Geum.ru

Запорізьке наукове товариство ім. Я. Новицького Молодіжна регіональна коаліція

Вид материалаДокументы

Содержание


4.2. Третій Надзвичайний Великий Збір ОУН
Перелік умовних позначень
Подобный материал:
1   2   3   4   5

4.2. Третій Надзвичайний Великий Збір ОУН

Напередодні війни, у квітні 1941 року, відбувся Другий Великий Збір ОУН, на якому, окрім остаточного розколу між групами Бандери і Мельника, було затверджено програмові положення із якими Організація вступила у війну. Перші ж місяці роботи Похідних груп на СУЗ показали, що передвоєнна програма не відповідає умовам всеукраїнської боротьби націоналістичного підпілля. Протягом двох років (1941-43) накопилося багато проблемних питань, які ОУН мала вирішити, тому й було скликано Третій Надзвичайний (позачерговий) Великий Збір ОУН.

В роботі Збору взяли участь близько тридцяти делегатів, серед них: М.Арсенич, Я.Бусел, Р.Волошин, о.І.Гриньох, Р.Кравчук, В.Кук, М.Лебідь, О.Логуш, Д.Маївський, В.Охримович, М.Палідович, Й.Позичанюк, М.Прокоп, Д.Ребет, Р.Шухевич[43; 309].

Один із учасників, керівник КП ОУН ПівдУЗ, майбутній Головнокомандувач УПА, В.Кук–“Леміш”, аналізуючи причини скликання позачергового Збору говорить, що в час, коли розгорнулася широкомасштабна боротьба із німцями, до ОУН влилися широкі маси людей, які втікали від вивезення на роботу в Німеччину, від окупантського визиску. Створювалися бойові відділи для боротьби із німецькою своволею. Діяльність Організації стала масовою, людям уже було мало бажання мати власну державу, їх цікавило яку саме державу хоче ОУН, хто буде мати у ній владу, як буде розв’язано цілий ряд питань – соціальних, економічних, фінансових, військових, національних меншин тощо. Крім того, на той момент, було зрозуміло, що Німеччина війну програє, що приходить нова радянська окупація – постало питання переходу націоналістичного підпілля на нові умови діяльності. Невирішенність цих питань і стала причиною скликання ІІІ-го НВЗ ОУН[34; 6].

Дещо протилежну точку зору на причини скликання Збору мав ще один активний діяч націоналістичного підпілля П.Дужий. Він стверджував, що головною причиною проведення ІІІ-го НВЗ ОУН було питання устроєвого порядку, тобто перехід від одностайного керівництва Організацією (принцип Провідника) до колегіального (Бюро Проводу). При цьому Дужий називає “горе-дослідниками” тих, хто вважає, що Збір був викликаний умовами із якими стикнулася ОУН на Великій Україні[42; 284].

На думку автора дослідження, ці два тлумачення причин скликання Збору є правильними і доповнюють одна одну. Бо, як буде далі висвітлено, ІІІ-й НВЗ ОУН було скликано і з програмних, і з устроєвих питань.

ІІІ-й Надзвичайний Великий Збір ОУН відбувся 21–25 серпня 1943 року. У його роботі взяли участь східняки-підпільники із місцевих клітин і члени ОУН, які були вихідцями із СУЗ.

Згідно із рішеннями Збору, ідею націократичного устрою держави (диктатури нації) замінено на ідею держави з демократичним порядком[18; 108]. Відтепер УССД мала бути демократичною республікою, заснованою на соціальній справедливості. Також проголошувалося скасування будь–якої системи експлуатації. Земля повинна була перейти у власність селян, а робітникам надавалася б можливість брати участь в управлінні підприємствами. Крім того, гарантувалось право на 8-годинний робочий день, свободу освіти, слова, думки, преконань, рівність у правах усіх громадян, враховуючи національні меншини тощо.

