Geum.ru

Одеська національна юридична академія на правах рукопису жеков володимир іванович

Вид материалаЗакон

Содержание


3.2. Юридична природа недійсного правочину
3.3. Класифікація недійсних правочинів
Подобный материал:
1   2   3   4   5

3.2. Юридична природа недійсного правочину




Вирішення питання про юридичну природу недійсного правочину і його місця в системі юридичних фактів представляє особливу актуальність. Традиційний підхід до вивчення недійсних правочинів обмежується характеристикою умов дійсності правочинів, підстав нікчемності й оспорюваності правочинів, а також визначенням наслідків визнання правочину недійсним. Визначення правової природи недійсних правочинів у науці цивільного права завжди було питанням спірним. При цьому поставали запитання: що є недійсний правочин? Чи є взагалі недійсний правочин “правочином” або це особливий вид правопорушення? Отже, звернемося до відповідних джерел для з’ясування проблематики.

До числа активних прихильників ідеї “недійсний правочин - все одно правочин” можна зарахувати Шахматова В.П., якій припускає можливість існування поряд із дійсними правочинами також недійсних правочинів, що є самостійними видами правочинів і відрізняються такими ознаками, як правомірність або неправомірність. Тому вже без усяких застережень він дає визначення дійсного та недійсного правочину. На його думку, недійсний правочин – це правочин, склад якого не відповідає визначеним у нормах права ознакам складу правочинів даного виду в силу суспільно шкідливих або суспільно небажаних властивостей [190]37).

На думку Рабинович Н.В., недійсний правочин за своїм змістом, формою і спрямованістю є правочином і містить наступні ознаки недійсного правочину: а) являє собою вольову дію, що виражає у певній формі волю суб'єкта; б) волевиявлення в ньому, як і в будь-якому правочині, спрямоване на набуття, зміну або припинення правовідносин; в) у результаті вчинення недійсного правочину виникають певні правовідносини; г) учасники його, можливо, прагнули до встановлення того чи іншого правомірного відношення і ніяких інших цілей не переслідували [114]38). У той же час, виявляючи в недійсних правочинах таку ознаку, як неправомірність (протиправність), вона називає недійсні правочини правопорушеннями особливого порядку, що не збігаються з іншими протизаконними діями.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html

Недійсні правочини варто відрізняти від правочинів, які не відбулися (не вчинилися, вважаються невчиненими), і, насамперед, від договорів, які не відбулися, що не виникають через відсутність передбачених правом загальних умов, необхідних для здійснення правочину, наприклад неотримання на оферту акцепту, неправильний акцепт, відсутність угоди про істотні умови правочину. Якщо правочин не вчинився, немає підстав для застосування наслідків, установлених Цивільним кодексом для недійсних правочинів, і повинні застосовуватися загальні норми про безпідставне збагачення і цивільно-правової відповідальності, якщо є передбачені правом передумови для звернення до таких загальних норм [222]39).


3.3. Класифікація недійсних правочинів




Поняття нікчемних і оспорюваних правочинів використовувалися в римському праві, норми, присвячені їм, містить Цивільний кодекс Франції 1804 р. (Кодекс Наполеона), Німецьке цивільне уложення 1896 р. Законодавство Російської імперії не розрізняло нікчемності та оспорюваності правочинів. Не проводилося законодавчого розподілу недійсних правочинів на нікчемні і оспорювані ані в ЦК УРСР 1963 р., ані в Основах цивільного законодавства Союзу РСР і республік 1991 р. ЦК України вперше включив цивілістичні поняття нікчемності і оспорюваності правочину. Проте реакція на такий крок у науковців була різна, також і негативна. [148]40) Крім того, наявність цих понять у нормах чинного законодавства не знімає питання про те, що лежить в основі наукового розподілу недійсних правочинів на нікчемні і оспорювані. Разом із тим у науці цивільного права недійсні правочини завжди класифікувалися на нікчемні і оспорювані. Узаконення названої класифікації в новому Цивільному кодексі України не тільки не запобігло наявним суперечкам, але й викликало нові наукові дискусії і проблеми в правозастосовчій практиці.

Цивільний кодекс закріпив, що оспорюваний правочин є недійсним у силу визнання його таким судом, а нікчемний – у силу розпоряджень закону, тобто незалежно від такого судового визнання (ст. 215 ЦК України). Розбіжності між нікчемними і оспорюваними правочинами виявляються не тільки в цьому, але є набагато істотнішими. Зокрема, розбіжності виражаються в неоднакових правових наслідках їх недійсності, у різному визначенні кола осіб, що мають право висувати вимоги з приводу таких правочинів, а також у різних строках позовної давності, установлених для вимог, пов’язаних у зв'язку з недійсністю правочинів, про що вже йшлося в попередньому розділі.

