Наталія Гордій (м. Рогатин, Івано-Франківська обл.)

Вид материала

Содержание

Я зліплена уся із України!
Україна на новому шляху
Українська книжка – кожній родині
Україна на новому шляху
Школа Шляхетних Українок

Подобный материал:

І місце

Наталія Гордій (м. Рогатин, Івано-Франківська обл.)

Шляхетність помислу і чину

Громадська діяльність Ростислави Федак – жінки-українки XXI століття

“ Жінка – це щось як сонце і повітря довкола нас, що ми не привикли окреслювати. Правда, є лірики й письменники, що так натхненно і гаряче пишуть про жінку. Однак ми не здобудемо від них знання про жінку. У всіх їхніх описах є потаємне бажання віддавати лишень одну прикмету: безсилість вислову мужеського почуття перед образом жінки”, – писав Юрій Липа.

Історія свідчить, що роль і статус жінки в суспільному житті України були досить високими. Українка ніколи не була невільницею, а мала значні права. Усьому світові українки послужили прикладом мудрих державних діячок, мужніх войовниць, вражали його рівнем освіченості та культури.

Однією з найбільших потужностей світу Юрій Липа називає жінку, особливу силу жіночості він бачить у жінці-українці. Від “Общества рускіх дам”, створеного при Успенській церкві у Львові в день Святого Андрея 1878 року, до “Товариства руських жінок” у Станиславові (7 квітня 1884р.) і до Союзу Українок (21 лютого 1917р.) у Львові гуртувалися свідомі українки. Перший Всеукраїнський жіночий з’їзд відбувався 22 грудня 1921 року у Львові, де було визначено і проголошено основну мету – “згуртувати якнайбільше число жінок… усіх областей української землі, зробити точний огляд жіночої роботи, намітити шляхи, якими іти в майбутньому ” та виробити для цього програму.

Визначною подією в жіночому русі став Український жіночий конгрес 23 – 27 червня 1934 року у Станиславові. Це була друга після Всеукраїнського, 1921 р. з’їзду, історична віха його розвитку. На Конгресі галицьке жіноцтво репрезентувало 545 делегаток, а 43 – еміграцію та інші терени. Він пройшов під знаком єднання усіх суспільно-політичних сил та викристалізував основні засади українського фемінізму. В прийнятих резолюціях підкреслювалося, що жіночий рух став “важливим чинником національного відродження”, “носієм найвищих етичних цінностей ”, який “скріплює життєздатність та енергію нації ” і має стати “ співрішаючим чинником ” в її житті. Наголошувалося на необхідності підвищення ролі жінки в усіх сферах суспільного життя та “її рівної з чоловіком відповідальності за здоров’я, силу й виховання потомства ”, а також, що саме в родині “кується душа і майбутність нації ”. Було проголошено про “вироблення нового типу української жінки – жінки – громадянки”. Жіноцтво виступило вагомою рушійною силою суспільного життя. Я захоплююся рішучістю, мужністю і високим духовним покликанням таких визначних громадсько – політичних діячок, як Наталія Кобринська, Софія Окуневська, Уляна Кравченко, Констянтина Малицька, Мілена Рудницька; жінок-воїнів Олени Степанів, Софії Галечко, Павлини Михайлишин, Ганни Дмитерко, які виявили величезну мужність і стійкість в добу національно-визвольних змагань, взявши до рук зброю нарівні з чоловіками. Їхньою жертовною працею було врятовано життя тисячам вояків.

Осмислюючи історію боротьби мого народу за власну державу, я усвідомлюю, що героїчна боротьба Української Повстанської Армії не була б такою довготривалою без участі і підтримки жіноцтва. Який народ ще мав армію, не маючи держави? Це феноменальне явище в історії.

В умовах панування чужих режимів західноукраїнське жіноцтво протистояло політиці асиміляції нації, гуртувало духовні сили. У вересні 1939 року діяльність жіночих, як і інших національних організацій, гімназій, духовних семінарій була насильно перервана, строго заборонена.

Ця заборона тривала цілих 52 роки аж до часу проголошення України незалежною суверенною державою у серпні 1991 року.

Однак, забігаючи наперед, хочу відзначити, що жінки-українки випередили цю історичну мить, адже відродження Союзу Українок у Галичині почалося у 1989 році. Значить ці півстоліття “заборони” були фікцією. Насправді кожна жінка-галичанка робила свою святу справу у власній родині, виконувала високу місію матері-берегині, хранительки свого роду і народу. Інакше, скільки б то часу було потрібно для усвідомлення у собі українства!?

Моє дослідження, власне, присвячене нашій сучасниці, невтомній діячці, заступниці голови Союзу Українок України, кавалеру ордену “Княгині Ольги ІІІ ступення” високоповажній пані Ростиславі Федак.

Ця елегантна і інтелігентна жінка, одягнена у вишукано-національному стилі, струнка і приваблива у своєму поважному віці захопила мене і моїх подруг-гімназисток у часі святкування 100-літнього ювілею нашої гімназії. Пані Ростислава щиро вітала присутніх з величним святом, вручила диплом переможця міжнародного конкурсу “Мій рідний край ” учневі нашої гімназії Тичківському Михайлові за дослідження “Добродійності діло святеє”, подяку науковому керівнику пані Вірій Мединській та директору гімназії пану Ігорю Доронюку.

