Екологічні відносини одна з найважливіших складових суспільних відносин. Вони виникають між окремими суб'єкта­ми І з приводу надзвичайно важливих об'єктів

Вид материала

Документы

Подобный материал:

• 12. правові відносини, 78.94kb.
• Реферат на тему: Суб`єкти І об`єкти сімейних правовідносин, 39.2kb.
• В. о начальника Перемишлянського районного управління юстиції Л. Й. Шевців „ 1 4 вересня, 213.11kb.
• Реферат з основ теорії міжнародних відносин на тему: “деякі аспекти розвитку міжнародних, 166.53kb.
• Програма для загальноосвітніх навчальних закладів правознавство 10 клас, 208.6kb.
• Програма для загальноосвітніх навчальних закладів правознавство 10 клас, 231.14kb.
• Модель грошового обороту. Грошові потоки та механізм їх балансування, 129.25kb.
• Національний банк україни – центр методичного забезпечення організації кредитування, 232.54kb.
• «Міжнародні мас-медіа інформаційні системи», 225.64kb.
• План Вступ Поняття про функціональні форми власності Еволюція відносин власності, 245.26kb.

\ них територій та вдосконалення механізму накладання відпо-| відних стягнень.

Органи внутрішніх справ сприяють охороні природно-запо-. відного фонду і тим, що вносять пропозиції до відповідних ; державних органів про припинення, зупинення чи обмеження І будь-якої діяльності, яка порушує вимоги законодавства про г цей фонд.

Згідно з Законом України «Про природно-заповідний фонд України» цей фонд охороняється як національне над­бання. Це зобов'язує органи внутрішніх справ бути особливо ; вимогливими до виконання норм екологічного права, спрямо-| ваних на охорону природно-заповідного фонду.

У своїй природоохоронній діяльності працівники органів внутрішніх справ враховують те, що сьогодні особливого зна-| чення набувають забезпечення природного розвитку основ-| них екологічних процесів, збереження унікальних екологічних І систем, усього різноманіття генетичних ресурсів біосфери, які І нині перебувають під загрозою знищення через надмірну екс­плуатацію природних ресурсів.

Велику тривогу викликає стан справ зі збереженням ге­нофонду рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зник­нення, видів тварин і рослин. До другого видання Червоної книги України занесено 381 вид тварин, 531 вид рослин. По­рівняно з першим виданням (1976 р.) кількість видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України, збільшилася майже в чотири рази.

Турботу органів внутрішніх справ складає і здійснення протипожежних заходів в межах територій та об'єктів природ­но-заповідного фонду України. Отже, охорону природно-запо-; відного фонду покликані здійснювати всі підрозділи і служби системи Міністерства внутрішніх справ.

Головне полягає в тому, щоб працівники органів внутріш­ніх справ не залишались байдужими до виконання всіма суб'єктами екологічних правовідносин вимог законодавства про природно-заповідний фонд України. Мова йде не тільки про ті чи інші заборони, а й про певні дозволи. Вони теж мають здійснюватись тільки в рамках закону.

Стаття 9 Закону України «Про природно-заповідний фонд» України дозволяє, наприклад, вести заготівлю дереви­ни, лікарських та інших рослин, їх плодів, сіна, випасання ху­доби, мисливство, рибальство та інші види використання за • умови, що така діяльність не суперечить цільовому призна-| ченню територій та об'єктів природно-заповідного фонду

.встановленим вимогам щодо охорони, відтворення та вико-.ристання їх природних комплексів та окремих об'єктів.

Зрозуміло, що передбачений дозвіл має здійснюватись тільки у рамках ст. 9, яка чітко обумовлює проведення пев­них видів природокористування в межах природно-заповідно­го фонду.

Органам внутрішніх справ належить посилювати й удоско­налювати роботу щодо охорони природно-заповідного фонду. Адже Україна розглядає свій природно-заповідний фонд як складову частину світової системи природних територій та об'єктів, що перебувають під особливою охороною. Вона бере участь у міжнародному співробітництві в галузі охорони й ви­користання територій та об'єктів природно-заповідного фонду на основі багатосторонніх та двосторонніх міжнародних угод. Тому стан охорони власного природно-заповідного фонду по­винен відповідати кращим міжнародним зразкам.

Особливо посилює увагу до охорони природно-заповідно­го фонду прийняття Закону України «Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі Украї­ни на 2000—2015 роки», який значно розширив мережу об'єктів природно-заповідного фонду, підвищив їх екологічне Значення.

Для забезпечення реалізації Програми передбачається прийняття законодавчих актів, спрямованих на вдосконален­ня механізму, пов'язаного з охороною та відтворенням при­родних ландшафтів та збереженням біологічного різноманіття»

З метою посилення відповідальності за порушення вимог законодавства з питань охорони, використання та відтворен­ня ландшафтного різноманіття передбачається внесення змін до Кримінального кодексу України та Кодексу України «Про адміністративні правопорушення».

