8. Принципи організації безготівкових розрахунків

Вид материала

Содержание

Подобный материал:

1 2 3

8. Принципи організації безготівкових розрахунків. У безготівкових розрахунках як постачальникам, так і покупцям необхідно дотримуватись таких принципів:

1. клієнти мають вибирати установи банків для зберігання грошових коштів і форми безготівкових розрахунків самостійно.

2. розрахунки, як правило, необхідно здійснювати одразу після відпуску (відвантаження) товарів, надання послуг або одночасно з ними.

3. платежі мають здійснюватись через установи банку та під їх контролем тільки за розпорядженням платника та за наявності у нього необхідних коштів або права на отримання банківського кредиту.

4. грошові кошти мають використовуватися тільки за цільовим призначенням.

5. розрахунки необхідно здійснювати на основі розрахунково-платіжних документів типової форми.

48. Лізингове кредитування підприємств. Лізинговий кредит – це кредит, наданий у формі розстрочки платежу за майно, узяте в оренду на умовах укладеної угоди.

Лізинг – це довгострокова оренда майна на умовах розстрочення плати за неї. У цьому разі власник майна здає його в оренду на тривалий строк лізингоотримувачу, який шляхом періодичних платежів виплачує повну вартість цього майна.

Отже, лізинговий кредит є формою майнового кредиту, а лізингова операція має кредитний характер. Суб’єктами кредитних відносин у цьому разі є лізингодавець як кредитор і лізингоотримувач як позичальник.

Об’єктом лізингу може бути будь-яке рухоме і нерухоме майно, що належить до основних фондів відповідно до чинного законодавства, не заборонене до вільного обороту на ринку і не має обмежень на передачу в оренду.

Об’єктами лізингу не можуть бути об’єкти оренди державного майна, крім окремого, індивідуально визначеного майна державних підприємств, земельні ділянки та інші природні об’єкти.

Суб’єктами лізингу є лізингодавець, лізингоотримувач і продавець лізингового майна.

Лізингодавець – це суб’єкт підприємницької діяльності (у тому числі банківське або небанківське фінансове підприємство) який передає у користування об’єкти лізингу за договором лізингу. Лізингодавцями можуть бути комерційні банки, лізингові компанії, філіали і підрозділи підприємств, які виробляють обладнання, комітети з у правління майном при органах влади.

Лізингоотримувач – це суб’єкт підприємницької діяльності, який отримує в користування об’єкти лізингу за договором лізингу. Лізингоотримувачами можуть бути юридичні особи, які здійснюють виробництво тієї чи іншої продукції, і фізичні особи, зайняті підприємницькою діяльністю.

До продавців майна належать виробники машин і обладнання, оптово-збутові організації, торговельні фірми, власники майна та ін.

24. Напрями використання чистого прибутку підприємства. Чистая прибыль – это часть прибыли, что остается на предприятии после уплаты налогов и возможных штрафов.

Использование чистой прибыли предприятия можно осуществлять путем предварительного формирования целевых денежных фондов или направлять средства на финансирование затрат. Возможно и такое распределение чистой прибыли как частичное формирование фондов и частичное финансирование затрат. Принципиальное значение в распределении чистой прибыли имеет достижение оптимального соотношения между фондом накопления и фондом потребления. Эти фонды условны, непосредственно на предприятии они не создаются, а их величину можно установить на основании расчетов использования прибыли на финансирование расходов или мероприятий.

При административной системе управления экономикой осуществлялась государственное регулирование соотношений фондов накоплений и потребления. В настоящее время использование чистой прибыли (направления и пропорции) определяются самостоятельно каждым субъектом хозяйствования.

32. Податок на додану вартість: об’єкти і база оподаткування. НДС доминирует среди непрямых налогов, что поступают в бюджет, то есть он выполняет ярко выраженную фискальную функцию. Плательщиками НДС являются: субъекты хозяйственной деятельности (юридические лица) и граждане (физические лица), которые осуществляют предпринимательскую деятельность на территории Украины.

