Енергетичні пріоритети України в Чорноморсько-Каспійському регіоні
| Вид материала | Документы |
- Проблеми безпеки міжнародних транспортних коридорів у чорноморсько-каспійському регіоні:, 199.31kb.
- Г. В. Шелест Російсько-грузинський конфлікт серпня 2008 року слід розглядати у контексті, 455.78kb.
- Військово-політична активність США І нато в чорноморсько-каспійському регіоні після, 556.09kb.
- В. В. Макух, кандидат політичних наук, науковий співробітник регіонального філіалу, 133.84kb.
- Національний інститут стратегічних досліджень тактичні пріоритети та стратегічні орієнтири, 526.3kb.
- Пріоритети технологічного розвитку України, 2652.44kb.
- Національна академія наук україни інститут технічної механіки нан україни І нка україни, 160.03kb.
- Ірина Максименко, 507.27kb.
- Програма інтеграції України до Європейського Союзу, 4763.67kb.
- «Екологічне законодавство України», 205.05kb.
Енергетичні пріоритети України
в Чорноморсько-Каспійському регіоні.
Аналітична записка до Секретаріату Президента.
Анотація
В даній аналітичній записці проаналізовано енергетичний та транзитний потенціал країн Чорноморсько-Каспійського регіону, розглянуті можливості залучення України до реалізації стратегічних диверсифікаційних маршрутів Європейського Союзу, зокрема перспективи реалізації нафтогону «Одеса-Броди-Плоцьк», газопроводів «Білий потік». Досліджені перспективи участі України в реалізації «Трансарабського газопроводу», отримання Україною зрідженого природного газу.
Транзитне положення країн Чорноморського регіону дозволяє їм брати активну участь у розробці шляхів постачання каспійських енергоносіїв на власні та європейські ринки. Практично всім країнам чорноморського басейну вдалось посилити свій транзитний потенціал. Потужні позиції в сфері енерготразиту займають Туреччина, Росія, Грузія, приєднатися до нової архітектури трубопроводів намагаються Болгарія та Румунія.
На даний час Україні не вдалось покращити свої позиції в регіоні в сфері побудови альтернативних трубопроводів. Нестабільна політична ситуація всередині країни та складні відносини з Росією, яка використовує енергетичний чинник для політичного тиску на Україну, призводять до втрати привабливості реалізації проектів, що проходять територією країни. Враховуючи вищезазначені обставині, запропоновані Україною економічно привабливі проекти «Одеса-Броди-Плоцьк» та «Білий потік» розглядаються як проекти з високим ризиком. Саме тому Казахстан схиляється до транспортування своїх енергоносіїв по території стабільних держав та бере участь в російських проектах. Розробники проектів в чорноморському регіоні надають перевагу Румунії та Болгарії, оскільки ці країни політично стабільні та є членами Європейського Союзу і НАТО. Відсутність консолідованої позиції в країні щодо стратегічних енергетичних проектів, здатних забезпечити національну безпеку держави, мінімізує можливості України зайняти достойне місце в системі диверсифікаційних маршрутів Європейського Союзу.
І. Загальна характеристика проблеми.
Однією із найважливіших проблем сучасної енергетичної політики України та Європейського Союзу є пошук альтернативних шляхів енергопостачань. Найперспективнішим регіоном для успішної реалізації політики диверсифікації є Каспійський регіон, доведені запаси якого є достатньо потужними, нафтові родовища оцінюються в 10 млрд. т., загальні обсяг нафти та газоконденсату оцінюється в 18-20 млрд. т. За даними Міністерства енергетики США до 2015 р. Каспійський регіон забезпечить 12% (200-230 млн. т у рік) світового експорту вуглеводнів.
Після розпаду СРСР країни Чорноморського басейну змагаються за прокладення стратегічно важливих трубопроводів через власні території. Маючи потужну газотранспортну систему Україна повинна посісти одне з центральних місць в транспортуванні вуглеводнів до європейських країн. Але перманентна політична криза та негативна позиція Росії щодо можливості включення України до диверсифікаційних маршрутів ускладнює це завдання. Керівництво Російської федерації активно використовує методику політичного тиску на Україну та своїх європейських партнерів задля збереження монопольного положення на українському та європейському ринках, російсько-українська газова криза стала красномовним тому підтвердженням. Перекриваючи поставки газу до Європи територією України, Росія намагається зашкодити репутації України як країни-транзитера і таким чином інтенсифікувати будівництво обхідних енергетичних проектів. Нагальною потребою для України та ЄС є консолідація зусиль для розробки альтернативних шляхів постачань каспійської нафти.
