Джерела нестабільності в регіоні арабського машріку в контексті національних інтересів україни

Вид материала

Содержание

Подобный материал:

ДЖЕРЕЛА НЕСТАБІЛЬНОСТІ В РЕГІОНІ АРАБСЬКОГО МАШРІКУ В КОНТЕКСТІ НАЦІОНАЛЬНИХ ІНТЕРЕСІВ УКРАЇНИ

Аналітичний матеріал

Анотація

В аналітичній записці здійснено комплексний аналіз основних хронічних проблем безпеки регіону Арабського Машріку та особливостей їхньої трансформації на початку ХХІ століття. Представлено рекомендації щодо їхнього врахування в процесі концептуального оформлення та практичної реалізації близькосхідної політики України.

У аналітичній записці реалізовано наступні завдання:

– виявлено основні фактори, що зумовлюють нестабільність сучасної регіональної системи відносин у регіоні Арабського Машріку та надано їм системну класифікацію;

– проаналізовано традиційні та структурні джерела нестабільності, надано прогноз щодо їхньої еволюції у середньостроковій перспективі;

– досліджено підходи позарегіональних акторів щодо стабілізації ситуації у регіоні та здійснено оцінку їхньої ефективності;

– встановлено вплив проблем нестабільності Машріку на національні інтереси України та представлено рекомендації щодо української політики у зазначеній сфері.

ДЖЕРЕЛА НЕСТАБІЛЬНОСТІ В РЕГІОНІ АРАБСЬКОГО МАШРІКУ В КОНТЕКСТІ НАЦІОНАЛЬНИХ ІНТЕРЕСІВ УКРАЇНИ

І. Загальна характеристика проблеми

Арабський Машрік є найбільш значущим і, водночас, найбільш непередбачуваним субрегіоном у складі більш широкого поняття Близького Сходу. Він посідає площу біля 3,95 млн кв. км та охоплює територію Єгипту й розташованих на схід від нього арабських країн – Йорданії, Іраку, Лівану, Сирії, Бахрейну, Ємену, Катару, Кувейту, ОАЕ, Оману, Саудівської Аравії, а також території, підконтрольні Палестинській національній адміністрації.

З огляду на своє унікальне стратегічне (міст між Африкою, Азією та Європою) та геоекономічне (наявність значних запасів нафти) положення, Машрік посідає особливе місце серед регіонів світу. Водночас, не менш важливою його ознакою є підвищена конфліктогенність. Продовж багатьох десятиліть він зберігає своє „лідерство” за сукупністю наявних тут конфліктних і кризових ситуацій та за ступенем непередбачуваності розвитку подій.

Проблемність регіону визначається концентрацією низки загроз національній безпеці країн-складових, серед яких енергетична, екологічна (вода, земельні ресурси, повітря), демографічна, соціально-економічна та інші аспекти безпеки. Ці загрози примножуються внаслідок триваючого близькосхідного конфлікту, боротьби за регіональне лідерство, гонки озброєнь та ін. Надзвичайна увага до регіону з боку всіх без винятку впливових світових держав теж є неоднозначним фактором і може виступати як стабілізуючим чинником, так і провокувати суперечності.

Розвиток відносин з країнами Машріку посідає важливе місце серед пріоритетних напрямків зовнішньої політики України. Важливість цього регіону для нашої країни зумовлена низкою наступних факторів:

– географічною наближеністю до України;

– ключовою роллю країн Машріку в структурі світової торгівлі енергоносіями;

– наявністю значних фінансових ресурсів в ряді країн регіону та містом останніх в міжнародних валютно-кредитних та фінансових відносинах;

– ємкістю ринку товарів та послуг більшості країн Машріку.

Таким чином, важливість регіону для нашої держави і бажаність активнішої в ньому присутності ставлять на порядок денний необхідність комплексного аналізу джерел нестабільності в Машріку, а також їх врахування у близькосхідній політиці України.

