Велич державної ідеї
| Вид материала | Документы |
- В. О. Сухомлинський Педагогічні ідеї видатного педагога І письменника Василя Олександровича, 774.98kb.
- На уроках читання, що сприяють, 478.21kb.
- Дослідження ідеї державної влади написано чимало наукових праць з різних галузей знань., 284.87kb.
- Політологія / Кремень, 9679.51kb.
- Алгоритм моделювання програми Продукування ідеї програми її педагогічного призначення, 17.25kb.
- Шлях до ринку для товару починається з розробки та впровадження нової ідеї. Ось чому, 131.56kb.
- Положення, 69.38kb.
- Відділ освіти Вовчанської районної державної адміністрації Жовтнева Друга загальноосвітня, 258.56kb.
- Міністерство праці та соціальної політики україни інститут підготовки кадрів державної, 3024.54kb.
- Машинобудування України очима молодих: прогресивні ідеї – наука – виробництво”, 579kb.
Велич державної ідеї.
| | Не рубай гілку, на якій сидиш Народна мудрість Справа виховання нації повинна будуватися не на матеріалізмі, а на ідеалізмі. „Моя боротьба” А. Гітлер |
З чого починається держава? На планеті Земля проживає близько 30 тисяч етносів, та лише біля двох сотень народів мають свою державу. Біологи знають такий феномен. Якщо зібрати докупи двадцять одну мурашку одного виду, то вони розповзуться і загинуть. Якщо ж їх буде мінімум двадцять дві, то вони утворять мурашиний рід: визнають лідера, розподілять обов’язки, почнуть продукувати потомство. Та чи достатньо мати багато людей, щоб утворилась держава? Вочевидь, ні. Одного тваринного інстинкту стадності замало. Перш за все люди повинні усвідомити свою кровну та духовну єдність, приналежність себе до єдиного Роду-народу, до єдиного світогляду, розуміти спільну Мету свого співіснування та діяльності, життєву необхідність захисту своєї землі, дотримуватись єдиних правил співжиття. Звідси беруть свій початок такі сучасні категорії, як національна ідея (мета співіснування) та державне право (правила співіснування).
Досвід людства
Розподіл обов’язків для забезпечення життєдіяльності суспільства в цілому, проявляється в розподілі членів суспільства на стани (касти), а організація взаємодії станів регламентується шляхом розподілу владних повноважень на п’яти рівнях (сучасний принцип розподілу влад):
- Концептуальний
- Ідеологічний
- Законодавчий
- Виконавчий
- Судовий
В сучасній інтерпретації суть цих п’яти рівнів влади можна сформулювати наступним чином:
1. Концептуальна влада, як усталений, прийнятий всіма членами суспільства світогляд, філософія життя, на базі якого формується менталітет нації – усталена підсвідома поведінка громадян.
2. Ідеологічна влада – обов’язкові для всіх членів суспільства правила співжиття та досягнення спільної мети, викладені в певних догмах в рамках пануючого світогляду.
3. Законодавча влада, яка регулює прикладні сторони життя суспільства в законах – правилах поведінки та взаємодії.
4. Виконавча влада, яка організовує прикладні - господарську і побутову - сфери життя суспільства.
5. Судова влада, яка виправляє антисуспільну поведінку (в сучасному тлумаченні вчинки, що кваліфікуються як злочин) окремих громадян шляхом примусу або ліквідації останніх.
Діяльність громадян у світлі перших чотирьох регламентацій - добровільна, за рішеннями судової влади – примусова. Законодавча, виконавча та судова гілки влади завжди діють строго в руслі концептуальних та ідеологічних засад суспільства, які є об’єднуючим фундаментом для політичних гілок влади.
Середовище функціонування законодавчої, виконавчої та судової гілок влади називається сферою (областю) політики. Діяльність людей у політичній сфері підпорядковується об’єктивним законам (суспільного розвитку та розвитку економіки), які не є соціальними по своїй суті, бо регулюють виключно процес задоволення матеріальних та тваринних потреб окремих індивідів у суспільстві.
Соціальний аспект у сферу політичної (суспільної та економічної) діяльності вносять норми концептуальної та ідеологічної влади, які обумовлюються об’єктивними Божими законами (Добро, Світло), або законами Темних сил (Зло, Пекло). Середовище функціонування концептуальної та ідеологічної влад називається сферою моралі.
