Історіографія проблеми правового становища заміжньої жінки від стародавнього до новітнього часу

Вид материала

Документы

Подобный материал:

• Зміст від редакції шановні жінки – автори І читачі журналу!, 489.45kb.
• Реферат на тему: Політична думка нового та новітнього часу, 270.31kb.
• Урок № Тема: «Вступ. Що вивчає історія стародавнього світу», 510.37kb.
• Взаємозв'язок фізичного виховання та трудової діяльності, 183.35kb.
• Сузір’я жінки (Клуб для дівчат), 152.02kb.
• Зміст вступ с. 3-18 розділ 1 Історіографія та теорії правового, 419.23kb.
• Розділ кадрове забезпечення органів загальної та політичної поліції Російської імперії, 299.91kb.
• Програми щодо поліпшення становища сімей та жінок у Дніпропетровській області, 447.25kb.
• Софія Філоненко концепція особистості жінки в українській жіночій прозі 90-х років, 2664.07kb.
• Програма тренінгу з тайм-менеджменту: Оцінка стилю використання робочого часу. Аналіз, 23.66kb.

⁶¹⁷ Plutarchus. Quaestiones romanae. — Lipsiae, 1873. — P.1, 85.

⁶¹⁸ Ibid. — P. 171, 436.

⁶¹⁹ Леонтович Ф.И. Адаты кавказских горцев. Материалы по обычному праву Северного и Восточного Кавказа. — Одесса: Тип. Зеленого. — Вып. II. — 1883. — С. 174.

⁶²⁰ Ковалевский М.М. Современный обычай и древний закон. Обычное право осетин в историко-сравнительном освещении. — М.: Тип. Гатцук, 1886. — Т.1. — С. 206.

⁶²¹ Пор.: Hermann K.F. Lehrbuch der griechischen Privatalterthumer. Umgearbeitet und herausgegeben von Dr. Hugo Blumner. Aufl. 3-e. — Freiburg, 1882. — S. 262.

⁶²² Гомер. Одіссея. — Київ: Дніпро‚ 1968. — С. 142.

⁶²³ Аналогічне явище в руському житті див.: Владимирский-Буданов М.Ф. Обзор истории русского права. 3-е Изд. — К.‚ 1900. — С. 91.

⁶²⁴ Це право засвідчене у Val. Maximus, VI. 3. 7.; Plinius(Secundus). Historiae naturalis libri XIV. — Paris, 1827. — Ann. XII 32.

⁶²⁵ Казанцев Л.Н. О разводе по римскому праву. (Б.г., б.м.). — С. 243.

⁶²⁶ Загоровский А. О разводе по русскому праву. — Харьков, 1884. — С. 53.

⁶²⁷ Там само.

⁶²⁸ Там само.

⁶²⁹ Див.: Wachter K. Uber Ehescheidungen bei den Romern. — Stuttgart, 1822. — S. 120 — 139. Troplong M. De 1’influence du christianisme sur le droit civil des ro—mains. — Paris: Lecon, 1855. — Р. 94; Unger J. Die Ehe in ihrer welthistorischen Entwickelung. — Wien: Jasper, 1850. — S. 78.

⁶³⁰ Архангел Иоанн. Опыт курса церковного законоведения. В 2 т. — СПБ.: Тип. Фишера, 1851. — Т.1 — С. 143.

⁶³¹ Там само‚ 381.

⁶³² Hefele К.J. Conciliengeschichte nach den Guellen bearbeitet. — Freiburg, 1902. — S. 131.

⁶³³ Ibid. — S. 566.

⁶³⁴ Ibid. — S. 636.

⁶³⁵ Беседы Св. Иоанна Златоуста на разные места священного писания. Полн. собр. творений Св. Иоанна Златоуста: В 12 т. — М.: Православная книга, 1991. —Т. 3. — С. 483.

⁶³⁶ Там само. — С. 989.

⁶³⁷ Zhishman J. Das Eherecht der Orientalischen Kirche. — Wien: Braumuller, 1863. -S.101.

