Екологічні відносини одна з найважливіших складових суспільних відносин. Вони виникають між окремими суб'єкта­ми І з приводу надзвичайно важливих об'єктів

Вид материала

Документы

Содержание Кримінально-правова відповідальність за порушення зе­мельного законодавства Цивільно-правова відповідальність

Подобный материал:

• 12. правові відносини, 78.94kb.
• Реферат на тему: Суб`єкти І об`єкти сімейних правовідносин, 39.2kb.
• В. о начальника Перемишлянського районного управління юстиції Л. Й. Шевців „ 1 4 вересня, 213.11kb.
• Реферат з основ теорії міжнародних відносин на тему: “деякі аспекти розвитку міжнародних, 166.53kb.
• Програма для загальноосвітніх навчальних закладів правознавство 10 клас, 208.6kb.
• Програма для загальноосвітніх навчальних закладів правознавство 10 клас, 231.14kb.
• Модель грошового обороту. Грошові потоки та механізм їх балансування, 129.25kb.
• Національний банк україни – центр методичного забезпечення організації кредитування, 232.54kb.
• «Міжнародні мас-медіа інформаційні системи», 225.64kb.
• План Вступ Поняття про функціональні форми власності Еволюція відносин власності, 245.26kb.

немає єдиного законодавчого акта, в якому питан­ня охорони сільськогосподарських угідь були б урегульовані детально і всебічно.

У запропонованому Законі можна було б вирішити ряд принципових питань, пов'язаних з охороною сільськогоспо­дарських угідь. Одне з них — про санкції та стимули. Скла­лася практика, коли розпорядження, пропозиції, що містяться в законах та інших актах, що регулюють господарську діяль­ність, часто не забезпечуються реальними заходами. У бага­тьох таких правових актах відповідальність за невиконання

обов'язків, покладених на організації та посадових осіб, тільки проголошується і є лише закликом до певної поведінки.

Між тим відомо, що право не діє без апарату, здатного примусити дотримуватись його норм. Не передбачаються у правових актах господарського значення і заходи стимулюю­чого характеру, тобто міри, що стимулюють належну поведін­ку людей.

Ефективність охорони сільськогосподарських угідь і всіх інших земель багато в чому залежить від дієвості тих юри­дичних норм, що направлені на забезпечення їх охорони. То­му потрібно мати такі законодавчі акти, які б гарантували охорону земель. А цього можна досягти, головним чином, за допомогою санкцій і стимулів.

Охорона земель повинна також забезпечуватися при про­веденні землеустрою та вирішенні земельних спорів.

Землеустрій включає в себе систему заходів, спрямова­них на здійснення положень земельного законодавства, рі­шень Рад народних депутатів щодо організації використання та охорони земель, створення сприятливого економічного се­редовища і поліпшення природних ландшафтів.

Землеустрій передбачає:

1) розробку прогнозів державної та регіональної програм використання та охорони земель;

2) складання схем землеустрою, розробку техніко-еконо-мічних обрунтувань використання та охорони земельних ре­сурсів;

3) встановлення на місцевості меж адміністративно-тери­торіальних утворень;

4) складання проектів створення нових і впорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань з урахуванням контурної організації території;

5) обрушування розміщення і встановлення меж терито­рій особливими природоохоронними, рекреаційними і заповід­ними режимами;

6) складання проектів відведення земельних ділянок у власність або користування, відмежування в натурі (на місце­вості) вилучених (викуплених) і відведених земельних ділянок;

7) підготовку документів, що засвідчують право власності або право користування землею;

8) складання проектів внутрішньогосподарського земле­устрою колективних сільськогосподарських підприємств, коо­перативів, радгоспів та інших сільськогосподарських підпри­ємств, установ і організацій, селянських (фермерських) госпо­дарств, що забезпечують еколого-економічне обгрунтування

впроваджених сівозмін, упорядкування угідь, а також розроб­ку заходів щодо охорони земель;

9) складання проектів внутрішньогосподарського земле­устрою, землеволодінь громадян з обрунтуванням заходів що­до використання землі відповідно до цільового призначення, підвищення їх родючості, застосування природоохоронної тех­нології виробництва;

10) розробку проектів та іншої землевпорядної докумен­тації, пов'язаної з використанням і охороною земель.

