5-6 2010 Сімферополь Рекомендовано до друку Вченою радою Кримського інституту бізнесу
| Вид материала | Документы |
- Дудар Н. П., Филипович Л. О. Д81 Нові релігійні течії: український контекст (огляд,, 6232.65kb.
- Рекомендовано до друку спецгалгзованою Вченою радою К. 64. 700, 3413.13kb.
- Л. П. Бортнікова Економічна історія Навчально-методичний посібник, 1193.78kb.
- Рекомендовано до друку Вченою радою Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості, 3683.94kb.
- Рекомендовано до друку Вченою радою Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості, 3186.06kb.
- Рекомендовано до друку Вченою радою Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості, 4237.56kb.
- А. М. Поповський, доктор філологічних наук, професор (Дніпропетровська юридична академія, 1578.44kb.
- Швед В. О. Близькосхідний регіон у сучасних стратегіях трансатлантичної спільноти:, 121.65kb.
- Київський інститут інвестиційного менеджменту, 2659.68kb.
- Л. М. Олійник доцент кафедри педагогіки початкового навчання Інституту педагогічної, 5011.08kb.
Активность инновационной деятельности регионов Украины также была неодинаковой. Больше средней доля инновационно активных предприятий была в Днепропетровской, Черновицкой, Житомирской, Кировоградской, Одесской, Ивано-Франковской, Херсонской, Харьковской областях и г. Киеве. Низкие темпы разработки и внедрения инноваций были обусловлены недостатком государственного финансирования. Поэтому основой инновационной деятельности предприятий стал частный капитал и иностранные инвестиции, размер которых с 2003 г. начал стремительно расти. К 2008 г. общий объем ПИИ в Украину по сравнению с данными 1996 г. увеличился в 18,5 раз, после чего в 2009 г. наблюдалось сокращение объема инвестиций на 22 % в связи с циклическим мировым финансово-экономическим кризисом. (рис 1)  Рис. 1. Объем внешних инвестиций в основной капитал Украины за 1996-2009 гг., млн. грн. [5] Внебюджетные внешние и внутренние инвестиции направлялись в основном в сырьевую, обрабатывающую промышленность, в торговлю, в предприятия общественного питания. При этом всего 3 % иностранных инвестиций в Украину приходится на технологические разработки. Таким образом, для технологических инноваций основным источником финансирования в Украине являлись и являются собственные средства предпринимателей - 74%. (табл. 2) Таблица 2 Источники финансирования технологических инноваций [4, с. 710]
Осуществление инновационной деятельности в мировой экономике нашёл своё отображение в таких инновационных структурах как венчурные предприятия и технопарки. В Украине были созданы с 2000 г. 16 ТП, крупнейшими из которых являются «Институт электросварки им. Е.О. Патона» (Киев), «Полупроводниковые технологии и материалы, оптоэлектроника и сенсорная техника» (Харьков) «Институт монокристаллов» (Киев), и «Углемаш» (Донецк). Они успешно функционируют, однако несколько удалены от реального сектора экономики, в результате чего интеллектуальные активы используются лишь на 2%. [4, с.712] В Украине число учёных сократилось более чем в 3 р. сравнительно с советским периодом: от 310 тыс. человек в 1990г. до 100 тыс. человек в 2006 г. Большинство из них занято в академическом и вузовском секторах, где возможность осуществления НИОКР прикладного характера незначительна. Таким образом, если в ведущих индустриальных странах наблюдается прямая зависимость темпов экономического роста от уровня развития науки и количества специалистов, занятых в НИОКР, то вполне закономерно, что за последние годы прирост ВВП в не является существенным: в 2005г. он составил 2,7 % , в 2006 - 7,3 %, в 2007 – 7,9 %, в 2008 – 2,1%, а в 2009 г. падение ВВП составило около 5 %. Реальный доход населения за период 2005-2008 гг. составил 20,1 %, 24,2 %, 12,5 % и 10,3 % соответственно. [5]. На данный момент существует множество проблем развития инновационной деятельности, ликвидация которых способна создать базу для перехода Украины к модели инновационного развития: 1) сохранение высокого уровня ресурсо- и энергозатратности отечественных предприятий; 2) отсутствие мотивации предприятий по совершению инновационной деятельности; 4) отсутствие постоянного объема спроса на инновационную продукцию национального производства; 5) недостаточный уровень финансового обеспечения реализации инновационной политики. Выводы. Таким образом, инновации являются важнейшим фактором стратегического развития экономики Украины. Поэтому необходимо разрабатывать и реализовать стратегию перехода Украины на модель инновационного развития, базисом которой может послужить реализация имеющегося научного потенциала, обновление ОПФ, повышение объемов ПИИ в экономику Украины и активизация патентно-лицензионной деятельности. Использованные источники: 1. Амоша А.