Селезінка Роман (м. Коломия, Івано-Франківська обл.)
| Вид материала | Документы |
- Генеральний план Івано-Франківська. Пояснююча записка, 884.54kb.
- Кропивницька Любов ( c. Красник, Івано-Франківська обл.), 200.89kb.
- Проць Тетяна (с. Вільхівка, Івано-Франківська обл.), 523.03kb.
- Україна івано-франківська міська рада івано-франківської області виконавчий комітет, 51.91kb.
- Деркач Василь (с Джурків, Івано-Франківська обл.), 247.35kb.
- Наталія Гордій (м. Рогатин, Івано-Франківська обл.), 256.56kb.
- Івано-франківська обласна універсальна наукова бібліотека ім. І. Франка календар знаменних, 1148.62kb.
- Сказка для двоих в Карпатах, 10.87kb.
- Рішення івано-Франківської міської ради дев’ята сесія шостого демократичного скликання, 163.81kb.
- Відкрите акціонерне товариство «промхімсантехмонтаж», 24kb.
І місце
Селезінка Роман (м. Коломия, Івано-Франківська обл.)
"Переписка Михайла Драгоманова з
Михайлом Павликом" як джерело до історії України
Вступ
Листування – це завжди історичний документ, особливо тоді, коли авторами листів є непересічні особистості, які своєю діяльністю, громадською, політичною чи мистецькою, впливали на суспільну думку, формували її й були одночасно носіями нових ідей. Листуючись з однодумцями або опонентами, автори, сподіваючись на захищеність змісту листів від сторонньої критики або ж просто недоброзичливості тих, про кого ведеться мова у листах, стають відвертішими у своїх висловленнях й надають своїм респондентам цікаву й одночасно вистраждану інформацію про події й явища особистого та громадського життя, про політичні рухи й боротьбу, учасниками якої вони або були, або з певних причин залишилися її спостерігачами. Листування – це є автобіографія, якщо не така, яку ми розуміємо в звичайному значенні слова, то автобіографія філософська, історія духу й самосвідомості людини.
З листування ми довідуємося про людей та події значно більше, ніж з наукових досліджень, критичних статей або монографій. До таких, що знаний нам більше за створеними про нього легендами, ніж за об’єктивними судженнями, є громадський та політичний діяч Михайло Павлик, який вів надзвичайно активне листування з багатьма видатними людьми його доби – М.Драгомановим, І.Франком, М.Грушевським, О.Терлецьким, діячами радикального руху в Галичині, з громадськими товариствами, з «Просвітою» та ін. Листи його цікаві й багаті різною інформацією, особливо про задуми, підготовку та створення першої в Україні політичної партії – Радикальної партії, з якою пов’язані цікаві сторінки нашої політичної історії. Однак довгий час його листування залишалося поза увагою дослідників, а якщо до нього зверталися, то вибірково зупинялися на деяких його листах, здебільшого з метою підтвердження тієї чи іншої думки про самого М.Павлика або ж про тих, з ким він спілкувався й брав участь у суспільному житті. Навіть листування з І.Франком ще й досі повністю не опубліковано. Про це свідчать ті збірки листів, що друкувалися самим М.Павликом та І.Франком – «Листи до І. Франка та інших» та «Переписка Михайла Драгоманова з Михайлом Павликом», видані відповідно у Львові у 1906 та Чернівцях у 1910-12 рр.
Зокрема, в «Переписці Михайла Драгоманова з Михайлом Павликом», крім листів М.Павлика до М.Драгоманова та М.Драгоманова до М.Павлика, надруковано ще багато листів до редакцій різних видань і газет, до громадських організацій та т.зв. Одвертих листів Михайла Павлика до людей. Отже, історичний аналіз цього видання є актуальним, адже саме в наш час, коли йде переоцінка вартостей, необхідно встановити істину в стосунках М.Павлика з різними людьми, з якими йому доводилося спілкуватися.
Предметом нашого дослідження є «Переписка Михайла Драгоманова з Михайлом Павликом (1876-1895)», тт. ІІ-VІІІ, видана М.Павликом у Чернівцях у 1910-1912 рр.
