На тлі світового досвіду

Вид материала

Книга

Содержание Становлення парламентаризму в україні 1.1.3. Народовладдя і представницька влада у Стародавньому Римі. Становлення парламентаризму в україні Становлення парламентаризму в україні Становлення парламентаризму в україні Становлення парламентаризму в україні

Подобный материал:

• О. В. Ковальчук, студ., Т. П. Мірзак,, 167.02kb.
• Магістерська програма «економіка аграрного сектора» Студентка: Карпенко Ірина Володимирівна, 1727.27kb.
• Тема досвіду: Використання проектної технології на сучасному уроці англійської мови, 183.96kb.
• Ресурси Світового океану І рекреаційні ресурси Ресурси Світового океану, 49.75kb.
• Олександр Михайлович Павленко, 176.73kb.
• Габріеля Гарсіа Маркеса «Сто років самотності». Вихід у світ цього роману у 1967 році, 644.2kb.
• Назва реферату: Суть світового ринку І його структура Розділ, 134.31kb.
• Програма обласного науково-методичного дослідження "Запровадження інноваційних педагогічних, 441.44kb.
• Картка обліку об’єктів ефективного педагогічного досвіду, 33.11kb.
• Картка обліку об’єктів ефективного педагогічного досвіду, 29.8kb.

22

І. ВИТОКИ ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ

джерел нам відомо, що для вигнання жителя Афін з міста необхідно було 6000 черепків, які люди вкидали до спеціальної урни. Черепок грецькою мовою звався "острака", а процедура позбавлення грома­дянства називалася похідним від цього слова терміном "остракізм".

Одним з демократичних інститутів древніх Афін був Народ­ний суд - Геліея. Геліея займалась не тільки судовими справами, але й відігравала значну роль в законодавчому процесі. Народний суд мав право накласти вето на прийнятий закон і вимагати від народ­них зборів його перегляду. Суд також розглядав справи посадових осіб і скарги громадян.

До складу Геліеї входило 6000 членів, котрі обиралися жереб­куванням щороку з числа громадян, що досягай тридцятилітнього віку і не мали боргів. Судочинство велося загальним судовим зібран­ням або окремими комісіями по 500, 1000, чи 1500 членів. Комісії зазвичай розглядали важливі політичні справи.

Велика чисельність судців практично виключала можливість підкупу. Крім того, судді геліеї обиралися всього на один рік, що підтримувало реноме цього інституту як справді народного суду. Рішенням Солона було також створено Верховний суд, до якого оби­ралися громадяни, старші 60 років, і рішення якого були остаточни­ми.

Важливим інститутом управління стародавніми Афінами був Ареопаг, рада досвідчених і багатих громадян. До нього пожиттєво обирались тільки громадяни з числа архонтів. Ареопаг розглядав найважливіші справи, до яких належали, наприклад, перевірка рішень народних зборів, охорона релігії і народних звичаїв, заслуховування справ про зраду батьківщини і вбивства.

Засідання Ареопагу проводилося на горі бога війни Арея вночі при світлі факелів під головуванням другого архонта. Голосування велося камінцями, які ареопагіти вкидали до металевої урни мило­сердя або до дерев'яної урни смерті. За рівної кількості голосів ар­хонт кидав камінь до урни милосердя, і цей голос вважався голосом богині Афіни Паллади.

Важливу роль в управлінні державою відігравала Колегія де­сяти стратегів. Вони обиралися Народними зборами за допомогою

23

СТАНОВЛЕННЯ ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ В УКРАЇНІ

відкритого голосування з числа багатих громадян, котрі проявили себе як досвідчені державні діячі. Під час війни перший стратег ста­вав главою держави.

Таким чином, Народні збори уособлювали владу народу, Буле - владу середнього класу, Ареопаг і Колегія стратегів - владу арис­тократії.

За життя видатного державного діяча Афін Перікла відбулась процедурна реформа у виборчій системі держави. Всі державні по­садові особи стали призначатися Народними зборами або визнача­тися за допомогою вдосконаленої процедури жеребкування. Задля жеребкування використовувалась спеціальна машина для жеребку­вання, яку сьогодні можна побачити в музеї Афінських Народних зборів: кам'яна стела з пазами для табличок з іменами кандидатів. Жеребкування проводилося спочатку в 10 філах, де визначалися кан­дидати від філи. Таблички з іменами цих кандидатів передавалися до Народних зборів у глиняних глечиках. Від кожної філи до Ради п'ятисот обиралося 50 булевтів, яких визначали, витягуючи таблич­ки з глечика. Глечик містив більше табличок з іменами кандидатів; таким чином, відбувалося подвійне жеребкування. 50 табличок кан­дидатів після цієї процедури поміщалися в пазах кам'яної стели.

