5-6 2010 Сімферополь Рекомендовано до друку Вченою радою Кримського інституту бізнесу

Вид материала

Содержание

Посилення правового поля україни: тлумачення конституції і законів конституційним судом україни
Економічна самодостатність як мета та принцип розвитку

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6 7

ПОСИЛЕННЯ ПРАВОВОГО ПОЛЯ УКРАЇНИ: ТЛУМАЧЕННЯ КОНСТИТУЦІЇ І ЗАКОНІВ КОНСТИТУЦІЙНИМ СУДОМ УКРАЇНИ

1. Демократичною може вважатися лише держава, де зберігаються широкі права і свободи людини, де реалізована ідеологічна та політична багатоманітність, існує народовладдя та повною мірою реалізовано принцип поділу влади. Визначення держави як демократичної напряму пов’язане із таким поняттям, як «правова держава». У правовій державі організація та діяльність політичної влади базуються на верховенстві права, реальному забезпеченні прав та свобод людини, а також взаємної відповідальності між людиною та державою. Для правової держави характерні наступні риси: панування права, обмеження влади правом та дієвий контроль за виконанням законодавства. Крім того, однією з основних ознак правової держави є наявність такого гаранта конституційного ладу як Конституційний Суд. Можна зробити висновок, що діяльність такої держави повинна в першу чергу базуватись на правових засадах.

2. Офіційне тлумачення правових норм, що є обов’язковим для всіх суб’єктів права, здійснюється спеціально уповноваженими органами державної влади. В Україні таке право належить Конституційному Суду [3, ст. 147]. Офіційне тлумачення правових норм – це особлива діяльність уповноваженого органу державної влади стосовно з’ясування та надання роз’яснень щодо дійсного змісту норми права.

Необхідно відрізняти офіційне тлумачення норм права в якості окремої функції Конституційного Суду, від тлумачення норм права, в якості допоміжної функції, яку виконує Конституційний суд, перевіряючи закони та інші нормативно-правові акти на відповідність Конституції України. У вказаних випадках Конституційний Суд України здійснює відповідно офіційне нормативне, тобто обов’язкове для всіх суб’єктів правовідносин, або офіційне казуальне, тобто обов’язкове для розгляду конкретного випадку, тлумачення [6, с. 26, 28]. Проте як самостійне тлумачення норм права Конституційним Судом, так і тлумачення Конституційного Суду щодо вирішення конкретного питання про відповідність нормативно-правового акта в цілому або його частини Конституції України, є загальнообов’язковими та мають однакову юридичну силу. Цей суттєвий факт має позитивне значення, тому що загальнообов’язковість всіх інтерпретаційних позицій Конституційного Суду для всіх суб’єктів права сприяє підвищенню ефективності реалізації норм права.

Офіційне тлумачення правових норм є одним із видів державної діяльності, та відіграє дуже важливу роль у процесі здійснення правового регулювання, має велике значення для забезпечення законності і правопорядку. Крім того, офіційне тлумачення норм права сприяє захисту основних прав і свобод людини, забезпечуючи верховенство Конституції України.

Практичне значення офіційного тлумачення Конституції та законів України найбільш наочно виявляється безпосередньо у діяльності Конституційного Суду України.

3. Конституційний Суд України гарантує верховенство Конституції України, забезпечує її найвищу юридичну силу, тобто слідкує за тим, щоб закони та всі нормативно-правові акти відповідали Конституції України та приймалися на її основі.

За допомогою офіційного тлумачення Конституції можна не лише з’ясувати суть ідей та принципів, що закладені в Конституції, але й повною мірою реалізувати її норми.

У процесі тлумачення Конституції і законів, Конституційний Суд виробляє правові позиції, у формі частини рішення, що містить вирішальні аргументи та мотивацію розуміння правової норми. Наприклад, при здійсненні офіційного тлумачення частини третьої статті 5 Конституції України, Конституційний Суд зазначив, що український народ має право за допомогою всеукраїнського референдуму визначити конституційний лад, який закріплено у Конституції. Зміна конституційного ладу можлива за умови внесення змін до Конституції України. Порядок внесення змін закріплено у розділі ХІІІ самої Конституції України [2, с.151].