ІІ. Традиційні джерела нестабільності

Хронічні, або дострокові джерела нестабільності регіону Арабського Машріку можна умовно розділити на дві основні групи. До першої групи традиційних або „жорстких” проблем відносять такі, що можуть бути досягнуті військовим шляхом чи іншими методами силового тиску. Найбільш важливі серед них – регіональні конфлікти, боротьба за регіональне лідерство, проблема гонки озброєнь та ін.

Найбільш серйозним джерелом нестабільності Машріку є регіональні конфлікти, центральне місце серед яких посідає арабсько ізраїльське протистояння. Незважаючи на численні зусилля міжнародних посередників та різноманітні плани мирного врегулювання, конфлікт між Ізраїлем та його арабськими сусідами впродовж багатьох десятиліть залишається однією з найбільш вибухонебезпечних „гарячих точок” Машріку та Близького Сходу в цілому, та у будь-який момент може призвести до нової регіональної війни.

Центральним елементом арабсько ізраїльського конфлікту залишається неврегульованість палестинської проблеми, яка є загальновизнаною у якості „локомотиву” близькосхідного протистояння. На цей час між ізраїльтянами й палестинцями не існує взаємноприйнятного рішення жодної з основних проблем остаточного мирного врегулювання, а саме – кордонів майбутньої Палестинської держави, ізраїльських поселень на Західному березі р. Йордан, статусу Єрусалиму та палестинських біженців. Ситуація навколо палестинсько ізраїльського врегулювання значно загострилась після приходу до влади на палестинських територіях радикального ісламістського угруповання ХАМАС, яке в принципі не визнає існування Ізраїлю та не сприймає ідею територіального (і будь-якого іншого) компромісу і мирного врегулювання з цією країною.

Застій у врегулюванні між Ізраїлем та Сирією, що спостерігається впродовж останніх дев’яти років, а також військове протистояння між Ізраїлем та „Хизбаллою” на території Лівану влітку 2006 р. наочно демонструють, що, поряд із палестинською проблемою, збереження конфліктних відносин Тель-Авіва з Дамаском та Бейрутом також залишаються важливим гальмуючим елементом у нарощуванні мирних трансформацій у регіоні. Усе це дає підстави стверджувати, що досягнення остаточного врегулювання арабсько ізраїльського конфлікту залишається довгостроковою перспективою.

Центральним елементом нестабільності регіону залишається боротьба розташованих тут країн за регіональне лідерство. Сучасний етап розвитку регіональної системи характеризується надзвичайно важливою трансформацією, а саме – ослабленням традиційних регіональних центрів сили (Саудівська Аравія, Єгипет, Сирія) та посиленням впливу позарегіональних акторів, а саме, Ірану.

Важливим претендентом на регіональне лідерство є Саудівська Аравія – країна, що має значний вплив не тільки у близькосхідному, але й міжнародному контекстах. Королівство володіє 25 % світового запасу нафти, у 2000 р. його ВВП склав 60 % від ВВП усіх арабських країн разом узятих. Саудівська Аравія, на території якої знаходяться основні мусульманські святині, послідовно виборює статус лідера як Машріку, так і всієї ісламської цивілізації. Однак, враховуючи тенденцію у більшості мусульманських країн щодо поступової відмови від вестернізації та західних норм у суспільному житті, довготривалі стратегічні відносини між США та Саудівською Аравією, незважаючи на їхнє економічне та військове значення, значно послаблюють авторитет королівства в регіоні.

Єгипет і Сирія переживають зараз не найкращий етап у своєму соціально-економічному розвитку і, отже, не мають у своєму розпорядженні достатніх ресурсів для забезпечення своїх претензій на лідерство. Кожна з цих країн сьогодні більше стурбована вирішенням внутрішніх проблем, а також проблем у своєму „ближньому зарубіжжі”: Сирія – у Лівані та Йорданії; Єгипет – у Судані та на палестинських територіях.