Об’єктом дослідження будуть як листи М.Драгоманова, так і листування М.Павлика з іншими респондентами та громадськими товариствами.
Розкриття теми та мети дослідження передбачають такі завдання:
- визначення кількості листів та кому вони призначалися;
- визначення змісту та проблеми листування;
- визначення слушності думки І.Франка відносно методики опублікування листування М.Драгоманова та його кореспондентів;
- визначення змісту та необхідності публікації у виданні т.зв. Отвертих листів М.Павлика;
- визначення значення їх видання М.Павликом для української науки та історії.
Мета та завдання дослідження передбачають і його методику. Згідно неї передбачається загальний опис видання з визначенням тієї мети, яку ставив перед собою М.Павлик, викладення основних завдань, які передбачались М.Драгомановим та М.Павликом у листуванні та мети, яку ставив перед собою М.Павлик, публікуючи листи до селян та українців, що проживали в українських землях Східної Галичини.
Розділ І. Інтелектуальна біографія Михайла Павлика
М.Павлик належав до відомих в Галичині політичних діячів. Одночасно з активною політичною діяльністю він займався справами громадськими, намагався вирішувати питання, пов’язані з освітою, боротися зі спробами властей нав’язати цензуру періодичній пресі, яка час від часу допускала на сторінках своїх видань небажану для них критику. Багато часу присвятив М.Павлик проблемам відкриття й існування українських читалень, переважно сільських, що зазнавали утисків від місцевої влади. Однак найактивнішою була його діяльність в поширенні й роз’ясненні соціалістичних ідей, що постійно викликало спротив більшої частини галицької спільноти, як української, так і польської, німецької, також і єврейської. Така позиція М.Павлика була результатом його знайомства з М.Драгомановим, який відвідав Львів у 1876р., побував в університеті на лекціях О.Огоновського й зумів вплинути на частину львівської молоді, серед неї й на М.Павлика, який, будучи співробітником журналу «Друг», за порадою Драгоманова сприяв передруку повісті Г.Успенського «Отравленный дьякон» та статті самого М.Драгоманова «Из русской общественной жизни». Ці твори викликали в середовищі галицької інтелігенції негативну реакцію, а особливо обурила її рецензія М.Павлика на працю О.Огоновського «Життя Т.Шевченка», брошуру Стефановича «Пьянство и гибель народа» та на байки і повісті І.Верхратського. З цієї рецензії всі наступні публікації М.Павлика стали скидатися на відверте літературне хуліганство: він намагався якнайдошкульніше вдарити супротивника, не дбаючи про аргументи і не щадячи його. У рецензії на новели Володимира Пасічинського писалося, що «при страшном убожестве литературним нашого края побликується самая дрянь».
Такі і подібні їм висловлювання й публікації М.Павлика на сторінках «Друга» – органу, навколо якого групувалася молодь, що піддалася впливу М.Драгоманова, мали особливу мету: «вони творили нові дискурсивні поля, що їх раніше у галицько-руській публіцистиці не було. Провокативно-образливий тон змушував опонентів брати слово на свій захист. Тим самим вони збільшували число текстів про характер і завдання літератури, а скандал, що супроводжував ці публікації, неминуче привертав увагу місцевої читацької публіки до цих питань», – слушно зауважує дослідник життя та творчості І.Франка.
Саме такі публікації, хоч і привертали увагу читачів «Друга» до нагальних проблем сучасності, однак вони поступово роблять М.Павлика на чолі нового руху, який так само поступово стає лідером і в пропаганді соціалістичних ідей. Ці ідеї, думав М.Павлик, допоможуть збудити більшу частину галицької спільноти – селянство – до боротьби за полегшення свого життя. Та попри все М.Павлик, починаючи з 80-х років ХІХ ст., під виглядом сповідування соціалізму починає стихійно поширювати ідеї «селянського соціалізму», що не мало жодних спільних мотивів з ідеями відомих тоді теоретиків соціалізму. Соціалізм М.Павлика на тлі денаціоналізації галицького селянства набуває форми селянського радикалізму, і в цьому його заставив переконатися М.Драгоманов, після знайомства з яким він «стає його тінню. Все робить за його згодою, у всьому радився, про все повідомляв. По смерті Драгоманова став жрецем культу його пам’яті», – писав про М.Павлика відомий дослідник історії соціалізму в Галичині Е.Гекер.