Объекты налогообложения:

1. продажа товаров на территории Украины, в том числе: операции по оплате услуг по договорам оперативной аренды;

2. ввоз, пересылка товаров на территорию Украины, выполнение работ, услуг, что осуществляются нерезидентами для использования либо потребление этих работ на территории Украины;

3. ввоз имущества по договорам аренды, залога и потери;

4. вывоз товара за пределы Украины и выполнение работ, предоставление услуг для потребления за пределами территории Украины.

База налогообложения:

Для начисления НДС зависит от сферы и вида деятельности субъекта хозяйствования. База налогообложения с продажи товара определяется исходя из договорной (контрактной) стоимости этих товаров рассчитанных по свободным ценам. В базу для расчета НДС включают: акцизный сбор, ввозная пошлина, и другие общегосударственные налоги.

16. Грошові надходження від інвестиційної діяльності та інші позареалізаційні доходи підприємств. Предприятие получает доходы от таких видов финансовой деятельности:

1. приобретение акций, облигаций и других ценных бумаг;

2. продажа акций, облигаций и других ценных бумаг;

3. целевые денежные вклады;

4. валютные операции;

5. паевые взносы, частичное участие в деятельности других предприятий;

6. предоставление займов;

7. лизинговые операции.

Важным направлением финансовой деятельности предприятия – это поиск эффективных путей инвестирования средств, которые будут приносить дополнительный доход. Приобретай акции, облигации любого предприятия необходимо всесторонне изучить его деятельность. Ценность акций определяется предприятием в будущем, а не уровнем девидентов.

6. Касові операції підприємства. Кассовые операции предприятий связаны как с принятием, так и выдачей наличных. Выдача наличных регламентируется НБУ и распространяется на все виды предприятий. А также на субъекты предпринимательской деятельности.

Все предприятия, которые имеют текущие счета в банке обязаны только там хранить свои средства. Получать наличность со своего счета предприятия могут на заработную плату, материальные поощрения, на камандировачные и общехозяйственные расходы и на другие цели. Получение наличности осуществляется чеками. Расчет наличными предприятия всех видов деятельности проводят при оформлении таких документов: налоговых накладных; приходных и расходных ордеров; кассового или товарного чека; квитанции; договора; актов о закупки товаров и выполнении работ.

Всем предприятиям, которые имеют счета в банках и осуществляют кассовые операции с наличностью, устанавливается лимит остатка наличности в кассе. Все поступления и выдачи наличных денег в национальной валюте регистрируются в кассовой книге. Записи в кассовой книге проводятся кассиром после получения или выдачи денег по каждому приходному ордеру или расходному документу. Ежедневно в конце рабочего дня в кассе на следующее число и передает в бухгалтерию как отчет. Контроль за ведением кассовой книги возложен на главного бухгалтера. Не реже одного раза в квартал проводится ревизия кассы.

Проверка кассовой дисциплины проводится государственной налоговой администрацией, государственной контрольно-ревизионной службой. Ответственность возложена на руководителей предприятия, главного бухгалтера, кассира.

14. Характеристика і склад грошових надходжень підприємств. В процессе производственно-хозяйственной деятельности предприятие постоянно осуществляет кругооборот средств. Вложение средств производства с целью производства товаров и получение выдачи от их продажи характеризует кругооборот средств предприятия. Входящие денежные потоки предприятий по их источникам можно разделить на внутренние и внешние. Если средства поступают из любых источников на само предприятие, они принадлежат внутренним источникам. Поступление средств за счет ресурсов, которые мобилизуются на финансовом рынке, свидетельствуют об использовании внешних источников.

Внутренние денежные поступления включают:

1. выручку от реализации продукции, работ и услуг – зависит от основной деятельности предприятия, поэтому на нее падает большая часть внутренних денежных поступлений;

2. выручка от прочих реализаций – предприятия могут реализовать продукцию подсобного сельского хозяйства, не нужное и излишнее сырье, полуфабрикаты, основные средства, которые выбыли из производства, нематериальные активы и другое имущество. Именно эти денежные поступления приходуются в разделе выручка от прочих реализаций.

3. доходы от вне реализационных операций.