ІІ. Енергетичний потенціал Чорноморсько-Каспійського регіону.
Туркменістан. Туркменістан володіє великими запасами природного газу та нафти, що робить його одним із важливих експортерів паливних ресурсів. В Туркменістані відкрито 149 газових та газоконденсатних родовищ із запасами 4970768 млн. кубометрів, в тому числі 139 родовищ на суші та 10 – на Каспійському шельфі. На даний час розвідані запаси та видобуток вуглеводнів складає приблизно 25% від загальної кількості запасів, тож продовження геологорозвідник робіт є доволі перспективним. Перспективи розвитку нафтогазової галузі країни на найближче десятиліття пов’язують з активним освоєнням шельфу Каспійського моря. За даними пошуково-розвідувальних робіт, в інтервалі глибин 2000-7000 метрів зосереджені значні запаси вуглеводневих ресурсів: 12 млрд. тонн нафти та 2,6 трлн. кубометрів газу, що складає більше половини запасів нафти та близько однієї четвертої запасів природного газу Туркменістану. У вересні 2009 р. в ході візиту Президента України до Туркменістану планувалося розглянути можливості безпосередніх поставок туркменського газу до України. Але за результатами візиту жодних енергетичних угод не було підписано. Ініціюючи переговори з Президентом України, туркменський лідер намагається натиснути на «Газпром», продемонструвавши, що той може втратити контроль над «Туркменгазом». В умовах, коли «Нафтогаз» звертається до «Газпрому» з проханням знизити законтрактовані обсяги закупівель газу, гострої потреби в туркменському газі немає.
Газовий потенціал Туркменістану до 2030 р. за урядовим прогнозом (млрд. м3/рік)
-
Прогнозні показники
2015
2020
2030
Видобуток
160
175
250
Внутрішнє споживання
35
35
50
Експорт
125
140
200
Азербайджан. За попередніми даними, загальні запаси нафти в Азербайджані становлять близько 4 млрд. тонн, природного газу – близько 2,5 трлн. кубометрів. У 2008 році в Азербайджані було видобуто 44,6 млн. тонн нафти, замість прогнозованих 50 млн. тонн. Очікується, що у найближчі 4 роки Азербайджан відправить на експорт 208, 2 мільйона тонн нафти. Перспективні та прогнозні ресурси нафти на території Азербайджану - як морських, так і 14 сухопутних родовищ - оцінюються в 3,5 млрд. тонн. За іншими даними, розвiданi запаси Каспійського шельфу становлять в Азербайджані 2,3 млрд. тонн, а невiдкритi (прогнозовані) - 3 млрд. тонн нафти.)
Казахстан. За офіційними даними, в Казахстані відкрито 160 родовищ нафти. Геологи оцінюють запаси нафти на території країни приблизно в 2,1 млрд. тонн і газового конденсату - в 0,7 млрд. тонн. У 2007 р. н Казахстаном було видобуто 67 млн. тонн нафти і газового конденсату, а в 2008 р. близько 70 млн. тонн. За прогнозами Міністерства енергетики Казахстану, до 2015 р. об'єми видобутку нафти збільшаться до 100 млн. тонн, велика її частина призначена для експорту. Значно збільшити видобуток нафти в Казахстані планується за рахунок Тенгизського родовища. За даними Міністерства енергетики Казахстану, у 2007 р. було видобуто близько 27 млрд. кубометрів природного газу, до 2010 р. планується збільшення видобутку до 40 млрд. кубометрів (майже в 1,5 рази), а експорт – до 15 млрд. кубометрів (в 2 рази). Головним ресурсом для збільшення видобутку є Карачаганакське родовище – одне з найбільших в світі по запасам нафти (1,2 млрд. тонн) та газу (1,35трлн. кубометрів).
Іран. Іран володіє 10% доведених світових запасів нафти і стоїть на другому місці після Росії по кількості запасів природного газу (15%). В Ірані зосереджено 20% світових покладів енергоносіїв - це 18,08 млрд. тонн нафти та 26828 млрд. м³ газу. На даний час в Ірані щоденно видобувається 4 млн. 211 тис. барелів нафти, до кінця 2010 року згідно з п’ятирічним планом розвитку країни цей показник має сягнути 4 млн. 500 тис. барелів. Керівництво Ірану планує скорочувати експорт сирої нафти та розвивати власну нафтопереробну промисловість. Протягом 2009 р. Іран видобуває 500 млн. м³ природного газу в день, до 2010 р. планується довести видобуток до 290 млрд. м³ на рік. Приблизно дві третини природного газу з іранських запасів знаходяться в непов'язаних областях, і не були розроблені. У 2007 році приблизно 70 відсотків іранського природного газу використано на ринку виробництва, а близько 30 відсотків було направлено на розширення видобутку нафти, за допомогою ін’єкцій газу у розроблювані родовища нафти задля збільшення видобутку. В короткій та середньостроковій перспективі експорт іранського природного газу буде мінімальним у зв'язку зі зростаючим внутрішнім попитом. Значно гальмує розвиток нафтогазової галузі Ірану введення жорстких економічних санкцій з боку США у зв’язку з іранською ядерною програмою.
