5-6 2010 Сімферополь Рекомендовано до друку Вченою радою Кримського інституту бізнесу

Вид материала

Документы

Содержание Механізм формування інфраструктурного забезпечення ТКС Фіскальна самодостатність держави Самодостаточность как феномен славяно-православной цивилизации в глобализирующемся мире

Подобный материал:

• Дудар Н. П., Филипович Л. О. Д81 Нові релігійні течії: український контекст (огляд,, 6232.65kb.
• Рекомендовано до друку спецгалгзованою Вченою радою К. 64. 700, 3413.13kb.
• Л. П. Бортнікова Економічна історія Навчально-методичний посібник, 1193.78kb.
• Рекомендовано до друку Вченою радою Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості, 3683.94kb.
• Рекомендовано до друку Вченою радою Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості, 3186.06kb.
• Рекомендовано до друку Вченою радою Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості, 4237.56kb.
• А. М. Поповський, доктор філологічних наук, професор (Дніпропетровська юридична академія, 1578.44kb.
• Швед В. О. Близькосхідний регіон у сучасних стратегіях трансатлантич­ної спільноти:, 121.65kb.
• Київський інститут інвестиційного менеджменту, 2659.68kb.
• Л. М. Олійник доцент кафедри педагогіки початкового навчання Інституту педагогічної, 5011.08kb.

Механізм формування інфраструктурного забезпечення ТКС


Низький рівень конкурентоспроможності прикордонних регіонів України, диспропорції між прикордонними регіонами України і прикордонними регіонами сусідніх країн, порівняно, незначні успіхи України на шляху до євроінтеграції, величезна потреба у розвитку транскордонного співробітництва за участю регіонів України викликана майбутнім чемпіонатом Європи з футболу, змушують шукати причини таких невдач, як видатними науковцями України і зарубіжжя, так і державними та місцевими органами влади. Причиною таких невдач, на нашу думку, є недостатній рівень інфраструктурного забезпечення ТКС регіонів України і недостатня увага до цього, на нашу думку, надзвичайно важливого питання. Саме тому важливим завданням сьогодення є розробка науково-обгрунтованих підходів до формування механізму інфраструктурного забезпечення ТКС, який дозволить підвищити конкурентоспроможність, як прикордонних регіонів, так і держави в цілому, подолати диспропорції у розвитку регіонів, а значить покращити життя мешканців прикордоння, і провести на належному рівні чемпіонат Європи з футболу, що дуже важливого для формування іміджу України на світовій арені і її подальших відносин з ЄС.

Під механізмом формування інфраструктурного забезпечення ТКС будемо розуміти взаємозалежну і взаємодіючу сукупність і послідовність дій, методів та інструментів регіональних і державних органів влади суміжних країн, з метою реалізації поставлених цілей і програм інфраструктурного забезпечення транскордонного рівня. На нашу думку, цей процес має включати ряд етапів (рис. 1).




Рис. 3.1. Етапи формування інфраструктурного забезпечення ТКС

Перший етап формування інфраструктурного забезпечення ТКС, на нашу думку, полягає у визначення та формуванні кінцевої стратегічної мети інфраструктурного забезпечення ТКС, як певної інтегральної цілі, яку необхідно досягти. Інтегральною вона є за рахунок того, що включає в себе сукупність часткових цілей розвитку окремих складових інфраструктурного забезпечення ТКС. Метою інфраструктурного забезпечення ТКС є підвищення рівня життя населення, яке проживає на його території, активізація транскордонного співробітництва, за рахунок підвищення рівня розвитку складових інфраструктурного забезпечення ТКС.

Другий етап формування інфраструктурного забезпечення ТКС полягає у визначенні напрямів досягнення інфраструктурного забезпечення ТКС. Тут необхідно здійснити диверсифікацію пріоритетних напрямів досягнення інфраструктурного забезпечення ТКС. Напрями досягнення інфраструктурного забезпечення ТКС, незалежно від форми його реалізації, передбачають підвищення рівня інфраструктурного забезпечення ТКС шляхом підвищення розвитку виробничої, транспортної, ринкової, рекреаційної, інформаційної, соціально-побутової та соціально-духовної складових інфраструктурного забезпечення ТКС.