Пропаганда соціалізму була чи не єдиною причиною як першого у 1877р. арешту М.Павлика, так і наступних арештів та переслідувань. До всього додається й пропаганда атеїзму М.Павликом у Галичині. Вона була настільки радикальною, а про це свідчить і «Переписка Михайла Драгоманова з Михайлом Павликом», що згодом, у 1892р. за антирелігійне та антиклерикальне спрямування журналу «Народ» спеціальним розпорядженням львівського митрополита та перемиського й станіславського єпископів було заборонено віруючим його читати, оскільки «Народ» і газета «Хлібороб» постійно виступали проти віри, Церкви і священиків.
Та не тільки політична діяльність займала більшість його часу. Крім неї М.Павлик активно займається етнографією, досліджує історію українських читалень, веде полеміку з галицькими газетами, особливо з «Ділом». Особливої уваги заслуговує його праця в Науковому Товаристві ім. Т.Шевченка, де він працював у бібліотеці і виступав з науковими доповідями з різних питань літератури й етнографії. До української літератури, не дивлячись на захоплення М.Чернишевським, М.Добролюбовим, Г.Успенським, Л.Толстим, М. Некрасовим, М.Павлик завжди відносився з повагою, особливо до тих творів, в яких вбачав захист пригноблених, в першу чергу селян. Залучав до видання творів літератури багатьох відомих та впливових галичан, навіть виступав на сторінках відомих газет в захист літератури як засобу виховання, на захист письменників, які потребували такого. Показовим у цьому відношенні може бути його виступ у «Ділі», коли він пропонував І.Франка на призначення викладачем української літератури. Стаття називалася «Голос в преважливій справі».
Однак головною в житті М.Павлика залишалася політична діяльність. Їй він присвячував все своє життя. В свою чергу у політиці він послідовно пропагував соціалізм, хоча в Галичині значна частина населення залишалася поза цими новими ідеями й рухами.
Також публіцистична, перекладацька й видавнича діяльність М.Павлика була корисною для галичан і східноукраїнців. Він переклав на українську мову деякі твори Ч.Діккенса, Йокла Реймонта, Гауптмана, Г.Успенського, Л.Толстого, М.Лєскова, О.Островського, М.Чернишевського. Популярною була в галицькому середовищі перекладена ним книга Е.Гекера «Історія боротьби між релігією і наукою». Велике значення мали і мають видані ним листування М.Драгоманова з М.Бучинським, з Т.Окуневським, О.Огоновським, Н.Кобринською, Д.Танячкевичем, кілька статей М.Драгоманова, знайдених після його смерті між його паперами. Серед них «В справі української Руси» та «Пропащий час». У збірниках філологічної секції НТШ, в томах ІІ, ІІІ, VІІ та Х видав чотири томи досліджень М.Драгоманова про українську народну словесність. Видав М.Павлик і важливе для сучасних істориків та літературознавців «Листування Михайла Драгоманова з Михайлом Павликом». Заслугою М.Павлика, потрібно це визнати, були його праці, що сприяли утвердженню культу М.Драгоманова в Галичині й на Буковині. Особливо слід назвати «Перші поминки М.Драгоманова» (1895), «Михайло Петрович Драгоманов, 1841-1895. Його ювілей, смерть, автобіографія і опис творів» (1896), «Пам’яті М.Драгоманова. Відчит» (1902), «Михайло Драгоманов. Високий рівень українства та «нової ери» (1906) та «Михайло Драгоманов і його роль в розвою України» (1907).
Отже, громадська й політична діяльність М.Павлика була і плідною, і одночасно, шкідливою для галичан. Плідною, тому що пожвавилася як громадська, так і політична діяльність краю, була утворена перша українська політична партія; до громадської політичної діяльності залучилася значна частина як інтелігенції, так і селянства; пожвавився процес українського Відродження.
Шкідливою була тому, що сприяла розколу галицьких українців, сприяла посиленню цензури і політичних переслідувань; пропаганди атеїзму і радикального селянського соціалізму; призводила до сильного спротиву ідеям радикалів зі сторони української Церкви.