Щодо Іраку, то ескалація військово політичної кризи після окупації цієї країни у 2003 р., цілковито позбавила її шансів на боротьбу за регіональне лідерство. Більше того, можливість дезінтеграції Іраку на три частини - шиїтський південь, сунітський центр і курдську північ, зумовлена загостренням військово політичної боротьби за владу між різними етнорелігійними групами іракського суспільства, перетворюється на окрему „жорстку” проблему безпеки, що загрожує дестабілізацією ситуації у межах усього регіону.

Послаблення вищезазначених регіональних центрів сили призвело до посилення в регіоні впливу Ірану, зовнішньополітичні амбіції якого зараз виходять далеко за межі Перської затоки. Помірковані арабські режими Машріку побоюються можливої підривної діяльності Ірану проти тих арабських країн регіону, де є значна шиїтська громада (Ірак – 60 %, Бахрейн – 70 %, Кувейт – 24 % та ін.). Значне занепокоєння викликає також можливе посилення Ірану у випадку дезінтеграції Іраку, що призведе до регіонального альянсу Ірану із шиїтською частиною Іраку у якості домінуючого регіонального об’єднання, схильного до агресивності, здатного контролювати значну частину видобутку нафти в Перській затоці та диктувати свої умови сусіднім країнам. Такий розвиток подій неминуче призведе до зіткнення Ірану із сунітськими арабськими країнами і до загальної дестабілізації ситуації у регіоні.

Боротьба за лідерство в регіоні супроводжується мілітаризацією та гонкою озброєнь. Машрік залишається одним із найбільших у світі імпортерів зброї. На нього доводиться майже дві третини від загального обсягу постачань зброї у третій світ. Для регіону, що не відрізняється високим рівнем життя своїх громадян, подібна цифра представляється абсолютно нерозмірною.

Особливо небезпечною не тільки для регіональної стабільності, але й для стабільності системи міжнародних відносин в цілому, є загроза поширення зброї масового ураження (ЗМУ). В умовах, коли деякі з близькосхідних держав або володіють власними ядерним потенціалом (Ізраїль), або мають значний ресурс для проведення ядерних досліджень (Іран), деякі країни Машріку, наприклад, Єгипет та Сирія, також почали роботи з його отримання.

Країни, які прагнуть до отримання ЗМУ, ігнорують той факт, що вона не зміцнить національну безпеку, а, скоріше, навпаки, підсилить процес їх втягування в ще більш активну гонку озброєнь. У такому випадку регіон починає розглядатися державами, що входять до нього, із позиції союзників і супротивників, із позицій переваги чи паритету в озброєннях. В умовах високої конфліктогенності регіональної системи Машріку, технологічний прорив однієї зі сторін неодмінно призведе до прискореного пошуку іншими сторонами адекватної відповіді, не зважаючи на матеріальні або політико стратегічні наслідки подібного кроку, що, безумовно, значно збільшить потенціал нестабільності в регіоні.

ІІІ. Структура джерел нестабільності

До другої групи джерел нестабільності Машріку відносяться структурні або „м’які” проблеми безпеки, а саме – економічна, демографічна, етнорелігійна, водна, продовольча та ін. Вони не спричинені військовим фактором та мають більш екзистенціональний характер.

Центральне місце у цій групі посідає проблема нерівномірного соціально економічного розвитку країн регіону. Так, очевидна нерівномірність у розподілі природно-ресурсних потенціалів, а також фінансових та людських резервів, особливо кваліфікованої робочої сили, призвела до того, що країни регіону увійшли в XXI ст. з украй диференційованими підсумками соціально економічного та політичного розвитку. Ці відмінності настільки значні, що дають підстави віднести деякі з них до найрозвиненіших країн світу, а інші – до числа найбідніших.

У 1995 р. сумарний ВВП Машріку досягнув 257 900 млн дол. США, з яких 218 500 млн дол. США (85 %) припадає на долю країн Ради співробітництва арабських держав Перської затоки (РСАДПЗ) – Бахрейну, Катару, Кувейту, ОАЕ, Оману, Саудівській Аравії – в яких мешкає всього 30 % населення регіону.