В природно гармонійному (Богом освяченому) суспільстві ієрархія взаємовідносин станів та окремих людей підтримується не силою державних структур, а внаслідок суспільної моралі, яка витікає із ієрархічної підпорядкованості політичного життя сфері моралі – нормам концептуальної та ідеологічної влади.
Тисячолітній досвід людства щодо розподілу суспільних обов’язків за станами знайшов своє відображення в теорії кастової етнократії. Згідно цієї теорії існує чотири стани (касти) членів суспільства:
Аристократія – духовні й інтелектуальні лідери суспільства, здатні самостійно генерувати ідеї та здобувати (зберігати) знання, творити концепції та доктрини функціонування і розвитку суспільства. В гармонійному суспільстві чисельність аристократії становить до 5 відсотків.
Воїни – в сучасній інтерпретації силові та контролюючі державні структури, призначення яких полягає в захисті існуючої суспільної ієрархії від зовнішніх та внутрішніх ворогів, забезпечення безперешкодної діяльності всіх станів за своїм призначенням. Чисельність цього стану до 10 відсотків, вони знаходяться на утриманні суспільства, яке віддає їм десятину своїх суспільних доходів.
Господарники – основний за чисельністю стан, який створює суспільний продукт (валовий національний продукт), утримує в належному стані територію і є головним джерелом відтворення етносу.
Злидні (шудри) - нижча каста, люмпенізована внаслідок дегенерації чи соціальних причин частина населення, нездатна до повноцінного виконання суспільних обов’язків. Максимальна кількість не повинна перевищувати більше 20 відсотків від чисельності населення країни. За межею бідності поняття «Обов’язок перед Батьківщиною» втрачає сенс.
Закони природи
Із усіх живих істот тільки людина, розпочавши з примітивного рівня, досягла найвищого рівня розвитку. Однак це її виняткове становище ні в якому разі не звільняє людину від беззаперечного підпорядкування універсальним і вічним законам життя.
Закони Природи мають силу згідно волі Всевишнього. Цей факт зобов’язує кожного визнавати ці Закони. Дотримання їх повинно розглядатися як необхідна умова збереження і подальшого розвитку життя. Людина, як і всі інші живі істоти (рослини, тварини), знаходиться в тісному взаємозв’язку з оточуючим її світом.
Ігнорування законів Природи тягне за собою упадок, дегенерацію і, в кінцевому рахунку, смерть. Тому проблема всебічного вивчення та беззаперечного дотримання вищих законів Природи у суспільстві повинна знайти підтримку на всіх рівнях державної влади.
Ієрархія – основний варіант побудови та функціонування систем суспільного типу в Природі, як у тваринному світі, так і у світі людей. Всі вищі форми життя організовані за цим принципом. Наглядним прикладом, доступним для спостереження і вивчення кожному, є бджолиний рій або мурашник. Домінуючим мотивом об’єднання окремих особистостей в єдину ієрархічну структуру, єдине ціле є прагнення зберегти свій вид. Тому корінним принципом, фундаментальною установкою поведінки осіб у природній суспільній ієрархії є підпорядкованість індивідуальних інтересів інтересам суспільства заради виживання виду.
Цей природний закон наші предки тисячоліттями сповідували у общинному способі життя, який сьогодні «політична наука» «богообраного» народу намагається замінити терміном демократія.
Вершиною досконалості в ієрархічному устрої людського суспільства є держава, яка організаційно дублює всі ознаки ієрархічної структури. «Держава – найвище надбання нації!» - головний лейтмотив у боротьбі багатьох поколінь українців «за вольную волю».
Ієрархічному устрою властиві кілька невід’ємних ознак, зокрема – тоталітаризм. В перекладі з грецької це слово означає «весь», «цілий». Це значить, що суспільство повинне бути єдиним цілим, щоб воно було керованим і не розсипалось на окремі частини – інакше загине вид! Кожне із колись живших поколінь є лише ланкою в тому ланцюгу, який пов’язує нас з нашими далекими предками, а через прийдешні покоління – з нашим майбутнім.