За допомогою жеребкування визначалися всі військові чини, десять військових стратегів, а також посадові особи, що відали во­допостачанням, будівництвом кораблів, державними фінансами, збо­ром податків, ремонтом храмів.

Виконавча влада базувалася на принципах виборності, відсут­ності підпорядкованості, звітності, та щорічній зміні виконавців на всіх посадах. Часто жеребкування на посаду проводилося серед осіб, які висловили бажання посісти її. Проте дуже сувора процедура звітності посадових осіб про свою діяльність зменшувала кількість можливих кандидатів. Якщо чиновник був запідозрений у недобро-чесності, йому на час слідства забороняли покидати Афіни, а на майно накладали арешт. Це призводило до того, що прості громадяни Афін боялися посідати керівні посади.

24

І. ВИТОКИ ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ

1.1.3. Народовладдя і представницька влада у Стародавньому Римі.

Стародавній Рим зазнав трьох форм державного управління: царська держава, республіка та Римська імперія. Проте представниць­ка влада і елементи народовладдя тут не творили демократичного за своєю суттю устрою, як у Греції.

Після загибелі Трої Еней, син Анхиза і Афродіти, переселився з троянцями в Італію на землі царя Латина³. В 753 році до н.е. його потомки Ромул і Рем на семи пагорбах (Квірінал, Вимінал, Есквініл, Целій, Авентин, Палатин, Капітолій) заснували Рим.

Після об'єднання з сабінянами цар Ромул розділив населення цар­ства на три триби, до кожної з яких входило по 10 курій. Кожна курія мала свою землю, спільні храми і святі місця, а також окремі традиції і свята. В куріях на постійній основі скликалися збори, на які з'являлися всі дорослі чоловіки. Вони вирішували питання сімейних, майнових, релігійних відно­син, судили громадян за особливо важкі злочини. Збори курій (куріатні коміції) обирали царя (кожна курія мала один голос), влада якого обмежу­валася Сенатом, який також затверджував рішення куріатних коміцій. Цар мав обов'язки полководця, і судді, та виконував певні релігійні функції.

За царя Сервія Туллія (578 - 534 рік до н.е.) у Римі було введено май­новий ценз, згідно з яким усі військові і цивільні повинності (податки) роз­поділялись не подушно, а залежно від майнового стану. Римляни, що мали прибуток сто тисяч і більше асів, увійшли до 80 центурій, з яких половина (40 центурій) складалися з людей 46-60 років і половина - з 18-45-річних. Ці центурії отримали назву центурій першого розряду. До 20 центурій другого розряду входили римляни, прибуток яких становив від 75 до 100 тисяч асів. До 20 центурій третього розряду відносились ті, в кого прибуток був в ме­жах від 25 до 50 тисяч асів. 20 центурій четвертого розряду складали римля­ни з прибутком від 11 до 25 тисяч асів, а 30 центурій п'ятого розряду ті, хто мав менше 11 тисяч асів. Решта громадян була об'єднана в одну центурію, члени якої звільнялися від військової повинності.

Із видатних людей Сервій створив ще 12 кінних центурій і для купівлі коней виділив із казни по 10 тисяч асів.

³ Вергілій, "Енеїда "

25

СТАНОВЛЕННЯ ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ В УКРАЇНІ

Відповідно до цензового стану визначалися й права громадян. При ви­рішенні важливих питань управління державою для голосування першими запрошувалися центурії кіннотників, потім 80 піших центурій першого роз­ряду. Якщо згоди не досягалось, то для голосування запрошувались центурії другого розряду, проте до центурій нижчих розрядів справа не доходила.

Царі правили Римом 244 роки. У 509 році до н.е. після вбив­ства Тарквінія Гордого на зборах центурій замість царя було обрано двох консулів - Луція Юнія Брута і Луція Тарквінія Колатина. Так консули стали найвищими посадовими особами держави. Почалася ера Римської республіки.

Луцій Юній Брут і Луцій Тарквіній Колатин склали і змусили громадян прийняти присягу, згідно з якою ніхто і ніколи в майбутнь­ому не міг бути визнаний царем Риму.

Крім консулів, республіканським Римом правили також Сенат і магістрати. Сенат фактично був вищим управлінським органом Республіки, хоч і вважався дорадчим органом при магістраті: народні збори збиралися рідко, магістрати обиралися на один рік, а Сенат був постійно діючим органом.

