Історіографія проблеми правового становища заміжньої жінки від стародавнього до новітнього часу

Вид материала

Документы

Подобный материал:

• Зміст від редакції шановні жінки – автори І читачі журналу!, 489.45kb.
• Реферат на тему: Політична думка нового та новітнього часу, 270.31kb.
• Урок № Тема: «Вступ. Що вивчає історія стародавнього світу», 510.37kb.
• Взаємозв'язок фізичного виховання та трудової діяльності, 183.35kb.
• Сузір’я жінки (Клуб для дівчат), 152.02kb.
• Зміст вступ с. 3-18 розділ 1 Історіографія та теорії правового, 419.23kb.
• Розділ кадрове забезпечення органів загальної та політичної поліції Російської імперії, 299.91kb.
• Програми щодо поліпшення становища сімей та жінок у Дніпропетровській області, 447.25kb.
• Софія Філоненко концепція особистості жінки в українській жіночій прозі 90-х років, 2664.07kb.
• Програма тренінгу з тайм-менеджменту: Оцінка стилю використання робочого часу. Аналіз, 23.66kb.

³⁰⁷ Valerii Maximi. Facta Dictaque Memorabilia. Ed. Panckoucke. — Paris, 1837.

³⁰⁸ Ciccero M.T. De legibus Recognovit C.F. W. Muller. — Libstae: Tenbneri, 1889. — 380-450 s.

³⁰⁹ Becker W. Charikies. Bilder aitgriechischer Sitte. — Leipz, 1840. 2-tei — Th. — s. 436, 440; Lasaulx E. von. Geschichte und Plilosophie der Ehe bei den Griechen. — Wurzburg: Thein, 1844. — S. 104.

³¹⁰ Plutarchi. Chaeronensis quae supersunt omnia. Graece et latine. Ed. Reiske. - Lip.: 1744. Lycurg cap. XV: nam viro natu grandiori, cni florens aetate erat conjux si quidem probum et honestum adolescentem carum haberet probaretque, jus erat earn huic jungere et quum impleta esset egregio semine, sibi vindicare partum.

³¹¹ Plutarchi. Vitae. Graece et latine Ed. Th. Doehner. — Lip.: 1744. Solon c. 20. Absurda etiam et ridicula lex videtur, qua mnlieri (i. e. filiae heredi) permittitur, si maritus ejas, qui ei secundum legem obtigit, coire non posset, rem cumejus propinquis habere.

³¹² Gellius N. A. Noctium Atticarum libri ХХ. Ex recensione M. Hertz. — Lipsiae, 1903. IV 3. 3 paelicem autem appelatam probrosamque habitam quae juncta consuetaque esset cum eo, in cujus manu mancipioque alia matrimonii can-saforet, hac antinuissima lege ostenditur, quam Numae regis fuisse accepimus: «Paelex aedem lunonnis ne tangito; si tangit, lunoni crinibus demissis agnum feminam caedito».

³¹³ Ulpianus D. Fragmenta quae nunc parum accurate dicuntur in unico codice titali ex corpore Ulpiani inscripta. Curavit G. Hugo. Ed. 5-a. Brl., 1814. Tit. III § 3; D. 23. 24. I.

³¹⁴ Азаревич Д.И. Брачные элементы и их значение. - Ярославль, 1879. - С. 21.

³¹⁵ Там само‚ с. 9‚ 12.

³¹⁶ Книга Буття. ІІ. 24.

³¹⁷ Синайский В.И. Личное и имущественное положение замужней женщины в гражданском праве. — Юрьев, 1910. — С. 19.

³¹⁸ Хрестоматия по всеобщей истории государства и права. — М.‚ 1973. — С. 18-19.

³¹⁹ Там само.

³²⁰ Там само.

³²¹ Зікрум - жриця.

³²² Хрестоматия по всеобщей истории государства и права. — М.‚ 1973. — С. 20.

³²³ Там само.

³²⁴ Мардук-бог, покровитель Вавілону.

³²⁵ Хрестоматия по всеобщей истории государства и права. — М.‚ 1973. — С. 20.

³²⁶ Хрестоматія з історії держави і права зарубіжних країн. — Київ‚ 1998. — Т.1. — С. 26.

³²⁷ Там само.

³²⁸ Там само.

³²⁹ Там само‚ с. 24.

³³⁰ Там само.

³³¹ Там само. с. 21

³³² Там само.

³³³ Там само.

³³⁴ Хрестоматия по всеобщей истории государства и права. — М., 1973. — С. 18.