Стислі положення Конституції потребують широкого тлумачення, що має відповідати концепції демократичної держави. Шляхом офіційного тлумачення реалізується підпорядкованість держави праву, а також здійснюється захист права та його вища сила [4, с. 29].

4. Офіційне тлумачення конституції та законів впливає на державотворення, а також на розвиток права. Наприклад, американська модель суспільства сформувалась саме завдяки інституту тлумачення Конституції США. Крім того, саме завдяки інституту тлумачення Конституції США правова система в Америці набула властивих лише їй характерних рис [5, с. 11].

Рішення Конституційного Суду України також мають вагомий вплив на державотворення в нашій країні. Наприклад, роз’яснюючи частину другу статті 152 Основного Закону України, яка встановлює, що нормативно-правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення рішення про їх неконституційність, Конституційний Суд приходить до наступного висновку: Закон № 2222 про внесення змін до Конституції України є неконституційним, оскільки порушено процедуру його розгляду та ухвалення. Це призвело до відновлення дії попередньої редакції норм Конституції України, а в кінцевому підсумку - до повернення попередньої моделі державної влади (Рішення від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010).

Приклади рішень Конституційного Суду, що впливають на розвиток права:

від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 (містить наступний інтерпретаційний висновок: Верховна Рада України, приймаючи Закон про Державний бюджет України, не повинна включати до нього положення щодо зміни діючих законів, призупиняти дію деяких законів та/або будь-яким іншим чином змінювати правове регулювання суспільних відносин, що здійснюється діючими законами);

від 10 червня 2009 року № 14-рп/2009 (містить висновок щодо строків проведення виборів, що є гарантією реалізації виборчих прав громадян, оскільки відміна виборів до органів місцевого самоврядування або перенесення строків їх проведення з підстав, не передбачених законом, є порушенням цих прав);

від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 (містить визначення конституційного права на правову допомогу, як гарантовану державою можливість кожного вільно, без неправомірних обмежень отримувати допомогу з юридичних питань в обсязі і формах, необхідних особі.

Потрібно нагадати, офіційне тлумачення Конституції та законів України Конституційним Судом України має загальнообов’язковий характер, для всіх суб’єктів права, в тому числі для самого законодавця. Офіційні тлумачення повинні враховуватися парламентом у процесі внесення змін до діючих законів, при підготовці та при прийнятті нових законів.

5. При виявленні невідповідності положень закону Конституції України, Конституційний Суд України без будь-яких додаткових клопотань приймає рішення щодо їх неконституційності.

Деякі положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов’язаних із соціальними виплатами» від 18 лютого 2010 року були визнані неконституційними саме на підставі узгодженості тлумачень Конституційним Судом України та Страсбурзьким судом права людини на звернення до суду за захистом своїх прав.

6. Крім того, Конституційний Суд виконує також арбітражну функцію, з’ясовуючи сутність повноважень конституційних органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування і їх межі шляхом офіційного тлумачення. Конституційний Суд вирішує спори між зазначеними органами щодо їх компетенції, таким чином забезпечуючи втілення конституційного принципу щодо поділу державної влади.

Конституційний Суд України вирішує суперечності щодо реалізації конституційних прав та свобод людини і громадянина шляхом тлумачення норм двох чи більше законів або актів міжнародного права. Також шляхом тлумачення норм Конституції України та положень міжнародних договорів Конституційний Суд України забезпечує збалансоване співвідношення між нормами міжнародного права та нормами внутрішнього законодавства. Якщо Конституційний Суд дійшов висновку, що діючий міжнародний договір є неконституційним в цілому або в окремій частині, парламент не може визнати цей договір обов’язковим для України.

Офіційне тлумачення відіграє значну роль у забезпеченні верховенства права в державі, оскільки у правових актах існує навмисна або ненавмисна правова невизначеність. Г. Кельзен вказує, що рамки таких норм можна заповнити змістом шляхом інтерпретації, що є пізнавальною діяльністю, яка виходить за відповідні межі. Тобто це пізнання не позитивного права, а дещо інших норм, що мають відношення до процесу розроблення права, наприклад, соціальних ціннісних суджень, норм моралі та справедливості, [1, с. 371-375]. Завданням Конституційного Суду є гарантування верховенства Конституції України як Основного Закону держави на всій території України.

