Історіографія проблеми правового становища заміжньої жінки від стародавнього до новітнього часу

Вид материала

Документы

Подобный материал:

• Зміст від редакції шановні жінки – автори І читачі журналу!, 489.45kb.
• Реферат на тему: Політична думка нового та новітнього часу, 270.31kb.
• Урок № Тема: «Вступ. Що вивчає історія стародавнього світу», 510.37kb.
• Взаємозв'язок фізичного виховання та трудової діяльності, 183.35kb.
• Сузір’я жінки (Клуб для дівчат), 152.02kb.
• Зміст вступ с. 3-18 розділ 1 Історіографія та теорії правового, 419.23kb.
• Розділ кадрове забезпечення органів загальної та політичної поліції Російської імперії, 299.91kb.
• Програми щодо поліпшення становища сімей та жінок у Дніпропетровській області, 447.25kb.
• Софія Філоненко концепція особистості жінки в українській жіночій прозі 90-х років, 2664.07kb.
• Програма тренінгу з тайм-менеджменту: Оцінка стилю використання робочого часу. Аналіз, 23.66kb.

⁴⁷⁷ Das Gesetz von Gortyn. Пор.: Bernhoft F. Zeitsch. f. v. R. Bd. VI. — S. 281.

⁴⁷⁸ Bernhoft F. Ibid. — S. 433.

⁴⁷⁹ Bernhoft F. Zeitschrift f. v. R. Bd. VIII, s. 10, Anm.; Bd. VI, s. 430; Staat und Recht, s. 179, 182. Думка цього автора знайшла собі підтримку y Dargun L., ibid.- S. 12.

⁴⁸⁰ Сокольский В. К учению об организации семьи и родства. — СПБ., 1874. - С. 24.

⁴⁸¹ Dargun L. Mutterrecht und Raubene und ihre Reste im germanischen Recht und Leben. / Vide: Untersuchungen zur deutschen Staats-und Rechtsgeschichte. [Н] 16. - Breslau, 1883. — S. 23. — 247 s.

⁴⁸² Це визнає Kohler I. Zeitschrift f. v. R. Вd. VI, р. 321.

⁴⁸³ Bluntschli J.C. Die verschiedenen Formen der romischen Ehe. — Schweizerl: Museum, 1837. Bd. 1. — S. 271, і Grimm J. Deutche Rechts-Alterthumer. — Gottingen, 1828. — S. 439, а також Bernhoft F. (Zeitsch. f. v. R. Bd. VIII. — S. 197). Rein W., ibid. — S. 391. Аnm. 3. Picot A., ibid. на с. 95 називає вільний шлюб природнім і говорить, що він не робить ніяких юридичних наслідків, а на с. 184 прирівнює його до конкубінату.

⁴⁸⁴ Lange L. Romische Alterthumer. 3. Auflage. Bd. 1-2. — Berlin: Weidmann, 1876-1879. Bd. 2. Th. 2. 1879. — S. 95.

⁴⁸⁵ Моmmsеn Th. Romische Geschiсhte. Аufl. 7-te. Band 1-3, 5. — Berlin, 1881-1885. Band I. — S. 57. На підтвердження своєї думки Моmmsen Th. посилається на вислів у Cicero.Торiса 3, 14: uхоr tantummodo ets.

⁴⁸⁶ Вислів nupta одного кореня зі значенням nuptiae.

⁴⁸⁷ Ulpianus D. Fragmenta quae nunc parum accurate dicuntur in unico codice titali ex corpore Ulpiani inscripta. Curavit G. Hugo. Ed. 5-a. Brl., 1814. Servius, Ad Georg. I . 31 — P. 324).

⁴⁸⁸ Contra: Padelletti G. Lehrbuch der romischen Rechtsgeschichte. Deutsche Ausgabe. — Berlin: Habel, 1879. — S. 106.

⁴⁸⁹ Rossbach A. Ibid. — S. 44.

⁴⁹⁰ Ciccero M.T. De legibus Recognovit C.F. W. Muller. — Libstae: Tenbneri, 1889. — S. 3.