Розділ ІІ. Переписка Михайла Драгоманова з Михайлом Павликом як важливий історичний документ
У 1910-1912 роках М.Павлик видав у Чернівцях в друкарні «Руської Ради» видавцем Л.Когутом своє листування з українськими й зарубіжними політичними діячами, письменниками, редакторами й редакціями різних періодичних видань, з громадськими товариствами й організаціями. Видання називалося «Переписка Михайла Драгоманова з Михайлом Павликом». Сама назва видання говорила про те, що М.Павлик надавав особливого значення саме листам до М.Драгоманова й від нього до М.Павлика, хоча у «Переписці…» значна кількість листів адресована І.Франку, М. та Ю.Бачинським, С.Даниловичу, М.Ковальському, А.Павлик, Мальованому, О.Черепахіну, Л.Драгомановій й від неї, Ларисі Косач та від неї. «Переписка…» складається із семи томів – з другого до восьмого включно. В першому томі передбачалось надрукувати велику передмову, але, як пише сам М.Павлик у додатку до п’ятого тому: «За написання першого тому – передмови – зможу вдатися аж після надрукування ІХ т., тай то (позаяк особисті мої рахунки з ш.видавцем і єго наступниками скінчені) – лише в такім разі, коли найдеся який цінитель історії, що міг би мені (тяжко недужому) помогти передихати до того часу і серед самої праці – чималої, а конче, на мою гадку, потрібної, – тому, що текст дає, так кажучи, лиш інтимну, закулісову історію наших відносин у Галичині, в рр. 1876-1895, – історію, розумієся, неповну, і по части й тенденційну, – дарма, що (як переконаються ш. читачі) почутє правди у головних кореспондентів сильне (часом навіть дуже некорисне для них самих)».
Отже, хронологічно видання подає листування в такому порядку: том другий охоплює період 1876, 1877 та 1878 рр.; т.ІІІ – 1879-1881 рр.; т.IV – 1882-1885 рр.; т.V – 1886-1889 рр.; т. VІ – 1890-1891 рр.; т.VІІ – 1892-1893 рр.; т.VІІІ – 1894-1895 роки. Всього опубліковано 1064 листи.
М.Павлик надавав опублікованим листам великого значення, бачив у них своєрідний історичний документ. У тому ж додатку «Від автора», вміщеному у V томі, він зазначив, що «для користи історії треба конче підняти порядно завісу й показати головну справу – справу тогочасного галицько-українського поступу – в увесь ріст, у купі з подіями на майдані суспільнім – користуючися при тім не лиш надрукованими тут, але й инчими матеріялами, з пам’яти й письма – як от, наприклад, судовими актами наших політичних процесів у Галичині й Буковині за 1877-1892 рр., відписаними мною в рр. 1907 і 1908, але, нажаль, – через несприятливі обставини – ще не обробленими у розвідках».
Отже, «Переписка…» містить, серед іншого, корисні й потрібні свідчення про різні події та про відомих в Галичині громадсько-політичних діячів того часу. Серед цих свідчень найбільшого значення надавав М.Павлик М.Драгоманову, адже під впливом його поглядів формувався світогляд М.Павлика. Однак, найчастіше згадується у цьому листуванні І.Франко. 292 рази М.Павлик та М.Драгоманов обирають темою своїх листів особистість поета або події, пов’язані з його діяльністю.
Що найбільше повинно цікавити дослідника подій останніх двадцяти п’яти років ХІХ ст., так це т.зв. «Отверті листи» М.Павлика, – своєрідні звернення до простих галичан, переважно селян, з закликами обороняти його від загроз арешту, а також його родину від переслідувань влади. Не менш цікавими є й «Отверті листи» про соціалізм, українські читальні, про «історію згоди між галицько-руськими партіями, між українськими та польськими соціалістами» та ін.