И. Актуальные проблемы инновационного развития Украины и направления их решения// Проблемы и перспективы иностранных инвестиций: региональный аспект. – Донецк, 2008.- Часть 2. – С.451-456. (16) 2. Жилінська О.І. Теоретичне обґрунтування державного регулювання інноваційної сфери // Вісник Київського національного університету ім. Т. Шевченка. – 2009. – №68. – С.. 34-37. (14) 3. Корнілова І., Канаєва М. Роль технопаркових структур у підвищенні інноваційної активності промислових підприємств// Вісник Київського національного університету ім. Т. Шевченка. – 2006. – №86. – С. 99-101. 4. Криворучко Н.В. Аналіз інноваційних процесів в Україні// Проблемы и перспективы иностранных инвестиций: региональный аспект. – Донецк, 2008.- Часть 2. – С. 709-715. (10) 5. ссылка скрыта – официальный сайт Комитета статистики Украины Молодожен Юлія Борисівна Одеський регіональний інститут державного управління НАДУ при Президентові України, м. Одеса ФІЛОСОФСЬКІ АСПЕКТИ РОЗУМІННЯ САМОДОСТАТНОСТІ Такі словосполучення як «самодостатні регіони», «самодостатні громади», «самодостатні адміністративно-територіальні одиниці» останнім часом досить часто зустрічаються у наукових публікаціях, при цьому більшість авторів розуміє самодостатність в контексті визначення певної міри самостійності у вирішенні проблем місцевого розвитку. В той же час слід розуміти, що функціонування окремих систем або підсистем суспільства “самих по собі” не є реальним, особливо коли мова йде про систему управління в окремо взятій країні. Для того, щоб розібратися в змісті дефініції “самодостатність” можливо доцільним було б з’ясувати первинні витоки цього терміну. Так, наприклад, соціологічний словник дає нам два тлумачення терміну самодостатність: 1) виникнення природним шляхом і можливість подальшого існування без впливу зовні; 2) властивість стабільного і тривалого (на історично значимому відрізку часу) або нестійкого і короткотривалого існування активної системи при незмінному стані зовнішнього простору [1]. В цьому ж словнику знаходимо пояснення цих визначень з позицій системного підходу, де самодостатня система визначається як така, що здатна при незмінних умовах оточуючого середовища, як зберігатися так і руйнуватися під впливом внутрішніх причин. Аналізуючи наведені у словнику тлумачення, виникає багато сумнівів стосовно застосування їх до соціальних систем. Зокрема, перше тлумачення фактично стосується замкнених систем, які зустрічаються в природі дуже рідко, що не дає можливості використовувати його у подальших дослідженнях соціальних систем. Друге визначення також дає спрощене трактування самодостатності, але вже чітко відмічає цей стан як властивість активних систем. В той же час, на нашу думку не завжди руйнація та збереження системи відбувається при незмінних умовах оточуючого середовища. Якщо пригадати розпад Радянського Союзу як великої зовнішньої системи, що вплинув на руйнацію інших підсистем (зовнішні умови), то громади почали свою трансформацію, пристосовуючись до нових умов саме через відчутний вплив зовнішніх чинників. При цьому вони намагалися зберегти існуючий уклад життя на рівні задоволення мінімальних потреб населення, використовуючи сформований попередньою системою потенціал. Як відомо будь-яка природна структура, структура суспільства включає не тільки окремі елементи (люди і їх об'єднання), але також їх властивості і відносини, що дозволяють нам відокремити одні соціальні об'єкти від інших. Кожна соціальна спільнота є не тільки сукупністю індивідуальних якостей людей, які входять до цієї спільноти, але є і сукупністю деяких власних якостей самої спільноти, яких немає у жодного з її індивідів, що додають даній спільноті її своєрідність, унікальність. І ця своєрідність будь-якої соціальної спільноти (сім'ї, роду, племені, народності, нації, людського суспільства в цілому), їх відмінність від складових їх окремих людей пояснюються тим, що всі вказані спільноти включають ще один