⁴⁹¹ Пор.: Rossbach A., ibid. — S. 89.

⁴⁹² Натяк на існування вільного шлюбу можна бачити в часи, значно більш ранні. Саме таким уявляється шлюб між римлянами і латинянами ще в 257 р. аb urbe condita (Пор.: Dionisi Halicarnassensis opera. Antiquitates romanae. Graece et latine. Curavit lo. lac. Reiske. — Lipsiae, 1774. Cap. 24. lib. VI). Але це не може мати значення для історії римського вільного шлюбу, оскільки в той час в Римі про нього не могло бути і мови, навпаки, всі шлюби були одноманітні, тобто сum mаnu mariti.

⁴⁹³ Ulpianus D. Fragmenta quae nunc parum accurate dicuntur in unico codice titali ex corpore Ulpiani inscripta. Curavit G. Hugo. Ed. 5-a. Brl., 1814. Fragm. V. 3.

⁴⁹⁴ Поp.: Arnold W. Gultur und Recht der Romer. — Berl., 1868. — S. 352.

⁴⁹⁵ Rossbach A. Ibid. - S. 49, 50. Karlowa O. Ibid. — S. 79.

⁴⁹⁶ Поp.: Esmein A. Melanges d’histoire du droit et de critique. — Paris: Larose, 1886. — P. 32.

⁴⁹⁷ Поp.: Marquardt I. Das Privatleben der Romer. — Leipzig, 1879. — S. 67.

⁴⁹⁸ Пор.: Voigt M. Die romische Alterthumer. Privatalterthumer und Kulturgeschichte. /Handbuch der klassischen Altertumswissenschaft. Von. J. Muller. - S. 916.

⁴⁹⁹ Annales, IV, 16.

⁵⁰⁰ Див.: Bruns G. Fontes juris romani antiqui. Edidit Georgius Bruns. - Tubingae: Laupp, 1860. — P. 319.

⁵⁰¹ Пор.: Соколовский Л. О постепенном развитии идеи брака в древнем мире. — СПБ., 1843. — С. 95. Протилежну думку висловив Bernhoft F., який бачить у вільному шлюбі стародавню форму аборигенів Італії, підкорених арійськими прибульцями. Внаслідок такого погляду на походження вільного шлюбу, Bernhoft F. (ibid, s. 179) вважає впровадження його у римлян падінням більш високого, арійського погляду на шлюб (s. 179), Еsmein A. (ibid. s. 27) готовий визнати цю думку Bernhoft’a і нав’язує римському законодавцю неналежний йому погляд на суворий шлюб, як на шлюб нормальний. Шлюб сum mаnu був нормальною формою тільки спочатку, потім, він поступово залишає місце шлюбу вільному, як вищій формі шлюбних уз, як формі, що відповідала принципам juris gentium, які отримали уже на початку імперії перевагу над jus сivile. Думка Bernhoft’a про походження вільного шлюбу розглянуто вище; тут залишається тільки сказати, що неправильність у розумінні походження і характеру вільного шлюбу привели цього автора до невірного розуміння його значення в історії римської культури.

⁵⁰² Picot A. Du mariage romain, chretien et francais. — Paris, 1849. - Р. 182.

⁵⁰³ Веrnhoft Fr. Staat und Recht. — Stuttgart, 1881 — S. 44.

⁵⁰⁴ Livius T. Ab urbecondita libri. Iterum recognovit W. Weissenborn. T. 1-3. — Lipsiae: Teubneri, 1877-1889. — T.1. Pars. I. Lib. I-VI. — P. 33. Ancus .... secutusque morem regum priorum, qui rem romanam auxerant hostibus in civitatem accipiendis, multitudinem omnem romanam traduxit? t .... Aventinum novae multitudini datum.

⁵⁰⁵ Argum. Dionisius Ha1icarn. II. 8. Plutarchus, Romulus, c. 13. Поp.: .: Voigt M. Die romische Alterthumer. Privatalterthumer und Kulturgeschichte. /Handbuch der klassischen Altertumswissenschaft. Von. J. Muller. — S. 916.

⁵⁰⁶ Livius T., ibid, IV. 3 ..... connubium petimus, quod finitimis extremisque dari solet.