Г.Ф. Шершеневич і Д.І. Мейер виділяли два роди недійсних правочинів: а) нікчемність, або абсолютна недійсність, - це стан, коли він за законом не спричиняє ніяких юридичних наслідків, начебто сторони не вчинили ніякого юридичного акту; б) оспорюваність, або відносна недійсність, - стан, коли на противагу нікчемності правочин не позбавлений сам по собі юридичних наслідків, а призводить до цього результату тільки за позовом або оспорюванням зацікавленої особи [193]41). Також ще на початку XX ст. Н. Растєряєв писав, що наука виокремлює два види недійсності правочинів: нікчемність і оспорюваність. Він виходив із того, що якщо правочин порушує норми, що охороняють права осіб і забороняють певні дії в суспільному або державному інтересі, тобто він порушує права публічні, то порушення цих норм призводить до нікчемності правочину; якщо ж правочини порушують норми, що охороняють інтереси приватної особи, тобто право приватне, визнати правочин недійсним можна лише за вимогою потерпілої сторони. У першому випадку правочин є нікчемний, тобто він є недійсним сам по собі, за розпорядженням закону і без скарги зацікавленої особи; у другому – правочин є оспорюваним, тобто є недійсним тільки внаслідок скарги осіб, що зазнають незаконний або несправедливий збиток від правочину; ініціатива суду тут не має місця. Він також підкреслював, що правочин, нікчемний сам по собі, повинен бути визнаний нікчемним кожною зацікавленою у ній особою; правочин же оспорюваний – недійсний тільки за бажанням потерпілого, причому недійсність ця не завжди буває безумовна [116]42).

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html

Також необхідно законодавчо захистити інтереси добросовісної сторони в результаті можливого визнання недійсним виконаного нею договору. Було б правомірним закріпити положення про неможливість визнання фактично виконаного договору добросовісною стороною недійсним за позовною вимогою боржника (винної сторони, що не виконала зобов'язання і зобов'язана за це нести відповідальність).

Проведений аналіз дозволяє дійти висновку, що є необхідність розрізняти категорію недійсного правочину і правочин, який є неукладеним через різні правові наслідки, що виникають після вчинення правочинів, в яких відсутні одна або більше суттєвих умови, та недійсних правочинів. Вони також мають різну правову природу. Недійсний правочин – це правочин, у складі якого присутній певний дефект, а неукладений (невчинений) має відсутність статусу юридичної дії, відсутність елементу, що виражає сутність правочину та індивідуалізує його. Тому можна запропонувати закріпити як такий засіб захисту цивільних прав “встановлення факту неукладеності правочину”.

Установлення нікчемного правочину незалежно від визнання його таким судом, призводить до певних труднощів на практиці, тому з урахуванням судової практики, необхідним є закріплення такого засобу захисту цивільних прав, як “установлення факту нікчемності та застосування його наслідків”.

1) [173] Див., наприклад: Цивільне право України. Підручник. У 2-х книгах. Кн. 1 / За ред. О.В. Дзери, Н.С.Кузнєцової. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – С. 41 – 48.

2) [113] Пухан Иво, Поленак-Акимовская Мирьяна. Римское право (базовый учебник). Перевод с македонского. - М.: Изд-во ЗЕРЦАЛО, 1999. – С. 235.

3) [113] Пухан Иво, Поленак-Акимовская Мирьяна. Римское право (базовый учебник). Перевод с македонского. - М.: Изд-во ЗЕРЦАЛО, 1999. – С. 208.

4) [163] Див., про це наприклад: Харитонов Є.О. Друга кодифікація цивільного законодавства в УРСР // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2003. – № 2. – С. 30 – 39.

 У зв’язку з тим, що в українському перекладі тексту Цивільного кодексу України застосовувався термін “угода”, автор при посиланні на текст також ужив цій термін. Разом із тим, в інших випадках, коли буде йтися про ст. 49 ЦК України автор вважає за доцільне використовувати нову термінологію (“правочин”), що дозволить у тексті однозначно сприймати термін “угода” як “соглашение” (рос.) без втрати сенсу закону.

5) [192] Шахматов B.П. Сделки, совершенные с целью противной интересам государства и общества. – Томск, 1966. – С. 53.