Прийняття органами внутрішніх справ активної участі в удосконаленні відповідного законодавства сприятиме поси­ленню охорони природно-заповідного фонду, його раціональ­ному використанню.

Розділ 14. Правова охорона навколишнього природного середовища у виробничій та культурно-побутовій сферах

% 14.1. Правова охорона природного середовища в промисловості й на транспорті

Поряд із землями, водами, лісами, атмосферним повітрям й іншими об'єктами природи охороні підлягає також навко­лишнє природне середовище у виробничій та культурно-побу­товій сферах. У цих природно-охоронних відносинах безпосе­реднім об'єктом правової охорони е якість навколишнього се­редовища в промисловості і на транспорті, в сільському гос­подарстві, містах та інших населених пунктах.

Якість навколишнього середовища в названих сферах ви­магає особливої уваги, тому що на виробництві і в місцях проживання люди проводять більшу частину свого життя. Всі­лякі екологічні відхилення у виробничій та побутовій сферах найвідчутніше впливають на здоров'я, настрій і працездатність людей.

Незважаючи на величезне значення охорони екологічного стану виробничої та побутової сфер ця проблема довгий час перебувала в тіні. Охорона навколишнього середовища в цих сферах ще не зайняла належного місця у правовому полі Ук­раїни. Недостатньо уваги приділено також в теоретичних роз­робках. Життя вимагає невідкладних заходів щодо зміцнення охорони навколишнього природного середовища у виробничій та побутовій сферах. Тут є над чим попрацювати правотвор-чим органам, правознавцям, правоохоронним органам і практикам виробничої сфери.

Те, що на сьогодні зроблено в плані охорони природного середовища у виробничій та побутовій сферах, треба розгля­дати лише як початок вирішення цієї актуальної екологічної проблеми.

Загальні вимоги щодо охорони природного середовища в промисловості і на транспорті викладені в екологічних зако­нодавчих актах, зокрема в законах України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», «Про підприємства», «Про охорону праці», «Про дорожній рух» та інших.

Прийняття цих законів дещо поліпшило охорону природно­го середовища в промисловості і на транспорті. Вони скла­дають правову базу для подальшого розвитку екологічного

законодавства цільового призначення — охорони екологічних відносин у виробничій сфері.

Серед зазначених законів важливу роль відіграє Закон України «Про охорону навколишнього природного середови­ща». Він закріпив основні принципи охорони навколишнього природного середовища:

— пріоритетність вимог екологічної безпеки, обов'язко­вість додержання екологічних стандартів, нормативів та лімі­тів використання природних ресурсів при здійсненні господар­ської, управлінської та іншої діяльності;

— гарантування екологічно безпечного середовища для життя і здоров'я людей;

— запобіжний характер щодо охорони навколишнього природного середовища;

— науково обгрунтоване нормування впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище;

— гласність і демократизм при прийнятті рішень, реаліза­ція яких впливає на стан навколишнього природного середо­вища, формування у населення екологічного світогляду.

Додержання згаданих принципів сприятиме забезпеченню охорони навколишнього природного середовища в Україні в цілому та в промисловості і на транспорті зокрема.

Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» сприяє забезпеченню належної екологічної обстановки і тим, що закріплює повноваження органів дер­жавної влади і управління в галузі охорони навколишнього природного середовища; передбачає економічний механізм забезпечення охорони навколишнього природного середови­ща, включаючи плату за спеціальне використання природних ресурсів і забруднення навколишнього природного середови­ща, утворення республіканського та місцевих позабюджетних фондів охорони навколишнього природного середовища; пе­редбачає контроль і нагляд у галузі охорони навколишнього природного середовища, відповідальність за порушення за­конодавства про охорону навколишнього природного сере­довища.

Екологічні вимоги стосовно промисловості і транспорту закріплені також у Законі України «Про забезпечення сані­тарного та епідемічного благополуччя населення» від 24 лю­того 1994 р. До таких вимог слід, зокрема, віднести:

— вимоги для проектування, будівництва, розробки, виго­товлення і використання нових засобів виробництва та тех­нологій;

— вимоги до продовольчої сировини і продуктів харчуван­ня, умов їх транспортування, зберігання та реалізації;

| — вимоги до господарсько-питного водопостачання і ? місць водокористування;

— гігієнічні вимоги до атмосферного повітря в населених пунктах, у виробничих та інших приміщеннях;

— вимоги до жилих та виробничих приміщень, територій, засобів виробництва і технологій.

