5-6 2010 Сімферополь Рекомендовано до друку Вченою радою Кримського інституту бізнесу
| Вид материала | Документы |
- Дудар Н. П., Филипович Л. О. Д81 Нові релігійні течії: український контекст (огляд,, 6232.65kb.
- Рекомендовано до друку спецгалгзованою Вченою радою К. 64. 700, 3413.13kb.
- Л. П. Бортнікова Економічна історія Навчально-методичний посібник, 1193.78kb.
- Рекомендовано до друку Вченою радою Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості, 3683.94kb.
- Рекомендовано до друку Вченою радою Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості, 3186.06kb.
- Рекомендовано до друку Вченою радою Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості, 4237.56kb.
- А. М. Поповський, доктор філологічних наук, професор (Дніпропетровська юридична академія, 1578.44kb.
- Швед В. О. Близькосхідний регіон у сучасних стратегіях трансатлантичної спільноти:, 121.65kb.
- Київський інститут інвестиційного менеджменту, 2659.68kb.
- Л. М. Олійник доцент кафедри педагогіки початкового навчання Інституту педагогічної, 5011.08kb.
| Как одно из наибольших государств среди участников ОЧЭС с позиции их потенциальных экономических возможностей, Украина должна решительно выступать с крупномасштабными инициативами, реализация которых имела бы не только общерегиональное значение, но и влияла бы на благоприятные для Украины изменения общеевропейского экономико-правового климата. Например, на сегодняшний день правовая база участия Украины в ОЧЭС опирается всего лишь на четыре документа: Устав ОЧЭС (от 5 июня 1998 г.), Декларация Ялтинской конференции на высшем уровне (от 5 июня 1998 г.), Дополнительный протокол о привилегиях и иммунитетах ОЧЭС (от 30 апреля 1999 г.) и межправительственное Соглашение о сотрудничестве в предоставлении чрезвычайной помощи и ликвидации чрезвычайных ситуаций, которые возникли вследствие бедствий природного и техногенного характера (от 15 апреля 1998 г.). В нынешних условиях огромное значение приобретает формирование универсальной международно-правовой базы, которая позволяла бы эффективно и оперативно реагировать на новые условия, стимулировать деловую активность, экономический подъем на основе структурно-инновационных преобразований, современной социальной инфраструктуры и внедрения эффективных механизмов социально-рыночной экономики. В геополитическом отношении Черноморский регион чрезвычайно важен для Украины как с точки зрения ее экономических интересов (решение проблемы энергоносителей, увеличение объемов внешней торговли, четкой работы транспортных коммуникаций), так и с позиций национальной безопасности государства. Для нашей страны большое значение имеют широкомасштабные коммуникационные проекты в рамках ОЧЭС по строительству кольцевой автомагистрали вокруг Черного моря и целой системы магистральных трубопроводов для транзита нефти и газа из Центральной Азии, Закавказье, Ближнего и Среднего Востока в Европу. Достаточно сказать, что использование территории Украины дает возможность больше чем вдвое сократить длину пути транспортировки нефти из региона Ближнего Востока в Европу. Таким образом, с точки зрения Украины, система ОЧЭС является важным элементом в развитии стратегии долгосрочного сотрудничества со странами Ближнего и Среднего Востока. Основные задачи участия Украины в ОЧЭС заключается в следующих направлениях:
Вывод. Исходя из вышеперечисленного, можно сделать выводы о том, что взаимоотношения в рамках ОЧЭС является важным фактором, который будет способствовать европейским интеграционным стремлениям Украины. Таким образом, можно утверждать, что Украина должна активизировать свою деятельность в рамках ОЧЭС, что в свою очередь приведет к укреплению ее статуса на международной арене. Список использованной литературы: 1. Макогон Ю.В. Стратегические интересы Украины в ОЧЭС // Стратегические приоритеты. - №4(9), 2008. – С.193-200 2. Дубель В.М. Перспективы участия Украины в интеграционных процессах в рамках ОЧЭС // Проблемы и перспективы сотрудничества между странами Юго-Восточной Европы в рамках ЧЭС и ГУАМ. – 2009, т.1. - С. 234-238 3. Государственный комитет статистики Украины: at.gov.ua Іщенко Ірина Олександрівна Міжрегіональна академія управління персоналом м.Київ ТРАНСФОРМАЦІЯ МЕХАНІЗМІВ УПРАВЛІННЯ РИЗИКОМ ПОСТАЧАЛЬНИКІВ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ В останні роки зросли обсяги банківського обслуговування внутрішньогосподарських і зовнішньоекономічних зв’язків. Поряд із цим прийоми та методи банківської діяльності ускладнюються і набувають нових рис, з’являються нові види операцій та послуг. Однак, незважаючи на певний позитивний досвід роботи, накопичений у банківській сфері, продовжують залишатися не вирішеними багато питань функціонування банківського сектора. Однією з цих невирішених проблем є проблема урахування різноманітних ризиків при прийнятті стратегічних рішень життєдіяльності банку. Ці ризики існують об'єктивно, незалежно від того, усвідомлювані вони чи