Авторитаризм – друга невід’ємна ознака ієрархічного устрою. Означає беззастережне (свідоме) підпорядкування владі (законослухняність в сучасній інтерпретації) з метою підтримання оптимальної організації суспільного життя, в основі чого лежить довіра членів суспільства до влади, тобто влада має авторитет у членів суспільства.
Фундаментом ієрархічного суспільства і держави, його живильним джерелом є демократія – спосіб самоорганізації етносу на місцях. Фантастичний приклад самоорганізації продемонстрував український народ на Майдані Незалежності у 2004 році. Не зважаючи на недолугість кандидата у президенти, саме народ не дав можливості реалізувати повністю жоден із варіантів виборів, запланованих у Москві, Вашингтоні та Києві. Сьогодні цей головний процес безперервного відтворення ієрархічного суспільства втиснуто у вузькі рамки поняття «місцеве самоврядування», вплив його на роль держави зведено до мінімуму.
Демократія живить ієрархічне суспільство завдяки принципу лідерності, який властивий всій живій природі і діє також на всіх ієрархічних рівнях людського суспільства. За цим принципом демократія забезпечує життєздатність та здатність до саморозвитку (еволюції) суспільства шляхом оновлення верхніх рівнів ієрархії кращими особами знизу, які завдяки вродженим здібностям та набутому на нижчих рівнях досвіду, стають на чолі суспільства, держави, нації, формуючи стан національної еліти, аристократії.
В той же час, на всіх рівнях ієрархії неухильно діє принцип рівноправності та рівноцінності.
Рівноправність означає, що права і винагорода за працю мусять дорівнювати обов’язкам, лише той може мати більше прав, хто має більше обов’язків і більшу відповідальність. Рівноцінність означає, що люди всіх професій і посад є однаково цінними для суспільства, а отже етично рівними.
Зміст функціонування суспільної системи, основним структурним елементом якої є людина, що здатна адаптуватися до впливу оточуючого її світу та здійснювати в межах властивих їй свідомості і волі доцільних дій з метою впливу на оточуючий її світ, це - перш за все - трудова діяльність людей. Трудова діяльність людини – це зміст її функціонування в суспільній системі.
Підготовка кадрів в процесі суспільної трудової діяльності, відтворення кадрів на вищих рівнях ієрархії за рахунок просування більш здібних та досконалих знизу наверх, передача досвіду у спадок від покоління до покоління безперервно формує національну школу управління вищого рівня, тобто національну еліту, аристократію.
Суттю любої системи суспільного типу є безперервний обмін інформацією.
Ієрархічне суспільство, як єдине ціле, має єдиний інформаційний простір, основою якого є одна мова спілкування, єдину ідеологію (віру), єдину культуру, що зберігається і розвивається на базі національних звичаїв і традицій.
Нація людей, як суспільна система, має одну специфічну особливість. Умовно, третину часу за добу, за життя (окрім трудової діяльності та сну) людина відводить дозвіллю. Саме ця сфера – сфера дозвілля – є тим горнилом, де кипить, плавиться, викристалізовується оригінальним мереживом звичаїв і традицій феномен національної культури. Мільйони різних емоцій, характерів, здібностей окремих людей, які отримують задоволення від спілкування один з одним, з оточуючим світом через власну пісню, танець, слово, дійство формують в сумі найбільш потрібні і досконалі з точки зору конкретної спільноти звичаї і традиції, які є базою національного і суспільного імунітету. Саме цим і визначається самобутність кожної національної культури. Професійні представники сфери культури, зокрема особливо обдаровані особистості, виступають свого роду живими «музеями», взірцями і хранителями досвіду і світобачення багатьох поколінь. Вони офіційно формують національну мистецьку школу. Однією з ознак здорового суспільства є факт, коли все населення, після праці і сну, власноруч співає національні пісні і танцює національні танці за піднесеним станом душі, а не сіпається і верещить під подразнюючі сигнали від «розкручених» і насильно вбитих у свідомість людей «кумирів».