Третій етап формування інфраструктурного забезпечення ТКС полягає у виборі пріоритетних цілей інфраструктурного забезпечення ТКС. При формуванні інфраструктурного забезпечення ТКС доцільно застосовувати метод систематизації, який дозволить визначити внесок кожної складової в розвиток інфраструктурного забезпечення ТКС.

Четвертий етап формування інфраструктурного забезпечення ТКС полягає у виборі інструментів його реалізації, що є необхідною умовою досягнeння прiоритeтних цiлeй інфраструктурного забезпечення у трaнскордонному рeгiонi. Відповідно до поставлених цілей інструменти реалізації інфраструктурного забезпечення ТКС варто поділити на наступні групи:

1. Закони та нормативно-правові інструменти досягнення інфраструктурного забезпечення ТКС. Група таких інструментів включає в себе закони та нормативно-правові акти, які регулюють розвиток інфраструктурного забезпечення між прикордонними регіонами різних країн та відносини між ними. Основна проблема тут полягає в тому, що на сьогодні існує проблема нормативно-правового забезпечення ТКС і недостатня узгодженість на рівні регіональних органів влади. Проблематичним сьогодні є і відсутність органу управління, який би займався, безпосередньо, інфраструктурним забезпеченням регіону, що ще більше ускладнює роботу по інфраструктурному забезпеченні ТКС. Проте, як показує аналіз сучасних законодавств України і її сусідів, на наш погляд, для досягнення спільного розвитку інфраструктурного забезпечення ТКС необхідно:

- прискорити впровадження у встановленому порядку нормативно-правових актів ТКС, які регулюватимуть роботу по розбудові і спільному використанню інфраструктурних об’єктів;

- розробити правила використання природних ресурсів, які знаходяться на транскордонній території;

- врегулювати законодавство з питань спільних дій при надзвичайних ситуаціях на транскордонній території за європейським зразком;

- подальше нормативно-правового врегулювання повноваження місцевих органів влади та органів місцевого самоврядування щодо надання їм більшої самостійності у вирішенні спільних з регіонами сусідніх держав завдань регіонального та місцевого розвитку (в першу чергу це стосується формування місцевих бюджетів та їх використання).

2. Впровадження програм сусідства. Програми сусідства дозволяють вивести питання інфраструктурного забезпечення ТКС на новий рівень. Сьогодні такими програмами для України та її сусідів є: Польща - Білорусь - Україна, Угорщина - Словаччина - Румунія - Україна, Румунія – Молдова – Україна, Чорне море (включно і басейн Азовського моря). Головною метою цих програм є покращання соціально-економічної ситуації у прикордонних областях та здійснення ефективнішої координації між різними інструментами фінансування проектів в існуючих правових і фінансових рамках.

3. Інституційне забезпечення транскордонного співробітництва. У системі центральних державних органів України нині немає структури, яка б займалася питаннями інфраструктурного забезпечення, виконуючи передусім методологічні, консультативні функції, узагальнюючи і поширюючи відповідний досвід. Потребує подальшого поширення практика формування інституту уповноважених Прем’єр-міністра України з питань транскордонного співробітництва за прикладом Угорської Республіки.

4. Запровадження державних програм безперервного навчання працівників органів місцевого самоврядування з найбільш актуальних проблем інфраструктурного забезпечення на регіональному рівні, особливо у сфері транскордонного співробітництва регіонів. Залучення для цієї мети грантових ресурсів за програмами міжнародної технічної допомоги Україні з боку ЄС та інших донорських організацій, у тому числі з використанням управлінського досвіду та ділових контактів працівників органів державної влади центрального рівня (Мінекономіки, МЗС, Секретаріату Президента України тощо).

5. Проведення регулярних стажувань працівників органів місцевого самоврядування за кордоном з метою вивчення досвіду та управлінських засобів реалізації успішних програм інфраструктурного забезпечення транскордонного співробітництва.