⁵⁰⁷ Поp.: Веrnhoft Fr. Staat und Recht. — Stuttgart, 1881 - S. 141.

⁵⁰⁸ Подібну характеристику відносин між патриціями і плебеями дає Діонісій Галікарнаський. (ІІ. 8).

⁵⁰⁹ Dionisii Halic. Ibid. - S. 60.

⁵¹⁰ Поp.: Cicero, de republica, II 37 (63).

⁵¹¹ Livius T., ibid, IV. 4 ..... vero lege id prohiberi et connubium tolli Patrum ac plebis, id demum contumeliosum plebi est.

⁵¹² Запропоноване тлумачення розуміння заборони ХІІ таблиць стосовно connubium між патриціями і плебеями підтверджується, далі висловами того ж Лівія (IV, 5): connubiis redditis; decemviros conubium diremisse, — що вказують на позбавлення connгibium і бажання його повернути.

⁵¹³ Becker W.A., Marquardt J. Handbuch der Romischen Alterthumer nach Quellen bearbeitet. Th. 1-5. — Leipzig, 1843-1867 — S. 35.

⁵¹⁴ Спільні жертвоприношення римлян і латинян Зевсу див. Strabo. V, 3. 2. Спільність в релігійних поглядах цих народів відзначена Лівієм (1, 45). Далі, Діонісій Галікарнаський (IV 26) свідчить про побудову храму Діани на Авен-тині всіма латинянами. — Азаревич Д.И. (ІІ і ІІ с. 95) відкидає різницю за культами між патриціями і плебеями. Пор.: Загурский Л.Н. Личные отношения между родителями и детьми по римскому и французскому праву. — Харьков, 1884. — С. 178.

⁵¹⁵ Karlova О. Die Formen der romischen Ehe und Manus. Bonn: Cohen, 1868. — S. 43-45.

⁵¹⁶ Приблизно такої ж думки на manus у плебеїв дотримується Lange L. Romische Alterthumer. 3. Auflage. Bd. 1-2. — Berlin: Weidmann, 1876-1879. Bd. 2. Th. 2. 1879. — S. 94‚ 96, який визнає особливий jus соnnubii для плебеїв і тому припускаючий для них manus і зокрема соеmptio.

⁵¹⁷ Livius T. Ibid. X, 7: deorum magis, quam nostra causa expetamus, ut, quos privatim colimus, publice colamus. Поp.: Буассье Г. Римская религия от времён Августа до Антонинов. Перевод М. Корсакова. — М., 1878. — С. 32.

⁵¹⁸ Rossbach A., ibid. — S. 296.

⁵¹⁹ Цивільний характер цих форм визнає Bluntschli J. C., ibid. — р. 264, 265, хоча він дивиться з іншої точки зору. Voigt M. XII Таfeln. — s. 704, визнає соеmрtio одвічно плебейською формою, але без підстав. Esmein A., ibid — s. 9, правильно стверджує, що соеmрtio лише з часом стало доступне плебеям, але не заради узаконення їх шлюбів, як думає він, оскільки шлюби їх були законними і раніше.

⁵²⁰ Bluntschli J. C., ibid. — P. 264-266, і наведене ним посилання на Плінія, XVIII. 3, і Сервія, Ad. Verg. Aeneid. IV, 103. Esmein A., ibid. — P. 6; Фюстель-де-Куланж. Гражданская община. — С. 313.

⁵²¹ Поp. : Karlova O., ibid. — S. 69. Hase C.A. De Manu juris romani antiguioris. Hal. 1847. Hase C.A. Das Hutterrecht der Ehegatten nach rom. R., 1824. — P. 37, і особливо Bernhoft F. Staat und Recht. — S. 187.

⁵²² Це засвідчив нам Лівій (IV, 4) і можна вивести із успіху ротації Канулея, в силу якої був допущений соnnubium з патриціями, але ні про які зміни в на-слідках плебейського шлюбу чи про пристосування форми цього шлюбу не згадується.

⁵²³ Лавр. летопись (изд. Археографической комиссии). — СПБ., 1872. — С.12 ряд-ки 14—17.