За часів республіки Сенат мав значні повноваження. Він був верхов­ним органом для затвердження рішень зборів кожної з тридцяти курій. Сенат вів казначейські справи, визначаючи доходи і видатки. Без дозволу цього органу не можна було витрачати ніяких коштів. Сенат визначав внутрішню і зовніш­ню політику, керував будівництвом храмів і громадських споруд.

Сенат не мав постійного приміщення і засідав в різних місцях: у спорудах на Форумі, в храмі Аполлона на Марсовому полі (за ме­жами міста), в курії Помпея⁴.

Проте Сенат не був виборним органом. Щоб попасти до нього, потрібно було бути обраним на важливі державні і муніципальні посади, якими були посади двох консулів, чотирьох преторів⁵, цен­зорів⁶ , чотирьох квесторів⁷, та чотирьох едилів⁸. Тільки після пе-

⁴ В цій споруді було пізніше вбито Гай Юлія Цезаря

⁵ Претор - головний суддя Римської республіки

⁶ Цензори обиралися щоп'яти років для перепису населення і встановлення цензових груп

⁷ Квестори в Римській республіці відали казною

⁸ Едили керували громадськими роботами

26

І. ВИТОКИ ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ

ребування на цих посадах можна було потрапити до сенатського списку.

Список сенаторів щоп'ять років укладався спершу консулами, а потім це право було надано цензорам. Після кожної зміни списку змінювався й порядок розміщення в ньому сенаторів. Сенатор на першій позиції звався "принцепсом". Сенаторами ставали пожиттє-во, досягнувши 27-літнього віку. Проте їх могли й позбавити місця в Сенаті за розпусту, казнокрадство чи боягузтво в бою.

Сенатори зодягали світлі тоги, займали почесні місця в теат­рах і цирках, двічі на рік за рахунок держави урочисто обідали на Капітолії, їздили у відрядження з почесним супроводом, та звільня­лися від багатьох повинностей. До їх обов'язків входило утримання будинку в Римі, організація багатих обідів, та навчання дітей у доро­гих учителів. З огляду на це для сенаторів було введено високий май­новий ценз, що складав 800 тисяч сестерцій.

За неявку на засідання без поважних причин сенатори сплачу­вали штраф. Процедура засідань була доволі проста: консули займа­ли спеціальні місця в центрі залу, а сенатори не мали постійних місць і розміщувалися будь-де. Вони говорили з свого місця стільки, скільки вважали за потрібне. Коли говорив сенатор, всі інші повинні були мовчати. За недотримання цього правила та інші порушення поряд­ку головуючий міг наказати лікторам арештувати порушника. Тільки народний трибун міг відмінити арешт.

Сенатори виступали по старшинству відповідно до списку один раз на день. Головуючий називав сенатора на ім'я, наприклад: "Мар­ку Антонію, говори!". Інколи для економії часу консули, претори чи трибуни призначали одного оратора від свого імені. Головуючий міг припинити дискусію, не опитуючи всіх сенаторів, або поставити питання на голосування без обговорення. Голосування відбувалося шляхом пересаджування сенаторів на правий і лівий боки. В залеж­ності від важливості питання потрібно було набрати одну третину, половину або дві третини голосів.

На початку республіканського правління плебеям не все подо­балося в керівництві державою, особливо нестерпним для них був гніт патриціїв. В 492 році до н.е. вони висловили протетст, озброї-

27

СТАНОВЛЕННЯ ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ В УКРАЇНІ

лись і покинули Рим. Цей організований протест був успішним для плебеїв, його результатом стала реформа структури правовідносин Стародавньої Римської республіки. В 494 році до н.е. була створена магістратура плебейських трибунів, що складалася з обраних 10 на­родних трибунів.

В 471 році до н.е. реформи продовжились заснуванням пле­бейських зборів з законодавчими повноваженнями. Таким чином, у республіканському Римі була встановлена система народних зборів, що складалася з трьох елементів - куріатних коміцій (народних зборів тридцяти курій), центуріатних коміцій (зборів воїнів центурій) та трибутних коміцій (зборів по міських і сільських округах).

З переказів стародавніх істориків ми довідуємося, що писане право було всатновлено в республіканському Римі через 21 рік, у 450 році до н.е. Воно було складене децемвірами (комісією з 10 чо­ловік), носило назву "Закони XII таблиць" і встановлювало загальне приватне право для патриціїв і плебеїв. Ось деякі витримки з цього права, що за сутністю перекликалося з законами царя Хаммурапі:

Таблиця III

1. Нехай буде дано боржникові ЗО пільгових днів після визнан­
   ня ним боргу або після ухвали проти нього судового рішення.
   