6. Залучення структурних підрозділів Національної академії державного управління при Президентові України та інших державних вищих навчальних закладів відповідного профілю до реалізації короткотермінових безоплатних навчальних програм для працівників органів місцевого самоврядування з питань інфраструктурного забезпечення транскордонного співробітництва та засобів його розвитку в сучасних суспільно-економічних умовах.

7. Розвиток інституційного середовища транскордонного співробітництва на основі надання державою інформаційної, консультаційної та організаційної підтримки громадським організаціям, що працюють у цій сфері, включаючи агенції регіонального розвитку та міжнародні прикордонні асоціації.

8. Підготовка та перепідготовка кадрів для управління питаннями інфраструктурного забезпечення, що діють у системі транскордонного співробітництва, включаючи фахівців з міжнародного регіонального маркетингу, організаційно-правового забезпечення транскордонного співробітництва тощо.

9. Набуття досвіду з розробки конкретних проектів у сфері інфраструктурного забезпечення транскордонного співробітництва, їх подальшого просування у структури ЄС, міжнародні фінансові інституції тощо.

Таким чином, поетапне формування механізму інфраструктурного забезпечення ТКС дасть змогу досягти реалізації поставлених цілей і програм інфраструктурного забезпечення ТКС і підняти на новий рівень відносини між прикордонними регіонами щодо інфраструктурного забезпечення між ними.

Свердан Михайло Михайлович Міжгалузевий інститут управління, Київ

ФІСКАЛЬНА САМОДОСТАТНІСТЬ ДЕРЖАВИ


Проблематика питань формування та функціонування системи державних фінансів – досить актуальна, що обумовлено пошуком додаткових шляхів та можливостей отримання фінансових ресурсів з метою повноцінного виконання функцій та своєчасного задоволення загальносуспільних потреб. Наявність численного обсягу труднощів, пов’язаних з діяльністю державного фінансового механізму, та підвищенням його суспільної ефективності, є предметом підвищеного інтересу та особливого характеру наукових досліджень.

Основу державних фінансів становить фіскальна система, на яку безпосередньо покладається завдання стосовно щодо розподільних (перерозподільних) відносин в суспільстві. Потенціал фіскальної системи держави повинен бути достатнім та суспільно адекватним на всіх стадіях розподільного процесу. Водночас, фіскальний потенціал держави повинен бути гармонійним та урівноваженим в розрізі двох головних компонент фіскальної системи: (1) податків та інших платежів податкового характеру як основного методу мобілізації доходів держави; (2) видатків, з допомогою яких забезпечується фінансова реалізація державних завдань та функцій відповідно до суспільних запитів. Дисбаланс дохідної і видаткової частин фіскальної системи держави призводить до порушення стабільності у сфері її фінансової діяльності та негативно позначається на задоволенні суспільних запитів. Гіпотетично, фіскальний дисбаланс може бути покритий за рахунок інших додаткових джерел фінансових ресурсів. Абстрагуючись від альтернативних джерел та форм мобілізації фінансових ресурсів, можна припустити, що фіскальна система держави повинна бути самодостатньою при реалізації розподільно-перерозподільних відносин в суспільстві.

Фіскальна самодостатність – це специфічний індикатор, що відображає рівень збалансованої політики держави у сфері фінансових взаємовідносин в суспільстві. Держава є основним суб’єктом та єдиним гарантом фіскальної самодостатності. Концепція фіскальної самодостатності не є випадковою. Будь-яка сучасна цивілізована та демократично розвинута держава ставить за основу свого існування й діяльності критерій самодостатності. На цій підставі відмічається, що з метою розбудови ринкової соціально орієнтованої економіки з високим рівнем життя населення доцільно і необхідно створювати “самодостатню державу” [4, с. 53].

Отже, фіскальна самодостатність є категорією державного рівня. В макроекономічному відношенні, фіскальна самодостатність – це можливості держави забезпечувати свою діяльність за рахунок традиційних сталих джерел фінансових ресурсів, достат­ніх для виконання її функцій, задоволення потреб та виконання існуючих фіскальних зобов’язань перед суспільством.

