Верховна Рада України своєю постановою від 28 квітня 1992 р схвалила концепцію судово-правової реформи в Україні, у червні-липні 2001 p., а також у березні 2002 р прийняла пакет закон

Вид материала

Закон

Содержание ТЕМА 11 Провадження слідчих дій 1) основні та додаткові. 2) первинні та повторні. 4) обов'язкові й необов'язкові. За своєю процесуальною формою слідчі дії можна поділити на такі, що провадяться 2) з дозволу (чи за рішенням) суду або без нього.

Подобный материал:

• Верховна Рада України Із змінами І доповненнями, внесеними   Декретами Кабінету Міністрів, 673.08kb.
• Верховна Рада України прийняла закон, 82.86kb.
• Верховна Рада України в межах пенсійної реформи прийняла закон, 20.23kb.
• Верховна Рада України // Відомості Верховної Ради України. 2002. №38-39. cт. 288 (Бібліотека, 443.5kb.
• Постановою Верховної Ради України від 15 квітня 2010 року №2131-vi „Про прийнятя, 1567.64kb.
• Верховна Рада Українипостановля є: I. Внести зміни до таких закон, 530.88kb.
• Україні Верховна Рада України постановляє : І. Внести зміни до таких закон, 72.22kb.
• Відомості Верховної Ради України (ввр), 1992, n 34, ст. 504 ) ( Вводиться в дію Постановою, 282.67kb.
• Україні Верховна Рада України постановляє : I. Внести зміни до таких закон, 151.51kb.
• Верховна Рада України п о с т а н о в л я є : Внести зміни до додатків, 42.46kb.

ТЕМА 11

Провадження слідчих дій

§ 1. Поняття і сутність слідчих дій

§ 2. Загальна характеристика слідчих дій

§ 1. Поняття і сутність слідчих дій

При розслідуванні кримінальної справи слідчий виконує дії та ухвалює рішення, передбачені або зумовлені кримінально-процесуальним законом. Ці дії та рішення різні, кожне з них, як правило, має свої завдання, виконати які прагне слідчий.

Процесуальні дії слідчого, незалежно від їх безпосереднього завдання, в сукупності спрямовані на всебічне, повне й об'єктивне розслідування кримінальної справи. У такому значенні всі процесуальні дії слідчого по кримінальній справі, здавалося б, повинні називатися слідчими. Однак в юридичній літературі прийнято називати слідчими лише ті процесуальні дії слідчого, які, на відміну від інших (винесення постанов про направлення справи, обрання запобіжних заходів, роз'яснення прав учасникам процесу тощо), спрямовані на виявлення, перевірку і закріплення доказів.

Деякі автори ототожнюють поняття процесуальних і слідчих дій¹.

Протилежну думку щодо цього висловив М. І. Бажа-нов. Він відносив до слідчих дії, що проваджуються у кримінальних справах з метою збирання і фіксування доказів, а також притягнення як обвинуваченого, обрання щодо обвинуваченого запобіжного заходу, визнання особи потерпілим, цивільним позивачем і цивільним відповідачем, тобто такі процесуальні дії, мета яких зовсім інша².

¹ Лузин И. И. Расследование как процесс познания. — М., 1969. — С. 58.

² Советский уголовный процесс. — К., 1983. — С. 202—203.

294

О. Я. Дубинський розумів під слідчими діями процесуальні ДІЇ слідчого чи особи, яка проводить дізнання, що здійснюються, як правило, в стадії досудового слідства відповідно до визначених правил і напрямків щодо збирання і перевірки доказів¹.

у кримінально-процесуальній літературі є й інші визначення слідчих дій. Ми згодні з думкою Н. А. Якубовича що слідчі дії — це передбачена кримінально-процесуальним законом сукупність операцій, що забезпечується державним примусом і прийомами, які здійснюються при розслідуванні злочинів для виявлення, фіксування і перевірок фактичних даних, що мають значення доказів по кримінальній справі. Кожна зі слідчих дій виступає як специфічна сукупність пізнавальних прийомів виявлення і відображення доказової інформації певного виду².

Слідчі дії, що виконуються в зв'язку з розслідуваною справою, але з порушенням порядку, встановленого кримі-нально-лроцесуальним законом, не можна розглядати як засоби отримання або перевірки доказів. З іншого боку, слідчі дії, оформлені за всіма правилами, але не у зв'язку з кримінальною справою або до її порушення, недопустимі.