ні. Прикладами прояву ризиків є : не залучені та не вчасно повернуті депозити, зниження обсягу кредитування, падіння іміджу комерційного банку на ринку та інше. Оцінка ризику ведеться різними методами. Від правильного вибору методу розрахунку ризику залежить правильність оцінки прогнозованих втрат. Кожна сфера інтересів керівництва комерційного банку має властиві тільки йому одному методи розрахунку ризику, що найбільше відповідають його специфіці. Але є і загальні методи, що допоможуть розрахувати величину ризику, незважаючи на особливості конкретного комерційного банку. У цій роботі ми розглянемо найбільш важливі на наш погляд ризики – це ризики пов'язані з дебіторською заборгованістю. Облікова політика комерційного банку повинна бути спрямована на дотримання мінімальних та обґрунтованих розмірів дебіторської заборгованості, достовірної оцінки її стану, та на своєчасне створення резервів під нестандартну заборгованість, організацію чіткого обліку і контролю за її станом, достовірне її відображення у фінансовій звітності, вивільнення коштів, відвернутих у таку заборгованість та своєчасне визнання витрат Банку за принципом відповідності. Відповідно до ПСБО№10 та, з урахуванням особливостей банківської діяльності та вимог нормативно-правових актів Національного банку України, визначена така класифікація дебіторської заборгованості (відносно строків її погашення та знаходження на балансі):
За групами ризику, дебіторська заборгованість поділяється на:
Аналітичний облік дебіторської заборгованості в установах комерційних банків повинен забезпечувати можливість здійснення постійного контролю за своєчасним погашенням заборгованості, віднесенням її на рахунки сумнівної, а також здійснення класифікації заборгованості за групами ризику, що є необхідним для розрахунку суми спеціального резерву, та автоматизованого складання щомісячної звітності про стан дебіторської заборгованості (у розрізі дебіторів, строків виникнення, груп ризиків, сформованих резервів, кодів валют та очікуваних строків погашення заборгованості) і фінансової звітності. Але не зважаючи на проведення такого контролю все одно виникає проблемна дебіторська заборгованість. Дебіторська заборгованість, що віднесена Банком до третьої та четвертої груп ризику (нестандартна заборгованість) вважається проблемною. Група ризику дебіторської заборгованості визначається залежно від двох критеріїв: - строків прострочення терміну погашення, передбаченого відповідним договором або правилами здійснення операцій/ розрахунків, що встановлені законодавством України та внутрішніми нормативними документами Банку; - строків обліку на балансі, окремо для заборгованості з придбання нематеріальних активів і основних засобів (капітальні вкладення), заборгованості з придбання цінних паперів на відкритому (вторинному) ринку та іншої заборгованості. Для кожної групи ризику встановлені коефіцієнти резервування (0, 20, 50 та 100 %). Для уникнення ситуації врахування на балансі банку проблемної та простроченої дебіторської заборгованості перш за все потрібно проаналізувати ризики втрат від вибору постачальників. Адже від детального аналізу фінансового стану контрагента, його положення і репутації у сегменті ринку залежить своєчасність виконання робіт, поставки товарів та обладнання за господарськими договорами. В умовах фінансової кризи Банк не може собі дозволити відволікати додаткові ресурси. Тому при підписанні господарських договорів, а також при виборі постачальників товарів, робіт та послуг має бути розроблений такий механізм, за допомогою якого ризик від втрат при виборі контрагента буде зведений до мінімуму. Управління ризиком постачальників комерційного банку повинно базуватися на певних принципах та засадах. Такі принципи повинні бути націлені на скорочення ризиків та виявлення, як змога раніше, контрагентів, які не акредитовані банком та можуть представляти ризик. Такі правила повинні поширюватися на всі підрозділи, філії на дочірні компанії комерційного банку та на всіх контрагентів (постачальників) товарів, робіт та послуг. Оцінювання та моніторинг ризику контрагента повинні проводитися на етапі проведення переговорів та оформлення проектів господарських договорів і двічі на рік, по постачальникам, з якими у банка вже є правові відносини. Для того,щоб почати процедуру управління ризиком перш за все необхідно створити відповідну штатну структуру. Таким підрозділом може виступати служба по управлінню ризиком контрагентів, яка буду нести відповідальність за моніторинг всіх контрагентів, річна сума обороту з якими перевищуватиме 600 тисяч гривень з урахуванням ПДВ, та всіх постачальників, які акредитовані банком. Головний офіс комерційного банку може делегувати повноваження у виборі контрагента своїм філіям. В такому випадку філії повинні нести відповідальність за моніторинг ризику локальних (місцевих) контрагентів, згідно загальним принципам і критеріям, які прийняті по всій структурі комерційного банку. Моніторинг ризику контрагента може базуватися на декількох принципах моніторингу та супроводження прийняття рішення: 1. База моніторингу ризику контрагентів, в якій будуть міститися всі контрагенти, по яким оцінювався рівень ризику. 