Фіскальна самодостатність держави виражає відсутність чіткої та явної залежності держави від додаткових альтернативних джерел мобілізації фінансових ресурсів для матеріального забезпечення своєї діяльності, незалежно від походження – внутрішні чи зовнішні. Самодостатнім слід вважати такий стан фіскальної системи держави, що характеризуватися збалансованістю, стійкістю до різноманітних внутрішніх і зов­ніш­ніх негативних впливів, її здатністю забезпечувати ефективне функціону­ван­ня національної соціально-економічної системи, сприяти економічному зростанню та підвищенню добробуту в суспільстві. При цьому, велику роль відіграють потоки зовнішньої фінансової допомоги з боку міжнародних фінан­со­вих інституцій, інших міжнародних економічних угруповань, урядів окремих країн, обсяг іноземних інвестицій у національну економіку, що істотно перенасичує національну економіку іноземним капіталом.

Головна мета фіскальної самодостатності полягає в дотриманні національних інтересів. І, насамперед, в дотриманні національних фіскальних інтересів, які становлять основу фінансової незалежності та фінансової маневреності держави, не обтяжують її в прийнятті власних фінансових рішень, відображають стійкість її фінансової системи, а також стійкість національної економіки, її повноцінне відтворення та потенційно прогресивний розвиток.

Оскільки на практиці задоволення більшої частини суспільних потреб досягається завдяки розподілу (перерозподілу) національного доходу, підґрунтям фіскальної самодостатності виступають процеси суспільного відтворення. Тобто, фіскальна самодостатність держави – це спроможність наявного фінансово-господарського потенціалу в країні генерувати достатній обсяг національного доходу, частина якого перерозподіляється через фіскальну систему в суспільних інтересах. Та частина національного доходу, яка у процесі розподілу концентрується у розпорядженні держави, повинна бути достатньою для фінансування її суспільних обов’язків.

Оптимальний стан самодостатності фіскальної системи держави характеризується сукупністю індикаторів, значення яких створюють її стійкість до негативних впливів внутрішніх і зовнішніх факторів та забезпечують ефективне функціонування національної економічної системи, відповідаючи вимогам суспільного відтворення. При цьому, фіскальна оптимальність можлива шляхом досягнення реального мінімуму існуючих загроз, забезпечення ефективного функціонування фінансової системи та максимальної реалізації державних інтересів.

Забезпечення фіскальної самодостатності – це діяльність держави та суспільства з впровадження системи заходів, спрямованих на досягнення оптимального стану фіскальної системи та забезпечення національних фінансових інтересів. Досягнення рівня фіскальної самодостатності можливе тільки умов дотримання національних інтересів, де основним пріоритетом держави є підвищення якості життя населення та врахування умов і потреб процесу економічного відтворення суспільства.

Отже, індикаторам фіскальної самодостатності держави є: (1) валовий внутрішній продукт (обсяги виробництва і темпи зростання) та національний дохід, відповідно, рівень його перерозподілу через фіскальну систему; (2) податкова система та рівень податкового навантаження на економіку; (3) обсяги бюджетних видатків держави.

Фіскальна система держави особливо вразлива впливом різних соціально-економічних криз, які накладають на неї істотний відбиток. У випадку фіскальної невизначеності держави чи навіть за умови фіскальної апатії наслідки можуть бути вельми значними. Відтак, виділяється специфічна “адаптаційно-кризова модель” економічного розвитку [5, с. 289]. Це мотивує необхідність розробки і впровадження адаптаційно-стабілізаційної моделі фіскальної держави, спроможної стимулювати процес соціально-економічного зростання. Лише за такої умови можливо досягти фіскальної самодостатності.

Фіскальна самодостатність є запобіжним елементом у визначенні фіскальної безпеки держави та мінімізації фіскальних ризиків при виконанні обов’язків перед суспільством. Позиція фіскальної безпеки є істотною в загальній системі фінансової безпеки держави [1; 2; 3; 6]. Водночас, фіскальна самодостатність – базова компонента фіскальної безпеки, та, відповідно, й фінансової безпеки держави в цілому. І саме вона визначає стан і перспективи фінансової стабільності в країні та прогресивність суспільного розвитку.

