Основні принципи організації І діяльності адвокатури

Вид материала

Лекція

Содержание 2.3.7. Принцип оплатності роботи адвокатів Запитання і завдання для самоконтролю

Подобный материал:

• Верховною Радою України 19 грудня 1992 року, тобто ще до проголошення Конституції., 1427.07kb.
• Закон України "Про адвокатську діяльність, 468.22kb.
• Тематичний план практичних занять з хірургічної стоматології для студентів 5-го курсу, 91.09kb.
• План лекції Тема І основні питання. Актуальність теми Лекційний матеріал Педіатрія, 473.4kb.
• Державна цільова соціальна програма "Молодь України" на 2009-2015 роки; Велика Хартія, 687.15kb.
• Проект, підготовлений робочою групою, 6208.18kb.
• Робоча програма курсу базової підготовки оцінювачів " Експертна грошова оцінка земельних, 112.72kb.
• Принципи організації діяльності кафедри, 38.2kb.
• 8. Принципи організації безготівкових розрахунків, 395.95kb.
• План Основні показники господарської діяльності Принципи оцінки господарських засобів, 163.96kb.

2.3.7. Принцип оплатності роботи адвокатів


Проблема оплати праці адвоката є однією з найскладні­ших. Юридична допомога, яку надає захисник, повинна бути доступною населенню. Побутує спрощений погляд, що юридична допомога повинна надаватись адвокатом вза­галі безоплатно і що це буде запорукою незалежності адво­ката. Але при цьому не враховується, що будь-яка робота повинна винагороджуватися, тому справедливим є праг­нення адвоката досягти того, щоб гонорар, який він одер­жує за виконану роботу, відповідав затраченим зусиллям. Ніде у світі дотепер не запроваджено системи, яка б перед­бачала безоплатну роботу адвокатів.

Розглянемо, як вирішуються питання про оплату праці адвокатів в основних світових системах адвокатури.

В Англії робота адвокатів оплачується як за згодою, так і за таксою на підставі низки законів і правил. Оплата послуг за таксою передбачає порядок, коли визначені стат­ті витрат соліситора оцінюються за твердою шкалою, із за­значенням максимальних і мінімальних сум. Однак і в цьо­му випадку соліситор та клієнт можуть самі визначити розцінки. Оплата за надані соліситором послуги включає низку факторів, найважливішими з яких є затрачений час, складність справи, її обсяг, терміновість тощо⁶⁰.

Якщо особа у встановленому порядку визнана неплато­спроможною, то юридична допомога може бути надана їй безкоштовно. У цьому випадку оплата праці адвоката про­водиться зі спеціального фонду правової допомоги, який створено з коштів держави і внесків клієнтів та організа­цій адвокатів. Правосуддю Англії це коштує 600 млн. фун­тів стерлінгів на рік.

Оплата праці баристерів є лише гонорарною, причому го­норар вноситься клієнтом на рахунок фірми соліситорів і обкладається податком на прибуток. За існуючого порядку ба­ристер позбавлений можливості стягнути свій гонорар у су­довому порядку, наполягати на арешті майна клієнта, на­віть якщо гонорар був обіцяний. Основна гарантія, яку ба­ристер має щодо гонорару, полягає в тому, що він може від­мовитися прийняти доручення, якщо гонорар не сплачений під час передачі йому соліситором доручення на ведення справи. Як і соліситори, баристери надають малозабезпе­ченим клієнтам безоплатну юридичну допомогу.

У США оплата послуг адвоката здійснюється на підставі вільної угоди ("вільного ринкового договору") на основі практики, що склалася, а також з урахуванням рекоменда­цій організації, в якій працює адвокат. Узагалі є близько 700 спеціальних таблиць для обчислення лише мінімаль­них розмірів гонорарів за різні види послуг. Цікавою є так звана континентальна оплата, зміст якої полягає в тому, що коли справу програно, адвокат не отримує винагороди, а у випадку виграної справи, адвокат отримує гонорар.