Російська Федерація. РФ займає перше місце у світі за запасами природного газу та восьме за запасами нафти. Нафтовий потенціал Росії - це близько 13% світових розвіданих запасів, понад 2270 нафтових, нафтогазових і нафтоконденсатних родовищ, 1223 з яких знаходяться у розробці. На 2008 рік доведені запаси нафти у Росії становили 10,88 мільярда тонн. Видобуток нафти в Росії в 2009 році становитиме не менше 485 млн. тонн, а у 2010 році - 490 млн. тонн. Згідно з енергетичною стратегією РФ, до 2030 року планується видобуток до 530-535 млн. тонн на рік, при цьому експорт нафти, в тому числі нафтопродуктів, збільшиться до 329 млн. тонн. Запаси природного газу РФ за даними на 2008 р. складають 43,3 трлн. м³. В 2008 р. було видобуто 601,7 млрд. м³, до 2015-го року планується довести видобуток до 690 млрд. м³, в 2020-му - 770 млрд. а в 2025-му - 800 млрд. м³.
Прогнози видобутку та вироблення вуглеводнів заплановані в Енергетичній стратегії Росії на період до 2030 р. ( ЕС-2030)
| ПЕР | од.вим. | 2005 | 2010 | 2015 | 2020 | 2025 | 2030 |
| Нафта | млн.т. | 470 | 510 | 530 | 550 | 565 | 570 |
| Газ | млрд.м³. | 640,8 | 690 | 735 | 770 | 800 | 850 |
ІІІ. Транзитний потенціал Чорноморсько-Каспійського регіону.
В умовах значної енергетичної залежності від російських енергоносіїв (майже половина споживаного природного газу та 30% нафти) Європейський Союз прагне встановити незалежний доступ до значних запасів енергоресурсів, які містяться в Центральній Азії. За підрахунками Євросоюзу, каспійський регіон може забезпечити 15 % потреб ЄС у газі до 2020-го року. Прямий доступ до газових запасів Центральної Азії, який повинен забезпечити диверсифікацію постачань енергоресурсів, давно став одним з найважливіших питань європейської енергетичної політики. На даний час більшість блакитного палива регіону скуповує Росія, яка намагається втримати монополію країни-виробника та транспортера енергоресурсів, активно розвиваючи власні маршрути поставки каспійської нафти та газу.
Стратегічне завдання України полягає в активному просуванню власних диверсифікаційних проектів задля забезпечення енергетичної безпеки та підсилення геополітичних позицій країни в регіоні.
Провідні позиції в транспортуванні енергоносіїв на ринки ЄС займає Туреччина. Вигідне стратегічне положення країни на енергетичному перехресті Росії, Європи, Центральної Азії та Близького Сходу дозволяє їй претендувати на роль регіонального енергетичного центру. Розвиваючи диверсифікаційні маршрути власною територією задля зменшення залежність від російських енергоносіїв (яка сьогодні складає близько 65% від загальної кількості споживання), Туреччина активно співпрацює з Росією у вигідних економічних проектах. Зокрема в серпні 2009 р. між Анкарою та Москвою було підписано ряд домовленостей щодо співробітництва в енергетичній сфері. Туреччина дала російському газовому монополісту «Газпрому» право на використання своїх територіальних вод в Чорному морі для прокладки газопроводу «Південний потік» в обхід України. У відповідь Росія пообіцяла підтримати турецький проект нафтопроводу від чорноморського порту Самсун до Джейхану на Середземному морі. Реальний транзитний потенціал Туреччини є досить потужним, представлений газопроводами «Баку-Тбілісі-Ерзерум», «Блакитний потік» та нафтопроводами «Баку-Тбілісі-Джейхан», «Самсун-Джейхан».