Я слухала привітання високоповажної гості затамувавши подих. І в цю мить подумки пообіцяла собі, що обов’язково зберу інформацію і напишу роботу на конкурс, щоб уся Україна і українки поза її межами знали про духовні витоки, джерела, творче натхнення і одержиму працю сучасної жінки-українки, щоб кожній з нас хотілося прилучитися до величної справи плекання високодуховної національної еліти.

“ Я зліплена уся із України!

З найпотаємніших землі цієї див ”, – цими поетичними рядками члена Національної спілки письменників України Тетяни Домашенко в повній мірі заявляє про себе героїня мого дослідження Ростислава Федак.

04 червня 1933 року у місті Болехові Івано-Франківської області в українській національно-свідомій родині Юлії і Степана Телегів народилася донечка Ростислава. Її ім’я символізує енергійне прагнення до слави, до доброї жіночої слави, яка необхідна кожній жінці. Але не для неї самої, а для того, щоб славити свою родину, сім’ю, дітей – щоб від її імені зростала добра слава її роду і народу… Що ж, ім’я людини накладає на неї високий обов’язок і у нашому випадку це справді так і є. Єдина і наймолодша донечка разом з братами Романом і Степаном … була великою потіхою і гордістю батьків. У родинній школі своїх батьків була допитливою, кмітливою і зразковою ученицею. Родина, як мала перша спільнота дитини, дала перші суспільні прикмети, вчила як пристосуватися до спільного добра. Доречно тут буде згадати славного виховника і педагога Песталоцці: “Родинний дім! Ти – школа звичаїв і держави! ”. Оце і зветься соціальним вихованням і першим досвідом людської громади. Найголовніше, на мій погляд, це те, що духовне зростання маленької Ростислави почалося у батьківському домі. Дух предків і традиції, що жили в рідній оселі, батьківське любляче-вимогливе слово і материнська ласка, стосунки з братами, щира молитовна розмова з Богом – все це формувало юну душу, вело від дитячого захоплення і здивування до щирої цікавості.

Саме у батьківському домі виплекала у собі пані Ростислава такі чесноти, як пошану до старших, милосердя, любов до порядку, ощадність, доброту, правдомовність, точність, щирість, патріотизм, любов до рідного, шанування рідної історії, і традицій свого народу – адже почуття Батьківщини оживає з теплом материнських грудей. Її дитинство і юність припали на нелегкі часи війни та післявоєнне лихоліття, голод. Але моральні чесноти, виплекані в родині допомогли дівчині успішно навчатися у Болехівській середній школі №1 протягом 1941-1951 років.

Вступила на навчання до Львівського торгово-економічного інституту, який успішно закінчила, у 1955 році за спеціальністю «товарознавець вищої кваліфікації». 1955-1963 роки працювала товарознавцем у системі воєнторгу у м. Самборі Львівської області.

Однак це не було її покликанням і тому вирішила перекваліфікуватися на право педагогічної праці при Донецькому університеті.

Я вірю в те, що у цьому світі нічого не відбувається випадково. На все воля Божа, яку чутлива душа у певний момент приймає.

Наступним кроком були кваліфікаційно-педагогічні курси при Дрогобицькому педагогічному інституті. Це дало право пані Ростиславі на педагогічну працю в Самбірському професійному училищі №2. Протягом 1963-1989 років викладала курси психології, етики, торгово-технологічних процесів. Саме тут відчула в собі здатність гуртувати студентську молодь, колег-викладачів, інтелігенцію міста до культурно-просвітницької роботи, будити дух нації, не афішуючи справжньої мети. Як викладач-методист була активним членом Всеукраїнської методичної комісії Управління професійно-технічної освіти України в Києві. Була знаною і шанованою студентами і викладачами училища, громадськістю міста Самбора, колегами з усієї України.

Одружена з інженером лісового господарства с. п. Степаном Федаком виростила і викохала синів, справжніх українців, Богдана і Ростислава. Була щасливою у подружньому житті. Сповідувала і сповідує найвищу жіночу чесноту – вірність.

Духовна вірність Богові, родинна вірність батьківським традиціям, шлюбна вірність чоловікові і материнська вірність дітям – це ті чотири підвалини, на яких тримається жіноча честь п. Ростислави і її добра слава.

Чесність – це душевна чистота. Прагнення зберегти свою душу в праведності допомагає їй вистояти проти нечистих помислів і ідей цього світу.

“Хай небо дасть Вам сили і горіння”, – цими словами всесвітньо відомої поетеси Зої Когут я розпочну розповідь про невтомну працю нашої сучасниці, Жінки Третього тисячоліття пані Ростислави Федак. Наша героїня перебуває у часі поміркованої зрілості. У неї ще достатньо сили, аби щось здійснити, і вже достатньо мудрості, аби розрахувати свої можливості. А, головне, ще достатньо часу – не мало і не багато – щоб оглянутись, як прожито, і подумати, як жити далі, аби земне життя не було тягарем для вічності…