Малозабезпеченим юридична допомога надається без­оплатно. У 1932 р. було прийнято чотирнадцяту поправку до Конституції США, яка вимагає забезпечення захисту для бідних обвинувачених. Шість років потому право бідних обвинувачених на захист було поширено на всі суди. Цент­ральною стала справа Гідеона Вейнрайта (1963 р.), слухаю­чи яку, суд штату затягував призначення бідному обвину­ваченому захисника. Верховний суд США з цього приводу виніс постанову, в якій зазначив, що "адвокат у суді — не­обхідність, а не розкіш". За законом 1964 р. про кримі­нальне правосуддя у федеральних судах для матеріально незабезпечених підсудних допускається так званий безко­штовний "громадський захисник". Контори "громадських захисників" об'єднано у корпорацію правничих служб, якою опікується і фінансує Конгрес. Кількість таких кон­тор становить понад 1 тис. Щороку на оплату праці "гро­мадських захисників" держава виділяє сотні мільйонів до­ларів. Порядок оплати праці безкоштовних захисників за рахунок бюджету було встановлено з ініціативи президен­та Р. Ніксона, який 5 травня 1971 р. направив до Конгресу лист з пропозицією створити незалежний федеральний ор­ган, який би надавав адвокатським фірмам кошти з феде­рального бюджету та сприяв би іншими засобами розвитку юридичної допомоги малозабезпеченим. Є й інші форми надання юридичної допомоги незаможним. Так, усі штати у тій чи іншій формі передбачають надання безкоштовної юридичної допомоги за постановою судді. Органи, які на­дають таку допомогу, можуть бути різними. В одних ви­падках суд призначає адвоката в конкретній справі і вста­новлює гонорар або з бюджету муніципалітету, або зі спе­ціальних фондів, або за рахунок коштів адвокатських ор­ганізацій, в інших — виділяється спеціальний адвокат, який отримує винагороду повністю або частково від місце­вого муніципалітету і веде головним чином справи за при­значенням.

Адвокати в США мають величезний вплив, але в народі їх не люблять, називають "акулами", "шакалами", саме че­рез завеликі гонорари. Проте слід зазначити, що амери­канські адвокати відчули зміну ставлення до них з боку громадськості і негайно почали виправляти становище: до­помога малозабезпеченим стала масовим явищем (за наяв­ності адвокатів, спеціально для цього призначених, про яких ішлося вище), перестало бути винятком безплатне об­слуговування музеїв, фондів, об'єднань національних мен­шин тощо.

Підкреслимо, що на виправлення завжди було потрібно більше сил і часу, ніж на псування; особливо це стосується такого поняття, як престиж професії. Про це слід пам'ятати і вітчизняним юристам: краще вчитися на по­милках інших.

У Франції професію адвоката віднесено до "незалежних і ліберальних", тому втручання у фінансові відносини ад­воката та клієнта значно обмежене. Стосунки адвоката і клієнта базуються на принципі двосторонньої добровільної угоди. Стаття 10 закону про статус адвокатів у редакції від 10 липня 1991 р. передбачає, що тарифи за участь адвока­та в процесуальних діях встановлюються цивільно-право­вим законодавством.

Розмір гонорару залежить від часу, відданого справі, її характеру і складності, громадського значення інтересів, що захищаються, витрат у справі, характеру спеціалізації і, насамкінець, результату захисту. Заборонено встановлю­вати розмір гонорару лише залежно від результату розгля­ду справи, але не забороняється до основного гонорару до­плачувати додатковий у разі позитивного для клієнта рі­шення суду. Суперечки між адвокатом і клієнтом вирішу­ються керівництвом ордену адвокатів.

Адвокати надають і безкоштовну юридичну допомогу малозабезпеченим клієнтам. У цих випадках винагорода виплачується з великим проміжком у часі державою, ця винагорода є досить скромною за розміром⁶⁹.

У Німеччині гонорар за надання юридичної допомоги адвокатом визначається домовленістю між ним і клієнтом у межах, установлених федеральним статутом адвокатсь­ких тарифів. Відхилення від федерального статуту адво­катських тарифів допускається лише у двох випадках: ко­ли адвокат укладає зі своїм клієнтом письмову угоду про гонорар, якою обумовлений підвищений його розмір, ніж довелося б платити клієнту за тарифом, і коли у тривалих угодах передбачено погодинну винагороду.

В Україні згідно із Законом "Про адвокатуру" основним принципом оплати праці адвокатів за надану юридичну до­помогу є домовленість між адвокатом чи керівником адво­катського об'єднання з клієнтом.

Адвокати, що працюють індивідуально, укладають угоди з фізичними та юридичними особами особисто. Щодо адвокатів, які працюють у складі адвокатського об'єднан­ня, то порядок складання таких угод має бути визначеним статутом об'єднання. Тут є кілька варіантів: угода між адво­катом і клієнтом, угода між керівником адвокатського об'єд­нання і клієнтом, угода між адвокатом і клієнтом за пого­дженням з керівником адвокатського об'єднання тощо.

В угоді визначаються тривалість роботи адвоката, умо­ви і види юридичної допомоги, розмір і порядок її оплати. У визначенні гонорару враховується кількість часу, затра­ченого адвокатом на роботу у справі, складність справи, витрати у справі та інші чинники.