⁵²⁴ Там само‚ — С. 12 рядки 17.

⁵²⁵ Там само‚ рядки 11-12.

⁵²⁶ Лавр. летопись. — С.12.

⁵²⁷ Порівняння «шлюбного звичаю» полян с римською змовою чи, правильні-ше, договором (sponsaliа) підтверджує викладену вище думку про приведення нареченої в дім нареченого не батьками нареченої, а нареченим і його родича-ми. Якщо це так, то і слова літописьця: «а заутра приношаху по ней что вдаду-че», слід розуміти в розумінні дії з боку нареченого, а не нареченої, тобто в сми-слі вказівки на плату, чи, вірніше, на пережиток плати, а не на придане.

⁵²⁸ Устав Ярослава, ст. 1; Устав Всеволода, 244, 4; Уставная, грамота Рости-слава, 262, 9.

⁵²⁹ Устав Ярослава, ст. 21.

⁵³⁰ Устав Ярослава, 26. Порівняй: Владимирский—Буданов М.Ф. Хрестоматия по истории русского права. Вып.1. — Ярославль и К., 1890. — С. 229, прим. 5. розуміння слова «смильное». Слово «смильное» зустрічається в наступних церковних, статутах: Устав Владимира; 229, 6; Устав Всеволода, 244, 4. Порівняй ще: Дьяконов М. Очерки общественного и государственного строя древней Руси до конца XVII века. — Юрьев, 1907. с. 36.

⁵³¹ Устав Ярослава, ст. 26.

⁵³² Устав Ярослава, ст. 24 и 25. Див.: Владимирский-Буданов М.Ф. Хрестоматия по истории русского права. Вып.1. — Ярославль и К., 1890. — С. 237. Пор.: Устав Владимира. — С. 229, 7: «пошибение промежу мужем и женою о животе»; Устав Всеволода. — С. 244. 5: «пошибалное промежы мужем и женою о животе»; в інших списках додано: «и о бездетном животе» (Владимирский-Буданов М.Ф., там само, — С. 244).

⁵³³ Що слід розуміти окремо під словами: «свадебное и сговорное»‚ — це пи-тання залишаємо відкритим.

⁵³⁴ Устав Владимира, — С. 229, 10; справжність цієї постанови заперечувалась Карамзіним М.; проти —митроп. Евгений і Неволін К. див.: Владимирский-Буданов М.Ф.‚ там само‚ — с. 229, прим. 6. Див.: ще: Устав Всеволода. — С. 244, 8—9.

⁵³⁵ Ми підкреслюємо: «з точки зору права» ; інше, звичайно, могло бути в житті. Грубість нравів і взагалі дикість того часу могли служити невичерпним джерелом всяких бід і напастей для заміжньої жінки.

⁵³⁶ Пор.: Устав Ярослава. — С. 14, 8.

⁵³⁷ Не слід забувати, однак, протилежного впливу церкви.

⁵³⁸ Р. П. ст. 123 (цитуємо за виданням: Сергеевич В.И. Русская Правда. — СПб., 1904; пор. про це видання у: Дьяконов М. Очерки общественного и государственного строя Руси. Т.1. — Юрьев, 1907. — С.43: «...а задница ей мужня не надобь».

⁵³⁹ Дружина отримує лише частину майна на проживання, якщо вона залиша-ється після смерті чоловіка в його сім’ї (ст. 123 и 133). Доля цієї прожиткової частини точно визначається статтями Руської Правди: ця частина після смерті матері повинна залишитися в сім’ї її чоловіка; матері надається право розпо-рядитися цією частиною в рамках сім’ї чоловіка (ст. 134) або навіть поза ме-жами цієї сім’ї, але на заміщення витрат тому, хто прогодував її до смерті (ст. 138, ср. ст. 135); прожиткова частина не повинна, ймовірно, виноситися із сім’ї чоловіка у випадку виходу вдови заміж (ст. 131 пор. — ст. 123). Див.: Владимирский—Буданов М.Ф. Там само. — С. 496.