Трансформация рыночных отношений требует создание необходимой инфраструктуры. Развивается финансово-кредитная система, создаются и функционируют финансовый и страховой рынки. При таких условиях многие предприятия, наряду с основной деятельностью, занимаются и финансово-инвестиционной деятельностью, то есть покупкой и продажей ценных бумаг, вложением временно свободных средств на депозитные счета, лизингом, предоставлением имущества в аренду, валютными и другими операциями с целью получения дополнительного дохода.

Доходы от финансовых инвестиций оказывают прямое влияние на формирование балансовой прибыли. Денежные поступления предприятий играют значительную роль в процессе кругооборота средств.

Возмещая авансированные в производство вложения, формируя доходы и фонды денежных средств, они создают экономические условия для нового цикла производства и реализации продукции совершенствования и расширения собственного хозяйства.

30. Мито в системі непрямого оподаткування підприємств. Таможенная пошлина является непрямым налогом, которая взымается с товаров и транспортных средств, что пересекают таможенную сторону страны.

Объектом налогообложения является таможенная стоимость товара, что перевозится через границу, пользуется двумя видами ставок для исчисления суммы таможенной пошлины: в процентах до таможенной стоимости товаров; в денежном измерении на единицу товара.

При взымании таможенной пошлины действует разветвленная система льгот – от установления минимальных льготных ставок в зависимости от страны поставщика (на импортные товары), в зависимости от страны покупателя (на экспортные товары), аж до полного освобождения от таможенной пошлины отдельных товаров. Контроль осуществляют таможенные органы.

38. Сутність, склад, структура і класифікація обігових коштів підприємства. В экономической литературе существуют разные подходы к определению сущности оборотных средств. Чаще других можно столкнуться с двумя определениями оборотных средств. Во-первых, оборотные средства – это денежные ресурсы, которые вложены в оборотные производственные фонды и фонды обращения для бесперебойного производства и реализации продукции, во-вторых, оборотные средства – это активы, которые на протяжении одного производственного цикла либо одного календарного года могут превратиться в денежные средства. Некоторые авторы отождествляют понятие оборотных средств оборотным капиталом.

Оборотный капитал (оборотные средства) – это средства авансированные в фонды обращения для бесперебойного производства, реализации продукции и получение прибыли.

Состав оборотных средств – это совокупность отдельных элементов оборотных производственных фондов и фондов обращения.

Структура оборотных средств – это удельный вес в стоимости отдельных статей оборотных производственных фондов и фондов обращения в общей сумме оборотных средств. Структура оборотных средств имеет значительные колебания в отдельных отраслях хозяйства, она зависит от состава и структуры затрат на производство, условия реализации продукции, проведение расчета.

Оборотные средства классифицируются по трем принципам: в зависимости от участия их в кругообороте средств; по методам планирования, принципам организации и регулировании; По источникам формирования. По первому признаку оборотные средства делятся: авансированные в производственные фонды; авансированные в фонды обращения. В зависимости от методов планирования они делятся: нормированные; не нормированные. По источникам формирования оборотне средства делятся: собственные и приравненные к ним; привлеченные; прочие.

Классификация оборотных средств дает предприятию определить состав и структуру, потребность и источники формирования оборотных средств, от этого в значительной мере зависит финансовое состояние предприятия.

22. Показники рентабельності і методика їх розрахунку. Рентабельність – це відносний показник інтенсивності виробництва, який характеризує рівень прибутковості (окупності) відповідних складових процесу виробництва або сукупних витрат підприємства. У практиці господарювання розраховуються показники рентабельності продукції, виробництва, виробничих фондів. Рентабельність продукції можна розрахувати як за всією реалізованою продукцією, так і за окремими її видами. Рентабельність реалізованої продукції розраховується у відсотках як відношення прибутку, отриманого від продажу всієї продукції, до її собівартості: Р = П/С * 100%.

За цією формулою можна розрахувати також рентабельність виробництва і продажу окремих видів продукції. З цією метою враховуються прибуток і собівартість за відповідним видом продукції.