1 жовтня 1999 р. Вищою кваліфікаційною комісією ад­вокатури при Кабінеті Міністрів України схвалено Прави­ла адвокатської етики, частина третя статті 33 яких прого­лошує, що фактори, які повинні братися до уваги у визна­ченні обґрунтованого розміру гонорару, включають:

1) обсяг часу і роботи, що вимагаються для належного виконання доручення; ступінь складності та новизни пра­вових питань, що стосуються доручення; необхідність до­свіду для його успішного завершення;

2) вірогідність того, що прийняття доручення перешко­джатиме прийняттю адвокатом інших доручень або істотно ускладнить їх виконання у звичайному часовому режимі;

3) необхідність виїзду у відрядження;

4) важливість доручення для клієнта;

5) роль адвоката в досягненні гіпотетичного результа­ту, якого бажає клієнт;

6) досягнення за результатами виконання доручення позитивного результату, якого бажає клієнт;

7) особливі або додаткові вимоги клієнта стосовно стро­ків виконання доручення;

8) характер і тривалість професійних відносин цього адво­ката з клієнтом;

9) професійний досвід, науково-теоретична підготовка, репутація, значні професійні здібності адвоката.

На жаль, далеко не кожна людина має змогу оплатити послуги захисника.

Частиною четвертою статті 47 КПК України в редакції Закону України від 23 грудня 1993 р. встановлювалося, що оплата праці захисника у випадку, коли він брав участь у дізнанні, досудовому слідстві чи судовому розгляді за при­значенням, та у разі звільнення підозрюваного, обвинува­ченого, підсудного від оплати юридичної допомоги через малозабезпеченість проводиться за рахунок держави в по­рядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

21 червня 2001 р., щоб привести Кримінально-процесу­альний кодекс України у відповідність до Конституції Украї­ни та Рішення Конституційного Суду України від 16 лис­топада 2000 р. № 13-рп/2000, було прийнято Закон Украї­ни "Про внесення змін до Кримінально-процесуального ко­дексу України".

Згідно з цим законом захисник призначається у випадках:

1) коли відповідно до вимог частин першої і другої стат­ті 45 цього Кодексу участь захисника є обов'язковою, але підозрюваний, обвинувачений, підсудний не бажає або не може запросити захисника;

2) коли підозрюваний, обвинувачений, підсудний ба­жає запросити захисника, але через відсутність коштів чи з інших об'єктивних причин не може цього зробити⁷³.

Питання ж про оплату праці захисників за призначен­ням нова редакція КПК України розглядає в частині шостій статті 93: оплата праці захисника у разі його участі у справі за призначенням провадиться за рахунок держави в порядку і розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Відшкодування державі витрат у цьому випадку за згодою засудженого або осіб, які несуть майнову відпові­дальність за його дії, може бути покладено на них.

Порядок оплати праці адвокатів з надання громадянам правової допомоги у кримінальних справах за рахунок де­ржави затверджено постановою Кабінету Міністрів Украї­ни від 14 травня 1999 р. № 821.

Згідно з цим Порядком, підставою для оплати праці ад­вокатів з надання правової допомоги громадянам у кримі­нальних справах у таких випадках є:

1) постанова особи, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора, ухвала суду чи постанова судді;

2) оформлена цими особами довідка про участь адвока­та у справі.

Довідка про участь захисника у кримінальній справі за призначенням повинна складатися особою, яка проводить дізнання, слідчим, прокурором, суддею чи судом щоміся­ця. Копія постанови, ухвали про звільнення громадянина від оплати правової допомоги або про призначення адвока­та та довідка про його участь у справі подаються керівни­кові адвокатського об'єднання (адвокату, якщо він працює індивідуально), який складає довідку-розрахунок у трьох примірниках.

Один примірник довідки-розрахунку керівник адвокат­ського об'єднання (адвокат) надсилає особі, яка провадила дізнання, слідчому, прокурору чи суду для долучення до кримінальної справи, другий примірник використовується для проведення оплати, третій зберігається у справах адво­катського об'єднання (адвоката).

Оплата праці адвокатів здійснюється за рахунок держав­ного бюджету в розмірі 15 гривень за повний робочий день (тобто 8 год.). Якщо адвокат був зайнятий у справі неповний робочий день, то оплата його праці провадиться пропорційно до затраченого часу, виходячи з цього розміру оплати.

Кошти за надання правової допомоги повинні перерахову­ватися адвокатському об'єднанню (адвокату) Головним упра­влінням юстиції Мін'юсту в Автономній Республіці Крим, обласними, Київським та Севастопольським міськими управ­ліннями юстиції протягом 10 днів після одержання від них документів, передбачених зазначеним вище Порядком.