найважливіший компонент — соціальні зв'язки, взаємодії, відносини між людьми. Серед великої кількості праць науковців, що переймалися питаннями дослідження соціальних систем певну зацікавленість викликають праці відомого американського соціолога-теоретика Толкота Парсонса [2;3;4]. Суспільство (за Парсонсом) – це такий тип соціальної системи, яка досягає по відношенню до оточуючого середовища найвищого рівня самодостатності. Його точка зору суттєво відрізняється від загальноприйнятих філософських поглядів на суспільство як сукупності конкретних індивідів. Він визначає самодостатність як функцією від збалансованої комбінації механізмів контролю над відносинами суспільства з цими п’ятьма середовищами, а також від ступеню його власної внутрішньої інтеграції [2, с.96]. В своєму творі “Поняття суспільства: компоненти та їх взаємовідносини” Т. Парсонс виділяє чотири головні функції системи: адаптація, досягнення мети, інтеграція, збереження існуючого порядку. Таким чином система повинна пристосовуватися до середовища, досягати мети, мати внутрішню єдність і вміти зберігати цей стан, відтворювати структуру і знімати напругу в системі. Завдяки виділенню цих чотирьох функцій, виявилося можливим аналізувати системи будь-якого рівня в термінах функціональних підсистем [2, с.98]. На рівні соціальної системи Т. Парсонс, виділяє чотири підсистеми, кожна з яких виконує одну з чотирьох головних функцій: - економічна, покликана забезпечувати адаптацію до середовища; - політична, призначення якої в досягненні мети, - система підтримки інституціональних культурних (етнічних) зразків, що відповідає за легітимізацію нормативного порядку і збереження цілісності. - соцієтальне співтовариство (єдиний колектив, який підпорядковується визначеному прийнятому нормативному порядкові), що забезпечує внутрішню єдність [3, с.45]. При цьому перші три підсистеми створюють середовище для функціонування четвертої – соцієтального співтовариства. Таким чином, кожна підсистема спеціалізується на виконанні якоїсь функції, і результати її діяльності можуть бути використані іншою більшою системою - за принципом матрьошки. Причому кожна підсистема залежить від інших підсистем - вони обмінюються результатами своєї діяльності. Під час аналізу взаємодії між чотирма підсистемами важливо враховувати і таке явище як взаємопроникнення. Саме завдяки зонам взаємопроникнення може відбуватися процес взаємообміну між існуючими підсистемами і системами вищого рівня. Це ще раз свідчить про відкритість соціальних систем по відношенню до оточуючого середовища. Також аналіз структури соціальних систем можна здійснювати через визначення таких компонентів як норми, цінності, колективи і ролі. Цінності посідають провідне місце в тій сфері, яка стосується виконання функцій зі збереження і відтворення зразка, оскільки є уявленням про бажаний стан системи. Норми є більш конкретними і спеціалізованими по відношенню до окремих соціальних функцій і типів соціальних ситуацій та містять певні способи орієнтації для дій в функціональних і ситуаційних умовах, специфічних для певних колективів і ролей. Колективи належать до тих структурних компонентів, для яких функція досягнення мети є головною. Ролі, що виконують адаптивную функцію, охоплюють основні зони взаємопроникнення. Саме за умов дотримання всіх цих складових соціальна система зберігає свою цілісність і взагалі існує як система [4, с.36]. Філософський підхід (на відміну від погляду політиків) вважає, що незалежність будь-якого внутрішнього стану системи має досить відносний характер. Тим самим філософський підхід припускає чітке визначення тієї міри самостійності об’єктів, їх незалежності від зовнішніх умов, яка необхідна і достатня для визнання їх самодостатності. На думку російського вченого К.