Список використаної літератури

Кельзен Ганс. Чисте правознавство: З дод.: Пробл. справедливості / пер. з нім. О. Мокровольського. – К.: Юніверс, 2004. - 496 с.
Конституційний Суд України: Рішення. Висновки. 2005 / відп. ред. канд. юрид. наук Евграфов П.Б. – К.: Юрінком Інтер, 2006. - 232 с.
Конституція України. – К.: Юридична практика, 2006. - 512 с. - Ст. 147.
Папир Ю. Конституционное правосудие как опора правового государства / Конституционное правосудие: Весник Конференции органов конституционного контроля стран молодой демократии. - Выпуск 4 (42) - 2008. / Центр конст. права. – Ереван, 2008. - 127 с.
Сліденко І.Д. Тлумачення Конституції: питання теорії і практики в контексті світового досвіду / Одеська національна юридична академія. – Одеса: Фенікс, 2003. - 234 с.
Тодика Ю.М. Тлумачення Конституції і законів України: теорія та практика: Монографія. – Х.: Факт, 2001. – 328 с.

Трофимова Вікторія Валеріївна,

к.е.н., директор Центру розвитку освіти, науки та інновацій

ЕКОНОМІЧНА САМОДОСТАТНІСТЬ ЯК МЕТА ТА ПРИНЦИП РОЗВИТКУ

До проблеми самодостатності у своїх працях звертались Ф. Бродель, Т. Парсонс, Є. Райнерт, Ж. Стігліц, М. Шуман, Дж. Скланскі, В. Іноземцев, А. Тойнбі, А.М. Поручник.

Автор обґрунтовує основні положення концепції національної самодостатності для забезпечення конкурентоспроможного економічного розвитку на основі застосування діалектичного підходу до розвитку національних економік в умовах глобальної інтеграції. Дискусійним залишається питання щодо співвідношення рівня самодостатності економік США, європейських країн та Японії, які репрезентують найвищий рівень розвитку сучасних національних економік.

Вперше «самодостатність» (self-reliance) як філософська категорія була визначена у 1841 р. філософом-трансценденталістом Р. Емерсоном, який трактував її як здатність людини дотримуватись й діяти відповідно до особистих ідей, цінностей та ідеалів [1]. Оскільки за світоглядом стародавнього світу доля людини залежала від природи, часів античності - від волі пантеону богів, Середньовіччя - від єдиного всевладного Бога, а в період Просвіти – розуму людини, передумовою самодостатнього розвитку людського суспільства міг стати тільки новий рівень науково-технологічного розвитку та новий рівень економічного мислення. Саме тому дана категорія виникає лише на початкових етапах формування капіталістичної системи у XIX ст., коли науково-технологічні та соціально-економічні основи людського буття набули значного розвитку. Наприкінці XIX ст. проблематику самодостатності розвитку досліджували відомі на той час американські економісти Г. Джорж та В. Самнер, ідеями якого були розвинуті його учениками І. Фішером та Т. Вебленом.

У першій половині ХХ ст. відбулася примітивізація поняття «самодостатність», зумовлена поглибленням фінансової та технологічної залежності ряду країн третього світу від розвинених країн та згодом на зміну оригінальній концепції «Self-reliance» (покладаюсь на себе) ідеологами теорії «наздоганяючого розвитку» країн Третього світу була запропонована концепція «self-sufficience» (розвиток за власний кошт), яка передбачала скорочення обсягу іноземної допомоги та міжнародних кредитів для національного розвитку зазначених країн.

Відтак в архаічній площині поняття «економічна самодостатність» визначала спосіб існування та розвитку виключно на основі внутрішніх джерел та ресурсів. Проте в умовах ринкового господарства таке визначення самодостатності не відповідає природі людини, суспільства й не підтверджується законами економічного розвитку.

Об’єктивною умовою визнання певного економічного суб’єкта самодостатнім є наявність конкурентного середовища, в межах якого функціонує ряд однорідних елементів. Як існування певної держави в умовах автаркії, так і функціонування національних та навіть транснаціональних бізнес-структур протягом тривалого періоду виключно на основі внутрішніх ресурсів є утопією.