Сучасний дослідник Я.Грицак вважає, що за рахунок цих перетворень програма Організації Українських Націоналістів набула виразно соціал–демократичного характеру[40; 252]. Автор дослідження із цією точкою зору не погоджується. Є незаперечним відхід ОУН від інтегрального націоналізму до більш демократичного, із урахуванням соціальних проблем, але не на позиції соціал–демократії.

Варто зауважити, що у постановах Збору ОУН заявляла про свою рішучість боротися в однаковій мірі як проти російського комуно-большевизму, так і проти німецького націонал-соціалізму, залучаючи до цього інші поневолені народи[40; 252].

Така постанова дозволила розширити рамки національно–визвольної боротьби, що проявилося у створенні 15-ти інтернаціональних відділів при Українській Повстанській Армії. Зрештою, національна політика ОУН була дуже успішною, про що може свідчити скликання у листопаді того ж, 1943 року, Першої Конференції Поневолених Народів Східної Європи і Азії. Цей захід мав на меті “політично–програмове оформлення союзної визвольної боротьби поневолених народів”[94; 64-65].

Як вже згадувалося, на ІІІ-му Зборі було змінено систему керівництва ОУН. На зміну одноосібного керівництва Організацією через Провідника, було утворено Бюро Проводу у складі трьох чоловік: Провідника (Р.Шухевич) і членів Бюро (Д.Маївський і Р.Волошин). Це було пов’язано із умовами підпільної боротьби, коли неможливо було часто збирати увесь Провід, який мав вирішувати усі справи. Відтепер Бюро розв’язувало термінові питання, а усі інші важливі питання вирішували на засіданні Проводу.

Рішення ІІІ-го НВЗ ОУН викликали неоднозначну оцінку у націоналістичному середовищі, зокрема серед членів Організації які перебували за кордоном. В.Кук пояснює це тим, що вони не брали безпосередньої участі у боротьбі підпілля на українських землях, тому не розуміли потреби у таких рішеннях, які прийняв Збір і самі не сприймали їх[34; 6].

З цього приводу наводяться дві точки зору на те, якою повинна бути, в світлі рішень Третього Збору, програма ОУН, які викладені у двох документах датованих 1944 роком, авторство яких приписують Д.Донцову і І.Багряному. Так перший виступав проти вирішення народом форми державного правління і користування землею[9; 35], на що Багряний категорично відповідав, що лише надання народу такого права як вирішення аграрних і державотворчих питань може бути мобілізуючим чинником для боротьби за незалежність України[3; 32]. Провідне місце у заввагах Донцова посідає ідея провідної верстви – “луччих людей” – які мали репрезентувати державу[9; 36]. Така теза викликала гостре заперечення Багряного, бо український народ вже стикався із культом “луччих людей”: спершу їм про це трубила радянська пропаганда, дещо пізніше – нацистська. Пропагування ідей окремої правлячої касти могло серйозно підірвати авторитет ОУН серед населення України, зокрема її східних земель[3; 39].

Резюмуючи вищенаведену дискусію, варто зауважити, що тут бачимо зіткнення позицій передвоєнного націоналізму і того, до чого дійшов націоналістичний рух під час німецько–радянської війни, зокрема під впливом дійсності на Великій Україні.

Можна з впевненістю говорити, що ІІІ-й Надзвичайний Великий Збір ОУН став поштовхом до створення у 1944 році підпільного парламенту – Української Головної Визвольної Ради. Не вдаючись до питань створення УГВР, її діяльності і внеску у національно–визвольну боротьбу, проаналізуємо чи насправді Рада була коаліційною, тобто чи насправді ОУН відмовилась від монополії на владу, як це було задекларовано постановами ІІІ-го Збору.

У роботі Першого Великого Збору УГВР взяли участь 20 делегатів: проф. Я.Біленький, проф. І.Вовчук, мгр. Р.Волошин, проф. о.І.Гриньох, мгр. М.Дужий, М.Лебідь, інж. О.Логуш, К.Мешко, В.Мудрий, проф. К.Осьмак, З.Пеленський, Й.Позичанюк, інж. В.Потішко, М.Прокоп, Д.Ребет, д-р. інж. П.Турула, проф. Л.Шанковський, д-р. інж. П.Шумовський, пполк. Р.Шухевич, проф. П.Чуйко. Серед них було 8 членів ОУН, у тому числі 7 членів Проводу та 12 нечленів Організації. 14 названих народились на ЗУЗ, а 6 на Великій Україні.