6) Детальніше див.: Жеков В.І. Формування концепції правочинів, що порушують публічний порядок // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 2005. – № 3. – С. 62 – 68.

7) [12] Блинова М.А. Недействительность сделки, совершенной с целью противной интересам правопорядка и нравственности. Дисс…канд. юрид. наук: 12.00.03. – М., 2003. – С. 125.

8) [90, 43] Матевеев И.В. Правовая природа недействительных сделок. – М.: Юрлитинформ, 2004; Гутников О.В. Недействительные сделки в гражданском праве. Теория и практика оспаривания. – М.: Книжный мир, 2005. – 381 с.

9) [54, 86, 66, 43] Зинченко С.И., Газарьян Б. Ничтожные и оспоримые сделки в практике предпринимательства // Хозяйство и право. – 1997. – № 2. – С. 120-128; Лобанов Г.А. Сделка ничтожна, но действие правомерно // Юрист. – 2000. – № 8. – С. 29-34; Киселёв А.А. Недействительность сделки, совершенной с целью, противной основам правопорядка и нравственности // Закон и право. – 2004. – № 8. – С. 40-41. Огляд див.: Гутников О.В. Недействительные сделки в гражданском праве. Теория и практика оспаривания. – М.: Книжный мир, 2005. – С. 376 – 378.

10) [81, 12] Кушнерук Е.С. Недействительность сделок по ст. 169 Гражданского кодекса РФ: составы недействительных сделок и их правовые последствия. – Волгоград, 2002; Блинова М.А. Недействительность сделки, совершенной с целью противной интересам правопорядка и нравственности. Дисс…канд. юрид. наук: 12.00.03. – М., 2003.

11) [46, 136, 129, 48, 64, 125, 157, 80, 49, 155, 139, 105, 198] Десятник В. Поняття правочинів та договору в Проекті Цивільного кодексу України // Українське право. – 1997. – № 3.; Спасибо-Фатєєва І. Проблемні аспекти недійсних правочинів // Цивільне право. – 2002. – № 7. – С. 29-33; Сібільов М.М. Загальна характеристика нікчемних правочинів (договорів) // Проблеми законності. – Вип. 55. – 2002. – С. 45-55; Джунь В.В. До питання про обов’язковість застосування реституції у разі неправозгідності угоди // Вісник господарського судочинства. – 2002. – № 4. – С. 165-167; Калаур І. Окремі аспекти застосування правових наслідків нікчемних і оспорюваних правочинів // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – № 12. – С. 48-51; Сахарук Д. Поняття та види форми правочину // Цивільне право. – 2003. – № 12. – С. 43-47; Хатнюк Н.С. Правова природа оспорюваних правочинів // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. С. 77-80; Кучер В. Нікчемні правочини і відповідальність за їх вчинення у порівняльному аналізі нового цивільного законодавства України і Цивільного кодексу УРСР 1963 р. // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: матеріали VІІІ регіональної науково-практичної конференції. – С. 220-222; Дзера О. Загальні положення про правочини в новому Цивільному кодексі України // Юридична Україна. – 2003. – № 7. – С. 24-31; Дзера О., Отраднова О. Недійсність правочину (угоди) за новим цивільним кодексом України // Юридична Україна. – 2003. –№ 10. – С. 5-18; Хатнюк Н.С. Заперечні угоди та їх правові наслідки. Автореф. дис...канд. юрид. наук: 12.00.03. – К., 2003; Дзера О. Загальні положення про правочини в новому Цивільному кодексі України // Юридична Україна. – 2003. – № 7. – С. 24-31; Фролов В.Д. Цивільний кодекс України: правові наслідки укладення юридичною особою правочину, якого вона не мала права вчиняти // Вісник господарського судочинства. – 2003. – № 4. – С. 186-188; Степанов О. Проблемні питання визнання недійсними правочинів боржника у процедурі неспроможності (банкрутства) // Право України. – 2004. – № 12. – С. 44-47; Підвисоцький В.І. Позовна давність при визнанні правочинів недійсними у цивільному законодавстві України // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2004. – № 1 (27). –С. 85-91; Юрловська Г.В. Правочини як підстава виникнення цивільних прав і обов’язків // Адвокат. – 2004. – № 4. С. 15-18.