⁶³⁸ Архангел Иоанн. Опыт курса церковного законоведения. В 2 т. — СПБ.: Тип. Фишера, 1851. — Т. II, 365, 390‚ 866. В цьому ж розумінні складене 61 апостольске правило і особливо 1 Гангрського собору: «аще кто порицаетъ бракъ и супруговъ верныхъ и благочестивыхъ сожитие порицаетъ, яко не могущихъ внити въ царствие, да будетъ подъ клятвою». — Це правило було спрямоване проти Єфстафія і його послідовників, які дотримувалися вказаного у правилі погляду на шлюб. Див. ще того ж собору пр. 9.—Иоанн, 1. 199 i 373, 874, 879.

⁶³⁹ Для дружини: якщо чоловік звинувачувався у вбивстві, отруєнні, чаклунст-ві (на думку деяких — в розриванні могил), куди згодом, в 337 р., приєднане було 4-річне безвісне перебування на війні. Для чоловіка: якщо дружина вия-вилась винною в перелюбстві, отруєнні і зводництві.

⁶⁴⁰ Такими покараннями для дружини були: повна втрата приданого (до головної булавки) на користь чоловіка і депортація на острів. Для чоловіка — повне і негайне повернення приданого і заборона вступати у 2-й шлюб під страхом втратити все придане другої дружини на користь першої.

⁶⁴¹ Wachter K. Uber Ehescheidungen bei den Romern. — Stuttgart, 1822. — S. 218, 214.

⁶⁴² Ibid. — S. 215, 239.

⁶⁴³ Ibid.

⁶⁴⁴ Загоровский А. О разводе по русскому праву. - Харьков, 1884. - С. 61.

⁶⁴⁵ Quoniam eorum, quae in hominibus snbsecuinntur, quieduid ligatur, solubile est — Distrahuntur... matrimonia: alia quidem consentiente utraque parte... nov. 22 — P. 3, 4.

⁶⁴⁶ Nov. 117. — P. 10 a Nov. 134 — P. 11.

⁶⁴⁷ Nov. 140. — P. 1.

⁶⁴⁸ Zhishman J. Das Eherecht der Orientalischen Kirche. —Wien: Braumuller, 1863. —S. 105.

⁶⁴⁹ Розуміючий під незаконним розлученням — розлучення, не узгоджене з правилами світського законодавства.

⁶⁵⁰ Zhishman J. Das Eherecht der Orientalischen Kirche. — Wien: Braumuller, 1863. — S. 140.

⁶⁵¹ Див. це тлумачення в Чтениях общества любителей, духовного просвеще-ния. Август. Правила св. Василия Великого. — C. 279.

⁶⁵² Zhishman J. Das Eherecht der Orientalischen Kirche. — Wien: Braumuller, 1863. —S.108.

⁶⁵³ Архангел Иоанн. Опыт курса церковного законоведения. В 2 т. — СПБ.: Тип. Фишера, 1851. — Т. II. 223.

⁶⁵⁴ Оrigenis Соmmеntariorum in Маtthаеum. — Раris, 1862. — Т. III. — Р. 648, 649.

⁶⁵⁵ Zhishman J. Das Eherecht der Orientalischen Kirche. — Wien: Braumuller, 1863. — S.112.

⁶⁵⁶ Памятники древней христианской письменности в русском переводе. Т. III. Соч. св. Иустина философа и мученика. — СПБ., 1834. — С. 115.

⁶⁵⁷ А саме цей канон говорить: «Si guis dixerit ecclesiam errare, cum docuit et docet, juxta evangelicam et apostolicam doctrinam propter adulterium conjugium matrimonii vinculum non posse dissolvi, anathema est». Тут, мабуть, мається на увазі вчення протестантів, піддаючи анафемі тих, хто робить закид західній церкві у помилці; навпаки, саме помилкове вчення залишається без подальшого визначення. Див.: Richter, Kirchenrecht, s. 844, прим. 10.