Згідно з розглянутим Порядком, а також на підставі частини шостої статті 93 КПК України у разі, коли адвокат надавав правову допомогу підозрюваному, обвинуваченому чи підсудному у процесі досудового слідства або в судових засіданнях за призначенням, то за умови визнання грома­дянина винним у вчиненні злочину і за відсутності підстав для звільнення його від оплати за правову допомогу від­шкодування витрат покладається на засудженого.

Однак у переважній більшості випадків захисник за при­значенням бере участь у кримінальних справах, коли його підзахисний через малозабезпеченість не може оплатити послуги адвоката. Також навряд чи слід чекати оплату за ра­хунок коштів, зароблених засудженим у місцях відбування покарання, тим більше що виробництво практично в усіх уста­новах, підвідомчих Державному департаменту України з ви­конання покарань, не працює на повну потужність.

Найчастіше питання, пов'язані з оплатою праці захисни­ка, який працює за призначенням, виникають тоді, коли особа, яку він захищає, не має можливості заплатити за на­дані послуги і водночас підпадає під категорію осіб, які згід­но зі статтею 45 КПК України не можуть не мати захисника.

Проблем а участі в кримінальних справах захисників за призначенням, а також оплати їх роботи є дуже актуаль­ною, бо у зв'язку зі складним економічним становищем у нашій країні значна кількість громадян через своє ма­теріальне становище не може оплатити послуги захисника, і водночас зросли вимоги щодо забезпечення дотримання прав громадян.

За даними судової статистики, майже дві третини (64,2143 %) від загальної кількості працездатних громадян, винних у вчиненні злочинів, ніде не працювали, не на­вчалися та не мали постійного джерела доходів. Це свідчить про те, що право обвинуваченого на отримання правової до­помоги за рахунок держави не реалізується (виняток склада­ють лише справи, де участь адвоката є обов'язковою). За да­ними ЦГЗ МВС України протягом 2002 р, до кримінальної відповідальності тільки слідчими органів внутрішніх справ притягнуто 270 307 осіб, з них близько 175 тис. ніде не пра­цювали і не мали постійного джерела доходів, і лише 20 тис. отримали правову допомогу за рахунок держави, включаючи і справи, де участь захисника с обов'язковою⁷⁰. Слід визнати, що право кожного на правову допомогу за рахунок держави законодавством України не гарантується. На жаль, це про­блема не тільки кримінального процесу України. Наприклад, у Франції, захист прав незаможних громадян є одним з пріо­ритетних напрямів французької правової політики.

Ю.І. Шмаленко вважає, що адвокат повинен намагатись знайти можливість надання правової допомоги незамож­ним громадянам на частково платних засадах або безко­штовно не лише у випадках, прямо передбачених законом, виходячи з розумного співвідношення цієї роботи з повні­стю оплачуваною⁷⁸.

І. Івашкевич зазначає, що під час проведення досудового слідства та розгляду кримінальних справ у судах часто до­водиться стикатися зі значними труднощами в забезпеченні вимог законодавства щодо права на захист. Так, затримана особа згідно із законом має бути допитана як підозрюваний не пізніше 24 годин з моменту затримання і при цьому має право вимагати побачення із захисником до першого допиту. Якщо у такий короткий термін слідчий не може знайти за­хисника, він (не маючи якихось підступних задумів, а просто опинившись між вимогою закону і реальною можливістю його забезпечення), щоб вийти з такого становища, роз'яснивши права підозрюваному, іноді намагається підштовхнути його до рішення, що захисника на цьому етапі слідства мати не обов'язково: мовляв, і справа не складна, і в ній все зрозумі­ло, а захисника підозрюваний може взяти пізніше — під час пред'явлення обвинувачення або в момент закінчення слід­ства чи в суді. Звичайно, якщо підозрюваний буде наполяга­ти, захисника йому забезпечать. Трапляються випадки, коли підсудні в судовому процесі заявляють, що слідчий їх схиляв до того, щоб вони відмовлялись від захисника. Відомі та­кож факти, коли слідчим не забезпечувалося право непов­нолітнього обвинуваченого мати захисника.

Практиці відомі також випадки, коли до кримінальної відповідальності притягується кілька осіб, у кожної з яких згідно із законом обов'язково повинен бути захисник. Так, І. Івашкевич наводить приклад, коли до кримінальної від­повідальності притягувалось вісім підлітків, кожному з яких обов'язково повинні були надати захисника. Ніхто з батьків у зв'язку з тяжким матеріальним становищем у сім'ї захисника своїм дітям не наймав, і слідчому довелося самому шукати захисників, що коштувало йому багато клопоту та нервів, бо в районній асоціації адвокатів їх було лише п'ятеро, а інших адвокатів згідно із законом приму­сити взяти участь у справі слідчий не міг.