Тож у зрілості всього достатньо – і сили, і мудрості, і часу! Є люди, які цими небесними дарами користають виключно для себе. Але це ніяк не стосується пані Ростислави. Вона ж всю свою мудрість віддає громадській роботі, яку провадить з жовтня 1989 року. На зорі національного відродження Ростислава Степанівна вступила до Народного Руху України не заради слави чи особистого збагачення, а заради ідеї визволення України зі складу імперії – монстра СРСР. Була обрана членом Проводу Самбірської районної організації НРУ, членом Сихівської районної організації НРУ м. Львова. У своїй невтомній праці пані Ростислава постійно опирається на християнське розуміння злагоди, тому що згода будує, а незгода – руйнує. Бо злагоду між людьми розуміє як символ вседопомоги, взаємопорозуміння і любові; злагоду на роботі супроводжують успіхи і радість від улюбленої праці, а злагоду в суспільстві – як надію на кращу долю народу, справедливість, добробут, ясне небо над землею. Адже тільки у злагоді, у прагненні всією душею можна зрозуміти одне одного, допомогти, підтримати, настановити на вірний шлях, подати людині руку дружби саме в той момент, коли це найбільш необхідно; зуміти залишити у своєму серці добрий слід, оте весняне пробудження, яке породило б чарівні плоди з нічим незрівняної краси людини на землі, її неперевершеності високості духа і щирості найкращих почуттів до ближнього – ось що таке злагода. Злагода витворюється у громаді. Саме тому пані Ростислава очолювала Самбірську районну організацію Союзу українок з 3 березня 1991 року по 29 червня 1997 року. За творчу і жертовну працю у справі відродження національних святинь, звичаїв і обрядів нагороджена подяками, грамотами. У 1996 році їй присвоєно знання «Почесна членкиня Союзу українок України», а у 1997 році – «Почесна голова Самбірської районної організації Союзу українок».

З 21 грудня 1991 року – член Всеукраїнської Координаційної Ради Союзу українок України. З 1992 по 2003р. р. – заступниця голови Львівської обласної організації Союзу Українок, з 1997 по 2001 р. р. – голова секретаріату Союзу Українок України; з 2001 року по даний час – заступниця голови Союзу українок України (Київ), член Проводу СУУ.

За цим переліком стоїть одержима праця пані Ростислави, яка спрямована, насамперед, на утвердження високого статусу жінки в Україні, що є запорукою надзвичайно високої цивілізованої та багатої держави. Не займаючи високих посад, на жаль, українська жінка все ж може і вміє впливати на державну політику, економіку, мета жіноцтва – спрямувати на творення доброго і вічного в житті суспільства свій розум, культуру, інтелект. Пані Ростислава разом із посестрами взяла на себе відповідальність за долю жінки, родини, держави в цілому. Їм не байдуже, чи є в нас, чи немає демократії, чи поважають, чи ні права людини, чи торжествує чи ні свобода, людинолюбство…

З проголошенням України незалежною демократичною державою розпочався новий етап у самовідданій праці союзянок. Чудові слова про український жіночий рух сказала голова СФУЖО пані Марія Шкамбара: «Соборна Незалежна Самостійна Україна – це мрія кожної українки. Тож будь горда, що ти українка, плекай українську мову, неси її в душі дітей, навчай дітей любити мову, звичай, культуру. І, мабуть, тільки організоване українське жіноцтво може тобі в цьому допомогти. Хай Бог поможе нам у нашій праці!». У повній мірі ці слова стосуються нашої пані Ростислави. Вона випромінює доброзичливість, любов і повагу; її душа переповнена «більшовартістю» своєї національної духовної сутності, а розум і мудрість генерують творчі задуми, ідеї, проекти. Це людина, яка держить руку на пульсі українства без граничного поділу на схід і захід, на своїх і чужих. Багатогранністю своєї діяльності в даний час Союз українок України завдячує саме заступниці Голови СУ пані Ростиславі Федак.

Найперше моє вдячне слово за конкурс «Мій рідний край», який має високий статус міжнародного конкурсу учнівської та студентської молоді.

За 14 років – 1997-2011 р. р. на конкурс подано понад 1472 праць. …. науково – дослідницькі, пошукові, творчі роботи, які виховують любов до рідного краю, гордість за приналежність до української нації, відповідальність за сьогодення і майбутнє нашої славної України.

Мета конкурсу – досліджувати і науково обґрунтовувати, аналізувати та порівнювати події і факти історії, повертати з небуття видатних особистостей, відроджувати генеалогію роду свого, історичну справедливість, розбудовувати незалежну державу. Я ознайомилася з окремими збірниками робіт переможців конкурсу і була глибоко вражена. Яка глибина розкриття, яке філософське розуміння досліджуваної тематики, яка щирість і науковість одночасно!!! Мені захотілося теж бути причетною до великої справи дослідження глибокої духовної таїни незнищенності нашої нації. Надзвичайно багатоплановий спектр номінацій, а саме:

Видатні жінки України;
Проблеми національного виховання та гендерної політики;
Видатні постаті – гордість України;
Історія мого роду;
Етнографічне дослідження;
Літературознавство, мовознавство та фольклор;
Поетичний голос, художньо-літературна творчість;
Ми – горда нація;
Краєзнавче дослідження;
Історія мого роду;
Криниці духовності;