Екологічну спрямованість мають основні напрями діяль­ності державної санітарно-епідемічної служби. Це, зокрема:

визначення пріоритетних заходів у профілактиці захворювань, а також в охороні здоров'я населення від шкідливого впливу на нього факторів навколишнього середовища; вивчення, оцінка і прогнозування показників здоров'я населення залеж­но від стану середовища життєдіяльності людини, встановлен­ня факторів навколишнього середовища, що шкідливо впли­вають на здоров'я населення.

Органи, установи і заклади державної санітарно-епідеміч­ної служби співпрацюють з державними органами і громад­ськими організаціями, діяльність яких спрямована на профі­лактику захворювань, охорону здоров'я людини та навколиш­нього середовища.

Важливі положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону життя і здоров'я в процесі трудової діяльності закріплені в Законі України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1994 р. У статті 1 цього Закону зазначено:

«Охорона праці — це система правових, соціапьно-економіч-них, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікуваль­но-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збере­ження здоров'я і працездатності людини в процесі праці».

Зміст цього поняття охорони праці багато в чому відпові­дає екологічним вимогам в промисловості і на транспорті. Співпадають з інтересами охорони навколишнього природного середовища в цих галузях й інші положення Закону «Про охорону праці». Так, відповідно до Закону забороняється бу­дівництво (реконструкція, технічне переоснащення) виробни­чих об'єктів, виготовлення і впровадження нових технологій і вказаних засобів попередньої експертизи (перевірки) проект­ної документації на їх відповідність нормативним актам про охорону праці. Фінансування цих робіт може провадитися ли­ше після одержання позитивних результатів експертизи.

Забороняється також застосування у виробництві шкідли­вих речовин, на які не розроблені гранично допустимі норма­тиви (концентрації), методика, засоби метрологічного контро­лю і які не пройшли токсикологічну експертизу.

У разі надходження на підприємство нових небезпечних речовин або наявності такої кількості небезпечних речовин,

яка вимагає вжиття додаткових заходів безпеки, власник зо­бов'язаний завчасно повідомити про це органи державного нагляду, розробити і узгодити з ним заходи щодо захисту здо­ров'я та життя працівників, населення та охорони навколиш­нього природного середовища.

Технологічні процеси, механізми, устаткування, транс­портні засоби, придбані за кордоном, допускаються в екс­плуатацію лише за умови відповідності їх нормативним актам про охорону праці та охорону навколишнього середовища, що діють в Україці.

Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я або для людей, які його оточують, і навко­лишнього середовища. Він має також право розірвати трудо­вий договір за власним бажанням, якщо власник не виконує законодавство про охорону праці.

За порушення нормативних актів про охорону праці, не­виконання розпоряджень посадових органів державного наг­ляду з питань безпеки, охорони праці і виробничого середо­вища підприємства, організації, установи можуть притягатись органами державного нагляду за охороною праці до сплати штрафу.

Нехтування зазначеними положеннями має згубний вплив на охорону навколишнього природного середовища у виробничій сфері.

Згідно з екологічним законодавством ведеться державний облік об'єктів, що шкідливо впливають на стан навколишнього природного середовища. Зокрема, державному обліку підля­гають самі об'єкти, види та кількість шкідливих речовин, що потрапляють у навколишнє природне середовище, види і роз­міри шкідливих фізичних впливів на нього. ';1

Первинний облік у галузі охорони навколишнього природ-. ного середовища проводять підприємства, установи й органі­зації і подають відповідну інформацію органам, що ведуть державний облік у цій галузі.

Відповідальність за забезпечення охорони навколишнього середовища на підприємстві несуть його директор і головний інженер, який очолює технічне керівництво виробництвом. На підприємствах з великим обсягом виробництва створюються служби охорони навколишнього середовища, до яких входять відділи, лабораторії, пости спостереження, що виконують еко­логічні функції.

Екологічна діяльність підприємства буде ефективнішою І результативнішою, якщо до неї залучатимуться трудові колек­тиви, профспілкові та інші громадські організації.

Для забезпечення охорони навколишнього природного се­редовища в промисловості законодавством передбачені еко­логічні вимоги. Вони охоплюють планування, проектування, розміщення, будування, реконструкцію, введення в експлуата­цію і саму експлуатацію виробничих об'єктів. На цих стадіях виробничого процесу приймаються такі еколого-господарські рішення, які істотно впливатимуть на стан навколишнього се­редовища в промисловості.

Певні екологічні обов'язки поставлені і перед самими під­приємствами. Згідно з Законом України «Про підприємства в Україні» від 27 березня 1991 р. підприємство зобов'язане своєчасно здійснювати природоохоронні заходи, спрямовані на зниження і компенсацію негативного впливу його вироб­ництва на природне середовище, здоров'я та власність людей. Фінансування таких заходів відбувається за рахунок власних , коштів або інших джерел.

