Geum.ru

План Вступ Перелік областей •Житомир (Житомирська область)

Вид материалаДокументы

Содержание


Овруч Історія
Спасо-Преображенський собор
Пам'ятник князю Олегу Святославичу
Подобный материал:
1   2   3

Архітектурні пам’ятки

ссылка скрыта

ссылка скрыта

ссылка скрыта


ссылка скрыта


Овруч

Історія

Вперше згадується в ссылка скрыта р. під назвою Вручне. Стародавнє ссылка скрыта місто Овруч вперше згадується ще до хрещення русі, до 946 р. Відоме в ссылка скрыта під назвами Вручай, Вручий, Овручев. Коли саме точно був заснований центр древлянської землі невідомо, адже ця місцевість була заселене ще в 5-4тис до н. е. В літописі вперше згадується як ссылка скрыта місто, яке було підкорено ссылка скрыта. В ссылка скрыта згнадується як місто, де загинув ссылка скрыта в ссылка скрыта р. «В лѣто 6485. Поиде ссылка скрыта на ссылка скрыта, брата своего, на Деревьскую землю …. И побѣгъшю же Олгови с вои своими в городъ, рѣкомый Вручий… И вшедъ Ярополкъ в городъ Олговъ…» Овруч мав потужну фортецю на час входження до ссылка скрыта. В 12 ст. місто було резиденцією князя ссылка скрыта. Окремі рештки укріплень цього періоду збереглися і до наших днів. Знищений монголо-татарами, Овруч відродився і на початку 14 ст, коли ввійшов до Галицько-Волинського князівства, мав свою фортецю. З ссылка скрыта р. місто входить до Литовського князівства. Кримський хан Едигей взяв місто в ссылка скрыта р. Овруч був об'єктом постійного нападу кримських татар. для оборони був збудований дерев'яний замок, який було зруйновано в ссылка скрыта р. З часом фортеця була відбудована та модернізована — з'явився глибокий рів, а саму фортецю обнесли кам'яним муром. Фортеця мала чотири в'їзні брами та шість багатоярусових башт. З ссылка скрыта р. Овруч входить до складу ссылка скрыта і стає центром Овруцького староства. У ссылка скрыта ссылка скрыта ссылка скрыта надане ссылка скрыта. З ссылка скрыта — сотенне місто ссылка скрыта. В 1648р Овруч було визволено козаками, але за перемір'ям ссылка скрыта знову місто увійшло до ссылка скрыта, а після ссылка скрыта Овруч увійшов до складу Російської імперії.

Додаткова інформація: ссылка скрыта , ссылка скрыта

Памятки історії та архітектури

На місці старої дерев'яної церкви (за переказами, побудованої у 997 р. князем ссылка скрыта, який отримав при хрещенні ім'я Василь) близько ссылка скрыта року князь ссылка скрыта звів в Овручі новий кам'яний собор св. Василя. Припускають, що архітектором цієї споруди був відомий давньоруський зодчий ссылка скрыта. Храм був побудований у візантійському стилі, подібно до ссылка скрыта та ссылка скрыта в м. Чернігові. Під час монгольських та литовських нападів на Овруч собор кілька разів був розграбований, а пізніше обвалився. Відновлений у 1907—1909 роках за проектом 1904—1905 року російського архітектора ссылка скрыта. Цікавим є те, що при відбудові автори намагалися максимально відтворити первісний вигляд храму. Зокрема, залишили надійні частини стін, які збереглися, а решту добудовували з подібного матеріалу. Для відтворення матеріалу використовували частинки цегли, що знаходилася біля храму. Цегла давнього зразку також виготовлялася на місцевому заводі. На схід від собору за проектом ссылка скрыта було збудовано корпуси жіночого монастиря у псковському стилі. На відкриття храму у 1911 році приїхав цар ссылка скрыта, який особисто опікувався відбудовою храма. Микола ІІ подарував храму позолочене панікадило, яке досі зберігається в Храмі і є його безсумнівною окрасою. У ссылка скрыта році монастир закрили, відкрили у ссылка скрыта і знов закрили у ссылка скрыта році. Після цього Свято-Василівський храм функціонував як парафіяльний. Жіноча обитель почала знов діяти з ссылка скрыта року.