«Переписка…» видана т.зв. «драгоманівкою», що утруднює читання та не сприяє зосередженню уваги на розумінні проблем, котрі має розв’язати листування та різні звернення, адже всі листи мають здебільшого діловий характер: автори вирішують питання організаційні, економічні, пов’язані з виданням «Народа», «Хлібороба» та інших часописів і книжок, необхідних для ведення політичної, наукової та духовної діяльності. Важко зосередити увагу під час читання листів і через постійні пояснення, інколи занадто великі для подібних видань, винесені на сторінки зі змістом, які здебільшого зовсім непотрібні, як є непотрібною, на маючи жодної вартості для історика чи літературознавця, і велика кількість листів М.Павлика до М.Драгоманова.
Цікавими для історика можуть бути ті листи М.Павлика, в яких він веде мову про свій арешт та слідство за пропаганду соціалістичних ідей в Галичині. З цього приводу написано багато про арешти М.Павлика, І.Франка та тих галичан, котрі мали з ними якісь взаємини. Листи М.Павлика до М.Драгоманова з січня 1877р. й до червня 1877р. дають нам набагато цікавішу й достовірну інформацію про слідство і процес. Особливо цікавими є листи М.Драгоманова до М.Павлика, писані польською мовою й представляють собою «Судове резюме, з українського».
До цієї ж теми відносяться матеріали, які стосуються нового арешту М.Павлика та І.Франка, серед них досить важливими є друковані у V томі промови оборонців арештованих, а також виступи самого М.Павлика на судовому засіданні 2 січня 1886р. Сам оборонець пояснив, що він друкує промову «до слова так, як була виговорена на розправі, – себто: без узглядненя перечеркнень у рукопису. Виговорив я єї зараз після прочитання акту обжалування». Ця велика промова М.Павлика була ілюстрацією його поглядів на соціалізм та його значення для розуміння змісту ідеології. З усієї промови М.Павлик наголосив на одній її тезі, що викликала в залі суда хвилю підтримки заарештованих. Зокрема він сказав, що «галицькі русини... український народ в Галичині досить навіть скоро зачав поступати наперед в соціальних і релігійних справах, – дарма, що ц.к. прокураторії здається, буцім то він власно в тім взгляді досі стоїть на однім місци! – а той руський національно-соціальний рух не в стані спинити ніяка сила, і не тепер, то в четвер руско-український народ дійде до всіх тих засад, котрі ми визнаємо, і завдасть собі і ширшу задачу, як се ялося і належиться 20-тиміліонному народу...». Закінчив М.Павлик свою оборону сміливою на той час думкою, що Австрія, коли будуть представники її уряду в судах звинувачувати українців та представників інших народів, – «не прихилить вона до себе, не згрупує навколо себе нікого, а ще і відхилить від себе і Галицьку Русь: і вільна Україна, як і вільна південно-західна слов’янщина повстати буде мусіла на руїні Австрії, як і на руїні деспотичної Росії...».
Крім згаданих матеріалів, що містяться у опублікованих листах, є ще багато цікавого і в наступних томах видання, однак об’єм роботи не дозволяє розглянути їх зміст. Кожен, кому доведеться працювати з матеріалами «Переписки...», сам зробить належні висновки з прочитаного й використає у своєму дослідженні.
Оскільки у «Переписці...» ведеться мова й про заснування в Галичині першої політичної партії – Русько-української радикальної партії, – то М.Павлик друкує у виданні деякі цікаві матеріали про неї та про її взаємини з іншими партіями соціалістичного спрямування. Серед тих, що можуть зацікавити дослідника радикального руху в Європі та Галичині, слід визначити «До історії відносин між українськими та польськими соціалістами», «До історії згоди між галицько-руськими партіями: проект І.Франка. Проект Ю.Романчука. Проект спільної основи задля сконсолідовання Русинов в Галичині», «Репрезентація Галицької радикальної партії», «Ухвала другого з’їзду руско-українських радикалів у Львові в днях від 3 до 5 лат.жовтня (1891) включно». Аналіз зазначених статей та звернень, автором яких був безпосередньо М.Павлик, свідчить, що він значно розходився з позицією І.Франка, і навіть складається враження, що М.Павлик та І.Франко не були одностайні у питаннях, пов’язаних з пропагандою соціалізму в Галичині, що вони не були однодумцями в методах ведення політичної діяльності. М.Павлик не відступав від ідейних засад, які нав’язував йому М.Драгоманов, а це були переконання крайнього радикалізму; І.Франко діяв за власними переконаннями, і, стосовно політичної боротьби в умовах, що склались в австрійській державі, мав власну позицію.