Широке коло питань щодо використання та охорони зе­мель може вирішуватись і при розгляді земельних спорів, що розглядаються місцевими Радами народних депутатів, судом, арбітражним або третейським судами. Майнові спори, пов'я­зані з земельними відносинами (в тому числі спори про від­шкодування збитків і визначення їх розмірів) вирішуються тільки судами.

Спори з приводу розмежування території сіл, селищ, міст, районів, областей вирішуються вищестоящою Радою народних депутатів.

Спори між громадянами, яким належить житловий буди­нок, господарські будівлі та споруди і земельна ділянка на правах спільної власності, щодо порядку використання і роз­порядження земельною ділянкою вирішуються судом.

Спори з приводу суміжного землекористування громадягі розглядаються узгоджувальною комісією, склад якої обира­ється відповідною Радою народних депутатів. У разі, якщо згоди не досягнуто, спір за заявою однієї зі сторін розгляда­ється в судовому порядку.

Земельні спори розглядаються Радами народних депутатів у десятиденний строк. У разі розгляду складних питань, що потребують спеціальних висновків, спори розглядаються у двадцятиденний строк.

Сторони, які беруть участь у земельному спорі, мають право знайомитися з матеріалами щодо цього, робити з них виписки, брати участь в його розгляді, подавати документи та інші докази, порушувати клопотання, давати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань і доказів іншої сто­рони, одержувати копію рішення щодо земельного спору і в разі незгоди з цим рішенням оскаржувати його.

Отже, органи з розгляду земельних справ завжди мають можливість приділити належну увагу питанням охорони зе­мель. Треба лише цією можливістю вміло користуватися.

До організаційно-правових заходів у цій сфері слід віднес­ти також здійснення контролю за використанням і охороною земель та їх моніторинг.

Згідно із земельним законодавством державний контроль за виконанням і охороною земель здійснюється Радами на­родних депутатів, а також державним комітетом України по земельних ресурсах та іншими спеціально уповноваженими державними органами.

Завдання державного контролю за виконанням і охоро­ною земель полягають у забезпеченні дотримання всіма дер­жавними та громадськими органами, а також підприємства­ми, установами, організаціями і громадянами вимог земель­ного законодавства з цих питань.

Дуже важливо, щоб державний земельний контроль був усебічним і постійно діючим. Він повинен охоплювати всі зем­лі України і розповсюджуватися на всіх землевласників і зем­лекористувачів без винятку. Всебічність земельного контролю полягає в тому, що він не обмежується лише окремими пи­таннями використання і охорони земель. Постійність контро­лю характеризується тим, що він здійснюється повсякденно, а його проведення не обмежене якимись строками або тим­часовими компаніями.

Серед організаційно-правових заходів охорони земель важливе місце належить моніторингу земель. Згідно зі ст. 95 Земельного кодексу України, моніторинг земель являє собою систему спостереження за станом земельного фонду, в тому числі земель, розташованих у зонах радіоактивного забруд­нення, з метою своєчасного виявлення змін, їх оцінки, від­вернення й ліквідації наслідків негативних процесів.

Структура, зміст і порядок здійснення моніторингу земель установлюється Кабінетом Міністрів України.

§ 7.4. Відповідальність за порушення земельного законодавства

Поряд з організаційно-правовими заходами охорони зе­мель чинне законодавство України передбачає юридичну від­повідальність за порушення земельного законодавства, її не­суть особи, винні в:

укладенні угод, зазначених у ст. 114 Земельного кодексу України;

самовільному зайнятті земельних ділянок;

псуванні сільськогосподарських та інших земель, забруд­ненні їх хімічними та радіоактивними речовинами, виробни­чими відходами і стічними водами;

розміщенні, проектуванні, будівництві, введенні в дію об'­єктів, що негативно впливають на стан земель;

невиконанні вимог природоохоронного режиму викорис­тання земель;