⁶⁵⁸ Це різне відношення до перелюбства чоловіка і дружини належить до числа споконвічних поглядів римлян це — та «Lех durа», на котру жалується Плавт, і яка в перші часи римської історії доходила до визнання повної безкарності чоловіка за перелюбство. Тільки з часів Феодосія і остаточно з часів Юстиніана і перелюбство чоловіка стало для дружини приводом до розлучення. 1. 6, 34 D. 48,5.—1. 8.С.5, 17. Nоv. 117 c.9. §5. 101. Нижче ми побачимо, втім, що вказаний погляд на перелюбство не є особливість одного римського права.

⁶⁵⁹ Павлов А.С. Личные отношения супругов по греко-римскому праву // Ученые Записки Казанского Университета. Т.1. — Казань, 1865. — С. 96.

⁶⁶⁰ Там само. С. 98.

⁶⁶¹ Zhishman J. Das Eherecht der Orientalischen Kirche. — Wien: Braumuller, 1863. — S. 578—583.

⁶⁶² Загоровский А.И. О разводе по русскому праву —Харьков, 1884. — С. 91.

⁶⁶³ 9-е правило і 21 Василя Великого і 87-е Трулльського собору, див.: К. 1,— л. 160 і наоб. 162 і наоб. 163 і 142.

⁶⁶⁴ К. II л., 41 наоб. і 42.

⁶⁶⁵ К. II, л. 123 і наоб.

⁶⁶⁶ К. II, л. 123 і наоб. Під словом «корнен» ймовірно‚ розуміється‚ урізання носа.

⁶⁶⁷ Загоровский А.И. О разводе по русскому праву. — Харьков, 1884. — С. 93.

⁶⁶⁸ Wасhtеr H.D. Das Vorzugsrecht des Vermiethers nach romischem und modernem Recht. — Zurich: Zurcher, 1885. — S. 132, прим. Nov. 134, с. 10. — Павлов А.С. вказ. вище ст. с. 99: «древні християни підкорялись цьому закону за власним переконанням в його справедливості. Так‚ Ерма забороняє не лише клірикам, але й мирянам тримати при собі своїх дружин, які винні в перелюбстві. Ту ж заборону знаходимо і в соборних правилах (Ельвірського собору)».

⁶⁶⁹ Мауеr Sam. Die Rechte der Israeliten, Athener und Romer. Zweiter Band. Das Privatrecht. — Leip., 1873. — S. 375, 376.

⁶⁷⁰ 8-е правило собору Неокесарійського (314 р.) Арх. Иоанна, т. 1, С. 364 — 365.

⁶⁷¹ Аже от попа или от дьякона попадья сотворит прелюбы? Цоустив ю, рече, держати свой сан / Рус. Истор. Библиот., — СПБ., 1880. — Т. VI. 2. 82.

⁶⁷² Ці питання і відповіді поміщені в VI т. Рус. Истор. Библиот. під № 124. Пи-тання 38-е говорить: „а с попадьею кто падётся, а священнику свестно есть, без священьства есть".

⁶⁷³ Zhishman J. Das Ehereсht der Orientalischen Kirche. — Wien: Braumuller, 1863. —S. 591 — 592.

⁶⁷⁴ Стосовноно насильства Василь Великий у 49 прав. говорить: «растления, бы-вающие насилием, да не подвергаются обвинению» / Иоанн, II, 68. Правило це в нашій кормчій подано наступним трактуванням: 1) «девица нуждею растленна бывши, и жена срамоту приемши насилием некоего, неповинни суть». 1. л. 168. У Григорія Неокесарійського у 2 правилі сказано: «не тяжко и то, что пленённыя жёны растлены от варваров, наругавшихся над их телами.... Аще некая жена, жившая в совершенном целомудрии, и показавшая прежнее житие чистым и изъятым от всякого подозрения, ныне подверглась поруганию, по насилию и принуждению: то на сей случай глаголетъ закон: ничтоже сотворите отроковиц» / Арх. Иоанн, 1. 269. Zhishman J. Das Ehereсht der Orientalischen Kirche. — Wien: Braumuller, 1863. —S. 590, 735, 736. Підтвердження цього правила ми знаходимо в канонічних відповідях митрополита Іоанна. В правилі 26 сказано: «понеже полонят жены иереем и паки возвращенье им будет, подобно поимати своим мужем и сим приобщатися и не отметатися держанья ради иноплеменник оскверненья» / Русск. Ист. Библиот. — СПБ., 1880. — Т. VI.