Спасо-Преображенський собор Зведений у ссылка скрыта р. ліворуч від в'їзду до Овруча з півдня, на місці колишнього ссылка скрыта костьолу, який наприкінці XVIII ст. став ссылка скрыта храмом, з ссылка скрыта р. - православним, а у 1930-ті рр. був знищений радянською владою. Відбудований у новому архітектурному вигляді Спасо-Преображенський храм став кафедральним собором Овруцької і Коростенської єпархії ссылка скрыта.

Пам'ятник князю Олегу Святославичу Встановлений на місці першого поховання князя деревлянського ссылка скрыта, який загинув у ссылка скрыта р. під час штурму Овруча (Вручия) його братом ссылка скрыта. У ссылка скрыта р. за наказом ссылка скрыта останки Олега Святославича було охрещено і перепоховано у ссылка скрыта в ссылка скрыта. У ссылка скрыта році група офіцерів Волинського ополчення супроти ссылка скрыта на свої кошти виготовила пам'ятник Олегові — князь на бронзовому коні. Пізніше цей пам'ятник було демонтовано. Сучасний монумент — брила з чорного габро — встановлений у ссылка скрыта р. на перетині вулиць Фрунзе і Леніна.

Додаткова інформація: ссылка скрыта а також

ссылка скрыта ,

Додаткові джерела:

ссылка скрыта

ссылка скрыта

ссылка скрыта

ссылка скрыта

ссылка скрыта


ссылка скрыта

Лугини

Історія створення та розвитку

На території сучасних Лугин знайдено знаряддя праці доби ссылка скрыта, що свідчить про існування поселення на цих землях 3-4 тис. років тому. Село ссылка скрыта вперше згадується в актовому документі за ссылка скрыта рік. У ссылка скрыта році в містечку, яке входило тоді до овруцького повіту Київського воєводства, налічувалось 56 дворів. Лугинський район було утворено в складі Коростенського повіту ссылка скрыта постановою Всеукраїнського центрального виконавчого комітету від 07. 03. 23 №306. Додаткова інформація: ссылка скрыта

Пам'ятки історії та архітектури

ссылка скрыта

ссылка скрыта

Культура Також у районному центрі є дитячий садок та будинок творчості. Останній відвідує багато молоді. Тут діють танці, дискотеки, влаштовують різні свята, конкурси. Також є музична школа, де можна отримати музичну освіту. В Лугинах виходить газета «Промінь». В Лугинах є спортивна школа,також Футбольна команда ДЮСШ-супер команда,а також жіноча баскетбольна команда ДЮСШ-яка два роки поспіль посідає перше місце в Лугинському районі,а також 3 місце в Житомирській області і 3 місце в Львівській області.Це просто супер.Ці команди-гордість Лугин. До того ж існує також футбольна команда " Старт".

ссылка скрыта


Народичі

Історія розвитку

"Містечко Народичі під маєтком села Народичі, належало Феодору Єльця (перші згадки в акті 1545, який є частиною опису Овруцького замку) з обчисленням приписних до нього міщан, бояр, селян і землі, а також повинності на користь замку. Ще - воно, під маєтком міста (miesto w miestie) Народичі, згадується в акті від 1685 16 липня, у вироку купного суду. З 1924 року Народичі райцентр. У 1937 році в місті було зруйновано всі храми, почалися репресії. У 1941 році, гітлерівці, які окупували район, розстріляли на околиці селища біля 200 євреїв. У 1943 році місто було звільнено Радянською армією. Багато уродженці Народичі брали участь у ВВВ. У 1980 році на околиці селища споруджено пам'ятник воїнам загиблим у ВВВ. Так само пам'ятники є на центральному кладовищі та в парку "імені Корбута".
У 1962 році організовується постійне повітряне сполучення з обласним центром, авіалінія Народичі - Базар - Малин - Житомир. У місті будуються підприємства (комбікормовий завод, хлібозавод, кондитерський цех, стрічково-ткацька фабрика, сільгосптехніка), розвивається інфраструктура. Додаткова інформація:

ссылка скрыта


ссылка скрыта


Ємільчине

Історія

«Межирічка» (попередня назва, до кінця ссылка скрыта століття), «Мільчин» (ссылка скрыта), «Йемельчено» (ссылка скрыта), «Йемільчіна» (ссылка скрыта), «Эмильчино» (ссылка скрыта) вперше згадується в актових Житомирських міських книгах під ссылка скрыта роком, як маєтність ссылка скрыта і знаходилося під владою шляхетської ссылка скрыта. У ссылка скрыта ст. — власність ссылка скрыта, з ссылка скрыта р. — графа ссылка скрыта, що назвав у честь своєї дочки Емілії, цю місцевість Емільчино. Після приєднання ссылка скрыта до ссылка скрыта Емільчино з ссылка скрыта року стало містечком Новоград-Волинського повіту ссылка скрыта. Згодом стає володінням Уварових, що проживали літом в Емільчино, а взимку в ссылка скрыта. Граф пожертвував кошти на побудову церкви (знищена в 30-х роках ссылка скрыта). Також заклав парк, що частково зберігся і по цей день. Емільчино — село ссылка скрыта, Новоград-Волинського повіту, при річці ссылка скрыта, в 40 верстах від повітового міста; жителів близько 1000, дворів 134. Поблизу чавуноливарний ссылка скрыта, на якому виплавлено в 1890 р. чавуну в штиках 8804 пуда, у відливках — 5585 пудів. З ссылка скрыта року Емільчино стало адміністративним центром одного з найбільших поліських районів — ссылка скрыта. У серпні ссылка скрыта році указом Президії Верховної Ради ссылка скрыта село Емільчино, районний центр перейменовано в Ємільчине, відповідно Емільчинський район — в ссылка скрыта. У ссылка скрыта в Ємільчині проживало 1049 євреїв (42,3 %), в ссылка скрыта — 1383 (38,3 %), в ссылка скрыта — 1115 (21 %), в ссылка скрыта — 77 євреїв (0,9 %). Основне заняття євреїв в XIX — поч. XX століття — дрібна торгівля і різні ремесла. У роки Громадянскої війни єврейське населення селища страждало від погромів і хвороб. У квітні ссылка скрыта частини петлюрівської армії вчинили тут погром. В липні ссылка скрыта року Ємільчино було окуповано германськими війсками, які в серпні розстріляли 38 євреїв, решта єврейского населення знищено у вересні 1941. В ссылка скрыта в Ємільчино проживало близько 30 євреїв. Додаткова інформація: ссылка скрыта ,

ссылка скрыта

ссылка скрыта

Коростень

Походження назви

Є дві, абсолютно різні теорії про походження назви міста:
  1. перша версія наполягає на тому, що місто веде свою назву від того, що древлянська столиця була побудована суціль з дерева, а міські стіни обнесені частоколом дубовим, неотесаним, разом з корою — са́ме тому місто начебто звалося Іс-коро-стень, тобто місто «із кори на стіні»;
  2. друга теорія стверджує, що назва міста походить від імені ссылка скрыта бога сонця ссылка скрыта — головного бога у більшості племен, що населяли дану територію, в тому числі і древлян. Від Хорсу/Корсу, за цією теорією, також походять назви населених пунктів ссылка скрыта і ссылка скрыта. Прибічники другої теорії резонно наполягають на неможливості першої, оскільки дерево, з якого не знято кору, швидше піддається впливу руйнуючих факторів, про що людство знає вже кілька десятків тисяч років, і тому навряд чи древляни ставили свої житла з неотесаної деревини. Втім, імовірно, що теорія про кору (т.зв. «корова́»), виникла лише в ссылка скрыта—ссылка скрыта-х роках для оминання теми язичництва і богів.

Історія

Після розділу ссылка скрыта в результаті створення в ссылка скрыта році ссылка скрыта і ссылка скрыта (1260-70), Іскоростень залишався під юрисдикцією київських князів. З ссылка скрыта року тут хазяйнують монголо-татари. Після перемог над Тевтонським Орденом у ссылка скрыта і ссылка скрыта рр. і потіснивши татар, великий князь литовський ссылка скрыта приєднує ці землі до ссылка скрыта. Пізніше дарує їх одному з своїх лицарів Тереху з ссылка скрыта за вірну службу. З ссылка скрыта після створення ссылка скрыта ця територія попадє під вплив Польщі. В ссылка скрыта багатий польський магнат Прокіп Мржевицький, оженившись на одній із спадкоємниць Тереха, стає власником Іскоростеня. Йому вдаєтеся добитися від польського короля присвоєння цій маленькій фортеці статуса міста. ссылка скрыта ссылка скрыта ссылка скрыта дарує місту Іскоростеню ссылка скрыта