³³⁵ Синайский В.И. Личное и имущественное положение замужней женщины в гражданском праве. — Юрьев, 1910. — С. 75.

³³⁶ Хрестоматія з історії держави і права зарубіжних країн. — Київ, 1998. — Т.1. — С. 22.

³³⁷ Там само.

³³⁸ Там само.

³³⁹ Синайский В.И. Личное и имущественное положение замужней женщины в гражданском праве. — Юрьев, 1910. — С. 99.

³⁴⁰ Weber M. Ehefrau und Mutter in der Rechtsentwicklung. — Tubingen, 1907, так, на одному з надписів Теll-еl-Аmarna 14 сторіччя до Р. Хр. згадується про «ціну нареченої», хоча і не в розумінні плати, як при дійсній купівлі-продажу. Rеvillout, 1. с. р. 1002, 1034. Див.: Vоisin R. Ibid. р. 171 (шлюбний контракт часів Дарія). У фіванських шлюбних контрактах за звичай згадується про плату з боку нареченого нареченій двох монет (Vоisin R. Ibid. р. 173; Rеvillоut, 1. с. р. 1035 еt suiv.).

³⁴¹ Так, в одній народній оповіді говориться про відведення нареченої в дім жениха вночі (Vоisin R. Ibid. р. 166; Маsрerо, Lеs соntеs egyptiens p. 51). Ніч, як відомо, була найкращим часом для викрадення дівчини.

³⁴² Revillout, 1. с. р. 996 еt suiv.

³⁴³ Раturet. La condition juridigue de la femme dans l’ancienne. - Раris‚ 1886. P. 16 (Vоisin R. Ibid. р. 169 еt suiv). Слід відзначити, що наведений надпис зроблений був на тарілці. Це частково вказує на поширеність даної форми шлюбу. На жаль, наведений контракт єдиний у своєму роді.

³⁴⁴ У римському праві спочатку жінка не сама себе продавала, а її продавали батько чи, як припускає Чіларж К.Ф. (Див.: Чиларж К.Ф. Учебник институций римского права / Пер. под ред В.А. Юшкевича. Изд. 2-е. — М.‚ 1906. — С. 280), опікуни. Проти пропозиції Чіларжа К.Ф. див.: Lеоnhard (в Раulу-Wissowa, Вd. 1V) S. 200. У всякому випадку, Гай однаково вживає вираз: чоловік купує жінку (1 113), жінка здійснює угоду продажу самої себе чоловіку (1 114; 1 123). Rein D. Das Privatrecht und der Civilprozess der Romer. — Leipzig‚ 1858. — S. 385. Аnm. 2. затрудняється визнати жінку суб’єктом угоди — продавцем самої себе. Навпаки, Lеоnhаrd (1. с. S. 199) вважає, що самостійна жінка (Sui juris) була продавцем самої себе. Зі свого боку, ми вважаємо, що в історії діяли обидва порядки: спочатку жінка продавалась батьком; з плином же часу, участь в угоді батька, як сторони, перестало вважатися необхідністю. Звідси і пішло, що жінка стала продавати сама себе. Пор.: Gаi. Institutionum juris civilis. 5 ed. — Lipsiae: Teubner, 1886. — S. 114, 115. — В єгипетському праві збереглися також вказівки на укладення шлюбної угоди батьком (Revillout р. 1013 пор. 1068; Раруr. Оху., 11 n. 237, 111 n. 497) і, головне, на право батька повернути до себе дочку, яка знаходиться у пробному шлюбі (Раруr. Оху., 11 n. 237. Соl. 7 lin 128 sg. Див.: Мitteis L. / Vide: Grundzuge und Chrestomatie der Papyruskunde. Bd. 1-2. Leipzig, 1912. — Вd. 1, S. 343).

³⁴⁵ Gаi. Institutionum juris civilis. 5 ed. - Lipsiae: Teubner, 1886. — S. 148-410: «martimonii саusa fасta соemtio dicitur». — Загальне розуміння контракту самопродажу і, особливо, встановлення в ньому моногамії говорять за здійснення цього контракту з метою встановлення шлюбу. В шлюбах, які виникали сплатою шлюбного дарунку (віна дівоцтва), за звичай прямо говориться: я беру тебе за дружину.

³⁴⁶ Gаi. Institutionum iuris civilis. 5 ed. — Lipsiae, Teubner, 1886. — S. 123: «ea guidem guae coemptionem facit non deducitur in servilem соndictionem». Негативна форма цього виразу показує, що з зовнішнього боку, формально, дружина знаходилась в становищі прислуги, рабині. — В єгипетському праві в акті самопродажу дружина перебуває у становищі рабині, служанки також формально.