⁶⁷⁵ Zhishman J. Das Eherecht der Orientalischen Kirche. — Wien: Braumuller, 1863. — S.591.

⁶⁷⁶ Там само, 736.

⁶⁷⁷ Перелюбство, як один із найважливіших і в самій основі руйнуючих шлюб приводів до розлучення, визнавалось досить давно таким і в західній церкві, як це видно з числених соборних постанов, які стосуються впливу перелюбства на шлюб. Про таке значення перелюбства говорять постанови наступних соборів: арелатського (314 р.), нантського (658 р.), герфордського (673 р.), толедського (681 р.), у соборних постановах Боніфатія (IX ст.), фріульського (796 р.), римського при папі Євгенії II (826 р.), і собору в Воurges’e (1031 р.).

⁶⁷⁸ Так‚ у питаннях Кіріка та ін читаємо: «аже ли жена от мужа со иным, то муж не виноват, пуская ю».(92). Сюди ж відносяться і цитовані вище питання (82) Кіріка і (38) другого запитувача. — У 1683 р. чоловік, після покарання дружини його батогом у приказному домі (за клопотанням чоловіка) за блудну справу, просить архієрея про розлучення через невірності дружини. Акты отн. до юрид. быта древней России. II, № 220.—Петрей відносно цього приводу до розлучення повідомляє таке: хто вчинить блуд із заміжньою і чоловік знову візьме її до себе, перелюбник повинен цілком задовольнить його грошима, ... якщо чоловік не візьме її (тобто дружини, яка порушила подружню вірність), то у неї стрижуть волосся, віддають до монастиря і роблять її черницею, а чоловік бере собі другу дружину, перелюбник же сплачує йому деяку кількість грошей». — История о Великом Княжестве Московском: Пер. с нем. Шемякина. — М:, 1867. — С. 405.

⁶⁷⁹ Те саме розповідає і Олеарій про насильницький постриг. Див. його: По-дробное описание путешествия голштинского посольства в Московию и Пер-сию: Пер. с нем. П. Барсова. — М., 1870. — С. 214.

⁶⁸⁰ Владимирский-Буданов М.Ф. Там само — C. 224.

⁶⁸¹ Русск. Истор. Библ. — СПБ., 1880. — Т. VI. 2. — С. 58.

⁶⁸² Дубакин Д. Влияние христианства на семейный быт русского общества. — СПБ., 1880. — С. 63.

⁶⁸³ Олеарий. Подробное описание путешествия голштинского посольства в Московию и Персию: Пер. с нем. П. Барсова. — М., 1870. — С. 213: «За нарушение супружеской верности у русских смертью не наказывают, и они не называют нарушением этой верности, если женатый будет иметь сожительство с другой сторонней женщиной, а считают это просто любодейством; нарушителем же супружеской верности называют они того мужа, который от живой жены женится на другой».

⁶⁸⁴ Костомаров Н. Очерк домашней жизни и нравов великорусского народа / Собрание сочинеий. Исторические монографии и исследования. — СПБ., Стасюлевич, 1905. — Кн. 8. — Т. 19. — С. 108.

⁶⁸⁵ Котляревский А.А. Древности юридического быта балтийских славян. — Прага: Тип. Клауди. —1874. Ч. 1. — С. 109.

⁶⁸⁶ Шпилевский С.М. Семейные власти у древних славян и германцев. — Казань: Университет, 1869. — С. 147.

⁶⁸⁷ Леонтович Ф.И. Адаты кавказских горцев. Материалы по обычному праву Северного и Восточного Кавказа. — Одесса: Тип. Зеленого. Вып. 1. 1882. — С. 153, § 85. Вып. 2. 1883. — С. 170, § 123.