12) [144, 68, 22] Наприклад, див.: Теньков С. Визнання зобов’язань і податкових документів недійсними – підстави та відмінності (огляд судової практики) // Вісник господарського судочинства. – 2004. – № 1. – С. 303-310; Кот О.О. До питання про визнання недійсним угод, укладених з метою, суперечною інтересам держави і суспільства // Вісник господарського судочинства. – 2002. – № 4. – С. 177-182; Визнання договорів недійсними // Юридичний журнал. – 2003. – № 2 (8). – С. 105-110.

13 [213] (Далі – ГК України). Офіційний вісник України. – 2003. - № 11. – С. 89.


14) [1, 44, 50, 53, 59, 95, 107, 106, 117, 118, 160, 195, 164] Див.: Агарков М.М. Понятие сделки по советскому гражданскому праву // Сов. государство и право. – 1946. – № 3-4; Давид Р. Основные правовые системы современности. – М., 1988; Дювернуа И. Л. Чтения по гражданскому праву. – СПб., 1902; Ермолаев И. Л. Свод законов Киевской Руси. – Казань, 1985; Иоффе О.С., Мусин В. А. Основы римского гражданского права. – Л., 1974; Новицкий И. Б. Основы римского гражданского права. – М., 1972; Підопригора О.А. Римське приватне право. – К.: Видавничий дом „Ін-юре”, 2001; Підопригора О.А., Харитонов Є.О. Римське право: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2003; Римське право. Інституції. / За заг. ред. Є.О. Харитонова. – Харків: Одіссей, 2001; Римське приватне право (Конспект лекцій. Практикум) / За ред. Харитонова Є.О.– Харків: Одіссей, 2000; Халфина P.O. Договор в английском гражданском праве. – М., 1959; Энцекрус Л. Курс германского гражданского права. – М., 1950; Харитонов Є.О. Історія приватного (цивільного) права Європи. Частина І. Витоки. – Одеса: Бахва, 1999.

15) [40] Гримм Д. Д. Лекции по догме римского права. – М.: Зерцало, 2003. – С. 134.

16) [164]Харитонов Є.О. Історія приватного (цивільного) права Європи.. Частина І Витоки. – Одеса, 1999.

17) [59] Иоффе О.С, Мусин В.А. Основы римского гражданского права. – Л., 1974. – С. 92 .

18) [8] Бартошек М. Римское право: (Понятие, термины, определения): Пер. с чешск. - М: Юрид. лит., 1989. – С. 222-223.

19) [95] Новицкий И. Б. Основы римского гражданского права. – М., 1972.. – С. 148.

20) [190] Шахматов В. П. Составы противоправных сделок и обус­ловленные ими последствия. – Томск, 1967. – С. 31.

21) [173] Цивільне право України / За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнецової. Книга перша. – К.: Юрінком- Інтер, 1999. – С. 192.

 Тлумачення поняття “законодавство” (хоча й стосовно трудового права) дав Конституційний Суд України, який вказав, що під “законодавством” варто розуміти тільки закони, а в інших, як і у випадку зі статтею 21 КЗпП - увесь спектр нормативних документів. – Офіційний Вісник України. – 1998. – № 32. Але, застосувавши до терміна “законодавство” розширене тлумачення, Конституційний Суд зазначив, що не вважає такий стан справ правильним // Юридическая практика. – 1999. – № 1(83), 1-15 января. – С.11.

22) [237]Постанова Вищого арбітражного суду України від 07.07.2000 р. у справі № 04-1/12-18/122 // Нормативні акти України. // Інформаційно-пошукова система. - К.: АТ інформтехнологія, 2005. Аналогічна справа наведена в п. 3 оглядового листу ВАСУ „Про деякі питання практики вирішення спорів про визнання угод недійсними // Вісник господарського судочинства. – 2001. – № 3.

23) [155] Детальніше щодо правосуб’єктності юридичних осіб та наслідків порушення її меж див.: Фролов В.Д. Цивільний кодекс України: правові наслідки укладення юридичною особою правочину, якого вона не мала права вчиняти // Вісник господарського судочинства. – 2003. – № 4. – С. 186-188.

 Так сам по собі факт зловживання громадянином спиртними напоями і визнання його хронічними алкоголіком не може бути підставою для визнання заповіту недійсним на підставі ст. 57 ЦК УРСР як вчиненого внаслідок збігу тяжких обставин. Під збігом тяжких обставин, за яких укладено угоду, може бути визнана недійсною, розуміється такий майновий або особистий стан громадянина чи його близьких (крайня нужденність, хвороба та ін.), що примусили його укласти угоду на вкрай невигідних для нього умовах. У таких справах суд має з’ясувати, які саме конкретні обставини змусили громадянина укласти угоду та чи є між ними і його волевиявленням безпосередній причинний зв’язок. – Ухвала Судової колегії в цивільних справах ВСУ від 18.11.98. – Рішення Верховного Суду України. – 1999. – С. 13.