Підприємство відповідно до законодавства України несе відповідальність за додержання вимог і норм щодо охорони, раціонального використання та відновлення до рівня встанов­лених нормативів земель, вод, надр, лісів, інших природних ресурсів, а також за додержання встановлених нормативів викидів і скидання забруднюючих речовин у навколишнє при­родне середовище і розміщення в ньому відходів.

При порушенні цих норм і вимог його діяльність може бу­ти зупинена частково, тимчасово або припинена повністю відповідно до законодавства України.

Забезпеченню охорони навколишнього природного сере­довища в промисловості сприяє також заборона вводити в експлуатацію нові і реконструйовані виробничі об'єкти, які не обладнані природоохоронними засобами і не забезпечують ефективне очищення, знешкодження, уловлювання шкідливих викидів і відходів.

Головними передумовами покращання екологічної ситуації у промисловості є:

а) проведення інвентаризації особливо небезпечних тех­нологічних процесів і виробництв, які впливають на екологіч­ну безпеку, з метою визначення строків і обсягів їх реконст­рукції або виводу із експлуатації;

б) переведення народного господарства на ресурсозбері­гаючі і екологічно чисті виробництва шляхом введення мапо-відходних і безвідходних технологічних процесів і виробництв;

в) формування загальноекологічного світогляду населення і відповідної екологічної підготовки кадрів для народного гос­подарства.

При організації охорони навколишнього середовища в промисловості треба виходити з того, що підприємства є ос­новними споживачами природних ресурсів і основними дже­релами забруднення оточуючого середовища. А тому їх гос­подарська діяльність повинна привертати увагу природоохо­ронних і правоохоронних органів. Необхідно посилити конт­роль за виконанням екологічного права всіма підприємствами.

Для покращання екологічної обстановки у виробничій сфері треба задіяти невикористані резерви самих підпри­ємств. Всебічна екологічна спроможність і налаштованість кожного підприємства має бути основним показником його господарської діяльності.

Серед нормативних актів, спрямованих на охорону при­родного середовища у промисловості, важливе місце нале­жить Закону України «Про об'єкти підвищеної небезпеки» від 18 січня 2001 р. Цей Закон визначає правові, економічні, со­ціальні та організаційні основи діяльності, пов'язаної з об'єк­тами підвищеної небезпеки. Він спрямований на захист життя і здоров'я людей та довкілля від шкідливого впливу аварій на цих об'єктах шляхом запобігання їх виникненню, обмеження (локалізації) розвитку і ліквідації наслідків.

•Об'єкт підвищеної небезпеки — це об'єкт, на якому вико­ристовуються, виготовляються, переробляються, зберігаються або транспортуються одна або кілька небезпечних речовин чи категорій речовин у кількості, що дорівнює або перевищує нормативне встановлені порогові маси, а також інші об'єкти як такі, що відповідно до закону є реальною загрозою виник­нення надзвичайної ситуації техногенного та природного ха­рактеру.

Згідно зі ст. 8 зазначеного Закону суб'єкт господарської діяльності зобов'язаний:

вживати заходів, направлених на запобігання аваріям, об­меження і ліквідацію їх наслідків та захист людей і довкілля від їх впливу;

повідомляти про аварію, що сталася на об'єкті підвищеної небезпеки, і заходи, вжиті для ліквідації її наслідків, органи виконавчої влади та органів місцевого самоврядування та на­селення;

забезпечувати експлуатацію об'єктів підвищеної небезпе­ки з додержанням мінімального можливого ризику;

виконувати вимоги законів та інших нормативно-правовйх актів, які регулюють діяльність об'єктів підвищеної небезпеки.

Стаття 16 Закону передбачає відшкодування шкоди, запо­діяної в результаті аварії на об'єкті підвищеної небезпеки.

Шкода (в тому числі моральна), заподіяна фізичним чи юри-

; дичним особам внаслідок аварії, що сталася на об'єкті підви­щеної небезпеки, незалежно від вини суб'єкта господарської

^ї. діяльності, у власності або у користуванні якого перебуває об'єкт підвищеної небезпеки, відшкодовується суб'єктом гос­подарської діяльності цим особам у повному обсязі, крім ви­падків, коли аварія виникла внаслідок непереборної сили або

І з умислу потерпілого.

Екологічне законодавство передбачає охорону навколиш­нього природного середовища на транспорті. У Законі Украї­ни «Про дорожній рух» від ЗО червня 1993 р. цій проблемі присвячено окремий розділ. Згідно з цим Законом міністер­ства, інші центральні органи державної виконавчої влади та об'єднання, що здійснюють проектування, виробництво та експлуатацію механічних транспортних засобів, зобов'язані вживати заходів щодо запобігання та зменшення викидів вка­заними засобами забруднюючих речовин у навколишнє при­родне середовище, а також шуму і вібрації.