⁶⁸⁸ Стоянов А.Н. Исторические аналогии и точки соприкосновения новых законодательств с древним правом. — Харьков: 1883. — С. 4.

⁶⁸⁹ Dеmоlombе. Соurs de Соdе Nароleоn. II, р. 472.

⁶⁹⁰ D. 48. 5. 13. §13, §3. С. 9. 9. 7.; Арм. Константин. Перевод ручной книги законов‚ или так называемого Шестикнижия‚ собранного отвсюду и сокращенного достопочтеным Номофилактом и судьею в Фессалонике Константином Арменопулом; при чем прилагается и ручная книга о браках, сочиненная Алексием Спаном. Части 1—2. — СПБ.: Сенат.тип.‚ 1831. — Ч. 1. — С. 83.

⁶⁹¹ В церкві західній заручини мали аналогічне значення і навіть нерідко замі-няли церковне вінчання.

⁶⁹² Иоаннъ. Там же. II, 498. Корм. 1. л. 144.

⁶⁹³ Ще раніше подібний погляд на заручини викладений був в 11 правилі собору Анкірського.

⁶⁹⁴ Zhishman J. Das Eherecht der Orientalischen Kirche.— Wien: Braumuller, 1863. —S. 134, 734. Пор.: — S. 387.

⁶⁹⁵ Пор.: Повторення закону, XXII, 13—21.

⁶⁹⁶ Славянская мифология, 82. (Див.: Дубакин Ю. Там же. — С. 52).

⁶⁹⁷ Стоглав. Изд. Кожанчикова Д.Е. — СПБ., 1863. — С. 141, вопр. 24.

⁶⁹⁸ Смирнов И.Н. Очерк культурной истории южных славян. — Казань: 1900. — Вып. 2. Развитие общественных отношений. — 1900. — С. 17.

⁶⁹⁹ Вестник Европы. 1883. — № 4. Пермяки. — С. 556, 570.

⁷⁰⁰ Кошихин (Котошихин) Г. О России в царствование Алексея Михайловича. 3-е Изд. — СПБ. 1884. — С. 127.

⁷⁰¹ Костомаров Н. Очерк домашней жизни и нравов великорусского народа в XVI и XVII ст.ст. — СПБ., 1860. — С. 172. Цей звичай зберігався і в подальшому. Див.: Терещенко А.В. Быт русского народа. Ч. 1—7. — СПБ., 1848. — Ч. 2, — с. 114, 115.

⁷⁰² Костомаров Н. Очерк домашней жизни и нравов великорусского народа в XVI и XVII ст. — СПБ., 1860. — С. 111.

⁷⁰³ Zhishman J. Das Eherecht der Orientalischen Kirche. - Wien: Braumuller, 1863. - S. 737-739.

⁷⁰⁴ Див.: Горчаков М. О тайне супружества. — СПБ., 1880.— С. 308, прим. 2.

⁷⁰⁵ Загоровский А.И. О разводе по русскому праву. — Харьков, 1884. -С. 113.

⁷⁰⁶ Там само. С. 114.

⁷⁰⁷ Там само. С. 115.

⁷⁰⁸ Sine justa et probabili causa foris scilicet pernoctantem. 1. 8, § 3. С. V. 17. Майже те саме і в Nov. 22. C. ХV. § 2: ...citra rationabilem causam foris pernoctantem.

⁷⁰⁹ Див. канонічні відповіді митр. Іоанна 24. Рус. Ист. Библ. т. VI. 1. Можна б засумніватися — чи не говорить тут митрополит про грецький звичай, але по-дібна ж поведінка монахів у пізніші часи, від яких збереглися чисто руські свідоцтва, переконує в тому, що такі звичаї і нам не були чужі.

⁷¹⁰ Костомаров Н.М. Там само. — С. 198, Соловьев С.М. Там само — Т. XII, с. 110.