Правомірність слідчих дій визначається такими умовами:

• будь-яка слідча дія може проводитися за рішенням органу дізнання і слідчого тільки після порушення кримінальної справи; в ст. 190 КПК виняток зроблено лише для огляду місця події — він можливий і до порушення кримінальної справи, також може бути застосовано до порушення кримінальної справи арешт на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку з метою запобігти злочину (ст. 187 КПК);
  
• порядок провадження слідчої дії та її процесуальне оформлення повинні суворо відповідати кримінально-процесуальному законодавству України;
  
• слідчі дії проводяться за наявності правової і фактичної основ:
  

Правова основа — це сукупність передбачених кримінально-процесуальним законом умов, що дають слідчому право виконати ту або іншу слідчу дію.

Під фактичною основою слід розуміти фактичні дані, що диктують необхідність виконання конкретних дій в інтересах встановлення істини у справі. Мета проведення тієї або іншої слідчої дії прямо передбачена в нормах КПК. Наприклад, мета огляду — виявлення слідів злочину, з'ясування обстановки події; мета виїмки — вилучення певних предметів і документів, якщо точно відомо їх місцезнаходження.

Отже, визначаючи сутність слідчих дій, можна помітити дві сторони, що характерні для цього виду кримінально-процесуальних дій: пізнавальну і нормативну.

Пізнавальна сторона слідчих дій представлена, зокрема, такими прийомами пізнання, що використовуються слідчим при їх провадженні, як спостереження, допит, опис.

Нормативна сторона слідчих дій полягає в детальній регламентації правил і умов їх проведення, що встановлені кримінально-процесуальним законодавством. Багато слідчих дій супроводжуються застосуванням заходів процесуального примусу, втручанням в особисті, майнові й інші права громадян, а також права і законні інтереси підприємств, установ, організацій. Усі слідчі дії здійснюються в ім'я правосуддя — рішення про кожного з них повинно бути законним і обгрунтованим¹.


Всі рішення по кримінальній справі, в тому числі про проведення слідчих дій, слідчий приймає самостійно (за винятком випадків, якщо законом передбачено отримання санкції); він несе повну відповідальність за їх правомірність і якість. Приймаючи рішення про проведення будь-якої слідчої дії, слідчий повинен враховувати місце і час її виконання, можливе коло учасників, необхідність застосування тих або інших технічних засобів. Законодавець дозволяє слідчому при виконанні слідчих дій звертатися до органів дізнання, які в цьому разі здійснюють свої функції суто в межах доручень і вказівок слідчого.

Слідчий не має права нікому передоручати проведення слідчих дій, якщо він може сам їх виконати і якщо не виникає необхідності дати доручення органу дізнання або слідчому іншої місцевості. Разом з тим, слідчий згідно зі своїми повноваженнями (ст. 114 КПК) не зобов'язаний доводити, чому виконати ту або іншу слідчу дію він доручає в кожному конкретному випадку органу дізнання або слідчому іншої місцевості.

Ніхто з посадових осіб органу внутрішніх справ або іншого відомства без спеціального доручення або вказівки слідчого не має права проводити жодної слідчої дії у справі, що знаходиться в його провадженні.

Співробітники міліції як представники органу дізнання мають право провести слідчі дії:

• в повному обсязі тільки після порушення кримінальної справи про злочини, що не є тяжкими, до встановлення особи, яка вчинила злочин, додержуючись строків, передбачених ч. 1 ст. 108 КПК. Якщо таку особу не встановлено, дізнання зупиняється і слідчі дії не провадяться;
  
• усі можливі після порушення ними кримінальної справи про тяжкий злочин у межах строків, передбачених ч. 2 ст. 108 КПК;
  
• у справі переданій від органу дізнання слідчому або що перебуває у провадженні слідчого, — тільки за його дорученням (ч. 4 ст. 104 КПК).
  

Прокурор наділений правом у необхідних випадках брати участь у проведенні тієї або іншої слідчої дії по кримінальній справі, що перебуває у провадженні слідчого, та особисто проводити окремі слідчі дії або розслідування в повному обсязі по будь-якій справі (ч. 1 п. 5 ст. 227 КПК). При цьому він не набуває повноважень слідчого, а діє в порядку нагляду за досудовим слідством.

Слідчі дії проводяться не тільки з ініціативи слідчого, а й за вказівкою прокурора, начальника слідчого відділу або за клопотанням осіб, що беруть участь у справі: обвинуваченого, його захисника, потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача, а також їх представників. Необхідність проведення слідчих дій за клопотаннями вказаних осіб визначає слідчий. Свою відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчих дій слідчий повинен мотивувати в постанові. Однак це не означає, що можна відхиляти обгрунтоване клопотання.

Обрання тих або інших слідчих дій залежить від характеру кримінальної справи, однак закон передбачає і випадки обов'язкового їх проведення. Наприклад, ст. 76 КПК перед-бачає обов'язкове проведення експертизи для встановлення причин смерті та характеру тілесних ушкоджень, для визнання психічного стану підозрюваного або обвинуваченого.