Визначення поняття «самодостатність» як здатність до забезпечення фінансування національної економіки за рахунок внутрішніх джерел потребує певного розширення, беручи до уваги, що на зазначеній основі в умовах сучасного етапу розвитку жодна країна світу не може бути самодостатньою. На противагу вузькому розумінню поняття «самодостатність», Ф. Бродель твердить, що самодостатній економіці притаманна певна органічна єдність, на основі внутрішніх зв’язків та обмінів [1, 12]. Т. Парсонс «самодостатність» визначає як «стабільність відносин взаємообміну та спроможність контролювати взаємообмін в інтересах власного функціонування» [2, 20]. В свою чергу, В. Іноземцев [3, 255] вважає несамодостатніми ті національні економічні моделі, в яких порушений принцип еволюційного гармонійного розвитку. А. Тойнбі в якості критерію розвитку цивілізацій встановлює «прогрес самовизначення» [4], яке є невід’ємною складовою самодостатності. Є. Райнерт [5] та Ж. Стігліц [6], як дослідники механізмів впливу глобалізації на розвиток національних економічних моделей, поділяють зазначену точку зору, наголошуючи на тому, що вагомим чинником подальшої дивергенції країн є імплантація у незмінному вигляді елементів західних національних економічних моделей до економік країн, що розвиваються за іншими моделями. Нині спостерігається посилення економічного, технологічного та навіть культурного розриву між країнами з високим рівнем добробуту населення та країнами, які лише прагнуть такого, при цьому шляхи подолання розриву на сьогодні не визначені, оскільки не визначені пріоритети розвитку таких країн на основі принципів національної самодостатності.

Визначаючи економічну самодостатність як «здатність країни забезпечувати процес суспільного відтворення на базі максимальної мобілізації внутрішніх джерел та ресурсів у поєднанні з ефективним залученням та використанням потенціалу зовнішньоекономічних зв’язків» [7, 29], А. Поручник застосовує діалектичний підхід до визначення співвідношення національної самодостатності та глобальної інтеграції, що виводить дослідження цієї економічної категорії на новий науковий рівень. На неможливість прив’язування економічної самодостатності країни до національного рівня вказує й М. Прасад, заперечуючи спроби «віднайти національні культури забезпечення самодостатності» [8].

Концепція самодостатності передбачає вирішення методологічної дилеми щодо співвідношення ендогенних та екзогенних чинників розвитку на основі визнання глобалізаційної природи ключових компонент національних економічних моделей. Національні суспільства потребують нового комплексного формування можливостей щодо забезпечення їх самодостатності в умовах глобалізації, яке заперечує автаркію як таку. Природним станом сучасної світової економічної системи є відкритість, проте задля досягнення певних цілей розвитку країни доцільним є запровадження елементів протекціонізму.

Концепція досягнення національної самодостатності дозволяє вирішити одне з найскладніших завдань сучасності, а саме перейти від реалізації концепції випереджаючого економічного зростання, що започаткувало гонку озброєнь у ХХ ст., до запровадження концепцій гармонійного розвитку. Як відомо концепції зростання сформовані за принципом «+1», тому що кожний наступний етап економічного зростання може бути забезпечений лише за рахунок залучення до процесу нового ключового чинника (у різні часи таким чинником виступали наявність землі та природних ресурсів, капіталу, робочої сили, ефективні технології, менеджмент, ноу-хау, інновації, інститути тощо). Але, як засвідчує світовий досвід розвитку, реалізація концепцій економічного зростання завжди супроводжується виснаженням певного національного ресурсу. Так, виявами виснаження природних ресурсів є зростання числа природних катаклізмів, зниження родючості грунтів тощо. На початку ХХІ ст. значного поширення набуло таке явище, як виснаження трудових ресурсів, яке виявляється у зростанні захворюваності населення країн, зниження темпів приросту населення, а життєдіяльність людини упродовж тривалого періоду на грані максимального рівня продуктивності праці призвела до хронічного стресу в суспільстві в цілому. Посилення дії економічного закону зростаючих потреб, що зумовлене, насамперед, творчою природою людської особистості, підтверджує можливість її самодостатнього розвитку виключно за умов інтенсивного типу розширеного відтворення. Екстенсивність суспільного відтворення не передбачає можливості генерування оптимального для самодостатнього розвитку обсягу додаткових коштів, додаткового вільного часу тощо.