Сформований таким чином інформаційний простір у країні являє собою замкнутий інформаційний комплекс, де весь без винятку процес обміну інформацією здійснюється через призму суспільного світогляду (концептуальна та ідеологічна влада), побудованого на знаннях предків про оточуючий фізичний світ та зв’язки його із тонкими світами. Такі фундаментальні знання про Всесвіт дали нашим предкам рідні Боги – наші прапредки. Звідти дійшло до нас поняття віри. Слово «Віра» означає «Відання Ра», тобто знання законів, даних людям Творцем. Створення пізніше релігій окремими людьми під чисто людські потреби означає трактування Божих законів у своїх інтересах, як правило, на базі облудних, брехливих ідей, наприклад про «богообраність» окремого народу. Розповсюдження таких брехливих релігій-світоглядів на цілу країну, континент, створює на цій території псевдо замкнутий інформаційний комплекс, де природні суспільні процеси перетворюються в штучні онкоподібні процеси.
Ієрархічне суспільство соціальне, тобто в ньому реалізована ідея соціалізму – спільна праця всіх ради блага всіх і кожного. Кожен член суспільства має рівний доступ до суспільних благ і отримує винагороду пропорційно своєму вкладу в загальну справу. Така рівноправність гарантується в першу чергу відсутністю приватної власності на суспільне майно і засоби виробництва та єдиною державною фінансовою системою.
Ієрархічне суспільство в природному стані – закрите для вільного доступу посторонніх підвидів, інших рас (заради збереження виду). Деструктивні для суспільства істоти (ворог) на свою територію не допускаються, при самовільному проникненні - знищуються.
Побудоване на таких засадах суспільство, маючи єдину для всіх мету та зворотній зв'язок (від низу до верху) є надскладною системою суспільного типу, здатною до саморозвитку та самовдосконалення, тобто - до еволюції.
Держава – це формалізована модель, голографічна схема суспільства. В природному, ідеальному стані вона повинна бути точним відображенням ієрархічної структури суспільства. Це спільний дім для національної сім'ї, каркас суспільства, пронизаний тисячами і тисячами нервових рецепторів інформації і зв’язків управління, який власне створює можливість для культурного та еволюційного розвитку.
Отже, щоб утворилась держава, недостатньо расової (колір шкіри) та національної (мова, спільна територія, господарювання) спорідненості. Для проростання зерна «національності» необхідний грунт – спільна мета існування, національна ідея, що формулюється в національній ідеології. Зерна ж націоналізму, посіяні на багно «інтернаціоналізму» чи камінь «загальнолюдських цінностей» або згниють, або дадуть нежиттєздатні сходи.
Суть національної ідеї проста, універсальна і відповідає законам Природи. Людина, як кожна жива істота, хоче мати свій надійний дім, щоб бути захищеною і жити спокійно та щасливо. Аналогічно кожна, духовно розвинена нація, народ прагне мати свій спільний дім – державу, і жити за своєю правдою – національними звичаями та традиціями. Нація, як і окрема людина, повинна утримувати свій дім в порядку та захищати його від чужих людей. Мільярди чужинців завжди готові прийти (і безупинно лізуть!) в нашу благодатну українську хату в якості непрошених «квартирантів», щоб захопити собі окремий куточок. За байдужого ставлення господарів дому одні створюють класний бордель, другі – наркопритон, третім імпонує жити у прохідному дворі, четверті влаштовують кримінальну «малину». А що ж господар – Українець? А його вже не питають, його викидають із власного дому. На своїй землі він – БОМЖ! І буде таким до тих пір, доки замість втечі в еміграцію (ще мабуть і п’ята, шоста хвилі будуть!) не візьме в руки сокиру та не викине геть увесь чужоземний збрід, який його ошукує словоблудством «загальнолюдських цінностей». Людям неукраїнського походження, хто народився на цій землі, і шанує свою українську сім'ю, не прийде в голову паплюжити власну хату, а тому немає підстав для переживання.