⁷¹¹ Тут зв’язок розуміється із заміжньою жінкою, тому що зв’язок з незаміж-ньою буде перелюбством у прямому розумінні, а не одним лише фактом, що межує з перелюбством. Пор.: Wасhtеr H.D. Das Vorzugsrecht des Vermiethers nach romischem und modernem Recht. — Zurich: Zurcher, 1885. —S. 233.

⁷¹² Тут сказано більше, ніж в першоджерелі, де стоїть одне слово: сulраtus. Nov. 117. с. 9, § 5.

⁷¹³ Слід зазначити у: Неволин К.А. История Российских Гражданских Законов Т. 3. — СПБ., 1857.— С. 244, зроблено неточний переклад першої частини цієї постанови. Там сказано: «Если муж в том же доме, в котором живет с женою будет найден в непозволительной связи с другой женщиной». Між тим у вказаному вище місці 117 Nоv. сказано: Si guis in ea domo, in gua сum suа соnjugе соmmаnеt, еt. соntеmmеns еаm, сum аlia invеniatur in еа dоmо mаnеns. Підкреслені слова показують, що мова йде не про поодинокий факт, як можна вивести з перекладу Неволіна К. а про злягання взагалі зі сторонньою жінкою в спільній подружній квартирі. Відомо, що це правило перейшло до французького кодексу, де йому і надається розуміння, яке міститься в 117 Nоv.: Lа fеmmе роurа dеmаnlеr lе divоrсе роur саusе d’аdultere de son mari, lorsgu’il aura tenu sa соncubine dans la maison commune». (Агt. 230).

⁷¹⁴ Шашков С.С. Очерк истори русской женщины. — СПБ.‚ 1872. — С. 163.

⁷¹⁵ Практика східної церкви, слідуючи словам Апостола Павла, який запрошує відкинути справи темряви і обрядитися в зброю світла і не віддаватися ні пристрасті, ні розпусті (Римл. XIII. 12, 13. Пор. 1, 26, 27), шляхом аналогіч-ного трактування означеного вище § 117 Nov. прийшла до можливості допустити‚ що разлучення внаслідок спокуси чоловіка на протиприроднє задоволення статевої потреби. Zhishman J. Das Eherecht der Orientalischen Kirche. — Wien: Braumuller, 1863. — S.748, 749. Наші джерела про цей привід не згадують.

⁷¹⁶ Точний переклад Nоv.117, с, 9, § 4. Звідти ж запозичена і не зовсім точна постанова Нов. Запов. гр, 13, гл. 4, л. 42: «а не глаголавъ на ню мужъ о прелюбодеянии, не обличетъ же, нипокажетъ знамения».

⁷¹⁷ Неволин К.А. Полн. собр. соч. — СПБ., 1857. — Т. ІІІ. — С. 78, 79.

⁷¹⁸ Загоровский А.И. О разводе по русскому праву. — Харьков, 1884 . — С. 125.

⁷¹⁹ Иоанн. Там само. II, 463 — 469. Кормч. Там же. 1 л. 140.

⁷²⁰ Те саме повторено і у Нов. 3апов. Юстиніана, гл. 44, гр. 13, гл. 4. І, л. 41. — стосовно дружини в короткій редакції, а стосовно чоловіка в такій ссамій, як і в Градському Законі. Статті Градського Закону запозичені буквально із Nоv. 117 с. 8. § 1 і с. 9. §1

⁷²¹ Азаревич Д. Русский брак / Журнал гражданского и уголовного права. 1880. Кн. 5. — С. 86.

⁷²² Шпилевский С.М. Семейные власти у древних славян и германцев. — Казань: Университет, 1869. — С. 108.

⁷²³ Полное Собрание Законов Российской империи. — № 562. — 1673.

⁷²⁴ «Которые помещики и вотчинники за воровство...сосланы в ссылку с жёна-ми и с детьми». № 702, п. 6. 1677 г. «Воров.... ссылать в Сибирь на пашню с жёнами и с детьми». № 773. 1679 г. «Которые воры объявятся в первой или в дву татьбах... ссылать их в Сибирь с жёнами и с детьми». № 8 46.1680 г. і див. № 1266. 1687 г.