порушенні строків повернення тимчасово займаних зе­мель або невиконанні обов'язків щодо приведення їх у стан, придатний для використання за призначенням;

знищенні межових знаків;

невжитті заходів щодо боротьби з бур'янами та шкідника­ми сільськогосподарських культур;

неправильній експлуатації, знищені або пошкодженні про­тиерозійних і гідротехнічних споруд, захисних лісонасаджень;

приховуванні або перекрученні відомостей про стан еко­логічної у тому числі радіаційної обстановки, пов'язаної із за­брудненням землі;

порушенні строків розгляду заяв громадян і вирішенні пи­тань про передачу та надання земельних ділянок;

перекрученні даних державного земельного кадастру і приховуванні інформації про наявність земель запасу;

невиконанні умов знімання, зберігання і нанесення родю­чого шару грунту;

самовільному відхиленні від проектів внутрішньогосподар­ського землеустрою.

Законодавством України може бути встановлено відпові­дальність за інші види порушень земельного законодавства.

Порушення зазначеного законодавства тягне за собою дисциплінарну, кримінально-правову, цивільно-правову, адмі­ністративно-правову і земельно-правову відповідальність.

Дисциплінарна відповідальність полягає у застосуванні до правопорушників заходів дисциплінарного впливу. Дисциплі­нарні стягнення накладаються за незначні порушення земель­ного законодавства на посадових осіб, робітників і службовців на підставі норм трудового права, а членів колективних сільськогосподарських підприємств — на підставі Статуту цього підприємства. Дисциплінарні стягнення накладаються адміністрацією за місцем роботи правопорушника, або орга­нами управління колективних сільськогосподарських підпри­ємств. Вони можуть накладатися також вищим органом за підлеглістю.

Кримінально-правова відповідальність за порушення зе­мельного законодавства виявляється в


кримінальному пере­слідуванні злочинних порушень земельного законодавства. Основним критерієм, що відрізняє кримінальне від інших пра­вопорушень, є неоднаковий характер їх суспільної небезпеки. Кримінальне правопорушення особливо небезпечне для

суспільства, а тому потрібні спеціальні державні примусові заходи.

Кримінальна відповідальність реалізується в суворо вста­новлених процесуальних формах, спрямованих на швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних і забезпечення правил застосування закону з тим, щоб кожен, хто вчинив злочин, отримав справедливе покарання, а невинний не був би притягнутий до кримінальної відповідальності.

Охороні земель присвячена ст. 242 Кримінального кодек­су України, яка передбачає відповідальність за порушення правил охорони вод (водних об'єктів). Забруднення або псу­вання земель речовинами, відходами чи іншими матеріалами, шкідливими для життя, здоров'я людей або довкілля, внаслідок порушення спеціальних правил, якщо це створило небезпеку для життя, здоров'я людей чи довкілля, — караються штра­фом до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів грома­дян або позбавленням права обіймати певні посади чи зай­матися певною діяльністю на строк до трьох років.

До кримінально-правових норм, що стосуються охорони земель, треба віднести також ст. 310 Кримінального кодексу України, яка передбачає відповідальність за посів або виро­щування снотворного маку чи конопель.

Посадові особи, винні в злочинному порушенні земельно­го 'законодавства, несуть відповідальність за статтями Кримі­нального кодексу України про посадові злочини, зокрема за ст. 364 — зловживання владою або службовим становищем;

ст. 365 — перевищення влади або службових повноважень;

ст. 367 — службова недбалість.

Посадова особа може нести кримінальну відповідальність за зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 Кримінального кодексу) за таких обставин:

а) при навмисному використання свого службового стано­вища всупереч інтересам служби;

б) якщо це діяння вчинене з корисливих мотивів чи інших особистих інтересів;

в) якщо було заподіяно істотну шкоду.

Отже, ст. 364 Кримінального кодексу застосовується при заподіянні істотної шкоди і наявності корисливих або інших особистих інтересів. За відсутності хоча б однієї з цих двох ознак зловживання владою або службовим становищем ви­знається не злочином, а дисциплінарним посадовим проступ­ком. Це свідчить про те, що відповідальність за зловживання владою або службовим становищем, як засіб забезпечення додержання земельного законодавства, може бути застосова­но в обмежених випадках.