Розділ ІІІ. Аналіз «Отвертих листів» Михайла Павлика
як публічних звернень до галицького суспільства
На 1879-1881 рр. припадає написання чотирьох листів, цікавих для дослідження праць М.Павлика. Це «Отверті листи до всіх русинів в Галичині», «Лист М.Павлика до редакції «Карпата» в Ужгороді», статті «Правди» та «Лист М.Павлика до редакції «Правди» (з нагоди ст. рукописей по «Громадському Друзі»)». Всі вони надруковані у третьому томі «Переписки…», в якому М.Павлик оприлюднив найбільше своїх листів з усіх семи томів – сто шістдесят чотири.
Лист, адресований редакції ужгородської «Карпата», з усіх його «отвертих» листів, вірніше, статей, найдовший. Тут він вступає в полеміку з редакцією, яка заперечує можливість друкувати ґазету рідною мовою угорських русинів-українців, бо писати такою мовою «значило би вернутись в то далекое время среднего века, когда народи начали писати». М.Павлик від перших рядків листа і до останнього намагався переконати редакцію газети в незаперечній істині, «що всі європейські літератури почали рости тільки тоді, як дали всюда писати народними мовами, європейські літератури впадали тоді, як в них виробився язик книжний, язик одної місцевости, відорваний усе більше від живої мови, незрозумілий для народу, і вконець, ці ж самі літератури знову оживали тоді, як тілько звернулися до живої і мужицької і робітницької мови. Як не буде великої Тисси без її побічних рік, так засихає всякий літературний язик без припливу до него живих, місцевих говорів».
Лист до редакції львівської «Правди», надісланий М.Павликом із Женеви і написаний 8 липня 1879р. – це відповідь М.Павлика редакції на ті, на його думку, несправедливі звинувачення М.Драгоманова, які публікувала «Правда». М.Павлик, як палкий прихильник М.Драгоманова, заперечує всі обвинувачення «Правди», а саме: М.Драгоманов постійно підтримував зв’язки з галицькою молоддю, допомагав їй; М.Драгоманов захищав заарештованих галичан під час т.зв. соціалістичного процесу; М.Драгоманов не закликав до соціальної революції і не нав’язував галицьким українцям космополітичних ідей, а навпаки, стояв за національне відродження. Такий в загальних рисах цей лист М.Павлика. Він не переконує, а навпаки породжує сумніви, тому що багато із звинувачень «Правди» можна знайти в написаному М.Драгомановим, а також в дослідженнях та споминах багатьох діячів української культури. Серед них можна назвати дослідження М.Мухина, К.Подолянина, Р.Коцина, П.Савчука, а також листування та спомини І.Рудченка, М.Бучинського, О.Косач, М.Драгоманова, П.Бикова, Д.Овсяніно-Куликовського, С.Щербини та багатьох інших. Зупинятися на розгляді праць та листів цих діячів нам не дозволяє відведений для дослідження розмір праці, тому зупинимося коротко лише на деяких дослідженнях, щоб показати, що лист М.Павлика на захист М.Драгоманова був нещирим по відношенню і до редакції «Правди», і до читачів.
Коротко зупинимося ще на одному «отвертому» листі М.Павлика. Таким є «Друкований лист (М.Павлика) до всіх русинів в Галичині (19.ХІ.1880)». Це лист, якого чекали, напевно, лише ті, котрі бажали б своєму народові тільки кривди, тому що його зміст, – за словами М.Возняка, – це баламутство, яке пізніше пережили і засудили не тільки українці. Весь лист – заклик до повалення уряду в Австрії та знищення тієї державницької системи, яку людство виробляло, постійно удосконалюючи, віками. Спочатку М.Павлик піддає гострій критиці державних службовців, учителів, професорів вищих навчальних закладів, священиків, правників, банкірів – всіх, хто працював у державній установі або займався творчістю. Всі вони, як переконує галичан автор листа, повинні зректися своїх посад і перейти у селянський чи робітничий стан, працювати як прості люди громадою, ділячи порівну напрацьоване. Ось, наприклад, звернення - заклик до попівства та всіх урядовців, але таке за змістом, як і звернення до інших станів галицького суспільства: «...зрікайтеся попівства й урядництва, увільняйтеся від усякої залежності від уряду і церковної темноти; ставайте в народні ряди як учителі світської науки, тої самої, котрою тепер помагаєте або хоть ради-бисте помогати робітному людови – і покиньте попівство і урядництво всяке для тих, що ніколи б не подумали про нічо інше, окрім свого черева і панування...».