Процес об’єднання зусиль окремих членів суспільства у єдину дію всього суспільства через державницьку діяльність описується фізичним явищем інтерференційного самофокусування (явище Болотових № 48), суть якого полягає в наступному. Якщо періодично задавати поштовхи у середовищі генератором (вібратором) кільцевого типу, то з зовнішньої сторони кільця хвилі будуть розходитись із збільшенням періоду і затухати. Всередині ж кільця утворюються кільцеві хвилі, які концентрично, із збільшенням частоти і зменшенням періоду будуть сходитися до центру і там досягати багатократного пікового збільшення в імпульсі за рахунок резонансних явищ. При синхронізації частоти коливань прямих і зворотних хвиль (оптимізації частоти та результативності зв’язків між нижніми та верхніми рівнями ієрархії у суспільстві) утворюються система стоячих хвиль, що утворять енергетичну піраміду – символ суспільної ієрархії. Явище самофокусування таким чином полягає у зменшенні розходження (чи збільшення сходження) променів, хвиль (думок, зусиль у людському середовищі) з причини появи замкнутих інтерференційних хвиль, що сходяться із збільшенням амплітуди до центру чи полюсу. Інтерференційне самофокусування – це властивість всіх середовищ у природі. Явище інтерференційного самофокусування дає можливість здійснити перетворення всіх видів енергії в усі її форми. Порівняємо – демократична система співіснування у здоровому суспільстві (віче княжої доби, козацьке коло, сільська сходка-рада) постійно задає тисячі імпульсів до гармонізації повсякденного життя, реагує на загальнодержавні проблеми, делегуючи кращих із своїх рядів (за принципом лідерності) на вищі рівні ієрархії для управління суспільними процесами. Чим вище рівень ієрархії, тим більша питома концентрація духовності і інтелекту має бути у цій структурі управління. Так утворюється енергія і середовище для процесу еволюції всього суспільства.
«Богобрані» поводирі людства здавна розуміли принципи цього процесу і тисячоліттями шукали засоби для його порушення.
«Государство есть совокупность целей, которые могут быть осуществлены только соединенными усилиями разумных существ, как таковых. Но этот Кантовский разум есть дух, а потому он и противен еврею. В идее государства заключается свободное творчество, обожествление сверхличных целей человека, - решение добровольно подчиняться им же самим созданному правовому порядку, символом которого является глава государства».
Профессор Вейнингер (еврей), “Geschlecht und Character”.
Людина, яка має дах над головою, дотримується цензу осілості, надійно забезпечує існування свого роду працею на власній землі, захищена своєю державою, отримує можливість для духовного розвитку, творення власної культури, що є головною умовою еволюції. Дане положення трансформується на націю, народ в цілому. Ті народи, які не мають власного дому (держави), потерпають від тих же проблем, що і окрема бездомна людина – де відпочити і що поїсти? Тобто, типові проблеми «бомжа» на сучасному лексиконі. Творення культури та духовний розвиток для більшості із них не на часі.
Головна ідея глобалізації полягає в тому, щоб відвернути всі народи, нації від концентрації духовних та інтелектуальних зусиль на проблемах свого власного розвитку та примусити їх максимально розпорошувати ці зусилля назовні, на шкоду своїм природним інтересам. Цим досягається двоєдина мета: знешкоджуються зусилля народів по протидії світовим паразитам, самі ж паразити безперешкодно жирують, безкарно поглинаючи некеровані національні ресурси і прагнення народів на «світовому ринку праці та капіталів».
Проте нас більше цікавить не доля інших народів взагалі, а держава Україна – наша батьківщина. Здається, маємо свою державу, політичний суверенітет, а в житті спостерігаємо безперервне нищення всього українського в Україні, власне - розвал української державності. Спробуємо розібратися в причинах.
Що ми сьогодні маємо?
Сьогодні чи не всі українці лають свою державу, звинувачуючи її у всіх бідах. Одні бачать вихід у жорсткій централізації влади, інші пропонують посилювати місцеве самоврядування. Наївність громадян дивує, адже і центральна, і місцева влада – це складові єдиного цілого, де ієрархія чітко визначена. Отже, протиріччя між центром та місцями є не причиною, а наслідком. Сьогодні для політиків питання пріоритету центральної чи місцевої влад означає лише одно – де будуть більше красти?
То що ж тоді є причиною неадекватної поведінки української держави по відношенню до українців? Злочинною державну владу робить не її структура чи прийняті закони, а люди, які репрезентують державну владу і трактують прийняті закони в своїх особистих інтересах. Держава – це голова, концентрований розум і воля фізичного тіла нації, яке функціонує у сфері політики. Розум нації і її представників в державному апараті неминуче підпорядковуються сфері моралі, суть якої закарбована в постулатах і догмах концептуальної та ідеологічної влад. Ось тут і знаходиться головна проблема сьогодення. Пам’ятаєте знамениту фразу булгаковського героя, професора Преображенського, про розруху в головах? Як це сталося?