⁵⁴⁰ Р. П. ст. 132: «Не хотели ли начнут дети ей ни на дворе, а она начнет всяко хотети и седети, то творити всяко волю (ея), а детемъ не дати воли». Ст. 133: «но что ей дал муж, с тем же ей седети или, свою часть вземше, седети же».

⁵⁴¹ Р.П. ст. 131 пор. ст. 129.

⁵⁴² Р.П. ст.129.

⁵⁴³ П. С. Г., ст. 88: «а у котораго человека помроть жена, без рукописания, а оу ней останется отчина, ино мужу ея владети того отчиною до своего живота, только не оженится; а оженится, ино кормли ему нетъ».

⁵⁴⁴ П. С. Г., ст. 89: «а оу которой жены мужь помретъ. без рукописаниа, и оста-нется отчина или животъ, ино жене его кормится до своего живота, только не пойдетъ замужъ, а пойдетъ замужь, ино ей нетъ».

⁵⁴⁵ Слід, зазначити, що тут мова, скоріш за все, про бездітне майно.

⁵⁴⁶ П. С. Г., ст. 91 пор. ст. 90.

⁵⁴⁷ Див.: ст. 92. Судебники говорять власне про «людину», а не про чоловіка. Але не буде правильно, поширювати цю постанову судебників і на успадкування після заміжньої жінки.

⁵⁴⁸ Вплив французького кодексу позначився і на російському Х т.

⁵⁴⁹ Див.: про ці уложення: Шершеневич Г.Ф. Курс гражданского права. — Казань, 1902. Вып. 2. — С. 301, 327. — У Шершеневича Г.Ф. див.: літературу.

⁵⁵⁰ Про ранковий дар говорить також австрійське уложення, § 1232.

⁵⁵¹ Див. Коментар до § 207 Allgemeines Landrecht fur die Preussischen Staaten. Bd. 1-3. - Berlin: Guttentag, 1878-1879. (Далі - АLPS). Пор. §§ 269, 774 АLРS.

⁵⁵² Там само. Пор. §§ 206, 207, 269.

⁵⁵³ Та самок винна сторона зобов’язана була повернути невинній стороні по-дарунки, отримані від неї під час шлюбу, як однаково повертались дружиною невиновному чоловіку дарунки, зроблені їй чоловіком в якості нареченого (§ 773). Пор. Коментар до §783 АLPS.

⁵⁵⁴ АLРS § 184. Див. коментар до цього параграфу.

⁵⁵⁵ Там само‚ § 679.

⁵⁵⁶ Там само‚ §§ 188, 189. Пор.: §§ 190, 191.

⁵⁵⁷ Там само‚ § 195.

⁵⁵⁸ Там само‚ § 198. Пор. § 196.

⁵⁵⁹ Там само‚ § 211.

⁵⁶⁰ Пор. АLРS § 682.

⁵⁶¹ АLРS §§ 181—183.

⁵⁶² Там само‚ §§ 185, 186.

⁵⁶³ Там само‚ §§ 256, 262.

⁵⁶⁴ Там само‚ §§ 192, 193, 194.

⁵⁶⁵ Деякі інші постанови ландрехту у сфері особистих відносин подружжя по-яснються також захистом особистості дружини. Цей захист проходив шляхом договору і охорони родичами особливо там, де могли бути зачеплені матері-альні інтереси дружини (пор. §§ 199, 200 і 201).

⁵⁶⁶ Див.: АLРS § 669.

⁵⁶⁷ Синайский В.И. Личное и имущественное положение замужней женщины в гражданском праве. — Юрьев, 1910. — С.135.

⁵⁶⁸ АLРS §§ 221, 222, 318. За виключенням, чоловік може перешкодити дружині укласти договір з третьою особою через негосподарністі і марнотратство дружини (§§ 223—225). Пор. французький закон 1907 р. (с. 127).

⁵⁶⁹ Див. коментар до § 276 АLРS.

⁵⁷⁰ Див.: §§ 287, 290, 307.

⁵⁷¹ АLРS § 314. Пор.: § 206 і 256, 262.