Не взяли участь у роботі Збору через воєнні події: І.Багряний, інж. Є.Врецьона, пполк. В.Євтимович, о.О.Малиновський, інж. І.Сім’янчук.

У повному складі УГВР – 25 чоловік, з них 9 членів ОУН, у тому числі членів Проводу 8. 17 членів УГВР родом із ЗУЗ, 8 – із Великої України [31; 51-53].

Таким чином, бачимо, що підпільний парламент був дійсно коаліційним і ОУН відійшла від прагнення монополії на владу. Підбиваючи загальний висновок, можемо зауважити, що на рішення ІІІ-го НВЗ ОУН великий вплив мав досвід роботи Організації на СУЗ, а сам Збір дав новий поштовх до активізації національно–визвольної боротьби українського народу.


ВИСНОВКИ
  1. У працях авторів із української діаспори, які присвячені розглядуваній проблемі, здебільшого висвітлена діяльність націоналістичного підпілля на СУЗ під час Другої Світової війни. До і післявоєнний періоди висвітлені дуже слабо, що можна пояснити, зокрема, умовами діяльності і потребі в конспірації. Також варто відмітити, що часто при викладі матеріалу у деяких авторів із діаспори емоції беруть верх над фактами, коли бажане видається за дійсне, що заважає проводити об’єктивне і неупереджене дослідження.
  2. Для вітчизняної історичної науки характерна регіональність у дослідженнях українського націоналістичного руху, тобто за умови появи матеріалів про діяльність націоналістичного підпілля у тій чи іншій області, не написано жодної узагальнюючої праці по діяльності ОУН на Східноукраїнських землях. Також можемо говорити про певну аналогію із працями діаспорних авторів у часових рамках досліджень – 1941–44рр. Проблемним залишається доступ до місцевих архівів Управління Служби Безпеки України, що не дозволяє робити конкретні висновки про діяльність Організації на Великій Україні і, зокрема, у деяких регіонах.
  3. Незаперечним є той факт, що у 1920-22 рр. на Східних Українських Землях діяла Українська Військова Організація, яка була причетна до створення Українського Центрального Повстанського Комітету й Козачої ради. Встановлено, що співпрацюючи із Партизансько–Повстанським Штабом й інтегруючи туди своїх людей, військова організація була причетна до підготовки й проведення Другого Зимового походу. Питання діяльності УВО на Великій Україні у 1923-29 рр (до створення ОУН) залишається відкритим, перш за все, через брак фактологічного матеріалу, що не дозволяє в повній мірі висвітлити діяльність військовиків у вказаному регіоні.
  4. Аналізуючи діяльність ОУН у співвідношені до українських земель, які були в складі УРСР у період з 1929 по 1939 рік, можна говорити, що в тій чи іншій мірі, націоналістичне підпілля на СУЗ існувало і вказаний регіон займав чільне місце у планах Організації. Інша справа, що через брак матеріалу (особливо архівного) важко зкласти повну картину підпільної боротьби.
  5. На момент початку війни між Німеччиною і Радянським Союзом Організація Українських Націоналістів керована С.Бандерою розробила чіткий план діяльності під час війни. Матеріали до діяльності є яскравою ілюстрацією тих ілюзій у яких перебували керівники революційної ОУН. Що стосується питання Східних Українських Земель, то невідомо, чи вдалося Організації поширити у цей час свою діяльність на вказаний терен, але бачимо, що питання розгортання націоналістичного руху на Великій Україні і залучення “східняків” до національно–визвольної боротьби не знімалося з порядку денного.
  6. Під час німецько–радянської війни мережею ОУН було охоплено усю Україну, що довгий час замовчувалося радянською історіографією. Можемо говорити про створення двох центрів націоналістичного підпілля – Київ (Крайовий Провід Центральноукраїнських земель) і Дніпропетровськ (Крайовий Провід Південноукраїнських земель).
  7. У період з 1945 по 1953 роки Організація Українських Націоналістів одним із першочергових завдань вважала охоплення своїми ідеями боротьби за УССД якомога ширше коло жителів СУЗ. Також у цей час були спроби, подекуди успішні, створення і функціонування підпільних націоналістичних осередків на Наддніпрянщині, зокрема на території, яка під час німецько–радянської війни підпорядковувалася Краєвому Проводу Центральних Українських Земель, а пізніше командуванню групи “Південь” Української Повстанської Армії.
  8. У різні періоди своєї діяльності на СУЗ націоналістичне підпілля УВО і ОУН застосовувало різну методику діяльності і, фактично еволюціонувало, зважаючи на час і умови боротьби. Закономірним є відхід від позицій інтегрального націоналізму і крах ілюзій про загальнонаціональний революційний зрив з початком Другої Світової війни, як таких, що не відповідали політичним настроям населення Східноукраїнських земель.
  9. Проведення Третього Надзвичайного Великого Збору ОУН було кроком уперед в плані розвитку націоналістичного руху. Безсумнівно, що на рішення ІІІ-го НВЗ ОУН великий вплив мав досвід роботи Організації на СУЗ, а сам Збір дав новий поштовх до активізації національно–визвольної боротьби українського народу, зокрема до проведення Першої Конференції Поневолених народів Східної Європи і Азії (зародок Антибільшовицького Блоку Народів) та створення підпільного коаліційного парламенту – Української Головної Визвольної Ради.