Самодостатність автор пропонує розглядати в контексті таких категорій, як:

рівень економічного мислення;
принцип
концепція
мета
результат

Економічне мислення є невідємною частиною економічних інтересів та поведінки людини, а тому від його змісту залежить і зміст економіки, економічних успіхів та втрат. Економічне мислення являє собою складний психологічний, пізнавальний, діяльністний, соціально-політичний, а головне трансформаційний та неоднорідний у суспільстві, процес, що відображається в свідомості та поведінці економічних суб’єктів. Якщо у періоди стабільності економіки інтерес щодо серйозного дослідження феномену «економічне мислення» майже відсутній, то в період революційних трансформацій економіки оновлення економічного мислення, здатного «матеріалізуватися» в практику реального господарювання, виявляється активно і охоплює усі верстви суспільства. Між тим, на сьогодні в теорії міжнародної економіки проблема нового економічного мислення навіть не має постановки.

Економічне мислення впливає на економічний розвиток та, навпаки економічний розвиток впливає на економічне мислення, що схематично представлено на рис. 1., тобто ці процеси є взаємопов’язаними, а тому відривати дослідження цих категорії одна від одної, принаймні, є некоректним. Тому автор, не вдаючись до досконалості, лише звертає увагу в своєму дослідженні на необхідність опанування суспільством, та, в першу чергу, управлінцями, що приймають стратегічні економічні рішення, нових рівнів економічного мислення, яке дозволить розширити можливості пізнання економічних законів розвитку та функціонування сучасних економічних систем, розвинути елементи господарського механізму та забезпечити перехід цих механізмів на якісно новий рівень.

Необхідність трансформації економічного мислення зумовлюється змінами в ключових компонентах економічного розвитку, які відбуваються в реальній економіці та вимагають ефективної економічної політики в умовах глобальному етапу економічного розвитку. Розвиток глобального економічного простору як всепоглинаючого процесу вже давно дав поштовх до оновлення економічного мислення суспільства та переходу його від традиційно усталеного до глобального рівня. Автор вважає, що основні відмінності глобального економічного мислення від традиційного (табл. 1.) знаходяться у площині та наповненні свідомості економічних суб’єктів більш високим планетарним змістом, що виражається у розумінні необхідності створення глобальних публічних благ, глобальних інституцій, забезпеченні глобальної безпеки, захисту глобальної власності і при цьому не протиставленні національного розвитку процесам глобалізації. Інтеграція країн у світовий економічний простір повинна відбуватися не всупереч своїм національним економічним інтересам, а навпаки для їх забезпечення. Свого партнера на світовому ринку країна повинна обирати сама з врахуванням потреб свого розвитку, а не включатися механічно до інтегративних схем великих ігреків, а це - по силам лише самодостатним країнам.

Самодостатність країни як економічна категорія виникає й формується лише з появою глобального мислення, адже позиціюнування себе як спроможної країни відбувається у глобальному економічному середовищі, де об’єктивно існують глобальні закони, не визнання яких означає економічну ізоляцію та неминучий занепад економічного розвитку. Самодостатність як феномен глобального світу означає рівень усвідомлення та пізнання себе через глобальне мислення як самоефективну, самозабезпечену, сталу, спроможну, конкурентноздатну країну. В епоху глобалізаційних викликів самодостатність повинна виступити не просто основним правилом економічної діяльності, спрямованої на досягнення позитивного результату, а головним принципом досконалого розвитку країн, який стане вихідним положенням щодо розроблення теорії та концепції самодостатнього розвитку країн.

Відтак поняття «економічна самодостатність» автор визначає як спроможність країни забезпечити сталість обраної траєкторії розвитку на основі оптимального залучення внутрішніх та зовнішніх ресурсів та механізмів розвитку.

Як економічна категорія «самодостатність» наповнена конкретним економічним і соціальним змістом, має свої ознаки і види, та як і будь-яка інша економічна категорія в міру розвитку економічної науки буде вивчатись далі та удосконалюватись. Проте вже сьогодні в межах економічної самодостатності залежно від суб’єкта можна визначити такі її види: суб’єктну самодостатність, а саме С. глобальної економіки, С. інтеграційного об’єднання, національну С., С. регіону, локальну С., С. домогосподарства тощо; та залежно від об’єкту -енергетичну С, технологічну С., продовольчу С., фінансову С. та інші види.