24) [ 238] Ухвала Судової колегії в цивільних справах ВСУ від 22.09.93 // Бюлетень законодавства і юридичної практики. – 1995. – № 2. – Ч. 1. – С. 51.

 Під істотною помилкою, яка відповідно до ст. 56 ЦК УРСР може бути підставою для визнання угоди недійсною, в тому числі обмін жилих приміщень, слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною в угоді суб’єкта, предмета чи інших істотних умов угоди, що вплинуло на їх волевиявлення, при відсутності якого за обставинами справи можна вважати, що угода не була б укладена. – Постанова Пленуму Верховного Суду України від 04.10.91 року // Бюлетень законодавства і юридичної практики. – 1995. – № 2. – Ч. 1. – С. 33.

25) [32] Гражданское право. Том 1. Учебник / Под ред. Е.А. Суханова. – М.: БЕК, 1998. – С. 133.

26) [94] Новицкий И.Б. Сделки. Исковая давность – М.: Госюриздат, 1954. – С. 21.

27) [226] Рішенням місцевого Маліновського районного суду м. Одеси позов був задоволений // Справа № № 2-401\04. Архів місцевого Маліновського районного суду м. Одеса.

28) [88] Макаров М.Г. К вопросу категории "цель" в философии диалектического материализма //Ученые записки Тартусского университета. – 1960.– Вып. № 83. – С. 33.

29) [65] Керимов Д. А. Категория цели в советском праве // Правоведе­ние. – 1964. – № 3. – С. 33.

30) [185] Цивільний кодекс України. Коментар / Під заг. ред. Є. О. Харитонова, О. М. Калітенко. – X.: Одіссей, 2003. – С. 215.

31) [81] Кушнерук Е. С. Недействительность сделок по ст. 169 Гражданского кодекса РФ: составы недействительных сделок и их правовые последствия. – Волгоград, 2002. – С. 15-45.

32) [190] Див.: Шахматов В. П. Составы противоправных сделок и обусловленные ими последствия. – Томск, 1967. – С. 164.

33) [149] Деякі вчені вважають, що у випадку нікчемності недійсного правочину більш вірним вести мову не про юридичний факт, а про відсутність юридичного факту, тому що негативні наслідки, на їхню думку, викликані не нікчемністю правочину, а його виконанням (Див.: Тузов Д.О. Иски, связанные с недействительностью сделок: Теоретич. очерк. – Томск, 1998. – С. 23). Разом із тим, саме по собі виконання (тобто передача речі, грошей і т.п.), взяте у відриві від нікчемного правочину, як самостійний юридичний факт розглядатися не може і саме по собі негативні наслідки не спричиняє.

34) [227] Постанова Вищого господарського суду України від 24.06.2004 р. у справі № 18/123. Ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 16.09.2004 р. відмовлено у порушенні провадження з перегляду в касаційному порядку.

35) [219] Пункт 17 Роз’яснення Вищого Арбітражного суду України № 02-5/111 від 12.03.99 р. “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними” // Вісник Арбітражного суду України. – 1999. – № 3.

36) [222] Оглядовий лист № 01-8/442 від 12.04.2001 р. „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з орендними правовідносинами за матеріалами судової колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов) // Вісник господарського судочинства. – 2001. – № 3.

37) [190] Шахматов В.П. Составы противоправных сделок и обусловленные ими последствия. – Томск: Изд- во Томского университета, 1967. - С.164.

38) [114] Рабинович Н.В. Недействительность сделок и ее последствия. – Л.: ЛГУ, 1960. – С. 11-12.

39) [222] Див.: п.4, 7 Оглядового листу ВАСУ № 01-8/481 від 20.04.2001.

40) [148] Томилин А. Ничтожные и оспоримые сделки: трудности правоприменительной практики // Хозяйство и право. – 1998. – № 8. – С. 108.

41) [193] Шершеневич Г.Ф. Учебник русского гражданского права. – М., 1911. – С. 178; Мейер Д.И. Русское гражданское право. – М., 1900.

42) [116] Растеряев Н. Недействительность юридических сделок по русскому праву. Часть общая и часть особенная: догматическое исследование. – СПб., 1900. – С. 18-19.

Copyright © 2023. All rights Reserved.