Перелік умовних позначень

ВНК – Всеросійська Надзвичайна Комісія.

ЗП УГВР – Закордонне Представництво Української Головної Визвольної Ради.

ЗУЗ - Західноукраїнські землі.

КЕ ОУН – Крайова Екзекутива ОУН.

КП ОУН – Крайовий Провід ОУН.

КП ПівдУЗ – Крайовий Провід Південноукраїнських земель.

КПУ – Комуністична партія України.

МДБ – Міністерство Державної Безпеки СРСР.

НКВС – Народний Коммісаріат Внутрішніх Справ.

ОУН – Організація Українських Націоналістів.

ППШтаб – Повстансько – Партизанський Штаб.

ПУН – Провід Українських Націоналістів.

СБ ОУН – Служба Безпеки ОУН.

СУЗ – Східноукраїнські землі, також: Наддніпрянщина, Велика Україна.

УВО – Українська Військова Організація.

УГА – Українська Галицька Армія.

УПА – Українська Повстанська Армія.

УРСР – Українська Радянська Соціалістична Республіка.

УСБУ – Управління Служби Безпеки України.

УССД – Українська Самостійна Соборна Держава.

УЦПК – Український Центральний Повстанський Комітет.

УШПР – Український Штаб Партизанського руху.


Список використаних джерел і літератури

Джерела.
  1. Алетіяно-Попівський Є. З ідеєю в серці – зі зброєю в руках (збірка писань). – Лондон: УВС у В.Британії,1980.
  2. Артимів В. Чуєш, сурми грають. У похідній групі – до берегів Дніпра (Спогади з Другої світової війни). – Нью Йорк,1982.
  3. Багряний І. Завваження до завважень з приводу нашої програми // Український Самостійник. – 1968. - №129.
  4. Боєслав М. За соборний моноліт // Визвольний шлях. – 1954. - №2.
  5. Боротьба й діяльність ОУН під час війни (травень 1941 р.): Д. Пропагандивні вказівки на передвоєнний час, на час війни й революції та на початкові дні державного будівництва // Молода нація. – 2001. - №2 / Підг. до друку І.Патриляка.
  6. Відновлення Української Держави в 1941 році. Нові документи і матеріали. – К.: УВС,2001.
  7. Вож[аківск]ий С. Говорять, що не було української національної партизанки (спогад) // Вісник. – 1954. - №7.
  8. Горбач О. Шлях зі Сходу на Захід. Спогади. – Львів: ІУ ім. І.Крип’якевича,1998.
  9. Донцов Д. До програми ОУН // Український Самостійник. – 1968. - №128.
  10. З вірою в перемогу // Визвольний шлях. – 1954. - №10.
  11. Інструкція до переведення в життя цілости діяльности ОУН // УІЖ. – 1998. - №4.
  12. Капустянський М. Військова підготовка ОУН // Організація Українських Націоналістів. 1929 – 1954. – Б.м.,1955.
  13. Караташ В. Жертви сталінських репресій // Заведнюк В. Вони Вмирали, їм сурми не грали (Документи, спогади, коментарі). – Тернопіль: Укрмедкнига,2000.
  14. Климчук М. Як ми боролися з окупантами // Командир групи УПА “Південь” полковник “Батько”. Омелян Грабець у спогадах бойових друзів та родини. – Коломия: Вік,2001.
  15. Комар Л. Процес 59-ти. – Ню–Джерзі: Пролог,1990.
  16. Коновалець Є. Причинки до історії української революції. – Львів: Г.о. “Нова хвиля”,2002.
  17. Літопис УПА. Нова серія. – К.,1999. - Т.2: Волинь і Полісся: УПА та запілля. 1943 – 1944. Документи і матеріали.
  18. Маніфест Організації Українських Націоналістів (грудень 1940) // Бюллетень Товариства ім. М.Міхновського. – 1999. - №3.
  19. Матла З. Південна похідна група. – Мюнхен: Cicero,1952.
  20. Мельник А. Дві зустрічі з Коновальцем // Життя і смерть полковника Коновальця. – Львів: Червона калина, 1993.
  21. Мовою документів // Вільна Думка. – 1992. - №10.
  22. Онацький Є. Увічному місті. Записки українського журналіста – Торонто: Новий шлях,1985. – Т.3: 1933 рік.
  23. ОУН в світлі постанов Великих Зборів, Конференцій та інших документів з боротьби 1929 – 1955 р. – Б.м.,1955.
  24. Романина–Левкович Я. За межами можливого // Літопис Української Повстанської Армії. – Торонто-Львів: Літопис УПА,2001. – Т.32. Медична опіка в УПА. Кн.2.
  25. Савчин М. Тисяча доріг (Спогади) // Літопис Української Повстанської Армії - Торонто–Львів: Літопис УПА. – Т.28.
  26. Сергійчук В. ОУН – УПА в роки війни. Нові документи і матеріали. – К.: Дніпро,1996.
  27. Сергійчук В. Десять буремних літ. Західноукраїнські землі в 1944–1953 рр. Нові документи і матеріали. – К.: Дніпро,1998.
  28. Українська Головна Визвольна Рада. Збірка документів за 1944–1950 рр. – Б.м.,1956.
  29. Чайка В. Про соціально–політичну концепцію української національно–визвольної боротьби // Літопис Української Повстанської Армії. – Торонто–Львів: Літопис УПА,2001. – Т.26. Українська Головна Визвольна Рада. Документи, офіційні публікації, матеріяли. Кн.4: Документи і спогади.
  30. Чарторийський – Сидор М. Від Сяну по Крим.- Нью Йорк,1951.
  31. Шанковський Л. Ініціятивний комітет для створення Української Головної Визвольної Ради. Постання і дія в 1943–1944 рр. Спогад і коментар // Літопис Української Повстанської Армії. – Торонто–Львів: Літопис УПА,2001. – Т.26. Українська Головна Визвольна Рада. Документи, офіційні публікації, матеріяли. Кн.4: Документи і спогади.