! Не допускається виробництво та експлуатація автотранс-і портних засобів, у викидах яких вміст забруднюючих речовин перевищує встановлені нормативи.

Керівники транспортних організацій, власники автомобіль­них доріг, вулиць, залізничних переїздів та транспортних за­собів несуть персональну відповідальність за додержання гра-нично допустимих нормативів викидів і скидів забруднюючих речовин і гранично допустимих рівнів фізичних впливів на навколишнє природне середовище, встановлених для відповід­ного типу транспорту.

Законом передбачені певні екологічні вимоги до підпри­ємств, що виготовляють пальне. Вони повинні дотримуватись державних стандартів щодо якості палива і мастильних мате­ріалів. У разі виготовлення неякісного палива підприємства притягаються до відповідальності у вигляді штрафу.

З метою запобігання забрудненню грунту відпрацьовани­ми нафтопродуктами автопідприємства повинні бути забезпе­чені спеціальними місткостями для їх зберігання.

Окремі екологічні вимоги Закон України «Про дорожній рух» висуває до посадових осіб, які відповідають за екс­плуатацію і технічний стан транспортних засобів та дотрима­ння екологічних вимог щодо їх експлуатації.

Власникам транспортних засобів належить організовувати та здійснювати заходи щодо захисту навколишнього природ­ного середовища від шкідливого впливу транспорту.

Одним з важливих заходів охорони навколишньою при­родного середовища є екологізація промисловості і транспор-

ту, тобто забезпечення вимог екологічного характеру при плануванні, проектуванні, будівництві, експлуатації об'єктів промисловості і транспорту.

При розробці й експертизі проектної документації на бу­дівництво необхідно передбачити технічні рішення, які б за­безпечували запобігання забруднення навколишнього середо­вища. При невиконанні цих вимог проектна документація не повинна затверджуватись.

Проблема охорони навколишнього природного середовища повинна стати органічною складовою виробничої діяльності. Сприяти екологізації виробництва може і повинно наше зако­нодавство. При розробці нових еколого-правових актів і удос­коналенні діючих необхідно виходити з того, що здоровий екологічний стан забезпечується не тільки забороною того, що гнітить, а й створенням того, що збагачує людину духовно і фізично. А тому виникає потреба в продовженні пошуків найбільш ефективних правових заходів щодо охорони природ­ного середовища в промисловості й на транспорті.

§ ,14.2. Правова охорона навколишнього природного середовища в сільському господарстві

Усі форми життєдіяльності людини відбуваються у певних природних умовах. Але людина передусім пов'язана з приро­дою у процесі своєї трудової діяльності: природа і труд — це ті першоджерела, які складають основу життя і діяльності лю­дини, Особливо тісно пов'язана з природою виробнича діяль­ність працівників сільського господарства. Адже всі основні виробничі процеси в сільському господарстві базуються на використанні земель, вод, лісів, атмосферного повітря, інших об'єктів природи.

Отже, охорона природного середовища в сільському гос­подарстві залежить від екологізації використання земель, вод та інших природних багатств. Правову основу охорони навко­лишнього природного середовища в зазначеній галузі скла­дають ті норми земельного, водного, лісового та іншого при­родоохоронного законодавства, які сприяють екологізації ви­користання тих чи інших об'єктів природи.

Мова йде про правові норми конкретного призначення, що регулюють екологічні відносини в аграрному секторі еко­номіки. Такі норми є в Земельному, Водному, Лісовому ко­дексах України, в законах про охорону атмосферного повітря,

тваринного світу та інших правових актах природоохоронного значення.

Визначальним у забезпеченні охорони природного сере­довища в сільському господарстві є стан використання і охо­рони земель як основного об'єкта природи, від якого в знач­ній мірі залежить стан інших об'єктів. Для поліпшення стану земель чимало зроблено, у тому числі й у правовому відно­шенні.

У земельному законодавстві є ціла система норм, на­правлених на використання і охорону земель. Але є ще ба­гато недоліків і невикористаних можливостей. Це в першу чергу стосується екологізації землеробства.

Як відомо, негативно впливає на стан використання зе­мель водна і вітрова ерозія. В Україні зазнає впливу ерозії майже 20 млн га сільськогосподарських угідь, у тому числі 8 млн га орних земель. Кожний з цих видів ерозії має свої особливості й умови розвитку. Але наслідки їх однакові — зниження родючості грунту, врожайності сільськогосподар­ських культур, спад виробництва сільськогосподарської про­дукції у цілому.

Крім того, вітрова ерозія та пилові бурі погіршують сані­тарно-гігієнічні умови життя людей. Вони забруднюють атмос­ферне повітря. У грунті можуть знаходитися збудники чуми, туберкульозу, дизентерії, бруцельозу, черевного тифу тощо. Вони з повітряними потоками можуть підніматися у повітря і переноситись на великі відстані, створюючи небезпеку для здоров'я і життя людей.