У передмові до збірника робіт переможців всеукраїнського конкурсу «Мій рідний край» 1999 – 2000р. р. голова Союзу Українок України пані Атена Пашко відзначала: «Всеукраїнський конкурс «Мій рідний край», який з 1997 року систематично проводиться під патронатом Ростислави Федак, став уже невід’ємною частиною роботи Союзу українок України з молоддю… Значення цього конкурсу переоцінити важко, адже спрямований він на виховання молодого покоління в дусі патріотизму, любові і пошани до рідної землі, до України… Заглиблене вивчення рідного краю, пізнання його серцем і розумом, виробляє почуття власної гідності – людської і національної»

Сама Ростислава у передмові до збірника робіт 2009 – 2010 р. р. по праву гордиться плодами праці, адже «учасники конкурсу – це творча молодь, яка народилася в незалежній Україні і поза її межами. Конкурс допомагає усвідомити себе як єство суспільства, а це уже процес духовного, морального, національного і соціального відродження. Він допомагає молоді не «розчинитись» у суспільстві, а пізнати себе, свої індивідуальні здібності, свою вартість. Правила своєї поведінки молодь сприймає розумом і душею – через почуття віри, надії, любові, – формує в собі духовність захищати добро в собі і навколишньому світі, будувати, а не руйнувати … плекати Силу Духа, «перед ніким чола щоб не корить».

Щиро дякую Вам за «золоті» слова, за титанічну працю в ім’я сьогодення і майбуття рідної землі. Ви плекаєте в наших душах високе і святе почуття до найціннішого скарбу на землі – отчого дому, родини. Я горда тим, що учні нашої гімназії були серед перших учасників конкурсу “Мій рідний край ”. Духовна аура відродженої гімназії і високе покликання організатора і незмінної голови конкурсної комісії злились воєдино у прагненні плекати високодуховну еліту нації, сягнувши від найглибших глибин нашого коріння до найвищих висот нашого стремління. Як не згадати тут слова великого поета:

Запускайте коріння ціпке

Аж у серце до ґрунту,

Проти плісені, сну, мертвоти

Кличте Духа до бунту.

Іван Франко

Завдяки участі у конкурсі наші гімназисти дослідили і впорядкували багато цікавих матеріалів про священиків Рогатинщини – засновників української гімназії в Рогатині;про великого патріота-українця, першого команданта УСС, першого директора гімназії Михайла Галущинського;про життя і творчість вчителя гімназії Миколи Угрина-Безгрішного;про унікальну церкву Святого Духа, яка знаходиться під опікою ЮНЕСКО;про композитора і музиканта, замордованого в мордовських таборах Бориса Кудрика;про духовного опікуна відродженої гімназії, колишнього гімназиста, доктора теології отця Івана Музичку з Риму;про доброчинців і меценатів відродженої гімназії;про славну жінку-героїню, нашу краянку, замордовану у Львівській тюрмі, Ольгу Басараб;про поетесу Ірину Дибко із США;про участь свого роду у визвольних змаганнях…

Я ж від імені всіх моїх попередників-дослідників вклоняюся Вам низько. Думаю, що це був поклик Неба, який саме Ви відчули і взялись за таку нелегку, але дуже потрібну справу. Хай і надалі будуть прихильні до вас Небеса!

Програма « Україна на новому шляху»з 2004 року – це робота з молоддю і жінками. Зустрічі, круглі столи, дискусії, презентації, науково-практичні конференції на різну тематику:

Історія, яка нас єднає;
Педагогічна думка і просвітництво в українському жіночому русі;
Виховання свободою;
Мусимо навчатись відчувати себе українцями;
Жінка у націотворенні;
Жінки-провідники та ідеологи українського жіночого руху.

Тематика погоджується зі школами, коледжами, ліцеями, університетами, дошкільними і позашкільними закладами. Проведені акції за даною програмою у Луганську – 2004р, 2007, 2010; Херсоні – 2005р.; Кіровограді – 2006р.; Запоріжжі – 2007р.; АР Крим – 2007р.; Харкові – грудень, 2008р.; Маріуполі (листопад-грудень 2009р.), Полтава – (лютий 2011).

Кожен виїзд погоджується з головами Союзу українок на місцях, керівниками навчальних закладів, місцевими керівниками влади, готується буклет з конкретною програмою (на 4-5 днів). Крім зустрічей, круглих столів, конференцій, дискусій, які збирають 1200-1500 учасників, проводяться виставки архівних матеріалів з історії України і жіночого руху, презентації нових видань, які мають дотичність до виховання Сили Духа Нації, національно свідомої молоді. Проводяться майстер-класи і виставки мистецьких робіт майстрів народної творчості України – членів Союзу українок.

Спільно з Херсонським національним університетом проведена науково-практична конференція «Софія Русова – педагог, громадський діяч» (2005р.), Союзом українок України, Івано-франківською обласною організацією Союзу українок, Прикарпатським національним університетом ім. Василя Стефаника, Львівською національною академією мистецтв проведена науково-практична конференція «Український жіночий рух:історія та соціокультурна перспектива» присвячена 90-річчю СУ (квітень 2008р., видано збірник).

Програма ” Українська книжка – кожній родині ” проводиться з 2003 року. Виїзди з книгами проведені в Одесу, Миколаїв, Луганськ, Херсон, Кіровоград, Запоріжжя, Севастополь, Сімферополь, Ялту, Феодосію, Харків, Полтаву. Ця програма проводиться одночасно з програмою”Україна на новому шляху” (дарують книги бібліотекам).