Показники рентабельності всієї проданої продукції та окремих її видів дають уявлення про те, який прибуток отримує підприємство на 1 грн. витрат, вкладених для отримання прибутку.

Рентабельність проданої продукції можна розрахувати і як відношення прибутку до виторгу (обігу) від продажу продукції за формулою: Р = (П/В)*100%, де В – виторг від продажу продукції, грн.

У цьому разі рентабельність визначатиме величину отриманого прибутку (у % або грошовому виразі) на 1 грн. проданої продукції за цінами реалізації. Рентабельність виробничих фондів розраховується як відношення загального прибутку до середньорічної вартості основних виробничих фондів і матеріальних обігових активів.

62. Оперативний фінансовий план підприємства. У підвищенні ефективності виробництва велику роль відіграє оперативне управління. Разом з тим ефективність управління виробничими процесами, регулювання розрахунків з працівниками підприємства, покупцями та постачальниками, ланками фінансово-кредитної системи (бюджетом, централізованими позабюджетними фондами, установами банків), забезпечення платоспроможності підприємства значною мірою залежать від організації оперативного фінансового планування, яке включає складання насамперед платіжного календаря. Платіжний календар – це документ, у якому відображаються поточні надходження коштів підприємства на певний період.

Платіжний календар складається з двох розділів. У першому розділі вказуються всі види витрат підприємства за плановий період. У другому розділі відображаються залишки коштів за рахунками в банках та в касі підприємства, а також очікуваних надходжень коштів з різноманітних джерел.

70. Санація підприємства за рахунок фінансових ресурсів його власників. Під санацією розуміють систему економіко-організаційних заходів підвищення прибутковості та ефективності виробництва, оздоровлення фінансового стану підприємств-боржників.

Власні фінансові ресурси спрямовуються переважно на поліпшення або відновлення платоспроможності та ліквідності суб’єктів господарювання. Ця процедура здійснюється, як правило, за такими напрямками: реструктуризація активів; зменшення витрат; збільшення виручки від реалізації.

Реструктуризацію активів здійснюють, вживаючи таких санаційних заходів: мобілізація фінансових резервів за рахунок реалізації окремих об’єктів основних засобів то обігових коштів, які безпосередньо не пов’язані з процесом виробництва та реалізації продукції; лізингу основних фондів; здачі в оренду основних фондів, які не використовуються у виробничому процесі; продажу окремих нерентабельних або низькорентабельних структурних підрозділів; удосконалення структури оборотного капіталу за рахунок зменшення частки низько ліквідних оборотних активів; рефінансування дебіторської заборгованості шляхом переведення її в інші, ліквідні форми оборотних активів.

Зменшення витрат здійснюється за рахунок таких заходів: заморожування інвестиційних вкладів з довготривалим строком окупності; зниження валових витрат шляхом визначення їх оптимального рівня.

Збільшення виручки від реалізації продукції за рахунок стимулювання збуту шляхом надання знижок покупцеві, масової реклами тощо.

46. Форми і порядок погашення банківського кредиту. Банківський кредит – це основна форма кредиту, який надається комерційними банками у грошовій формі господарським органом у тимчасове користування за оплату на умовах повернення і цільового використання.

Залежно від строків, на які надаються банківські кредити, вони поділяються на коротко, середньо та довгострокові.

Короткостроковий кредит – це кредит, який надається банком господарським органам для подолання тимчасових фінансових труднощів, що виникають у зв’язку з витратами виробництва і обороту, незабезпечених надходженням власних коштів у відповідному періоді (до 1 року). Середньостроковими є кредити, що надаються для оплати обладнання, поточних витрат, фінансування капітальних вкладень (до 3 років). Довгострокові кредити – це кредити, що надаються на фінансування капітальних витрат з реконструкції, модернізації та розширення діючих основних фондів, будівництво нових об’єктів (понад 3 років).

Основною формою надання вказаних позик є пряме банківське кредитування, тобто видача установами банків позик безпосередньо суб’єктам господарювання в порядку оплати розрахунково-платіжних документів за придбані товарно-матеріальні цінності, обладнання, конструкції, отримані послуги та інші передбачені договором цілі.