Вищезазначені арабські країни експортери нафти є безумовними лідерами і за показниками ВВП на душу населення. Наприклад, у 2000 р. ВВП Катару на душу населення (25 595 дол. США) перевищив ВВП Англії на душу населення (24 024 дол. США), Австрії (23 357 дол. США) та багатьох інших розвинених країн Західної Європи. Водночас, об’єм ВВП на душу населення у решті країн Машріку в середньому не перевищує 700 дол. США. Третина населення регіону живе менш ніж на 2 дол. США на день, при цьому прогноз економічного зростання тут є досить маловтішним.

Аутсайдерами соціально економічного розвитку регіону залишаються Ємен (465 дол. США) та Ірак (211 дол. США), що входять до зони так званого „четвертого світу”. Це, безумовно, є серйозною передумовою як для внутрішньополітичної дестабілізації режимів цих малозабезпечених країн, так і для озброєного протистояння між країнами регіону. Створюється своєрідне замкнуте коло: економічні складнощі провокують політичну напругу, а вона у свою чергу не дозволяє ефективно вирішувати економічні проблеми.

Не менш негативний вплив на загальну ситуацію у Машріку має демографічна проблема та ціла низка пов’язаних із нею факторів нестабільності. За останні півстоліття населення регіону зросло майже у п’ять разів: з 20 млн чоловік у 1950 р. до 97,7 млн – у 2000 році. Слід окремо зазначити, що майже половина з них – це молодь до 15 років, а частка працездатного населення (15-65 років) складає лише 54,6 %.

Зазначені вище темпи росту населення перетворили проблему працевлаштування на одну з найгостріших на порядку денному, адже загальна кількість безробітних у регіоні сьогодні досягла критичної маси. Це, безумовно, сприяє подальшій радикалізації настроїв мешканців регіону, зростанню його конфліктогенного потенціалу та масовій міграції.

Міграційні процеси у Машріку стають усе більш складним та багатостороннім явищем. Політична нестабільність, стрімкі темпи приросту населення, безробіття, релігійна та етнічна дискримінація, війни та бідність – головні фактори, що формують масштабні потоки міграції. Мешканці регіону через Алжир, Марокко, Туніс, Єгипет та інші країни намагається перебратися у більш заможні країни Європи. Це перетворює регіон у один найважливіших центрів світової нелегальної міграції з усіма негативними наслідками цього процесу – мільйонами незареєстрованих трудових мігрантів, біженців та жертв торгівлі людьми.

Іншим важливим джерелом нестабільності Близького Сходу є наявність у більшості держав регіону етнорелігійних протиріч. Існуючі тут системи політичних і соціально економічних відносин зберегли свій традиційний характер і збудовані на основі кланово ієрархічного принципу. Така ситуація впродовж багатьох років була характерною для Іраку, шиїтська більшість якого перебувала під владою сунітського режиму С. Хусейна, а також зберігається зараз у Сирії з правлячою тут алавітською громадою на чолі з Б. Асадом, що складає не більше 10 % населення країни. Найбільш яскравим прикладом етнорелігійних протиріч продовжує залишатися Ліван.

Особливе місце серед факторів нестабільності у Машріку посідає проблема поширення ісламського фундаменталізму й екстремізму. Вона має безпосередній плив на політичну ситуацію усіх без винятку країн регіону та є центральним елементом майже всіх проблем регіональної безпеки.

Рух ісламського фундаменталізму сьогодні набирає силу не тільки в країнах, що зштовхнулися з комплексом нерозв’язних соціально економічних проблем, як наприклад, Ємен, але і в дуже благополучних країнах – Саудівській Аравії, Бахрейні та ін. Однією з головних причин поширення популярності ідей ісламського фундаменталізму та посилення його впливу на процеси, що проходять у країнах регіону, залишається сукупність внутрішніх проблем, а саме: збереження в більшості країн регіону авторитарних режимів, а також швидке зростання населення в умовах хронічного відставання темпів економічного й соціального розвитку та подальшого погіршення становища широких народних мас. В умовах занепаду світських концепцій арабського націоналізму, соціалізму та панарабізму, а також відсутності в більшості країн регіону „демократичної альтернативи” іслам набуває все більшої популярності і перетворюється на масову ідеологію соціального протесту.