З метою забезпечення сталих позицій фіскальної самодостатності держави не обов’язково вдаватися до альтернативних форм покриття бюджетного дефіциту (який сам по собі не є гострою проблемою), де домінуючу роль відіграють позики, а слід: (1) створити ефективну податкову систему зі здатністю стимулювати відтворювальні процеси та не виснажувати виробничий потенціал; (2) раціоналізувати систему бюджетних видатків на предмет їх доцільності та ефективності.

Література

1. Барановський О.І. Фінансова безпека: монографія. Інститут економічного прогнозування. – К.: Фенікс, 1999. – 338 с.
   
2. Єрмошенко М.М. Фінансова безпека держави: національні інтереси, реальні загрози, стратегія забезпечення. – К.: Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2001. – 399.
   
3. Жаліло Я.А. Економічна стратегія держави: теорія, методологія, практика: Монографія. – К.: НІСД, 2003. – 368 с.
   
4. Ігольников А. Коровіна З. Шляхи подолання кризових явищ в економіці України. – Економіка України. – 2002. – №12. – С. 51-56.
   
5. Капитализм сегодня: парадоксы развития / А.А. Галкин, В.Н. Котов, Ю.А. Красин, С.М. Меньшиков. – М.: Мысль, 1989. – 315 с.
   
6. Мунтіян В.І. Економічна безпека України: монографія. – К.: Вид-во КВІЦ, 1999. – 464 с.
   
7. Шлемко В. Т., Бінько І. Ф. Економічна безпека України: сутність і напрямки забезпечення. – К.: НІСД, 1997. – 144 с.
   

Е.И. Скловская, и.о.зав. кафедрой социально-гуманитарных наук и профпедагогики ГЛАУ,

И.З. Скловский, доц. кафедры философии КНТУ


САМОДОСТАТОЧНОСТЬ КАК ФЕНОМЕН СЛАВЯНО-ПРАВОСЛАВНОЙ ЦИВИЛИЗАЦИИ В ГЛОБАЛИЗИРУЮЩЕМСЯ МИРЕ


Одной из ключевых проблем эволюции славяно-православной цивилизации является соотношение в сущем традиций и инноваций, поскольку самодостаточность национального бытия снимает отчуждение региональной и глобальной интеграции.

Ключевые слова: славяно-православная цивилизация, самодостаточность как проблема укрепления гуманитарной силы, отчуждение, национальное бытие, региональная и глобальная безопасность в контексте интеграции.


Славяно-православная цивилизация в своей самодостаточности (со времен Киевской Руси, становления суверенной Украины, метаморфоз Московской Руси, романтично-просвитницких проектов, восстановление традиций казацкого гетманата) показывает эпистемологические возможности национального бытия [1;5;6]. Президент В.Ф.Янукович во время общих дебатов, которые прошли в рамках 65-й сессии Генеральной Ассамблеи ООН про необходимость социально-философского осмысления «новых вызовов глобальной безопасности: «Він, зокрема, вважає, що міжнародна спільнота під егідою ООН повинна активніше боротися з морським піратством... Президент нагадав високому зібранню, що Україна завжди була дієвим контрибутором миру і безпеки у світі... У 1994 році ми першими у світі добровільно відмовились від третього за потужністю ядерного арсеналу. У квітні цього року на Вашингтонському самміті з питань ядерної безпеки Україна оголосила про рішення позбутися усіх запасів високозбагаченого урану... Досвід останніх десятиліть свідчить, що ядерна зброя не завжди зміцнює безпеку... ООН може ширше використовувати регіональні механізми безпеки для зміцнення безпеки глобальної» [7, с.2]. Самодостаточность суверенной Украины мы демонстрируем сейчас не только во внешней, но и во внутренней политике, преодолевая традиции национализма и национал-нигилизма, поскольку онтологический характер нациотворения снимает всякое отчуждение, в том числе трех братских народов. Добрососедство в основе освоения ценностей европейской культуры. Носители демократического патриотизма выявляют в сущем характер «Я-бытийствования». Но только постнеклассическая метафизика истории выявляет историческую роль моно-субъектов нациотворения (созидания ценностей), ибо «наличное сущее» есть, ... именуемое «бытием»... и первым началом и высшей причиной сущего... Возможно имеет место лишь одно начало, про-«являющееся в разных ракурсах...» [5.С.28]. И далее «сущее (о первых началах которого ведет роль метафизика) находится в состоянии необратимых, во многом случайных и непредсказуемых изменений... (как самодостаточное я. – Авт.). Если бы мир был стационарен, представление о неизменности его первых начал было бы вполне логичным... В конце концов дело вовсе не в самих первых началах (в их собственной субстанциональности), а в том, что определяя сущее, они оказываются в него вовлечены... (как самодостаточные элементы сущего. – Авт.) [8, с. 33-34].