Нерідко можна почути, що водна і вітрова ерозія — це явища природи. Так, але ці явища залежать і від діяльності або бездіяльності людей. Як відомо, ерозію викликає вирубу­вання ґрунтозахисних лісів, розорювання крутих схилів і ве­ликих площ з легкими грунтами, відсутність правильних сівоз­мін, порушення трав'яного покриву при надмірному випасанні худоби на піщаних грунтах тощо.

Законодавець не залишає без уваги проблему ерозії грунтів. У Державній програмі охорони навколишнього сере­довища і раціонального використання природних ресурсів Ук­раїни на 1991—1995 рр. і на період до 2005 р. та інших пра­вових актах передбачено впровадження комплексу протиеро­зійних заходів, зокрема: створення полезахисних лісових смуг, застосування ґрунтозахисних сівозмін, безполицевого обробітку грунту із залишенням стерні, обробіток грунту впо­перек схилів, смугове розміщення сільськогосподарських культур, збереження і посадка ґрунтозахисних лісів на бере­гах річок, ярах, балках.

Практичний досвід захисту фунтів від ерозії в господар­ствах України свідчить, що найбільшого успіху досягають тоді, "коли творчо, з урахуванням конкретних умов, підходять до •застосування всього комплексу протиерозійних заходів.

Охорона природного середовища в сільському господар­стві залежить від того, наскільки науково обгрунтованим е проведення меліоративних робіт. Меліорація земель — це їх поліпшення шляхом осушення або зрошення. Воно завжди по­винно проводитись на науковій основі. Ігнорування цієї вимо­ги викликає небажані наслідки.

Надмірність, невиваженість при проведенні осушування боліт та інших надмірно зволожених земель призводить до зниження рівня ґрунтових вод, висихання лісів та іншої рос­линності, гибелі тваринного світу. Такі явища дуже усклад­нюють екологічну обстановку в сільській місцевості.

При проведенні меліоративних робіт обов'язковою вимо­гою повинно бути забезпечення органами, що планують і ви­конують меліоративні роботи, та сільськогосподарськими під­приємствами, які використовують меліоративні землі, сприят­ливої екологічної обстановки.

Екологічну спрямованість повинно мати правове регулю­вання проведення осушувальних робіт. Забезпечуючи вико­нання програми меліорації земель, правові норми водночас повинні забезпечувати її екологічність.

Негативні екологічні наслідки викликає і науково необ­грунтоване обводнення та зрошення земель. Воно призводить до їх заболочення і засолення.

З метою запобігання таких прикрих екологічних наслідків законодавство, що регулює порядок користування водою для зрошення, вимагає дотримання певних умов поливу полів (норм витрачання води, періодичність подання води на поля тощо). Ні в якому випадку не повинен допускатись надмірний полив полів, який неминуче призводить до псування земель­них угідь.

Необхідно, щоб потреби екологічної забезпеченості меліо­рації враховувались у законодавстві, а вимоги останнього неодмінно виконувались.

На стан природного середовища в сільському господарстві негативно впливає надмірне застосування і неправильне збе­рігання мінеральних добрив і хімічних засобів захисту рослин. Причина полягає в однобокості підходу до їх застосування — аби отримати максимальний врожай. Це призводить до пога­них наслідків: забруднюється грунт, вода, повітря, погіршуєть­ся якість урожаю сільськогосподарських культур, що згубно впливає на здоров'я людей.

Вихід один — необхідно звести до мінімуму негативний вплив хімізації на стан оточуючого природного середовища в сільському господарстві. Вирішенню цієї важливої екологічної проблеми повинно сприяти законодавство, що діє в галузі хі­мізації сільського господарства. Насамперед належить забез­печити лімітоване застосування мінеральних добрив і хіміка­тів, яке підвищує врожайність, але не повинно негативно впливати на навколишнє середовище і здоров'я людей.

Завдання правового регулювання застосування хімічних засобів у сільському господарстві полягає в запобіганні й усу­ненні негативних наслідків застосування агрохімікатів для навколишнього природного середовища і здоров'я людини. Ін­шими словами, треба за допомогою правових важелів дома­гатись застосування науково обгрунтованих, екологічно без­печних, ресурсозберігаючих технологій внесення добрив і хі­мікатів. Екологічно і економічно вигідніше направляти зусилля не на збільшення виробництва добрив і гербіцидів, а на їх правильне зберігання і використання.

Важливо також заохочувати шляхом регулювання цін ті господарства, які використовують лише органічні добрива і виробляють екологічно чисту продукцію. Ціни реалізації про­дукції слід диференціювати залежно від її санітарно-гігіенічних властивостей.