Газопровід «Баку-Тбілісі-Ерзерум», проектна потужність якого складає 16 млрд. м³ на рік зі збільшенням його пропускної здатності до 30 млрд. м³ на рік. Газопровід призначався для транспортування азербайджанського газу з родовища Шах-Деніз. На сьогодні газопровід забезпечує прокачку газу обсягом 2 млрд. м³.
Нафтопровід «Баку-Тбілісі-Джейхан», основною метою побудови якого було створення незалежного від Росії транзиту азербайджанської нафти. Побудова даного трубопроводу активно підтримувалась США. Нафтопровід зміцнює енергетичні позиції союзника США по НАТО - Туреччини та Грузії як транзитерів каспійських енергоресурсів в регіоні. Проектна потужність БТД складає 50 млн. тонн нафти на рік. В 2008 г. трубопроводом було експортовано 32,8 млн. тонн нафти. В умовах часткового заповнення нафтопроводу, що є недостатнім для його рентабельності, до проекту долучається Казахстан, який планує в майбутньому збільшити транспортування нафти через Баку шляхом створення нової Казахської каспійської системи транспортування, реалізація якої має завершитись до початку відкриття нафтового родовища Кашаган.
Нафтопровід «Набукко» розглядається ЄС як один з ключових проектів транспортування газу Каспію в європейські країни. Але навколо реалізації нафтогону точаться дискусії щодо достатньої кількості ресурсів для його рентабельного функціонування. Зокрема ставиться під сумнів економічна доцільність побудови «Набукко», оскільки обсягів запропонованих для нафтопроводу ресурсів недостатньо щоб окупити його високовартісну побудову. Україна запропонувала побудувати додаткову нитку газопроводу на свою територію, але потужність газопроводу в 31 млрд. куб. м. є недостатньою для того, щоб газ із «Набукко» надходив в країни не члени ЄС. Європейські країни - учасники проекту в умовах залежності від російських поставок навряд дозволять щоб певні обсяги газу йшли на сторону.
Стратегічного значення для Туреччини набуває побудова нафтопроводу «Самсун-Джейхан», який проходитиме територією Туреччини з півночі на південь, поєднуючи турецькі порти на Чорному та Середземному морі. Він дасть можливість транспортувати нафту на європейські ринки в обхід турецьких проливів, через які щорічно транспортується 110 млн. тонн нафти и 40 млн. тонн нафтопродуктів. Потужність нафтопроводу розрахована на перекачку 50-70 млн. тонн сирої нафти. Реалізація проекту нафтопроводу «Самсун-Джейхан» почалася в 2007 році, у 2011 році запланована здача проекту.
Росія активно реалізує енерготранспортні проекти для підтримки лідируючих позицій в енергетичних поставках до ЄС та країн Чорноморського басейну. Одним з таких проектів є конкурент нафтопроводу «Самсун-Джейхан» - «Бургаз–Александропуліс», який має знизити обсяги транспортування нафти через перенавантажені чорноморські протоки та зменшити транзитну залежність від Туреччини.
Ініційований Росією «Прикаспійський газопровід» - конкурент «Транскаспійського газопроводу» (першої частини «Набукко»), покликаний перешкодити розгортанню диверсифікаційних маршрутів постачання каспійських енергоносіїв. Прикаспійський газопровід призначений для транспортування природного газу з Каспійського шельфу Туркменістану та Казахстану в Російську Федерацію. 2007 року президентами трьох країн було підписано спільну декларацію щодо побудови Прикаспійського газопроводу.
Газопровід «Блакитний потік» призначений для поставок російського газу до Туреччини дном Чорного моря, до 2010 р. газопровід має вийти на проектну потужність у 16 млрд. м³ на рік. У 2008 р. газопроводом було транспортовано 10,5 млрд. м³ газу, за 6 місяців 2009 року транспортування склало 4,7 млрд. м³. Наразі знаходиться на розгляді проект «Блакитний потік - 2», який передбачає побудову додаткової гілки до існуючого газопроводу «Блакитний потік» з подальшим експортом газу в треті країни (Кіпр, Ізраїль, Ліван, Сирія, Греція, Італія) через територію Туреччини. «Блакитний потік» є альтернативним газотранспортному коридору, що проходить через територію України, Молдови, Румунії та Болгарії до Туреччини.
