні-липні 2001 p., а також у березні 2002 р прийняла пакет закон
| Вид материала | Закон |
Содержание§ 2. Процесуальне оформлення притягнення особи як обвинуваченого |
- Верховна Рада України Із змінами І доповненнями, внесеними Декретами Кабінету Міністрів, 673.08kb.
- Верховна Рада України прийняла закон, 82.86kb.
- Верховна Рада України в межах пенсійної реформи прийняла закон, 20.23kb.
- Верховна Рада України // Відомості Верховної Ради України. 2002. №38-39. cт. 288 (Бібліотека, 443.5kb.
- Постановою Верховної Ради України від 15 квітня 2010 року №2131-vi „Про прийнятя, 1567.64kb.
- Верховна Рада Українипостановля є: I. Внести зміни до таких закон, 530.88kb.
- Україні Верховна Рада України постановляє : І. Внести зміни до таких закон, 72.22kb.
- Відомості Верховної Ради України (ввр), 1992, n 34, ст. 504 ) ( Вводиться в дію Постановою, 282.67kb.
- Україні Верховна Рада України постановляє : I. Внести зміни до таких закон, 151.51kb.
- Верховна Рада України п о с т а н о в л я є : Внести зміни до додатків, 42.46kb.
§ 2. Процесуальне оформлення притягнення особи як обвинуваченого
В актах застосування права організуюча діяльність суб'єктів матеріальних і процесуальних юридичних відносин отримує своє конкретне вираження і предметно втілюється у вигляді того чи іншого правозастосовчого рішення. На досудовому слідстві таким актом є рішення про притягнення особи до кримінальної відповідальності як обвинуваченого, що оформляється шляхом винесення мотивованої постанови (ст. 131 КПК). Зміст постанови визначений ст. 132 КПК.
У постанові про притягнення як обвинуваченого повинно бути зазначено:
— хто склав постанову;
— місце і час її складання;
— назва справи;
— прізвище, ім'я та по батькові обвинуваченого, день, місяць та рік його народження;
— злочин, у вчиненні якого обвинувачується дана особа, час, місце та інші обставини вчинення злочину, наскільки вони відомі слідчому, стаття кримінального закону, якою передбачено кваліфікувати цей злочин.
Вказівка закону на те, що постанова про притягнення як обвинуваченого повинна бути мотивованою, не всіма вченими розуміється однаково. Зокрема, процесуалісти М. В. Жогін та С. М. Єфимічев вважають, що слідчий зобов'язаний вказувати в постанові основні докази, що підтверджують здійснення злочину даною особою. Відсутність посилання на такі докази, на їх думку, позбавляє постанову вмотивованості, що може призвести до помилок при притягненні особи як обвинуваченого, обмежує право обвинуваченого на захист1.
Багато вчених (О. Я. Дубинський, Г. М. Міньковський, М. С. Строгович та ін.) вважають, що вимога вмотивованості не означає необхідність наведення в постанові доказів. Формулювання обвинувачення (описова частина) повинно містити викладення конкретних фактичних обставин, що обґрунтовують висновок про наявність злочину та його кваліфікацію. Необхідно і достатньо навести фактичні обставини діяння, оскільки вони встановлені матеріалами і кваліфікацією2.
Постанова про притягнення як обвинуваченого повинна бути складена так, щоб вона була зрозуміла обвинуваченому, а обставини та факти його вини відбиті в ній повно, всебічно та об'єктивно. При ознайомленні з нею обвинуваченого реалізується його право знати, в чому він конкретно обвинувачується.
Постанова про притягнення як обвинуваченого складається з трьох частин: вступної, описово-мотивувальної, резолютивної.
Вступна частина містить найменування постанови, дату і місце її винесення, ким вона винесена і по якій справі. Тут же вказується і особа, яка підлягає притягненню як обвинувачений (ст. 132 КПК).
В описово-мотивувальній частині повинні бути зазначені: злочин, у здійсненні якого обвинувачується дана особа; час, місце та інші обставини здійснення злочину, його юридичне формулювання. Відсутність або недостатньо повне викладення хоча б одного з цих елементів є істотним недоліком постанови, яка через це повинна вважатися недостатньо конкретною і повною.
Обставини, що повинні бути викладені в постанові про притягнення як обвинуваченого, значною мірою визначаються складом злочину, за яким кваліфікуються дії даної особи. Необхідно повно та конкретно охарактеризувати об'єкт, об'єктивну сторону злочину, суб'єкт, суб'єктивну сторону злочину.
У формулюванні обвинувачення необхідно вказати спосіб здійснення, а також мотиви злочину, незалежно від того, чи мають вони кримінально-правове значення.
Резолютивна частина постанови містить рішення слідчого про притягнення конкретної особи до кримінальної відповідальності як обвинуваченого. Тут вказується, який конкретний злочин ставиться в вину обвинуваченому, якою нормою кримінального закону він передбачений.