Виробництво сільськогосподарської продукції, у якій вміст шкідливих речовин перевищує граничне допустиму концентра­цію, повинно бути економічно невигідним. Цього треба домо­гтися тому, що інколи високі врожаї сільськогосподарських культур забезпечують внесенням занадто великих доз міне­ральних добрив, що негативно позначається на якості продук­ції, екологічному стані природного середовища.

Поліпшенню природного середовища в сільському госпо­дарстві сприяє Закон України «Про пестициди і агрохімікати» від 2 березня 1995 р., який регулює правові відносини, пов'я­зані з державною реєстрацією, виробництвом, закупівлею, транспортуванням, зберіганням, реалізацією та безпечним для здоров'я людини і навколишнього природного середовища застосуванням пестицидів і агрохімікатів, визначає права і обов'язки підприємств, установ, організацій та громадян, а також повноваження органів державної виконавчої влади і посадових осіб у цій сфері.

Закон передбачає пріоритетність збереження здоров'я людини і охорони навколишнього природного середовища над економічним ефектом від застосування пестицидів і агрохі­мікатів.

Пестициди і агрохімікати, які становлять підвищену небез­пеку, застосовуються лише за спеціальним дозволом Мініс­терства охорони здоров'я і Міністерства екології та природних ресурсів України.

Перелік пестицидів і агрохімікатів, які становлять підвище­ну небезпеку, визначається Кабінетом Міністрів України.

Для посилення охорони навколишнього природного сере­довища в сільському господарстві певне значення буде мати передбачена Законом відповідальність за порушення законо­давства про пестициди і агрохімікати. Згідно зі ст. 20 Закону може наступити цивільна, дисциплінарна, адміністративна або кримінальна відповідальність.

Відповідальність несуть особи, винні у таких правопору­шеннях:

приховуванні або перекрученні інформації, що могло спричинити або спричинило загрозу життю та здоров'ю люди­ни, а так само майну і навколишньому природному середо­вищу;

недотриманні вимог стандартів, санітарних норм і правил та інших нормативних документів під час виробництва пести­цидів, агрохімікатів і технічних засобів їх застосування;

забрудненні пестицидами і агрохімікатами понад допусти­мі рівні сільськогосподарської сировини, харчових продуктів, грунту, води, повітря;

порушенні регламентів та санітарних норм і правил транс­портування, зберігання, реалізації та застосування пестицидів і агрохімікатів;

застосуванні пестицидів, агрохімікатів, технічних засобів, які не пройшли державних випробувань, реєстрації, пере­реєстрації;

порушенні правил утилізації, знищення сільськогосподар­ської сировини і продовольчих продуктів, які не відповідають встановленим вимогам щодо пестицидів і агрохімікатів;

невиконанні законних вимог посадових осіб, які здійс­нюють державний нагляд і контроль.

Відшкодування збитків, заподіяних внаслідок порушень за­конодавства про пестициди та агрохімікати, здійснюється від­повідно до чинного законодавства.

Законодавством України може встановлюватись відпові­дальність і за інші види порушень законодавства України про пестициди і агрохімікати.

У плані покращання екологічного стану в сільській місце­вості всебічній охороні і регулюванню використання підлягає природна рослинність, в першу чергу — лікарська, технічна і декоративна. Для вирощування лікарських рослин слід задіяти

всі ті непридатні земельні ділянки, на яких здавна росте бур'ян. У правовому і організаційному відношенні ще багато треба зробити, щоб на косогір'ї, в канавах, на узбіччях доріг, інших непридатних земельних ділянках росли не бур'яни, а лі­карські рослини: ромашка польова, звіробій, пустирник, вале­ріана та ін.

У місцях, де живе і працює людина, культурна рослинність повинна домінувати над дикою. Сприятливо діє на організм людини приємний запах і різнобарвність квітів, садів, широких ланів, зайнятих сільськогосподарськими культурами.

Правове регулювання екологічними процесами повинне бути активним, цілеспрямованим і всеосяжним.

Нині люди використовують в практичних цілях лише не­значну частину видів рослин. Головна причина полягає в то­му, що ще не відомі корисні властивості переважної більшості видів рослин. Чим скоріше наука виявить ці властивості, тим більше можливостей буде для рішучої боротьби з різними хворобами та їх запобігання. Лікувальні якості рослин без­межні, їх треба тільки виявити і розумно використати.

Отже, вивчення рослинних ресурсів, їх раціональне вико­ристання і охорона — вірний шлях до створення більш сприятливих умов для праці, відпочинку і зміцнення здоров'я людей.

Екологічну ситуацію у сільському господарстві здатні ускладнювати і тваринницькі комплекси, а саме — безгоспо­дарність у їх використанні. Стоки комплексів завдають вели­кої шкоди навколишньому природному середовищу. Вони забруднюють грунт, водойми і грунтові води, повітряне сере­довище.