Програми « Україна на новому шляху» і «Українська книжка – кожній родині» проводяться з 2003 року спільно з ОУЖ Німеччини і родини Мирослава і Софії Труханів. Пані Ростислава є ініціатором та організатором багатьох науково-практичних конференцій з проблем національного виховання та гендерної політики, національного відродження, мови; присвячених видатним особистостям України: Наталії Кобринській, Софії Русовій, Мілені Рудницькій, Наталені Королевій, Олені Степанівні, Катрі Гриневичевій, Ользі Дучимінській, Лесі Українці, Уляні Кравченко, Іванові Филипчаку, жінкам-науковцям, майстрам народної творчості, історії українського жіночого руху. До кожного виїзду готуються не тільки буклети-програми, але й афіші, повідомлення через засоби масової інформації (теле-і радіопередачі).

Організатор юнацької організації у школі №80 міста Львова, яка успішно працює сьогодні і має назву “Галичанка” (170 членів). Складається з окремих 16 гуртків (учнів 5-9 класів), яким присвоєні імена видатних жінок України: Наталії Кобринської, Софії Русової, Мілени Рудницкої, Ірини Сеник, Софії Караффи-Корбут.

З 1998-2004 вела програму “Світлиця” на Львівщині, яку сьогодні проводять в багатьох областях України, на радіо та телебаченні. Ця програма повернула з небуття імена видатних особистостей України, які були незаслужено забуті, популяризувала народні традиції і звичаї як генетичний зв’язок між поколіннями – невмирущий Дух Нації. Програма “Світлиця” проводилась в тісній співпраці з обласним і всеукраїнським радіо та телебаченням, школами, вищими навчальними закладами, бібліотеками, архівами, іншими громадськими організаціями Львівщини і всієї України.

Учасник акції “Жінки України – дітям” Національної ради жінок України, член Президії Міжнародного конкурсу юних поетів, прозаїків “Рекітське сузір’я” та МАЛіЖ. Причетна до відкриття музею Ольги Басараб в СШ № 49 м. Львова (лютий 1999р.) та Наталії Кобринської в м. Болехові.

З 1991 року – член Управи т-ва “Бойківщина” у Самборі і Всеукраїнської організації. Член оргкомітету проведення І, ІІІ і ІV-их Бойківських фестин, Першого (2005р.) та Другого (2010р.) Світового конгресу бойків у м. Турка. Учасник багатьох міжнародних форумів та конгресів.

Спільно з ОУЖ у Великій Британії (голова Марія Фінів) започаткована цікава програма у грудні 2007 року “Святого Миколая: українська книжка – українській дитині”, яка проведена у 37 сиротинцях 15 областей України. Діти-сироти (2883 дитини) одержали в подарунок книжку і солодощі. Ще 7 бібліотек в сиротинцях поповнилися українськими книжками в грудні 2008.: у Сумах – 2, Маріуполі – 1, Луганську – 1, Черкасах і Шполі – 2, Новотроїцьку (Донецької обл..) – 1.

В березні 2009 року проведена акція по програмі “Українська книжка – кожній дитині” в чотирьох бібліотеках Донеччини. В червні – в Українській гімназії № 59 м. Луганськ, де відкритий клас “Українського слова” (9 листопада в День української мови та писемності); Луганському національному університеті ім.. Тараса Шевченка (факультет української філології), де проведена презентація книг і наукова конференція.

В січні 2011 року в Дружківці Донецької області подаровані книги центральній дитячі бібліотеці, а в лютому 2011 року – чотирьом навчальним закладам Полтавщини. 22 березня 2009 року спільно з педагогами СЗШ №69 м. Львова, заступником голови ОУЖ у Великій Британії проведено свято вручення 10 стипендій творчим, здібним юнакам і дівчатам з 7 областей України.

Учасник святкової Координаційної Ради Івано-Франківської обласної організації СУ (5 липня 2009р.) з нагоди відзначення 75-річчя І Світового Конгресу українських жінок та 15-річчя ІІ Світового Конгресу.

З 2006 року – член президії МАЛІЖ Закарпаття, 2006-2010р. член оргкомітету і журі Міжнародного фестивалю МАЛІЖ “Рекітське сузір’я” (м. Міжгір’я Закарпатської області).

На нараді заступників директорів з виховної роботи шкіл Сихівського району м. Львова (02. 09. 2009 р.) провела презентацію програми “Школи шляхетних українок”, відкриття якої відбулося 2 жовтня 2009 року.

23 вересня 2009р. представляла майстрів народної творчості України, їх мистецькі роботи учням та педагогам Сихівського району в програмі “Вишивана Україна” (СШ №96 м. Львова).

26 вересня 2009 року запрошена Союзом українок та гімназією до м. Калуша на презентацію монографії учасниці Міжнародного конкурсу “Мій рідний край” Марти Ониськів “Бойківське весілля в Петранці” з одночасним нагородженням учасників міжнародного конкурсу “Мій рідний край”.

28-30 вересня 2009р. – учасник святкувань 100-річчя Рогатинської гімназії ім. Володимира Великого (вручення подяк і нагород директорові, педагогам, учням-учасникам Міжнародного конкурсу ”Мій рідний край) ”.