Хоча законом і вирішено питання про оплату праці за­хисників, які залучаються до роботи у кримінальних спра­вах за призначенням, але, на думку І. Івашкевича, зали­шається проблема, яка полягає в тому, що в держави немає грошей для оплати праці захисників. Знаючи стан місцево­го бюджету (заборгованість за зарплатою працівникам бю­джетних установ, за соціальними виплатами тощо), захис­ники протягом останніх років практично не звертаються до місцевої адміністрації з питання оплати за здійснення ними захисту в кримінальних справах, оскільки просто мають совість, розуміють, що багатьом куди скрутніше. Як виходять слідчі з цієї ситуації? У багатьох випадках особа, яка притягується до відповідальності і бажає мати захи­сника, маючи кошти для оплати його послуг, просить поради у слідчого, кого б він міг порекомендувати як захисника. Слідчий називає адвоката, і така особа укладає з ним договір. Надавши в такий спосіб можливість заробити адвокату в де­кількох справах, слідчий у разі необхідності просить його взяти на себе захист малозабезпеченої особи, а адвокат, "від­дячуючи" слідчому, захищає винного безоплатно. Протиза­конного в цьому нічого немає, але "недобрий присмак" відчу­вається: немає гарантії, що не буде поступок в якихось пи­таннях захисту, хоча, як свідчить практика, адвокат, який себе поважає, на компроміс зі слідством чи судом не йде, не­залежно від того, чи отримає плату за захист. Але це не вихід: по-перше, для чого ставити слідчого, суддю в таке станови­ще, щоб вони умовляли адвоката брати на себе захист, і, по-друге, чому останній має працювати безоплатно.

Таким чином, у ситуації, що склалася, реально права під­захисних належним чином не забезпечуються. Це стосуєть­ся не лише українських адвокатів: проблеми якісного захис­ту у кримінальних справах безкоштовними захисниками є навіть у найрозвинутіших країнах. Так, у США розгортаєть­ся дискусія про те, що захисник не може забезпечити потріб­ний рівень захисту, бо працює він фактично не на клієнта, а на штат, який йому платить. Введення у кримінальному процесі Франції справ термінового розгляду і змагальних де­батів у присутності слідчого і судді призвело до значного збільшення потреби в захисниках, яких залучають до кримі­нальних справ за призначенням. У зв'язку з цим з оплатою праці адвокатів за призначенням виникли проблеми. Крім змін у законодавстві, для вирішення цього питання пропонується створити спеціальний фонд оплати праці адвокатів, які будуть працювати за призначенням.

Оскільки забезпечення прав громадян, у тому числі пра­ва на захист, соціальне забезпечення населення, а також створення відповідної законодавчої бази покладаються на державні органи, то саме на державному рівні необхідно якнайшвидше вирішити проблеми, що виникли. Слід звер­нути увагу на те, що для забезпечення якісної роботи захис­ників у кримінальних справах за призначенням та реально­го дотримання прав обвинувачених, підозрюваних, підсуд­них, засуджених, виправданих просто необхідне фактичне, а не декларативне спрямовування достатньої кількості коштів для оплати виконаної адвокатами роботи.


Запитання і завдання для самоконтролю

1. Які міжнародно-правові документи, що регламен­тують діяльність адвокатури, ви знаєте?

2. Яку роль серед них відіграють "Основні положення про роль адвокатів"?

3. Назвіть принципи організації адвокатури.

4. Розкрийте зміст принципу всезагальності права займатися адвокатською діяльністю.

5. Що означає принцип наявності в адвоката про­фесійної підготовки?

6. Як ви розумієте громадсько-самодіяльний (недер­жавний) статус адвокатури?

7. Назвіть загальні принципи діяльності адвокатів.

8. Що означає принцип верховенства права?

9. Від кого повинен бути незалежним адвокат?

10. Які гарантії адвокатської діяльності є в Україні?

11. У чому особливість професійної етики адвоката?

12. Розкрийте зміст адвокатської таємниці

13. Для чого потрібен принцип дисциплінарної відповідальності адвоката?

14. У чому полягає зміст принципу оплатності робо­ти адвоката?

15. Як регулюється питання надання адвокатом без коштовної правової допомоги?

16. Чи відповідає чинне законодавство про адвокатуру в Україні світовим стандартам? Обґрунтуйте відповідь.