Х. Момджяна, коли про самодостатність розмірковують політики, як правило вони зводять її до господарсько-адміністративної або іншої автономії в світовому суспільстві. Однак, з філософської точки зору мова йде про досить відносну незалежність, що має цілком соціальний вимір. Зрозуміло, що будь-яке саме самостійне в світовому масштабі суспільство не може існувати поза і незалежно від природи, оскільки бере від неї всі необхідні речові та енергетичні засоби для свого функціонування. Тобто самодостатність у певному сенсі, в жодному випадку не є здатністю існування системи “самої по собі”, “в собі і для себе”, а безпосередньо, вступаючи у відносини з зовнішнім середовищем, здійснюючи з ним певну взаємодію. У випадку з соціальними системами самодостатність означає не відсутність зовнішнього середовища, а особливий механізм взаємодії з цим середовищем, особливий засіб зародження, підтримки і розвитку сутнісних властивостей системи, що створюють притаманну їй якість [3]. Така самодостатність характеризує систему у будь-якому аспекті її існування, тобто розповсюджується і на її устрій, і на її функціонування, і на її розвиток. В усіх цих випадках ми маємо справу з іманентністю буття, існуванням за власними законами, дія яких обмежена самою системою і не розповсюджується на зовнішні реалії. Структурно-функціональна і динамічна організації системи мають своєю безпосередньою причиною існування не впливи зовнішнього середовища, а власну потребу виживання в середовищі, потребу у забезпеченні і збереженні притаманній системі цілісності, якісної визначеності. Аналізуючи конкретні історичні періоди розвитку суспільства можна стверджувати, що реальне суспільне життя людей здійснювалося і до цих пір здійснюється як життєдіяльність окремих соціальних груп, розділених простором і часом, мовою і культурою, національними межами, економічними і політичними відмінностями в стилі життя, історичним минулим і перспективами майбутнього. Вважаючи основною ознакою суспільства його функціональну самодостатність, російський філософ К.Х. Момджян порушує ще одну непросту проблему. Всім відомий той високий ступінь взаємної залежності, яка існує між країнами і народами в сучасній історії. На наших очах склалася система міжнародного розподілу праці, яка ставить економічну кон'юнктуру Франції в залежність від політики американського президента, успішну роботу японських підприємств - від стабільного видобутку нафти на Близькому Сході. Чи не означає це, що сучасні країни вже не можна вважати суспільствами, що ними є лише окремі нецивілізовані племена, що живуть в умовах економічної автаркії, політичній і культурній самоізоляції (або наднаціональні цивілізації, як в цьому переконаний, наприклад, відомий англійський історик і філософ А. Тойнбі). Відповідь на це питання не може бути однозначною. Підсумовуючи викладене, цілком можливо, що сучасне людство вступило в процес формування єдиної планетарної цивілізації, в якій окремі країни і народи дійсно втратять статус автономних самодостатніх одиниць, але разом з тим, сучасне людство знаходиться лише на початку цього процесу, в тій його фазі, коли поняття «національна економіка», «національна політика» ще не стали фіктивними, а окремі країни все ще є суспільствами, що не втратили принципову здатність виживати в режимі автономного існування (тобто що зберігають потенційну самодостатність). Література 1. Мир словарей. Коллекция словарей и энциклопедий. Социологический словарь.: Електронній ресурс – режим доступу ссылка скрыта 2. Парсонс Т. Понятие общества: компоненты и их взаимоотношения – THESIS. 1993, вип. 2, с. 94-122 3. Момджян К.Х. Введение в социальную философию:Учеб. пособие. - М.: Высш. шк., КД "Университет", 1997. - 448 с. 4.Parsons T. et al. (eds.). Theories of Society. New York: The Free Press of Glencoe, 1961 5. Parsons T. Social Systems and Subsystems // The New International Encyclopedia of the Social Sciences, 1968, v.15 Носов Олександр Юрійович Львівська комерційна академія м. Львів ПРОБЛЕМИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ГРОШОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ В УМОВАХ ГЛОБАЛЬНОЇ ФІНАНСОВОЇ КРИЗИ Ключові слова: грошова система, ефективність, криза Актуальність теми. Грошова система пройшла тривалий еволюційний період в процесі трансформації української економіки і відповідно змінювались її можливості з забезпечення певних завдань економічної політики. Ефективність грошових систем можливо розглядати лише в контексті їх спроможності забезпечення стабільності національних грошей та їх використання в різних моделях економічного розвитку. Для розуміння ефективності грошової системи необхідно проаналізувати, яким чином центральні банки забезпечують їх стабільність в різних типах економічних систем, а також використовують монетарні чинники для досягнення економічного зростання та соціальних пріоритетів в умовах постійної трансформації суспільства. Головною