⁵⁷² АLРS §§ 215, 251. Таким чином, якщо в сфері особистих відносин подруж-жя договір поступився місцем виробленим ним же самим «обыкновениям», то у сфері майнових відносин подружжя договір зберігає ще своє значення. За допомогою його можливо було змінювати, за бажанням сторін, майнові відносини подружжя.

⁵⁷³ «Не подумайте, — говорив він, — ніби Я руйнувати Закон чи Пророків прийшов‚ - Я не руйнувати прийшов‚ але виконати—. (Матв. V, 17).

⁵⁷⁴ Загоровский А. О разводе по русскому праву. — Харьков, 1884. —С. 29.

⁵⁷⁵ Ламех мав одночасно двох жінок — Аду і Селлу.

⁵⁷⁶ Загоровский А. О разводе по русскому праву. — Харьков, 1884. — С.29.

⁵⁷⁷ Повторення Закону‚ XXIV, 1—4.

⁵⁷⁸ Див.: Надеждин А. Права и значение женщины в христианстве — С. 175. (Цитуємо за: Загоровский А. О разводе по русскому праву. — Харьков, 1884. — С. 32).

⁵⁷⁹ Лопухин А.П. Законодательство Моисея. Исследование о семейных, социально-экономических и государственных законах Моисея. — СПБ., 1882. — С. 88.

⁵⁸⁰ Мауеr Sam. Die Rechte der Israeliten, Athener und Romer. Zweiter Band. Das Privatrecht. — Leip., 1873. — S. 349.

⁵⁸¹ Загоровский А. О разводе по русскому праву. — Харьков, 1884. — С.33

⁵⁸² Мауеr Sam. Die Rechte der Israeliten, Athener und Romer. Zweiter Band. Das Privatrecht. — Leip., 1873. — S. 370; Тissot. Le mагiаgе, lа seраrаtijn еt le divоrсе. — Раris:Aine, 1868. Р. 44; Лопухин А.П. Законодательство Моисея. Исследование о семейных, социально-экономических и государственных законах Моисея. — СПБ., 1882. — С. 84.

⁵⁸³ Кожен‚ хто пускає дружину свою, крім провини розпусти, той доводить її до перелюбу. (Матв. V, 32), Хто дружину відпустить свою не з причини перелюбу‚ і одружиться з іншою, той чинить перелюб (Матв. XIX, 9).

⁵⁸⁴ Кожен, хто дружину свою відпускає‚ і бере собі іншу‚ той чинить пере-люб. І хто побереться з тією‚ яку хто відпустив‚ той чинить перелюб. — Друга половина цього вірша, хоча і відсутня у св. Марка, але вона очевидна сама собою: раз розлучення немає, то зв’язок з відпущеною є зв’язок з чужою дружиною, тобто перелюбство.

⁵⁸⁵ Загоровский А. О разводе по русскому праву. — Харьков, 1884. — С. 36.

⁵⁸⁶ Renan Е. Les Evangiles et la seconda generation chretienne. — Рaris: Levy, 1877. — P. 77, 78.

⁵⁸⁷ Згідно з текстом Біблії, творінню чоловіка і дружини передували слова Все-вишнього в такій формі: «Створімо людину за образом Нашим‚ за подобою Нашою» . (Буття. 1, 26).

⁵⁸⁸ Таким був і погляд Христа на закон Мойсеїв, який говорив, що «спочатку ж так не було» (Матв. XIX, 8), тобто «так», як проголошує цей закон, а було так, як проголошує закон, за яким двоє складали єдине тіло. Під «початком» розумів Христос первісне життя, час, коли ще не наступила порча моральна серед іудеїв, що змушувала Творця розкаятися у своїм творінні (Буття. V, 1, 6).

⁵⁸⁹ Архимандрит Михаил. О евангелиях и евангельской истории. 2-е Изд. — М., 1870. — С. 164, 165.

⁵⁹⁰ Категоричне положення: «Тож‚ що Бог спарував‚ — людина нехай не розлучує» повторюється і у Марка (X, 9). Воно не повторюється у Луки, очевидно, лише тому, що у євангеліста цього все вчення про розлучення викладене в одному тільки вірші.