Оскільки тенденція посилення руху ісламського фундаменталізму неодмінно буде пов’язана з боротьбою за політичну владу, можна з великою долею ймовірності прогнозувати збільшення джерел внутрішніх конфліктів у країнах Машріку. Встановлення ісламської форми державності в тій чи іншій державі регіону неминуче призведе до посилення екстремізму й радикалізму як у внутрішній, так і зовнішній політиці, що буде значно підвищувати конфліктогенний потенціал регіону.

Малопередбачувані сьогодні наслідки для соціально політичного майбутнього регіону Машріку матиме проблема водних ресурсів, що стрімко загострюється. Оскільки темпи росту населення випереджають темпи освоєння нових водних ресурсів, кількість води на душу населення, і без того обмежена, постійно скорочується. Наприклад, у Ємені обсяг річного споживання води на душу населення (130 куб. м) є у 10 разів меншим за мінімум, встановлений Всесвітньою організацією охорони здоров’я (1600 куб. м).

Проблема дефіциту води ще більше загострюється через зростання попиту на воду для задоволення комунальних, промислових і сільськогосподарських потреб. Боротьба за обмежені та зникаючі джерела води безпосередньо впливає на відносини між державами регіону і періодично призводить до протиріч. Серед останніх слід згадати довготривалі конфлікти навколо розподілу вод Нілу між країнами його басейну; між Сирією, Іраком і Туреччиною через розподіл вод Єфрату; між арабськими країнами та Ізраїлем через розподіл вод басейну р. Йордан. На думку більшості фахівців, саме вода, а не нафта, у найближчому майбутньому стане основною причиною порушення стабільності та збройних конфліктів між країнами сусідами.

Проблема водних ресурсів має безпосередній вплив на продовольчу кризу в країнах регіону. Так, забезпечення їжею мешканця Машріку є набагато меншим, ніж у середньому по всьому світу, і досягло критично низького рівня. Сільське господарство тут зштовхується з багатьма ризиками, у тому числі із скороченням природних факторів землеробства, таких як оброблювана площа на душу населення, що зменшується через зростання населення й використання землі під забудову при низьких темпах освоєння нових угідь. Одночасно погіршується якість ґрунту та його родючість через ерозію й забруднення хімічними речовинами.

Деградація землі є найбільш небезпечною екологічною проблемою Машріку. Недостатньо ефективне управління земельними ресурсами, періодичні посухи, наступ пустелі, інтенсифікація сільськогосподарського виробництва, марнотратне використання води на потреби іррегації та безконтрольна урбанізація – все це призволить до деградації землі. Серед інших проблем екології слід згадати погіршення стану морського середовища, втрата біорізноманіття, промислове забруднення, проблема збору та ліквідації небезпечних відходів та ін.

Нарешті, серед „м’яких” проблем безпеки регіону слід згадати також і низький рівень освіти. Згідно з останніми даними ООН, майже половина населення Машріку залишаються неписьменними, і тільки 2 % має можливість користуватись Інтернетом. В усіх країнах Арабського Сходу, разом узятих, з інших мов на арабську перекладається не більше 330 книг на рік. Це є одним із головних пояснень того, що рівень освіти у цьому регіоні набагато нижчий, ніж у Латинській Америці, Індії та Китаї.

IV. Міжнародні плани регіональної стабілізації

Численні джерела нестабільності Арабського Машріку свідчать, з одного боку, про гостроту, а з іншого, про хронічний, затяжний характер регіонального вузла протиріч. Водночас, при всій розмаїтості причин, що призвели до такого стану справ, проглядається щось загальне, а саме – відсутність продуманих, ефективних методів рішення існуючих проблем. Усе більш очевидною є необхідність комплексного рішення проблем безпеки регіону на основі прийняття колективної програми дій розташованих тут країн, а також міжнародного співтовариства в цілому. У світлі політичної недієздатності ведучих регіональних організацій – Ліги Арабських Держав (ЛАГ) та Ради співробітництва арабських держав Перської затоки (РСАДПЗ), особливого значення у цьому процесі набуває роль впливових позарегіональних акторів.