Монографії та статті.
  1. Безотосний М. Опір сталінізму в Україні (1920–1930 – ті рр.) // УІЖ. – 1993. - №2-3.
  2. Бойко Ю. Євген Коновалець і Осередньо–Східні Землі. – Б.м.,1947.
  3. Бондарук Л. Державотворчий збір ОУН // Шлях перемоги. – 2003. – 10 вересня.
  4. Борець Ю. ОУН і УПА в боротьбі за Українську Державу. – Львів: Логос,2002.
  5. Бутко С. Визвольні змагання ОУН та УПА на Чернігівщині // Матеріали наукової конференції “Організація Українських Націоналістів і Українська Повстанська Армія (історія, уроки, сучасність) ”. – Стрий,1993.
  6. Голинков Д. Крушение антисоветского подполья в СССР. – Изд.2-е, испр. и доп. – М.: Политиздат,1978. – Кн.2.
  7. Гомза Я. Кирило Куцюк-Кочинський // Зона. – 1994. - №8.
  8. Гривул Т. Підготовка Організації Українських Націоналістів до створення національних збройних сил (1939-1941) // Народознавчі зошити. – 2002. - №5-6.
  9. Грицак Я. Нарис історії України: формування модерної української нації ХІХ–ХХ ст. – К.: Генеза,1996.
  10. Дужий П. Степан Бандера – Символ Нації. Ескізний нарис про про життя і діяльність Провідника ОУН. – Львів: Галицька Видавнича Спілка,1997. – Кн.2.
  11. Дужий П. Українська справа вчора і сьогодні. – Львів: Афіша,2001. – Т.1.
  12. Дужий П. Українська справа вчора і сьогодні. – Львів: Афіша,2003. – Т.2.
  13. Іванущенко Г. ОУН на Сумщині // Гроно. – 1999. – квітень.
  14. Іванущенко Г. Залізом і кров’ю. Сумщина в національно–визвольній боротьбі першої половини ХХ ст. Історико–документальні нариси. – Суми: Собор,2001
  15. Іванченко М. Почуте і побачене (Звенигородський терен ОУН на Черкащині) // Національно–визвольна боротьба 20–50–х років ХХ ст. в Україні. – К.–Львів,1993.
  16. Кармазин Д. Український націоналізм в УССР // Організація Українських Націоналістів. 1929 – 1954. – Б.м.,1955.
  17. Книш З. Примітка до розповіді Павла Заболоцького з Перемишля // Срібна сурма. Спогади й матеріали до діяння Української військової організації. / Упор. З.Книш. – Торонто: Срібна сурма,1962 – Збірник 1.
  18. Книш З. Підгрунтя УВО // Срібна сурма. Статті й матеріали до діяння Української військової організації. / Упор. З.Книш. – Торонто: Срібна сурма,б/р. – Збірник 2: Початки УВО у Галичині.
  19. Книш З. Власним руслом: Українська військова організація від осені 1922 до літа 1924 року. – Торонто: Срібна сурма,1966.
  20. Книш З. Варшавський процес ОУН. – Торонто: Срібна сурма,1986. – Т.1.
  21. Коваль Р. Останній бій героїв // Шлях перемоги. – 2003. – 12 лютого.
  22. Кондратюк О. Аграрні програмні засади Організації Українських Націоналістів (1929–1939 рр.) // Розбудова держави. – 1997. - №3.
  23. Косик В. Україна і Німеччина у Другій світовій війні. – Париж–Нью Йорк–Львів: НТШ,1993.
  24. Кук В. Степан Бандера (1909 - 1999). – Івано–Франківськ: Лілея – НВ,1999.