23 жовтня 2009р. на запрошення Союзу українок Старосамбірщини – учасник свята ‘’Українки в націотворені’’, присвяченого пошануванню жінок-політв’язнів (вручення подяк, нагород учасникам Міжнародного конкурсу ’’Мій рідний край – 2008”).

27 жовтня 2009р. організатор похорону Героїні Світу, Почесної членкині Союзу українок України Ірини Сеник у м. Львові. Вечір-реквієм у сороковини відходу у вічність проведено 9 грудня 2009 р. спільно з юнацькою організацією ”Галичанка” і ”Школою шляхетних українок” (Музей етнографії та художнього промислу у Львові).

Хто ж вона с. п. Ірина Сеник?

За які заслуги можна отримати найвище земне звання «Героїня світу»?

Очевидно, помиляються ті, хто вважає жінку слабкою половиною людства. Адже знана усьому світові княгиня Ольга після смерті чоловіка мудро і успішно управляла цілою державою!

А наша краянка Настя Лісовська – Роксолана, юна українка, вихована батьком-патріотом, священиком церкви Святого Духа в Рогатині, зуміла піднятися від бранки-невільниці до султанші Османської імперії. Сорок один рік українка була єдиною султаншею в тисячолітній історії Османії…

Ірина Сеник не керувала державами, але пройшла через 34 роки тюремної неволі, 12410 днів боротьби за виживання, боротьби за свою честь і гідність, за право свого народу на власну державу. Якою ж силою духа треба володіти, щоб у нестерпних умовах знайти у собі сили складати поезії і навіть вишивати.

Розгортаю життя,

як сувій полотна:

Ось мережка гріхів

і низинка падінь.

Верховинка жадань,

Яворівка притаємних прагнень.

Далі – хрестики чорні

Страждань і терпінь

та червона стебнівка

палкого кохання.

ось гладинка жіночої ласки,

Перетиканка пестощів з ніжністю…

ці нитки, ці голки,

Незаручені пальці в наперстках.

Все життя у шитті

І шиття, як життя.

За свою одержиму віру, надію і любов, за своє безмежне терпіння, за своє правдиве християнство ця дивовижна Жінка визнана однією з «100 Героїнь світу». Її життя нагадує мені науку Ісака Сирійця, Отця Церкви VІІст. «Як жити з людьми».

Ось, наприклад:

Нехай тебе розпинають, але ти не розпинай нікого.
Нехай тебе кривдять, але ти нікого не кривдь.
Радій із тими, хто радіє, і плач з тими, хто плаче: це буде ознака твоєї чистоти.
Будь другом для всіх людей, але думкою своєю завжди будь з Господом.

Під час вручення нагороди «Героїня світу» у м. Рочестері (США) 29 жовтня 1998 року весь зал встав, пошановуючи тендітну Жінку – Українку, яка перейшла земне «пекло», але не згоріла на попіл, одержимість її духу не зламалась. Ця жінка-героїня народилася 8 червня 1926 року в родині січового стрільця Михайла Сеника. Під час університетських студій була заарештована і засуджена на двадцять жахливих років радянської концтабірної каторги. Як політичний в’язень, вона зазнала неймовірних страждань, голоду, принижень. Більшовицька влада знищила її батька, матір, сестру, арештувала і заслала брата. Якби не глибока віра в Бога і свою націю пані Ірині було б надзвичайна важко витримати важкі удари долі.

Пані Ростислава з гарячою любов’ю, пошаною, а особливо турботою ставилася до Ірини Сеник. Постійне піклування про здоров’я, творчі зустрічі з інтелігенцією і студентами відродженої України, презентація творів, вишиваних мініатюр на духовну тематику, – це далеко неповний перелік добрих справ Ростислави Степанівни для героїчної жінки – українки. Особливо багато зусиль приклала пані Ростислава, щоб Львівська міська Рада виділила житло для пані Ірини, здійснилася її мрія повернутися до Львова:

А я ще вернуся у Львів

І буду в ньому вічно жити…

Ти, Львове, завше будь моїм

Бо я твоя навіки.

Відрадно, що Ірина Сеник є Почесною громадянкою міста Львова. У це важко було повірити, але всі клопотання щодо помешкання увінчалися успіхом.

Дуже хотілося би, щоб саме у цьому помешканні було відкрито музей Героїні світу – Ірини Сеник. У часі відзначення річниці відходу Ірини Сеник до Вічності в Івано – Франківську пані Ростислава Федак проголосила промову «Життя Ірини Сеник – це кетяги калини, що зачепилися за дроти».

У колі родини і палких шанувальників жінки-страдниці пані Ростислава була тим духовним центром, що об’єднав всіх присутніх, на вечорі пам’яті «За межами болю».

Знайди час на призадуму…

Вона є джерелом сили.

Знайди час на працю…

Вона є ціною успіху, –

Так радить нам Роман Іваницький, в’язень Самбірської тюрми, засуджений до страти і чудом порятований 27 червня 1941 року.