Крім того, обов'язковість деяких слідчих дій зумовлена раніше проведеними процесуальними діями слідчого. Наприклад, особа, яку затримано в порядку, передбаченому ст. 106 КПК, підлягає обов'язковому допиту як підозрюваний, а особа, якій пред'явлено обвинувачення, — допиту як обвинувачений (статті 107, 143 КПК).

До слідчих дій кримінально-процесуальне законодавство відносить: допит свідка, потерпілого, затримання підозрюваного, допит підозрюваного, обвинуваченого, експерта, очну ставку, огляд, ексгумацію трупа, освідування, пред'явлення для впізнання, відтворення обстановки й обставин події, обшук, виїмку, призначення експертизи, накладання арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку.


Слідчі дії можна класифікувати залежно від цілей, об'єктів, методів виконання, часу і правил провадження, а також деяких інших критеріїв. Класифікація за різними критеріями допомагає усвідомити внутрішню сутність слідчих дій, визначити їх місце серед інших подібних.

В юридичній літературі є різні критерії для класифікації слідчих дій, але, на нашу думку, слушним є поділ слідчих дій, що його пропонують М. М. Михеєнко, В. Т. Hop і В. П. Шибіко:

1) основні та додаткові. Наприклад, після першого допиту свідка—очевидця розбійного нападу проводиться додатковий допит з метою з'ясування окремих обставин вчинення цього злочину;

2) первинні та повторні. Йдеться про те, що після першого допиту, огляду, обшуку тощо та сама дія проводитиметься в повному обсязі;

3) невідкладні та інші. При цьому слід мати на увазі, що невідкладність проведення певної слідчої дії може виявитися не тільки на початку розслідування, а й у ході подальшого його провадження. Наприклад, достатні підстави для проведення обшуку на квартирі знайомої обвинуваченого виникли лише після допиту самого обвинуваченого;

4) обов'язкові й необов'язкові. Обов'язковість слідчої дії може визначатися прямою вказівкою в законі, наприклад, обов'язкове призначення судово-медичної експертизи для встановлення причин смерті або встановлення тяжкості та характеру тілесних ушкоджень, обов'язковий допит обвинуваченого у справі, що передається з обвинувальним висновком до суду.

За своєю процесуальною формою слідчі дії можна поділити на такі, що провадяться:

1) за постановою слідчого і без неї. Без попереднього винесення постанови слідчий виконує такі слідчі дії: допити, огляди, відтворення обстановки й обставин події, пред'явлення для впізнання і, як правило, затримання підозрюваного, а також, як виняток із загального правила, обшук особи та виїмку в неї предметів та документів (ч. З ст. 184 КПК);

2) з дозволу (чи за рішенням) суду або без нього. Лише голова апеляційного суду своєю постановою може дозволити слідчому накласти арешт на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку. Обшук житла чи іншого володіння особи, за винятком невідкладних випадків, проводиться лише за мотивованою постановою судді;

3) з санкції прокурора і без санкції. З санкції прокурора проводиться обшук, за винятком житла та іншого володіння особи, арешт розшуканого обвинуваченого для направлення етапом до місця провадження слідства, призначення судово-медичної та судово-психіатричної експертиз з поміщенням обвинуваченого до відповідної медичної установи. Постанова слідчого про ексгумацію трупа має бути затверджена прокурором (ч. 2 ст. 192 КПК). Інші слідчі дії санкції прокурора не потребують;

4) за участю понятих і без них. Стаття 127 КПК визначає коло слідчих дій, які обов'язково провадяться в присутності не менше двох понятих — це провадження обшуку, виїмки, огляду, огляду і виїмки кореспонденції та дослідження інформації, знятої з кналів зв'язку (ч. 1 ст. 187^і) пред'явлення осіб та предметів для впізнання, відтворення обстановки й обставин події, опису майна. До цього переліку не увійшли допити, очні ставки, призначення експертизи.

Слідчі дії, залежно від їхньої мети, можуть бути такими, що спрямовані на збирання або перевірку доказів. Зауважимо, однак, що одна й та сама дія може за різних обставин справи, на різних етапах провадження розслідування бути спрямованою як на збирання нових доказів, так і на перевірку вже зібраних. Виняток становить, як правило, лише перша слідча дія, мета якої — виявлення і закріплення доказів¹.

Слідчий може використати будь-яку зі слідчих дій для досягнення мети досудового слідства, однак це не означає, що він повністю вільний в їх виборі. Багато залежить від досвіду і кваліфікації слідчого, його вміння орієнтуватися в слідчій ситуації і знання можливостей кожної слідчої дії. Слід мати на увазі, що помилка у виборі слідчої дії, підміна однієї слідчої дії іншою може спричинити не-зворотні наслідки: порушення строків розслідування, прав учасників досудового слідства. Слідчий, який добре володіє методикою розслідування різних видів злочинності, знає слідчу практику, володіє теоретичними, аналітичними підходами до розслідування, як правило, уникає грубих помилок у виборі слідчої дії.