³⁴⁷ Правда, в договорі самопродажу дружина не називається nebtра, тобто, господарка, господиня дому, але із його змісту ясно, що лише продавець самої себе є єдиною дружиною покупця-чоловіка, а діти її — його дітьми. В договорах, що встановлюють шлюб посередністю сплати з боку нареченого вена дівоцтва своїй нареченій, виразно говориться, що жінка береться за дружину, а діти її, або старший син її, є наступниками всього майна чоловіка. У шлюбних угодах, які здійснюються при посередництві жреця Аммона, нареченого питали про його бажання перенести.

³⁴⁸ В Римі у формулі, яка вживається при уявному продажу чи самопродажу жінки в якості дружини, ставилося також питання нареченій: чи бажає вона бути матір’ю сімейства ?

³⁴⁹ Так було в невільному шлюбі (сum mаnu), який встановлювався в Римі шляхом соеmptiо. Хоча дружина і займала в сім’ї чоловіка положення дочки (Gаi. Institutionum iuris civilis. 5 ed. — Lipsiae: Teubner, 1886. — S. 114), але це, по-перше, стосувалось спадкових прав дружини і підопічного її стану після смерті чоловіка, по-друге, і діти знаходились під владою батька. Rеin D. Das Privatrecht und der Civilprozess der Romer. — Leipzig‚ 1858. — S. 496 Аnm. 2. не припускає тотожності батьківської влади і права власності. Тим не менше, Rеin D. прирівнює батьківську владу за її суворості, строгості до влади власника.

³⁵⁰ Шляхом соеmрtio встановлювався шлюб сum manu, тобто невільний шлюб. Знаходячись же в невільному шлюбі, дружина нічого не могла мати і набувати для себе. Все, що вона мала і набувала, належало її чоловіку або його домовладиці.

³⁵¹ На цю ж згоду, як основу придбання майна дружини з боку чоловіка, вказує єгипетська форма: я тобі даю все, чим володію і т.ін.— Разом з тим, у вищенаведених словах Гая ми знаходимо вказівку на пізнє походження форми шлюбу шляхом удаваної купівлі-продажу (negue lеge tаbulаrum) і на походження її договірним шляхом, шляхом звичаю. — Єгипетська форма укладання шлюбу посередністю уявного продажу дійшла до нас також із порівняно пізнішого часу. Почесне положення дружини в сім’ї чоловіка як матері сімейства (materfamilias), господині дому (nebtpa), могло виникнути, звичайно, на грунті договору. Можливо, у зв’язку з поліпшенням положення заміжньої жінки шляхом договору пояснюється заперечення за жінкою, яка взяла шлюб посередністю соnfarreatio і usus, названий «mаtеrfаmilias». Виникає питання, як узгодити становище заміжньої римлянки одночасно в якості «матері сім’ї» і «дочки чоловіка»? Чіларж К.Ф. вважає, що назва дружини «materfamilias» имело лишь нравственное значение; юридически же жена була «дочкою чоловіка» (Чиларж К.Ф. Учебник институций римского права / Пер. под ред В.А. Юшкевича. Изд. 2-е. — М.‚ 1906. — С. 279). Ми думаємо, однак, що таке пояснення Чіларжа К.Ф. не зовсім правильне. Назва дружини «матір’ю сімейства» має юридичне значення, і, ймовірно, — те, яке виявляється більш ясно в єгипетському шлюбному контракті. Визнання дружини «господинею дому» означає там визнання її дітей дітьми чоловіка і її самої — єдиною дружиною чоловіка. Становище дружини в якості дочки стосується переважно визначення її спадкового права і опіки над нею.

³⁵² Ми бачили вище, що в стародавньому Єгипті збереглись деякі вказівки на дійсну купівлю дружини. Правда, цих вказівок занадто мало, щоб можна було, на їх підставі, наважитися зробити який — небудь більш — менш надійний висновок. Разом з тим, залишається відкритим питання про походження уявного продажу. Те саме, на жаль, доводиться повторити і стосовно Риму.