  25. Кук В. Державотворча діяльність ОУН у 1941 році. Акт відновлення Української Держави від 30 червня 1941 року // Народознавчі зошити. – 2002. - №5-6.
  26. Лебідь М. Українська Повстанська Армія. – Дрогобич: Відродження,1993. – Ч.1: Німецька окупація України.
  27. Ленкавський С. Український націоналізм. Твори. / За ред. О.Сича – Івано– Франківськ: Лілея – НВ,2002. – Т.1.
  28. Літопис Української Повстанської Армії. – Львів: Літопис УПА,1996. – Т.24: Ідея і Чин. Орган Проводу ОУН. 1942 – 1946.
  29. Ляхівненко С. Національний рух на Полтавщині в умовах німецько-фашистської окупації (1941-1943 роки) // Збірник матеріалів VII студентської наукової конференції історичного факультету. Квітень 2004. – Полтава,2004.
  30. Маркович В. Підпілля ОУН у Запорізькій області. – Запоріжжя,2001.
  31. Марчук Л. Вони боролися не за “привид”, а проти “гітлеряк” // Останній сталінський удар. 45-46, 47 рр. (Нариси, спогади, оповідання) – Херсон: Реабілітовані історією,1997.
  32. Мірчук П. Українська Повстанська Армія. – Мюнхен: Cicero,1953.
  33. Мірчук П. Нарис історії Організації Українських Націоналістів. – Мюнхен– Лондон–Нью Йорк: Українське видавництво,1968. – Т.1: 1920 – 1939.
  34. Мірчук П. Революційний змаг за УССД. – Нью Йорк–Торонто–Лондон,1987. – Т.2.
  35. Мірчук П. Євген Коновалець. Лідер українського визвольного руху. – К.,2001.
  36. Мороко В. ОУН на Запоріжжі в роки радянсько – німецької війни // Наукові праці історичного факультету. – Дніпропетровськ: МП “Промінь”,1997. – Вип.2. 25-річчю історичного факультету присвячується.1971 – 1996.
  37. Мудрик – Мечник С. Революційна ОУН під проводом Степана Бандери. (Причинки до історії). – Стрий: ТОВ “УВІС”,1993.
  38. Мудрик – Мечник С. Шляхами підпілля революційної ОУН. – Львів: ГВС,1997.
  39. Навроцький О. Початки УВО у Львові // Срібна сурма. Статті й матеріали до діяння Української військової організації. / Упор. З.Книш. – Торонто: Срібна сурма,б/р. – Збірник 2: Початки УВО у Галичині.
  40. Пасічник О. “Я поділяла погляди ОУНівців” // Останній сталінський удар. 45-46, 47 рр. (Нариси, спогади, оповідання) – Херсон: Реабілітовані історією,1997.
  41. Патриляк І. Історичні та ідеологічні передумови мілітаризації ОУН. Військово – політичні питання в програмних документах єдиної ОУН та ОУН(б) // Молода нація. – 2000. - №1.
  42. Патриляк І. Військові плани ОУН (б) у світлі інструкцій Революційного Проводу (березень 1940 – травень 1941) // Молода нація. – 2000. - №3.
  43. Плющ В. Боротьба за Українську Державу під совєтською владою. – Лондон: УВС у Великій Британії,1973.
  44. Провід Українських Націоналістів. Пройдений шлях // Організація Українських Націоналістів. 1929 – 1954. – Б.м.,1955.
  45. Прокоп М. Україна і українська політика Москви. – Б.м.: Сучасність,1981. – Ч.1. Період підготовки до Другої світової війни.