На роль ключового учасника в європейських енерготранзитах претендує Болгарія, яка бере участь у досить перспективних проектах: нафтопровід «Бургаз-Александропуліс», конкурент нафтопроводу «Одеса-Броди» та Трансбалканський нафтопровід «Бургаз(Болгарія)-Влер(Албанія)». «Бургаз-Александропуліс» відкриває можливості для Болгарії використати свій транзитний потенціал для укріпленні своїх економічних позицій в регіоні. Даним трубопроводом російська нафта поставлятиметься з порту Новоросійськ танкерами до болгарського порту Бургаз та нафтопроводом до грецького Александропуліса. Початкова пропускна здатність нафтогону «Бургаз-Александропуліс» 35 млн. тонн нафти з можливістю подальшого збільшення до 50 млн. тонн. У 2007 р. президенти Росії та Казахстану домовились про збільшенні транзитних можливостей Каспійського трубопровідного консорціуму, який з’єднує родовище Західного Казахстану (Тенгіз, Карачаганак) з російським терміналом Південна Озеріївка біля Новоросійська, що дає можливість наповнення нафтопроводу «Бургаз-Александропусіс» казахською нафтою.
Використовувати власні транзитні потужності для транспортування каспійської нафти до Європи намагається Румунія, яка бере участь у проектах «Констанца (Румунія) - Трієст (Італія)» та «Констанца (Румунія) - Панчево (Сербія) - Омишаль (Хорватія)». Реалізація даних проектів сприятиме укріпленню позицій Румунії як країни-транзитера, яка може стати основним елементом нової структури трубопроводів в регіоні.
У липні 2009 р. Болгарія та Румунія приєднались до проекту «Набукко», підписавши багатосторонню угоду разом із Австрією та Угорщиною. У липні 2009 Болгарія призупинила участь у російському проекті «Південний потік», підтримавши таким чином європейський диверсифікаційний проект.
Достатньо потужні позиції у сфері транзиту в Чорноморсько-Каспійському регіоні посідає Грузія, територією якої проходять стратегічно важливий нафтопровід «Баку-Тбілісі-Джейхан», нафтопроводи «Баку-Новоросійськ» та «Баку-Супса». Наразі розглядається можливість участі Грузії у проекті «Набукко».
Вищезазначені проекти є конкурентними українським нафтогону «Одеса-Броди-Плоцьк» та газопроводу «Білий потік», які мають стратегічне значення для енергетичної безпеки України в умовах тотальної залежності від російських енергоносіїв.
Нафтогін «Одеса-Броди-Плоцьк».
Нафтотранспортний проект планувався для диверсифікації поставок нафти на українські нафтопереробні заводи (НПЗ) і розвитку транзитних можливостей України. Разом із морським нафтоперевалочним комплексом «Южний», «Одеса-Броди-Плоцьк» розглядається як частина Євро-Азійського нафтотранспортного коридору, через який пропонувалось транспортувати каспійську нафту. З 2004 р. він працює в реверсному режимі, транспортуючи російську нафту. Останнім часом ведуться активні обговорення щодо можливості роботи нафтогону в аверсному режимі.
Основні проблеми реалізації «Одеса-Броди-Плоцьк» в аверсному режимі полягають:
У відсутності достатньої кількості енергоресурсів для його заповнення. У квітні 2009 р. відбулась зустріч Президента В. Ющенка та Президента Азербайджану І. Алієва, під час якої Президент Азербайджану підтвердив готовність азербайджанської сторони здійснювати поставки каспійської нафти (5 млн. т.) для потреб українського і європейського ринків. При цьому він наголосив про готовність надати нафту для технологічних потреб по запуску нафтопроводу в аверсному режимі. Але рівень видобутку нафти Азербайджаном недостатній для повного завантаження нафтогону. У 2008 р. було видобуто 44,6 млн. тонн азербайджанської нафти, основна кількість якої транспортується по трубопроводам «Баку-Супса», «Баку-Новоросійськ» та «Баку-Тбілісі-Джейхан» (який не заповнений на повну потужність). Існує можливість повного завантаження «Одеса-Броди» азербайджанською нафтою у разі збільшення її видобутку на рівні прогнозованих 208, 2 млн. тонн в найближчі 4 роки
Участь Казахстану у наповненні «Одеса-Броди-Плоцьк», в найближчій перспективі не видається можливою, оскільки Казахстан підтримує російський проект «Бургаз-Александропуліс» та долучився до проекту БТД, який не заповнений на повну потужність. Керівництвом Казахстану неодноразово наголошувалось на прихильності до поставок енергоносіїв російською територією. Казахстан має наміри розширювати ринки експорту нафти за рахунок Китаю, з яким активно співпрацює в енергетичній сфері. Згідно з останніми казахсько-китайськими домовленостями планується збільшення майбутніх поставок туркменського газу до Китаю з 30 до 40 млрд. м³ на рік.