Ефективність слідчих дій переважно залежить від умов сприйняття слідчим доказової інформації, яку він отримує в результаті виконання слідчих дій. Особливо важливими щодо цього є приписи закону про місце і час провадження слідчих дій.

Найчастіше слідчі дії проводяться в кабінеті слідчого, де зберігається кримінальна справа і під рукою завжди є необхідні довідкові матеріали, бланки.

Деякі слідчі дії, які зручно було б виконувати в кабінеті, слідчий повинен проводити в іншому місці. Наприклад, потерпілих можуть допитувати в лікарні, обвинувачених — у слідчому ізоляторі.

Іноді необхідно почати слідчі дії в одному місці, а закінчити — в іншому. Виїжджаючи у відрядження, слідчий може поступово виконувати слідчі дії в різних містах, або ж ті самі дії за окремими дорученнями слідчого проводять органи дізнання чи інші слідчі.

Кримінально-процесуальний закон передбачає провадження слідчих дій у денний час. У нічний час (з 22.00 до 6.00) слідчі дії можуть бути проведені в тих випадках, якщо затримання загрожує настанням небажаних наслідків (втрата доказів, продовження злочинних дій тощо).

Іноді виконання слідчої дії обумовлюється попередніми діями слідчого чи прямо вказується в законі. Наприклад, ч. 1 ст. 143 КПК покладає на слідчого обов'язок допитати обвинуваченого негайно після його явки або приводу, в будь-якому разі не пізніше доби після пред'явлення йому обвинувачення.

Тривалість слідчих дій кримінально-процесуальним законом не обмежується. Вона повністю залежить від характеру самої слідчої дії, умов, в яких вона проводиться, а також досвідченості та кваліфікації слідчого.

При виконанні слідчих дій, незважаючи на те, що вони в деяких випадках мають примусовий характер, недопустимими є вимагання показань, посягання на честь і гідність учасника слідчої дії (ч. З ст. 22 КПК). Слідчий зобов'язаний, крім цього, забезпечити безпеку і майнові інтереси учасників слідчих дій.

Слідчий, розпочинаючи ту чи іншу слідчу дію, повинен роз'яснити права й обов'язки учасникам слідчої дії (гл. З КПК).

За необхідності він попереджує свідків, потерпілих, цивільного позивача, цивільного відповідача, захисника, експерта, спеціаліста, перекладача, понятих та інших осіб, що присутні при провадженні слідчих дій, про недопустимість розголошення даних досудового слідства без його дозволу. Учасники слідчих дій можуть оскаржити прокурору незаконні, на їх думку, дії слідчого.

Хід і результати провадження кожної слідчої дії відображаються в протоколі. Це основний вид фіксування інформації, отриманої при провадженні слідчих дій. Додатковими способами, що застосовуються поряд із веденням протоколу, є машинопис, звукозапис, стенографування, кінозйомка та відеозапис (ч. 6 ст. 115 КПК).


Протокол слідчої дії складається з трьох частин: вступної, описової та резолютивної.

Зміст протоколу визначається характером слідчої дії і порядком її виконання.

Обов'язкові реквізити протоколу кожної слідчої дії передбачені ст. 85 КПК. У ньому повинні бути вказані: місце і дата його складання, прізвище осіб, які брали участь у проведенні слідчої дії, адреси цих осіб, роз'яснення їх прав і обов'язків, зміст проведення слідчої дії, час її початку і закінчення, всі істотні для справи обставини, виявлені при виконанні даної слідчої дії.

Якщо при виконанні слідчої дії застосовувались спеціальні технічні засоби, в протоколі зазначаються назва, призначення, умови і порядок використання цих засобів, об'єкти, до яких ці засоби застосовувались, отримані результати (як позитивні, так і негативні). При цьому повинно бути зазначено, що всі присутні при виконанні слідчої дії були попереджені про застосування технічних засобів.

Протокол підписують всі особи, які брали участь у слідчій дії. Якщо обвинувачений, підозрюваний, свідок або інший учасник слідчих дій відмовляється підписати протокол, слідчий робить позначку в протоколі та завіряє її своїм підписом. Відмову підписати протокол має пояснити особа, що відмовилася. Це пояснення заноситься до протоколу. Всі доповнення і виправлення повинні бути застережені в протоколі перед підписанням.

Якщо хто-небудь з учасників проведення слідчої дії не може особисто підписати протокол, то для підписання запрошується стороння особа.

Порядок провадження кожної слідчої дії та її оформлення визначено в чинному КПК та спеціальній юридичній літературі¹.