Впродовж ХХ ст. усі без винятку зовнішні рецепти зі стабілізації ситуації у Машріку виявлялися малорезультативними. Нове століття в цьому відношенні не відрізняється від попереднього. Крім того, зараз можна спостерігати посилення конкуренції між впливовими світовими акторами за контроль над геоекономічними, геостратегічними, сировинними та людськими ресурсами регіону.

Сьогодні Сполучені Штати Америки здійснюють у регіоні довгострокову політику, яка отримала назву „стратегія просування демократії на Близькому Сході”. Вона має на меті проведення демократичних реформ та економічної лібералізації „заради боротьби з бідністю та відсталістю, що породжують тероризм”. В основу цієї концепції покладена теза про те, що західна демократія є універсальною, забезпечує модернізацію, процвітання, справедливість та діалог культур. Звідси, демократичні реформи у країнах Арабського Сходу, і зокрема Машріку, є тим універсальним засобом, який дає змогу не тільки ліквідувати соціально економічні та соціально політичні корені екстремізму й тероризму, а й, по суті, автоматично розв’язати такі складні політичні проблеми, як арабсько ізраїльський конфлікт та ін.

Однак, основною проблемою цього плану є те, що його не підтримують ані уряди, ані народи регіону, вбачаючи в ньому втручання у свої внутрішні справи. Більшість країн також досить скептично сприймає життєздатність американської моделі демократії на арабському ґрунті.

Що стосується Європейського Союзу, то, враховуючи географічну наближеність європейського континенту до Близького Сходу, а також залежність країн Європи від імпорту енергоносіїв з арабських країн, негативні наслідки дестабілізації ситуації у регіоні для Євросоюзу є набагато більш загрозливими, ніж для Сполучених Штатів. У зв’язку з об’єднанням Європи та її намаганням стати активним гравцем на світовій арені, європейський вплив на регіональні процеси у Машріку значно зріс. Це призвело до певних розбіжностей між ЄС та США щодо вирішення кризових ситуацій у регіоні, зокрема, щодо війни в Іраку 2003 р. та певних аспектів врегулювання арабсько ізраїльського конфлікту.

Фундаментом політики Євросоюзу у напрямку стабілізації Близького Сходу залишається створена у 1995 р. організація Європейсько Середземноморського Партнерства (або Барселонський процес). Вона об’єднує на багатосторонньому рівні держави ЄС із країнами Південного та Східного Середземномор’я, до складу яких входять 4 країни Машріку. Європейський підхід приділяє значну увагу „м’яким” аспектам безпеки, а саме, проблемам демократизації, економічній лібералізації, поглибленню економічної та політичної співпраці між країнами регіону. Це робить істотний внесок у довгострокову політичну й економічну стабільність регіону. Важливу роль у Барселонському процесі відіграє також принцип „рівноправного партнерства”, що базується на підтримці внутрішніх перетворень у близькосхідних країнах, а не нав’язуванні імпортних рецептів демократії. Втім, слід констатувати, що за 14 років існування Європейсько Середземноморського Партнерства істотного прогресу у сфері безпеки досягнуто не було.

Активний інтерес до подій у регіоні Машріку демонструє також Росія, що донедавна в силу різноманітних проблем свого внутрішнього розвитку відігравала у регіоні набагато більш обмежену у порівнянні із США та ЄС роль. Сьогодні Російська Федерація значно активізувала свою близькосхідну політику, основною метою якої стало закріплення її політичних та економічних позицій у регіоні.