Щоб уникнути негативних екологічних наслідків, передба­чається встановлення при будівництві тваринницьких ком­плексів і ферм санітарно-захисних зон. У залежності від виду і кількості тварин на фермі чи комплексі розміри санітарних зон можуть бути від 300 до 1500 м.

Тваринницькі комплекси і ферми належить розміщати за межами населених пунктів і на відстані від водних джерел.

Навколишнє середовище в сільській місцевості забруд­нюється при використанні сільськогосподарської авіації для захисту рослин. Велика кількість пестицидів потрапляє на ді­лянки і об'єкти, які не призначені для обробітку: ріки, озера, луки, виробничі та житлові об'єкти. Щоб запобігти таких не­гараздів, треба завжди у виробничих процесах враховувати екологічні фактори. Застосування в сільському господарстві технічних засобів вимагає наукового підходу і виваження.

Ведення сільськогосподарського виробництва на науковій основі передбачає не тільки краще використання трудових ресурсів, виробничих фондів, а й активну діяльність щодо охо­рони навколишнього природного середовища. Мова йде про всебічну екологізацію сільськогосподарського виробництва.

У цьому зв'язку на особливу увагу заслуговують екологіч­не виховання сільського населення і рівень його наукової ос­віченості. Сьогодні працівнику сільського господарства треба мати справу із складними машинами, хімізацією і меліорацією земель, агрономічною і зоотехнічною науками. Забезпечити так необхідну екологізацію сільськогосподарського виробницт­ва зможуть лише добре обізнані в зазначених галузях спеці­алісти.

Отже, настав час по-новому подивитись на становлення працівників сільського господарства, їх підготовку і формуван­ня як спеціалістів, здатних розвивати виробництво і забезпе­чувати його екологізацію.

Екологізація сільського господарства забезпечить зрос­тання виробництва сільської продукції, поліпшить її якість, створить екологічно сприятливі умови для праці і життя гро­мадян як села, так і міста.

Важлива роль у здійсненні екологізації належить екологіч­ному праву, норми якого регулюють раціональне використан­ня, відтворення і охорону природних багатств, що складають базу розвитку сільського господарство. А тому необхідно під­вищувати як регулюючу, так і природоохоронну силу екологіч­ного законодавства. Тим більше, що екологічна безвідпові­дальність стала дуже поширеним явищем.

Щоб належним чином забезпечити правову охорону нав­колишнього природного середовища в сільському господар­стві, екологічному законодавству ще належить пройти довгий шлях розвитку і удосконалення. Сприяти цій справі покликана екологічно-правова теорія. Її основним завданням є підготов­ка науково обгрунтованих засад щодо розширення і удоско­налення еколого-правового поля України.

Правова охорона природного середовища в сільському господарстві і еколого-правова наука покликані вирішити три основні задачі: запобігти забрудненню навколишнього природ­ного середовища, забезпечити виробництво екологічно чистої продукції, створити сприятливі умови для праці і життя сіль­ського населення.

§ 14.3. Правова охорона навколишнього природного середовища в містах та інших населених пунктах

Важливою задачею екологічного законодавства є охорона природного середовища в містах, селищах міського типу і сільських населених пунктах. Правовий стан, роль і значення міст та інших населених пунктів вимагають створення в них найбільш сприятливих умов для життя і здоров'я, праці і від­починку населення.

Навколишнє середовище міст — це складний виробничий, природний і соціальний комплекс. Він включає в себе про­мисловість, транспорт, архітектурно-будівельні ансамблі, за­клади науки, освіти, культури, жилі і комунально-побутові, мі­ські угіддя, парки відпочинку, зелені зони.

Міста мають багато екологічних проблем, що виникають і нагромаджуються в зв'язку з науково-технічним прогресом. Саме в містах спостерігається хімічне, пилове, шумове й ін­ше забруднення атмосферного повітря, води і грунту, що пе­ревищує допустимі для здоров'я людини межі. А тому до якості навколишнього природного середовища міст та населе­них пунктів висуваються більш високі вимоги.

Правова охорона навколишнього природного середовища в містах та інших населених пунктах здійснюється на підставі загальних екологічних правових норм, спрямованих на охо­рону земель від ерозії, вод і атмосферного повітря від за­бруднення, лісів населених пунктів від пожеж, знищення, по­шкодження, засмічення тощо. Разом з тим, специфіка об'єкта охорони визначає і специфіку природоохоронних заходів, що притаманні лише охороні природного середовища населених пунктів. До таких заходів відносяться:

а) еколого-вимогливе планування і забудова населених пунктів, їх благоустрій;

б) забезпечення санітарного та епідемічного благополуч­чя населення;

в) охорона атмосферного повітря в населених пунктах;

г) охорона зеленої рослинності міст та інших населених пунктів.