Порядок, форма і строки погашення кредиту позичальником передбачаються у кредитному договорі. Проте якщо передбачена в договорі сума позики видається позичальнику частково в порядку оплати окремих видів витрат, контрактів і ці частки позики оформляються терміновими зобов`язаннями, то вони погашаються у строки і в сумах, передбачених у цих зобов`язаннях. Позика може погашатися одноразово або в розстрочку 9частково). Одноразове погашення позики передбачає повернення боргу в повній сумі у строк, встановлений у кредитному договорі. При погашені позики в розстрочку передбачається періодичність повернення боргу, узгоджена з часом надходження виручки від продажу продукції та інших надходжень грошових коштів і відповідно до строків, вказаних у термінових зобов’язаннях. Можливі й інші способи погашення позики, які необхідно передбачити у кредитному договорі, наприклад метод “амортизаційного” погашення 7. Банківські рахунки підприємств та порядок їх відкриття. Субъекты предпринимательской деятельности для сохранности средств и осуществления всех видов банковских операций открывают счета в банках с согласием этих банков.

Открывая счета предприятию, учреждение банка уведомляет об этом налоговый орган, государственные целевые фонды по мечту регистрации собственника счета.

Каждое предприятие может открыть по одному текущему счету в национальной и иностранной валюте не больше чем в 2 учреждениях банка. Предприятие и учреждения могут иметь такие счета в национальной валюте:

1. текущие – открываются для сохранности всех средств и осуществления всех видов банковских операций;

2. бюджетный – открывается предприятиям, которым выделены средства за счет государственного или местного бюджета для целевого их использования;

3. кредитные – открываются в любом учреждении банка, которое имеет право выдавать кредиты;

4. депозитный – открывается для расчетов между собственником счета и учреждением банка на определенный срок. Средства на депозитные счета переводятся с текущего счета, и после окончания срока хранения возвращаются на него. Проведение расчетных операций и выдача средств с депозитного счета запрещена.

Для открытия текущего счета предприятие подает в банк такие документы: заявление на открытие счета, подписанное руководителем и главным бухгалтером; копию свидетельства о государственной регистрации в органы государственной власти; копию устава, заверенную нотариально или органом регистрации; копию документа, что подтверждает взятие предприятия на учет в налоговой службе и государственных целевых фондах; карточка подписей лиц, которым дано право распоряжаться счетом и подписывать расчетные документы с образцом оттиска печати предприятия.

Банковские счета в иностранной валюте делятся на: текущие, распределительные, кредитные и депозитные. Распорядительный счет предназначен для предварительного зачисления средств в иностранной валюте.

15. Алгоритм ціноутворення і розрахунку виручки від реалізації продукції. Реализация продукции – это конечная стадия кругооборота средств предприятия, которая является его важным показателем. Движение товара и средств создает основу экономических отношений между поставщиками, посредниками и покупателями. Для предприятия-производителя продукции, реализация продукции является свидетельством того, что эта продукция отвечает требованиям потребителей по качеству и ассортименту.

Размер и выручка от реализации продукции зависит:

1. количество, ассортимента качества продукции, что подлежит реализации;

2. уровня реализации цен и расчетной дисциплины.

Объем реализационной продукции прямо влияет на величину выручки, ассортимент реализационной продукции оказывает двойное влияние на величину выручки. Рост в объеме реализационной продукции удельного веса ассортимента с более высокой ценой увеличивает величину выручки и наоборот. Прямое влияние на размер выручки оказывает уровень отпускных цен. В условиях рыночной экономики существуют свободные, фиксируемые и регулируемые цены. Фиксированные цены устанавливаются административно на услуги первой необходимости и на товары, которые монопольно изготавливаются государством.

Регулируемые цены устанавливаются регулированием уровня рентабельности товаров первой необходимости в остальных случаях пользуются свободными ценами. Устанавливая свободные цены, за основу берут себестоимость и прибыль, затем прибавляют акцизный сбор и налог на добавленную стоимость.

Blog

8. Принципи організації безготівкових розрахунків

Содержание