У неузгодженості позиції в державі щодо використання нафтопроводу. І Президент України, і Прем’єр-міністр погоджуються що робота нафтогону в аверсному режимі є важливим аспектом забезпечення енергетичної безпеки держави, але на думку Прем’єр-міністра та Міністра палива та енергетики України, на сьогодні немає технічних можливостей для переробки каспійської нафти українськими НПЗ, які можуть переробляти виключно російську нафту. Ще одним аргументом для перенесення терміну переходу на аверсний режим є нібито відсутність споживачів в ЄС. Це твердження не відповідає дійсності, оскільки країни Східної та Центральної Європи неодноразово наголошували на готовності отримувати нафту з нафтогону «Одеса-Броди-Плоцьк». Щодо технічних можливостей українських НПЗ для переробки каспійської нафти, в Україні для цього проекту є два нафтопереробні заводи в Дрогобичі та Надвірній, які технологічно оснащені для відповідної переробки.
Перспективним для української нафтопереробної галузі є входження прикаспійських країн на українські нафтопереробні ринки та участь у модернізації НПЗ для переробки каспійської нафти. Нафтовидобувні країни Каспійського регіону зацікавлені в тому, щоб володіти НПЗ для переробки своєї нафти. Казахстан разом з Азербайджаном розглядають питання щодо будівництва НПЗ в Джейхані (Туреччина) або в Констанці (Румунія). Казахстан викупив 75% компанії «Rompetrol», власника кількох НПЗ. У середньостроковій перспективі можна очікувати будівництво нового НПЗ в Казахстані. Планує будувати НПЗ і Вірменія. Іран планує будівництво НПЗ в Шахріярі, біля Тебрізу.
Слід зазначити, що азербайджанська сторона зацікавлена в присутності на українському нафтопереробному ринку та отриманні своєї долі в мережі АЗС України, Державна нафтова компанія Азербайджану вже відкрила своє представництво в Україні.
Під час візиту Прем’єр-Міністра України до Лівії, керівництво країни зазначили про готовність постачати в Україну до 600 тис. тонн нафти, яка буде спрямована на завантаження потужностей Кременчуцького нафтопереробного заводу (НПЗ, ЗАТ «Укртатнафта»). Лівія зацікавлена у побудові нафтопереробного заводу потужністю 10 мільйонів тонн нафти на рік на Півдні України.
Реалізація проектів «Бургаз-Александропуліс» та «Самсун-Джейхан» значно ускладнюють перспективи завершення «Одеса-Броди-Плоцьк». Країни-постачальники енергоносіїв надають перевагу енергетичним проектам з мінімальними політичними ризиками, саме тому проекти «Бургаз-Александропуліс» та «Самсун-Джейхан» не мають проблем із заповненням. Послідовна політика Росії та Туреччини у сфері розвитку існуючих та побудові нових енергетичних комунікацій значно форсує реалізацію запропонованих ними проектів.
Успішність просування проекту «Одеса-Броди-Плоцьк» залежить в першу чергу від конкретних кроків української сторони:
- Існує потреба в розробці та затвердженні урядового плану реалізації проекту «Одеса-Броди-Плоцьк» в аверсному режимі з гарантіями його виконання.
- Необхідно юридично оформити задекларовані наміри Азербайджану щодо поставок нафти, укласти відповідні міжнародні контракти та міжурядові угоди.
- Сприяти входженню азербайджанських та казахських компаній на нафтопереробний ринок України задля посилення енергетичного співробітництва на взаємовигідних умовах.
- Попередити російську сторону про припинення дії договору щодо використання нафтопроводу «Одеса-Броди-Плоцьк» в реверсному режимі за 90 днів до його переводу на аверсний режим.
- Перспективним, на нашу думку, є позиціювання нафтогону «Одеса-Броди-Плоцьк», як реального економічного проекту співробітництва України та ЄС в рамках реалізації європейської політики Східного партнерства.
Проект газопроводу «Білий потік».
Проект газопроводу «Білий потік» (White Stream) обговорюється з 2005 року як головний енергетичний проект блоку ГУАМ. Згідно з проектом планується створення нового газогону «Грузія-Україна-Євросоюз» (GUEU), який би поєднав газотранспортну систему України з газопроводом «Баку-Тбілісі-Ерзурум». Проект передбачає транспортування газу з азербайджанського родовища Шах-Деніз, на другому і третьому етапі реалізації проекту планується долучити до нової системи транспортування газ, видобутий у Казахстані та Туркменістані. Потужність газопроводу складатиме 8 млрд. м³. Альтернативний українському варіант проекту передбачає протягнути газогін до Румунії. «Білий потік» позиціонувався розробниками проекту як альтернатива «Набукко».