Навіть малі діти сьогодні мають уявлення про зомбі, зазомбовану людину з «відключеними» мізками, якою керують інші люди. Саме така ситуація існує зараз у більшості країн світу, у т.ч. в Україні після розвалу СРСР. Над усім світом сьогодні домінує концептуальна влада «богообраного» народу, простіше – філософія життя – життя заради грошей, заради багатства. Для цього всьому світу накинута ідеологічна удавка – неоліберальна ідеологія, згідно якої головне право кожного індивіда – добувати собі багатство любими шляхами (це явище називається «бізнес») без огляду на суспільство, соціальний статус і поведінку людини. Іншими словами - плювати на ієрархію, на Природу, на всіх. Тому сучасну політику і називають найбруднішою справою, бо аморальним є її концептуальний та ідеологічний фундамент.
Особливістю діючої сьогодні у деградованих, патологічно деформованих суспільствах світу концептуальної та ідеологічної влад є нав’язування їх сірій людській масі непрямими методами, тобто не через офіційне законодавство та офіційно задекларовану суспільну мораль. Тому стаття 15 Конституції України забороняє як обов’язкову будь-яку державну ідеологію, у т.ч. ідеологію національного об’єднання в єдину націю, єдине ціле. В той же час неоліберальна ідеологія – ідеологія тотального роз’єднання всіх і вся, необмеженої індивідуальної свободи – повсякденно впроваджується всіма існуючими засобами (державними і недержавними) у свідомість людей.
Це явище є відображенням в українському суспільстві процесу всесвітньої глобалізації, яку здійснює т.зв. світовий уряд, створений жидівським етносом у ХХ столітті. Під оманливу риторику глобалістів про об’єднання зусиль людства заради спільного виживання шляхом інтеграції країн у міжнародні структури (типу ООН, ЮНЕСКО, МВФ, інші міжнародні організації, союзи, тощо), методом промивання мозків ідеями неолібералізму, псевдодемократії людство фактично дезінтегрується на мільярди окремих знеособлених істот. Мета глобалізації – знищення всіх самобутніх націй і держав, створення єдиного світового різнокольорового суспільства, всі члени якого будуть зомбі. Єдине, що буде спільним для людиноподібних істот у цьому суспільстві незалежно від місця проживання, це прагнення наживи, хліба і розваг. Всі країни перетворюються в прохідний двір, де буде процвітати і збагачуватися єдиний у світі господар - жидівство. Для обґрунтування такого суспільства вже створена і «наукова» база – різноманітні теорії натовпу, натовпо-елітарної моделі суспільства, тощо.
Мовчки підтримуючи словоблудство політиків про «світовий досвід», «досягнення цивілізації», «загальносвітову практику», тощо, чому не вимагають українці від влади пояснення причин вже четвертої хвилі еміграції українців із власної країни? Якби задумались, то зрозуміли би просту істину – українців витісняють із власного дому заради українських багатств, заради їх власного дому. Причини і злодії ті ж самі, що викликали першу хвилю еміграції у США та Канаду на початку ХХ століття – жиди. Відкриття тоді на землях західної України покладів нафти призвело до того, що окремі західні райони України були повністю (100%) заселені жидівським етносом. Українське населення, яке тисячоліттями проживало там на батьківській землі, було або обдурено, або знищено. Хто залишився живим – виїхав за кордон. Друга причина пов’язана з першою і має езотеричний характер. Територія України – це Серце Землі. Напевне з цієї причини світове жидівство, починаючи з 19 століття, робило біля десяти спроб створити державу Ізраїль (богоборця) на території Криму та північного Причорномор’я. Якщо нинішня влада протягне закон про вільний продаж української землі – через короткий час на всій території України постане нова держава Ізраїль, метрополія всесвітньої іудейської (глобальної) імперії.
Огляньтеся навколо – і ви побачите, як далеко зайшов цей процес в Україні.
Нинішня ситуація є наслідком глобального експерименту, який здійснило в порушення фундаментальних законів Природи світове жидівство, створивши державу-монстра під назвою США. Відомий літературний персонаж Франкенштейн, зібраний в одне ціле із органів різних людей, володів дикою силою, але не мав власного розуму – ним керував його творець, божевільний лікар. Створена за цим принципом держава США приборкана світовим жидівством з двоякою метою:
- як здоровенна дубина для покарання непокірних народів;
- як наркотичний мультикультурний символ для розкладання національ-
ної свідомості самобутніх етносів та знищення расового імунітету.