³⁵³ Розвиток фіванського контракту здійснилось в епоху Птоломеїв; однак, по-ходження його слід віднести до більш древнього часу: пор.: шлюбний контракт часів Дарія: Цей шлюбний запис знаходиться в тісному зв’язку з продажем жінки самої себе чоловіку з метою встановлення шлюбу. Так, 1) якщо в договорі самопродажу жінки чоловік купував собі дружину, то тут, згідно з цим записом, чоловік купував собі владу над жінкою, як над дружиною; 2) як в акті самопродажу, так і в даному шлюбному запису перераховуються обов’язки дружини. Але між обома актами помічається уже і суттєва різниця: в договорі самопродажу жінки її майно, як і вона сама і діти, переходить до чоловіка, ніби — то у власність; у даному ж шлюбному запису дружина зберігає за собою майно. Отже, в першому випадку ми маємо невільний шлюб, у другому — шлюб уже вільний, хоча ще і у формі невільного шлюбу, що здійснюється шляхом купівлі влади над дружиною. Пор.: Revillout р.1001; Voisin, р. 171. Weber, S. 99 und 100 Аnm. 2. З плином часу, вільний шлюб часів Дарія робить все більші і більші завоювання в житті, поки не виробився особливий Фіванський контракт. Фіванський контракт, залишаючись по формі тотожнім з контрактом Дарія у стосовно уплати вена дівоцтва, за змістом суттєво відрізняється від останнього. У Фіванському контракті перераховуються переважно обов’язки чоловіка, а не дружини і, головним чином забезпечується, як і повинно бути у вільному шлюбі, особистість дружини на випадок припинення шлюбу і поганого поводження з нею чоловіка, а однаково забезпечується і утримання дружини. При цьому, не можна не відзначити, що у вільному шлюбі дружина могла жити окремо від чоловіка, чому і утримання для дружини могло сплачуватися не лише їй самій, але і її батькові.

³⁵⁴ Кращим доказом вільного шлюбу служить сплата дружині утримання в то-му місці, в якому вона побажає, і свобода її пересування.

³⁵⁵ Синайский В.И. Личное и имущественное положение замужней женщины в гражданском праве. — Юрьев‚ 1910 г. — С. 107.

³⁵⁶ Там само.

³⁵⁷ Церетели Г.Ф. По поводу donatio ante nuptias // ЖМНП‚ 1901. — С. 63.; Див. більш детально літературу у Фрезе Б. / Юрид. Записках. — Ярославль‚ 1908. № V — С. 79. Фрезе Б. є також противником теорії фіктивного приданого (с. 79). Зі свого боку, ми вважаємо, що докази Фрезе Б., які наводяться ним проти теорії фіктивного приданого, не мають вирішального значення; особливо ж ті з них, які мають на увазі долю приданого, як власності дружини і установлювачів приданого. Справа в тому, 1) що фіктивне придане стосується лише частини приданого і що 2) фіктивне придане у своїй основі є шлюбний дарунок, а не яка-небудь фікція; цей шлюбний дарунок був веном дівоцтва або часткою вдови; — Сутність питання зрозуміла: в Мемфіському контракті ми маємо справу з однією лише вартістю, з однією сумою, яка переходить до чоловіка і яка забезпечується всім його майном; навпаки, в єврейському праві ми маємо, наприклад, справу з трьома складовими цієї суми.

³⁵⁸ Мitteis L. Aus den griechischen Papyrus urkunden. — Leipzig: B. Teubner, 1900. S. 265; див. у нього ж розбір літератури про походження і значення donatio propter nuptias (S. 255 ff).

³⁵⁹ Підтвердженням цієї думки може слугувати порівняння деяких Фіванських контрактів з контрактами Мемфіськими. У перших нерідко додається перелік приданого, що приносить дружина в дім чоловіка. У других немає переліку приданого дружини, а просто говориться, що чоловік зобов’язаний повернути дружині таку-то суму грошей, яку він від неї отримав.

³⁶⁰ Питання про пробний шлюб є в науці надзвичайно складним. Див.: / Юрид. Записки. — Ярославль‚ 1908. № V. — С. 79.

³⁶¹ На користь існування вільного шлюбу в епоху Птоломеїв див.: Revillout, р. 717 еt 1005.

³⁶² Поp.: Leist B.W. Alt-arisches jus Gentium. — Jena: Fischer, 1889. — S. 126.

³⁶³ Grautama, Vasishtha, Baudhayana, Vishnu. Див.: Leist, ibid.

³⁶⁴ Kohler I. Indisches Ehe — und Familienrecht // Zeitschrift f. v. R. Bd. VI, Stuttgart, 1897. - S. 168; Bd. VII. — S. 227.

³⁶⁵ Лаврентьев, список, 6. Наведено у А. И. Загоровського— О разводе по русскому праву. — Харьков‚ 1884.