2. Якщо боржник не виконав добровільно судового рішення і
   ніхто не звільнив його від відповідальності на судоговорінні,
   нехай позивач веде його до себе і накладе на нього колодки або
   кайдани вагою не менше 15 фунтів (6 кг). (Авл Геллій спові­
   щав, що через 60 днів, якщо борг не повертався, боржника
   страчували або відправляли на продаж: за кордон).
   

Таблиця VII

5. Якщо виникне спір за межу, то провести розмежування за участю трьох посередників.

8. Якщо струмок або водопровід, розташований на громадській
землі, завдав шкоди приватному володінню, то власникові слід
відшкодувати збитки.

9. Власник повинен підрізувати дерева на висоті 15 футів

28

І. ВИТОКИ ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ

(близько 45 см), щоб їхня тінь не заподіювала шкоди сусідній ділянці.

Таблиця VIII

1. Хто лиху пісню співає (лихословить), повинен бути покара­
   ний палицями.
   
2. Якщо заподіє каліцтво і не помириться з потерпілим, то
   нехай і йому самому буде заподіяне те саме.
   
3. Якщо рукою або палицею переламає кістку вільній людині,
   хай сплатить штраф 300 асів, якщо рабу - 150 асів.
   

Республіканський Рим зміцнювався як держава і захоплював все нові й нові території, встановлюючи там своє правління. Армія ставала могутньою силою і починала відігравати все більшу роль в системі державної влади. Завдяки цьому зміцнювалась і влада на­родних трибунів, бо армія складалася переважно із плебеїв. Трибуни стали недоторканими, священними особами, а їх помешкання могло служити місцем притулку. Коли трибун говорив, його заборонялось перебивати, він мав право призупинити виконання розпоряджень консулів (накласти вето), рішень Сенату, голосування в коміціях чи виконання розпоряджень військових начальників. На вимогу народу трибун міг домогтися арешту будь-якого чиновника, в тому числі й консула.

Таким чином у республіканському Римі співіснували дві вла­ди: патриціянська - Сенат і плебейська - народні збори і трибуни. Крім того, Сенат Риму не був однорідним, в ньому завжди боролися дві течії: консерватори (оптимати) і демократи (популяри), які по різному дивилися на земельну і військову реформи. Проте сенатори фактично не мали прямого зв'язку з народом, тому що прямих ви­борів до Сенату не було.

Римський Сенат втратив свою владу при імператорах і припи­нив своє існування у 330 році, коли столиця імперії була перенесена до Костантинополя.

29

СТАНОВЛЕННЯ ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ В УКРАЇНІ

1.1.4. Представницька влада у Середньовічній Європі

За часів середньовіччя більшість європейських держав не були унітарними, складаючись з окремих земель. Сюзерен мав васалів, а ті мали своїх васалів, що відобразилося в приказці - "васал мого

васала — мій васал ".

Типовими парламентськими інституціями в країнах Європи на той час були іспанські Кортеси, французькі Генеральні Штати і анг­лійський Парламент. Ці представницькі органи виникли на основі примітивного народовладдя варварських племен із запровадженням елементів римської традиції державного управління. Тому, власне, і назву "парламент" представницькі органи країн, де була поширена латинь, перейняли від латинського "рагіаге" - говорити. Спочатку ці інституції були створені як ради при королі, що потім перетворили­ся на урочисті збори з державних питань, коли до них увійшли пред­ставники міст, які були під покровительством чи владою короля.

В Іспанії Каталонські кортеси вже в XI столітті закріпили нор­ми законодавчої, виконавчої і судової влади. До Кортесів поряд з дво­рянами і релігійними діячами міста входили синдики - представники міського населення (за конституцією Педро III 1282 року). Закони, що приймалися в Кортесах за поданням короля називалися конститу­ціями, а ті, що проходили за поданням дворян чи міст - капітулами.

Засідання Кортесів проводилися каталонською або латинською мовами. Якщо будь-який депутат заперечував проти прийнятого рішення, то засідання припинялося. На засіданнях могли приймати­ся будь-які, навіть неординарні чи революційні рішення. Так, у 1295 році представники міст зажадали від королеви Марії де Моліна поз­бавити архієпископа Толедо права засідати в Кортесах. Королева виконала цю вимогу, незважаючи на протести архієпископа, бо по­требувала фінансової підтримки міст.