Врешті, зміст цього об’ємного, на вісімнадцяти сторінках, листа звів М.Павлик до утопічних десяти пунктів, що мали на меті переконати галичан, що політичний та адміністративний устрій держав світу потрібно скасувати!
Якщо дотримуватись закликів М.Павлика, що звучали із Женеви, то кожний тверезо думаючий громадянин відразу би зрозумів, що намагання автора листа є зазіханням не тільки на особисті права громадян, але й на їхнє майно. Адже жоден з австрійських законів не допускав ніякої конфіскації, навіть пропозицій громади, як думав М.Павлик, відректися власності на її користь. «Власність є ненарушима. Вивласнення проти волі може наступити лиш в случаях и в спосіб законом визначений. Кожний горожанин держави може на кождом місци держави перебувати й мешкати, всякого роду недвижимости набувати й розпоряджати ними після волі, яка також під законними условіями, всякій рід заробку виконувати», – твердять австрійські закони. М.Павлик в багатьох листах, вміщених у «Переписці», закликає поступатися майном на користь громади. Так само він закликає й відмовлятись й від інших конституційних благ, але робить це так, що можна розуміти його по-різному. Звичайно, такі заклики обурювали значну частину галичан, що викликало й відповідні кроки.
М.Возняк, коментуючи «Отверті листи» М.Павлика, дав їм однобічно негативну оцінку, але він не прокоментував той факт, що до цих листів приклав свою руку й М.Драгоманов, про що свідчать й деякі дослідники його творчої спадщини. В «Переписці…» є лист М.Драгоманова і М.Павлика з Женеви від 8 листопада 1881 року до відомого громадського й державного діяча Ю.Романчука, в якому пропонується приєднатися до їхньої спроби об’єднати українських та польських селян навколо ідеї соціалізму та навколо деяких з тих пропозицій селянам та робітникам, що їх висловив М.Павлик у «Отвертому листі до всіх Галичан».
Погляди М.Павлика та М.Драгоманова, висловлені в листах, опублікованих у «Переписці…», ніколи не підтримувала більшість не тільки галицьких українців. І навіть коли утворена І.Франком, М.Павликом та небагатьма іншими прихильниками соціалістичних ідей Руско-українська радикальна партія почала реалізовувати свої ідеї, подібні до тих, що їх висловлювали М.Павлик та М.Драгоманов, вона дуже швидко прийшла до свого логічного кінця, і розпалась, коли з неї вийшов І.Франко, зрікшись ідей, які він до того сповідав. Саме після цього свого кроку він стає справді національним українським поетом і мислителем.
В «Переписці…» багато листів М.Павлика, особливо до М.Драгоманова, – це обмін думками стосовно утворення й діяльності Руско-української радикальної партії. Вони справді цікавий матеріал, проте в них є одна важлива вада – багато мовиться М.Павликом про ідею створення партії, про суперечки й непорозуміння при створенні програми партії, зміст якої М.Павлик приписує собі. Однак І.Франко у статті «Михайло Павлик. Замість ювілейної сильветки», опублікованій у ЛНВ, спростовує такі тлумачення М.Павлика, зазначивши, що все, що зробив для програми партії М.Павлик, так це тези про боротьбу з курінням та п’янством.
Історія, як відомо, є відтворення минулого досвіду багатьох поколінь, а історик повинен відтворити це минуле у власній свідомості. Листування М.Павлика, І.Франка та М.Драгоманова, опубліковане в «Переписці…», є тим досвідом, який сучасний дослідник минулого політичного й культурного життя Галичини й всієї України другої половини ХІХ ст. повинен вивчити й критично осмислити, а матеріалу для цього в «Переписці…» достатньо.