³⁶⁶ Термін зустрічається і в Статуті Ярослава.

³⁶⁷ Запозичуємо їх із твору: Шпилевский С.М. Семейные власти у древних славян и германцев. — Казань‚ 1869. — С. 21.

³⁶⁸ Див.: Загоровский А.И. О разводе по русскому праву.- Харьков‚ 1884.; Смирнов Л. Очерки семейных отношений по обычному праву русского народа. — М.‚ 1878.

³⁶⁹ На минуле умикання вказує і сучасний термін для позначення здійснення шлюбу — весілля, за коренем і по розумінням схожий з стародавньоруським сло-вом свадъ (свадить).

³⁷⁰ У черкесів викрадення наречених були досить частими і шлюб з викраден-ням віддавався перевазі шлюбу звичайному. Доба, проведена дівицею в домі викрадача, робила її законною дружиною. Пор.: Леонтович Ф.И. Адаты кав-казских горцев. — СПБ., 1873. — С. 172. і Дубровин Н.Ф. История войны и владычества русских на Кавказе. — СПБ., 1871. — Т. 1. — С. 133, 134. Спогади про викрадення зберігаються у туркменів. Пор. статтю: Дубровин Н. Наши соседи в средней Азии: Хива и Туркмения. — СПБ., 1873 — С. 50.

³⁷¹ Там само.

³⁷² Сокольский В. К учению об организации семьи и родства. — СПБ., 1874. — С. 22.

³⁷³ Livius T. Ab urbe condita libri. Iterum recognovit W.Weissenborn. Pars. 1-3. Lps., 1885-1900. — S. 9., Strabo. Geographie. Ubersetzt von K. Karcher. Band 1-12.- Stuttgart, 1829-1836. — Bd. 4. — S. 2.

³⁷⁴ Plutarchus. Vitae parallelae.T. 1-9. — Lipsiae, Tauchnittii, 1829. — T. I. Romulus. P. 14, 15.

³⁷⁵ Уже dехtrаrum junctio нагадує колишнє умикання, оскільки наречена передається нареченому не родичами, а свахою — рrоnuba, соnnubа.

³⁷⁶ Plutarhus ibid. Вважали, що перенесення через поріг здійснювалось заради уникнення поганих прикмет від доторкання до порогу. Але ця забобона – но-вітнього походження, вона склалася потім, коли треба було пояснити старий і вже незрозумілий звичай.

³⁷⁷ На викрадення вказує ще римський звичай, за яким нареченій перед шлю-бом розчісують волосся інструментом на зразок списа (hasta coelibaris), який на думку Феста (8. h.v.) є символом підкори фізичному насильству чоловіка.

³⁷⁸ Загоровский А.И.: там само с. 8, 9. Перенесення нареченої в дім чоловіка на руках у Великоросії, див.: Ковалевский М.М. Первобытное право. Семья. — СПБ., 1903. — С. 96. У греків наречена втікала до домашнього алтаря і звідти забиралася силою і відводилась чи відвозилась в дім нареченого. Див.: Дубровин Н. История войны и владычества русских на Кавказе. — СПБ., 1873. — Т. 1 — С. 133, 134, також у туркмен, див.: Дубровин Н. Наши соседи в средней Азии: Хива и Туркмения. — СПБ., 1873 — С. 49, 143, 147: виведення нареченої.

³⁷⁹ Роst A.H. Die Geschlechtsgenossenschaft der Urzeit und die Enstetung der Ehe. Ein Beitrag zu einer allgemeinen vergleichenden Staats-und Rechtswissenschaft. - Oldenburg: Schulze, 1875. — S. 55.

³⁸⁰ Ibid, s. 127.

³⁸¹ Дивною уявляється нам думка Gide P. Etude sur la condition privee de la femme, dans le droit ancien et moderne. — Paris: Durand, 1867. — Р. 26, який, признаючи гетеризм, що передує шлюбу, говорить, що з появою шлюбу становище жінки радикально змінилося: втративши попередню незалежність (при гетеризмі), вона набула моральної гідності. — Навпаки, вона була спочатку рабинею і тільки набагато пізніше під впливом релігії стала підніматися з первинної нікчемності.

³⁸² Festus S.P. Sexti Pompei Festi de verborum significatione quae supersunt. Cum Pauli Epitome. Emendata et annotata a C. O . Muellero. — Lipsiae: Weidmann, 1839. — 443 s.