Згідно зі ст. 365 КК (перевищення влади або службових повноважень) порушення земельного законодавства може бу­ти кваліфіковано в разі умисного вчинення посадовою осо­бою дій, які явно виходять за межі наданих їй прав чи пов­новажень, якщо вони заподіяли істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян або держав­ним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб. Цей склад злочину не передбачає такої ознаки, як ко­ристь або інша особиста зацікавленість. Мотиви, якими керу­валась посадова особа, допускаючи перевищення влади або службових повноважень, не впливають на кваліфікацію діян­ня. Однак їх слід ураховувати при визначенні винній особі мі­ри покарання.

За статтею 367 Кримінального кодексу злочинне пору­шення земельного законодавства може кваліфікуватись за наявності таких умов:

а) у разі невиконання або неналежного виконання служ­бовою особою своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них;

б) при заподіянні істотної шкоди.

Відповідальність за недбалість настає у разі, якщо істотна шкода була об'єктивно зумовлена бездіяльністю посадової особи або неналежним виконанням нею своїх службовий обов'язків. Через відсутність вказаного причинного зв'язку не буде і складу вказаного злочину.

Особливо великої шкоди справі зміцнення законності в земельних відносинах завдає недооцінка суспільної небезпеки посадових злочинів, які викликають безгосподарність у вико­ристовуванні земель, псуванні цінних земельних угідь, внаслі­док чого складається загрозливе становище щодо збереження і раціонального використання земельного фонду — головного нашого національного багатства.

В Україні немає підстав для неправильного поводження з землею, безгосподарського її використання. Закони відбива­ють волю більшості громадян, які їх дотримуються, бо пере­конані у правильності і необхідності закріплених у них поло­жень. Але є окремі особи, для яких закон має значення лише тому, що його невиконання карається. Тому мусимо вдоско­налювати правове регулювання юридичної відповідальності за порушення земельного законодавства.

Для посилення охорони земель необхідно підвищити від­повідальність конкретних керівників за безгосподарське став­лення до землі. Керівник відповідає не тільки за свою діяль­ність, а й за те, що робить його колектив. Саме керівники колективних сільськогосподарських підприємств, радгоспів, ін-

ших господарств винні в тому, що багато цінних земель пус­тують навколо тваринницьких ферм, тракгорно-польових ста­нів, уздовж внутрішньогосподарських доріг, полезахисних смуг, на ділянках кинутих силосних траншей, під старими не­продуктивними садами, скиртами соломи, вигонами, загибли­ми лісосмугами.

Безгосподарське використання угідь через безгосподарне виконання своїх посадових обов'язків керівників господарств призводить до ерозії грунтів, заболочення, заростання земель чагарником, лісом, через що знижується родючість полів і частина земель вибуває із сільськогосподарського обороту, колективні сільськогосподарські підприємства, радгоспи за­знають великих збитків, але, як правило, за це ніхто не несе відповідальності.

За останні роки загострилась проблема підтоплення зе­мель через підняття рівня ґрунтових вод внаслідок грубих по­рушень у проектуванні та будівництві, а також в експлуатації гідротехнічних і меліоративних систем.

У результаті того, що в багатьох господарствах земля ви­користовується нераціонально, ми поступаємося розвинутим державам у врожайності полів, продуктивності праці та тва­ринництва, різноманітності та якості продуктів харчування.

Усуненню недоліків у використанні земель сприятиме при­тягнення до відповідальності, в тому числі кримінальної, вин­них посадових осіб, а це, у свою чергу, підвищить вимогли­вість з їхнього боку і вміле користування наданими їм пра­вами.

Земля залишається незамінним засобом у сільськогоспо­дарському виробництві, тому необхідно всебічно її охороняти і не допускати хижацького використовування, особливо коли мова йде про сільськогосподарські угіддя.