В мире таких выдающихся мыслителей как К.Ясперс, М.Хайдеггер, Вл.Соловьёв, Н.Бердяев, П.Юркевич и ряд других неклассическая метафизика истории подошла к проблеме самодостаточности сущего для постижения прерывно-непрерывной роли исторического времени бытия национальной идеи. Воспользуемся сравнительными конструктами для выявления общего отличия историографического и метафизического пластов бытия: «Историография (истории. – Авт.) более интересуется конструкцией «дома» (самодостаточности как свойства национального бытия. – Авт.), метафизика – его планом, историография выстраивает свои схемы вокруг фактов, метафизика – вокруг идеи, историография занимается персонажами, метафизика – духом, историография выявляет конкретный ход истории, метафизика – тотальность, явленную в истории... Это означает, что дух априори не знает результатов своей деятельности... План духа в историческом пространстве – времени представлен разными цивилизационными проектами, достоинства и недостатки которых всплывают лишь в конкретике бытия» [8, с. 49-50].

Как видим, специфика национальной идеи как самодостаточного я предполагает отказ от мировозренческой конфронтации, поскольку «в рамках одного подхода невозможно создать целостную модель общественного развития, но можно говорить об относительно истинных и далёких от истины моделях того или иного аспекта соответствующей реальности (понятно, что критерий истинности для каждого конкретного аспекта (например, экономического, политического, этнического и т.д.) [8, с.55].

Метафизика украинской идеи отражает логику самодостаточного Я как становление этносоциального феномена, но в контексте эволюции общественноисторического организма, чтоб соотнести глобально-цивилизационный смысл бытия с национальным бытием и принципами высшего духовного порядка (свобода, разум,благородство,истина, справедливость, творчество, цивилизованность, солидарность, профессионализм) [1;7].

В историографии представления о самодостаточности Я как свойства сущего считается аксиомой, поскольку «цивилизация есть такая стадия в развитии человечества, когда (свобода перехода этносоциального феномена в нациосферу отражает. – Авт.) социальные связи (когда они. – Авт.) начинают доминировать над природными (именно цивилизованный этноцентризм знаменует самодостаточность стародавнего мира, провозгласив поиск свободной формы правления важнейшей задачей целостного характера социума, преодолевающего традиции дикости и варварства, а глобальная. – Авт.) … духовная жизнь приобретает новое качество… С этого времени начинается подлинная история общества… Не случайно ряд исследователей именуют цивилизации по господствующим в них религиям» [2, с.672].

Необходимо сразу выделить смысл, который в постнеклассическом дискурсе вкладывается в представление о самодостаточности феноменов истории, тогда цивилизация в онтологическом смысле выступает как общеисторическая форма национального бытия, где реализованы духовные конструкты, отражающие содержание «первых начал и высших причин сущего». Тогда социум реально создает условия для эволюции этногенеза в нациогенез.