⁵⁹¹ Загоровский А. О разводе по русскому праву. — Харьков, 1884. — С. 40.

⁵⁹² А Я вам кажу: Хто дружину відпустить свою не з причини перелюбу‚ і одружиться з іншою‚ той чинить перелюб (Матв. XIX, 9).

⁵⁹³ Хто дружину відпустить свою‚ та й одружиться з іншою, той чинить перелюб із нею. І коли дружина покине свого чоловіка‚ і вийде заміж за іншого‚ то чинить перелюб вона (Марко. X, 11, 12).

⁵⁹⁴ Пор.: Renan Е. Lеs Ароtrеs. — Paris: Levy, 1866. — Р. 161—190, 206.

⁵⁹⁵ І озвався до Нього один із народу: «Учителю, скажи братові моєму, щоб він спадщиною поділився зо мною» А Він відказав йому: «Чоловіче‚ хто поставив над вами Мене за суддю або за подільника?» (Лука. XII, 13, 14).

⁵⁹⁶ Матв. XIX, II—12.

⁵⁹⁷ Розмежування досить східне за духом з цитованими вище словами пророка Малахії.

⁵⁹⁸ Загоровский А. О разводе по русскому праву. — Харьков, 1884. — С. 45.

⁵⁹⁹ Загоровский А. По доводу предстоящей кодификации гражданских законов. // Наблюдатель. — 1883. — № 2. — С. 69.

⁶⁰⁰ Бо хочу‚ щоб усі чоловіки були, як і я. (1 Кор. VII, 7). Цікаво, що біографічні чи, вірніше, автобіографічні відомості про цього апостола змальовують його, як людину слабку фізично, хворобливу, не стражджаючу чуттєвими покликами і, як здається, такою, що не брав у шлюб. Renan Е. Lеs Ароtrеs. — Paris: Levy, 1866. — Р. 171, 172.

⁶⁰¹ Прочим же я говорю, а не Господь (1 Кор. П, 12).

⁶⁰² Hefele C. J. von. Соnсiliеngeschichte. Nach den Quellen bearb. Von C.J. von Hefele. Bd. 1—9. — Freiburg im Breisgau: Herder, 1855—1890. Bd. 1. — S. 131, 132, 179. Bd. 3. — S. 93.

⁶⁰³ Архим. Иоанн. Опыт курса церковного Законоведения. — СПБ., 1905. — Т. ІІ. — С. 390.

⁶⁰⁴ Zhishman J. Das Eherecht der Orientalischen Kirche. — Wien: Braumuller, 1863. — S. 10.

⁶⁰⁵ Гойхбарг А.Г. Сравнительное семейное право. — М., 1927. — С. 69.

⁶⁰⁶ Там само.

⁶⁰⁷ Синайский В.И. Личное и имущественное положение замужней женщины в гражданском праве. — Юрьев, 1910. — С. 83.

⁶⁰⁸ О времена, о нравы!

⁶⁰⁹ Хрестоматия по всеобщей истории государства и права. — М., 1973. — С. 17.

⁶¹⁰ Там само‚ С. 18.

⁶¹¹ Там само.

⁶¹² Казанцев Л.Н. О разводе по римскому праву. — Киев‚ 1892. — С. 137.

⁶¹³ Там само‚ С. 138.

⁶¹⁴ Там само.

⁶¹⁵ Gide P. Etude sur la condition privee de la femme, dans le droit ancien et moderne. — Paris: Durand, 1867. — Р. 34.

⁶¹⁶ «Так, часто дівочість і родючість жінки, що продається вважаються суттє-вою умовою договору купівлі, і якщо покупець буде в цьому обманутий, то може вигнати дружину і вимагати назад заплачене за неї». Post A.H. Diе Geschlechts — genossenschat der Urzeit und die Entstehung der Ehe. — Oldenburg: Schulze, 1873. — S. 157. Сюди ж можна віднести новину про повернення подарунків Гефесту. Пор.: Гомер. Одіссея. — Київ: Дніпро‚ 1968. VIII. 318. Анналогічне явище відмічене у Ману, IX. 73.