Висновки
«Переписка Михайла Драгоманова з Михайлом Павликом», що охоплює майже двадцять років, для сучасного історика представляє надзвичайно багатий історичний матеріал. Це документи, через призму вивчення яких можна правдиво відтворити події, що відбувалися в Галичині у другій половині ХІХ ст., в часах інтенсивного політичного життя, літературної, мистецької та наукової діяльності українців.
Це були часи відродження нашої освіти, шкільництва, об’єднання галицького учительства для спільного вироблення програми і методів виховання молодого покоління, здатного до активної громадської діяльності. В ці часи вперше в Україні з’явилися ґімназії, спочатку загальні для всіх національностей, а згодом і українські, які стали своєрідними університетами, що виховували високоосвічених діячів політики та культури, спеціалістів у всіх галузях практичного життя.
М.Павлик надавав опублікованим листам великого значення, бачив у них своєрідний історичний документ. В їхньому листуванні та статтях, які надрукував М.Павлик, відображено складність суспільно-політичного життя в Галичині у всіх його проявах, в подіях та явищах, що відбувалися в ті часи – з 1876 до 1895 рр., коли соціальні та національні проблеми тісно пов’язувалися між собою. З цих причин не можна однозначно позитивно чи негативно характеризувати діячів тої епохи.
Зокрема, проаналізувавши інтелектуальну постать М. Павлика, можна бачити, що його діяльність була і плідною, і одночасно, шкідливою. Плідною, тому що пожвавилася як громадська, так і політична діяльність краю, була утворена перша українська політична партія; до громадської політичної діяльності залучилася значна частина як інтелігенції, так і селянства; пожвавився процес українського Відродження. Шкідливою була тому, що сприяла розколу галицьких українців, сприяла посиленню цензури і політичних переслідувань; пропаганди атеїзму і радикального селянського соціалізму; призводила до сильного спротиву ідеям радикалів зі сторони української Церкви.
Події, висвітлені в «Переписці…» не залишилися в минулому, вони стали актуальні і для нашого часу. Непорозуміння, які зароджувалися у невмінні знаходити компроміси, а інколи й відверта ворожнеча, відображені у «Переписці…», часто приводили до розколу суспільства, що характерне і сьогодні. Такі негативні явища громадського й політичного життя як тоді, так і тепер приводять до зневіри у необхідності об’єднання українців для спільного досягнення головної мети – побудови сильної і незалежної держави.
Особливої уваги заслуговують «Отверті» листи – публічні звернення М.Павлика до галичан, які є також важливим свідченням історично-суспільних процесів того часу. Серед них є як безперечно важливі, як от «Лист М.Павлика до редакції «Карпата» в Ужгороді», де він постає на захист народної мови, так і вкрай утопічні, як «Друкований лист до всіх русинів в Галичині», де М. Павлик закликає до скасування політичного та адміністративного устрою. Також «Лист до редакції львівської «Правди» потребує критичного осмислення в ширшому історичному дослідженні, оскільки заторкує постать М. Драгоманова, якого палким послідовником був М. Павлик.
Залишається лише додати, що погляди М.Павлика та М.Драгоманова, висловлені в листах, опублікованих у «Переписці…», ніколи не підтримувала більшість не тільки галицьких українців. І навіть коли утворена І.Франком, М.Павликом та небагатьма іншими прихильниками соціалістичних ідей Руско-українська радикальна партія почала реалізовувати свої ідеї, подібні до тих, що їх висловлювали М.Павлик та М.Драгоманов, вона дуже швидко прийшла до свого логічного кінця, і розпалась, коли з неї вийшов І.Франко, зрікшись ідей, які він до того сповідав. Саме після цього свого кроку він стає справді національним українським поетом і мислителем.
Однак, майже всі опубліковані в «Переписці…» листи – це свідоцтва, насамперед, політичного життя Галичини. Саме ця політична боротьба наблизила українців до часів проголошення незалежної держави і мала безпосередній вплив на все життя галицького суспільства. В цьому і полягає велика цінність видання «Переписки…», більш детальне та ґрунтовне дослідження якої дасть можливість повнішого висвітлення історії та важливих постатей галицького Відродження.