Державне примушування до виконання вимог законодав­ства нерозривно пов'язане з юридичною відповідальністю по­рушників та застосуванням до них юридичних санкцій. Забо­рона злочинів законом за допомогою кримінальних санкцій — це юридичне вираження їх небезпеки для суспільства.

Можливості посилення кримінальної відповідальності за порушення земельного законодавства зростають у зв'язку з прийняттям нового Кримінального кодексу України. Життя вимагає введення таких складів злочинів і відповідних санкцій за них, які б дійсно посилили охорону земель і прав земле­власників та землекористувачів, забезпечили бездоганне ви­конання ними земельного законодавства.

Передбачення нових складів злочинів, підвищення кримі­нальної відповідальності за порушення земельного законодав­

ства свідчать, що наша держава зовсім не має наміру відмо­витися від використання в необхідних випадках і специфічних державних методів боротьби зі злочинами.

Широкий розвиток демократії, прав і свобод громадян нія­кою мірою не повинен послабляти громадський порядок і за­конність. Курс, узятий на звуження сфери державного приму­шування, у першу, чергу додержання норм права завдяки за­ходам виховання, громадського впливу, ще не доказує, що держава відмовляється від забезпечення законності за допо­могою державного примушування, яке застосовується до по­рушників законів.

Цивільно-правова відповідальність за порушення земель­ного законодавства. Цей вид юридичної відповідальності на­стає згідно з нормами цивільного права, які забезпечують ліквідацію тих наслідків майнового характеру, що були викли­кані порушенням земельного законодавства.

Цивільне законодавство передбачає такі способи відшко­дування шкоди:

а) відшкодування її в натурі (надання речі того ж роду і якості, виправлення пошкодженої речі тощо);

б) повне відшкодування заподіяних збитків (ст. 453 Ци­вільного кодексу України).

Стосовно порушень земельного законодавства відшкоду­вання шкоди в натурі можливо тільки в деяких випадках. Це пояснюється тим, що шкода землевласникам і землекористу­вачам завдається шляхом псування землі (природного тіла), яку штучно створити неможливо. Вимога відшкодування в на­турі може бути задоволена лише у випадках повернення рів-,нецінної ділянки землі. В усіх інших випадках захисту пору­шених земельних прав шляхом відшкодування виникає питан­ня про компенсацію завданих збитків.

Для захисту інтересів власників землі та землекористува­чів важливо, щоби при визначенні розміру завданих збитків у зв'язку з порушенням земельного законодавства застосо­вувався принцип їх повного відшкодування, незалежно від того, якими діями вони викликані: правомірними чи неправо­мірними.

Своєрідність умов виникнення шкоди при порушенні зе­мельного законодавства і наявність суттєвих особливостей в самому її змісті викликає необхідність додаткового спеціаль­ного правового регулювання відшкодування збитків земле­власникам і землекористувачам. З цією метою видаються спеціальні норми, що містяться в Земельному кодексі Украї­ни, в Законі України «Про охорону навколишнього природно-

го середовища», Інших правових актах, що регулюють поря­док користування землею.

Ряд статей згаданих законів прямо вказує на цивільно-правову відповідальність у випадку порушення земельного за­конодавства. «Підприємства, установи, організації та грома­дяни, — записано у ст. 117 Земельного кодексу України, — зобов'язані відшкодувати збитки, заподіяні ними в результаті порушення земельного законодавства».

Цивільно-правова відповідальність повинна наставати й у випадку невиконання вимог ст. 26 Земельного кодексу, яка зобов'язує підприємства, установи і організації, що проводять розвідувальні роботи, відшкодувати власникам землі та зем­лекористувачам усі збитки, включаючи неодержані доходи, а також за свій рахунок доводити займані земельні ділянки до стану, придатного для використання їх за призначенням, і пе­редавати за актом власникові землі або землекористувачу.

Доведення земельних ділянок до придатного стану здій­снюється в ході робіт, а якщо це неможливо — не пізніше ніж у місячний строк по завершенні робіт, включаючи період промерзання грунту.