Копія постанови негайно надсилається прокуророві (ч. З ст. 132 КІІК), щоб він міг здійснити своє завдання, зі сприяння відверненню незаконного притягнення особи до кримінальної відповідальності (п. З ч. 2 ст. 29 Закону «Про прокуратуру»).
Постанову підписує слідчий. Притягнення особи як обвинуваченого — акт, що повинен здійснюватись тільки в межах компетенції (підслідності) відповідної посадової особи. Слідчий органів внутрішніх справ чи Служби безпеки України не має права приймати таке рішення в справі, яка підслідна тільки слідчому прокуратури. Недопустимо також здійснення цього акта в порядку доручення органу дізнання чи окремого доручення.
Додержання цих вимог є обов'язковим. У разі їх порушення кримінальну справу буде повернено судом на додаткове розслідування.
При прийнятті рішення про притягнення особи як обвинуваченого необхідно додержуватись вимоги про індивідуалізацію обвинувачення. По-перше, якщо по справі притягуються як обвинувачені кілька осіб, то кожному з них повинно бути індивідуально сформульовано і пред'явлено обвинувачення. По-друге, якщо обвинувачений притягується до відповідальності за вчинення кількох злочинів, що підпадають під ознаки різних статей кримінального закону, в постанові про притягнення як обвинуваченого повинно бути вказано, які саме дії ставляться обвинуваченому у вину по кожній з цих статей (ч. 2 ст. 132 КПК).
Проте, як свідчить практика, всупереч ст. 132 КПК у ряді випадків слідчий пред'являє обвинувачення, формулювання якого не відображає обставин вчинення злочину. В окремих випадках у постановах про притягнення особи як обвинуваченого та обвинувальних висновках не зазначаються кваліфікуючі ознаки злочину, є суперечності.
Є факти, коли слідчі пред'являли обвинувачення неповнолітньому або особі, яка через свої фізичні та психічні вади не могла сама реалізувати право на захист, у відсутності захисника1 тощо.
Важливе значення для проведення повного, всебічного й об'єктивного розслідування справи має вибір моменту притягнення особи як обвинуваченого. Як передчасне, так і запізніле притягнення може завдати значної шкоди.
Передчасне притягнення як обвинуваченого, як правило, пов'язане з невмінням оцінити наявність підстав для такого рішення. Небезпечність передчасного притягнення полягає в тому, що воно може призвести до необгрунтованого здійснення цієї процедури, неправомірного застосування щодо обвинуваченого заходів процесуального примусу, оскільки після пред'явлення особі обвинувачення слідчі, як правило, обирають обвинуваченому той чи інший вид запобіжного заходу.
Запізніле притягнення особи як обвинуваченого найчастіше викликано намаганням встановити всі без винятку обставини, що їх потрібно доказати по справі, а потім пред'являти обвинувачення. Це значною мірою обмежує право особи на захист, бо вона не знає, в чому конкретно її обвинувачують, і, не володіючи правами обвинуваченого, не має можливості активно захищатися від обвинувачення. Крім того, при непритягненні протягом довгого періоду особи, яка вчинила злочин, як обвинуваченого в неї може скластися враження про свою непокараність, що сприятиме подальшому вчиненню злочинних дій.
Разом з тим необхідно передбачити гарантії проти зловживання слідчим правом вибирати момент притягнення як обвинуваченого. Недопустимо, щоб акт притягнення як обвинуваченого проводився в день закінчення строку розслідування справи або незадовго до цього.
Практика штучного затягування визнання особи підозрюваною і пред'явлення їй обвинувачення до фактичного закінчення досудового слідства в справі має на меті обмежити можливість участі захисника при провадженні дізнання і досудового слідства, що обгрунтовано розцінюється судами як порушення прав підозрюваного та обвинуваченого на захист.
Закон передбачає певні гарантії проти самовільного затягування моменту притягнення як обвинуваченого. КПК зобов'язує слідчого вирішити питання про притягнення підозрюваного як обвинуваченого протягом десяти діб з моменту застосування запобіжного заходу (ст. 148 КПК). Якщо це не буде зроблено, запобіжний захід автоматично відміняється, а особа переходить у ранг свідка.
Деякі автори вносять пропозиції щодо внесення додаткових гарантій проти віднесення акту притягнення як обвинуваченого на заключний період слідства. На думку В. А. Стре-мовського, слідчий повинен закінчити розслідування справи не раніше 72 годин після пред'явлення обвинувачення1. 0. Я. Дубинський і В. А. Сербулов вважають, що цей строк повинен бути 10 діб. Це б дозволило обвинуваченому обдумати пред'явлене йому обвинувачення, заявити клопотання, вирішити питання про запрошення, за необхідності, захисника для ознайомлення з матеріалами справи. Слідчий отримав би можливість без поспіху, ретельно перевірити доводи обвинуваченого, вирішити його клопотання2.
Ці питання процесуального оформлення притягнення особи як обвинуваченого мають істотне значення в практиці органів досудового слідства.