На сьогодні Європейський Союз схиляється до перспективи реалізації «Білого потоку» саме як складової частини «Південного коридору-Нового Шовкового шляху». На енергетичному саміті в Празі, який відбувся 8 травня 2009 року, окрім затвердження плану модернізації авто-, залізничної та морської інфраструктури задля комерційних поставок енергоносіїв до Європи з близькосхідних та прикаспійських країн через Туреччину та Чорне море, розглядалась можливість реалізації трьох трубопровідних проектів: «Набукко», «Білий потік» та «поєднуючого» трубопроводу «Туреччина-Греція-Італія» в рамках Південного енергетичного коридору.
Європейський Союз фінансує предпроектні роботи, тобто, розробку техніко-економічного обґрунтування (ТЕО), за тією ж схемою, що й «Набукко», щороку нарощуючи обсяги. На початку 2009 року на дослідження компанії виділено 650 тисяч доларів. Щодо міжнародної підтримки, то проект підтримують країни Східної Європи: Румунія, Польща та Литва.
Фактори, що ускладнюють реалізацію проекту газопроводу «Білий потік»:
- Реалізація проекту «Білого потоку» як конкурентного проекту «Набукко», який офіційно підтримує Європейська Комісія, викликає неоднозначну реакцію в ЄС, ці два газогони мають бути взаємодоповнюючими в рамках Південного енергетичного коридору.
- Висока вартість побудови газопроводу (близько $12-13 млрд.) пов’язана з необхідністю прокладення 700 км. труби чорноморським дном.
- Проект «Південний потік», який активно просуває Росія, до якого вже залучились Італія, Греція та Туреччина.
- Використання транспортних можливостей Туреччини дозволяє комплексно постачати газ не тільки з Каспійського і Центральноазійського регіонів, але й з усього Близького Сходу, що надає додаткову аргументацію розробникам «Набукко» на користь використання саме цього газопроводу для диверсифікації поставок газу до Європи.
Враховуючи той факт, що Європейський Союз вирішив отримувати 60-120 мільярдів кубометрів газу тільки з Південного коридору, існує можливість, що «Білий потік» буде затребуваний. Завдання України полягає в переконанні європейських партнерів в економічній доцільності та ефективності реалізації проекту.
Будівництво газопроводу «Білий потік», на нашу думку, може зацікавити ЄС у разі, якщо представляти його не як альтернативний проектові «Набукко», а як доповнюючий газогін в рамках Південного енергетичного коридору. Українській владі слід наполягати саме на українському варіанті побудови нафтопроводу із використанням Феодосійського нафтотерміналу, оскільки використання існуючої інфраструктури України, Південного Кавказу та Європи здешевлює вартість.
Україні слід запропонувати Туркменії залучитись до «Білого потоку». На сьогодні головним партнером Туркменістану є «Газпром», який законтрактував закупку 70-80 млрд. м. туркменського газу на 25 років вперед, але з початком економічної кризи росіяни скоротили об’єми закупівель. Російсько-туркменський конфлікт, (в результаті різкого скорочення російською стороною відбору газу з труби спричинив аварію на трубопроводі «Середня Азія-Центр»), дозволив туркменській стороні розглядати альтернативні ринки збуту та шляхи транспортування своїх ресурсів. Нещодавно Туркменістан виказав свою зацікавленість газопроводом «Набукко», тож існує імовірність, що Туркменістан розгляне можливість участі в «Білому потоці», який пролягає в обхід російських територій.
«Трансарабський газопровід»
Проект ТАГ покликаний зменшити залежність Туреччини й молодих східноєвропейських країн ЄС від імпорту газу з Росії. На сьогодні ТАГ – це система газопроводів для постачання єгипетського газу в Йорданію, Ізраїль, Сирію, Ліван, Кіпр, Туреччину і далі в Європу. Ініціатори проведення нової газової труби — Єгипет, Йорданія, Ірак і Ліван, які в 2005 році виділили на реалізацію проекту значну частку коштів (загальна вартість проекту оцінюються в $560 млн). Разом із аналогічним проектом «Набукко», який країни ЄС із 2004 року реалізують для розширення імпорту газу з країн Каспійського басейну, проект ТАГ дозволить Східній Європі до початку наступного десятиліття позбутися небезпечної залежності від Росії й сформувати ринок поставок газу з альтернативних джерел в обсязі до 60 млрд. м3.