Однак, намагання Росії грати більш активну роль у близькосхідних справах призводить не до зміцнення міжнародних зусиль щодо стабілізації регіону, а скоріше, навпаки, до зіткнення з інтересами інших позарегіональних акторів та послаблення колективних зусиль. Найбільш яскравим підтвердженням цього стало офіційне запрошення лідерів ХАМАС до Москви, що внесло дисонанс у загальну позицію міжнародного Квартету посередників (США, ЄС, Росія та ООН) щодо врегулювання палестинсько ізраїльського конфлікту.

Таким чином, можна констатувати, що жодний з існуючих на цей час планів із стабілізації ситуації у Машріку не є ефективним. Особливого значення у цьому контексті набуває складний процес взаємовідносин трьох світових центрів сили – США, ЄС та Росії, для яких притаманні, з одного боку, спроби із вироблення спільного підходу до стабілізації ситуації в регіоні, а з іншого – конкуренція та суперництво.

V. Висновки та рекомендації

Виходячи з вищевикладеного, можна сформулювати наступні висновки:

1. Регіон Арабського Машріку і у середньостроковій перспективі залишиться одним із найнестабільніших регіонів у світі. Загальнорегіональні інструменти підтримки стабільності тут відсутні, а набір конфліктних і кризових ситуацій постійно розширюється, що не дає підстав для стабілізації ситуації у найближчому майбутньому.

2. Існуючі джерела нестабільності в регіоні мають тенденцію до все більшої взаємозалежності. Традиційні проблеми безпеки, „старі” кризи й конфлікти, наприклад арабсько ізраїльський, поки що не знаходять свого вирішення. Проблема ісламського фундаменталізму та екстремізму перетворюється на стрижневу регіональну проблему, що активно впливає на всі регіональні процеси, у тому числі в Іраку. Новим ускладнюючим елементом стає амбіційна регіональна політика Ірану, що провокує арабсько іранські протиріччя.

3. Сучасний етап розвитку Машріку характеризується значним загостренням „м’яких” факторів небезпеки, насамперед, економічної, демографічної, водної та продовольчої проблем. Це, з огляду на структурний та всеохоплюючий характер останніх, може виявитися ще більш небезпечним, ніж загострення традиційних конфліктів.

4. Зусилля міжнародного співтовариства, спрямовані на посилення регіональної безпеки, поки що не приносять бажаних результатів. Крім того, сучасна ситуація характеризується загостренням геополітичного суперництва провідних центрів сили за вплив у цьому регіоні планети, що значно перешкоджає виробленню єдиного підходу до вирішення існуючих тут проблем безпеки.

Усі вищезазначені тенденції мають бути враховані Україною при формулюванні її близькосхідної стратегії, адже нестабільність Машріку має безпосередній вплив на українські стратегічні інтереси.

По-перше, вона значно ускладнює перспективи диверсифікації джерел енергопостачань та створює перешкоди на шляху нормального розвитку торговельно економічних відносин нашої держави з країнами регіону. Особливого значення набуває можливість отримати власні ринки збуту товарів, які в цьому регіоні можуть витримати конкуренцію інших держав. Населення країн Машріку зростає високими темпами, що ставить їх перед проблемою харчового забезпечення, яку їм важко вирішити самостійно. Така ситуація є сприятливою для України з точки зору просування на ринки регіону продовольчих товарів, що сприятиме розвитку її сільського господарства та переробної промисловості.

По-друге, з огляду на географічну близькість до регіону, у випадку загострення тут будь-якої із традиційних або структурних проблем безпеки легко прогнозувати збільшення потоку біженців, що будуть пересуватися транзитом у Західну Європу. Це може спровокувати перетворення нашої території в оперативну й транспортну базу бойовиків, що, як показує практика, призведе до одночасного збільшення транспортування зброї та наркотиків, частина з яких неминуче буде залишатися в країні.

По-третє, у нинішньому взаємопов’язаному світі загострення конфронтації у будь-якому регіоні, а тим більше на Близькому Сході, являє собою не тільки економічну, але й стратегічну небезпеку для інших держав, і Україна в цьому плані не є винятком. Тому, при формуванні своєї близькосхідної стратегії наша держава також має враховувати, що загострення проблем безпеки у Машріку несе в собі загрозу як регіональній, так і світовій безпеці в цілому.