У Франції щорічні збори представників міських магістратів і великих землевласників міста Арле збиралися з IV-V століть, коли Франція (Галлія) була ще провінцією Римської імперії. Пізніше ці збори стали взірцем для встановлення і розвитку структури пред­ставницької влади в країні. В XI столітті на півдні Франції виникла

ЗО

І. ВИТОКИ ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ

ще одна ланка управління - органи комунального самоуправління, що носили назву виборних консулатів або комун.

Представницькі органи влади Франції на рівні всієї держави виникли лише на початку XIV століття, коли король Філіп Красивий скликав перші Генеральні Штати. Всі рішення цих зборів залежали від короля, за винятком фінансових. З 1421 по 1439 рік Генеральні Штати скликалися регулярно і мали великі повноваження, маючи право за необхідності відхиляти закони короля.

В Італії перший муніципальний орган влади, комуна, було ство­рено в 1078 році у Кремоні. В 1115 році комуною стала Флоренція, а у 1183 році імператор Фрідріх Барбароса признав комунальні свобо­ди за всіма італійськими містами. Саме в італійських комунах, у містах з повним самоврядуванням, були створені представницькі інститути, що пізніше стали основою сучасної муніципальної системи і переда­ли багато структурних елементів сучасним парламентам.

1.1.5. Еволюція парламенту Великої Британії

Парламент Англії почав формуватися у XIII столітті, а поштовх цьому дала політична боротьба баронів, церкви, рицарства і міст з королем за Конституцію. Знаменним на цьому етапі став 1215 рік, коли була підписана Велика хартія вольностей (Ма§па Сагіа), що встановлювала олігархічне правління 25-ти баронів Англії.

Після цієї поступки англійські королі вели постійну боротьбу проти Хартії. Після того як король Генріх III анулював усі її консти­туційні статті, в країні розпочалася громадянська війна, що закінчи­лась перемогою середнього класу (рицарів) і скликанням першого представницького органу (парламенту) у 1264 році.

На той час до англійського парламенту входили вищі сановни­ки церкви, барони, рицарі, та посадові чини міського і місцевого рівня. Після 1290 року він став постійно діючим органом. Тут ми зупинимося на деяких моментах діяльності парламенту Англії, що мають значення на розвиткові світового парламентаризму.

В 1330 році було прийнято Вестмінстерський статут, за яким парламент повинен був збиратися на сесію один раз на рік, а при

31

СТАНОВЛЕННЯ ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ В УКРАЇНІ

необхідності і частіше. Для зібрання парламенту король надсилав персональні запрошення баронам (лордам) і звертався до общин з проханням обрати і направити до Лондона своїх представників. До функцій лордів входило обговорення питань і прийняття рішень, а до обов'язків вибраних представників - обговорення і прийняття рішень, а також надання згоди на те, що буде прийнято лордами і "кращими людьми".

На початку XIV століття парламент почав довготривалу бороть­бу за обмеження прав короля. Вона почалася з лімітації кордонів ко­ролівських лісничих угідь (заповідників) і обмеження права контро­лювати призначення вищих посадових осіб, включаючи канцлера і скарбника. Цей наступ на королівські права завершився компромісом у 1301 році: король погодився розмежувати нові і старі заповідники, а парламент відмовився від втручання у призначення посадових осіб.

Незважаючи на напружені відносини між королем та парла­ментом, кожний англійський король дотримувався букви закону, дот­римуючись індивідуальних гарантій прав парламентарів. Це забез­печувало їм відносну безпеку політичної діяльності.

Парламент Англії вирішував важливі питання: багаторазово розглядав зміну податку на нерухомість, збільшення мита на шерсть і шкіру, оголошував каральні експедиції проти Уельса і Шотландії, розглядав петиції до короля, судові справи тощо. Він функціонував на постійній основі з 1290 до 1640 року. В 1640 році король Карл І вирішив встановити одноосібне кролівське правління. В роботі пар­ламенту настала перерва у 8 років. Однак в 1648 році для введення нових податкових законів Карл І змушений був скликати парламент (так званий "довгий парламент"), який в результаті скинув його з престолу і засудив до страти.

Парламент Англії став взірцем парламентської демократії і практичною основою для розбудови парламентів світу. Творці аме­риканської конституції при виписуванні її положень базувалися на парламентській практиці Англії, а структурування державно-політич­ної системи європейських країн після буржуазних революцій у значній мірі використовувало досвід Великої Британії.

Парламент Англії дотепер є досить консервативним, ревно