  46. Русначенко А. Народ збурений: Національно–визвольний рух в Україні й національні рухи опору в Білорусії, Литві, Латвії, Естонії у 1940–50-х роках. – К.: УВ “Пульсари”,2002.
  47. Сергійчук В. Оунівці – борці проти нацизму // Шлях перемоги. – 2000. – 11 травня.
  48. Сергійчук В. Акт 30 червня 1941 року як символ українського самостійництва // Відновлення Української Держави в 1941 році. Нові документи і матеріали. – К.: УВС,2001.
  49. Сергійчук В. Діяльність оунівського підпілля в роки Другої світової війни поза межами УРСР // Душею завжди з Україною. Пропам’ятний збірник на пошану українського правника і політолога В.-Ю. Даниліва. – К.-Торонто,2003.
  50. Сідак В. Національні спецслужби в період Української революції 1917–1921 рр. (невідомі сторінки історії). – К.: ВД “Альтернативи”,1998.
  51. Слободянюк М., Шахрайчук І. Рух Опору на Дніпропетровщині в роки Великої Вітчизняної війни (1941-1945): Навч. посібник. – Дніпропетровськ: ДДУ,1998.
  52. Стахів Є. Похідні групи ОУН на Східній Україні в 1941–1943 роках // Національно–визвольна боротьба 20–50–х років ХХ ст. в Україні. – К.– Львів,1993.
  53. Стецько Я. 30 червня 1941. Проголошення відновлення державності України. – Торонто–Нью Йорк–Лондон: Гомін України,1967.
  54. Сусоров С. Злочинці з нагородами // Останній сталінський удар. 45–46, 47 рр. (Нариси, спогади, оповідання). – Херсон: Реабілітовані історією,1997.
  55. Турченко Ф., Турченко Г. Південна Україна: модернізація, світова війна, революція (кінець ХІХ ст.–1921 р.): Історичні нариси. – К.: Генеза,2003.
  56. Червак Б. Уроки націоналізму // Спеціальний випуск журналу “Розбудова держави”. – К.: Вид. ім. О.Теліги,2002.
  57. Шанковський Л. Похідні групи ОУН. – Мюнхен: Cicero,1958.
  58. Шанковський Л. Українська повстанча армія // Історія українського війська (1917-1995). / Упор. Я. Дашкевич. – Львів: Логос,1996.
  59. Шатайло О. Генерал Юрко Тютюнник. – Львів: Світ,2000.
  60. Щеглюк В. “… Як роса на сонці…”. – Львів,1992.
  61. Щур Ю. Українська Військова Організація на Великій Україні: міт чи одна з “білих плям” у вітчизняній історії? // Визвольний шлях. – 2003. - №5.
  62. Щур Ю. Організація Українських Націоналістів на Великій Україні (1929– 1939рр.) // Визвольний шлях. – 2003. - №7.
  63. Щур Ю., Забілий Р. Національні меншини та український національно– визвольний рух (ОУН і УПА) // Україна у Великій Вітчизняній війні. – Запоріжжя: ЗДУ,2003. Вип.1: Матеріали науково–практичної конференції присвяченої 60-й річниці визволення м.Запоріжжя від німецько–фашистських загарбників 7 жовтня 2003.
  64. Якимович Б. Збройні сили України: Нарис історії. – Львів: УІ ім. І.Крип’якевича, “Просвіта”,1996.
  65. Ясиневич Я., В’ятрович В. Володимир Кашицький: “Я ненавиджу песимістів” // Торба. – 2001. - №4-5.