Таким чином, забезпечення стабільності Машріку відповідає національним інтересам України. Особливе значення в цьому плані має продовження активної участі нашої держави в дипломатичних ініціативах, спрямованих на загальну стабілізацію ситуації в регіоні. Подальша активна участь нашої країни у цьому процесі сприятиме просуванню тут українських інтересів, формуванню необхідної основи для розвитку з арабськими країнами стабільних торговельно-економічних відносин та сприятиме зміцненню міжнародного авторитету нашої держави.

З метою забезпечення більш вагомої участі у колективних пошуках подолання проблем безпеки у Машріку, і на Близькому Сході взагалі, наша країна має інтенсифікувати свою діяльність на наступних напрямках:

1. Необхідно поглиблювати політичне співробітництво з країнами регіону при неодмінному зберіганні збалансованої позиції щодо конфліктів та суперечок між регіональними центрами сили. Основою цієї політики має бути динамізм і прагматизм, що дозволили б гнучко реагувати на непередбачувані зміни у регіональному балансі сил. Особливого значення тут набуває необхідність дотримання збалансованої та неупередженої політики щодо арабсько ізраїльського протистояння.

2. Миротворчість, а саме участь українських військових у наданні допомоги при стихійних лихах, катастрофах та гуманітарних місіях, є найбільш продуктивною діяльністю, спрямованою на зміцнення довіри та розширення співробітництва нашої країни з державами Машріку. Тому Україна, як країна, що має значний досвід діяльності з підтримання миру, має в рамках зусиль міжнародного співтовариства активно залучатися до миротворчих процесів в регіоні. Зокрема, Україна має надавати всіляке сприяння у вирішенні питань щодо недопущення подальшого розгортання в регіоні гуманітарної катастрофи у разі виникнення збройних конфліктів – через залучення до відбудови об’єктів інфраструктури, забезпечення транспорту, виконання поліцейських функцій, роботи військових інструкторів та спостерігачів тощо.

3. Потрібно підтримувати постійний політичний діалог і взаємодію з близькосхідної проблематики із США, ЄС та Росією. Водночас, українській дипломатії слід враховувати, що геополітичне суперництво за вплив на близькосхідний регіон між цими світовими центрами сили (особлимо між США та Росію) має перманентний характер і тому не зникне навіть за наявності значних обопільних зусиль щодо координації на зближення політики. Тому, для нашої країни є надзвичайно важливим уникати небезпеки бути втягнутою у суперечки між ними щодо змісту й спрямованості стабілізаційних ініціатив, вносячи конструктивні пропозиції, орієнтовані на вироблення оптимальної моделі стабілізації регіону. Головне завдання України на цьому напрямку – не поступатися своїми національними стратегічними інтересами та зберігати позитивний імідж в країнах Машріку.

4. Зовнішньополітична діяльність України на близькосхідному напрямку має розбудовуватися у контексті її стратегічних зовнішньополітичних пріоритетів та завдань, у тісному взаємозв’язку з іншими головними векторами її зовнішньої політики. Враховуючи географічну наближеність України до Західної Європи, а також чітку зовнішньополітичну орієнтацію, спрямовану на вступ нашої держави до європейської спільноти в якості її повноцінного учасника, підтримка і активна участь нашої країни в загальноєвропейських ініціативах, спрямованих на полодання проблем безпеки Машріку, набуває принципового значення. Це зумовлює необхідність більш тісних та активних контактів між Україною та ЄС, спрямованих на створення тут нових структур безпеки, зменшення міграційних потоків в напрямку Європи, зниження ризику збройних конфліктів в регіоні, боротьбу із тероризмом, поширенням зброї масового ураження тощо.

Регіональний філіал НІСД у м. Одесі

(А. Захарченко)

Blog

Джерела нестабільності в регіоні арабського машріку в контексті національних інтересів україни

Содержание