Україна заявила про свою зацікавленість в участі у цьому масштабному газотранспортному проекті. Перший протокол про відповідні наміри був укладений екс-головою НАК «Нафтогаз України» Олексієм Івченком улітку 2005 року під час його візиту в Каїр. «Нафтогазу» здобув перемогу у тендері на право спільного освоєння перспективного єгипетського родовища нафти Алам Ель-Шавіш Іст. Відповідно до вже досягнутих угод, уряд екс-прем’єра Юрія Єханурова до літа 2006 року вніс проект освоєння Алам Ель-Шавіш Іст до плану заходів з реалізації Енергетичної стратегії України на період 2005–2030 років. На освоєння цього єгипетського родовища з підтвердженими промисловими запасами до 16 млн. тонн нафти (по 2–2,5 млн. тонн нафти на рік), НАК мав намір внести понад $550 млн. інвестицій. У жовтні 2008 р. під час зустрічі з сирійським прем’єр-міністром М. Отрі перший віце-прем’єр О. Турчинов наголосив, що Україна готова залучитися до участі в спорудженні «Трансарабського газопроводу» і його відгалужень на території Сирії, поставляючи будівельні матеріали і труби.
В лютому 2009 р. заступник міністра нафти Єгипту І. Карара на зустрічі з послом України Є. Микитенко дав позитивну оцінку роботі фахівців компанії «Нафтогаз України» по реалізації проекту буріння розвідувальних свердловин на нафтогазовому родовищі Алам аш-Шавиш. Він висловив підтримку участі української компанії в нових тендерах на отримання прав на розробку нафтогазових родовищ на території Єгипту. Під час зустрічі обговорювались також можливості налагодження двосторонньої співпраці у виробництві зрідженого газу та перспективи функціонування «Трансарабського газопроводу» з залученням українських технологій і фахівців.
Зріджений природний газ
Одним із найперспективніших шляхів диверсифікації постачання газу в Україну є побудова терміналів зрідженого природного газу, що дозволить отримувати газ з різних куточків світу (Лівіі, Єгипту та інших країн). НАК «Нафтогаз України» висунула пропозицію будівництва регазифікаційної установки на Чорноморському узбережжі для імпорту ЗПГ з Лівії, Єгипту та інших країн. У січні 2006р. було оголошено про завершення техніко економічного обґрунтування терміналу з початковою потужністю 10 млрд. м3/рік. Вартість проекту оцінювалася у $3 млрд. Будівництво ЗПГ-терміналу передбачається в акваторії одного з трьох портів: Південному, Феодосії або Очакові.
Переваги постачання ЗПГ полягають в альтернативності та легкості шляхів постачання, транспортування морським транспортом дає можливість транспортувати газ з Каспійського регіону, Близького Сходу та Північної Африки. Перспективною є можливість поставки ЗПГ з Ірану, який швидкими темпами будує чотири заводи зрідження природного газу на родовищі «Південний Парс», три з них запрацюють у період 2009—2012 років. Експорт зрідженого газу становитиме 50 млн. тонн (70 млрд. кубометрів). ЗПГ продається за спотовими контрактами, на відміну від трубопровідного, ціна на газ по споту значно менша ніж по довгострокових контрактах на трубопровідний газ.
Але складне фінансове становище НАК «Нафтогазу України», який планує самостійно побудувати термінал, а також неналежний стан внутрішнього газового ринку України ускладнює реалізація цієї ініціативи. Існує необхідність в залученні провідних нафтогазових ТНК до будівництва прийомного терміналу та установки регазифікації зрідженого газу в Україні. Але поки ця система постачань в Чорноморсько-Каспійському регіоні не стане вигіднішою, в порівнянні з трубопровідним, залучення значних обсягів інвестицій проблематичне.
Таким чином, конкуренція чорноморських країн в сфері транзиту енергоресурсів обумовлена збільшенням видобутку на шельфі Каспійського моря та боротьбою впливових геополітичних гравців таких як США, Росія, ЄС. Велика кількість запропонованих трубопроводів для постачання каспійських вуглеводнів не відповідає обсягам запланованих для видобутку енергоресурсів, відповідно чорноморські країни змагаються за право транспортувати ресурси власною територією. В таких умовах перспектива залучення України до стратегічних проектів диверсифікації можлива лише за умови активної співпраці з Європейським Союзом
Виконавець: науковий співробітник регіонального філіалу Національного інституту стратегічних досліджень у м. Одесі.
Олександра Дудченко
тел. 8-048-728-05-09,
al_dudchenko@mail.ru