Ендогенна самодостатність або ендогенний підхід до її оцінки передбачає визнання основним її критерієм досягнення власних цілей, незалежно від одночасних змін у зовнішньому середовищі. Превалююча нині рефлексивна самодостатність передбачає оцінку власної самодостатності через призму того, як їх сприймають інші суб’єкти. Для оцінки рефлексивної економічної С. застосовується екзогенний підхід з точки зору реалізації міжнародних конкурентних переваг.

Важливого значення для розуміння економічної самодостатності відіграють її статичний та динамічний аспекти: статистичний передбачає можливість визначати самодостатність у короткій перспективі, що зумовлюється короткостроковими змінами кон’юнктури світових ринків; динамічний - передбачає спроможність збереження сталості розвитку у довготривалій перспективі. За часовим критерієм слід розрізняти періоди сталої самодостатності, та самодостатності, що формується.

З точки зору етапів економічного розвитку в межах одного економічного циклу можна виділити самодостатність розвитку та самодостатність функціонування. Самодостатність розвитку передбачає зміну сутнісних параметрів, вимагає передбачення та прогнозування, а тому є більш проблемною та масштабною категорією. Основною метою самодостатності функціонування є забезпечення сталості параметрів розвитку об’єкту.

Концепція самодостатності дозволяє сформувати передумови та механізми збереження національної ідентичності, адже функції держави на сучасному етапі значно трансформуються, а економічний суверенітет держави зазнає загроз як згори, так і знизу. Зростання кількості міжнародних організацій та проведення глобальних чисельних форумів актуалізували питання щодо доцільності створення глобального уряду. Між тим, роль держави як агента забезпечення національних інтересів залишається актуальною і полягає у визначенні оптимального балансу між глобальним впливом та потребами національного розвитку. Найбільш повно забезпечити національні інтереси в умовах посилення глобальної інтеграції дозволяє концепція національної самодостатності, якщо вона буде покладена в основу економічного розвитку.

Також тісний взаємозв’язок самодостатність має з конкурентоспроможністю. Концепція національної самодостатності сьогодні має виступити основою для розробки моделей конкурентоспроможного економічного розвитку країн на сучасному етапі. Конкурентоспроможні країни є самодостатніми, досягти високої конкурентоспроможності, не будучи самодостатнім, неможливо.

Розглядаючи конкурентоспроможний розвиток в контексті теорії циклів, зменшення темпів зростання на певних його етапах є природнім та обов’язковим елементом, який виступає своєрідною перевіркою життєздатності економічної системи та можливості збереження нею досягнутих якісних показників та стійкості її сутнісних параметрів. Принцип історизму у визначенні конкурентоспроможного розвитку має вирішальне значення, адже початок нового етапу розвитку передбачає наявність низки сформованих протягом попереднього етапу передумов та чинників розвитку. Саме тому автор пропонує визначати як конкурентоспроможний такий економічний розвиток країни, який формується в процесі участі країни у глобальному кругообігу продуктивних сил та зміцнює механізми національної самодостатності .

Таблиця 1.

Відмінності традиційного і глобального економічного мислення

Традиційне економічне мислення	Глобалізаційне економічне мислення
Економічна свідомість існує на індивідуальному, груповому та суспільному рівнях	Економічна свідомість доповнюється планетарним рівнем
Важливість збільшення національного багатства	Важливість створення глобальних публічних благ, забезпечення глобальної безпеки, захисту глобальної власності.
Пріоритет національних особливостей розвитку	Визнання глобалізаційної природи ключових компонент економічних моделей
Методологічний консерватизм	Методологічний плюралізм
Лідерство, яке вимагає випереджаючого розроблення та реалізацію проривних інновацій	Підключення до мереж відкритих інновацій та участь у спільних проектах
Економічна культура є сталою та не може швидко змінюватись	Важлива роль інноваційної культури суспільства
Протиставлення національного розвитку та процесів глобалізації, проблема збереження суверенітету в умовах розмивання державних кордонів	Діалектична єдність національної самодостатності та процесів глобальної інтеграції
Макроекономічне планування та прогнозування	Макроекономічне планування на основі глобального прогнозування

Blog

5-6 2010 Сімферополь Рекомендовано до друку Вченою радою Кримського інституту бізнесу

Содержание