⁷²⁵ Див.: Шпилевский С.М. Семейные власти у древних славян и германцев. — Казань: Университет, 1869. — С. 103; Владимирский-Буданов М.Ф. Хрестоматия по истории русского права. Вып. 2. — Ярославль и К.: — 1890. — С. 30, прим. 7; Владимирский-Буданов М.Ф. Исторический очерк займа по русскому праву до конца XIII века. — Киев, 1875. — С. 50.

⁷²⁶ Полное Собрание Законов Российской империи — № 1285 — 1688 г.

⁷²⁷ В одній із справ XVII ст. ми знаходимо наступну вказівку на законодавчу практику у питаннях цього роду: «по указу Великих Государей: которые люди за воровство доведутся ссылки мужеска пола и тех воров посылают с женами их а за женино воровство мужей въ ссылку не ссылают». Полное Собрание Законов Российской империи — № 1266 — 1687г.

⁷²⁸ Шпилевский С.М. Семейные власти у древних славян и германцев. — Казань: Университет, 1869. — С. 155.

⁷²⁹ Краткая редакция Нов. Запов. Юстиниана царя—«безъ пакости же разрушается бракъ, аще мужъ въ три лета. не возможетъ быти съ женою»— гл. 44, гр. 13, гл. 4, л. 42 на об.

⁷³⁰ 31 прав. Вас. Вел.—Иоанн. Там само. II, 55. Кормчая. Там само. 1, л. 165.

⁷³¹ 46 прав. Вас. Вел.— Иоанн II. Там само. II. 64. К. 1, л. 107.

⁷³² Иоанн. Там же. II, 492. Кормчая. Там само. 1, л. 142; Це правило було правилом і західної церкви: на соборі в Руані, у 17 к. було постановлено: дружина чоловіка, який відлучився, не може вступити в шлюб до смерті його. Неfelе. Ibid. Т. IV. -S. 825.

⁷³³ Иоанн. Там самое. II, 57. К. 1, л. 165 и на об. 93 прав. Трулльского собора —1. с. Те ж і в 9-му правилі Василя Великого «жена оставившая мужа своего, есть прелюбодейка, аще перешла к другому мужу «, Иоанн. Там же. II, 27, 28. К. 1, 160.

⁷³⁴ В 11 гл. 117 Nov, тобто в першоджерелі.

⁷³⁵ На цей порядок розслідування про смерть безвісно відсутнього солдата вказує і Арістін, тлумачення якого наведене в кормчій під 36 прав. Василя Великого.

⁷³⁶ Констянтин Великий дозволяв розлучення дружині солдата після 4-річного очікування 1. 7. С. V. 17. Юстиніан в 22 Nov. с. 14, знаходячи цю постанову «святійшого» Констянтина «незрілою», продовжив термін до 10 років, зобов’язавши дружину неодмінно, перш ніж вступити до шлюбу, доводити про це до відома начальства чоловіка. Ця постанова була змінена Юстиніаном в 117 Nov. так, як викладено в тексті.

⁷³⁷ Иоанн. Див.: Варсануфий Великий и Иоанн (Преподобных отцов Варсануфия Великого и Иоанна) руководство к духовной жизни в ответах на вопрошения учеников. — СПБ., 1905. 4-е изд. — С. 349.

⁷³⁸ Кормча. Там само. в гл. 44, II, л. 42, і у гл. 48. Зак. град. гр. II, гл. 3 л. 71.

⁷³⁹ Ці постанови, як і вище викладені, запозичені із Візантії, а що стосується уривків із Закону Градського, то вони майже дослівно взяті із гл. 7. Нов. 22 Юстиниана. Пор.: Nоv. 117, с. XII.

⁷⁴⁰ «Разлучается муж от жены своей.... аще в недуг прокажен впадёт. Паки же разлучается жена от мужа своего.... аще в недуг прокажен впадает», К. II, л. 53 на об.