Проблема соотношения в славяно-православном контексте сущностной взаимосвязи понятий «этнос», «нация», «цивилизация» [3;4;5;6;7], ибо они пересекаются с понятием «самодостаточность» как одним из «Первых начал»…, создающим устойчивую целостность славянского этнося как общеисторического субстрата бытия в определённо пространственно-временном континууме. В постнекласическом дискурсе использование вышеозначенных терминов дополняется смысловымотражением понятий «жизненное пространство» и «борьба за существование», раскрывающих логику существования в стародавнем мире. Использование же (за аналогией) подобной лексики могут позволить себе только представители воинствующего национализма, спекулирующие на дискриминации своего этноса в прошлом, абсолютизирующих профанизацию национальной идеи в некоторых фундаменталистских движениях.

Нациогенез европейских народов сумел в тяжелых испытаниях двух мировых войн. Показать самодостаточную силу европейских народов, способных снять исторические препоны для преодоления праворадикальных мифологем, что ускорило преодоление эволюционным путем и левацких извращений национального бытия. Нациогенез перестал быть зоологической «борьбой за существование» и «жизненное пространство»

Логика цивилизованного нациогенеза благоприятно восприняла в борьбе против «национального (и расового) гнета» идею «всеединства» и «сердечного согласия» (Г.Сковорода, Т.Шевченко, П.Юркевич), которую лидер Индийского национального конгресса Махатма Ганди сформировал в «Сатья-Грахе» (ненасильственной борьбе с колониальным и полуколониальным гнетом) – философии самодостаточной индийской цивилизации, стремящейся к сотрудничеству нации и решению всех спорных проблем путем политического диалога.

Пассионарии (цивилизованные моно-субъекты глобализирующегося мира) в отличие от фундаменталистов, обожествляющих террор и военные средства, своей жизнью, учением и надеждой на «всеединство» создают духовные основы для творческого соотношения глобальных и локальных интересов целостного человечества.

Политическое руководство КПСС стремилось успокоить национальную интеллигенцию, особенно на Украине, иногда жертвуя в пользу Украины (или Молдавии) административными границами, ущемляя даже своих союзников по восточному военно-политическому блоку. Почему же не удалось сохранить СССР, а лозунт политического либерализма «больше демократии, больше социализма» только ускорил распад восточного военно-политического союза, включая СССР.

Находясь в плену вульгарных социоцентрических представлений никто не будет ценить самодостаточность; нельзя внедрять этносоциальные инициативы, однако, руководители СССР и РСФСР (М.Горбачев и Б.Ельцин), подчеркнем в выводах, проигнорировали объективный характер самодостаточных традиций, созданных славяно-православной цивилизацией на протяжениипочти 2,5 тыс. лет (от легендарных эллинских поселений, путешествия от апостола АндреяПервозванного до героических рюриковичей, обеспечивших путь «из варяг в греки», христианизацию Руси, совместную борьбу против кочевников на Востоке и крестоносцев-тевтонов на Западе.

Литература

1. Віктор Янукович:Пропозиції громадської гуманітарної Ради будуть в основі Указу про реформу освіти//Освіта України.-№64 (1130).-31 серпня 2010 р.-С.2
   
2. Гобозев И.А. Цивилизация//Словарь философских терминов.-М.: ИНФРА-М., 2007.-С.672
   
3. Семенов Ю.И. Этнос// Словарь философских терминов.-М.: ИНФРА-М., 2007.-С.712
   
4. Семенов Ю.И. Нация// Словарь философских терминов.-М.: ИНФРА-М., 2007.-XVI, 731 c. - С.350-352
   
5. Скловский И. К духовному возрождению//Порог. Гуманитарный журнал Украины.-2000.-№7.-С.13-14
   
6. Трубецкой Сергей. Соборность сознания//Русские мыслители/Р.К.Баландин.-М.:АСТ: Астрель: Хранитель, 2006.-539 с.-С.391-395
   
7. Україна нагадала про глобальну безпеку.Віктор Янукович закликав держави члени ООН активніше боротися з морським піратством та наслідувати приклад України у справі ядерного роззброєння//Урядовий кур”єр.-№178-25 вересня 2010.-С.2
   
8. Халапсис А.В. Постнекласична метафізика історії. Монографія. – Дніпропетровськ: «Інновація», 2008. – 278 с.
   

Ткачук Антон Павлович

Інституту законодавства Верховної Ради України, Київ