На цивільно-правову відповідальність чітко і ясно вказує ст. 88 Земельного кодексу, де зазначено, що збитки, заподія­ні вилученням (викупом) або тимчасовим зайняттям земель­них ділянок, а також обмеженням прав власників землі та землекористувачів, у тому числі орендаторів, погіршенням якості земель або приведенням їх у непридатність для вико­ристання за цільовим призначенням у результаті негативного впливу, спричиненого діяльністю підприємств, установ, орга­нізацій та громадян, відшкодовуються в повному обсязі влас­никам землі та землекористувачам, у тому числі орендарям, які зазнали цих збитків.

За обчислення обсягу збитків ураховуються витрати на поліпшення якості землі за час використання земельних діля­нок і неодержані доходи.

Постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 р. затверджено порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам.

Відшкодуванню підлягають:

вартість житлових будинків, виробничих та інших будівель і споруд, включаючи незавершене будівництво, в повному об­сязі, за винятком передбачених ст. 46 Земельного кодексу України випадків, коли підприємства, установи і організації, яким відводяться земельні ділянки, будують на новому місці житлові будинки, виробничі та інші будівлі і споруди замість тих, що вилучаються (викуповуються) у громадян, колектив­

них сільськогосподарських підприємств, радгоспів, науково-дослідних установ і навчальних господарств, інших сільсько-та лісогосподарських підприємств і організацій;

вартість плодоягідних та інших багаторічних насаджень;

вартість лісових і дерево-чагарникових насаджень;

вартість водних джерел (колодязів, ставків, водоймищ, свердловин тощо), зрошувальних і осушувальних систем, про­тиерозійних і антиселевих споруд;

понесені витрати на поліпшення якості земель за період використання земельних ділянок з урахуванням кадастрової оцінки, на незавершене сільськогосподарське виробництво (оранка, внесення добрив, посівів, інші види робіт), на розві­дувальні та проектні роботи;

інші збитки власників землі та землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обрунтовані¹.

Розміри збитків визначаються в повному обсязі відповід­но до реальної вартості майна на момент заподіяння збитків, проведених витрат на поліпшення якості земель (з урахуван­ням ринкової або відновної вартості).

Збитки відшкодовуються власникам землі та землекорис­тувачам, у тому числі орендарям, підприємствами, установа­ми, організаціями та громадянами, що їх заподіяли, за раху­нок власних коштів не пізніше одного місяця після затвер­дження актів комісій, а за вилучення (викупу) земельних ді­лянок — після прийняття відповідною Радою народних депутатів рішення про вилучення (викуп) земельних ділянок у період до видачі документа, що посвідчує право на земельну ділянку підприємства, установи, організації або громадянина.

За вилучення (викупу) земельних ділянок до земель за­пасу збитки відшкодовують Ради народних депутатів, які прийняли рішення про вилучення (викуп).

За тимчасового зайняття земельних ділянок для розвіду­вальних робіт збитки визначаються за угодою між власника­ми землі або землекористувачами та підприємствами, уста­новами й організаціями — замовниками таких робіт, з обу-мовленням розмірів збитків і порядку їх відшкодування в договорі. Якщо згоди не досягнуто, розміри збитків визнача-

ються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконав­чими комітетами міських (міст обласного підпорядкування) Рад народних депутатів.

Результати роботи комісій оформляються відповідними ак­тами, що затверджуються органами, що створили ці комісії.

Важливе значення для розширення форм цивільно-право­вої охорони земельних прав власників землі та землекорис­тувачів має введення земельного кадастру, що включає дані щодо якості земель. Питання покращання якості земель були і залишаються актуальними. Держава і господарства виділя­ють значні капіталовкладення для створення нових поливних земель, вапнування кислих грунтів, очищення полів від кущів і каміння, покращання природних кормових угідь, боротьбу з водною і вітровою ерозією. І хоча ведеться велика робота з організації охорони грунтів, є ще недоліки, зокрема, порушен­ня встановлених сівозмін, невнесення в землю добрив та ін­ших порушень агротехніки; має місце і пряма безгосподар­ність, що призводить до зниження родючості грунтів і погір­шення їх якісного складу. Винні в цьому мають нести майно­ву відповідальність.