Ці мудрі слова є справді джерелом сили для людини. У моментах призадуми Пані Ростислава окреслює роль і завдання українського жіночого руху в сучасній Україні через піднесене почуття самовизначення жінки для впровадження змін. Мілена Рудницька у своїй праці «Жінка і нація» писала: «Ти, жінко, співвинна за українську дійсність і співвідповідальна за українську майбутність». Пані Ростислава не просто знаходить час на працю, вона вся у праці. А тим, хто десь засумнівався чи зневірився в діях нинішньої влади, дає дуже лаконічну і мудру пораду: працювати для України ніхто не забороняє! І це справді так. Гіркота від результатів президентських виборів 2009 року мусить стати для кожної Українки суворим уроком застереженням від амбітності, роздорів, поборювання одних одними. Тільки через усвідомлене об’єднання заради того, що Україна понад усе, через залучення неоціненних скарбів національної енергії на плідну працю для добра рідної землі, через соборність Духа нації будемо варті високого ймення –українка. Пані Ростислава роздумує над тим, що має змінитися в жіночих організаціях. Найперше, це розуміння власної відповідальності. І як же тут будуть доречними слова Івана Франка:

Кожен думай, що на тобі міліонів стан стоїть,

Що за долю міліонів мусиш ти нести одвіт.

Найголовнішою складовою діяльності сучасних громадських організацій є гуманітарна праця. Це, найперше освіта, яка в даний час потребує захисту від русофілів і космополітів. Хто би міг подумати, що на двадцятому році існування незалежної держави може стояти питання про державність мови сусідньої держави. Необдумані кроки чиновників від освіти протягом останнього навчального року шокували вчителів, учнів, студентів, батьків. Це, напевно, єдина держава у світі, яка так експериментує на своїх же дітях.

Важливою ділянкою в роботі жіночих організацій є християнська етика як основа духовного виховання.

Авторку статті «Роль і завдання українського жіночого руху в сучасній Україні. Піднесене почуття самовизначення жінки для впровадження змін»турбує і проблема заробітчанства. Адже на фоні матеріального достатку відбувається катастрофічна руйнація родини, що є найголовнішою клітиною суспільства, йде процес духовної деградації.

Заступниця голови Союзок Українок України Ростислава Федак всім серцем і душею боліє за те затишшя, яке панує в даний час у жіночому русі, особливо з огляду на соціальний стан українських родин.

У вище названій праці авторка чітко формулює програму дій, наприклад:

Усунути внутрішні протистояння.
Залучити неоціненні скарби національної енергії на плідну праця для добра рідної землі, а не на поборювання і особисті колотнечі.
Працювати на національну консолідацію, соборність духа нації.
Кожноденною кропіткою працею усунути хвилю розчарувань, апатії.
Залучати молодь через цікаві програми, співпрацю з фондами, інтернет-програми.
Дбати про членство організації і її фінансову забезпеченість.

Що має змінитися в нас?

Розуміння почуття відповідальності за організацію, долю кожного члена організації, за кожен вчинок. Обов’язок державотворчої праці, жертовної професійної праці.
Заманіфестувати надпартійність жіночих організацій. Приналежність до політичних партій і беззастережне виконання їх ухвал негативно впливає на діяльність громадських організацій.
Об’єднати громадські організації на засадах ідеології, яку ми сповідуємо-створення асоціацій або координаційного центру.
Залучити до співпраці інтелект нації-чоловіків.
Розробити план роботи Асоціації чи Координаційної ради українських жіночих організацій з відповідним кошторисом.
Створити потужні сайти в Інтернеті, визначившись, на яку аудиторію будемо виходити.
Налагодити видавничу та інтелектуальну діяльність і створити інформаційне забезпечення для них.
Відкрити в Інтернеті журнал, бібліотеку жіночих організацій Світу.
Започаткувати обговорення в ЗМІ проблеми «Жінка і сучасність» з висоти 20 – річної праці у жіночому русі.

Ростислава Степанівна приходить до оптимістичного висновку:

жіночий рух в Україні має здорове ядро жінок-науковців, ідеологів українського руху, провідниць громадських організацій.

Сьогодні зразком діяльності обласних організацій Союзу Українок є: Волинський відділ (голова Любов Ганейчук), Івано-Франківський відділ (голова Уляна Шведюк, голова секретаріату Леся Савицька), Рівненський відділ (голова Таїсія Наулік), Луганський відділ (голова Іванна Колесник), Севастопольська міська організація (голова Богданна Процак).

Авторка звертається до розуму і серця кожної свідомої українки: «Об’єднаємо націю – збережемо незалежну державу! Бо ми відповідальні за майбутнє наших дітей, внуків, правнуків, за Державу Свободи, Правди і Добра».

Яскравою сторінкою у невтомній діяльності Ростислави Федак є її дітище – Школа Шляхетних Українок у Сихівському районі славного міста Львова.

Ідея відкриття Школи шляхетних українок мене супроводжувала дуже давно – розповідає пані Ростислава. – На вулицях, в театрах, в громадських місцях ми часто зустрічаємо дівчаток, які і не так розмовляють, і не так себе поводять, як цього вимагає етикет і звичайна повага до навколишніх. Важко сьогодні зустріти молоду дівчину, яку можна би було назвати взірцем шляхетної українки.

І щоб повернути наші давні традиції і нагадати дівчаткам, якими вони повинні бути насправді ми ще з 1991-го почали відкривати Школи шляхетних українок по всій Україні – на Волині, в Рівному, в Болехові… Протягом двох років я виношувала ідею удосконалення програми таких шкіл у співпраці з управліннями освіти.