Довідкові видання.
  1. Довідник з історії України (А-Я): Посібник для серед.заг.осв. навч. закл. / За заг. ред. І.Підкови, Р.Шуста. – 2-ге вид., доопр. і допов. – К.: Генеза,2001.



Про автора


Щур Юрій Ігорович. Народився 1982 року. У 1999-2004 навчався на історичному факультеті Запорізького державного університету. 2004 – 2005 рр. – працював вчителем історії у Гімназії №8 м.Запоріжжя. На даний момент – науковий співробітник Запорізької обласної інспекції по охороні пам’яток історії та культури. Навчається у аспірантурі Запорізького національного університету.

Науковою роботою займається з 1997 року. Керівник наукового проекту “Незнані герої”. Член-засновник Центру досліджень визвольного руху (м.Львів). Автор-упорядник брошури “Слово, що стало Зброєю” (Запоріжжя, 2002), опублікував близько 20-ти матеріалів по історії націоналістичного підпілля ОУН на Східноукраїнських землях та маловідомих сторінок боротьби УПА (зокрема, у часописі “Визвольний шлях” та альманасі “Молода нація”).

Сфера наукових інтересів: діяльність Організації Українських Націоналістів на Східноукраїнських землях (1920-56 рр), участь “східняків” у ОУН і УПА, взаємовідносини УПА та Червоної Армії, національна політика українського національно-визвольного руху сер. ХХ ст.


Наукове видання


Щур Юрій Ігорович


Нарис історії діяльності Організації

Українських Націоналістів

на Східноукраїнських землях


Верстка та макетування Сергія Білівненка

Художнє оформлення Юрія Щура