До запровадження обліку земель за їх якістю не можна було пред'явити скільки-небудь обрунтованих претензій до землевласників, і землекористувачів за погіршення якості грунтів, але тепер для цього можуть бути використані дані державного земельного кадастру. Отже, його введення при­зводить до істотної зміни характеру майнових спорів, що ви­никають у сфері земельних відносин, з'являється можливість конкретизувати і відповідальність за псування землі, зокрема, майнову відповідальність.

Розглядаючи позови про відшкодування збитків, заподія­них псуванням, забрудненням, самовільним використанням, несвоєчасним поверненням з тимчасового використання землі чи іншими порушеннями земельного законодавства, су­ди повинні визначати їх розмір на підставі ст. 117 Земельно­го кодексу України, статей 203, 440 і 453 Цивільного кодексу України, враховуючи при цьому, зокрема, всі необхідні витра­ти по відновленню родючих чи інших, що відповідають її при­значенню, якості землі та нестримані прибутки, які одержав би землекористувач за час до приведення цих земель у стан, придатний для використання за призначенням. Якщо за час самовільного використання землі правопорушником одержано за це прибутки, які перевищують неодержані землекористува­чем, на користь останнього стягуються з правопорушника фактично одержані прибутки.

До цивільно-правових заходів охорони земельних прав власників землі та землекористувачів, поряд з нормами ци­вільного права, також належить правоохоронна діяльність су­дових органів. До їх складу входять судові заходи щодо від­новлення порушених прав землеробів та заходи, що вжива­ються судами стосовно недопущення порушення їх прав.

Поновлення судами порушених земельних прав полягає, головним чином, у розірванні судами протизаконних угод, а також у відшкодуванні за його рішенням матеріальних збитків, завданих тому чи іншому землевласнику і землекористувачу у зв'язку з порушенням земельного законодавства.

Головна увага судів має бути спрямована на недопущен­ня правопорушень у сфері земельних відносин. Вони мусять приділяти все більше уваги виявленню причин і умов, що спричиняють вчинення порушень земельного законодавства і вживати заходів щодо їх усунення. Однак деякі суди ще не виконують цього обов'язку і не завжди при розгляді справ аналізують обставини, що призвели до вчинення правопору­шень.

Важливою умовою попередження порушень земельного законодавства є винесення судами окремих ухвал, що є од­ним з найефективніших способів попередження правопору­шень і зміцнення законності у сфері земельних відносин.

Однією із форм профілактичної роботи судів є розгляд справ безпосередньо за місцем порушення земельного зако­нодавства з залученням до їх розгляду громадськості. Але та­ку можливість впливу на додержання земельного законодав­ства суди використовують рідко. Інакше кажучи, це недооцін­ка попереджувального і виховного значення судових проце­сів, що проводяться безпосередньо за місцем порушення земельного законодавства.

Поліпшенню роботи судів щодо охорони земель сприяє Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 25 грудня 1996 р. У постанові узагаль­нена практика розгляду судами земельних і майнових спорів, пов'язаних із земельними відносинами, виявлені недоліки в роботі судових органів та вказані шляхи їх усунення.

Ефективність цивільно-правового регулювання і охорони земельних відносин забезпечується повнотою регулювання цивільно-правової відповідальності і впливовою силою цивіль­но-правових норм, спрямованих на додержання земельного законодавства. Як свідчить практика, чинні норми цивільного права і спеціальні норми про відшкодування збитків, завданих порушеннями земельного законодавства, не забезпечують

його повного і беззастережного виконання. Це помітно по­слаблює цивільно-правову охорону земельних відносин. Щоб підвищити її ефективність, потрібна подальша деталізація норм цивільного права з метою недопущення порушень зе­мельного законодавства. Разом з тим, було б помилкою' спрямувати всю практичну роботу судів щодо охорони зе­мельних правовідносин на повне усунення прогалин у цивіль­ному законодавстві. При професійному підході до виконан­ня норм цивільного права суди вже зараз мають змогу якнайкраще забезпечувати законність у сфері земельних від­носин, надійно захищати права землевласників і землекорис­тувачів.