2. Перелік контрагентів, які знаходяться під спостереженням. У такий перелік включаються постачальники з суттєвим рівнем ризику і по яким необхідно робити попереджувальні дії для уникнення погіршення рівня ризику. 3. Перелік спостереження, отриманий із бази моніторингу ризику контрагентів. У даному переліку приведений список контрагентів, рівень ризику за якими розглядається як підвищений и по яким необхідно впровадити особливий моніторинг. При юридичному оформленні правових відносин з новим контрагентом, або при остаточному розриванні відносин з існуючими такі діє повинні обговорюватися і прийматися колегіально. Для цього може бути тимчасово, на період розв`язання задачі, створений комітет моніторингу ризику. На засіданні такого органу буде прийматися виважене рішення про оформлення відносин з новим контрагентом, кожним підрозділом буде подана інформація, як позитивна, так і негативна, про контрагента. Це може значно знизити ризик вибору неякісного контрагента для комерційного банку та уникнути значних втрат при негативному сценарію розвитку подій. На таких засіданнях буде стверджуватися план дій, який би дозволив перевести існуючого контрагента до категорії безризикових, визначення строків впровадження таких планів, дій та затвердження виведення контрагентів із списку моніторингу і спостереження. Крудалова Анна Юрьевна Донецкий Национальный Университет, г. Донецк Anna-Yuryevna@meta.ua ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ ИННОВАЦИОННОЙ СОСТАВЛЯЮЩЕЙ ЭКОНОМИКИ УКРАИНЫ Увеличение роли инновационного фактора как основной движущей силы экономики и повышения конкурентоспособности на мировом рынке стало стимулом перехода большинства стран мира к модели инновационного развития. Украина обладает значительным запасом природных ресурсов и большими масштабами производства, что обуславливает экспортную ориентацию производства. Таким образом, для Украины становится всё более актуальной оценка перспектив в области инновационного развития с целью успешной интеграции в мировое хозяйство. Данной проблемой занимались такие отечественные ученые, как Макогон Ю.В., Жилинская О.И., Ковальчук С.С., Амоша А.И., Бурлака В.Г., Криворучко Н.В. и другие. В Украине процессы переоснащения производственной базы и минимизация расходов ресурсов и энергии активизировались только в конце ХХ века. Исходя из специфики внешнеэкономической политики, Советский Союз не принимал участия в мировых научных процессах и действовал обособленно. Это в значительной степени уменьшало скорость и эффективность научных разработок. Поэтому экономический комплекс Украины характеризуется технологической отсталостью по сравнению с ведущими странами мира. Особенностью отечественной экономики является формирование узкого круга отраслей с высокотехнологическим направлением, которые сохранили свой научный и технический потенциал. К ним относятся: авиация, космическая техника; судостроение; радиология и навигация; оптоэлектроника; новые материалы; специальная электрометаллургия и ряд других. Их развитие было затруднено вследствие нарушения кооперационных связей; отсутствия базы для перехода к рыночной экономике, в рамках которой государству и предпринимательскому сектору необходимо уделять внимание разработкам новых механизмов регулирования экономики; отсутствия средств на развитие малого, среднего и крупного бизнеса. В настоящее время около 90% продукции украинских предприятий не имеет современного научно-технического обеспечения, что обесценивает ее и снижает экспортный потенциал. Техническая база предприятий во многих отраслях народного хозяйства Украины изношена: по данным 2009 г., коэффициент изношенности основных производственных фондов в чёрной металлургии, ТЭК и химическом комплексе составляет 50-60%; а в сфере транспорта и связи - 83,9 %. [5] При этом большая часть предприятий тяжелой и лёгкой промышленности, на которых внедряются инновации, принадлежит к частной форме собственности, т.е. государство не стимулирует переход своих предприятий к инновационной деятельности. [4, с. 711-712] Повышение активности инновационной деятельности началось уже через 4-5 лет после обретения Украиной независимости, но ежегодно количественные показатели внедрения новых технологических процессов и выпуска новых видов продукции снижались. В 2006 г. доля высокотехнологичных производств в общем количестве промышленных предприятий составила лишь 24,1%. (табл. 1) Данный индикатор достиг своего пика за последние 20 лет, однако в сравнении с аналогичными показателями высокоразвитых стран доля предприятий Украины, использующих высокие технологии, является незначительной. Таблица 1 Внедрение новых технологий в сектор промышленности Украины [1, с. 453]
|