Я відчувала потребу співпраці з освітою, яка тепер є налагодженою. Заняття у нашій школі розпочинаються з 1 жовтня і тривають до 1 травня кожної суботи. Ученицями є дівчата 9-10 класів, саме вони тільки-тільки входять у доросле життя. Ми прагнемо навчити їх бути шляхетними українками перш за все, сильними духом і гордими за свою націю. Юні леді мають бути впевненими в собі, вміти знайти мудрий вихід у непростих життєвих ситуаціях, бути відповідальними не тільки за себе, а й за інших. Майбутні дружини вчаться любити і прощати, готуючись до найвищої місії на Землі – материнства. Вчаться відчувати в собі і цінувати триєдність тіла, душі і духа. Бо тіло народжує людські почуття, душа пробуджує людський розум, а дух оживляє людську мудрість. Вони на все життя засвоюють істину: коли почуттям володіє розум від душі, а над душею панує мудрість від духа, тоді народжується справжня людина.

Надзвичайно багато різних факторів варто переплести, з’єднати в єдине, щоби виховати справді шляхетну дівчину-українку.

Програму для Школи укладено Союзом українок України. Тематику впорядковано за циклами:

основи гендерних знань;
краєзнавство; економіка,
екологія,
християнська етика,
мова й етикет;
косметологія
історія мистецтва,
кулінарія;
сучасна жінка – яка вона;
молодіжні субкультури;
життєва перспектива молоді в Україні: міф та реальність.

Після офіційного затвердження Програма має чинність по всій Україні. З 1-го жовтня 2010 року Школи шляхетних українок відкрилися в Луцьку, Запоріжжі. Зацікавилися нашою діяльністю і в Полтаві, на Хмельниччині та Донеччині. Випускницям Школи видається спеціальний сертифікат, який підтверджується підписом відділу освіти як державної установи і Союзу українок як громадської організації.

Окреме моє слово про видавничу діяльність.

Найперше, видано 7 збірників конкурсних робіт дипломантів міжнародного конкурсу «Мій рідний край»; збірник робіт обласного конкурсу ім. М. Рудницької (м. Львів); буклети реалізованих програм і публічних заходів; телерадіопрограми:«Події, факти, імена» (Львів); «Берегиня» і «Кольоровий світ» (Київ).

Творча співпраця з Міністерством України у справах сім’ї, молоді та спорту; Національною радою жінок України; обласними управліннями освіти України; ЗМІ, видавництвами «Каменяр»; «Веселка»; «Либідь»; «Смолоскип»; школами, ВНЗ, громадськими організаціями Польщі, Німеччини, Великої Британії, СФУЖО, США.

Древня мудрість гласить, що «краще запалити свічу, ніж ганьбити темряву». І це насправді так. Свічечка до свічечки в одержимій праці пані Ростислави складає сьогодні уже незгасиме полум’я її духовної праці в ім’я сьогодення і прийдешності України.

Молюсь за тебе, Україно,

І свої сили віддаю,

Щоб відродити із руїни

Твою потугу, міць твою, –

Діяльність заступника голови Союзу українок України Ростислави Федак достойно поцінована. Висока державна нагорода – Орден княгині Ольги ІІІ ступеня – це не тільки визнання в Україні, це доказ визнання в усьому світі, серед світового українства.

Медаль «За працю та звитягу», Подяка від міського голови м. Києва, Грамота від НРЖУ, грамоти незчисленних державних та громадських організацій, листи-подяки від школярів, студентів вищих навчальних закладів та їх керівництва – це далеко неповний перелік пошанування її діяльності. Я не помилюся, якщо скажу, що для нас Ростислава Федак – це Союз українок в Україні, а Союз українок в Україні – це, найперше, пані Ростислава Федак.

Шкода, що обсяг конкурсної роботи не дає можливості докладніше розповісти про справжню героїню нашого часу, жінку-українку з її багатогранним життям, з її невичерпною енергією, високими помислами і щирою вірою у святість покликання. Про це потрібно писати окремі книжки.

Я зрозуміла, що не маю права на розчарування, не можу зневірюватися, не смію бути байдужою до всього, що відбувається у моїй державі.

Я усвідомила, що маю гордитися тим, що народилася українкою і зроблю все для того, щоб почуватися в Україні як в рідному домі, який потрібно доглядати, оберігати, прикрашати, своєю працею і всіма помислами душі.

Низький уклін Вам, шляхетна Українко!

Ювілярці

У віконце настукало літо дзвоником синім

І зозуля накукала Вам всього «надцять» літ.

Вас вітаю я, сердушко, із тим днем уродинним

Хай Господь Вас здоров’ячком рясно благословить!

Хай все вершаться задуми і збуваються мрії

І Добро Ваше сіється на увесь-всеньки світ,

Підпирають плечима синочки-надії

У Любові купається Ваш пишнесенький рід.

Хоч відзнаки і почесті – смішна марнослава,

Та у серці приємно і тепло стає,

Що пишається Вами уся Українська держава.

Щиро Богові дякую, що Ви в мене є!

4 червня 2009 р.

З пошаною і від щирого серця

Ірина Білик Сихівська

Blog

Наталія Гордій (м. Рогатин, Івано-Франківська обл.)

Содержание