ознакою сучасних грошових систем є те, що центральні банки змушені виконувати державні економічні програми, які безпосередньо не пов’язані зі стабілізацією грошового обігу. Крім того, зміст таких програм може постійно змінюватися, що робить режим діяльності нестійким, що відповідно впливає на характер грошового обігу. У розумінні суті ефективності грошової системи на перший план виходять її функціональні можливості в забезпеченні певних завдань економічної політики. Такий підхід до ефективності грошових систем характерний для перехідних економік, а також для ринкових економік, які вирішують певні проблеми через використання монетарних чинників. Грошові системи розглядаються як інструмент досягнення певних цілей та забезпечення економічного зростання. Грошові системи повинні забезпечити реалізацію цілей розвитку економіки і відповідно мають певні пріоритети. Ефективність моделі грошової системи розглядається через призму стратегічних завдань, які були реалізовані за допомогою монетарних чинників. В умовах економічної нестабільності та трансформаційних процесів грошову систему прагнуть використати як інструмент реалізації економічної політики, а питання стабільності грошової одиниці тимчасово відходить на другий план. В умовах виникнення суспільної потреби використання грошових систем для стимулювання та прискорення економічного розвитку громадська думка досить поблажлива до певних інфляційних наслідків. Проте, після вирішення основних економічних проблем та реформування економіки на перший план неминуче виходить визначальна ознака ефективності грошових систем – забезпечення цінової стабільності. Центральні банки намагаються засобами комунікації зменшити невизначеність суспільства і сформувати очікування щодо бажаних параметрів монетарної сфери, що підвищує результативність функціонування грошової системи або її ефективність. Активна комунікація центральних банків будується з врахуванням структурних, історичних та національних особливостей. Проте реалії останнього часу 2008-2010 рр. показують, що НБУ ніби прагне зруйнувати усі раціональні здобутки монетарної теорії та практики в досягненні ефективності грошових систем. Найсуттєвішою вадою в діяльності НЬБУ є втрата довіри з боку не лише клієнтів банків, а й більшості населення. Неодноразові заявки найвищих представників НБУ щодо меж коливань валютних курсів та надійності банківських вкладів постійно порушувались. Крім об’єктивних передумов, породжених світовою фінансовою кризою, значна частина проблем української банківської системи пов’язана з тим, що перетворилася в арену кланової та політичної боротьби, в результаті якої страждає переважна частина населення України. Тому грошова система України функціонує в зростанні невизначеності щодо очікуваних наслідків грошово-кредитної політики, які починають отримувати все більш песимістичне забарвлення. В таких умовах буде потрібний тривалий час і зусилля не лише монетарної влади, а й усього суспільства для усунення тих деформацій в монетарній сфері, які знижують ефективність грошової системи. Висновки. Все більшого поширення отримує підхід, згідно якого грошові системи починають оцінюватись щодо спроможності забезпечення певних завдань економічної політики, а функція стабілізації національних грошей відійшла на другий план. Грошові системи переважно розглядаються як інструмент забезпечення певних цілей і насамперед економічного зростання. Проте прагнення досягнути високої ефективності грошових систем за рахунок стабільності грошей може бути результативним лише в короткостроковому періоді. Центральні банки намагаються забезпечити ефективність грошових систем та стабільність грошей через пошук універсального номінального якоря, роль якого почали виконувати: обмінний курс, споживчі ціни, рівень інфляції. Крім того в сучасних економіках важливим аспектом забезпечення ефективності грошових систем є спроможність центральних банків отримувати достатню довіру і підтримку своїх дій. НБУ в своїх діях в умовах світової фінансової кризи своїми нераціональними заходами надірвав віру до банківської системи України і зруйнував потенціал розвитку грошової системи, який потрібно буде відновляти тривалий період часу. Список використаних джерел
Повх Галина Петрівна Луцький національний технічний університет | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||