У світі паразитів живе істота, яка особливо витончено виконує своє деструктивне призначення і цим є особливо небезпечна. Ця комаха має назву ламехуза і знищує вона високоорганізовані мурашині родини. Забравшись в мурашник, ламехуза починає виділяти на череві наркотичну пахучу рідину, яку з насолодою п’ють мурашки. Після цього вони забувають про свої обов’язки в ієрархії, розповзаються і гинуть. Таким чином дуже швидко руйнується весь мурашник. Такою «ламехузою» у сфері моралі завжди були жиди з їх неолібералізмом – свободою від усіх людських обов’язків (для гоїв).
Сьогодні найбільш сильною отрутою для всіх націй світу є продукована в США мультикультура (масова культура, шоу-культура), замішана на наркотичній суміші двох принципово несумісних речей - високих ідеалів (в даному випадку - свобода) і безупинної жадоби наживи:
«Американский акцент на политическую демократию и экономическое развитие, таким образом, сочетает простое идеологическое откровение, применимое во многих случаях: стремление к личному успеху укрепляет свободу, создавая богатство. Конечная смесь идеализма и эгоизма является сильной комбинацией. Индивидуальное самовыражение, как говорят, это Богом данное право, которое одновременно может принести пользу остальным, подавая пример и создавая богатство. Это доктрина, которая притягивает энергетикой, амбициями и высокой конкурентоспособностью».
З. Бжезінський, «Велика шахматна дошка»
Насправді ж ця «комбінація» є тим вбивчим наркотиком , який викликає лудоманію (вірніше звучить - блудоманія) – страшну психопатологічну хворобу, коли людина стає наркотично залежною від гральних автоматів. Багатьом психічно хворим людям, які стають на шлях самого нелюдського, кримінального «бізнесу» не потрібні навіть гральні автомати – їм досить привиду багатства.
Таким чином, мультикультура збоченців і психічно хворих людей, стала головним інструментом зомбування людей, насильницької зміни їх світогляду, психіки, мотивації дій. Шоу-бізнес, розповсюджуючи комерційний підхід на сферу моралі, окупував дозвілля мас і тим самим нищить національну культуру, задавлює особисту ініціативу і душу кожного члена суспільства, зливаючи їх творчі зусилля в загальну «мультикультурну каналізацію». Клан шоу-бізнесменів за нас співає, танцює, розважається, відпочиває. Наша справа – дивитись телевізор. Або верещати і махати руками. В результаті шоу-бізнес за нас і живе, та ще й на наші гроші.
На початку ХХ століття цей процес «промивання» мозків, заохочення трударів стати споживачами, та ще й за чужий рахунок, називали простіше – ожидовленням народу. І придумувати особливо нічого не було потреби.
«Еврей не осуществляет никакого идеала, а следовательно, нет и ничего легче, как быть евреем».
Профессор Вейнингер (еврей), “Geschlecht und Character”.
Для тих, хто не погоджується з таким баченням, пояснимо простіше. Як вказано раніше, всі вищі форми життя організовані за принципом ієрархії. Лише у світі паразитів кожна тварь паразитує індивідуально. Особливістю цього світу є здатність паразитів об’єднуватись для опанування і висотування чергової жертви, яка має необачність допустити їх до себе занадто близько, або яка не виконує очищувальних санітарних процедур. Надмірна кількість і активна діяльність паразитів в організмі веде до його інтоксикації і смерті.
Відомий французький економіст Євгеній Ширак (19 століття) дає наступне визначення паразита:
«Факт потребления без производства, т.е. жизнь за счет других, есть паразитизм. Тот же факт, но возведенный в систему и проявляемый в захвате денег, иначе говоря, - самих знаков обмена богатств, представляет собою жидовство».
Огляньтесь навколо – яка величезна кількість дегенератів, алкоголіків, курців, наркоманів, збоченців утворилась в Україні всього за 18 років! Втрата українцями інстинкту самозбереження, національного і суспільного імунітету породили навіть унікальне збочення, властиве тільки українцям – національний інтернаціоналізм.