³⁸³ Ibid, s. 113; Pour voir dans ces coutumes bestiales qaelque chose qui ressemble a un mariage, il faut etre en proie a une idee fixe, a une vraie monomanie matrimoniale. II n’y a point la de mariage par capture, mais bien de l’esclavage par capture.

³⁸⁴ Dionisi Halicarnassensis opera. Antiquitates romanae. Graece et latine. Curavit lo. lac. Reiske. — Lipsiae, 1774. II 30.

³⁸⁵ Дубровин Н. Там само‚ с. 134, говорить, що доба, проведена дівчиною в домі викрадача, робила її законною дружиною черкеса. Тоді ніхто не в праві був відняти її і справа за звичай закінчувалась третейським судом, який призначав калим.

³⁸⁶ Пор.: Lеtоurneаu Ch. L’evolution de la morale. — Paris, 1887. — P. 113; Kohler I. Indisches Ehe-und Familienrecht // Zeitschrift f. v. R. Bd. III s. 345 про обмін дівчатами в Індії.; Ковалевский М.М. Первобытное право. Вып. 1-2. — М.: Мамонтов, 1886. — Вып. 2. Семья. — С. 111.

³⁸⁷Див.: Дигесты Юстиниана. Избранные фрагменты в переводе и с примечаниями И. С. Перетерского / Под ред. д-ра юрид. наук Е.А. Скрипилева. — М.: Наука, 1984. — С. 536.

³⁸⁸ Ману‚ ІІІ 25‚ 31.

³⁸⁹ Брачное право Древнего Востока. Вып. 1-й. — СПБ., 1872. — С. 179.

³⁹⁰ Приклад придбання дружини за службу, подібно Іакову, можна знайти у кавказьких горців. Див.: Дубровин Н.‚ там само‚ с. 333.

³⁹¹ Сюди ж відносяться наступні місця Біблії: Буття ХП, 16; XX, 16; Повторення закону‚ XXII, 29.

³⁹² Мауеr Sam. Die Rechte der Israeliten, Athener und Romer. Zweiter Band. Das Privatrecht. — Leip., 1873. — S. 325.

³⁹³ Пор. ще: Капустин М. Н. История права. — СПБ., 1887. — С. 168. Проти застосування у євреїв купівлі як способу придбання дружини виступає Лопухін А.П. у вказаному вже твори: Законодательство Моисея. - СПБ.‚ 1882. Вони пояснюють інакше наведені в тексті приклади; але їх тлумачення не підтверджується ні історичним ходом розвитку шлюбник відносин, ні аналогічними прикладами інших семітичних народів, наприклад, арабів, ні прямим, врешті, розумінням слів Священного Письма.

³⁹⁴ Лаврентьев, список. — С. 67 г. 6551. Наведено у: Загоровский А. О разводе по русскому праву. — Харьков, 1884. — С. 17.

³⁹⁵ Шульгин В.Я. О состоянии женщин в России до Петра Великого. Исторические исследования. — К.: Вальнер, 1850. — С. 28; Добряков А.В. Русская женщина в домонгольский период. — СПБ.‚ 1864. — 128 с.

³⁹⁶ Шпилевский С.М. Семейные власти у древних славян и германцев. — Казань: Университет, 1869. — С. 33, спирається на думку Соловйова С.М. Див.: Соловьёв С. История России с древнейших времён. Т.т. 1-29. — М.: 1851 —1879. — Т. 1. — С. 63.

³⁹⁷ Те ж тлумачення слова «вено» підтримує і Загоровський А.: там само‚ с. 18.

³⁹⁸ Котляревский С.А. Древности юридического быта балтийских славян. — Прага: Тип. Клауди, ч. 1, 1874. — С. 89.

³⁹⁹ Див.: Владимирский-Буданов М.Ф. Обзор истории русского права. 4-е Изд. — Киев-СПБ.: Оглоблин, 1905. — С. 90; і Шпилевский С.М. Семейные власти у древних славян и германцев. — Казань: Университет, 1869. - С. 30.

⁴⁰⁰ Терещенко Г. Быт русского народа. Части 1-7. — СПБ.: Тип. Мин. Внутр. Дел, 1848. - Ч. 2. — С. 170. Див.: Шпилевский С.М. Семейные власти у древних славян и германцев. — Казань: Университет, 1869. — С. 30.

⁴⁰¹ Шпилевский С.М., там само, с. 31.

⁴⁰² Пор.: Grimm J. Deutche Rechts-Alterthumer. — Gottingen, 1828. — S. 421, 422, 447, 450.